Одним з дуже тяжких завдань християнина є подолання духом любові світового духа, керованого пихою. Світова пиха кидає виклик вірі в Бога і послуху Йому. Лише ті, які мають відвагу і цілковито довіряють Господу, можуть перемогти цього велетня. Щоб перемога була повною, необхідно, щоб пиха була цілком упокорена, умертвлена, так, щоб більше ніколи не могла піднятися й знищити нас. Це є особиста боротьба, а єдиною зброєю проти цього велетня є камінь зі струмка – послання Господа, котре вказує нам, що приємне і прийнятне для Господа, а також запевняє нас, що той, хто упокорює себе, буде піднесений, а той, хто підносить себе, буде понижений. Як про це сказав поет:
Там, де закінчується хвалькуватість,
починається правдива гідність.
– R 3230
* * *
Пихатість є перебільшеною самооцінкою. Вона може проявлятися в надмірному почутті власної гідності і самовпевненості, а також в самозадоволенні та самовивищенні. Хто має пиху в серці, той любить ці риси в собі, хоча постійно зневажає їх в інших. Такий дух веде до зневаги щодо інших. Це одна з найбільш небезпечних рис для християнина. Вона робить особу нездатною до будь-якого доброго слова чи діла. Вона віддаляє від Бога, Христа і співтоваришів. Бог не може вживати таку особу в Своїх цілях. Знаючи їх злі серця, Він противиться їм і відсуває їх на бік, а якщо вони виявляються зовсім непоправними, Він їх відкидає і дивиться на них з огидою.
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.