Питання і Відповіді щодо подружніх обов’язків і розлучення

ПОДРУЖНІ ОБОВ’ЯЗКИ І ЗОБОВ’ЯЗАННЯ


Питання: Якими є загальні обов’язки та виключні зобов’язання християнських чоловіків і дружин один перед одним?

Відповідь: Святе Письмо і «дух здорового розуму» – мудрість Божа, що походить «згори» (2 Тим. 1:7; Як. 3:17) – показує посвяченим чоловікам і дружинам, що вони мають певні спільні наступні обов’язки:

  • Вони повинні любити один одного, але не лише сексуальною любов’ю, а й правдивою обов’язковою любов’ю і несамолюбною безкорисливою любов’ю в її оціненні, єдності серця, симпатії і жертві (1 Кор. 13; Еф. 5:25,28; Кол. 3:14,19; Тим. 2:4; дивися ширше пояснення любові в ТП ’01:22 – п.п.).

У цій любові вони повинні один одному (2) довіряти, (3) шанувати, (4) подобатися (Рим. 15:1-3; 1 Кор. 7:32-34) і (5) служити (Гал. 5:13).

Виключні зобов’язання чоловіка є наступними: (1) любов, (2) підтримка (Еф. 5:29; 1 Тим. 5:8) і (3) бути головою своєї дружини, як і Христос є Головою Церкви (1 Кор. 11:3-9; Еф. 5:23,25; 1 Пет. 3:7). Це не означає, що дружина не може приймати участі в утримуванні родини, або в певних незвичних випадках, наприклад, при непрацездатності чоловіка, бути єдиним годувальником сім’ї. Верховенство чоловіка не повинно бути тиранією (6 том, 499-502 (англ. 491-494). Він повинен старанно брати до уваги точку зору своєї дружини в різних справах, хоча відповідальність за прийняття остаточного рішення лежить на ньому.

Виключні зобов’язання дружини наступні: (1) шанувати (Еф. 5:33), (2) слухатися (Еф. 5:22,24; Кол. 3:18; 1 Пет. 3:4-6) і (3) бути поміччю для свого чоловіка (Бут. 2:18; Тит. 2:5). Дружина, очевидно, не повинна слухатися чоловіка, коли він просить робити щось несправедливе чи всупереч Божим вказівкам. Ці головні обов’язки та зобов’язання чоловіків і дружин є добрими вказівками для врегулювання та прийняття рішень в багатьох деталях, які стосуються подружнього життя. По причині занепаду і як результат недосконалості всіх чоловіків і жінок, чоловіки і дружини повинні бути поблажливими, довготерпеливими, терпеливими, вибачаючими один одному, а також повинні виявляти багато симпатії і тактовності у взаємовідносинах.

Ці обов’язки та зобов’язання стосуються не лише посвячених, але також непосвячених виправданих, а навіть невиправданих. Однак, посвячені подружжя мають більше особливих відповідних привілеїв і благословень, яких інші подружжя не мають. А по причині їх самозречення і відречення від світу, а також того факту, що їхнє життя є постійним ростом і розвитком Христової подоби, вони знаходяться у значно кращому становищі, щоб вірно виконувати свої подружні обов’язки та зобов’язання.

Такими особливими привілеями і благословеннями посвячених чоловіків та дружин є, наприклад: єднання у спільній молитві, дослідження і розповсюдження Правди, а також спільна радість від взаємного товариства. Чоловік і дружина, які моляться і розмовляють між собою про Господні справи, заохочують, допомагають і зміцняються  разом у спільній подорожі, а також допомагають один одному в поглибленні в них оцінення Бога, Христа і Правди. В такий спосіб подвійно скріплюються узи християнської та подружньої любові. Лише правдиві посвячені чоловіки і дружини можуть вповні оцінити це благословенство. Більше порад, які відносяться до обов’язків і зобов’язань посвячених чоловіків і дружин знаходиться в 6 томі, 12 розділ, а також в Z 1555, 4094, 2 кол., 5900.


СЕПАРАЦІЯ МІЖ ЧОЛОВІКОМ ТА ДРУЖИНОЮ

Питання: За яких умов, згідно Святого Письма, була б властива сепарація (відокремлення) між посвяченим християнином та його подружнім партнером чи партнеркою?

Відповідь: в 6 томі на 507-515 сторінках (англ. 499-507) це питання обговорюється детально в гідний уваги спосіб в стосунку до випадків, коли (а) обоє, чоловік і дружина, є посвяченими і (б) коли один з подружжя є посвяченим, а інший ні. Там показано, як посвячені повинні пильно старатися всіма властивими способами про те, щоб лишатися разом зі своїм подружнім партнером в подружньому зв’язку, що часто буває дуже важко і боляче, особливо, коли посвячена особа одружилася з непосвяченою, а особливо невіруючою і ворожою до Правди.

В 6 томі на 514 (англ. 506) читаємо: «Віруючий повинен дбати про осягнення чесноти духа любові, яка дасть йому змогу перенести майже «все», щоб тим самим він міг одержати користь – зростати в ласці в таких обставинах через розвиток Господнього Духа і його різних чеснот. Але існує межа для всього, а цієї межі не можна переходити. За цією межею вплив на несправедливого товариша буде шкідливим замість помічним.

Кожен має сам вирішити, де є для нього межа підкорення в таких справах. Його власне сумління повинно прийняти рішення, коли це сумління виховане буквою і духом Божого Слова. В міру росту в ласці випробування можуть ставати більш суворими, але тоді потрібно мати більшу здатність витримати в покорі і більшу міру «духа здорового розуму», за допомогою якого можна визначити, коли досягається точка нестерпної жорстокості і шкоди. Тут потрібна ласка з неба, ласка, яка була обіцяна, і про неї потрібно щиро просити в таких умовах (Як. 1:5)».

«І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його. Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі. А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться, не неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру. Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини?» (1 Кор. 7:13-16).

Посвячена особа, яка одружилася з особою невіруючою, не повинна йти на сепарацію чи розлучення (не лишати – 12 в.) з партнером по причині його невіри. Обоє швидше повинні старатися жити разом щасливо та спокійно, наскільки це можливо. Може так статися, і часто це стається, що віруюча сторона здобуде невіруючу для Господа.

«Якщо існує поважна причина щодо розлучення, то віруючий повинен пильнувати, щоб це не було з його вини. Дух Христа, який є в ньому, має зробити його більш лагідним, більш покірним, більш спокійним, більш розсудним, більш мудрим, більш довготерпеливим, терпеливим, більш люблячим і добрішим з дня на день» (512, 2 абз. (англ. 504).

В деяких випадках невіруюча сторона може відійти або посвячена сторона переконається, що умови насправді нестерпні, і стане жити окремо. Але не потрібно думати, що це означає, що звичайне залишення партнером дає посвяченому свободу на отримання розлучення і одруження з кимось іншим. «В цій пораді немає нічого, що схиляло б до розвивання нетерпеливості, або готовності ображатися чи почуватися ображеним. Любов вимагає зносити будь-яке ставлення, яке можна знести» (513,514 (англ. 505, 506).

Якщо невіруюча особа в подружжі домагається розлучення, то віруючий партнер в багатьох випадках може погодитися на це, якщо це йому пасує, і у зв’язку з тим можна вчинити справедливий поділ маєтку. Але якщо станеться розлучення, то посвячена особа не буде вільна знову одружуватися, за винятком умов, які подані нижче.


КОЛИ ПОСВЯЧЕНА ОСОБА МОЖЕ ДОБИВАТИСЯ РОЗЛУЧЕННЯ І ЗНОВУ ОДРУЖУВАТИСЯ

Питання: Згідно Святого Письма, в яких обставинах посвячена сторона в подружжі може розвестися і знову одружитися?

Відповідь: Рим. 7:1-3 вчить нас, що в ідеальних умовах подружня угода розв’язується лише через смерть одного з подружжя, як вони обіцяють один одному  в шлюбних церемоніях – «Доки смерть не розлучить нас». «Подружній союз в своїй тривалості і характері був вжитий як образ тривалості, вірності та благословенної єдності Христа і Церкви. Він ніколи не залишить Церкву і не покине її, а Церква ніколи не відмовиться від лояльності та вірності Йому» (Z 1554, 2 кол., 4 абз.).

Подружжя становлять союз «одного тіла» і ніхто не може їх розділити (Бут. 2:23,24; 1 Кор. 6:16; 7:39; Еф. 5:31). Якщо з такої точки зору один з подружжя, коли ще живе інший, живе з іншою особою, чи то після укладення нового подружнього зв’язку, чи без шлюбу, він винний у перелюбі – порушенні своєї подружньої угоди і зв’язку «одного тіла».

Ісус в Мат. 19:3-6 (пор. Мар. 10:2-12; Лук. 16:18) навчав у згоді з вищесказаним, хоча в той же час сказав, що Бог в Мойсеєвому Законі через «жорстокосердя», вперту натуру євреїв, дозволив розлучення (Повтор. 24:1-4; Езд. 10:1-17; РТ ’69:24, 1 абз.). Таким чином Ісус вказував на те, що багато з них не були в стані виявити послуху щодо первісної Божої вказівки (Бут. 2:23,24), і що Бог, хоча не був задоволений їх поступуванням, дозволив розлучення (подібно Він учинив, коли, на прохання євреїв, всупереч Його пересторогам, даним через Самуїла, дав згоду про настановлення над ними царя – 1 Сам. 8:4-22).

Однак Бог дав через Ісуса виразні вказівки в Мат. 5:31,32; 19:9; Лук. 16:18 (пор. Єр. 3:8), в даному випадку для посвячених християн стосовно даної справи, тобто, що єдиною причиною, визнаною Богом, на підставі якої посвячений християнин може добиватися розлучення, є перелюбна невірність одного з подружжя.

У двох процитованих вище віршах перелюб названий «розпустою» (див. Хоменка). Бог розцінює перелюб як розірвання подружньої угоди, розірвання подружнього зв’язку «одного тіла» через сексуальні стосунки з кимось іншим, окрім власного чоловіка чи дружини. І тому Він через Ісуса виразив це як слушну причину для розлучення (Z 1554, 2 кол., 3 абз).

І хоча перелюб є єдиною причиною, визнаною Богом, на підставі якої посвячений християнин може добиватися розлучення, Ісус не сказав, що перелюбна невірність когось з подружжя обов’язково мусить призвести до відокремлення скривдженої сторони від тієї, яка згрішила і (або) добиватися розлучення, хоча він чи вона може так поступити. Скривджена сторона повинна старанно розважити можливість утриматися від сепарації чи розлучення, особливо, коли переступник виявляє розкаяння і рішуче запевняє, що він чи вона не буде більше так грішити (Ів. 8:11; 1 Кор. 5:1-5, пор. 2 Кор. 2:6-8; РТ ’69:22). Чоловіки та дружини повинні займати становище, здатне вибачати і прощати (Кол. 3:13), а кожен повинен прикласти серйозне зусилля в напрямку злагодження непорозумінь та тривання в подружньому зв’язку.

Якщо партнер посвяченої сторони, посвячений чи непосвячений, розлучається з інших причин, аніж перелюб, то посвячена і так не має права знову одружитися. Невинний посвячений партнер може знову одружитися тоді, коли сторона, яка порушила свою подружню угоду, зв’язок «одного тіла», стане жити з кимось іншим без шлюбу чи на підставі повторного шлюбу (Z 5954, 2 кол.), і то тоді, коли отримає судовий висновок про розлучення.

В певних випадках, коли мав місце перелюб, поповнений кимось з подружжя, і посвячений партнер знає про це, то, однак, розлучення можна отримати лише через суд, винною чи невинною стороною – на розсуд – без згадки в судовому висновку перелюбу як підстави для розлучення. В такому випадку посвячена сторона буде вільна – згідно зі Св. Письмом – знову вступати в подружній зв’язок, незалежно від формулювання судового висновку.

РТ ’77:30; ТР ’77:78


ХРИСТИЯНИ ТА РОЗЛУЧЕННЯ (РОЗВОДИ) «БЕЗ ПРОВИНИ»

Питання: Чи посвячені християни повинні подавати на розлучення «без провини»?

Відповідь: В багатьох штатах США надається певна форма розлучення за бажанням, коли чоловік і дружина через певний проміжок часу проживання в сепарації поза місцем постійного проживання та ложа, яка називається розлученням «без провини». Таке розлучення тягне за собою менші проблеми та витрати, аніж формальне розлучення. Серед тих, які отримують розлучення «без провини», є багато таких, котрі не хочуть прикласти необхідних зусиль для вирішення своїх особистих проблем і пов’язаних з ними подружніх проблем, живуть самолюбно, і у багатьох випадках відмовляються піти зі своїм партнером до старших збору чи до когось іншого, хто має відповідні кваліфікації, щоб отримати християнську пораду і почути їхню думку.

Коротко кажучи, не існує розлучень «без провини».  Зазвичай існує велика кількість провин, багато занедбань в сфері виконання подружніх обов’язків та зобов’язань, а також їх порушень з боку кожного з подружжя. Ніхто не поступає досконало. Усі повинні з готовністю з цим погодитися.

Кожен з подружжя є недосконалим і різними способами час від часу, в більшій чи меншій мірі, грішить щодо своєї дружини чи чоловіка. Деякі нехтують своїми гріхами, які вони чинять через поступування чи занедбання в стосунку своїх партнерів і не поступають так, як повинні – не визнають таких порушень, вчинених щодо своїх дружин чи чоловіків, не виявляють належного розкаяння і не просять пробачення, наприклад, покірно кажучи: «мені прикро» і «вибач мені». Крім того, потрібно молитися про Боже прощення, оскільки гріх проти іншого є також гріхом проти Бога (Бут. 39:9). При збереженні належної постави і властивої поведінки в подружньому союзі, – а також в інших людських зв’язках, – деякі життєві уроки можуть бути краще засвоєні тими, котрі добре розвинені, а також може мати місце більший ріст в благодаті (2 Пет. 3:18).

Як показує 6 том на 507-515 сторінках (англ. 499-507), кожна посвячена особа повинна уважно і в належний спосіб старатися залишатися жити разом зі своїм чоловіком чи своєю дружиною в подружньому зв’язку. Але коли виникають серйозні подружні проблеми, то жоден з подружжя не повинен поспішати думати, що сепарація і (або) розлучення є єдиним вирішенням проблеми.

Розважаючи дану справу з точки зору віруючої особи, яка одружилася з невіруючою, і залишення в подружньому зв’язку, не дивлячись на серйозні подружні проблеми, бр. Рассел в 6 томі на 514 сторінці (англ. 506)  написав наступне: «Віруючий повинен дбати про осягнення чесноти духа любові, яка дасть йому змогу перенести майже «все», щоб тим самим він міг одержати користь – зростати в благодаті в таких обставинах через розвиток Господнього Духа і його різних чеснот. Але існує межа для всього, а цієї межі не можна переходити. За цією межею вплив на несправедливого товариша буде шкідливим замість помічним.

Кожен має сам вирішити, де є для нього межа підкорення в таких справах. Його власне сумління повинно прийняти рішення, коли це сумління виховане буквою і духом Божого Слова [курсив наш]. В міру росту в ласці випробування можуть ставати більш суворими, але тоді потрібно мати більшу здатність витримати в покорі і більшу міру «духа здорового розуму», за допомогою якого можна визначити, коли досягається точка нестерпної жорстокості і шкоди. Тут потрібна ласка з неба, ласка, яка була обіцяна, і про неї потрібно щиро просити в таких умовах (Як. 1:5)».

«Якщо існує поважна причина щодо розлучення, то віруючий повинен пильнувати, щоб це не було з його вини. Дух Христа, який є в ньому, має зробити його більш лагідним, більш покірним, більш спокійним, більш розсудним, більш мудрим, більш довготерпеливим, терплячим, більш люблячим і добрішим з дня на день» (512, 2 абз. (англ. 504)».

В деяких випадках хтось з подружжя, особливо невіруючий, може відійти (1 Кор. 7:15), або посвячена сторона переконається, що умови насправді нестерпні (в деяких випадках небезпечні для життя), і стане жити окремо. Але не потрібно думати, що це означає, що звичайне залишення партнером дає посвяченому свободу на отримання розлучення і одруження з кимось іншим. «В цій пораді немає нічого, що схиляло б до розвивання нетерпеливості, або готовності ображатися чи почуватися ображеним. Любов вимагає зносити будь-яке ставлення, яке можна знести, а якщо за зло віддається злом, словом чи вчинком, то кривда повинна бути відшкодована і вибачена» (513,514 (англ. 505, 506).

Якщо чоловік чи дружина домагається розлучення, то інша сторона в багатьох випадках може подумати, що найкраще було б згодитися на це, якщо буде зроблений відповідний, справедливий поділ власності. Але таке розлучення, чи то формальне чи розлучення «без провини», не звільнить посвяченого християнина в тому значенні, щоб він знову міг одружитися, за винятком тієї однієї умови, яка подана у Св. Письмі.

Бог через Ісуса в Євангелії Матвія 5:31,32; 19:9 і Луки 16:18 (порівняй з Єр. 3:8) дав посвяченим християнам чіткі вказівки, а саме, що єдиною причиною, визнаною Богом, на підставі якої посвячений християнин може добиватися розлучення (а також так званого розлучення «без провини»), є перелюбна невірність одного з подружжя.

І хоча перелюб є єдиною причиною, визнаною Богом, на підставі якої посвячений християнин може добиватися розлучення, Ісус не сказав, що перелюбна невірність партнера обов’язково повинна привести до відокремлення (сепарації) скривдженої сторони від грішної і (або) подання на розлучення, хоча він чи вона може так поступити. Скривджена сторона повинна старанно обдумати можливість утриматися від сепарації чи розлучення, особливо, якщо переступник виявляє розкаяння і твердо запевняє, що він (чи вона) більше ніколи не повернеться до гріха (Ів. 8:11; 1 Кор. 5:1-5, пор. 2 Кор. 2:6-8; Р 6:513, внизу (англ. 506)). Добро дітей, якщо вони є, повинно братися до уваги. Чоловіки і дружини повинні займати вибачаюче становище і прощати один одному (Кол. 3:13), а кожен повинен зробити серйозне зусилля в напрямку залагодження непорозумінь і тривання у спільному подружньому зв’язку усе життя.

Якщо посвячений чи непосвячений партнер посвяченого християнського чоловіка чи дружини іде на розлучення з інших причин, аніж перелюб, то це і так не дає посвяченому християнину можливості знову одружитися з кимось. Невинний посвячений партнер може знову одружитися лише тоді, коли сторона, яка порушила свій подружній контракт, свої подружні угоди, зв’язок «одного тіла», почне жити з кимось іншим без шлюбу чи на підставі нового шлюбу, а також якщо було вручене судове рішення. (Більше інформації дивися в англ. BS № 443 і 525).


ЯК МАЮТЬ ПОСТУПИТИ БРАТИ І СЕСТРИ В ЗІБРАННІ

Питання: Якщо посвячений брат чи сестра має намір подати на розлучення, але не на єдиній підставі Св. Письма (Мат. 19:9), то чи брати у зібранні, окрім численних молитов, можуть в цій справі щось зробити?

Відповідь: Це добре, що згадується про численні молитви, бо за такого брата чи сестру багато серйозних молитов повинні заносити особисто і спільно ті, котрі знають, що він чи вона планує такий акт непослуху щодо вказівок, які походять з Божого Слова. Яків 5:14-16 згадує про молитви за хворих – тих, що грішать (Р 6:645 (англ. 638), BS ’81:46), а не за фізично хворих, як це загалом стверджують вчителі номінальної церкви. Цей та інші біблійні уривки (наприклад, 2 Кор. 13:7; 1 Ів. 5:16) показують, що до Бога потрібно заносити особисті та спільні серйозні молитви за тих, які є хворими – які грішать і знаходяться в особливих спокусах (Луки 22:31,32). Брат (чи сестра), який знає про заплановане іншим братом чи сестрою подання на розлучення на небіблійній підставі, може після молитви в даній справі, керуючись найкращими намірами, особливо, коли він чи вона добре знає ту особу і має на нього чи на неї вплив, особисто, тактовно і з любов’ю, пояснити, чому такий намір є неправильним, небіблійним. Або хтось, хто знає, що брат чи сестра задумує лихе, може на це звернути увагу старшого чи старших збору, щоб він чи вони розважили цю справу в молитві. Тоді він чи вона може дати поради і прикласти старання, щоб утримати це подружжя і зберегти його від сепарації і (або) розлучення, тактовно і в християнській любові  пояснюючи відповідному брату чи сестрі, що заплановане розлучення є злом, суперечить наукам Святого Письма.

Може бути так, що особа, яка має намір розлучитися в небіблійний спосіб, не розуміє вповні наук Біблії на цю тему, – думаючи, що знання щодо даної справи є неповним, – після того, як більше дізнається про біблійну точку зору на це питання, відмовиться від свого наміру отримати розлучення.

Та якщо, не дивлячись на застереження, вона добивається розлучення на небіблійній підставі, і отримає його, керуючись в більшій чи меншій мірі самоволею, то брати не повинні до такої особи, яка робить помилку, ставитися несправедливо чи грубо, ані не повинні намагатися його чи її вигнати з зібрань збору. Однак спільність з такою особою не буде такою ж, як перед тим. Не потрібно висувати кандидатури такої особи, які робить помилку, ані вибирати її на будь-яке становище в зборі, на старшого, диякона чи секретаря. Чи така особа, яка робить помилку, буде виключена, залежатиме від її постави і поведінки (Z 5954).

PТ ’81:61; ТР ’82:30


Питання: Окрім випадку невірності одного з подружжя, чи посвячена особа, згідно Св. Письма, може подавати на розлучення?

Відповідь: Думаємо, що ні; оскільки Св. Письмо подає лише одну причину для розлучення посвяченої особи (Мат. 19:9). Тоді як залишена посвячена особа є вільною від усіляких подружніх зобов’язань щодо іншої сторони, яка її залишила (1 Кор. 7:15), все ж, це не дає йому чи їй права на розлучення чи укладання нового шлюбу з іншою особою, поки живе та сторона, яка залишила, але дає залишеній особі право відмовити у спільному житті з дезертиром.


Питання: Якби суд дав розлучення посвяченій особі з іншої причини, аніж перелюб іншої сторони, то чи посвячена особа може знову одружитися?

Відповідь: В такому разі посвячена особа не повинна подавати на розлучення. Але якщо він чи вона отримали б судове розлучення, то в такому разі посвячена особа не може знову одружуватися доти, доки живе розведена сторона.

PТ 26:173; ТР 34:80


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.