Відлучення для Божої служби – «Будь вірний аж до смерті» – «Освятіться» і «Я освячу вас» – Бичок і баран посвячення – Помазуюча олива посвячення.
Посвячення Священства зображувало Посвячення людської природи Господом Ісусом і Його Тілом, Церквою, для Волі Єгови – послух Ісуса аж до смерті і послух членів Його Тіла, що страждають за праведність, «аж до смерті» з Ним. Всі члени тіла, зображеного в синах Аарона (так само, як і Голова, що була представлена в самому Аароні), завдяки антитипічним жертвам, що приносяться під час Євангельського віку, є посвячені для їх майбутньої праці царів і священиків, щоб відновлювати, панувати та благословляти людство. Це вказує на віддання свого ВСЬОГО під волю Божу в Його службі. Але це їх повне посвячення стало для Єгови можливістю: коли ці священики посвячували все, що мали, все, чим вони є, і все, чого вони прагнули як людські істоти, віддаючи або посвячуючи все це на знищення, стаючи таким чином тими, що співжертвували себе з Ісусом, їх Відкупителем, тоді Єгова, приймаючи їх жертви, сплоджує їх до нової природи – духовної. І не лише це, але в нагороду за їх
40
вірність Він обіцяє обдарувати їх найвищим рівнем духовного існування – божественною природою; і вони негайно вважаються Божими синами (Гал. 4:4-7; 2 Пет. 1:4).
«БУДЬ ВІРНИЙ АЖ ДО СМЕРТІ»
Те, що деякі, які посвятили себе на жертву і через те були включені до «царського священства», не осягнуть майбутньої царської служби, є також показано в цих образах, як також виразно про це сказано в Новому Заповіті. Один клас «спасеться, але так, як через огонь», «прийшовши від великого горя», але втратить ту нагороду, задля якої розпочав своє посвячення, тому що недостатньо оцінив свої привілеї жертвування в якості священиків – вони не були достатньо ревними, аби «терпіти з Ним», Первосвящеником. Про них ми поговоримо більш детально пізніше, коли розглядатимемо жертви Дня Примирення.
Ще один клас тих, які посвятились як священики, який не осягне царських благословінь, обіцяних цим священикам, буде знищений Другою Смертю. Ті, на яких виразно звертає нашу увагу Новий Заповіт (Євр. 6:4-6; 10:28-31; 1 Ів. 5:16), є також показані в цих образах або тінях служби при Скинії.
Четверо Ааронових синів в першу чергу зображують підсвящеників, але два з них були знищені – вказуючи на два згаданих вище класи, обидва з яких не втрималися як царське священство; один з них піде на Другу Смерть, а інший буде врятований тільки «як через огонь» – утиск, очищення [Зауваження I]. І як Ааронові та двом іншим його синам було заборонено оплакувати своїх братів, які були таким чином відтяті, так це вказує на те, що всі вірні священики визнають справедливість Божих рішень, і вони з покорою погодяться з ними,
41
кажучи: «Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих!» Дійсно, це приносить благословення вірним і провадить їх до більшої ревності, кажучи: «Біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився» (Лев. 10:1-7; Об. 15:3; Євр. 4:1).
«ОСВЯТІТЬСЯ» І «Я ОСВЯЧУ ВАС»
Запрошення виправданих віруючих, щоб вони посвятилися, освятилися, або відлучилися для Божої служби, є запрошенням до жертвування земних інтересів і прав; а Бог дав обітницю, що таке жертвування буде святим і приємним через заслугу нашого Відкупителя, і що взамін Він прийме нас як нові створіння, сплодивши нас до нової природи через Святого Духа правди. Таким чином, Бог освячує або відлучає таких, які вважаються святими новими створіннями.
Образна служба посвячення, виконана на образних священиках, показує дві частини посвячення – нашу власну частину в відреченні від людської природи та її прав, а також Божу частину в прийнятті нашої жертви та відлучення нас і визнання за нові створіння. Нова духовна природа була представлена в Аароні і його синах; пожертвувана земна природа була представлена в бичку і баранах, що були принесені в жертву на жертівнику (Лев. 8:14-33).
Бичок на жертву за гріх був приведений, «і поклав Аарон та сини його свої руки на голову» його, кажучи: Ця жертва зображує нас. З того моменту все, що відбувалося з бичком, зображувало те, що відбувалося з Ісусом і Його Тілом, Церквою, як людськими істотами. Бичок був переданий «Законові» (представленому в Мойсеї), щоб задовольнити його вимоги супроти Ізраїля, який зображує людство в загальному. Щоб виконати вимоги Закону, він мав бути забитий – «І зарізав… Мойсей». Після цього він (своїм пальцем)
42
помазав кров’ю роги жертівника. Таким чином, «палець» «Закону» вказував, що жертівник земних жертв надавався до прийняття Богом завдяки пролитій крові (відданому життю), і що всі, хто приймає силу цього жертівника (роги є символом сили), повинні в першу чергу визнати кров, що їх освячує. Кров, що була вилита на підніжок жертівника, показувала, що через кров жертви (віддане життя) навіть земля була очищена від прокляття. «На повернення здобутого» (Еф. 1:14, KJV).
І взяв Мойсей бичка, його шкіру, м’ясо і т.д., і спалив їх в огні поза «Табором» (17 в.). Таким чином, людське єство цілого Христа – Голови і Тіла – є вчинене «жертвою за гріх», зазнавши знищення, до якого був засуджений світ і від якого, завдяки цій жертві, він буде остаточно визволений – заслуга полягає в жертві нашого Господа Ісуса, а ми, його «брати», маємо привілей доповнювати міру ЙОГО страждань, як «члени Тіла Його» (Кол. 1:24). Але, тоді як людська природа царського священства нищиться як огидна в очах світу, як було зображено в паленні бичка поза «Табором», Бог приймає посвяту серця, яка спонукає до жертви, кажучи: «Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже». «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу». Це було зображено в жертвуванні на жертівнику товщу і внутрішніх животворчих органів, як «любих пахощів» для Господа.
Інші частини того самого посвячення були показані в двох баранах, згаданих у 18 й 22 віршах. Першим згаданим був баран на цілопалення. Аарон і його сини поклали свої руки на його голову, вказуючи таким чином, що він зображує їх. Він був забитий; його кров була покроплена на жертівник; після цього Мойсей «барана розсік на куски його… А нутрощі та голінки пообмивав водою», і «спалив
45
голову, і куски, і товщ». Таким чином, протягом цього Євангельського віку Ісус і Його Тіло, Церква, один за одним, представляються, перед Богом на жертівнику, хоча всі разом рахуються як одна жертва. Голова була покладена на жертівник першою, а опісля всі, які «померли з Ним» і очистилися, як в типі, обмившись водою, – Словом, – вважаються за таких, що є покладені на той самий жертівник. Спалення жертви на жертівнику показує, як Бог приймає жертву як «приємні пахощі».
Другий баран, «баран посвячення», показував, який результат матиме ця жертва на нас, тоді як перший показував, як Бог приймає нашу жертву. Аарон та його сини поклали свої руки на голову барана посвячення, показуючи, таким чином, що він зображував їх. І Мойсей зарізав його і взяв його кров (посвячене життя) і дав її на кожного окремо, показуючи таким чином, що наше посвячення є особистою працею. І він дав її на кінчик правого вуха, і на великого пальця правої руки, і на великого пальця правої ноги. Таким чином, через наше посвячення ми отримуємо можливість мати «слух віри» і можемо оцінювати Божі обітниці, чого не може ніхто інший, окрім посвячених. Наші руки посвячені, так що все, що б ми не робили, ми стараємось робити так, як для Господа. Наші ноги також посвячені, так що куди б ми не йшли, ми «не поводимося, як поводяться погани», але «ходимо в обновленні життя», «ходимо вірою», «ходимо за духом», «ходимо в світлі», і «як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть» (23, 24 в.).
Кращі частини барана, його «нутрощі» і «лій», зображували наші почуття серця, наші найкращіздібності. Священик взяв їх на свої руки і «колихав», – хитав туди і сюди перед Господом, – зображуючи той факт, що посвячена жертва триває не хвилину, день чи рік, а що ми посвятилися, щоб постійно тримати
46
нашу прив’язаність і здібності активними, безупинно, поки Господь не прийме нас, коли ми завершимо свій біг. І взяв Мойсей колихання з їхніх рук (священики не відкладали його) – Боже прийняття було показане тут через огонь. Так і ми, «царське священство» не повинні відкладати, тобто припиняти приносити в жертву усі наші здібності в Божій службі, коли ми їх маємо, поки всі вони не будуть зужиті в Його службі, поки Бог не скаже: Досить, тепер іди вище. Коли любов («лій») нашого внутрішнього єства покладена на жертівник, то це допомагає збільшити огонь Божого прийняття. Чим більша міра любові буде пов’язана з нашим посвяченням Богові, тим швидше буде спалена наша жертва.
На цю «жертву колихання», поки вона була у них на руках, були покладені три коржі з коша. Це приношення Мойсей поклав на руки первосвященика і підсвящеників.
Перший прісний калач зображував дійсну чистоту Ісуса як людини, а також приписану чистоту Церкви як людей, про що свідчить Закон (Мойсей), – виправдання, – щоб «праведність Закону виповнилася в нас» так далеко, як ми є прийняті як члени Його Тіла (Рим. 8:4). Другий прісний калач, змішаний з оливою, зображував Божого духа в нас – освячення. Третій, «корж», зображував нашу надію і віру в надзвичайно дорогі обітниці слави, честі і безсмертя.
Без цих елементів було неможливим, щоб наше посвячення було повним і тому приємним, а саме: без Виправдання (чистоти), без Освячення Духом через віру в правду і без віри в обіцяне Прославлення.
Оливою помазання, змішаною з кров’ю посвячення, були покроплені Аарон і його сини (30 в.), і це вчить про те, що посвячення є приємним лише через те, що ми є виправдані через дорогоцінну кров нашого Відкупителя. Таким чином нам сказано, що
47
ми є «прийняті в Улюбленім» – і тільки (Еф. 1:6, KJV).
Варення м’яса посвячення (31 в.) не було частиною жертви. Воно було лише приготуванням тієї частини, що мала бути спожита. Це все мало бути зужите (32 в.), показуючи, що ми повинні бути цілком і повністю посвячені, і ніщо з нашого часу і сили не має бути змарноване.
Сім днів посвячення (33, 35 в.) показують далі, що ми посвятилися на Божу службу не лише на певну частину нашого часу, але на весь час. Сім в Святому Письмі є повним числом і вказує на повноту або цілість того, до чого відноситься («сім печатей», «сім сурем», «сім пораз» і т.п.). 36 вірш показує завершення чинності посвячення.
Ніколи ще не було такого часу, коли б це було більш потрібним, аніж тепер, щоб усі, хто посвятився як священики, намагалися бути «померлими з Ним» і всі наші здібності колихали перед Богом, щоб Він міг прийняти наші таланти і вжити їх для Його слави. Це особливо важливо для тих, які розуміють, що Святе Письмо вчить, що дуже скоро усі члени Тіла будуть прийняті з Головою як приємні пахощі для Бога; і що праця самопожертви буде тоді завершена, а розпочнеться славна праця благословення людства і виповнення Божої Угоди.
Антитипічне посвячення антитипічних священиків обмежене лише до теперішнього (Євангельського) віку. Воно постійно поступало, відколи наш Господь і Предтеча «приніс Самого Себе» – і буде доповнене перед тим, як цей вік вповні завершиться. І якщо ми не зможемо бути серед священиків тепер, під час посвячення, то ми не зможемо ними бути, коли вони розпочнуть свою службу для людства в Царстві, коли ті самі священики (які погорджувані тепер людьми, але є «приємними пахощами Богові») додатково матимуть титул Царя, і будуть разом
48
зі своїм Головою, Ісусом, панувати і благословляти всі народи (Об. 20:6). Чи ми щиро бажаємо бути серед тих, що будуть співати на славу нашого великого Первосвященика: «Ти нас зробив для нашого Бога царями, і священиками, і ми на землі царюватимемо»? Якщо так, то ми будемо цілком посвячені тепер, тому що лише «якщо терпимо» з Ним, «будемо з Ним і царювати» (2 Тим. 2:12).
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: