ПИТАННЯ: Чи ад, до якого зійшов Ісус, є місцем вічних мук?
ВІДПОВІДЬ: Якщо карою для Адама та його роду, «заплатою за гріх», не є «смерть», а вічне життя в муках, як продовжують навчати деякі, які ще не звільнилися від цього богозневажливого середньовічного вчення про вічні муки, і якщо ад є місцем, станом вічних мук, про що вони також неправдиво навчають, тоді беззаперечним та єдиним логічним висновком є те, що або (1) Ісус, сплачуючи борг Адама та його роду, страждаючи за наші гріхи, «праведний за неправедних» (1 Пет. 3:18), продовжує страждати і вічно буде нести муки в полум’яному пеклі, або (2), що борг вічного життя в такому пеклі вічних мук залишається несплаченим, і тому Ісус не став нашим Спасителем від кари за гріх, і що ми навіки занапащені і всі підемо на вічні муки.
Дякувати Богові, що біблійний ад не є місцем вічних мук! «Душа, що грішить, вона помре»; «Бо заплата за гріх смерть»; тому «Христос був умер ради наших гріхів за Писанням»; «на смерть віддав душу Свою»; був «умертвлений тілом, але Духом оживлений» (Єзек. 18:4,20; Рим. 6:23; 1 Кор. 15:3; Іс. 53:10,12; 1 Пет. 3:18). Ад, до якого зійшов Ісус, був біблійним адом (шеолом, гадесом), до якого в момент смерті ідуть як праведні, так і безбожні (Бут. 37:35; Йов 14:13; 1 Цар. 2:6,9). Сучасні переклади залишають слова шеол і ад (гадес) не перекладеними, але деякі переклади перекладають слова шеол і гадес, вживаючи слова пекло або могила, показуючи, що вони означають те ж саме (наприклад (порівняй різні переклади), Пс. 49:15; 55:16; 86:13; Іс. 14:9; Йона 2:3; 1 Кор. 15:55; Об. 20:13). Ад, до якого пішла душа Ісуса (Дії 2:31; Іс. 53:10,12) і з якого вона була пробуджена третього дня, це був стан «сну» (1 Кор. 15:20), забуття, до якого пішли також Його послідовники, які померли (Ів. 11:11-14, 39-44; Дії 7:60; 1 Кор. 15:18; 1 Сол. 4:14). (Більше деталей дивіться в наших брошурах Де знаходяться померлі і Що таке ад).
Виберіть собі сьогодні, кому будете служити… А я та дім мій будемо служити Господеві — Іс.Н. 24:15.
Нехай інші шанують кого хочуть і що хочуть, але ми, котрі спробували, що Господь добрий, котрі пізнали Його через Його Слово, через Його провидіння і через силу Його Духа, яка побудила нас до віднови нашого життя, не можемо чинити нічого іншого, як тільки шанувати Бога. Шануючи Його, ми мусимо беззастережно Йому довіряти. А довіряючи Йому без застережень, ми з задоволенням будемо поступати дорогою, яку Він нам вказує. Довіряючи і поступаючи таким чином, будьмо задоволені зі всього, що нас зустріне, бо ж рука, яка нас провадить, це Його рука. І будьмо певні, що так ідучи за правдивим Пастирем, ми обов’язково дійдемо до вівчарні Царства. В цьому запевненні ми маємо радість, мир і благословення серця, навіть у домі нашої мандрівки. – R 2872
* * *
Швидке прийняття рішення виконувати Господню волю, коли ми розпізнаємо її, є єдиним гідним способом поводження вірних. Характерним є те, що частково невірні стримуються від виконання Божої волі і одночасно з тим ідуть на компроміс зі злом, навіть, якщо попередньо пізнали Божу волю стосовно добра і зла. Хоча Господь є довготерпеливим, та, остаточно, Він змусить таких прийняти рішення. Так покерує їхніми досвідченнями, що вони будуть змушені прийняти рішення чинити Його волю або піти проти неї. Тому нехай вірні, як старожитній Ісус Навин, словом і ділом заохочують частково невірних до властивого рішення; але незалежно від того, чи ті останні приймуть заохочення чи ні, нехай вірні під головуванням Христа, їх Голови, і надалі залишаться мертвими для себе і світу, а живими для Бога. Наскільки вони зможуть проявити свій вплив, так нехай служать Господеві.