Відлучення для Божої служби – «Будь вірний аж до смерті» – «Освятіться» і «Я освячу вас» – Бичок і баран посвячення – Помазуюча олива посвячення.
Посвячення Священства зображувало Посвячення людської природи Господом Ісусом і Його Тілом, Церквою, для Волі Єгови – послух Ісуса аж до смерті і послух членів Його Тіла, що страждають за праведність, «аж до смерті» з Ним. Всі члени тіла, зображеного в синах Аарона (так само, як і Голова, що була представлена в самому Аароні), завдяки антитипічним жертвам, що приносяться під час Євангельського віку, є посвячені для їх майбутньої праці царів і священиків, щоб відновлювати, панувати та благословляти людство. Це вказує на віддання свого ВСЬОГО під волю Божу в Його службі. Але це їх повне посвячення стало для Єгови можливістю: коли ці священики посвячували все, що мали, все, чим вони є, і все, чого вони прагнули як людські істоти, віддаючи або посвячуючи все це на знищення, стаючи таким чином тими, що співжертвували себе з Ісусом, їх Відкупителем, тоді Єгова, приймаючи їх жертви, сплоджує їх до нової природи – духовної. І не лише це, але в нагороду за їх
40
вірність Він обіцяє обдарувати їх найвищим рівнем духовного існування – божественною природою; і вони негайно вважаються Божими синами (Гал. 4:4-7; 2 Пет. 1:4).
«БУДЬ ВІРНИЙ АЖ ДО СМЕРТІ»
Те, що деякі, які посвятили себе на жертву і через те були включені до «царського священства», не осягнуть майбутньої царської служби, є також показано в цих образах, як також виразно про це сказано в Новому Заповіті. Один клас «спасеться, але так, як через огонь», «прийшовши від великого горя», але втратить ту нагороду, задля якої розпочав своє посвячення, тому що недостатньо оцінив свої привілеї жертвування в якості священиків – вони не були достатньо ревними, аби «терпіти з Ним», Первосвящеником. Про них ми поговоримо більш детально пізніше, коли розглядатимемо жертви Дня Примирення.
Ще один клас тих, які посвятились як священики, який не осягне царських благословінь, обіцяних цим священикам, буде знищений Другою Смертю. Ті, на яких виразно звертає нашу увагу Новий Заповіт (Євр. 6:4-6; 10:28-31; 1 Ів. 5:16), є також показані в цих образах або тінях служби при Скинії.
Четверо Ааронових синів в першу чергу зображують підсвящеників, але два з них були знищені – вказуючи на два згаданих вище класи, обидва з яких не втрималися як царське священство; один з них піде на Другу Смерть, а інший буде врятований тільки «як через огонь» – утиск, очищення [Зауваження I]. І як Ааронові та двом іншим його синам було заборонено оплакувати своїх братів, які були таким чином відтяті, так це вказує на те, що всі вірні священики визнають справедливість Божих рішень, і вони з покорою погодяться з ними,
41
кажучи: «Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих!» Дійсно, це приносить благословення вірним і провадить їх до більшої ревності, кажучи: «Біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився» (Лев. 10:1-7; Об. 15:3; Євр. 4:1).
«ОСВЯТІТЬСЯ» І «Я ОСВЯЧУ ВАС»
Запрошення виправданих віруючих, щоб вони посвятилися, освятилися, або відлучилися для Божої служби, є запрошенням до жертвування земних інтересів і прав; а Бог дав обітницю, що таке жертвування буде святим і приємним через заслугу нашого Відкупителя, і що взамін Він прийме нас як нові створіння, сплодивши нас до нової природи через Святого Духа правди. Таким чином, Бог освячує або відлучає таких, які вважаються святими новими створіннями.
Образна служба посвячення, виконана на образних священиках, показує дві частини посвячення – нашу власну частину в відреченні від людської природи та її прав, а також Божу частину в прийнятті нашої жертви та відлучення нас і визнання за нові створіння. Нова духовна природа була представлена в Аароні і його синах; пожертвувана земна природа була представлена в бичку і баранах, що були принесені в жертву на жертівнику (Лев. 8:14-33).
Бичок на жертву за гріх був приведений, «і поклав Аарон та сини його свої руки на голову» його, кажучи: Ця жертва зображує нас. З того моменту все, що відбувалося з бичком, зображувало те, що відбувалося з Ісусом і Його Тілом, Церквою, як людськими істотами. Бичок був переданий «Законові» (представленому в Мойсеї), щоб задовольнити його вимоги супроти Ізраїля, який зображує людство в загальному. Щоб виконати вимоги Закону, він мав бути забитий – «І зарізав… Мойсей». Після цього він (своїм пальцем)
42
помазав кров’ю роги жертівника. Таким чином, «палець» «Закону» вказував, що жертівник земних жертв надавався до прийняття Богом завдяки пролитій крові (відданому життю), і що всі, хто приймає силу цього жертівника (роги є символом сили), повинні в першу чергу визнати кров, що їх освячує. Кров, що була вилита на підніжок жертівника, показувала, що через кров жертви (віддане життя) навіть земля була очищена від прокляття. «На повернення здобутого» (Еф. 1:14, KJV).
І взяв Мойсей бичка, його шкіру, м’ясо і т.д., і спалив їх в огні поза «Табором» (17 в.). Таким чином, людське єство цілого Христа – Голови і Тіла – є вчинене «жертвою за гріх», зазнавши знищення, до якого був засуджений світ і від якого, завдяки цій жертві, він буде остаточно визволений – заслуга полягає в жертві нашого Господа Ісуса, а ми, його «брати», маємо привілей доповнювати міру ЙОГО страждань, як «члени Тіла Його» (Кол. 1:24). Але, тоді як людська природа царського священства нищиться як огидна в очах світу, як було зображено в паленні бичка поза «Табором», Бог приймає посвяту серця, яка спонукає до жертви, кажучи: «Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже». «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу». Це було зображено в жертвуванні на жертівнику товщу і внутрішніх животворчих органів, як «любих пахощів» для Господа.
Інші частини того самого посвячення були показані в двох баранах, згаданих у 18 й 22 віршах. Першим згаданим був баран на цілопалення. Аарон і його сини поклали свої руки на його голову, вказуючи таким чином, що він зображує їх. Він був забитий; його кров була покроплена на жертівник; після цього Мойсей «барана розсік на куски його… А нутрощі та голінки пообмивав водою», і «спалив
45
голову, і куски, і товщ». Таким чином, протягом цього Євангельського віку Ісус і Його Тіло, Церква, один за одним, представляються, перед Богом на жертівнику, хоча всі разом рахуються як одна жертва. Голова була покладена на жертівник першою, а опісля всі, які «померли з Ним» і очистилися, як в типі, обмившись водою, – Словом, – вважаються за таких, що є покладені на той самий жертівник. Спалення жертви на жертівнику показує, як Бог приймає жертву як «приємні пахощі».
Другий баран, «баран посвячення», показував, який результат матиме ця жертва на нас, тоді як перший показував, як Бог приймає нашу жертву. Аарон та його сини поклали свої руки на голову барана посвячення, показуючи, таким чином, що він зображував їх. І Мойсей зарізав його і взяв його кров (посвячене життя) і дав її на кожного окремо, показуючи таким чином, що наше посвячення є особистою працею. І він дав її на кінчик правого вуха, і на великого пальця правої руки, і на великого пальця правої ноги. Таким чином, через наше посвячення ми отримуємо можливість мати «слух віри» і можемо оцінювати Божі обітниці, чого не може ніхто інший, окрім посвячених. Наші руки посвячені, так що все, що б ми не робили, ми стараємось робити так, як для Господа. Наші ноги також посвячені, так що куди б ми не йшли, ми «не поводимося, як поводяться погани», але «ходимо в обновленні життя», «ходимо вірою», «ходимо за духом», «ходимо в світлі», і «як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть» (23, 24 в.).
Кращі частини барана, його «нутрощі» і «лій», зображували наші почуття серця, наші найкращіздібності. Священик взяв їх на свої руки і «колихав», – хитав туди і сюди перед Господом, – зображуючи той факт, що посвячена жертва триває не хвилину, день чи рік, а що ми посвятилися, щоб постійно тримати
46
нашу прив’язаність і здібності активними, безупинно, поки Господь не прийме нас, коли ми завершимо свій біг. І взяв Мойсей колихання з їхніх рук (священики не відкладали його) – Боже прийняття було показане тут через огонь. Так і ми, «царське священство» не повинні відкладати, тобто припиняти приносити в жертву усі наші здібності в Божій службі, коли ми їх маємо, поки всі вони не будуть зужиті в Його службі, поки Бог не скаже: Досить, тепер іди вище. Коли любов («лій») нашого внутрішнього єства покладена на жертівник, то це допомагає збільшити огонь Божого прийняття. Чим більша міра любові буде пов’язана з нашим посвяченням Богові, тим швидше буде спалена наша жертва.
На цю «жертву колихання», поки вона була у них на руках, були покладені три коржі з коша. Це приношення Мойсей поклав на руки первосвященика і підсвящеників.
Перший прісний калач зображував дійсну чистоту Ісуса як людини, а також приписану чистоту Церкви як людей, про що свідчить Закон (Мойсей), – виправдання, – щоб «праведність Закону виповнилася в нас» так далеко, як ми є прийняті як члени Його Тіла (Рим. 8:4). Другий прісний калач, змішаний з оливою, зображував Божого духа в нас – освячення. Третій, «корж», зображував нашу надію і віру в надзвичайно дорогі обітниці слави, честі і безсмертя.
Без цих елементів було неможливим, щоб наше посвячення було повним і тому приємним, а саме: без Виправдання (чистоти), без Освячення Духом через віру в правду і без віри в обіцяне Прославлення.
Оливою помазання, змішаною з кров’ю посвячення, були покроплені Аарон і його сини (30 в.), і це вчить про те, що посвячення є приємним лише через те, що ми є виправдані через дорогоцінну кров нашого Відкупителя. Таким чином нам сказано, що
47
ми є «прийняті в Улюбленім» – і тільки (Еф. 1:6, KJV).
Варення м’яса посвячення (31 в.) не було частиною жертви. Воно було лише приготуванням тієї частини, що мала бути спожита. Це все мало бути зужите (32 в.), показуючи, що ми повинні бути цілком і повністю посвячені, і ніщо з нашого часу і сили не має бути змарноване.
Сім днів посвячення (33, 35 в.) показують далі, що ми посвятилися на Божу службу не лише на певну частину нашого часу, але на весь час. Сім в Святому Письмі є повним числом і вказує на повноту або цілість того, до чого відноситься («сім печатей», «сім сурем», «сім пораз» і т.п.). 36 вірш показує завершення чинності посвячення.
Ніколи ще не було такого часу, коли б це було більш потрібним, аніж тепер, щоб усі, хто посвятився як священики, намагалися бути «померлими з Ним» і всі наші здібності колихали перед Богом, щоб Він міг прийняти наші таланти і вжити їх для Його слави. Це особливо важливо для тих, які розуміють, що Святе Письмо вчить, що дуже скоро усі члени Тіла будуть прийняті з Головою як приємні пахощі для Бога; і що праця самопожертви буде тоді завершена, а розпочнеться славна праця благословення людства і виповнення Божої Угоди.
Антитипічне посвячення антитипічних священиків обмежене лише до теперішнього (Євангельського) віку. Воно постійно поступало, відколи наш Господь і Предтеча «приніс Самого Себе» – і буде доповнене перед тим, як цей вік вповні завершиться. І якщо ми не зможемо бути серед священиків тепер, під час посвячення, то ми не зможемо ними бути, коли вони розпочнуть свою службу для людства в Царстві, коли ті самі священики (які погорджувані тепер людьми, але є «приємними пахощами Богові») додатково матимуть титул Царя, і будуть разом
48
зі своїм Головою, Ісусом, панувати і благословляти всі народи (Об. 20:6). Чи ми щиро бажаємо бути серед тих, що будуть співати на славу нашого великого Первосвященика: «Ти нас зробив для нашого Бога царями, і священиками, і ми на землі царюватимемо»? Якщо так, то ми будемо цілком посвячені тепер, тому що лише «якщо терпимо» з Ним, «будемо з Ним і царювати» (2 Тим. 2:12).
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: