Бо не від сходу, і не від заходу, і не від пустині надійде повищення, але судить Бог: того Він понижує, а того повищує — Пс. 75:7,8.
Ми можемо мати прагнення і стремління щось виконувати, які ніколи не здійсняться. Можливо Господь бачить, що ми не зможемо знести вивищення і слави, яких ми шукаємо. Він знає набагато краще за нас, що є для нашого добра, і тому бажає, щоб ми мали спокій, будучи задоволені Його провидінням, і щоб були не лінивими, а старанними, не недбалими, а пильними, не байдужими, а ревними, щиро бажаючи чинити Божу волю. Будьмо терпеливими тоді, коли ми є обмежені, і задоволеними, коли є знехтувані та забуті, пам’ятаючи, що «служать також і ті, котрі тільки стоять і чекають», і що Господь у відповідну вибрану Ним годину може попровадити нас до здійснення Його замірів. – R 1756
* * *
В досвідченнях Божого люду немає випадковості, бо як вивищення, так і упокорення, як його успіх, так і невдачі, знаходяться під Господнім наглядом. Його безпомилковий суд застосовує різних в наших потребах відповідне провидіння, скеровуючи все на добро тим, які люблять Бога. Тому-то ми можемо бути спокійними в Його руках.
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.