Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною — Мат. 16:24.
Несення хреста тісно пов’язане з самозреченням, однак, між ними можна помітити різницю. Самозречення стосується швидше пасивного пocлyxy i витривалості в Господній справі. Несення хреста ж пов’язане, радше, з діяльністю в Господній службі, яка, як ми бачимо, супротивна нашим природним нахилам. Вірність у самозреченні вказує на відвагу і ревність; несення хреста означає перемогу, звитягу. Наше самозречення може бути перемогою в наших власних серцях, про яку інші можуть нічого не знати, і про це вони не повинні знати, якщо ми хочемо мати повноту Господнього благословенства. Однак, наше несення хреста можуть бачити, принаймі до певної міри, ті, які є в близькій сполуці з нами, а особливо ті, які поступають тою самою «вузькою дорогою». – R 2615
* * *
Самозречення в християнському значенні не означає просто відмови від своїх прав, а відмову від своїх прав на користь Господа. Нести хрест означає піддаватися волі Господа в службі під впливом віри, надії, любові і послуху у всіх справах життя, особливо в неприязних обставинах. Лише ті, котрі практикують таке самозречення і таке несення хреста, є правдивими послідовниками Христа, і як такі при кінці своєї дороги вони будуть нагороджені Господом, беручи участь в славному Царстві Христа.
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.