Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань. Ви були то видовищем зневаги й знущання, то були учасниками тих, що жили так — Євр. 10:32, 33.
Навіть найсильніші з братів потребують помочі, підбадьорення та підтримки інших. Господь так розпорядився, щоб ми не почувалися цілком самодостатніми, і щоб навіть наше властиве сполягання на Господа вимагало співпраці, підбадьорення, співчуття і любові співпрацівників у винограднику. Чи ж не погодиться з цим твердженням той, хто хоч трохи витерпів тягар дня та спекоту в служінні Євангелії? Отже тут є дорога, завдяки якій багато з дорогого Божого люду, котрі не мають багато талантів або нагод служіння, можуть бути співпрацівниками і помічниками в євангельській праці. – R 3143
* * *
Люд Господа може терпіти за Правду двояко: коли, обороняючи її, явно стягує на себе шквал докорів та безліч страждань з боку тих, хто ненавидить Правду; або коли, стаючи при своїх визначніших братах, котрі обороняють Правду, стягує на себе різноманітні переслідування. Всілякі переслідування, добровільно зношувані задля Господньої справи, є цінними в Його очах.
Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? — Євр. 12:7.
Характеру не можна виробити зовсім без випробувань. Він як рослина: спочатку є дуже делікатним і потребує багато сонячного світла Божої любові, частого підливання дощем Його милості, доброго підживлення через застосоване знання про Його характер як доброї основою віри і натхнення до послуху. А потім, коли він таким чином розвинеться під впливом сприятливих обставин, то він готовий до очищення рукою дисципліни, і здатний переносити певні труднощі. Поволі, як сила характеру поступово розвивається, застосовувані проби служать лише для того, щоб розвинути більше сили, краси і чеснот, аж остаточно він стає утверджений, розвинений, уґрунтований і вдосконалений – через страждання. – R 1805
* * *
Якщо наші тілесні батьки карали нас для нашого добра, то ми не повинні погано судити про нашого Небесного Отця, коли Він карає нас для нашого добра. Відсутність таких карань є доказом, що ми не є Його синами. Отримання таких карань підтверджує Його Отцівство, а наше синівство. Тому нехай карання не знеохочують нас, а будуть запевненням, що ми є Божими синами, і нехай також спонукають нас до направи.