Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Господь робить добре тобі — Пс. 116:7.
Звичка думки Християнина має багато спільного з його духовним поступом або занепадом, а також є показником його духовного стану. Добру звичку думки потрібно старанно розвивати. Під «звичкою думки» ми розуміємо нормальний стан, до якого розум зазвичай (як правило) повертається, коли він інтелектуально не зайнятий. Коли ми активно зайняті життєвими обов’язками, то змушені зосереджувати свою увагу на виконуваній праці, бо якщо ми щось робимо механічно, не концентруючи своєї уваги на цій справі, то ми не можемо робити її добре. Але навіть тоді християнські принципи, добре утверджені в характері, будуть підсвідомо керувати ним. А коли напруження в праці і турботи на якийсь час минуть, тоді вироблена звичка думки, як магнітна стрілка компаса, повинна швидко повернутися до свого відпочинку в Бозі. – R 1884
* * *
З точки зору тіла в християнському житті є дуже багато замішань і неспокою, але для християнина небезпечно дозволити в таких обставинах, щоб це замішання і неспокій стали частиною його характеру. Щоб перебороти цю схильність, необхідно постійно і з довірою звертання до доброї волі Господа і до Його мети щодо нас, як це виражено в Слові, бо в такому споляганні на Господа, через Його Слово, він знаходить відпочинок і спокій серед неспокою і замішання.
Вірші Зоріння: 25. Статті з Вартової Башти: R 5387, 5492
Питання: Які я мав на цьому тижні досвідчення, пов’язані з Словом як нашим місцем відпочинку? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Які були результати?
Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх
— Євр. 4:10.
Право любові, замість вимагати одного дня з семи, по суті контролює і регулює весь наш час. Ми маємо сім днів в тижні любити Господа Бога нашого з цілого серця, розуму, душі і сили; сім днів в тижні ми маємо любити наших ближніх так, як себе, і сім днів в тижні ми маємо відпочивати – відпочивати від діл наших, відпочивати вірою в завершене Христове діло, відпочивати в Божій любові, відпочивати в мирі Божім, який перевищує всяке зрозуміння, який постійно панує в нашому серці. – R 3037
* * *
Ввійти до відпочинку означає прийняти завершене діло нашого виправдання перед Богом, також означає перебувати в досконалій упевненості, яка випливає з усвідомлення користання з усіх благословенств Тисячоліття. Хто має цю віру, той, замість намагань встановити власну праведність, має спокій в значенні користання з Христової праведності. Отже, виправдовуюча віра дає відпочинок виправдання. Крім того, ми маємо відпочинок в посвяченні, в відреченні від життя для себе самого і світу; привілей дивитися в майбутнє з певністю, яка досконало гарантована успішним результатом Божого Плану; маємо такий же спокій, яким насолоджується Бог.
Співзвучні вірші: Євр. 3:7-4:11; Йов 22:21,26; 34:29; Пс. 4:9; 17:15; 25:12; 29:11; 37:4,11,37; 119:165; 125:1,5; Пр. 3:17,24; Іс. 26:3,12; 28:12; 53:5; 54:10; 13; 57:2,19; Ів. 14:27; 16:33; Дії 10:36; Рим. 5:1; 8:6; 14:17; 15:13; Гал. 5:22; Еф. 2:14-17; Фил. 4:7,9; Кол. 3:15; 2 Сол. 3:16.
Пісні:
Вірші Зоріння: 83. Статті з Вартової Башти: R 5387
Питання: Якими були мої досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були прийняті? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? В чому виявився результат?