Це є завжди нашим благословенним привілеєм – представити наш смуток і журбу Господу:
«Бо Він знає, як усувати
Всю гіркоту печалі у житті».
Він чинить це, показуючи нам через досвід марноту земних справ і їх повну неспроможність задовольнити прагнення душі чи потішити зраненого духа. В таку мить приходить думка, що, не дивлячись на те, що наші випробування є неприємними для нас, незабаром вони проминуть, і якщо ми їм дозволимо, то вони лише розвинуть в нас мирні плоди праведності і розвинуть сильні і благородні характери, привчені до повного самоконтролю, розсудного роздумування і терпеливого зношення страждань, а також до практикування люблячої лояльності, вірності і довір’я до Бога. – R 1937
* * *
Привілеєм християн є можливість молитися до Бога через Христа, щоб через молитву мати доступ до Нього в будь-який момент. І вони мають запевнення про ласкаву відповідь на молитву. Бог також є з ними через Свою симпатію, любов і поміч у всіх турботах. Він запевнив їх звільнення від усіх турбот, коли ті досягнуть передбаченої мети. Серед турбот Бог є для християн підпорою і зберіг для них найвищі почесті в Його славному Царстві, які тільки можна осягнути,.
І не будь ти невіруючий, але віруючий — Ів. 20:27.
Ми не можемо наблизитися до Господа в інший спосіб, як тільки через розвиток віри і довір’я до Нього, до Його доброти, до Його сили, до Його мудрості до Його любові. Віра є чеснотою, яку потрібно удосконалювати, розвивати. Ті ж самі Апостоли, які з переляком кликали під час бурі на Галілейському морі, поступово щораз більше зростали в вірі, аж, як про це свідчать записи, змогли довіряти Господу і довіряли навіть в часі Його відсутності і тоді, коли не могли Його побачити. Це повинно бути для нас уроком в щоденному житті, щоб ми могли розвивати віру в Господа і роздумувати про попередні життєві досвіди, а також про всі уроки Його Слова, щоб таким чином наша віра в Нього могла укоренитися й уґрунтуватися. – R 3337
* * *
Бути невіруючим означає мати брак розумового оцінення Бога і Христа і брак сполягання на Них серцем – на Їх особи, характери, слова й діла. В той же час бути віруючим означає розвивати розумове оцінення Бога й Христа і сполягати серцем на Них, на Їх особи, характери, слова й діла. Вони не заслуговують на невіру і жодна Божа дитина не повинна Їх нею зневажати, бо невіра в учинках говорить Богові і Христові, що на Них не можна покладатися. Навпаки, ми повинні бути дуже ревними в стосунку до Них, щоб довести ділами, що беззастережно покладаємось на Їх особи, характери, слова й діла. Так чинячи, ми будемо Їм подобатися.
Співзвучні вірші: Вих. 4:1; Чис. 20:12; Пс. 78:19,21,22,32; 95:8-11; 106:7,24; Іс. 7:9; 53:1-3; Мат. 17:17,19,20; Мар. 6:2-6; 9:24; Мар. 16:14,16; Лук. 8:12,18; 24:11,21,25,26; Ів. 16:8,9; Рим. 3:3; 10:6,7,14.
Пісні: 85, 11, 29, 32, 48, 61, 103 / 42, 97, 59.
Вірші Зоріння: 83. Статті з Вартової Башти: R 5624.
Питання: Які були мої досвідчення минулого тижня, пов’язані з думкою цього вірша? Як я їх прийняв? В чому виявився результат?