Маємо й Великого Священика над домом Божим, – то приступімо з щирим серцем, у повноті віри — Євр. 10:21,22.
Пам’ятаймо, що Бог, Який розпочав добру справу, ніколи не змінюється. І якщо наші серця і досі є в гармонії з Ним, а наша віра у велике примирення і надалі виразна і тверда, якщо наше посвячення і надалі є повним, і ми не силкуємось чинити своєї волі, а лише Його волю у всіх наших справах, тоді ми можемо дійсно мати повноту віри. Знаючи, що Бог є незмінним і ми надалі є у згоді з Його обітницями і розпорядженнями, ми знаємо, що всі Його прекрасні провидіння досі діють на нашу користь. Це є повнота віри – цілковите довір’я до Господа. – R 2642
* * *
Як Божі діти ми маємо Христа як нашого Первосвященника. Це гарантує нам прикриття всіх наших несвідомих та мимовільних слабостей та вад, і завдяки цьому ми можемо залишатись в Господній ласці. На цій підставі священники могли підходити до золотого свічника й оглядати його прекрасне світло; до столу «показних» хлібів і споживати підкріплюючий харч; до кадильного жертівника, щоб приносити на ньому пахуче кадило; а також до другої заслони, під якою вони переходили в смерті, стаючи безпосередньо перед обличчя Бога з вірними і чистими серцями, повні довіри до Господа і Його забезпечень. Тому приступімо ближче!
Любов… не радіє з неправди, але тішиться правдою — 1 Кор. 13:4,6.
Чи принципи добра і зла міцно закріплені в моєму розумі, і чи я перебуваю в такій цілковитій згоді з добром, а в опозиції до зла, що не підтримаю зло, а мушу його засуджувати, навіть тоді, коли б воно могло принести мені певну користь? Чи я є в такій згоді з добром, з правдою, що не можу не тішитися з правди та її успіхів навіть тоді, коли б це руйнувало деякі мої раніше усталені погляди або принесло шкоду певним моїм земним інтересам? Божа любов, яку Апостол визначає тут як дух Господнього люду, є любов’ю, яка підноситься над самолюбством, яка оперта і утверджена на незмінних принципах, які щоденно повинні бути щораз виразніше зауважувані і завжди стисло дотримувані за будь-яку ціну. – R 3150
* * *
Несправедливість – це неправда в теорії й практиці. Любов, оперта на симпатії до принципів добра, не може радіти з несправедливості. Навпаки, вона симпатизує братам і співчуває світові з приводу його несправедливості. Любов журиться, уболіваючи з цього приводу, бо стільки має огиди до несправедливості, наскільки тішиться з Правди в теорії й практиці. Вона тішиться з Божого Плану і Духа, бо є втіленням кожної доброї засади у вірі й поводженні. Вона радіє з засад, прагнень, боротьби, справ, успіхів, тріумфів і духа Правди, а це тому, що насолоджується добрими принципами і речами.