Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно — Вих. 20:7.
Хоча ця заповідь не була дана духовному Ізраїлеві, однак ми можемо легко побачити, що її дух відноситься також і до нас… Ми прийняли Імення Христа як наше власне. Святе Ім’я Голови належить всім посвяченим. Яку обережність ця думка повинна вселяти в нас, і наскільки доречно, щоб ми говорили собі: «Я мушу переконатись, чи я не брав Імення Господа надаремно, чи оцінюю почесність, гідність і відповідальність мого становища Його представника і посланця в світі. Я буду поводитись обачно, стараючись, наскільки це можливо, не приносити ганьби цьому Імені, а навпаки, віддавати честь в кожній думці, слові і вчинку». – R 3329
* * *
Ім’я Бога означає Його назву, природу, характер, репутацію, честь, владу і слово. Посвячені особи, як представники Бога, беруть Його Ім’я в усіх тих аспектах – тепер тимчасово, а після воскресіння на постійно та вічно. Брати Його Ім’я надаремно означало б занедбувати або надуживати привілеями, які ми як представники Бога отримуємо в результаті посвяти. Відповідно, хто невірний в посвяті, той бере Ім’я Бога надаремно. І навпаки, той, хто вірний обітницям посвяти, бере Ім’я Бога властиво і згідно з метою. Таке поводження повинно бути нашою щоденною метою.
Коли яка чеснота, коли яка похвала, – думайте про це! — Фил. 4:8.
Про речі чеснотні або вартісні, про речі в певній мірі гідні похвали – шляхетні слова, шляхетні вчинки чи чиїсь шляхетні почуття – про такі речі ми можемо безпечно роздумувати і внаслідок цього побачити, що ми й самі підносимося до тих ідеалів, якими живиться наш новий розум, серце і воля. Ми будемо щораз більше перемінюватися в нашому житті через відновлення нашого розуму, і ставатимемо щораз ближчими до славної подібності нашого Господа і Учителя через поступову переміну з слави в славу, поступово, крок за кроком. Якщо наші думки залишаться в такому стані і наша сполука з Господом збережеться, то ми будемо мати уділ у воскресінні праведних, яке вдосконалить нас на образ і подобу Господа. – R 3129
* * *
Чесноти відносяться більше до достоїнств справедливості, а похвали – до достоїнств безкорисливої любові. Оскільки завданням розуму є мислення, то ще більш шляхетним є роздумування про добрі думки і прикмети, чесноти і похвали! На нижчому рівні роздумування знаходяться речі; на вищому рівні – особи; на найвищому рівні є роздумування про шляхетні думки і прикмети, особливо притаманні Богу, Христу та святим. Це є також найкращий спосіб стати такими, як вони.