Маємо й Великого Священика над домом Божим, – то приступімо з щирим серцем, у повноті віри — Євр. 10:21,22.
Пам’ятаймо, що Бог, Який розпочав добру справу, ніколи не змінюється. І якщо наші серця і досі є в гармонії з Ним, а наша віра у велике примирення і надалі виразна і тверда, якщо наше посвячення і надалі є повним, і ми не силкуємось чинити своєї волі, а лише Його волю у всіх наших справах, тоді ми можемо дійсно мати повноту віри. Знаючи, що Бог є незмінним і ми надалі є у згоді з Його обітницями і розпорядженнями, ми знаємо, що всі Його прекрасні провидіння досі діють на нашу користь. Це є повнота віри – цілковите довір’я до Господа. – R 2642
* * *
Як Божі діти ми маємо Христа як нашого Первосвященника. Це гарантує нам прикриття всіх наших несвідомих та мимовільних слабостей та вад, і завдяки цьому ми можемо залишатись в Господній ласці. На цій підставі священники могли підходити до золотого свічника й оглядати його прекрасне світло; до столу «показних» хлібів і споживати підкріплюючий харч; до кадильного жертівника, щоб приносити на ньому пахуче кадило; а також до другої заслони, під якою вони переходили в смерті, стаючи безпосередньо перед обличчя Бога з вірними і чистими серцями, повні довіри до Господа і Його забезпечень. Тому приступімо ближче!
А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися — Дії 22:16.
В цьому зверненні є безпосередність, гідна наслідування тими всіма, котрі мають вплив на інших і стараються вивести їх на властиву дорогу, спонукаючи до готовності, до цілковитого послуху, до цілковитого визнання Господа і Правди. Якщо такі не відчувають схильності до негайного послуху, хоча очима своєї віри побачили Господа, а вухами почули Його голос, то вони будуть ще менш слухняні тоді, коли світ, тіло і диявол скажуть їм: Не будьте скрайніми, будьте радше поміркованими, не посвячуйтесь цілковито Господу, бо ваші ближні і друзі подумають, що ви не в своєму розумі; це перешкодить також вашим надіям і перспективам, а ваших друзів змінить на ворогів; це дуже дорого вам коштуватиме, не поспішайте! – R 2823
* * *
Здається, Савл з Тарсу, згідно з нашим віршем, перед тим, як активно розпочати служіння, очікував на обставини, події та умови, які уповноважать його до того, до чого заохотив його Господній посланник. В цьому він є для нас прикладом. Ми маємо стояти спокійно і чекати на Господа, аж Слово Господа через свої засади і свого Духа, а також провидіння згодиться схвалити те, до чого ми є схильні, якщо навіть обставини, події та умови, здається, будуть підганяти вперед. Однак, як Савл, не вагаймося піти вперед, коли Господнє Слово запрошує нас до цього. Ефективний опір злому тиску піти вперед, переможне очікування на Господа, аж Він запросить нас піти наперед, і швидкий послух в той час є славним ступенем осягнення розвитку характеру. Правдоподібно, на жодному пункті християнського характеру ми не є частіше випробовувані, ніж на цьому, а особливо, коли ми є провідниками Господнього люду.