Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку — 1 Ів. 4:18.
Страх має справді потужний, гнітючий і вражаючий вплив, і лише ті, які в попередніх досвідах пізнали Бога, не підлягають страхові, бо вони довіряють Богові навіть тоді, коли не можуть прослідкувати Його шляху. Цього велетня страху і розпачу потрібно зустріти камінцем зі струмка: «Бо написано». Праща віри повинна кинути слово обітниці з такою силою, щоб вбити противника і визволити нас з-під його впливу… Отже, озброєні лише Божим Словом, довіряючи Господньому «жезлу» та «посоху», ми можемо бути відважними й відповісти показному сектантству так, як Давид відповів філістимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив». – R 3230
* * *
Любов захоплюється Богом і розділяє з Ним почуття. Вона усвідомлює свою єдність з Богом і відчуває щодо Нього духа синівства, який протікає через серце свого власника. Така любов опирається на близькій сполуці з Богом через Його Духа, Слово і Провидіння. В цій сполуці, вона знає, що може цілковито покладатись на Нього, мати надію, любити і слухати Його. Тому-то, хоча вона віддає Богові честь, як вповні досконалому в особі, характері, плані і ділах, не відчуває перед Ним страху. Страх перед Богом настільки обмежив би в нашому серці честь для Нього, що усунув би звідти любов до Нього. І, навпаки, любов до Бога позбавляє нас такого страху перед Ним.
І не будь ти невіруючий, але віруючий — Ів. 20:27.
Ми не можемо наблизитися до Господа в інший спосіб, як тільки через розвиток віри і довір’я до Нього, до Його доброти, до Його сили, до Його мудрості до Його любові. Віра є чеснотою, яку потрібно удосконалювати, розвивати. Ті ж самі Апостоли, які з переляком кликали під час бурі на Галілейському морі, поступово щораз більше зростали в вірі, аж, як про це свідчать записи, змогли довіряти Господу і довіряли навіть в часі Його відсутності і тоді, коли не могли Його побачити. Це повинно бути для нас уроком в щоденному житті, щоб ми могли розвивати віру в Господа і роздумувати про попередні життєві досвіди, а також про всі уроки Його Слова, щоб таким чином наша віра в Нього могла укоренитися й уґрунтуватися. – R 3337
* * *
Бути невіруючим означає мати брак розумового оцінення Бога і Христа і брак сполягання на Них серцем – на Їх особи, характери, слова й діла. В той же час бути віруючим означає розвивати розумове оцінення Бога й Христа і сполягати серцем на Них, на Їх особи, характери, слова й діла. Вони не заслуговують на невіру і жодна Божа дитина не повинна Їх нею зневажати, бо невіра в учинках говорить Богові і Христові, що на Них не можна покладатися. Навпаки, ми повинні бути дуже ревними в стосунку до Них, щоб довести ділами, що беззастережно покладаємось на Їх особи, характери, слова й діла. Так чинячи, ми будемо Їм подобатися.
Співзвучні вірші: Вих. 4:1; Чис. 20:12; Пс. 78:19,21,22,32; 95:8-11; 106:7,24; Іс. 7:9; 53:1-3; Мат. 17:17,19,20; Мар. 6:2-6; 9:24; Мар. 16:14,16; Лук. 8:12,18; 24:11,21,25,26; Ів. 16:8,9; Рим. 3:3; 10:6,7,14.
Пісні: 85, 11, 29, 32, 48, 61, 103 / 42, 97, 59.
Вірші Зоріння: 83. Статті з Вартової Башти: R 5624.
Питання: Які були мої досвідчення минулого тижня, пов’язані з думкою цього вірша? Як я їх прийняв? В чому виявився результат?