А слово на часі своєму – яке воно добре! Золоті яблука на срібнім тарелі – це слово, проказане часу свого — Пр. 15:23; 25:11.
Коли ми говоримо з тими, хто має вуха, щоб слухати і розпитують про шлях до Господа, пам’ятаймо, що в житті людей бувають великі кризи, особливі моменти, коли одне слово може бути вартіснішим і вагомішим, аніж сотні або тисячі слів в інший час і за інших обставин. Будьмо завжди напоготові в Господній службі, чи це для нас буде зручна пора чи незручна, з задоволенням віддавати своє життя за братів. Однак, ми маємо відрізняти те, що для нас невчасно, від того, що невчасно для інших, і охоче служити їм в будь-яку пору, навіть незручну для нас, якщо це зручна пора для інших. Не нав’язуймося нікому з Євангелією невпору, хоч це було б зручною нагодою для нас. – R 3122
* * *
Є час мовчати, є час говорити. Є речі, про які потрібно говорити, а є такі, що про них краще змовчати. Хто говорить, коли потрібно мовчати, хто говорить те, про що не потрібно розповідати, той є нерозумним і приносить шкоду. Натомість, той, хто мовчить, коли треба мовчати, хто утримується від невідповідних, шкідливих зауважень, хто у слушний спосіб і у відповідному дусі висловлює речі, яких вимагає час, місце, нагода й особа, є мудрим і корисним. Здібність висловлювати відповідні речі у відповідному дусі і у відповідний спосіб, при відповідній нагоді й у відповідному часі та місці, а також до відповідної особи – є достоїнством рідкісним, цінним і плідним. Вчімося старанніше, щоб змогли правильно вибирати ті речі, про які говоримо, дух і спосіб говорення, властиву пору, нагоду і місце, в якому говоримо, а також осіб, до яких говоримо. А тоді наші слова будуть щораз кращі, тому що будуть висловлені вчасно.
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.