Тільки будь дуже сильний та відважний — Іс.Н. 1:7.
«Будь дуже сильний та відважний». Є різні види відваги. Один вид породжений самолюбством і самовпевненістю, інший породжений легковажністю, яка не враховує труднощів. Але відвага, яку прищеплює Господь і якої повинні шукати всі духовні ізраїльтяни, є відвагою, яка незворушно й спокійно дивлячись на проби і труднощі шляху, і покірно усвідомлюючи свою неспроможність справитися з ситуацією, є підтримувана вірою в Господа – довір’ям до Божих обітниць, що дає їм можливість зміцнюватися в Господі і в силі Його могутності. – R 3079
* * *
Відважна сила означає не лише фізичну силу і хоробрість, але й розумову, моральну й релігійну силу та відвагу, породжену вірою в Бога, надією перемоги, отриманням насолоди від Божих засад і послухом цим засадам. Тому вона складається з самоконтролю, терпеливості і відваги. Вона необхідна, тому що ми живемо в несприятливі часи; також по причині багатьох питань, пов’язаних з Богом, Христом, Правдою, Церквою і світом; по причині ворогів у вигляді засад, наповнених оманою, гріхом, самолюбством і світовістю, які чинять нам опір, і таких осіб, як сатана, ми самі і світ; по причині праці, яку ми мусимо виконувати, кожен для себе, для Церкви і світу; по причині перемог, які ми повинні здобути; і по причині нагород, які ми повинні осягнути. Така відважна сила не може бути розвинена в бездіяльності чи з самим лише бажанням. Вона може бути осягнена лише через вірне користання з Господнього Духа, Слова і Провидіння в щоденних досвідченнях і конфліктах, малих і великих.
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.