Усі посвячені слуги Господа віддали своє життя в жертву, коли стали послідовниками Агнця. І якби вони могли постійно усвідомлювати власне посвячення, то були б готові кожної миті завершити цю жертву, згідно з побажаннями Господа і засобами та способами, на які дозволить Його провидіння. Нехай посвячені Господу… завжди пам’ятають про те, що жодна волосина не може впасти з їхньої голови без відома і дозволу їхнього Отця, а постава їхніх сердець повинна бути така, як виразив наш дорогий Відкупитель: … «Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?». Виразом їхнього серця повинні бути слова поета:
Я завжди вдоволений зо своєї долі,
Бо прийняв я керівництво Божої волі. – R 3407
* * *
Ці слова є правдою в стосунку до всієї Церкви і до окремих її членів. Бог має властивий час на все, що пов’язане з Його Планом. Відповідно, ми бачимо прекрасні обриси часу, що позначають досвіди Церкви. Це в багатьох деталях підтверджують особливо паралельні епохи, які виконуються з точністю до дня. Так, Бог не дозволяє навіть на найменшу помилку в обрисах часу, коли це пов’язано з Церквою. Ту ж саму турботу Він виявляє і до окремих її членів. Він приготовляє кожне переживання, досягнення, завдання та привілей саме тоді, коли це принесло б Йому найбільшу славу, а їм – користь.
Щоб були ви бездоганні та щирі, «невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду», що в ньому ви сяєте, як світла в світі, додержуючи слово життя — Фил. 2:15,16.
Обов’язком кожної Божої дитини є велика активність в поширенні Правди, дозволяючи світити її світлу, підтримуючи її лампу в чистоті і горінні. «Чистота і горіння»! Що це означає? Це означає, що ми маємо приділяти багато уваги словам життя, щоб осягнути докладне знання Правди, а також старанно і вірно очищувати кожен слід омани відразу, як тільки ми його зауважимо, – чи то буде помилка в доктрині, чи в наших щоденних ділах, або ж в розмовах, – щоб чисте світло Божої Правди світило з якнайменшою перешкодою за посередництвом чистого і відкритого характеру. – R 3243
* * *
Стараймося, на скільки це залежить від нас, щоб наша поведінка не стала такою, що заслуговує догани, чи шкідливою. Ми повинні бути такими, яким був наш Господь, тобто маємо постійно бути зайняті чиненням добра. А якби тоді хтось побачив в нас вади, то вони не були б результатом зла з нашого боку, але злого стану сердець і розумів тих, які вишукують вади в інших. Як і наш Господь, серед злого оточення, ми повинні світити як світла в світі, стараючись благословляти, а не шкодити. Якщо ж через те світло, котре отримуємо, ми є зненавиджені дітьми темряви, то добре буде пригадати собі подібні досвідчення нашого Господа, щоб як Він, коли Його відкинули одні, могли шукати інших, яких можливо будемо мати привілей благословити земними чи небесними благами.