Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його — Об.18:4.
Ті, хто гідний назви «люди мої», будуть чути і слухатися голосу Господа, вийдуть з Вавилону і «не потраплять в карання його». Бо такі відразу втікають з Вавилону – як тільки почують голос і побачать дійсний стан Вавилону; тим самим вони доведуть, що ніколи не погоджувалися з його гріхами. Натомість, тих, хто там залишається після того, як зрозумів, в світлі, яке тепер світить, чим є Вавилон з його богохульними вченнями, вважається за таких, що схвалюють ці богохульства і в повній мірі заслуговують на «карання» – стільки ж, або й більше, як вавилонський клас «куколю», тому що вони мали більше світла. – R 2553
* * *
Де ж перебував люд Божий, як не в різних сектах християнства, і де ж більше грішили проти світла Правди, як не в тих же сектах, і на кого ж прийдуть суворіші кари, як не на ті секти? Тому, це слушно, що Бог оберігає свій люд від зараження гріхами і звільняє його від карань, запрошуючи покинути Вавилон? В другому значенні цей вірш стосується Господнього люду, який виходить з сект Малого Вавилону.
Усі посвячені слуги Господа віддали своє життя в жертву, коли стали послідовниками Агнця. І якби вони могли постійно усвідомлювати власне посвячення, то були б готові кожної миті завершити цю жертву, згідно з побажаннями Господа і засобами та способами, на які дозволить Його провидіння. Нехай посвячені Господу… завжди пам’ятають про те, що жодна волосина не може впасти з їхньої голови без відома і дозволу їхнього Отця, а постава їхніх сердець повинна бути така, як виразив наш дорогий Відкупитель: … «Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?». Виразом їхнього серця повинні бути слова поета:
Я завжди вдоволений зо своєї долі,
Бо прийняв я керівництво Божої волі. – R 3407
* * *
Ці слова є правдою в стосунку до всієї Церкви і до окремих її членів. Бог має властивий час на все, що пов’язане з Його Планом. Відповідно, ми бачимо прекрасні обриси часу, що позначають досвіди Церкви. Це в багатьох деталях підтверджують особливо паралельні епохи, які виконуються з точністю до дня. Так, Бог не дозволяє навіть на найменшу помилку в обрисах часу, коли це пов’язано з Церквою. Ту ж саму турботу Він виявляє і до окремих її членів. Він приготовляє кожне переживання, досягнення, завдання та привілей саме тоді, коли це принесло б Йому найбільшу славу, а їм – користь.