Господній народ постійно атакують спокуси – пропозиції робити якісь дивовижні діла в Його Ім’я і тим самим довести собі та іншим, що вони є улюбленцями небес. Урок, який ми повинні засвоїти, полягає в тому, що праця, яку Отець доручив нам виконувати, не полягає в тому, щоб переконувати світ чи демонструвати милість Отця до нас та нашу велич в Ньому, а радше, щоб тихо й покірно, однак ефективно, наскільки дозволятиме розсудливість і доцільність, дозволяти нашому світлу світити і об’являти славу Того, Хто покликав нас із темряви у дивне Своє світло, а також покликав від прагнення бути чудотворцями до розумного становища слуг, служителів Правди. – R 3296
* * *
Спокушувати Бога означає насміхатися з Нього, надуживати Його добротою та втручатися до Його розпоряджень. Кожен, хто так робить, чинить це на власний ризик. Бог не дозволить, щоб з Нього насміхалися, хоча, як це було з фараоном, Він довготерпить тому, хто Його спокушує. Та, зрештою, Він змусить спокусника відчути тягар Свого незадоволення. Наша честь для Господа повинна бути настільки великою, щоб могла утримати нас від спокушування Його. В цьому, як і в усьому іншому, наш дорогий Відкупитeль дає нам приклад шанобливої обережності та послуху, які убережуть нас від спокушування Єгови, нашого Бога. Честь для Єгови в цьому значенні є також початком мудрості.
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.