«Стережіться виставляти свою праведність перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матиметенагороди від Отця вашого, що на небі» (Мат. 6:1, ASV).
Наш Учитель в цій лекції говорить про правильний і неправильний спосіб давання милостині. Розважаючи цю тему, Він пояснює також поняття правильної і неправильної молитви та правильного і неправильного посту. У всіх цих справах Ісус відкрито критикує лицемірство і театральні вистави. Єдиним мотивом, який схиляє послідовників Ісуса до дій, повинно бути прагнення уподібнитись Небесному Отцю і отримати Боже схвалення. Можуть виникнути ситуації, в яких час і місце сприяють даванню милостині, коли давання добровільної жертви в присутності інших є цілком нормальним, а молитва в присутності інших є цілком властивою річчю, і коли інформація про практикування посту може дійти до людей, не викликаючи докору.
Мотив, який схиляє нас до дій, Великий Учитель ставить на перший план. Якщо дія виникає з самолюбних мотивів; якщо ми намагаємось робити щось напоказ, для оплесків чи матеріальної користі, то таке поступування не може отримати Божого схвалення чи благословенства – «Блаженні чисті серцем». Інші можуть бачити, що ми робимо добрі вчинки чи молимося, чи постимо, але ми не маємо давати добровільні пожертви, молитися і постити заради того, щоб інші це бачили. Про тих, які так поступають наш Господь говорить, що «вони мають вже нагороду свою» – нічого більше над те їм не належить. Вони отримують бажаний розголос.
ПРИВІЛЕЙ МОЛИТВИ
Молитва є привілеєм. Ісус не наказував своїм учням молитися, а також не визначив форми в якій вони повинні молитися, доки вони самі Його про це не попросили. «Молитва є щирим прагненням серця – вираженим або не вираженим словами». Божий люд мусить відчувати особисту потребу Божої ласки і допомоги, щоб оцінити привілей наближення до Бога і трону небесної ласки. Проби і труднощі, клопоти і спокуси життя схиляють Божих дітей до молитви. Стан, в якому їм подобається можливість прийти до Бога не тільки тоді, коли їх пригнічують клопоти, але також і тоді, коли переповнює радість, яка схиляє до вдячності, до віддання честі, хвали і вираження прославлення, свідчить про кращий і вищий християнський розвиток.
Зауважмо, що наш Господь не говорить про те, яким чином світ повинен молитися. Він звертався лише до Своїх учнів: «Ви ж моліться отак». Треба визнати, що загалом язичники, все людство, не мають доступу до Бога. Тільки ті, які залишаються в союзі угоди з Богом (євреї і християни) отримали від Бога запевнення, що їх прохання будуть Ним прийняті. Таке твердження може викликати в декого здивування, бо зазвичай є поширене заохочення і схиляння всіх до молитви. Однак, якщо поглянути на ситуацію, то видно усталені принципи, які лежать в основі обговорюваної теми. Звернімо на це увагу. Цілий світ, рід Адама, був відлучений від Бога по причині грішних вчинків. Адам був зв’язаний з Богом угодою, завдяки чому тішився привілеями становища сина Божого. Цей стан охоплював привілей спільноти, єдності, молитви, Божого нагляду й опіки, які могли дати навіть вічне життя. Але непослух Адама спричинив розірвання цієї угоди – припинення зв’язку, а також всіх привілеїв (Ос. 6:7). Тільки ті, які були знову прийняті Богом, яким Бог знову дозволив увійти в зв’язок угоди, тішаться тепер привілеєм молитви. Таким чином були трактовані буквальні ізраїльтяни під угодою Закону і в зв’язку з тим Храм в Єрусалимі був названий Домом Молитви. Він мав служити особливо єврейському народу, але всі народності мали привілей стати єврейськими новонаверненими і тим самим отримати всі привілеї євреїв, що також включало привілей молитви.
Наш Господь, через власну кращу жертву за гріхи, зробив святими і гідними доступу до ще вищого привілею молитви тих, які були Його учнями і послідовниками. Починаючи з П’ятидесятниці, вони були названі Божими синами і тішилися сплодженням від Святого Духа. Спочатку це були лише віруючі євреї, але у властивому часі серединна перегородка, перепона, яка ділила євреїв і язичників, була знесена. Всі віруючі язичники, почавши від Корнилія, були прийняті як сплоджені від Духа сини і як таким їм був даний привілей молитви (Дії 10).
Язичники увійшли в споріднення з Богом не через Мойсеєву угоду Закону, але через угоду жертви, завдяки силі якої вони були покликані і прийняті як співспадкоємці з Христом – «Позбирайте для Мене побожних моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною» (Пс. 50:5). Тільки ті язичники, які прийняли Христа і увійшли з Ним в угоду жертви, можуть в цьому віці стати Божими синами і тішитися привілеями синівства, до яких належить молитва. Звичай заохочення до молитви людей, які знаходяться поза межами зв’язків угоди з Богом, є небіблійним і нерозумним. «Грішників Бог не послухає» (Ів. 9:31). Ті, які прийшли до Нього через Христа, були прийняті тільки тому, що Ісус є їх Заступником. Тому ми можемо виразно побачити, що ті, які наблизилися до Бога з власного імені, – не прийнявши Заступника та поставлених Ним умов учнівства, – не можуть займати в Отця ніякого становища, а їх молитви не є прийнятими.
Замість того, щоб заохочувати наших друзів і сусідів молитись до Бога і вірити, що їхні молитви будуть вислухані, ми повинні дати їм біблійну пораду – заохочувати до покаяння за гріхи згідно зі свідоцтвом Божого Слова і до повного посвячення і наслідування Ісуса. Тоді вони, як Божі сини, отримають всі привілеї синівства, а також славні перспективи на майбутнє.
ПОРОЖНІ ПОВТОРЮВАННЯ ЯЗИЧНИКІВ
Всі, які не залишили цього світу і не ввійшли через Христа в зв’язок угоди з Богом, є язичниками. Ті, які стоять з боку і не розуміють цієї Єдиної Дороги, Єдиних Дверей, які провадять до Божої ласки, даремно чекають, що будуть вислухані через свою велемовність, повторюючи свої молитви. Деякі вживають молитовні барабани, інші чотки, а ще інші по сто разів повторюють визначені фрази.
Ніхто окрім послідовників Ісуса не вислуховується, тому нехай вони не думають, що довжина проказаних молитов стане причиною їх прийняття Отцем. Немає потреби засилання довгих молитов, бо, як сказав Ісус, «знає Отець ваш, чого потребуєте, перш за ваше прошення». Чому ми тоді взагалі повинні просити? Тому що так розпорядився Бог. Очевидно, щоб пробудити нашу віру і дати нам багатші й частіші благословенства. Бог поводиться з нами як з коханими дітьми, яких любить і хоче навчити поводитися так, щоб це було найбільшою допомогою в житті. Коли Ісус відчував потребу довгої молитви, Він ніколи не виставлявся публічно. Відходив самотньо на гору. Так само мають поступати послідовники Ісуса – віддалитися і у відокремленому місці тішитися спільністю з Отцем, незважаючи на те, що участь в публічній молитві в зібранні Господнього народу є виразно схвалена.
ФОРМА СКАЗАНИХ СЛІВ
У відповіді на прохання своїх учнів Ісус дав приклад правильної молитви. Заслуговує на увагу її коротка форма, простота, безпосередність і порядок.
Починає молитву віддавання слави і обґрунтування нашого приходу до Бога, як дітей до свого батька: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться [буде прославлене] Ім’я Твоє». Боже Ім’я представляє Його характер, Його Царство і Його особистість. Перш за все, ми приписуємо честь, пошану, велич і славу нашому великому Творцю, Якого ми в установлений Ним спосіб з радістю називаємо нашим Небесним Отцем.
Далі, згідно порядку, ми визнаємо Божу владу і авторитет. Це означає, що наші серця є піддані Божій волі на смерть і життя, не дивлячись на те, чи переповнює їх радість чи сум, задоволення чи біль. Далі ми виражаємо нашу довіру Божій силі і обітниці, що остаточно Його воля буде так цілковито і повністю виконуватися на землі, як тепер виконується в небі: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Через цю заяву ми визнаємо прихід Царства Месії і через те виражаємо наші особисті надії, пов’язані з тим Царством – виражаємо надії, що коли збережемо вірність, то матимемо спільність з Господом в Його славному Царстві, уділяючи людству благословенства Божої сили і милосердя, результатом яких буде припровадження до відродження усіх охочих і слухняних з-поміж людського роду.
Наші щоденні потреби, щоденний хліб, є наступним предметом прохання: «Хліба нашого насущного, дай нам сьогодні». Як це просто! Бог обіцяв, що запевнить нам необхідні хліб і воду в тому значенні, що не забуде про нас і про наші потреби. В наших проханнях ми лише виражаємо думку, що чекаємо з довірою до Господа, жодним чином не сумніваючись в Його готовності і можливості здійснення Його обітниць. Бог не обіцяв, і ми не повинні молитися про достаток, багатство, заможність, ані про різноманітну вишукану їжу чи розкоші. Думка, яка тут міститься, означає: Отче, дай нам заспокоєння життєвих потреб в спосіб, який Тобі здається найкращим. Але якщо Боже провидіння коли-небудь не забезпечило нам необхідних потреб, віруюча людина повинна пізнати, що це не виникає з недогляду чи безсилля, але що Божа мудрість вважає це за найкращий спосіб поводження з нами.
«І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». В цій частині зроблено наголос на науку Вчителя, яка говорить, що лише милосердні удостояться милосердя; що лише ті, які прощають, отримають прощення. Це не має ніякого відношення до прощення первинних гріхів, які належать до минулого; вони назавжди відійшли для тих, які залишаються під силою крові, тому що були прикриті в момент прийняття Христа і входу в зв’язок угоди з Ним. Однак, нас щоденно супроводжують падіння, слабості, недосконалості, непостійність і порушення Божого закону. Ми повинні зізнатися в цьому. Бог так покерував, щоб дати нам прощення згідно з нашими молитвами, але за однієї умови, а саме: якщо ми глибоко оцінимо його суть в стосунку до інших і будемо поступати згідно того самого принципу.
«І не введи нас у випробовування [не залишай нас в них]». Ми відчуваємо наші слабості й недосконалості, тому знаємо, що згідно з Божим провидінням мусимо знайтися в умовах проб і досвідчень, тому нам можна молитися про те, щоб ми не були в них залишені, полишені на власні сили, але, щоб за згодою Господа Його ласка виявилася для нас достатньою.
Біблія запевняє нас про існування лукавого, який має велику силу і вплив на людей; що це є князь, «що панує в повітрі», «бог цього віку». Але є властивим просити Господа, щоб Він не залишав нас на здобич диявольських пасток і «визволив нас від лукавого».
Слова «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь» не містяться в найдавніших грецьких манускриптах, і тому також є властиво упущені в деяких перекладах, бо не є частиною Святого Письма. Царство або панування в теперішньому часі не походить від Бога. Його Царство, сила і слава тепер не панують. Ми чекаємо на закладення Царства Месії на місці поваленої імперії сатани, на в’язання противника на тисячу років і запровадження Божого Царства сили і слави, яке триватиме вічно.
ТР №396, ’89, 13-16; РТ №607, ’87,9-11
Теперішня Правда № 61, літо-осінь 2014
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: