Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? — Євр. 12:7.
Характеру не можна виробити зовсім без випробувань. Він як рослина: спочатку є дуже делікатним і потребує багато сонячного світла Божої любові, частого підливання дощем Його милості, доброго підживлення через застосоване знання про Його характер як доброї основою віри і натхнення до послуху. А потім, коли він таким чином розвинеться під впливом сприятливих обставин, то він готовий до очищення рукою дисципліни, і здатний переносити певні труднощі. Поволі, як сила характеру поступово розвивається, застосовувані проби служать лише для того, щоб розвинути більше сили, краси і чеснот, аж остаточно він стає утверджений, розвинений, уґрунтований і вдосконалений – через страждання. – R 1805
* * *
Якщо наші тілесні батьки карали нас для нашого добра, то ми не повинні погано судити про нашого Небесного Отця, коли Він карає нас для нашого добра. Відсутність таких карань є доказом, що ми не є Його синами. Отримання таких карань підтверджує Його Отцівство, а наше синівство. Тому нехай карання не знеохочують нас, а будуть запевненням, що ми є Божими синами, і нехай також спонукають нас до направи.