Що треба робити, аби побороти цей брак віри і примножити її? Відповідаємо, що подібно, як колись Апостоли, ми повинні молитися Господу: «Додай Ти нам віри!». І тоді кожний, хто поступає згідно з цією молитвою, повинен розвивати віру в своєму серці: (а) через постійне відсвіжування в своїй пам’яті Божих обітниць, тісно зближаючись з ними в Слові Отця; (б) через щораз краще запам’ятовування того, що після того, як він учинив угоду з Господом, ті обітниці належать і йому, і в своєму серці та своїми устами він повинен повторювати їх у вдячній молитві перед Господом як свої. Він повинен звертатися до них у своїх думках і в своїх розмовах про святі речі з братами. – R 2642
* * *
Одним із найдивніших явищ, трудних до зрозуміння, є християнин, який має сумнів. Маючи Бога, досконалого в мудрості, справедливості, любові і силі, зобов’язаного присягою, що всі речі будуть діяти для його добра, маючи Спасителя, Який став для нього мудрістю, справедливістю, освяченням і визволенням, Який доповнює всі його недоліки, позбавляє його усіх вад, удосконалює в ньому усе добре, а через Духа, який робить його кандидатом до Царства, дає все, щоб міг осягнути те Царство – то чому ж мав би сумніватися?
І не будь ти невіруючий, але віруючий — Ів. 20:27.
Ми не можемо наблизитися до Господа в інший спосіб, як тільки через розвиток віри і довір’я до Нього, до Його доброти, до Його сили, до Його мудрості до Його любові. Віра є чеснотою, яку потрібно удосконалювати, розвивати. Ті ж самі Апостоли, які з переляком кликали під час бурі на Галілейському морі, поступово щораз більше зростали в вірі, аж, як про це свідчать записи, змогли довіряти Господу і довіряли навіть в часі Його відсутності і тоді, коли не могли Його побачити. Це повинно бути для нас уроком в щоденному житті, щоб ми могли розвивати віру в Господа і роздумувати про попередні життєві досвіди, а також про всі уроки Його Слова, щоб таким чином наша віра в Нього могла укоренитися й уґрунтуватися. – R 3337
* * *
Бути невіруючим означає мати брак розумового оцінення Бога і Христа і брак сполягання на Них серцем – на Їх особи, характери, слова й діла. В той же час бути віруючим означає розвивати розумове оцінення Бога й Христа і сполягати серцем на Них, на Їх особи, характери, слова й діла. Вони не заслуговують на невіру і жодна Божа дитина не повинна Їх нею зневажати, бо невіра в учинках говорить Богові і Христові, що на Них не можна покладатися. Навпаки, ми повинні бути дуже ревними в стосунку до Них, щоб довести ділами, що беззастережно покладаємось на Їх особи, характери, слова й діла. Так чинячи, ми будемо Їм подобатися.
Співзвучні вірші: Вих. 4:1; Чис. 20:12; Пс. 78:19,21,22,32; 95:8-11; 106:7,24; Іс. 7:9; 53:1-3; Мат. 17:17,19,20; Мар. 6:2-6; 9:24; Мар. 16:14,16; Лук. 8:12,18; 24:11,21,25,26; Ів. 16:8,9; Рим. 3:3; 10:6,7,14.
Пісні: 85, 11, 29, 32, 48, 61, 103 / 42, 97, 59.
Вірші Зоріння: 83. Статті з Вартової Башти: R 5624.
Питання: Які були мої досвідчення минулого тижня, пов’язані з думкою цього вірша? Як я їх прийняв? В чому виявився результат?