Ми не маємо привілею ввійти в особистий контакт з нашим дорогим Відкупителем, але маємо привілей помазувати Господніх «братів» солодкими пахощами любові, симпатії, радості і миру. Чим коштовнішими вони будуть в нашому самозреченні, тим ціннішими будуть в оціненні нашого Старшого Брата, Котрий засвідчив, що пропорційно до того, що ми робимо або не робимо Його братам, ми робимо або не робимо Йому. Нашими алебастровими пляшечками є наші серця, котрі повинні бути наповнені найціннішими і найприємнішими пахощами добрих побажань, ввічливості і любові до всіх, але особливо до нашого Господа Ісуса та всіх Його учнів, на котрих тепер маємо привілей виливати приємні пахощі любові та відданості в Ім’я Господа, бо ж належимо Йому. – R 2447
* * *
Ісус оцінив добрий вчинок Марії, зроблений для Нього, не тому, що не знав про її людські слабості, але всупереч знанню про неї. Вчинив це, бо мав такий шляхетний характер, що міг зауважити її здібності та інтенції. Це привело до того, що Марію, про яку Він знав, що задумала пожертвувати Йому найкраще, що мала, і зробила це якнайкраще, Він оцінив відповідно до її найкращих можливостей. Тому, їй на згадку, Він з задоволенням похвалив її. Без сумніву, Його метою було, щоб та похвала стала уроком і заохоченням для нас, щоб ми навчилися оцінювати добрі і милі вчинки інших, і були заохочені до чинення добра. Якщо ми з найкращих намірів і можливостей розіб’ємо наші алебастрові пляшечки і виллємо вміст на посвячених Господу осіб, то Він оцінить наш вчинок і згадає його як пам’ятку вчинення того, що ми могли. Більше від нас Бог не вимагає, але й ми не повинні давати від себе менше.
Ми не повинні покладатися на вождів, але на Господа. Це не означає, що ми не повинні довіряти вождям і визнавати їх, бо ж ціла історія діяльності Господа з Його типічним і антитипічним народом показує, що Йому було до вподоби вживати людських посланців як Своїх представників у навчанні та провадженні Свого люду від ласки до ласки, від знання до знання. З цього потрібно взяти такий урок, що Господь вповні компетентний керувати Своєю працею, і хоча ми шукаємо Його керівництва в людських представниках, то, однак, наші надії ми не покладаємо на них, на їх мудрість і силу, а тільки на Господню мудрість і силу, яка веде їх, а через них також і нас. – R 3077
* * *
Ідоли це не завжди вульгарні фізичні статуї. Ними є всі фізичні, розумові, моральні і релігійні об’єкти, окрім Єгови, яким люди вклоняються і віддають найвищу честь. Те, чому хтось віддає найвищу честь, є його богом. І якщо це буде не Єгова, то це – ідол. Дивлячись так, ми бачимо, що деякі роблять ідолів зі своїх віровизнань, деномінацій, сект, з себе самих, своїх амбіцій, вигляду, вбрання, вигоди, освіти, становища, популярності, безпеки, думки про себе, прав, уподобань, дому, власності, родини, титулів, друзів, країни, вождів, протилежної статі і т.п. Це ті ідоли, які приваблюють нас, хоча ми й утримуємось від вульгарних поганських ідолів. Апостол особливо заохочує нас берегтися. Поблажливість до них означає рух назад в посвяті, в якій ми присягали бути мертвими для себе і світу, а живими для Бога – це означає, що ми знову, на радість сатани, стаємо слугами гріха, омани, самолюбства і світовості.