Ми не маємо привілею ввійти в особистий контакт з нашим дорогим Відкупителем, але маємо привілей помазувати Господніх «братів» солодкими пахощами любові, симпатії, радості і миру. Чим коштовнішими вони будуть в нашому самозреченні, тим ціннішими будуть в оціненні нашого Старшого Брата, Котрий засвідчив, що пропорційно до того, що ми робимо або не робимо Його братам, ми робимо або не робимо Йому. Нашими алебастровими пляшечками є наші серця, котрі повинні бути наповнені найціннішими і найприємнішими пахощами добрих побажань, ввічливості і любові до всіх, але особливо до нашого Господа Ісуса та всіх Його учнів, на котрих тепер маємо привілей виливати приємні пахощі любові та відданості в Ім’я Господа, бо ж належимо Йому. – R 2447
* * *
Ісус оцінив добрий вчинок Марії, зроблений для Нього, не тому, що не знав про її людські слабості, але всупереч знанню про неї. Вчинив це, бо мав такий шляхетний характер, що міг зауважити її здібності та інтенції. Це привело до того, що Марію, про яку Він знав, що задумала пожертвувати Йому найкраще, що мала, і зробила це якнайкраще, Він оцінив відповідно до її найкращих можливостей. Тому, їй на згадку, Він з задоволенням похвалив її. Без сумніву, Його метою було, щоб та похвала стала уроком і заохоченням для нас, щоб ми навчилися оцінювати добрі і милі вчинки інших, і були заохочені до чинення добра. Якщо ми з найкращих намірів і можливостей розіб’ємо наші алебастрові пляшечки і виллємо вміст на посвячених Господу осіб, то Він оцінить наш вчинок і згадає його як пам’ятку вчинення того, що ми могли. Більше від нас Бог не вимагає, але й ми не повинні давати від себе менше.
А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися — Дії 22:16.
В цьому зверненні є безпосередність, гідна наслідування тими всіма, котрі мають вплив на інших і стараються вивести їх на властиву дорогу, спонукаючи до готовності, до цілковитого послуху, до цілковитого визнання Господа і Правди. Якщо такі не відчувають схильності до негайного послуху, хоча очима своєї віри побачили Господа, а вухами почули Його голос, то вони будуть ще менш слухняні тоді, коли світ, тіло і диявол скажуть їм: Не будьте скрайніми, будьте радше поміркованими, не посвячуйтесь цілковито Господу, бо ваші ближні і друзі подумають, що ви не в своєму розумі; це перешкодить також вашим надіям і перспективам, а ваших друзів змінить на ворогів; це дуже дорого вам коштуватиме, не поспішайте! – R 2823
* * *
Здається, Савл з Тарсу, згідно з нашим віршем, перед тим, як активно розпочати служіння, очікував на обставини, події та умови, які уповноважать його до того, до чого заохотив його Господній посланник. В цьому він є для нас прикладом. Ми маємо стояти спокійно і чекати на Господа, аж Слово Господа через свої засади і свого Духа, а також провидіння згодиться схвалити те, до чого ми є схильні, якщо навіть обставини, події та умови, здається, будуть підганяти вперед. Однак, як Савл, не вагаймося піти вперед, коли Господнє Слово запрошує нас до цього. Ефективний опір злому тиску піти вперед, переможне очікування на Господа, аж Він запросить нас піти наперед, і швидкий послух в той час є славним ступенем осягнення розвитку характеру. Правдоподібно, на жодному пункті християнського характеру ми не є частіше випробовувані, ніж на цьому, а особливо, коли ми є провідниками Господнього люду.