Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє — Лук. 11:2.
Ці слова виражають прославлення, оцінення Божої доброти і величі, і відповідну пошану для Нього. Коли ми звертаємось з проханням до Господа, то перші наші думки повинні бути не про себе, ані про наших близьких – Бог має бути першим у всіх наших думках, замірах і планах. Ми не повинні молитися ні про що, що не було б в гармонії з славою і честю Імені нашого Небесного Отця. Ми не маємо бажати для себе, ні для наших близьких, нічого такого, що Він не визнає вповні і не заохочує нас про те молитися. Мабуть жодне з достоїнств серця не перебуває в більшій небезпеці викреслення з життя номінальних Християн, чим пошана для Бога. – R 3351
* * *
Бог для своїх дітей робить навіть більше, аніж земний батько для своїх. Він сплоджує їх, любить, має з ними спільність, забезпечує, приготовляє, розвиває і дає спадок. Як наш Небесний Отець Він робить все це на найвищому рівні. Тож найбільш правильним буде вшанування Його Імені. Ми це робимо, коли віддаємо найвищу честь і прихильність наших сердець, розумів, душ і сил. В результаті така поведінка означає кристалізацію Христової подібності в нас і пристосування нас до Царства. Ми не прагнемо віддати Йому меншої честі.
Милість та правда нехай не залишать тебе, – прив’яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого — Пр. 3:3.
Хоча справедливість є першою рисою заповіді любові, вона не є єдиною її вимогою. Вона вимагає, аби наша любов, виходячи за межі точної справедливості, спонукала нас проявляти милосердя і прощення. А проявляючи таким чином милосердя, ми наслідуємо Божу любов. В нашому поводженні з іншими, які, як і ми, є грішними та недосконалими, ми повинні пам’ятати про цю важливу рису і бути не лише справедливими до них, але ще й милосердними, великодушними та доброзичливими, навіть до невдячних – щоб тим самим ми могли бути дітьми нашого Отця, Який є в небі. – R 3020
* * *
Правда є Господнім Словом; а милосердя є застосуванням Господнього Слова в теперішніх смутках. Жодне кольє, оздоблене дорогим камінням, не становить кращої оздоби, аніж ці риси, які прикрашають християнський характер. Любов до милосердя і правди повинна бути скристалізована в серці. Бо тоді ці прикмети стають нашою вічною оздобою, чинячи нас більш привабливими, ніж найрідкісніший самоцвіт чи найкоштовніший діамант, який випромінює ясне сяйво навколо нас.
Вірші Зоріння: 275. Статті з Вартової Башти: R 5309
Питання: Чи дотримувався я милосердя і правди, чи тривав в них, чи проявляв їх у практичному житті минулого тижня? Як? Чому? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?