Як зазначено в примітці на 119 сторінці, наш Пастор подав думку [на 40 с.], що два сини Аарона, які пішли на смерть за те, що принесли чужий огонь (Лев. 10:1-11), зображують два класи: Надав (свавільний) – клас другої смерті, а Авігу (він мій батько) – Велику Громаду, і прийшов до висновку, що вони обидва зображують тих, які пішли на другу смерть. Спочатку, виходячи з значення їхніх імен, він думав, що тут були показані різні класи. Але текст не показує ніякої різниці в їх смерті і, як ми вже тепер бачимо, Надав зображує нові створіння, які навчали фальшивим доктринам в Парусії, а Авігу зображує нові створіння, які навчають фальшивим доктринам тепер, в Епіфанії; їх образні дії, провина і покарання, були однаковими, тому вони, очевидно, зображують членів того самого класу – класу другої смерті. Виконання дають нам можливість бачити між ними певні різниці: (1) вони виконували службу в різний час, антитипічний Надав в Парусії, а антитипічний Авігу в Епіфанії; і (2) вони провадили різні роди пересівань (антитипічний Надав провадив особливо п’ять пересівань серед членів класу другої смерті в Парусії, тоді як антитипічний Авігу провадить пересівання Великої Громади в Епіфанії). Зі значення імені останнього слідує те, що він провадить пересівання Великої Громади, а не те, що він є типом Великої Громади. Те, що вони у згаданому порядку зображують фальшивих вчителів, членів класу другої смерті в Парусії та Епіфанії, є аналогічним образу Яннія та Ямврія (Вих. 7:11,12; 2 Тим. 3:1-9),
130
а також Мойсея і Аарона, які двічі вдарили в скелю (Чис. 20:7-13; Євр. 6:6; 10:29): Янній і Мойсей зображують різні роди фальшивих вчителів класу другої смерті в Парусії, а Ямврій та Аарон зображують різні роди фальшивих вчителів класу другої смерті в Епіфанії.
ЗАУВАЖЕННЯ II – ДО 50 с.
Як показав наш Пастор в Книзі Питань, 26 с., питання 4, він прийшов до зрозуміння, що антитипічним Днем Примирення є весь період від жовтня 29 р. до жовтня 2874 р., і тому включає Євангельський та Тисячолітній віки. Це, як він показав, полягає в слові примирення, поєднання, коли порівнювати його з фактами антитипу. Слово примирення вказує на те, що дві сторони, що є в суперечці, стають задоволені одна одною. Завдяки жертві Євангельського віку Бог буде задоволений світом, коли Христова заслуга в цих жертвах буде дана Йому на користь світу на початку Тисячоліття; і завдяки тому, що світ прийде до гармонії з Божою волею завдяки Тисячолітньому служінню Христа, він буде задоволений Богом, а це буде повним примирення, поєднанням. Та частина служби Дня Примирення, яку виконував Аарон в своїх жертовних льняних шатах, зображує ту частину антитипічної служби Дня Примирення, що відноситься до Євангельського віку; а та частина служби Дня Примирення, яку виконував Аарон в шатах слави і краси, зображує ту частину антитипічної служби Дня Примирення, яка відноситься до Тисячолітнього віку.
ЗАУВАЖЕННЯ III – ДО 69 с.
Те, що наш Пастор був непевний щодо кроплення кров’ю антитипічного Господнього Козла передтим, як розпочне чинність з антитипічним Козлом Азазеля, і подавав думку, що впевненість можна буде осягнути лише тоді, коли виконані факти постануть перед братами, виникає з наступної цитати з Книги Питань, з останніх питань на 289 та 689 с. Спочатку приведемо перше посилання. Починаємо з 11 рядка 290 с.: «Також в Книзі Левит показано, що було зроблено з козлом Азазеля після того, як завершилась чинність з Господнім козлом;
131
але це ще не є доказом того [курсив наш], що це буде відбуватися цілком після [курсив наш] того, як Господній козел буде забитий, і після того, як його кров буде принесена, тому що ці образи не могли мати місця в один і той самий час, і там, звичайно ж, мав бути встановлений порядок – це перше, а те друге, і т.д.. Але той факт, що в першу чергу виконувалася чинність з бичком, а опісля чинність з Господнім козлом, і тільки потім чинність з козлом Відпущення, здається, вказує на те, що утиск прийде на цей клас особливо в кінці Євангельського віку, після переходу всіх вибраних [принаймні, до стану духовного сплодження]; не дивлячись на це, ми також думаємо, на підставі деяких текстів, що протягом цілого віку жили такі, що належали до цього класу великого утиску, хоч більша їх частина, правдоподібно, належить до його кінця з причини особливих обставин, що панують тепер». Це була перша цитата. Друга починається з останнього рядка на 689 с., де читаємо наступне: «Отже, здається, що після задоволення справедливості за них всіх [Церкву], після повного пожертвування заслуги Господа і після повного прийняття всієї цієї справи наступить запечатання живого козла. Наука, яка виникає з його образу, здається, є такою, що страждання Великої Громади не будуть офіційно визнані, доки чинність з Малою Черідкою [приписання заслуги] не буде завершена. Хоча Велика Громада мала уділ в утисках також і в минулому, то, однак, ця особлива чинність по відношенню до цього класу наступить, здається, лише після переходу Козла поза завісу. Але ми повинні додати, дорогі друзі, що кожен обрис цього образу і пророцтва відноситься до майбутнього і є більше чи менше непевним аж до моменту виконання [курсив наш]. Інакше кажучи, Бог не дав пророцтва і образу, щоб на їх підставі спекулювати, але для того, щоб ми в належному часі могли їх розпізнати. Так як наш Господь під час першого приходу сказав про Себе, що якби люди розпізнали виконання певних речей, то пізнали б, що виконалося те, що було написано. Таким чином, коли ми дійдемо до початку часу утиску [курсив наш], тоді ті, котрі будуть на той час жити і бачити Господню діяльність з класом Великої Громади, побачать щось, що буде для них помічним –
132
вони побачать, можливо, навіть, краще, аніж ви і я можемо бачити тепер [курсив наш]». Це була друга цитата.
Що доводять виконані факти? Що чинність з Козлом Азазеля відбувається ще до того, як останній член Тіла Священика залишить світ, і тому ще перед тим, як матиме місце антитипічне кроплення крові Господнього Козла. Ми віримо, що невпевненість нашого Пастора щодо цього питання виникає з того факту, що священик був в жертовних шатах, перш ніж почав чинність з козлом Азазеля. Ми не пригадуємо собі більш ясного його висловлювання на цю тему. Але, безперечно, наша думка щодо цього питання міститься в його науках у зв’язку з трьома речами: (1) в його думці, що жертовні шати зображують стан Церкви в часі її жертвування (Z ’10, 136); (2) в його думці, що кров антитипічного Бичка й надалі залишається на антитипічній Ублагальні для цілей примирення, доки останній член Великої Громади не залишить землю (Z ’10, 201, кол. 2, абз. 1-3; Z ’15, 103, абз. 5); і (3) в його поясненні, яке доводить, що Велика Громада випередить Старожитніх Гідних у воскресінні, тому що ці перші отримали прикриття крові антитипічного Бичка, аж до смерті, тоді як останні, що були пізніше, були привілейовані першими, отримавши користь від крові антитипічного козла. Кожне застосування заслуги гарантує воскресіння відповідному класу (Z ’16, 312, кол. 2, абз. 1,2; Книга Питань, 15 с., 3 пит.). Тому кров антитипічного Господнього Козла не буде застосована, поки Велика Громада не залишить землю і поки Мала Черідка ще перебуває в тілі під час чинності з Козлом Азазеля.
Без сумніву, як у випадку з проміжком часу між розділенням антитипічного Іллі та Єлисея та вознесінням першого до неба, Господь не дозволив нашому Пастору ясно побачити цього, тому що така ясність перешкодила б єдиній пробі, через яку Він хотів, щоб Його люд перейшов у зв’язку з розділенням (ТР №1, 27,79,197); з тією ж метою наш Господь не дозволив йому ясно побачити часової залежності між переходом Малої Черідки поза завісу і чинністю з Козлом Азазеля та кропленням крові антитипічного Козла і чинністю з Козлом Азазеля. Крім того, витяги та посилання на його праці, що були щойно подані, показують,
133
що його доктринальні, типічні та пророчі погляди щодо цього питання логічно змушують нас зробити висновок, що Мала Черідка повинна перебувати в тілі під час чинності Первосвященика Світу з Козлом Азазеля. Це ще один приклад, який доводить, що пророцтва і типи, пов’язані з цією пробою характеру, не можуть бути ясно зрозумілі, доки ця проба не спіткає Вірних.
ЗАУВАЖЕННЯ IV – ДО 110 с.
Це правда, що св. Павло був головним в зорі Ефеської Церкви і, перевищуючи таким чином інших в Єврейському Жниві, він був зображений в Елеазарі. Але, відповідно, інші Апостоли становили частину цієї зорі (Z ’16, 345, 5; 346, 5), маючи також уділ у владі зв’язування та розв’язування (Мат. 18:18), тому й вони були зображені в Елеазарі в його чині, описаному в Чис. 4:16. А оскільки Апостоли також мали уділ в антитипічному кропленні рудої ялівки в напрямку антитипічної Скинії (Як. 2:21-25; 5:10,11,17; 1 Пет. 1:10-12; 3:5,6; 2 Пет. 1:21; 2:5,7; 1 Ів. 3:12; Юди 9,14,15), то ми повинні розуміти, що вони також є включені до образу Елеазара, що займався рудою ялівкою. Ми також зрозуміли, що Елеазар (Чис. 3:32; 4:16; 17:2-4) на період жнива Євангельського віку зображує того Раба. Ми також пам’ятаємо, що саме він звернув нашу увагу на факт існування з 1881 року класу несплоджених від духа, яких ми називаємо Молодими Гідними (Том 6, 156,157 (160,161, видання 1990 р.); Z ’11, 181 с., 5-10 абз.; Z ’15, 269 с., 11,12 абз.; Книга Питань 151,152). Ми також прийшли до висновку, що Елеазар має подвійне застосування: одне відноситься до Дванадцятьох в жниві Єврейського віку, а друге до того Раба в жниві Євангельського Віку. Ми розуміємо, що в другому застосуванні чинності Елеазара, пов’язаної з рудою ялівкою, він зображує чинність того Раба щодо Молодих Гідних, яких він завжди пов’язував зі Старожитніми Гідними з точки зору духа їх теперішньої служби й терпіння, а також з точки зору їх майбутньої служби й нагороди. Таким чином, деталі образу рудої ялівки, наскільки Елеазар мав з нею справу, мають відношення також до того Раба, так як деталі рудої ялівки самі по собі є образом деталей, що стосуються Молодих Гідних.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: