Бо ревність до дому Твойого з’їдає мене — Пс. 69:10.
Холодні, обачні люди можуть мати інші позитивні риси характеру, але лише ті, котрі раз покуштували Господню ласку, не можуть бути ані холодними, ані теплими. Розпалена любов повинна допровадити їх до палкої ревності. Так було з нашим Господом Ісусом, і це було однією з причин того, що Він був улюбленцем Отця. Нехай всі, хто прагне подобатись Господу, будуть наповнені тим самим духом ревності до праведності та правди, який «з’їсть» їх як жертви на Господньому вівтарі. Таким чином вони будуть найбільше подобатись Господу і будуть надаватись до прийняття Ним завдяки Ісусу, нашому Господу. – R 2288
* * *
Ревність – це енергійне віддання себе якійсь справі і жива активність для неї. Властиво розвинена в Божій дитині, вона становить поєднання певного числа рис характеру, серед яких особливо вирізняються віра, надія, любов, активність, ентузіазм і слухняність. Ревність в Божих дітях спрямована на реалізацію Божого плану і діє щодо засад і осіб, змінюючись в залежності від того, як змінюється їх відношення і ставлення до Божого плану. Таким чином, вона виявляє прихильність до одних засад і осіб або неприхильність до інших засад і осіб. Ревність Божого дому, тобто ревність до Господнього дому, як також ревність, характерна для нього, означає енергійне віддавання себе Церкві й діяльність на її користь згідно зі Словом. Як у випадку з Ісусом, так із нами, така ревність становить самопожертву, спалюючи нас і все, що ми посідаємо, чим сподіваємось бути чи що сподіваємось мати як людські істоти.
А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися — Дії 22:16.
В цьому зверненні є безпосередність, гідна наслідування тими всіма, котрі мають вплив на інших і стараються вивести їх на властиву дорогу, спонукаючи до готовності, до цілковитого послуху, до цілковитого визнання Господа і Правди. Якщо такі не відчувають схильності до негайного послуху, хоча очима своєї віри побачили Господа, а вухами почули Його голос, то вони будуть ще менш слухняні тоді, коли світ, тіло і диявол скажуть їм: Не будьте скрайніми, будьте радше поміркованими, не посвячуйтесь цілковито Господу, бо ваші ближні і друзі подумають, що ви не в своєму розумі; це перешкодить також вашим надіям і перспективам, а ваших друзів змінить на ворогів; це дуже дорого вам коштуватиме, не поспішайте! – R 2823
* * *
Здається, Савл з Тарсу, згідно з нашим віршем, перед тим, як активно розпочати служіння, очікував на обставини, події та умови, які уповноважать його до того, до чого заохотив його Господній посланник. В цьому він є для нас прикладом. Ми маємо стояти спокійно і чекати на Господа, аж Слово Господа через свої засади і свого Духа, а також провидіння згодиться схвалити те, до чого ми є схильні, якщо навіть обставини, події та умови, здається, будуть підганяти вперед. Однак, як Савл, не вагаймося піти вперед, коли Господнє Слово запрошує нас до цього. Ефективний опір злому тиску піти вперед, переможне очікування на Господа, аж Він запросить нас піти наперед, і швидкий послух в той час є славним ступенем осягнення розвитку характеру. Правдоподібно, на жодному пункті християнського характеру ми не є частіше випробовувані, ніж на цьому, а особливо, коли ми є провідниками Господнього люду.