Випробовуваний, хай не каже ніхто: «Я від Бога спокушуваний». Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує — Як. 1:13.
Існує різниця між спокусами, які наш Господь вважає за властиві, та спокусами, які походять від противника. Ті перші є випробовуваннями лояльності щодо Бога і засад праведності, і замірені вони як благословення та допомога для тих всіх, котрі встоять в них, і котрі таким чином виявлять свою лояльність щодо праведності. Спокуси від сатани, навпаки, в своїй природі є пастками і сильцями до чинення зла і гріха, спокусами, які подають зло за добро, а добро за зло, світло за темряву, а темряву за світло. В такому значенні фальшивих представлень чи пасток у злому Бог нікого не спокушує. – R 3296
* * *
Спокуси – це звабливі навіювання. Вони можуть бути як добрими, так і поганими. Ці останні походять від сатани, світу і нашого тіла, а перші походять від Господа за посередництвом Його Духа, Слова і Провидіння. Хоча Господь дозволяє на спокуси, котрі штовхають до чинення зла, щоб випробувати нас, то, однак, вони ніколи не походять від Нього, тому що такі навіювання супротивні Йому як Джерелу, Натхненнику досконалої мудрості, сили, справедливості і любові, супротивні Його характеру і цілям. Оскільки спокуси до зла взагалі не випливають з достоїнств Бога, то вони не можуть випливати з Його достоїнств як принади для Його створінь. Приписування Богу спокус до зла є богозневагою, а приписування Йому спокус до добра є хвалою. Приписуючи Йому з вдячністю наші спокуси до добра, стережімося приписування Йому наших спокус до зла. Приписуймо їх тим, кому вони слушно належать – дияволу, світу і тілу.
Ми не повинні покладатися на вождів, але на Господа. Це не означає, що ми не повинні довіряти вождям і визнавати їх, бо ж ціла історія діяльності Господа з Його типічним і антитипічним народом показує, що Йому було до вподоби вживати людських посланців як Своїх представників у навчанні та провадженні Свого люду від ласки до ласки, від знання до знання. З цього потрібно взяти такий урок, що Господь вповні компетентний керувати Своєю працею, і хоча ми шукаємо Його керівництва в людських представниках, то, однак, наші надії ми не покладаємо на них, на їх мудрість і силу, а тільки на Господню мудрість і силу, яка веде їх, а через них також і нас. – R 3077
* * *
Ідоли це не завжди вульгарні фізичні статуї. Ними є всі фізичні, розумові, моральні і релігійні об’єкти, окрім Єгови, яким люди вклоняються і віддають найвищу честь. Те, чому хтось віддає найвищу честь, є його богом. І якщо це буде не Єгова, то це – ідол. Дивлячись так, ми бачимо, що деякі роблять ідолів зі своїх віровизнань, деномінацій, сект, з себе самих, своїх амбіцій, вигляду, вбрання, вигоди, освіти, становища, популярності, безпеки, думки про себе, прав, уподобань, дому, власності, родини, титулів, друзів, країни, вождів, протилежної статі і т.п. Це ті ідоли, які приваблюють нас, хоча ми й утримуємось від вульгарних поганських ідолів. Апостол особливо заохочує нас берегтися. Поблажливість до них означає рух назад в посвяті, в якій ми присягали бути мертвими для себе і світу, а живими для Бога – це означає, що ми знову, на радість сатани, стаємо слугами гріха, омани, самолюбства і світовості.