Питання:Чи Ісус зійшов до неба в Своєму людському тілі і чи й досі посідає те тіло з плоті, з його пробитими списом ранами і слідами від цвяхів?
Відповідь: Існує в основному два погляди, поширені серед християн на цю тему. Перший каже, що Ісус повстав зі смерті в тому самому людському тілі, яке мав під час Свого життя на землі, і що Він і досі має це тіло з плоті, з його очима, вухами, носом, язиком, руками, ногами і т.д. в небесному або в духовному стані. 3гідно цього погляду припускається, що Церква під час «переміни» (1 Кор. 15:51) у воскресінні стане також «подібна до Нього» (1 Ів. 3:2), отримуючи знову свої тіла з плоті. 3гідно з цим римо-католики стверджують, що Марія, мати Ісуса, була забрана до неба в своєму людському тілі!
Другий погляд каже, що Ісус повстав зі смерті в духовному тілі, яке не є в жодному значенні тілом з плоті; що Він був «умертвлений тілом, але Духом оживлений» (1 Пет. 3:18, АRV); що Бог, а також інші духовні істоти, які сяють у славі, не можуть бути бачені фізичними людськими очима без шкоди для них (Ів. 4:24; 1:18; Дії 9:3,4,8,9; 22:11; 1 Тим. 6:16); що наш воскреслий Господь, не будучи більше людською, але славною духовною істотою, з’явився перед Своїми учнями, як ангели колись об’явились іншим людським істотам (див., напр., Бут. 16:7,13; 18; 19:1; Суд. 6:11-22; 13:3-20), приховуючи Свою духовну славу, беручи тіло і одягаючись у відповідний одяг, щоб вони могли бачити Його своїми фізичними очима; що Він з’являвся перед ними в різних постатях (Мар. 16:12), аби продемонструвати їм, що більше не був мертвий, але живий.
Ми віримо, що другий погляд є правильний, тому що його підтримує Святе Письмо. Св. Павло каже нам ясно (1 Кор. 15: 35-50), що тіло, яке ми сіємо в смерть, не є тілом, «що має потім вирости», але коли душа або особа, яка померла (Бут 2:17; Єз. 18:4,20), збудиться зі сну смерті (Дан. 12:2; Ів. 5:28,29; 1 Сол. 4:13-18), «Бог йому тіло дає, як захоче» – декому (тій частині насіння Авраамового, яка стає як «зорі на небі», тобто духовими – Бут. 22:16-18) будуть дані «небесні тіла» (як у випадку «Другого Адама» – Ісуса, який став «духом оживляючим»), а іншим (тій частині насіння Авраамового, яка стає як «пісок, що на березі моря», тобто земними) будуть дані земні тіла (як у випадку першого Адама, який був «з землі земний»), тому що ті, котрі «вспадкують землю» (Пс. 37:9-11, 22, 29,34,38; Пр. 2:21,22; Іс. 60:21; 65:17; 66:22; 2 Пет. 3:13; Об. 21:1-5; Чис. 14:21; Ав. 2:14), потребуватимуть земних тіл, пристосованих до земних умов.
3вертаючись до Церкви, Апостол стверджує (49 в.): «І як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити». Таким чином, вони отримають духові тіла Божественної природи (2 Пет. 1:4), оскільки Ісус, котрий «засів на правиці величності на висоті», є від Свого воскресіння «образом істоти Його» (Євр. 1:3), і з того часу, як у випадку самого Бога, Ісус не має тіла з плоті. Так само, коли Апостол Іван (1 Ів. 3:2) говорить про Церкву, «але ще не виявилося, що ми будемо. Та знаємо, що, коли [Ісус] з’явиться [під час Свого Другого Приходу в час воскресіння мертвих], то будемо подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є», то не говорить про воскресіння людського тіла, оскільки тоді буде вже об’явлено, чим ми будемо, а скоріше відноситься до майбутніх духовних тіл Церкви, – до Божественної природи, – як у випадку славного воскреслого духовного тіла Ісуса. Церкві не було об’явлено, якими будуть ці духовні тіла.
Далі апостол Павло каже, що «тіло й кров [людська природа (порівн. Мат. 16:17; Гал. 1:16; Євр. 2:14) з її тілом, кров’ю, костями і т.д., пристосована й необхідна для існування в земних умовах] посісти Божого Царства не можуть, а ні тління [людське тіло складається з субстанцій, які підлягають зіпсуттю, напр. тіло, кості і т.д.] нетління не посяде» (1 Кор. 15:50). Коли ж Ісус з’явився перед Своїми учнями в замкненій кімнаті, маючи матеріалізоване тіло і відповідне для нього вбрання (Його попередні одежі були забрані воїнами під час розп’яття – Мат. 27:35), то Він сказав їм ясно, що «не має дух тіла й костей», – субстанцій, які підлягають зіпсуттю (які Він матеріалізував в той момент), – які Він створив для них: «Доторкніться» й «дізнайтесь» в спосіб, який би їх переконав, що Він більше не був мертвий, але живий (Лук. 24:39). Отож, щоб переконати їх про Своє вознесіння, Він матеріалізувався знову в тому тілі і затримав те тіло, аж «возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей» (Дії 1:9-11). Він не з’явиться знову в тій самій постаті (в матеріалізованому тілі з плоті), хоча прийде знову в такий самий спосіб – спокійно, таємничо, наскільки це стосується світу, і нерозпізнаний, за винятком Його послідовників – «Ось іду, немов злодій» (Об. 16:15). Ті, хто люблять співати: «Пізнаю Його по слідах цвяхів на руках», повинні дослідити Св. Письмо більш уважно. Нам принесе задоволення зацікавленість наших Читачів, які можуть мати питання, або прагнуть подальшої інформації зі сфери цього важливого предмету.
TP № 210/211, ’63:94; ТП № 33, 04:29
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: