ЖИТТЯ – СМЕРТЬ – МАЙБУТНЄ
РОЗДІЛ 6
СПІРИТИЗМ – СТАРОДАВНІЙ ТА СУЧАСНИЙ
Загальні зауваження – Докази того, що він є демонізмом – Хто ці духи, що уособлюють померлих? – Одержимість при першому приході – Сучасний спіритизм і його тенденції – Пересторога спіритиста і прихильника Сведенборга – Сьогодні є багато одержимих демонами – Оживлення спіритизму – Сьогодні духи організовують церкви – «У криївках» – «Відомі бо нам його задуми» – Пагубні сили сатани – «Не величайся, але бійся» – Сильний обман – Гіпнотизм і телепатія як частина сучасного демонізму – Контактування з померлими – Преп. І. К. Фанк був «діткнений» – Погляди преп. Р. Гебера Ньютона – Зафіксовані суґестивні факти – Досвіди в спіритизмі – Неналежного характеру – Духи видають свої злі наміри – Дивовижне видіння – «Чому він був викликаний до мене?» – Стримати поступ зла – Тріумф і крах сатани – Фізично вилікувані – Проповідь померлим – Проповідь духам у в’язниці – Духи, колись непокірливі, все ще непокірливі – Ті, що ведуть боротьбу з Богом – Через медіумів та одержимість – «Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Анголів» – Як Ісус проповідував в смерті?
«Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» – Еф. 6:11,12.
Те, у що ми віримо, що є правдою стосовно спіритизму, викликає спротив з двох точок зору: (1) більшість людей не мають довіри до спіритизму, але вірять, що приписувані йому прояви та докази є обманом; (2) все більше людей схильні заперечувати існування злих духовних істот, названих демонами, і князя демонів, якого Писання називає дияволом і сатаною.
Священник Адам Кларк добре сказав:
«Сатана добре знає, що ті, які заперечують його існування, не боятимуться його сили і впливу; вони не будуть на осторозі супроти його хитрощів і засобів; вони не молитимуться до Бога про визволення від лукавого; вони не очікуватимуть на його потоптання під їхніми ногами, якщо той не існує; тому, як наслідок, вони стануть легкою й незахищеною здобиччю для ворога їхніх душ. Схиляючи людей до невіри та заперечення свого існування, він позбавляє їх пильності. Тоді він цілковито стає їхнім володарем і провадить своїх невільників згідно власної волі. Це добре відомо, що серед тих, які мають якесь релігійне визнання, ті, котрі заперечують існування диявола, мало моляться або взагалі ніяк. Певно, до існування Бога вони підходять так само легковажно, як і до існування диявола. Їх не цікавить їхній обов’язок щодо Бога,
104
тому що ті, які не моляться, особливо наодинці (а я ніколи не бачив, щоб так молився той, хто не вірить в диявола), не мають жодної релігійності, окрім форми, не дивлячись на те, як вони можуть про це заявляти».
Якби хтось запитав, як спіритизм може зашкодити тим, які вважають його твердження обманом і шахрайством, а його прихильників їх жертвами, ми відповідаємо, що переважна більшість його прихильників це ті, які колись цілковито і переконано відкидали його твердження і вважали їх нав’язаними. Ті, які найбільше не вірять в спіритизм, часто найбільш схильні перевірити виражені ним твердження; і коли вони переконуються, що багато його тверджень є правдивими, а багато його проявів є надприродними, колишні недовірки ще більше наражаються на те, щоб стати його відданими прихильниками. Та якби вони добре знали, чим є спіритизм і як та якими силами діє, вони були б на осторозі, а їх судження мало б підтримку та вказівки, яких вони самі по собі не мають. Саме брак правдивого знання про спіритизм (поданого в Святому Письмі і підтвердженого незаперечними доказами поза Святим Письмом) стає причиною того, що так багато стають жертвами цих ілюзій.
Це правда, що в ім’я спіритизму чиняться обмани, але вони чиняться перш за все у зв’язку зі спробами «матеріалізування». Те, що спіритисти якоюсь силою і за чиєїсь участі чинили і можуть чинити багато дивних речей, що виходять за межі можливостей людини, було неодноразово доведено в багатьох випадках – інколи через науковців, які були зовсім невіруючими. Бубон грав у повітрі, перебуваючи за межами досягнення людської руки, будучи підтримуваний якоюсь невидимою силою; стільці здіймались в повітря, коли на них сиділи люди, без будь-якого зв’язку з будь-якою видимою силою чи особою; медіуми літали в повітрі і т.п. На подив сотень розумних людей з різних сторін світу багато разів були доведені досліди зі стуканням, з літаючими столиками, написанням автографів і дошками для писання. До складу прихильників спіритизму входили судді, юристи, бізнесмени і багато здібних жінок. Ці люди перевірили твердження спіритизму і щиро визнали свою віру в нього. Це, щонайменше, нерозумно сміятися з них як з безумців чи шахраїв тільки через те, що вони були зведені хитрощами та спритністю рук; хоча вони такими є, якщо добровільно і свідомо віддають свій час і вплив для здійснення обманів.
Автор був схильний до скептицизму щодо різних заяв спіритизму, доки не був переконаний у протилежному одним християнином, маючи цілковиту підставу для того, щоб повірити його словам. Цей приятель не був прихильником спіритизму, але, опинившись одного вечора в компанії спіритистів, він отримав пропозицію: «Давай проведемо сеанс!».
105
Усі присутні погодилися, а наш приятель з цікавості залишився з ними. Вони сіли за стіл, поклали на нього в звичний спосіб свої руки, і один з них, який був медіумом, запитав: «Чи є тут присутні якісь духи?» Відповідь, дана через стукання по столу – один для А, два для Б, три для В і т.д. – вказувала на те, що духи присутні, але вони не контактуватимуть цього вечора. Медіум запитав: «Чому?» У відповідь відчеканило: «Тому що у Сполучених Штатах тепер визначаються нові медіуми». Компанія була розчарована і попросила через медіума, щоб їм в якості експерименту було подане прізвище якоїсь видатної особистості, яка помирає цього вечора. Їх прохання було виконане, вказуючи на ім’я російського сановника, якого ми тепер не можемо пригадати. Це мало місце перед тим, як була прокладена атлантична лінія, і мій приятель, бажаючи перевірити інформацію, слідкував за газетами і, врешті, приблизно через місяць після того (саме стільки тоді потрібно було часу, аби дійшла російська пошта) він побачив повідомлення про смерть відомого росіянина з таким прізвищем.
Наш приятель був переконаний, що спіритизм не був лише «забавкою», і прагнув наступної зустрічі. Коли вона відбулася, медіум, виходячи з запитання з попередньої зустрічі, запитав: «Чи є тут присутні ще якісь медіуми, і якщо є, то скільки їх?» Прозвучала відповідь: «Чотири». Медіум попросив духа вказати, хто саме з присутніх є медіумами, і коли кожен по-черзі називав своє ім’я, стук якоїсь невидимої сили по столу вказував на медіума. Наш приятель був одним з тих, хто був вказаний, будучи навіть гордим такою честю. Це сталося в м. Віллінґ, в Західній Вірджинії. Незабаром після цього він відвідав свою овдовілу тітку. Бажаючи похизуватися своїми новими здібностями медіума, він попросив свою тітку та її дочку прийняти участь в «сеансі». Вони були дуже здивовані, і дочка запитала: «Чому? Ти що, медіум? Я також медіум, що послуговується стуканням, а мій брат Гаррі є медіумом, що пов’язаний з літаючими столиками, а моя мама є медіумом, що пише і входить в транс». Наш приятель був свідком роботи лише стукаючих медіумів, і палко бажав, щоб тітка продемонструвала свої можливості медіума. Йому був показаний підпис, зроблений тіткою, який був точною копією автографу з чеків померлого дядька. І що ще дивніше, дядько писав дуже гарно, тоді як тітка вміла писати лише в стані трансу.
Бажаючи випробувати її сили медіума, що говорить, всі троє всілися за маленьким столиком, і тітка викликала духа, щоб говорив через неї. Була дана відповідь, що не буде контакту, тому що немає нікого, хто б недовіряв, щоб його переконати. Та вони, все ж, наполягали і схиляли тітку знову викликати духа. На цей раз відповіддю було підняття високо її рук над столиком
106
і вдарення ними по столику. Це було здивуванням для всіх. Духи очевидно були спровоковані наполегливістю їх повторного викликання після відмови. Але після дискусії, що тривала близько десяти хвилин, наш приятель намовив тітку, аби вона ще раз викликала духів, щоб побачити, що буде далі. Вона погодилася, і у відповідь її руки були високо підняті над столиком і впали на нього з великим грюкотом з трьома ударами, даючи такий відголос, ніби тріщали усі кості; з диким поглядом, кричачи: Ох, ох, ох!, напівнавіжена тітка відскочила від столу.
Цей дух, ким би він не був, був безперечно розгніваний і хотів, щоб стало зрозуміло, що з ним не можна жартувати. Наш друг повідомив нам, що після того його тітка вже більше ніколи не мала нічого спільного зі спіритизмом як медіум – вона була достатньо попереджена, щоб залишити його. Але наш приятель був і надалі зацікавлений стати свідком здібностей «підіймаючого медіума», і ввечері, коли прийшов його кузин Гаррі, він наполягав, щоб той продемонстрував свої здібності медіума. Гаррі погодився, і серед інших спроб була й така: він поставив малий легкий стіл на підлозі посеред кімнати і сказав – «Я викликаю духа нашого старого пса Даш ввійти в цей стіл». Тоді, звертаючись до стола, він сказав: «Даш, до мене!». Стіл хитався на двох ніжках і шкутильгав за ним довкола кімнати.
Тут варто зазначити, що наш приятель, який усе це підтверджує, більше ніколи не вживатиме своїх здібностей медіума. Він тепер є визначним християнином, живучи в Пітсбурзі, Па. Його погляди на спіритизм є тепер такими ж, як ми тут намагаємось представити.
Спіритисти стверджують, що ці прояви і контакти невидимих сил походять від людських істот, які колись жили в цьому світі, але які, коли вони, здавалося б, померли, в дійсності стали ще більше живими, ще мудрішими, вільнішими і в кожен спосіб більш здібними й компетентними, аніж були перед тим. Вони стверджують, що мета таких появ – довести, що мертві не є мертвими, але живими; що немає потреби у воскресінні мертвих, тому що мертвих немає – після переходу в те, що ми називаємо смертю, вони стають ще більш живими, аніж будь-коли. Ми не будемо зупинятися тут, щоб показати незгідність цього всього зі свідоцтвами Святого Письма щодо цього питання, а лише відсилаємо читача до Господнього Слова, нагадуючи, що «як немає ж воскресення мертвих, … тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись» (1 Кор. 15:13,18; Йов 14:21; Пс. 146: 4; Екл. 9: 5,6).
А ось причина захоплення. Як тільки людина, що не вірить в спіритизм, буде переконана, що невидимі сили контактують через медіума, в неї запалюється цікавість. Більше ніщо не пропонує таких доказів з невидимих джерел, як спіритизм;
107
здається, багато людей не лише бажають, але палко прагнуть ходити видінням, а не вірою. Кожен має померлих друзів, які колись померли, і тисячі палко прагнуть контактувати з ними, якщо це можливо, і одержати від них якесь послання чи пораду. Тому не дивуймося, що люди переймаються цим питанням і дуже бажають бути проваджені тими, кого вважають своїми справжніми друзями і найбільш здібними порадниками.
Вони відвідують медіума задля того, щоб контактувати з померлими. Медіум описує волосся, очі і т.п., а також певні дрібні деталі, такі як родимки, пошкоджені або деформовані пальці чи ноги (які батько чи син, сестра чи дружина можуть розпізнати як опис їх дорогих померлих), а також передає послання, яке, яким би неясним і непевним не було, розцінюється як дуже важливе. Новачки бувають сповнені певного роду шанобливою радістю, змішаною з приниженим відчуттям власної неповноцінності, а також гордістю, що були удостоєні отримати повідомлення з «духовного світу», тоді як багато добрих та видатних людей не мали такого привілею, але залишаються «засліпленими стосовно чудесних фактів спіритизму». Започатковані в такий спосіб відчуття подібні до певних релігійних відчуттів, а «навернені» одразу готові повірити та слухатися порад та вказівок тих, кого вони вважають мудрішими і святішими, аніж вони самі, і що ті настільки зацікавлені їх благополуччям, теперішнім і майбутнім, що залишають радість і служіння в небі, щоб нав’язати з ними контакт та давати їм вказівки.
Більшість людей не мають справжньої християнської віри, основаної на фундаменті Божого Слова; вони мають швидше прагнення майбутнього життя і надію стосовно своїх померлих, аніж віру в одне чи друге. Внаслідок цього, оскільки вони переконалися, що нав’язали контакт з особами за гробом, то все, що пов’язане з майбутнім життям, стає для них більш реальним і цікавим, аніж будь-коли перед тим. І багато з них, цілком нехтуючи релігійними відчуттями, кажуть собі: Тепер я знаю, що означає мати віру і релігійне відчуття стосовно майбутнього. Вони вітають себе з тим, що одержали велике духовне благословення.
Це лише перший урок, і ці порівняно будуючі досвідчення відносяться саме до нього. Пізніші досвідчення покажуть, що також визнають спіритисти, що це є «злі духи», «духи неправди», які постійно вводять їх в оману; послання та об’явлення, часто нерозумні та безглузді, поступово провадять такого дослідника до невіри в Біблію і Творця, навчаючи та вихваляючись, що, окрім природи, «духи» є єдиним джерелом знання. Таким чином турується дорога до прогресивних уроків щодо «спорідненості духів», «вільного кохання» і т.п. Але після першого обману і підриву
108
довіри зазвичай достатньо пояснення, що є «добрі і злі духи», а бідна жертва надалі сліпо іде слідом, маючи певність, що контактує з якоюсь духовною силою.
В якості ілюстрації цього ми хочемо привести приклад одного старшого пана з Піцбурга, відомого спіритиста й активного захисника спіритизму. Про його історію ми дізналися від спільного приятеля. Отже, коли він за посередництвом медіума вів розмову нібито зі своєю «переображеною» дружиною, вона йому сказала: «Джон, я була б цілком щаслива, якби не одна річ – і це через тебе». Він відповів: «О, Мері, не дозволь, щоб мої справи турбували твоє блаженство! Я порівняно щасливий як на стару людину, і порівняно задоволений». Та вона відповіла: «О, ні, Джон, я краще знаю! Я знаю, що ти самотній, дуже самотній, що ти дуже сумуєш за мною, і тому страждаєш по причині втрати багатьох малих уваг, тому твій дім є порівняно похмурим». Пан Н. цілком довіряв думці Мері, і її послання мало для нього велику вагу. Його дім і справи ставали все менш щасливими, а в ньому поступово зростало невдоволення, тому під час наступного «сеансу» він запитав у Мері, що він мав би зробити, аби вона не турбувалась і аби зробити її блаженство повним. Була відповідь, що він повинен знайти собі відповідну супутницю й знову одружитися. Але старий чоловік (70 років) заперечив, що навіть якщо він знайде відповідну супутницю, то вона не захоче з ним одружитися. Під час частих зустрічей вдаваний дух його дружини продовжував наполягати, і в міру того, як він над цим роздумував, він почувався все більш самотнім і, врешті-решт, попросив Мері, щоб вона зробила вибір замість нього, оскільки має щодо цього кращий розсуд, аніж будь-яка земна істота. Медіум показала велике обурення на отриману відповідь, і спочатку не хотіла її повторити. Чим більше вона відмовлялась від відповіді, тим більше пан Н. хотів її почути, і, врешті, медіум пояснила, що дух його дружини сказав, що він повинен одружитися з нею (медіумом), але додала, що вона обурена, що дух думає, що вона може одружитися з подібним старим чоловіком.
Чим більше пан Н. про це думав, тим більше ставав схильний послухатися доброго, як він думав, духа своєї дружини, даючи попровадити себе на дороги задоволення і стежки миру. Він наполягав на медіума, що обов’язок людства – бути слухняними вимогам своїх найкращих друзів з «духовного світу». Врешті, медіум погодилася прислухатися до доручень духа і одружитися за однієї умови – що він перепише на неї весь свій маєток. Питання було юридично залагоджене, і пан Н. разом зі своєю дружиною-медіумом та її дочкою приступили до того, аби зробити його раніше холодний та понурий дім тим, чого бажав йому дух його дружини. Та це було недовго,
109
оскільки вже скоро цей бідний старий чоловік з радістю залишив дім і все, аби звільнитися від двох «дияволиць», як він їх пізніше назвав.
Та чи це підірвало довіру пана Н. до спіритизму? Зовсім ні. Він просто ще раз нав’язав контакт зі своєю дружиною через іншого медіума і був повідомлений, що неправдивий дух цілком неправильно її представив і що вона зовсім не давала такої поганої поради. Коли ми незадовго після того зустрілися і він, намагаючись переконати автора даної брошури прийняти спіритизм, ми, знаючи ці факти щодо його історії, сказали: «Пане Н., ми визнаємо, що спіритизм основується на певних надлюдських явищах, але ми заперечуємо, що сили, які входять в контакт, правдиво себе представляють. Вони стверджують, що є друзями і родичами, які колись жили на цьому світі, але Писання запевняє нас у чомусь зворотному щодо цього: воно каже, що в могилі немає ані роботи, ані знання, і що померлі нічого не знають (Екл. 9:5,10). Воно заявляє, що єдиною надією на майбутнє життя є воскресіння з мертвих. Ви знаєте, пане Н., що як би ці сили не твердили, що є духами ваших друзів, їх свідченням абсолютно не можна довіряти. Ви не повинні довіряти їх найбільш урочистим заявам. Святе Письмо називає їх «духами неправди». Потім ми представили йому те, що подаємо нижче в даній статті – справжню суть тих духів, як це подано в Святому Письмі. Він охоче визнав, що деяким духам не можна вірити, бо вони «абсолютно злі», але продовжував стверджувати, що інші були дуже добрі, дуже правдиві і часто давали добрі поради, які були для нього дуже корисними.
Багато спіритистів, особливо новачки, стверджують, що вплив духів є будуючим. Але ті, які пройшли різні стадії досвіду в так званій релігійній системі, зрозуміли, і публічно заявили, що цей вплив є абсолютно зворотнім від вічного життя – він є деморалізуючим.
Провідна газета спіритистів Прапор Світла у відповідь на питання щодо методу дії пояснює:
«Питання. Коли дух керує руками медіума при писанні, чи імпульси завжди проходять через мозок?
Відповідь: Інколи має місце так зване механічне керування; тоді зв’язок між кистю і мозком є цілком перерваний. Не дивлячись на це написання відбувається через так звані нервові флюїди, частина яких залишається в кисті, щоб виконувати дію. Але коли має місце так званий імпульсивний прояв, тоді вживається мозок і вся нервова система».
Інший журнал, Духовний Вік, пояснюючи різницю між гіпнозом і духовним контролем, каже:
«Припустімо, що сьогодні я тебе загіпнотизую і як гіпнотизер говорю, пишу і дію через тебе, тоді як ти позбавлений своєї свідомості; це – гіпноз».
110
Припустімо далі, що сьогодні я помираю, а завтра як дух приходжу і гіпнотизую тебе, а потім говорю, пишу і дію через тебе; це – спіритуалізм (спіритизм).
Цінність спіритизму для світу наступним чином підсумовує добре знаний Горацій Л. Хастінґ:
«Згідно теорії Спіритизму є у сто разів більше безтілесних духів, аніж людей в тілі. Серед них всі поети, письменники, оратори, музиканти та винахідники минулих століть. Вони знають усе, що коли-небудь знали, будучи в тілі, а відтоді навчилися ще більше. Маючи ці додаткові можливості та розширений досвід, вони можуть робити те, чого ніколи раніше не могли робити смертні. Вони мають доступ до людської психіки та преси, мають безкінечне число медіумів, готових отримувати їхні повідомлення, і тисячі й тисячі допитливих, що нетерпляче ставлять їм питання і палко бажають отримати від них інформацію. У них є столики, таблички, ручки, олівці, банджо, піаніно, шухлядки, дзвоники, скрипки та гітари. А чим можемо похвалитись ми? Їх метою в цьому світі є навчати людей, допомагати їм, робити їх мудрішими й кращими. Вони говорять і викрикують, кидають і грюкають, грають і малюють, матеріалізуються і дематеріалізуються, вводять в транс і влаштовують покази. Вони розповіли нам багато того, про що ми знали раніше; багато того, про що ми не знали; і багато іншого, знаного й незнаного. Та коли ми пізнаємо справжню науку, незаперечну інформацію або цінне й корисне знання, спіритизм виявляється бідним як Сахара і порожнім як порожнявий гарбуз».
В Святому Письмі ми знаходимо значно більші й позитивніші свідоцтва того, що померлі до моменту воскресіння не можуть контактувати. Крім того, є виразне свідоцтво Біблії, (І) що не лише деякі, але всі ці духи є «злими духами», «духами неправди», «підступними духами». Святе Письмо забороняє людству шукати знання у них і ясно нам показує, що ці демони, «біси», є «ангелами, що не зберегли початкового стану свого» – є частиною ангелів, яким було довірено нагляд над людством перед потопом, щоб дозволити їм зробити спробу підняти людство з гріха. Через їх невдачу всі можуть побачити, що є лише один ефективний засіб проти гріха: той, який був даний у Христі. Ці ангели, замість того, щоб підняти людство, самі були спокушені до гріха і недобре використали дані їм можливості, матеріалізуючись в людських постатях і даючи початок новій расі (Бут. 6:1-6). Їх незаконне потомство було винищене в потопі, а самі вони після цього були позбавлені свободи набирати фізичні тіла, а також були ізольовані
111
від святих ангелів, які зберегли свій ангельський стан непорушним.
Апостол Петро (2 Пет. 2:4) каже про них так: «Бог Анголів, що згрішили, не помилував був, а в кайданах темряви вкинув до аду [Тартарус], і передав зберігати на суд». Юда (6) також згадує цей клас, кажучи: «І Анголів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє [свій властивий стан], Він зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня». Зауважмо три пункти у зв’язку з цими злими ангелами:
- Вони ув’язнені в Тартарус, обмежені, але не знищені. Тартарус більше ніде не перекладається словом «ад», окрім цього віршу. Воно не означає ані гробу, ані другої смерті, що зображена «озером огню і сірки», але означає повітря або атмосферу землі.
- Вони мають певну свободу в цьому ув’язненому стані, хоча й закуті, або обмежені в одному напрямку – вони не можуть використовувати свою владу в світлі, знаходячись «в кайданах темряви».
- Це обмеження мало тривати аж до «суду великого дня», великого Тисячолітнього Дня – в сумі протягом понад 4000 років. Оскільки ми живемо тепер в зорінні Тисячолітнього Дня – «великого дня» – то, можливо, слід було б розуміти, що деякі з тих обмежень «темряви» поступово невдовзі можуть бути усунені. Якщо так, якщо «кайдани темряви» будуть розв’язані, то це дозволить цим злим духам зводити і чинити «неправдиві чуда» при денному світлі (що вони тепер намагаються робити), щоб звести людство ще більше, аніж будь-коли перед тим від часу потопу.
Цих упавших ангелів, або демонів, не слід плутати з сатаною, князем демонів, підла кар’єра якого почалася задовго до того – а він був першим і протягом довгого часу єдиним ворогом Божественного правління. Він був створений ангелом вищого рівня, намагаючись стати суперником Всемогутнього, а також звести та полонити Адама і його рід, щоб служили йому; і йому, як ми знаємо, принаймні на деякий час, це в значній мірі вдається. Як «князь цього світу», що «працює тепер у неслухняних», він дійсно має величезну кількість обманених і поневолених послідовників. Очевидно, він оцінив значення відступництва «анголів, що не зберегли початкового стану свого» і були обмежені під час потопу. Тому про нього говориться як про їх провідника, «князя демонів». Як істота вищого рівня існування, він, без сумніву, має певну міру влади над іншими.
Впавші ангели, «демони», правдоподібно мають не велике зацікавлення один в одному; злі істоти очевидно завжди
112
надають перевагу тому, щоб розважатися з більш шляхетними істотами, одержуючи задоволення в їх подальшій корупції да деградації.
Історія цих демонів, подана у Святому Письмі, здається, вказує на те, що підла пожадливість, яка допровадила їх до упадку перед потопом, продовжує в них проявляється. Вони й надалі одержують найбільше задоволення в тому, що приводить до похоті й деградації. Головною тенденцією їх впливу на людство є чинення шкоди шляхетним і поширення розпусти серед тих, над якими вони отримують повний контроль.
Нам добре відомо, що багато християн дійшли висновку, що наш Господь і апостоли помилялися, коли вчинкам демонів приписували поведінку, яка тепер вважається людськими нахилами, відсутністю розумової рівноваги та приступами. Але кожен повинен визнати, що якщо наш Господь помилявся в цьому питанні, то Його вчення були б непевним дороговказом і в кожному іншому питанні.
Зауважмо, що наступні уривки Святого Письма приписують цим демонам особовість та інтелект: «Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять» (Як. 2:19). Чи людські нахили «вірують і тремтять»? Демони сказали нашому Господу: «Ти Син Божий! Та Він їм забороняв, і не давав говорити [далі], що знали вони, що Христос Він» (Лук. 4:41). Інший сказав: «Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі? » (Дії 19:15). Добрим прикладом є також молода жінка, з якої Павло вигнав віщунського духа (Дії 16:16-19). Чи можна не визнавати, що її тілом володів і використовував якийсь дух – злий дух, якого не можна було терпіти?
Багато з тих, які стверджують, що демонами зі Святого Письма були духи підлих чоловіків та жінок, які померли, і що вони є «духами неправди», в яких вірять спіритисти, мають ще одну трудність. Вони загалом стверджують, що духи злих померлих ідуть на вічні муки, бо так вони помилково пояснюють шеол і гадес. Якщо так, то як вони можуть мати так багато свободи?
Багато вважають, що «чари», «некромантія», «чорнокнижництво», «чаклунство» і т.п. – це всього лиш обман. Але, коли ми бачимо, що вони були глибоко вкорінені серед єгиптян, і що Бог дав Ізраїлеві спеціальну пересторогу проти них, то переконуємося, що Він не зробив цього проти того, що є добрим, або проти того, що взагалі не існує. Вказівки Ізраїлеві були дуже виразними: вони не повинні були мати ніякого контакту ані будь про що довідуватися через чарівників (тих, хто стверджував, що говорить від імені померлих, тобто духовних медіумів), ані з провидцями чи чаклунками, ані з кимось, хто має окультні здібності,
113
чари, ані з тими, які чинять чуда за допомогою чарів чи заклять. Уважно прочитай всі наступні вірші з Біблії: Вих. 22:17; Повтор. 18:9-12; Лев. 19:31; 20:6,27; 2 Цар. 21:2,6,9,11; 1 Хр. 10:13,14; Дії 16:16-18; Гал. 5:19-21; Об. 21:8; Іс. 8:19,20; 19:3.
Біблійний опис «сеансу» царя Саула з ворожкою з Ендору, некромантом або духовним медіумом, поданий в 1 Сам. 28:7-20, є прикладом того, що, як відомо, відбувається сьогодні. Хоча закон щодо цих медіумів був дуже суворим, а карою була смерть, все ж, були такі, що наважувалися ризикувати своїм життям заради користі, яку вони могли одержати таким чином від людей, які вважали, що можуть одержати надприродне знання від їх померлих друзів – подібно, як це відбувається з духовними медіумами сьогодні. Цар Саул добре знав, що на той час в Ізраїлі жили деякі медіуми, не дивлячись на Божу заборону та їх власний закон. Його слуги очевидно не мали проблем з тим, щоб знайти одну з них в Ендорі. Саул переодягнувся на цю розмову, але, без сумніву, спритна жінка добре знала величну постать Саула – «цілою головою він був вищий від кожного з усього народу» (1 Сам. 9:2). Тому ми бачимо її намагання отримати обіцянку і клятву, що за цю послугу її не спіткає ніяка кара.
Метода, яку застосували злі духи через медіума в Ендорі, була подібна до тих, що вживаються сьогодні. Вони зробили так, що в розумі медіума виник образ з подобою знаної постаті старого пророка Самуїла, який, як це було у звичаї, носив довгий плащ. Коли вона описала цей виниклий в розумі (інакше кажучи «астральний») образ, Саул відразу розпізнав у ньому Самуїла. Та він сам нічого не бачив – з опису «зрозумів», що йдеться про Самуїла. Будучи легко переконаний, як це зазвичай буває з людьми в таких обставинах, Саул не задумувався над тим, як це можливо, що Самуїл виглядав таким старим і був згорблений, як в теперішньому житті, якщо тепер він був духовною істотою в значно кращих умовах. Він також не запитав, чому в світі духів він носив той самий старий плащ, якого вживав, коли він знав його як земну істоту. Господь залишив Саула, який тепер був легко ошуканий цими «підступними духами», які уособлювали пророка і промовляли до Саула від його імені через свого «медіума», чарівницю, некроманта, спіритистку.
Впавші ангели не лише добре поінформовані щодо всіх земних справ, але вони також спритні в обмані. Відповідаючи Саулові, вони передбачили навіть манеру і стиль, а також, наскільки можливо, почуття померлого Пророка – щоб тим більше його ошукати. (Таким чином ці «підступні духи» завжди намагаються підробити обличчя, манери та характер померлого). Дух відповів: «Нащо ти непокоїш мене, мене викликаючи?» Ця відповідь відповідала єврейським віруванням, що коли людина
114
помирає, вона стає непритомною в «шеолі», гробі, очікуючи на воскресіння (Йов 14:12-15,21; Пс. 90:3; Екл. 9:5,6). Тому виникає враження, що Самуїл був пробуджений з гробу, а не спущений з неба, і що його відпочинок, спокійний «сон», був порушений (Пс. 13:4; Йов 14:12; Пс. 90:5; Ів. 11:11,14).
Саул був легко ошуканий, ніби Пророк Самуїл, коли ще жив, не хотів його відвідати і підтримувати з ним подальші стосунки, а завдяки чудесним здібностям ворожки був примушений розмовляти з ним (див. 1 Сам. 15:26,35). Сам Саул сказав: «Бог відступився від мене, і не відповідає мені вже ані через пророків, ані в снах» (1 Сам. 28:6,15).
Кожна добре поінформована особа без проблем помітить абсурдність припущення, ніби Самуїл в таких умовах міг би нав’язати будь-який контакт з Саулом. (1) Самуїл (коли ще жив) знав, що Бог залишив Саула, і тому він не мав права до нього говорити, ані давати інформацію, яку Господь не бажав дати Саулові. І Самуїл цього не робив. (2) Повним абсурдом є припущення, що духовний медіум, будучи засуджений Господом і не маючи права жити в ізраїльській землі, мав силу порушити «відпочинок» Самуїла і підняти його з шеолу для злого царя, якого Бог залишив. Чи Самуїл був низько в землі чи далеко в небі? Чи ворожка в одному чи другому випадку мала силу наказати йому, аби той постав перед царем Саулом і відповідав на його запитання? Чи розумно вважати, що будь-які духовні медіуми мають силу порушити «відпочинок» і «пробудити», чи будь-яким іншим способом змусити померлих вставати і відповідати на спекулятивні запитання живих?
«Віщий дух» ворожки, що вдавав з себе Самуїла, не відповів нічого, чого не очікував сам Саул. Саул знав, що Бог сказав, що царство буде забране від нього та його родини, а ворожку він шукав через те, що боявся филистимських військ, з якими вранці мав вступити в бій. Оскільки Бог сказав йому, що його наступником буде Давид, то Саул не очікував милосердя ані для себе, ані для своєї родини. Тому він навіть сподівався слів, які були єдиним елементом, пов’язаним з цією історією, що вказував на певну міру надприродного знання: «І Господь віддав із тобою також Ізраїля до руки филистимлян. А взавтра ти та сини твої будете разом зо мною». Добре поінформовані демони набагато краще від Саула знали силу армії та позицію филистимлян, а також слабкість армії та позицію Саула, а також те, що він сам був уже в паніці, а до ворожки-медіума звернувся через те, що така ситуація його спантеличила. Кожен, хто знайомий з веденням війни в ті часи,
115
знає, (1) що одноденна битва могла б правдоподібно вирішити справу, і (2) що смерть царя та його дому була б єдиним логічним наслідком цього. Тим не менше, «віщий дух» помилився, оскільки двоє синів Саула втекли і жили ще довгі роки. Науковці навіть заперечують, кажучи, що битва та смерть Саула сталися через кілька днів після візиту до ворожки.
Не дивно, що сатана і впавші ангели, його друзі в чиненні зла, знають про життєві справи значно більше, аніж люди. Ми повинні пам’ятати, що по природі вони є вищими, розумнішими істотами, аніж люди. Тому що людина була створена «мало меншою від ангелів» (Пс. 8:5). Крім того, ми повинні пам’ятати про тисячі років їх досвіду, і що вони не були порушені розпадом чи смертю, у порівнянні з «короткоденним і повним печалі» життям людини, швидким завершенням якого є смерть. Чи можемо ми дивуватися, що людство не може дорівнятися в спритності «злим духам», і що нашим єдиним захистом є Боже запевнення, що кожен, хто бажає, може відкинути будь-які стосунки з цими демонами? Слово Боже каже так: «Спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас» (Як. 4:7). «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі» (1 Пет. 5:8,9).
Хоча ці злі істоти можуть говорити про минуле й теперішнє, однак, щодо майбутнього вони можуть лише здогадуватися. Та ці здогадки є настільки вміло сформовані, аби задовольнити того, хто запитує, а одночасно створювати вигляд правдивості у випадку, коли вони не погоджуються з його очікуваннями. Коли дельфійський оракул консультував Креза, демонструючи йому надлюдське знання щодо теперішніх справ, і коли той, отримавши довіру до нього, запитав через медіума: «Чи повинен він вести війну з персами», то отримав відповідь, записану Геродотом, яка звучала так: «Якщо ти перейдеш річку Галіс, то знищиш велике царство!» Сполягаючи на це, Крес напав на персів і був переможений. Було знищене його власне велике військо. Історія переповнена такими прикладами, які свідчать про те, що демони не знають майбутнього. Боже Слово усім їм кидає виклик, кажучи:
«Принесіть свою справу, говорить Господь, припровадьте Мені свої докази, каже Цар Яковів. Хай підійдуть і хай нам розкажуть, що трапиться! Виясніть справи минулі, що вони є [чи будуть], а ми серце наше на те покладемо й пізнаємо їхній кінець, або сповістіть про майбутнє. Розкажіть наперед про майбутнє, і пізнаємо ми, що ви боги» – Іс. 41:21-23.
А де був пророк Самуїл, якщо Саул мав бути з ним наступного дня? Безперечно, місцем зустрічі не мало бути небо, оскільки грішний Саул напевно до нього не надавався (Ів. 3:5); також це не могло бути полум’я мук,
116
оскільки Самуїл безперечно не був в такому місці. Ні, «віщий дух» говорив до Саула з точки зору загальних вірувань тих часів, яким навчали Самуїл та всі патріархи і пророки, а саме, що всі, які помирають, як добрі, так і злі, ідуть до шеолу, гробу, стану смерті, сну, з якого може підняти лише воскресіння, вчинене силою Михаїла, архангела (Дан. 12:1,2); хіба що хтось стверджував би, що «віщий дух» ворожки міг би воскресити мертвих раніше, але це, як ми показали, є обманом, неправдою, завдяки якій «підступний дух» вдавав померлого і відповідав замість Самуїла.
Про цей уривок Чарльз Веслі писав так:
«Що означають ці урочисті слова?
Проблиск надії, як не стане життя?
Ти і твої сини обов’язково будуть
Завтра в спокої зі мною: –
Не в стані пекельного болю,
Якщо Саул з Самуїлом зоставсь,
Не в стані проклятого відчаю
Якщо люблячий Йонатан буде там».
Характерною рисою, пов’язаною з маніфестацією цих впавших ангелів, або «демонів», є те, що люди пересічного розуму можуть бути так легко ними зведені і приймають такі слабкі докази щодо померлих, яких би вони не прийняли щодо живих. Той, хто питає, прийме переданий медіумом опис особи, її манери, вбрання та вигляд, який вона мала багато років тому, а інформація, яка нібито походить від неї, буде шануватися. Однак він буде більш обережним і не прийме інформації, щоб не дати живому самозванцю чи його посланцю себе ошукати.
Згадка в Біблії про цих некромантів, ворожок і медіумів приводить нас до висновку, що через медіумів злі духи протягом багатьох століть прагнули нав’язати контакти з ізраїльтянами. Але це очевидно вже є звичаєм змінювати спосіб маніфестації від часу до часу: як протягом якогось часу в Нью-Інґленд та Огайо, а також по всій Європі процвітало чаклунство, а потім завмирало, а їх місце зайняв спіритизм, так його прояви у вигляді підіймання і стукання поступово поступаються місцем іншим методам спіритизму, головними з-поміж яких є ясновидство та матеріалізування. Останнє є дуже складним, а умови часто несприятливими, тому переважно воно супроводжується силою медіумів, яка підтримується обманом.
За днів нашого Господа і ранньої Церкви метод діяльності тих демонів був дещо відмінним від практик, які мали місце за днів Саула, а в Новому Заповіті ми нічого не читаємо про ворожок, провидців і некромантів, але зате читаємо про багатьох опутаних демонами – про одержимість. Очевидно в ізраїльській землі було велике число одержимих. Біблія згадує багато випадків, коли наш Господь
117
виганяв демонів; сила їх виганяти була дана також Апостолам, а потім і сімдесяти посланим. Ту саму силу мав і вживав також Апостол Павло. Дивись Лук. 9:1; 10:1; Дії 13:8-11; 16:18.
Ми пам’ятаємо, що Марія Магдалина була одержима сімома демонами (Лук. 8:2), і будучи звільнена з-під їхнього контролю, вона стала дуже вірною слугою Господа. В іншому прикладі згаданий легіон духів, що опутали одного чоловіка (Лук. 8:30; 4:35,36,41). Не дивно, що його бідний розум, захоплений і маніпульований легіоном інших розумів, був доведений до безумства. Тенденція цих упавших духів до зосередження в одній особі вказує на те, що вони і в подальшому хочуть вживати цю силу, яка була дана їм на початку: силу матеріалізації в людській постаті. Будучи позбавлені цієї можливості, вони, очевидно, мають порівняно нечисленні нагоди для заволодіння людськими істотами. Це очевидно, що людська воля мусить дати згоду, перш ніж злі духи зможуть кимось оволодіти. Та коли це вже станеться, сила волі правдоподібно виявляється зламана, так що така людина стає майже безпорадною в чиненні спротиву їх присутності і подальшому втручанню, навіть, якщо вона дуже цього прагне. Наш Господь говорить про такий стан (Мат. 12:43-45), вказуючи, що навіть коли злий дух буде вигнаний, а серце виметене та вичищене, то якщо воно надалі залишатиметься пустим, то опиниться в небезпеці повернення злого духа разом з іншими, щоб знову оволодіти тією людиною. Тому необхідно привести в серце Христа, якщо ми хочемо бути в розпорядженні Учителя і бути корисними в службі для Нього.
Очевидно, що ці злі духи не мають сили нав’язатися, навіть німим тваринам, поки не отримають певного роду дозволу. Бо коли «легіон» одержав наказ вийти з людини, якою вони заволоділи, вони попросили права ввійти в тіла стада свиней, а оскільки свині були для єврея чимось нечистим і було заборонено вживання їхнього м’яса, то Господь, без сумніву, передбачаючи наслідки і бажаючи дати нам такий, власне, урок, дозволив ними оволодіти.
Той самий Апостол, який говорить про тих злих духів як «неправдиві чуда» і «духів підступних» (1 Тим. 4:1; 2 Сол. 2:9; порівняй з Єзек. 13:6; 1 Цар. 22:22,23), каже нам, що погани приносили їм жертви (1 Кор. 10:20). І дійсно, ми бачимо, що в різних частинах світу мають місце прояви демонів. Ці демонські сили часто отримують визнання серед китайців, які приносять їм жертви; подібно є і в Індії та Африці. Серед північноамериканських індіанців, які залишаються в своєму нецивілізованому стані, ці злі духи діяли в подібний спосіб, як і в інших місцях. В Звіті для Товариства Поширення Християнського Знання
118
місіонер Брейнард подає наступний приклад, який пояснює труднощі та перешкоди в поширенні християнства серед індіанців, з якими він працював:
«Тим, що ще більше служить до їх небажання щодо християнства, є вплив, який мають на них їхні шамани (чаклунки чи ворожбити). Це люди, які нібито мають здібності передбачати майбутні події або лікування хворих, принаймні періодично, а також зачаровування, чаклування чи отруєння людей до смерті за допомогою своїх магічних заклять. Їх дух, в різних його проявах, виявляється сатанинською імітацією духа пророцтва, яким була обдарована Церква у ранніх століттях. Деякі з тих ворожбитів отримують цього духа в дитинстві, інші в зрілому віці. Він здається не залежить від їхньої волі, ані не може бути якимось чином набутий особою, яка перебуває в його владі… Вони не завжди знаходяться під однаковим впливом цього духа; він приходить до них часами. Ці, які бувають ним наділені, вважаються особливо привілейованими.
Я намагався розібратися з суттю їх чаклунства, і для цього консультувався з людиною, про яку я згадую в своєму Щоденнику під датою 9 травня. Завдяки своєму наверненню на християнство він намагався дати мені якнайкращі відповіді на мої запитання стосовно даної справи. Але мені здається, що це така таємниця беззаконня, що я не можу її добре зрозуміти, і часто я не дуже знаю, яке значення надати термінам, якими вони послуговуються. Наскільки я зміг зорієнтуватися, тепер, коли дух ворожбитства вже залишив його, він сам не має ніякого поняття про цю справу.
Інколи цей дух приходив до нього особливим способом. Він казав, що тоді весь ставав світлом, і то не лише він сам, але і все довкола нього було світлом, так що він бачив людей наскрізь і знав думки їх серця. Ці «глибини сатани» я залишаю до вивчення іншим, якщо вони бажають, а сам я не претендую на те, ніби знаю, які поняття пов’язані з тими термінами. Я також не можу відгадати, які поняття мають ці створіння про дані справи в момент, коли називають себе «самим світлом». Мій перекладач сказав мені, що чув, як один з них говорив одному індіанцю про заховані думки його серця, яких він ніколи не відкривав…
Коли я зрозумів, що вони бояться прийняти християнство, щоб не бути зачарованими та отруєними, я намагався звільнити їхні думки від такого страху, питаючи, чому їхні шамани не зачаклували і не отруїли мене, зваживши, що вони мали таку ж причину, щоб ненавидіти мене за їх повчання і бажання, щоб вони стали християнами, як вони зробили б і з ними, якби ті дійсно стали християнами? Щоб вони могли зрозуміти доказ сили і доброти Бога в охороні християн, я відважився кинути виклик
119
усім їхнім шаманам і великим силам, щоб все, що найгірше, вони зробили передусім мені; таким чином я намагався зруйнувати їхній вплив» – Спогади Брейнарда, 247-351 с.
Видання New York Sun опублікувало наступний звіт з досвіду капітана К.Е. Денні, індіанського агента, який працював на канадський уряд між індіанцями з племені Чорної Ноги. Капітан Дені каже:
«Після мого прибуття на північно-західні території разом з місцевою кінною поліцією в 1874 році, я хотів довідатися, як далеко ці «знахарі» зайшли у своєму мистецтві, а також, на чому воно полягало. Я чув від індіанців багато дивовижних історій про їхні чуда, але ще довго не мав нагоди бути присутнім на одній з таких церемоній. Індіанці неохоче дозволяли білій людині слідкувати за будь-якими своїми «чаклунськими» церемоніями. Коли я краще познайомився з кількома племенами, особливо з Чорними Ногами, я мав багато нагод пізнати правду щодо того, що про них чув, і в різних випадках був дійсно здивований тим, що побачив. У багатьох тих чаклунських діях неможливий обман; людина була гола, в кращому випадку підперезана тканиною довкола стегон, а я сидів в кількох метрах від неї.
Усі індіанці вірять у свого вічного духа, який набирає різні форми; інколи сови, інколи буйвола, бобра, лисиці чи якоїсь іншої тварини. Це той дух дав їм силу чинити чуда і всі дуже повірили в них.
Одного разу я сидів в індіанському наметі сам-на-сам з одним з «шаманів» племені Чорної Ноги. Була ніч, в таборі панувала тиша. Ніч була тиха, місяць світив ясно. Несподівано індіанець почав співати, а незабаром намет, і то досить великий, почав труситися. Ці потрясіння посилювалися до такої міри, що врешті зненацька почав гойдатися, а навіть піднявся вгору, найперше з одного боку, а потім з іншого, як ніби кільканадцять пар рук піднімали його ззовні. Це тривало приблизно дві хвилини, після чого врешті я вибіг, сподіваючись застати назовні індіанців, які пожартували наді мною. На моє здивування в полі мого зору не було ані душі; а що ще більше мене приголомшило, то це те, що я побачив, що віґвам був сильно притиснений колесами до землі. Було неможливо, щоб будь-яке число чоловіків за такий короткий час вирвали і перемістили колеса. Я більше не заходив тієї ночі до віґвама, оскільки це, м’яко кажучи, виглядало дивним.
Іншого разу я ввійшов до віґваму, коли відбувався процес «магічного куріння». Там було близько дюжини індіанців. Коли закінчилося куріння, посеред віґваму на тріскучому вогні поставили великий порожній мідний котел, приблизно шістдесят сантиметрів глибиною, і такого ж або дещо меншого діаметру, роздягнений шаман, лише підперезаний
120
довкола стегон, увесь час тихим голосом «шаманив».
За мить котел нагрівся до червоного. Крім того, кий, яким його підняли, був у такому стані знятий з-над огню і поставлений на землю близько біля мене, так що температура була майже нестерпна. Коли забрали кий, чаклун вскочив на прямі ноги, далі співаючи свою пісню, і обома босими ногами ввійшов у розжарений котел і танцював у ньому, принаймні три хвилини, співаючи під акомпанемент індіанських бубнів. Це було так близько, що, як я вже сказав, тепло було майже нестерпним. Я пильно придивлявся до цього видовища, дивлячись, як індіанець танцював увесь час босими ногами в цьому котлі. Коли він вийшов, то виглядав так само. Як він це зробив, було і є для мене таємницею».
В Індії подібні речі роблять також «підконтрольні» фетишисти. В практиках, які проводять «духовні медіуми» «під контролем», інколи мають місце маніпуляції голими руками, вогнем, розжареним склом і т.п., без жодної шкоди. Бог зберіг Своїх вірних від палючого огню (Дан. 3:19-27), і виглядає, що інколи Він не забороняє сатані вживати подібну силу.
Д-р Ешмор, місіонер з багаторічним досвідом в Китаї, каже:
«Я не маю жодних сумнівів в тому, що китайці входять в прямий контакт з духами з іншого світу. Вони ніколи не вдають, що є духами померлих друзів. Китайці входять в певний стан, прагнучи, щоб ці духи ними оволоділи. Я бачив їх в певних обставинах, як вони запрошували духів, щоб ті прийшли й оселилися в них. Їх очі мутніли, риси обличчя деформувалися, а вони виливали потоки слів, які мали бути мовою духів».
Старий номер видання Youth’s Day Spring містить лист одного місіонера, який описує стан африканців, що жили над річкою Ґабон, в момент наближення смерті. Він каже:
«Кімната була повна жінок, які голосили настільки жалісно, як тільки могли, і закликали душі своїх батьків та інших померлих, а також усіх духів, в яких вірили: Олоґо, Нйємбі, Абамбо і Мівіі, щоб вони врятували цього чоловіка від смерті».
Методистський місіонер, пан Уайт, каже:
«У Новій Зеландії є група людей, яких називають Еруку, тобто священики; ці люди стверджують, що підтримують стосунки з духами померлих».
Ніхто з людства не є вільним від нападів демонів, а їх вплив завжди є згубним. Індія переповнена ними. Віра в одержимість демонами була колись так поширена, що римо-католицька церква, через своїх священиків, регулярно практикувала «екзорцизм», тобто вигнання демонів.
121
Найбільш ранній запис появи духа ми знаходимо в Едемі, коли Сатана, бажаючи спокусити матір Єву, вжив або «опутав» змія. Матір Єва стверджувала, що була зведена оманами змія. Бог визнав це твердження правдивим, і засудив змія, який став символічним представником сатани. Як батько неправди, він опутав тоді змія, щоб звести Єву і припровадити її до непослуху щодо Божого розпорядження через неправдиве запевнення: «Ні, напевно не помрете!*» І з того часу, хоча він змінює свої методи та медіумів, усі вони служать, щоб звести – засліпити розуми людства, щоб їм не світило світло Божої доброти; як воно сяє в особі Христа (2 Кор. 4:6), нашого Господа, так повинно освічувати і їх.
Подяка Богові за обітниці, що в свій час Боже Царство буде встановлене на землі нашим Господом Ісусом, а також його зібраною і піднесеною до слави Церквою, і що одним з перших актів Царства, ще перед благословенням «усіх народів землі», буде зв’язання цього вужа стародавнього, диявола і сатани, щоб на протязі тисячі років панування Христа не зводив більше народів, доки всі люди не будуть приведені до повного знання правди і повної можливості скористатися зі славних умов нової угоди, запечатаної на Голгофі дорогоцінною кров’ю Христа.
Хоча визначення вуж стародавній означає сатану, «князя демонів», то тут очевидно воно вжите як синонім усіх грішних засобів і сил, які в ньому мають своє джерело. тому він включає в себе легіони «злих духів», «вічних духів», «підступних духів».
Спіритизм, як підступний вплив під контролем сатани, був провіщений Апостолом Павлом. Після обговорення діла сатани у великому відступництві, головою якого є папство, чоловік гріха, таємниця беззаконня*, Апостол завершує цю тему, показуючи, що при кінці цього віку сатана отримає виняткову свободу, щоб з особливою хитрістю зводити усіх тих, які будуть удостоєні Божого Слова, але не оцінять і не застосовуватимуть його належно. Він каже: «І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду [в науці чи практиці]» (2 Сол. 2:11,12).
Ми зовсім не здивуємося, якщо наступні прояви сил темряви, які будуть перемінюватися в ангелів світла і прогресу, будуть ще більш підступні і зрадливі, аніж доти. Буде добре, якщо ми запам’ятаємо слова Апостола: «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти
* Дивись Дослідження Святого Письма, Том ІІ, 9 розділ, 255-247 с.
122
початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12).
В 1842 році, за шість років до того, як почав свою діяльність «сучасний спіритизм», Едвард Біккерстет, Божий служитель і дослідник Його Слова, писав:
«Дивлячись на знаки часів, довготривале нехтування і неприродне заперечення будь-якого служіння ангелів або духовного впливу, а також виразних пророцтв про неправдивих Христів і пророків, які будуть показувати знаки й чуда, щоб звести навіть вибраних, а також того факту, що як люди не приймуть любові правди, щоб їм спастися, то Бог пошле їм дію омани, щоб у неправду повірили, я можу лише подумати, що нас чекає болюча перспектива РАПТОВОГО ВІДСКОКУ і релігійного відвороту від теперішнього невірства і фальшивої віри до неприродної та сліпої ЛЕГКОВІРНОСТІ.
Сатана надихає та підтримує кожного антихриста. Оскільки вони знаходили задоволення в неправді, а не в правді, він допровадив їх до створення великого антихриста, папства, символічної «звірини» з Об. 13, а також створив протестантський живий «образ звірини», який співпрацює з головним антихристом; так само з ними будуть пов’язані сили темряви, влади в повітрі, неправдиві та підступні духи, які діють тим чи іншим способом – через спіритизм, т.зв. «християнську» науку, теософію, гіпнотизм і т.п.
Священик Отець Копенс [римо-католик], професор Крейгтонського Університету, виголосив промову п.н. «Прикордоння Науки», з якої ми приводимо наступний уривок, який стосується явища спіритизму:
«Що ми повинні думати про природу спіритизму з його духовними стуканнями, переміщенням столиків, духовними об’явленнями і т.п.? Чи ті явища, які не є обманом, але фактом, можуть бути пояснені законами природи, силою матеріальних засобів чи людей? Те, що могли зробити навіть досвідчені науковці, найбільш затверділі матеріалісти, які не вірять ані в Бога, ані в демона, як також найбільш ревні християни, послужило лише як ще більш переконливий доказ, що наслідки діяльності спіритизму не можуть бути приписані жодній матеріальній силі, так як мова і мислення не можуть бути приписані куску дерева. Один науковий принцип кидає світло на суть усіх тих звершень, а саме, що кожен наслідок мусить мати відповідну причину. Коли результат характеризує знання і гармонію, то й причина мусить бути розумною. А багато з тих чудес очевидно виявляють знання і гармонію, тому їх причина безперечно є розумною.
Стіл не може зрозуміти ані відповідати на питання; не може
123
рухатися на чийсь наказ. Медіум не може говорити мовою, якої ніколи не вчив, ані розпізнати незнані йому хвороби у віддаленого пацієнта, ані приписати відповідних ліків без знання медицини. Тому ці наслідки, якщо вони дійсно мають місце, є результатом діяльності розумних істот, які відрізняються від тих осіб, присутність яких може бути розпізнана, а тому ці істоти є невидимими, духами з іншого світу.
Що це за істоти? Бог і Його добрі ангели не можуть мати нічого спільного з тими жахливими чудесами, які є наслідком нездорового інтересу. Вони також не можуть даватися в розпорядження побожних людей, аби вони хизувалися ними як мавпами в цирку. Духи, які викликаються на сеансах, є впавшими духами. Самі спіритисти кажуть, що вони є підступними духами. Ці підступні духи вдають з себе душі померлих, але хто може вірити їх свідоцтву, якщо вони, коли це підтвердиться, є духами неправди? Уся ця мішанина оман і забобонів є просто відродженням у сучасному образі дуже старого способу зведення людства через використання прагнення людини до чогось чудесного. Багато вважають це найновішим відкриттям, характерним для прогресу теперішнього віку. Писання духів тепер, як і протягом віків, широко практикується у відсталому поганському Китаї, а навіть африканці й індуси є експертами в мистецтві переміщення столиків. Це просто відродження стародавніх чарів, які ворожбит Симон практикував за часів святого Петра. Ці чари процвітали в Ефесі, коли святий Павло проголошував там Євангелію. Але вони ще старші. Це були ті гидоти, через які Бог дав доручення євреям за часів Мойсея винищити ханаанеян та інших мешканців обіцяної землі.
Спіритисти стверджують, що Святе Письмо є новою євангелією, яка невдовзі має революційно змінити світ: соціально, релігійно та політично. Але, як ми щойно побачили, спіритизм в різних формах віддавна править світом і всюди приносить погані плоди. Уже понад сто років минуло після перших випадків стукання та підіймання в Рочестер, в штаті Нью-Йорк (1848 р.), які дали початок тому, що тепер відоме в Сполучених Штатах як «спіритизм». Почалося все з дивних голосів в «домі, в якому щось лякало», а перша відповідь була дана дівчинці, яка звернулась до невидимого автора тих голосів як до «Старого Роздвоєного Копита». Швидко зросла їх популярність, а судді, лікарі, юристи, міністри та сотні тисяч інших відразу стали їх шанувальниками, аж врешті симпатики та вороги побачили, що число прихильників перевищило десять мільйонів. Нас не дивує, що розумні люди, які не знають наук Святого Письма щодо смерті і заборони контактувати з «медіумами», в умовах загальної невіри в злих духів, будучи раз достатньо переконані, що серед них перебувають
124
надприродні сили, про що доводить стукання, підіймання, писання на табличках, відповіді на питання, які даються через медіумів, ясновидство і т.п., вірять у свідомість померлих і в те, що ці невидимі сили, які прагнуть розмовляти з ними, це ті, за кого вони себе видають – їх померлі друзі. Якщо ми навіть припустимо, що в деяких випадках мають місце якісь ілюзіоністські трюки і подібні шахрайства, то нас не дивує те, що розумні люди вірять власному розуму у тих випадках, які вони особисто перевірили.
Внаслідок цього багато з Божого люду опинилися у великій небезпеці, оскільки не звернули уваги на незаперечні свідоцтва Божого Слова (Біблії) на цю тему. Духи, що уособлюються, на початку здавались дійсно обережними у всіх згадуваннях про Біблію, інколи даючи поради релігійним особам, які приймали участь в сеансах, щоб ті частіше читали Біблію, більше молилися і т.п. Та це мало на меті розвивати в них підозри і побоювання, а також ще більше піддати їх під вплив демонів. Поступово науки ставали все більш неясними, а тому, хто запитував, давали зрозуміти, що для непосвяченого світу Біблія це краще, аніж нічого, але для тих, які нав’язали безпосередні стосунки з духами, Біблія є непридатною, або ще гірше – перешкодою.
Добре сказав про спіритизм один компетентний у цьому питанні письменник:
«Це система, яка починається зі свічок, невинних, жартівливих та легковажних вистав і розмов, які потім завершаться допровадженням своїх прихильників до відречення від Господа, Який їх купив, і до відкинення Божого Слова, яке живе і діяльне навіки. Це доводить, що під усіма його фантастичними хитрощами криється глибока мета, а хитрість стародавнього вужа, який є неправдомовцем від початку, лежить в основі тих незначних і неважливих розмов, які через викликання зацікавлення та завоювання довіри присипляють підозри чесних, але засліплених душ, аж врешті вони опиняться в смертельному омуті ворога всякої праведності.
Ці демони, які уособлюють померлих, коли бачать, що починається нова епоха, швидко використали своє знання для того, щоб підтримати, наскільки це можливо, свій інтерес, і добровільно оголосили її наближення, а спіритизм оголосили провідним ангелом, який має безпечно привести до неї людство. Вони не вагалися заявити, що нова епоха означає цілковитий упадок теперішнього порядку суспільства і встановлення спіритизму як нового порядку. В деяких випадках там, де це служило їх намірам, вони не вагалися оголосити другого приходу Христа, і принаймні раз сказали, що Христос уже прийшов удруге. Вони заявили, що коли хтось хоче, то вони готові дати можливість нав’язати контакт з Христом через медіума.
125
Багато з Божого люду були врятовані від потрапляння до пастки цього великого зла завдяки так званому власному духовному відчуттю, яке дозволило їм побачити, що в спіритизмі є щось, що є цілком суперечним з духом нашого Господа та Його Слова. Ми можемо сміливо сказати, що завдяки Господній обітниці ніхто з повністю посвячених – «вибраних» – не може бути вповні упійманий в пастку (Мат. 24:24).
Виразна тенденція спіритизму до вільного кохання привела до того, що для людей, які мають не деградований характер, він став загалом чимось ганебним. Вони прийшли до висновку, що якщо вплив померлих є дійсно представлений через певних живих прихильників спіритизму, то суспільні умови, які панують поза заслоною смерті, мусять бути значно більш грішними і більш непристойними, аніж є в цьому житті, замість того, щоб бути набагато кращими, як твердять ці демонські духи.
Ми могли б навести томи цитат зі спіритичних праць, які доводять, що спіритизм цілковито суперечить Біблії і знаходиться в прямій суперечності з її науками. Він заперечує навіть існування Бога, навчаючи замість того про добрий принцип і про те, що кожна людина сама є богом. Також він суперечить примиренню і лідерству Христа, стверджуючи при тому, що Він був духовним медіумом низького ряду. Більше того, можна було б процитувати багато заяв видатних спіритистів, які доводять, що вплив спіритизму є надзвичайно деморалізуючим. Але для нас буде достатньо одного з них.
Ось свідчення Дж.Ф. Вітні, видавця часопису Pathfinder (Шукач Доріг, Нью-Йорк). Протягом довшого часу він був палким і очевидно чесним представником спіритизму, який залишався в добрих стосунках з його ентузіастами. Тому його свідоцтво є дуже правдоподібним. Він каже так:
«Тепер, після довгого й тривалого спостереження, придивляючись протягом багатьох місяців та років його поступу та дійсному обходженню з його ентузіастами, шанувальниками та медіумами, ми відчуваємо обов’язок виразити наше щире переконання, що ті прояви, які мають місце за посередництвом медіумів-самозванців, яких називають медіумами, що стукають, підіймають, пишуть і входять в транс, мають згубний вплив на його визнавців, створюючи безлад та замішання, а більшість тих наук поширюють фальшиві поняття, вихваляють самолюбну поведінку і підтримують теорії та принципи, які, коли впроваджуються у життя, роблять людину підлою та ненабагато кращою від тварин. Такими є деякі плоди сучасного спіритизму.
Бачачи поступову зміну, яку він робить серед своїх шанувальників, особливо медіумів, від моральності до розбещеності та неморальності, поступово та обережно підкопуючи основи добрих засад, ми зі здивуванням оглядаємося на радикальну зміну, яка протягом кількох місяців відбувається в людях; вона полягає в схваленні та
126
підтримуванні кожного індивідуального вчинку і поведінки, не дивлячись на те, добрі вони чи погані».
Він підсумовує такими словами: «Ми хочемо донести наш застережливий голос, а якщо наше скромне становище видавця часопису, наше попереднє підтримування спіритизму, наш досвід і значне становище, яке ми займали серед його прихильників, чесність та відвага, з якою ми захищали справи, якось зіграє на нашу користь, то ми прагнемо, щоб наша думка була взята до уваги, аби ті, котрі в навіженому темпі прямують до знищення, зупинились, перш ніж стане запізно, і врятували себе від нищівного впливу, який несуть в собі ці прояви».
Деякі видатні представники спіритизму стали настільки сміливими і настільки публічно неморальними, особливо жінки (а більшість медіумів є жінками), що моральне почуття в суспільстві зазнало потрясіння, а демонізм під назвою «спіритизму» на якийсь час послабився. Тепер, коли його минуле було в певній мірі забуте, він знову повертається, але уже в іншій формі. Нова метода здається полягає на рідшому підніманні та стуканні і меншій кількості особливих медіумів, а частішому вживанні в якості медіумів кожного прихильника, вживаючи механічні засоби. Майже всі учасники сеансів отримують запевнення, що вони стануть чудовими медіумами. Ці лестощі, без сумніву, мають на меті більш результативне їх притягнення, оскільки здібність чинити «чуда» є надзвичайно привабливою, особливо для тих людей, які по природі не мають жодних здібностей. Це твердження не є неправдивим: ніхто, окрім тих, що є несповна розуму, не є настільки нерозумними та неосвіченими, щоб не могли бути вжиті в якості медіумів; вони можуть стати великими медіумами, пропорційно до того, наскільки слухняно вони підкоряться «владі» тих «підступних духів», а також «наукам демонів» (див. 1 Тим. 4:1) і будуть «зловлені» сатаною та його волею (2 Тим. 2:26).
Визначення «підступні духи» точно відповідає суті. Від розваги з цікавості та відповідей на запитання деякі абсолютно по-справжньому підходять до завоювання довіри своїх жертв і в будь-який можливий спосіб знищують їхню волю, роблячи з них невільників. Далі вони мучать їх в найбільш демонічний спосіб, допроваджуючи до різного роду крайнощів. Коли сумління бунтує чи намагається звільнитися з цієї неволі, вони забувають про будь-яку стриманість і насміхаються з такої жертви через її занепад, переконуючи, що вона більше не має надії, і що її єдиним задоволенням у майбутньому мусить бути чаклунство. В доказ цього вони наводять і цитують тексти з Біблії.
Такого роду випадок був помічений автором. Один пан, який випадково став учасником нашої проповіді, попросив порозмовляти з його сестрою, яку він задля цього мав привезти з Клівленду. Він сказав, що вона переконана, що вчинила гріх, який не може
127
бути прощений, і що він сподівається, що ми зможемо врятувати її з тих ілюзій, які інколи приводять до «безумства». Ми погодилися і вона прибула. Розмовляла досить розумно, але запевняла нас, що її випадок є безнадійним. Ми пояснили уривки Святого Письма, які стосуються «гріха на смерть» і намагалися довести їй, що вона ніколи не мала достатньо світла, щоб підлягати його умовам, але це виявилося безуспішним. Вона заявила, що колись ще був шанс для її порятунку, та тепер його більше немає.
Вона розповіла нам, як в Каліфорнії зустріла чоловіка, який мав віщунського духа та окультичні здібності. Спочатку вона не вірила, та згодом стала співпрацювати в його практиках, «таїнствах», наближених до чарів, а вкінці втягнула та скривдила свою дорогу подругу. З тих пір нею оволоділи докори сумління, вона проходила справжні муки і часом впадала в безумство, а надія відійшла назавжди. Коли вона залишала нас, то здавалося, що вона була дещо підкріплена тим, що ми розповіли їй про Боже милосердя і щедре запевнення, що міститься у великому Викупі, принесеному на Голгофі за всіх. Та ми чули, що вона знову втратила надію і потрапила до психіатричної лікарні, щоб запобігти її самогубству. Її не можна було залишати саму: вона намагалась наосліп вистрибнути через вікно, або спокійно ідучи по вулиці, кидатися під колеса автомобілів, що проїжджали поруч, що нагадало нам випадок з Мар. 9:22. З тих пір ми жалкуємо, що замість того, щоб пояснити бідній жінці, ми просто не вигнали, також в ім’я Господа, злого духа, який найпевніше її опутав; або в разі, якби не вдалося цього зробити, не навчили її і не допомогли розвивати власну волю, щоб чинити опір демону.
Згідно Святого Письма, існують добрі духи, і ці святі ангели мають завдання опікуватися тими, які є вповні посвячені Господу. Та вони не діють у темряві, ані через медіумів, і мають краще заняття, аніж підіймати столики, вистукувати відповіді на безглузді запитання і розважання людства. «Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?» (Євр. 1:14). Але немає ніякої підстави шукати або очікувати контакту з тими святими ангелами-охоронцями. Тому що Божою волею є, щоб Його «вибрані» ходили вірою, а не надзвичайними проявами, виставами чи звуками. Задля цього Він приготував Своє Слово як скарбницю знання, з якої вірні повинні черпати «своєчасну поживу». Він каже, що воно є достатнім, щоб Божа людина була достатньо приготована до всякого доброго діла (2 Тим. 3:17).
Більше того, спроба здобути контроль над волею та розумом іншої особи – що має місце в месмеризмі, гіпнотизмі, з духовними медіумами і т.п. – може вважатися певним доказом зла (чи то такого, що проростає, чи розвиненого). Господь показує нашу
128
індивідуальність і звертається до неї, заохочуючи нас до самоконтролю згідно з принципами праведності, представленими в Його Слові. Але спіритизм закликає до занедбання самоконтролю на користь духовного контролю. Жодна людина з пересічним мисленням не відважилася б узалежнити свій розум і волю від контролю інших людей, а тим більше від невидимих сил, які лише вдають із себе добрих, прекрасних та мудрих. Жоден християнин, який має хоч би крихту довіри до Біблії як натхненого Божого Слова, не повинен підлягати тим впливам як «медіум», а також не повинен стати «дослідником» того, перед чим Боже Слово дало нам такі виразні застереження: що це є дорога, яка веде від Бога і праведності до гріха і руїни – розумової, моральної та фізичної.
Один з найпростіших сучасних способів викликати зацікавлення і привести до того, щоб більше займатися тим, щоб бути «медіумом», до «одержимості» і «контролю», описаний в листі, отриманому від однієї християнки, вчительки з Джорджії, та одного дослідника Божого Плану Віків. Авторка пише:
«Нещодавно я пережила дещо дивне і можливо безглузде досвідчення. Брат мого чоловіка є спіритистом, він виписує видання Прогресивний (?) Мислитель, і є цілком пронизаний його вченнями. Під час моїх відвідин він читає з нього якість статті, особливо тих людей, які стверджують, що за допомогою медіума отримали повідомлення від «померлих друзів», і запитує про мою думку. Я ніколи не вважала цього всього «абсолютними нісенітницями», як роблять багато людей, хоча там є багато шахрайства – тому що мені здається, що Біблія ясно навчає, що духи мають і матимуть можливості нав’язувати контакти з людьми. Я сказала йому, що вірю в те, що ці розмови походять від упавших ангелів, які вдають із себе померлих, щоб звести й обманути людей згідно зі стародавнім обманом сатани: «Умерти не вмрете». Але, оскільки мій швагро не визнає Біблії як Божого Слова, то моя думка не мала для нього більшого значення. Його дружина (яка твердо вірить працям Дослідження Святого Письма) дуже стурбована цим. Вони обоє сказали, що різниці в поглядах не є чимось приємним, хоча його дружина, наскільки це є можливо, уникає даної теми, твердо стоячи в Правді. Нещодавно він купив психограф, – прилад, який вживається медіумами для комунікації з духами, – але не зміг його використати.
Кілька днів тому він опинився в моїх руках, і коли я побачила, що я є медіумом, вирішила «випробувати духів*». [Як пізніше покажемо, це невластиве застосування даного віршу Св. Письма – прим. Видавця]. Перше, що він мені сказав, було те, що на місці нашого проживання знаходиться темна копальня золота. Мене це не здивувало, бо нас повідомили, що було відкрито «жилу», що проходить через нашу ділянку. Він вказав точне місце, де потрібно було копати; він додав, що вона знаходиться лише близько 2,6 м під поверхнею землі. Не важко буде це перевірити. Далі він подав
129
мені певну інформацію зі Святого Письма, Кол. 1:4,5 і 2:4. Я запитала, що означають «фальшиві доводи», на що одержала відповідь, що вони стосуються белламізму, «християнської науки», спіритизму, інгерсолізму і т.п. Я запитала, з ким розмовляю, на що одержала відповідь: з Епафрасом. Мій швагро, здавалося, не дуже був цим задоволений і сказав, що хотів би почути когось, кого ми знали в тілі, і я запитала, чи є тут хтось такий. Поступила відповідь: „Так, Істман” (я не знала його, але мій швагро і його дружина, єдині присутні, обоє знали його). Після питання, що хотів би сказати, він процитував Тита 3:5. Він сказав, що вчення Досліджень Св. Письма є правдивими, і що його багатство завадило йому здобути нагороду високого поклику: „Я, – сказав він, – Істман, не вважався надто добрим християнином, хоча був членом збору”.
* 1 Ів. 4:1.
Наступного дня я знову стала в коло, тобто в психограф, і довідалась, що зі мною говорить моя близька подруга, яка протягом кількох років мешкала неподалік від мене. Вона попросила, аби я написала до її чоловіка і повідомила йому, що його дружина каже, що один хлопець (вона назвала прізвище) має поганий вплив на їхнього сина. Вона сказала, що мій чоловік, який перебуває на Флориді, потрапив у нещасний випадок і дуже сильно кульгає, а я позавчора отримала від нього листа, який це підтвердив. Вона додала, що жаліє, що не присвятила достатньо уваги Дослідженням Св. Письма, як я її просила, бо тоді вона жила б на ангельському рівні. Вона також сказала мені про „копальню”. Я запитала, чи знає вона того, хто вдає з себе Істмана, а та відказала, що так, додаючи, що це звідничий дух, який вдає його з себе, і що найкраще буде не користуватися засобами, через які я могла б нав’язати такий контакт. Хтось, хто вдає з себе Кифу, звернув мою увагу на перший розділ Даниїла. Інший, що вдавав із себе мого батька, сказав по суті те ж саме. Усі казали те ж саме про „копальню” золота і стверджували, що вірять у Христа і в те, що Дослідження Св. Письма є правильним поясненням Божого Слова, додаючи, що я не вживаю належним чином одного з моїх „дарів” – навчання; що я повинна навчати публічно та індивідуально, але для перестороги подали 1 Кор. 3:7 і Еф. 4:2.
За короткий час вживання цього приладу я довідалась багато речей (кілька з яких були неправдиві), розповідь про них забрала б у вас багато часу. Кілька духів стверджували, що будуть через мене лікувати хворих, якщо тільки я їм довірюсь. Крім того, було подано багато віршів Св. Письма, і всі вони дуже пасували тим особам, яким призначалися, але диявол процитував також вірш про Христа. Я й надалі так думаю, як думала перед тим, як «випробувала духів» – я тільки не була певна, чи упавші ангели визнають, навіть задля обману, що Христос «прийшов був у тілі», але виглядає на те, що так. Правдоподібно, 1 Ів. 4:1-3 цілковито стосується людських наук.
130
Очевидно, тим, хто «має частку в першому воскресінні», це було б можливим звернутися за допомогою такого винаходу. Але чи захочуть вони це зробити? Я охоче почула б вашу думку щодо цього.
[Цей уривок відноситься до людей – доктрин серед людей. Тут можна зауважити, що злі духи мають не лише знання теперішніх подій, але часто досить докладно можуть описати майбутнє. В одному відомому нам випадку протягом року було провіщено смерть двох осіб – одна з них померла, а друга серйозно захворіла, але виздоровіла. В руках сатани є певна сила, та вона обмежена. Порівняй Євр. 2:14; Пс. 97:10; 116:15 та Йов 2:3-6 – Видавець]
Те, що я пережила, здається, підтверджує Ваші науки – що ці повідомлення походять від упавших анлелів. Їм не можна довіряти. Не можна заперечити відчуття, що в ці останні дні Євангельського віку не «встоїть» ніхто, хто не має твердого фундаменту віри».
А це приклад підступного методу тих демонів. Як сатана та злі духи за днів нашого Господа свідчили про Ісуса й Правду, так вони роблять і тепер. «Одержима» жінка кілька днів ходила за Павлом і Силою, говорячи згідно з правдою (Дії 16:16-18): «Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!» А якщо ми вже про це заговорили, то можна навести багато доказів того, що ці демони підтвердили б і похвалили б майже кожну науку чи теорію, яку схвалює той, хто запитує, тільки для того, щоб завоювати його довіру, й таким чином ще більшу владу над ним.
Якщо говорити про «копальню», то це принада, щоб викликати і підтримати зацікавлення. Є сумнів у тому, чи ангели можуть зазирнути всередину землі глибше, аніж люди. Звичайно, може таке статися, що в якійсь золотій жилі в Джорджії буде знайдено значний вміст золота, але найчастіше є так, що гірники чи свердлильники нафти, які «керуються духами» або вживають «чаклунські палички», вкінці-кінців втрачають через це свої гроші. Тому у нас є причина думати, що коли «звідничі духи» зводять через вдавання з себе таких ніби мають певну інформацію, тоді як вони її не мають, то та сама злоба, яка керує тими «звідничими духами», щоб заманити людський рід до маральної та розумової катастрофи, схиляє їх також до шукання задоволення в доведенні його до фінансової катастрофи. Підступним духам, як і підступним людям, в жодному разі не можна вірити та довіряти.
Стосовно заохочення до «навчання», той факт, що воно походить з такого джерела, повинен нас швидше схиляти до побоювання, що демони побачили в цій жінці слабкість в даному відношенні, через яку до неї було б найлегше підійти. Це буде безпечно наперед зробити висновок, що
131
їх порада прямо чи посередньо має нам зашкодити. Звернімо увагу на хитрість, яку доводить цитування віршів, які закликають до покори, чим вони мали намір запобігти підозрам цієї жінки.
Це правда, що люди потребують інструкторів, а всі інструктори є «вчителями», але дуже небезпечно, коли він чи вона думають про себе як про вчителя. Набагато краще бути учнем у школі Христа, великого Вчителя, готовим вчитися про Нього всіма способами або бути через Нього вжитим для допомоги у поясненні іншим Його наук. Кожен, хто щось дізнається про Господа, повинен передати це іншим не як власну мудрість чи науку, але як мудрість Господа, якої він є лише посередником, що з радістю подає воду життя іншим. Нічого дивного в тому, що Святий Дух остерігає нас: «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що [як учителі] більший осуд [суворіше випробування] приймемо» (Як. 3:1).
З думкою про навчання інших тісно пов’язане думання про вищу мудрість, і з самого початку це було принадою сатани. Його обіцянкою, даною матері Єві в нагороду за непослух, було наступне: «Станете ви [мудрими], немов боги». А спокусою для неї стало те, що вона зрозуміла з цих доводів, що заборонений плід був бажаний, «щоб зробити мудрим» (Бут. 3:6, KJV). Нажаль, мудрість, яку дає сатана, є дуже небажаною! Вона є «(1) земна, (2) тілесна та (3) демонська», про що занадто пізно переконалося багато людей. «А мудрість, що зверху вона, насамперед (1) чиста, а потім (2) спокійна, (3) лагідна, (4) покірлива, (5) повна милосердя та добрих плодів, (6) безстороння та нелукава» (Як. 3:15-17). Не дивно, що натхнений Апостол каже: «Та боюсь я, як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистости, що в Христі» (2 Кор. 11:3). Тому не втрачаймо жодної нагоди звіщати «радість велику». Не дивімся на себе як на вчителів, але як брати і співподорожні вказуймо всім на слова і приклад великого Вчителя та дванадцяти натхнених Апостолів, яких Він визначив нашими інструкторами, нашими вчителями.
Після цього ми повідомили цій сестрі, що це був дуже нерозумний непослух Божій настанові (Іс. 8:19,20), щоб не мати нічого спільного з тими «звідничими духами». Це не ті духи, яких ми маємо «випробовувати», «чи від Бога вони», оскільки Він уже застерігав нас раніше, що вони не походять від Нього, але є «злими духами». Ми так само добре могли б вжити слова Апостола як виправдання до вживання різних видів алкогольних напоїв, щоб перевірити, чи знайдеться такий, яким ми зможемо не впитися*. Ці «віщунські» злі духи твердять, що їх багато, оскільки цілий «легіон» може опутати одну людина. Вони не бажають нічого, окрім того, щоб людство «випробувало» їх усіх. Вони зацікавлені лише
132
в чесному випробуванні, перевірці, а рано чи пізно їм вдасться поневолити більшість тих, які їх випробовують.
* [В англійській мові слово spirit, тобто дух, означає також алкогольний напій, спирт; звідси ці два значення – прим. перекл.].
В цьому тексті, який каже: «Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони», слово «духів» вжите в значенні наук, тобто доктрин, і не пов’язане з духовними істотами. Про це доводять наступні вірші, які кажуть, що ми повинні «випробовувати», тобто розрізняти «духа правди та духа омани». А це можна зробити дуже швидко, тому що всі фальшиві доктрини прямо чи посередньо заперечують, що «Христос був умер ради наших гріхів», і що «людина Христос Ісус… дав Самого Себе на викуп за всіх»
Звичайно, ми не можемо сподіватися, що Господь чи хтось інший, хто є у згоді з Ним, коли-небудь застосовував методи, які вживають «звідничі духи», а які були засуджені Богом і які Він заборонив в Своєму Слові. Чинення таких речей наражало б Божий народ на всі «хитрощі диявольські».
Ця сестра прислала нам рекламу психографа, в якій написано:
«Чи хочеш дослідити спіритизм? Чи хочеш набути здібності медіума? Чи хочеш нав’язати контакт? Психограф – це цінна допомога. Багато з тих, які не усвідомлювали свого дару бути медіумом, через кілька сеансів змогли отримати чудову інформацію. Багато з тих, які почали з розваг з цим приладом, переконалися, що те, що ним керує, знає більше, аніж вони самі, і в такий спосіб вони були навернені на спіритизм».
Таким чином сатана тепер використовує спільне для всіх християнських та поганських деномінацій вірування, що померлі не є мертвими, але ангелами, що кружляють довкола нас; а що може їх краще «звести», аніж така розвага?!
З того самого джерела ми отримали екземпляри Прогресивного Мислителя, найпопулярнішого видання спіритистів. Ми переглянули його, маючи на увазі матеріал для цієї статті, і на наше здивування переконалися, що кілька його головних статей відкрито визнають, що величезна більшість духів, що входять в контакт, є злими духами, які прагнуть здобути вплив над людськими істотами, щоб допровадити їх до упадку, і якщо це можливо, оволодіти ними і зробити божевільними. Вони розповідали про письмові повідомлення, які вкидалися в кімнату з підписом «Вельзевул» або «Диявол». В одному місці під заголовком «Критичний Аналіз Одержимості» був опис історії однієї бідної жінки, яку так часто навідували злі духи, що її направили в заклад для психічно хворих, і вона врешті-решт перемогла їхні тортури. Це видання приводить її заяву: «Завдяки молитві я добилася того, що вони відступилися». На питання «До кого молилася?» вона відповіла: «До Віковічного Бога. Лише Він може відповісти на молитву». Але в іншому місці вони зневажали Боже ім’я; в уривку під заголовком «Петро і Павло» ми знаходимо наступні слова:
133
«Мойсей, хоча, як описується, був навчений всієї премудрості єгипетської, був найлагідніший за всяку людину, то за свого Бога помилково вважав Єгову, духа померлого і розчарованого кандидата на якусь прибуткову церковну посаду».
В тому ж номері міститься стаття Чарльза Дюбрана під заголовком «Думки, що ілюструють статус спіритизму, і небезпеки, які оточують чесного дослідника». Там ми помітили відгук про книжку англійського священика під назвою «Велика таємниця або сучасна таємниця спіритизму». Представляючи її автора, стаття пише:
«Його досвідчення почалися з розвитку його дружини як медіума, що пише, через яку він час від часу отримував докази, що викликали радість в серці шанувальника цього явища. Також виглядає на те, що він познайомив відомих мешканців Лондона з майже усіма відомими публічними медіумами, які коли-небудь були окультними головними священиками чи священицями. Його також, безперечно, раді були бачити в домах і на сеансах кожного видатного дослідника чи активного шанувальника спіритизму в цьому місті на протязі сорока років, про що описує ця книжка. До своїх досліджень він додав гіпнотизм – під час сеансів він з успіхом виступав як гіпнотизер і як гіпнотизований. Він також поверхово займався «чорною магією», принаймні настільки, щоб довести, що це жахлива реальність. Таким чином, в особі цього автора ми маємо людину надзвичайно уповноважену щось казати на цю тему. Є очевидним, що він є і раніше протягом усіх тих років був шанувальником спіритизму, оскільки приводить випадки і докази, які переконали б кожен логічний і неупереджений розум. Але, як і кожен досвідчений дослідник, він мав проблеми. Він не лише був свідком багатьох явищ, які можна пояснити звичайними чи паранормальними здібностями смертних людей, але його релігійну душу вражали явища, в яких, поза всяким сумнівом, діяв дух, мали місце помилки, а інколи і явні шахрайства.
Отже тут ми маємо справу з рідкими, але нормальними змішаними відчуттями пересічного розумного дослідника. Одне зерно пшениці в мішку полови є для спіритистів достатньою компенсацією зусиль і клопотів довгих років очікування на „дорогих духів”. Можливо для деяких розумів так і є. Але в інших завжди виникають несподівані спроби збільшення овочу правди. І саме тут пережиття цього священика стають цікавими для кожного шанувальника правди по всьому світу. Як ми вже сказали, він має великий досвід в публічних і приватних сеансах, але його шлях до поступу виявився замкнений. Після багатьох років таких досліджень він був так само податливий на звичайні недосконалості контактів з духами, як і при перших сеансах з його дружиною і кількома обраними друзями.
Тому виникає питання: А чи взагалі можливий поступ? І щоб це розв’язати, він провів експеримент, який призвів до того,
134
що автор статті звернув увагу на цю книжку. Оскільки, як ми вже зауважили, під іншими речами кожен може підписатися і сказати: я теж. Він постановив шукати духовного контакту на найвищому рівні, який тільки може осягнути смертний. Тож, якби вислів „свій до свого” виявився правдивим, то він міг би притягнути увагу самої верхівки, а відкинути тих, які приходили з невидимої сфери, щоб мучити й докучати змученим смертним. На це він посвятив весь дім. Там були не лише кімнати для медіумів, кіл дослідників і шанувальників, але була також приготована каплиця, в якій він особисто відправляв двічі на тиждень особливу службу, а на її завершення присутні визнавці проводили спеціальний сеанс. Обстановка була найбільш урочистою. Легковажність була помітна хіба що своєю відсутністю. Духи обіцяли прекрасні умови. В певні періоди ці зустрічі відбувалися протягом більше року, а інколи протягом кількох місяців. Але не була виконана жодна обіцянка. Молитви до Бога про світло і правду виявилися не більш результативними, аніж вічна пісня «До Тебе, Боже мій, ближче я йду», яка співалася на щоденному публічному сеансі з його різнорідними учасниками.
Таким чином, наш бідний проповідник після сорока років щирих спроб має своє одне зерно пшениці, щоб принаймні надрукувати його. Він усією душею чіпляється за цей атом правди, але його щира спроба осягнути поступ стала невдачею всього життя, хоча всі обставини якнайбільше сприяли осягненню успіху. І оскільки подібне має місце з тисячами колись ревних шанувальників, які з тієї ж причини стали тихими, ми можемо задати слушне питання: А чи сучасний спіритизм є настільки ж однозначним і виразним, як теологічні системи минулого і теперішнього? Чи немає шансу вирішити його проблеми, переламати його бар’єри і дійти до вищого рівня людства ще по цей бік межі життя? Чи чесний і переконаний дослідник невдовзі майже сам по собі знеохотитися?»
Так руйнується твердження спіритистів, що добрі духи мають контакти з добрими людьми, а злі духи – зі злими. Чи можна подати ще сильніший доказ того, що всі спіритичні контакти походять від злих духів і абсолютно нічого неварті? В тому ж спіритичному журналі автор наводить далі наступний опис досвіду іншого «визнавця», за правдивість слів якого він ручається:
«Протягом двадцяти років він був вірний своїм переконанням, намагаючись обмежити всю свою віру і опертися на фактах, які можна перевірити. Його власна вразливість дозволила на приступ до нього духів, і деколи здавалося, що небеса були відкриті, аби зливати на його душу дощ благословень. Та коли тільки була відхилена хвіртка, разом з друзями приходили й вороги. Таким чином, переважно з огляду на безпеку він змушений був уникати повернення духів. Зайнятий розум не є доброю пристанню для жодного духа, тому він зайняв громадську посаду і з запалом працював для добра суспільства. Але від часу до часу
135
поверталися ті пережиття і виглядало, що потрібно буде ще раз вступити в битву. Йому не вдалося знайти безпосередньої причини, яка б пояснювала наявність його ворогів. Але йому здавалося, що всі вони мають щось спільне. Майже завжди, коли він, наприклад, заходив до публічної бібліотеки за книжкою, його годинами супроводжував і дражнив хтось невидимий, намагаючись здобути над ним контроль. Це правда, що після кожної переможної битви зазвичай знову мало місце коротке й успішне поєднання з ангельськими друзями, але почуття загрози привело до того, що він ще більше хотів зачинити двері від будь-якого повернення духів. Його метода перемагання цього впливу полягала на сталому зосередженні розуму на якійсь захопливій справі його щоденного життя. І це рано чи пізно в будь-якому разі завершувалося екзаменом. Кожна спроба знайти допомогу з боку духів, здавалося, лише додавала сили противнику».
Цей чоловік, очевидно, мав великі досягнення в спіритизмі, так, що став «медіумом, що чує». Так звані добрі духи або «ангельські друзі», які його інколи навідували, були тими самими злими духами, яких автор називає «противниками». Коли вони зауважили, що він виходить з-під їхнього впливу, то перемінилися в його розумі, – прийнявши іншу подобу, – щоб не допустити його повного відходу, сподіваючись, що незабаром здобудуть над ним такий вплив, що втеча стане вже неможливою.
В тому ж журналі під заголовком «Добрі Поради», після двох випадків доведеної одержимості, безпосередньою причиною якої був духовний вплив, ми знаходимо наступну пораду:
«Я взяв для себе такий урок: Ніколи не сиди сам, якщо є хоч найменша підозра на спробу здобути контроль над розумом особи. Хоч би наміри виглядали благими, як у випадку пана Б., тим не менше, їх досвід може виявитися недостатнім, якщо йдеться про керування медіумами, а їх керівництво може стати дуже невдалим. Ніколи не дозволяй, щоб цей вплив змусив тебе розбити щось, чого твій розум не схвалив би, не дивлячись на обіцянки, які його супроводжують. Лише зловмисні контролюючі елементи можуть застосовувати такі засоби.
Ці випадки приводять до висновку, що в закладах для психічно хворих, без сумніву, є багато інших осіб, які є жертвами демонічних впливів. Я міг би привести інший випадок, коли молода жінка під час її перших пологів отримала дозу хлороформу та інших засобів, які послабили її нервову систему до такої міри, що упавший дух оволодів її тілом, а мова, якою він послуговувався через цю перед тим моральну дівчину, була жалюгідною. Через це її направили в заклад, де вона знаходиться досі. За останніми даними, вона інколи в стані панувати над своїм тілом і, очевидно, тоді вона вважається розсудною.
136
Нехай усі спіритисти стараються остерігати людей, які починають свої досліди, щоб знаходячись на самоті, вони були дуже обережні і впровадили звичку систематично писати про це звіти, щоб ті, які проводять досліди, могли знати, що діється, і давати відповідні поради. Більше того, перш ніж ми відправимо когось до такого закладу, проаналізуймо усі випадки так званого «божевілля». Можливо це буде подібний випадок до того, що я привів».
Спіритизм – це «сильна омана*», по суті «сила сатани», якщо люди, маючи перед собою усі ці докази, і надалі час від часу повертаються до нього, навіть після того, як зазнали шкоди – як літня моль, що повертається до смертельного яскравого світла, що її зачаровує. В сучасному світі Божу Правду вкриває густа темрява, а думаючі люди, коли проснуться від апатії, яка так довго паралізувала їхні здібності релігійного розуміння, будуть кликати: «Світла, більше світла!», а якщо не отримають правдивого Світла пізнання Бога (яке світить лише щирій та посвяченій людині, що вірить у Викуп), вони будуть готові прийняти фальшиві світила, якими «бог віку цього», сатана, намагається полонити усіх через вищу критику, яку ще називають агностицизмом, або спіритизмом, християнським знанням чи теософією. Якби це було можливо, вони звели б навіть вибраних**. Тому вони властиво представлені як слуги сатани, що перемінюються в ангелів світла.
* 2 Сол. 2:11, KJV
** Мат. 24:24
Інша популярна спіритична газета – Філософський Журнал. Вона постійно намовляє спробувати її євангеліє спіритизму, стверджуючи, що це єдине, чого потребує світ. Та вона також твердить, що «духи» обманюють медіумів. Вона визнає, що це, очевидно, ті ж самі духи, які з причини фальшивого свідоцтва, шахрайства, підлих навіювань та вчинків змушують жертву чинити опір та шукати полегшення в молитві, є названі «злими духами» і «звідничими духами». Ті самі «духи» повертаються як моралісти, з настановами, виразами співчуття і обіцянкою допомоги у відкиданні злих духів і т.п., аби щоб повернути початковий стан слабкості, спокуси та зламання будь-якого опору з боку волі і довести до повної одержимості. На підтримку цього подаємо коротке освідчення одного з номерів, підписане А.Н. Ватерманом, однією з провідних зірок спіритизму. Під заголовком: «Справжні автори духовних розмов» він каже:
«Я вважаю, що неможливо в цьому житті довідатися, від кого походить можливість духовного контакту з тим світом. Ми можем мати певний доказ, подібний до встановлення автора телеграми, яку ми одержуємо, але нічого більше».
Чи люди зі «здоровим розумом» ризикували б усім, що мають? Чи наражалися б на божевілля, яке, за їх власними словами, з точки зору страждань є значно гіршим, аніж звичайне слабоумство? Чи посвятили б усе своє життя, намагаючись змусити інших людей ризикувати всім тим самим, коли для цього у них
137
не більше доказів, ніж з телеграмою? Чи робили б вони це, коли гіркий досвід сімдесяти років випробувань каже їм, що ці правдиві (духи) як «одне зернятко в мішку»?
О, ні! Лише безнадійно зведені люди можуть поступати таким чином. Очевидно, як Святий Дух формує в людях духа «здорового розуму» (2 Тим. 1:7; Прип. 2:6,7), так подібно дух демонів формує духа, але нездорового розуму.
Інший лист, отриманий з Флориди від брата у Христі, який добре знає кілька мов, описує про його нещодавні особливі досвідчення, які він мав з тими «духами підступними». Він почав усвідомлювати присутність невидимих духовних істот, які здавалося виявляли великий інтерес до його праці: він перекладав Дослідження Святого Письма на іншу мову.
Хоча він добре знав представлене вище свідоцтво Біблії щодо суті тих «духів підступних», однак або забувся, або злегковажив Божими повчаннями, що людський рід не повинен мати будь-яких контактів з тими «звідничими духами» і «не брати участі в неплідних ділах темряви». Знехтування цим дорученням завдало йому серйозних клопотів; якби не втручання Божественного милосердя у відповідь на його і наші молитви, це могло б цілковито його знищити – як душу, так і тіло.
На конференцію з ними його спокусила цікавість, змішана зі щирим прагненням допомогти тим духам, проповідуючи їм Євангелію про Божу любов і милосердя, які діють через Христа на користь всього людства, а також про остаточну надію суду (випробувального процесу) упавших ангелів, про який говорить Св. Письмо (1 Кор. 6:3). Спочатку ці духи виявляли обережну увагу і, здавалося, були глибоко і побожно зацікавлені тим посланням, та невдовзі вони стали більш вільними, втручаючись зі своїми питаннями та зауваженнями завжди і всюди, дискутуючи з ним і один з одним в спосіб і на теми, які були далекі від будуючих, так що цей брат запротестував. Врешті, він поставив вимогу, щоб вони його залишили, але, завоювавши уже його «внутрішній слух» (тобто зробили його тим, кого спіритисти називають «медіумом, що ясно чує»), вони не бажали відступатися, так що врешті він звільнився лише завдяки ревній молитві. Він повинен був бути обережним перед їх звідничими впливами; повинен був пам’ятати, що будь-яке послання ласки, яке Господь, можливо, ще мав для тих упавших ангелів, ще не було до них послане, а ніхто не має права промовляти в ім’я Господа без уповноваження. «І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?» Це послання спасіння призначене тільки для людського роду, але навіть і в цьому випадку воно обмежене, бо хоча потрібно всім проповідувати про покаяння за гріхи і направу, однак, Євангелія Спасіння
138
обмежена лише до покаяних «віруючих» – «покірних землі».
Джозеф Гартман опублікував книжку на 378 сторінок, в якій розповідає про свої переживання в якості духовного медіума (до яких його привели вчення Сведенборга), про свій занепад майже до втрати розуму через одержимість духами та остаточне звільнення своєї волі з їхньої пастки; але – о, диво! – він і надалі твердо вірить у вчення Сведенборга і спіритизм, хоча, подібно до інших, застерігає кожного остерігатися їх підлих винаходів. Бідний обманутий чоловік, він і далі вірить, що деякі з них є «добрими духами»!
Пан Гартман стикнувся з «планшеткою», дерев’яним приладом з олівцем, що швидко рухається в руках медіумів. Навіть діти записують відповіді на питання, які вони задають. Він брав участь у кількох сеансах з підійманням та стуканням, і переконався, що це не були шахрайства, але вони були наслідком діяльності невидимих інтелігентних духів. Він активно зацікавився цим, одночасно намагаючись переконати друзів, які сумнівалися, у правдивості тих з’явлень. Потім він випробував це у своїй сім’ї і довів до того, що його малий син став медіумом, що писав і малював. Потім його зацікавило вивчення феномену матеріалізації духів. Більш-менш в той самий час померла його дочка Доллі, тому його надзвичайно зацікавили з’явлення або матеріалізації, коли ці духи вдавали з себе Доллі. Але він не довіряв цьому і, як він сам сказав: «Я припинив ці практики, помічаючи в них шахрайство». Та через п’ять років досвіду він каже: «Якими б не були мої сумніви щодо тих явищ, я певен, що „чесні матеріалізації” є сьогодні досить частими. Що це за з’явлення і звідки походять, це спірне питання». Як ми нещодавно зауважили, хоч би ці з’явлення були «чесними», коли стосуються медіумів, то і так є шахрайством, якщо говорити про вдавання ними особи – симуляцію померлих упавшими ангелами.
Пізніше в домі п. Гартмана знову виникли спроби піднімання столиків, стукання, малювання і писання, а двоє його дітей стали майстерними медіумами; а вкінці і він сам, на своє здивування, став медіумом, що пише, не очікуючи і не добиваючись цього. Тепер він міг і проводив часті розмови нібито зі своєю дочкою Доллі, але насправді з демонами, які вдавали з себе її та інших осіб. Вони доводили до того, що він відчував приємні запахи і т.п. В процесі дальшого розвитку він став медіумом, що говорить, і коли був «під впливом», говорив і діяв, будучи непідконтрольним власній волі. Але він мав достатньо сильну волю, щоб відмовитися прийняти роль медіума таких «духів» через їх колишню брутальність та непристойність. Потім він одержав «внутрішній слух», можливість чути нечутні для інших звуки, і таким чином міг розмовляти з «духами» без вживання будь-якого зовнішнього
139
засобу, як, наприклад, писання, стукання, планшетки, дошки уіджа і т.п.
Про своїх «духовних друзів» він каже: «Вони зазначали, що їх контролююча група складається з дванадцяти духовних дарів, рис, які формують групу великої сили; вони заявили, що під їх керівництвом він стане одним з найбільших до того часу медіумів. Я обурювався, не маючи найменшого бажання здобувати славу такого роду; тоді вони стали ще більш наполегливими».
Таким чином пан Гартман, всупереч власним бажанням, поступово щораз більше підлягав «впливу» злих духів, які врешті-решт ним оволоділи. Наступним пережиттям був специфічний «голос», чутний лише йому, який вдавав із себе Господа і цілком ним оволодів, керуючи кожним його вчинком. Усі його помилки та слабкості він представляв у чорних кольорах, намагаючись знищити будь-яку надію. Йому сказали, щоб він молився, але коли намагався це робити, то поступали суперечливі навіювання щодо добору слів, через що це ставало неможливим. Він швидко опинився в пастці «злих духів», як сам каже: «одержимий» і контрольований «духовним гіпнозом».
Та він врешті-решт вибрався з неволі; повернулась колишня сильна воля і він описав свою історію, щоб стримати інших від подібного поневолення. Але, не дивлячись на ці гідні уваги випробування, він не розуміє суті справи. Його досвід підтвердив, що всі «духи», з якими він мав справу, були «злими», підступними, нечистими, а більшість із них також вульгарними та огидно непристойними. Але, віривши, що це духи померлих чоловіків та жінок, він дійшов висновку, що просто натрапив на групу злих духів, і що є інші групи добрих, правдомовних і чистих духів добрих людей. Якби він тільки знав свідоцтво Господа на цю тему, то все виглядало б зовсім інакше.
Після того, як він знову опанував своєю волею, його і надалі навідували ці злі духи, характер яких він тепер уже дуже добре знав. Кілька разів вони намагалися знову підбити його волю під їх «контроль», але не мали достатньо сили, оскільки він на це не дозволив. Але він дозволив вживати свою руку для писання під час контактів, а у відповідь на його запитання, як і для чого вони зловживали його довірою, обманювали, були непристойними й намагалися поневолити і скривдити його, вони відповідали, що по природі вони є злими духами, «демонами» – за якусь мить вони знову це заперечували, кажучи, що є духами померлих людських істот. Щоб упевнити його віру у вчення Сведенборга, вони йому сказали, що серед них немає його шанувальників. Гартман, очевидно, повірив тим, як вони самі себе назвали, «підступним духам», оскільки свою книгу він завершує приведенням доказів, що Сведенборг також проходив через подібну одержимість. Зі Щоденника Сведенборга, 2957-2996 с. він цитує наступний уривок:
«Дуже часто, коли хтось зі мною розмовляв, через мене промовляли
140
духи… Так відбувалося багато разів; наприклад, двічі на день. Я не можу порахувати тих випадків, їх багато… Більше того, вони сміялися через мене та робили багато інших речей… Це вони заносять такі речі в мої думки, а коли я цього не свідомий, керують моєю рукою, щоб таким чином писати».
Гартман далі каже про Сведенборга так:
«Це історичний факт, що обмовники Сведенборга, не розуміючи внутрішніх спокус і контролю духів, заявили, ніби він божевільний, і що під час перебування в Лондоні в кількох справах він повівся нерозумно і безглуздо… Він перебував під впливом духів, які керували його тілом, промовляючи через нього і рухаючи його тілом, як ніби воно було їх власним… В частині цього перехідного періоду він, поза сумнівом, знаходився під контролем злих духів. Сам він каже, що переживав „тремтіння і потрясіння по всьому тілу, випадаючи з ліжка обличчям на підлогу… Я був у спокусі, – каже він, – мені приходили думки, над якими я не міг опанувати… Тому їм була дана повна свобода… Коли я мав найбільш підлі думки, найгірші, які тільки можуть бути, в моєму внутрішньому баченні я чітко побачив Ісуса Христа”».
Пан Гартман додає: «Ми віримо, що це були злі духи, які вдавали з себе Христа, як у нашому випадку дух прикидався Богом».
Для нас є очевидним, що Сведенборг був духовним медіумом і майстерним посередником в поширенні та утвердженні аж до огиди «наук демонів» щодо «семи небес і семи адів» ітд, ітп. Крім того, Гартман завершує свою книгу похвалою Сведенборга, який, очевидно, був одержимий демонами, але якого, як думає Гартман, інколи навідували й добрі духи; хоча, власне, досвід Гартмана підтвердив Св. Письмо, що всі вони є «злими», «підступними», «неправдивими» духами.
В брошурі під назвою «Природа Божевілля; Його Причини і Лікування» її автор, Дж. Д. Римус, доказує, що в багатьох випадках божевілля є просто демонічним опутанням або «одержимістю». Він каже:
«В моєму випадку, я знаю, що мозок зовсім не був хворий; усе моє єство, здавалося, мучили суперечливі відчуття, шаленіючи в моїх грудях. Я був цілком опанований і пронизаний якоюсь думкою; іншими словами, ця думка прийшла, як ніби у мене її щось кинуло, намагаючись висловитися через мене, при тому вона не була витвором мого власного розуму, хоча я тоді був цілком свідомий, як є тепер, що в мені була якась сила, що не походила з моєї власної волі, ані з так званих розумових здібностей; вона була змішана і виявлялась в моїх власних діях, так що я відчув велике нервове та розумове
141
виснаження, коли усе припинилося».
Після докладного обговорення своєї історії і свого звільнення з неволі злих духів, яких він вважав духами злих померлих людей (очевидно, він сам також був прихильником Сведенборга), він цитує наступний лист лікаря з Філадельфії:
«Молода Жінка, про яку ви згадуєте у своєму листі, це пані С., яка колись була моєю пацієнткою і добрим другом нашої сім’ї. Її батько був капітаном корабля, який загинув на морі, але ніхто не знав, де й коли. Її бажання щось дізнатися про його долю змусило її звернутися до духовного медіума. Кажуть, що вона сама є дуже „сприйнятливим” і видатним медіумом. Вона не робила нічого, щоб закликати духів, але вони й так прийшли. Протягом довгого часу вони вимучили її майже до смерті – але я не пам’ятаю, як довго. Часто вони робили так, що вона просиналася вночі і робила різні абсурдні витівки. Врешті вона відігнала їх, повторюючи Господню Молитву, коли тільки вони наближалися до неї. З повагою ______».
Той самий автор каже: «Суддя Едмондс з Нью-Йорка [уже неживий відомий спіритист і ясновидящий та ясночуючий медіум] нещодавно висловив думку, що багато з так званих божевільних в закладах для психічно хворих знаходяться просто-на-просто під впливом духів». Цей суддя сказав про себе: «Я особисто приймав участь у вилікуванні 15 випадків божевілля, а швидше одержимості. Я сказав про це в присутності членів Академії Наук в Нью-Йорку».
Цей суддя доручив католицьким священикам після покроплення «святою водою та молитов» прислати [до нього] медіумів зі своєї громади, щоб розмагнітити та звільнити їх від одержимості духами.
Небагато хто усвідомлює собі, до якої міри активний сьогодні спіритизм; як він поступово відроджується. Ось звіт д-ра Пібла з візиту в австралійський Мельбурн, і ось що він пише для австралійської газети:
«Хоч я приїхав, аби відпочити, я відразу був задіяний в активне служіння і щонеділі викладав вечорами або в масонській залі (на 1300 місць), або в концертній залі (на 700 місць), які обидві інколи були переповнені до країв. Я також виголошував промови в церквах унітаріан і прихильників Сведенборга, як також в австралійській церкві (пресвітеріанській) – на тему вегетаріанства та інші відповідні теми.
Кілька медіумів розповідають про приїзд до Австралії. Перш ніж закінчу, дозвольте я згадаю, що преса оцінює, що в Мельбурні є вже 500 медіумів, в самому місті та в його околицях, тоді як інші стверджують, що їх 200. Але я не бачу нікого, хто міг би зрівнятися з пані Фрейтаґ та іншими. Сумління не дозволяє мені заохочувати медіумів приїздити до Австралії, оскільки вони не є перевіреними медіумами найвищого класу.
142
Цього, власне, домагаються люди – перевірки, перевірки, перевірки. Старі, вже лисі спіритисти, які багато років тому бачили досліди, хочуть їх заново, бажаючи швидше перевірки, аніж піднесення до вищого рівня гармонії, краси і духовної правди, стаючи своїми власними медіумами».
Дійсно, досліди – зі стуканням, писанням, підійманням стола, а навіть матеріалізацією – є лише початками спіритизму, а не очікуваною через духів метою. Метою, до якої вони прагнуть, є опанування, «одержимість». Ті, які силою власної волі постійно опираються контролю духів, використовуються як «медіуми для проведення дослідів», щоб притягнути інших, заохотити їх, як це було показано вище, до спинання «на вищий рівень гармонії» з неправдивими, підступними, поневолюючими та демонічними духами.
Англійський журнал «Чорне і Біле» привів докладний ілюстрований опис з’явлень у французькому місті Тії-сюр-Сель, в Нормандії. Він стверджує з абсолютною впевненістю, що протягом кількох місяців там з’являвся дух Діви Марії. Потім додає:
«Ці з’явлення, які або рідко, або ніколи не подібні одне на одне, навіть для тих самих глядачів, завжди або здіймаються з-над землі, як, наприклад, у випадку ворожки з Ендор, або з’являються поступово, по частинці, на невеликій висоті – спочатку нога, потім рука і т.д. Все це дуже дивне читання.
Витоптане поле вівсу, в’язка з гілок, наламаних шукачами реліквій, розшарпаний пліт, захищений колючим дротом і оздоблений статуетками, картинками, чотками, горщиками з квітами, свічками свідчать про віру в надприродні сили не менше, аніж в середньовіччі».
«Чорне і Біле» цитує уривок з Croix du Calvados (офіційного видання римокатолицькго єпископа місцевої парафії), кажучи, що «хоча не можна сумніватися в самому факті тих з’явлень, однак, їх все більше можна приписувати демонській діяльності», і додає:
«Якщо це все взагалі має якусь ціль, то воно розраховане на те, щоб звернути на себе ще більше увагу світу, який, здається, надзвичайно готовий порсатися в сатанізмі, кришталемантії, астрології, теософії, спіритизмі і магії, чорній і білій. Головні причини такого рішення священика здається пов’язані з таким собі Вінтрасом, який жив в старому млині, що ще стоїть над берегом річки Суелльз, нижче старого села Тіллі. Він пророкував про ці з’явлення ще приблизно в 1930 р. Вінтрас був засуджений як чаклун і ув’язнений в Кан на вимогу папи Григорія XVI. Він стверджував, що отримав натхнення від архангела Михаїла. Що цікаво, за два тижні до появи цих з’явлень в Тіллі про них пророкував ще один „пророк”, натхнений, як він сам стверджував, іншим архангелом – Гавриїлом. Її звали пані Кедон, яка викликала замішання в Парижі, тоді як Аббі визначив швидше як „одержимою”, аніж „натхненою”».
143
Девіз сатани, здається, є наступним: Робити все, щоб обманути і збентежити людство, не дозволити, щоб до людей дійшла правда на часі. З англійського журналу спіритистів «Світло» цитуємо інформацію про певний сеанс:
«Під час зустрічі, організованої одного вечора на бажання матері, яка нещодавно втратила дорогого їй сина, серед інших явищ мало місце особливе світло. Воно мало форму прекрасної променистої кулі, центр якої сяяв блакитним світлом яскравого блиску. Ця куля знаходилась на дуже великій відстані, а стіна кімнати не перешкоджала тим, які за нею спостерігали. Тривало це близько півгодини, після чого поступово зникло з очей.
Всі присутні були наповнені почуттям глибокої шани та честі. Контролюючий [тобто дух, який контролював діями медіума] пояснив, що насправді це було світло Христа, який, на підтвердження загального сьогодні погляду християн кожної деномінації, поступово наближається до землі, виконуючи Свої слова, сказані майже дві тисячі років тому; приходить, щоб встановити Своє Царство, загальну любов і братерство між людьми.
Цей контролюючий далі сказав наступне: „Напишіть про це видавцеві журналу «Світло». Скажіть йому, що світло приходить до всіх людей, і з кожним днем стає все яскравішим. Це світло, що має осяяти кожну людину, яка приходить на світ. В ньому перебуває любов. Його приносить правда. Про нього вчить мудрість. Об’являє його віра. Кормить його надія. Прагне його справедливість. Супроводжує його слава. Домагається його мир. Чекає на нього сила. Це велике світло супроводжують легіони ангелів, мешканців небесних сфер, могутніх завойовників; ті, чиї гріхи колись були як кармазин, сяють тепер яскравим промінням в цьому світі; досконале добро, досконала людина, досконале світло”.
Прекрасні ангели оточували медіума. Позаду неї з’явилося світло. Найбільше вона раділа тому, що найяскравіше світло з’являлося тоді, коли вона говорила про силу Христа. Хоча вона сама не бачила найбільшого сяйва світла, однак бачила його десь далеко-далеко, ніби яскраву зірку».
Під час першого приходу злі духи визнали Ісуса, кажучи: «Я знаю Тебе, хто Ти… Ти Син Божий», «Ах, що нам до Тебе, Ісусе Назарянине?»*, а також свідчили на користь Апостолів: «Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння»**. Так само є й сьогодні, як ми бачили. Деякі з них свідкують про Правду, даючи пораду читати Дослідження Святого Письма і т.п. Та ми можемо сміливо сказати, що все це служить одній меті – бути приманкою тим, які таким чином цікавляться і шукають світла, щоб остаточно впровадили зацікавлених у ще більшу темряву. Завжди пам’ятаймо, що ці обмани стануть настільки виразними і правдоподібно
* Лук. 4:34,41; ** Дії 16:17
144
будуть підтримані розвиненою правдою, що якби це було можливо, звели б навіть вибраних (Мат. 24:24-26).
В таких обставинах є лише одна певна дорога. Вона не полягає в тому, щоб люди спокійно стояли з закритими очима, обгорнуті панічним страхом, що невдовзі буде вже неможливим. Вона полягає на цілковитому прийнятті Ісуса Христа, Визволителя, Відкупителя людського роду як свого Спасителя і Вчителя, а також підкоренні тільки керівництву Його Духа Правди, вираженого в Його Слові – Біблії. Роблячи так, ви будете збережені Божою силою від будь-яких пасток лукавого; бо ж Євангелія – це «сила Божа на спасіння кожному [слухняному], хто вірує».
На які великі небезпеки наражається християнство, ми можемо зауважити, пам’ятаючи, що майже всі вірять обману сатани, який вперше був сказаний матері Єві в Едемі, в результаті чого вона була зведена і доведена до гріхопадіння. Тоді він сказав: «Умерти не вмрете». З того часу він постійно проголошує те ж саме, а більшість з Божого люду вірять словам сатани і не довіряють Господньому Слову, стверджуючи, що насправді ніхто не помирає, але коли нібито настає смерть, людина завдяки їй стає „ще більш живою”. Якщо християни вірять, що ніхто насправді не є померлим, то ми не дивуємося, що вони цілковито відкидають біблійне вчення про єдину надію майбутнього життя, яка міститься в Божій обітниці про «воскресіння МЕРТВИХ». Вони перетворюють його на нісенітницю, стверджуючи, що мова йде лише про воскресіння тіла, яке померло – але, на думку Апостола, воно ніколи не воскресне, але буде замінене новим тілом, душа, тобто істота воскресне (1 Кор. 15:12-18, 36-38).
На доказ небезпек в цьому напрямку звернемо увагу на той факт, що «The Ram‘s Horn», чиказький радикальний ортодоксальний журнал, на зовнішній стороні обкладинки опублікував кольорову копію малюнка, який зображує християнську маму зі складеними руками, яка молиться біля маленької могили, оздобленої квітами, а перед нею видно тінь дитини, яка наближається до неї. Видавець «The Ram‘s Horn» і його читачі подібні до всіх інших номінальних християн, які нехтують ученнями Божого Слова на цю тему – вони просто готові впасти в сітку диявольських оман.
Звернімо також увагу на наступну цитату, взяту з «Філософського Журналу» (спіритичного). Під заголовком «Прогресивна Думка» видавець посилається на книжку священика Т. ДеВітта Талмеґі:
«Навіть Талмеґі походив зі старої віри в повернення духів після смерті в наш світ. У Вашингтоні він виголосив промову на тему «Небесного Світу», вказуючи на долю тих, «які відійшли» до того стану існування. У відповідь на питання, що ті, які відійшли, роблять тепер, він сказав: «На це питання можна відповісти значно легше, аніж ви думаєте», і додав:
«Їх рука втратила свою справність, але здібності духа
145
настільки перевищують п’ять пальців, наскільки те, що надприродне, перевищує те, що людське. Бог відібрав їм очі, руки та розум, оскільки хотів їм дати щось гнучкіше, сильніше, зручніше і більш творче».
«Д-р Талмаґі казав, що духи, звільнені з матеріального тіла, є більш гнучкими, вправнішими і надалі займаються своїми старими справами, але вже зі значно більшими здібностями. І ось як він це аргументує:
„Чи ви вважаєте, що це багатство здібностей при смерті руйнується й гине? Чому ж так має бути, якщо тепер вони мають можливість ще більше бачити, краще розуміти красу і знаходяться серед тих ткацьких верстатів, де переплітаються заходи сонця, веселки та сонячні ранки!
Чи ви настільки обмежені, щоб припускати, що через те, що маляр залишає свій мольберт, скульптор своє долото, а гравер свій ніж, то їх мистецькі смаки, які вони розвивали і вдосконалювали на протязі сорока чи п’ятдесяти років, були повністю стерті?
Ці митці, або друзі мистецтва, працювали на землі з грубим матеріалом, недосконалим розумом та слабкою рукою. Тепер вони перенесли своє мистецтво до більшої свободи і ширших просторів.
Вони продовжують займатися своїми старими справами, але вже без виснаження, без обмежень, без перешкод земної майстерні”.
У відповідь на питання, що роблять лікарі, які перейшли по той бік, він заявив, що працюють по своїй старій професії, і додав:
«В небі немає хвороб, але їх є багато на землі, багато ран в різних частинах Божого царства, які потрібно лікувати і усувати. Ці славні душі прибувають з гори не повільним лікарським кабріолетом, а блискавичним рухом.
Ми не можемо зрозуміти, чому виздоровів пацієнт, якому найкращі лікарі сказали, що має померти. Можливо ним зайнявся Аберкромбі? Я б не здивувався, якби він повернувся і зайнявся деякими своїми колишніми пацієнтами. Ті, які отримували задоволення від лікування хвороб і недолі землі, після того, як дісталися до неба, приходять знову, щоб доброзичливо лікувати.
Потім він згадав інше питання, пов’язане з тим, що роблять тепер усі ті, які відійшли і які при житті на землі отримували найбільше задоволення від чинення добра. Він відповів: „Вони й надалі виконують свою працю – Джон Говард відвідує в’язниці; померлі жінки північних і південних полів битв продовжують шукати поранених; Джордж Пібоді продовжує дбати про бідних; Томас Кларксон далі турбується про поневолених; усі, які чинили добро на землі, там ще більше зайняті, аніж перед смертю. Нагробний камінь – це не кінець, а лише початок”.
146
На кінець він дослівно сказав:
„Я виголосив промову, щоб довести вам, що ваші померлі приятелі є тепер ще більш живі, аніж були до того, щоб змусити вас тужити за небом, щоб представити перед вами широку панораму слави, що має відкритися.
Таким чином, без тіні сумніву, д-р ДеВітт Талмаґі був спіритистом. Він не претендував на цей титул, але навчав головним засадам нашої філософії і визнавав пов’язане з цим явище повернення духів до смертних – повернення духів лікарів, щоб зайнятися тими, які були віддані смерті смертними лікарями, і щоб лікувати їх, щоб відвідувати тих, хто у в’язницях, і полегшити їхні страждання; аби дбати про бідних, турбуватися про поневолених, будучи в цій праці «ще більш зайнятими, аніж перед тим!»
Якщо – як сказав у своїх кінцевих зауваженнях д-р Талмаґі – „померлі… більш живі, аніж були до того”, то є очевидним, що він мав рацію, кажучи, що нагробний камінь – це не кінець, а лише початок, двері до вищого життя, вхід в стан безкінечної праці, великих можливостей і вічного прогресу.
Якби д-р Талмаґі більше думав про ці прекрасні правди, аніж про своє становище священика, то він відкрито визнав би спіритизм.
Усі церкви швидко стають пронизані філософією спіритизму і незабаром будуть змушені або додати до системи своїх визнань ці прекрасні і величні факти, або відійти в забуття у ХХ столітті, коли цілком добіжить свого кінця цей цикл еволюції”.
Хто може заперечити логіку розуміння спіритичного видавця, який стверджує, що д-р Талмаґі, хоча сам уникав відкритого визнання своєї ідентичності, був спіритистом? Хто б сумнівався, що сотні тисяч людей, які читають цю промову в багатьох виданнях, які регулярно публікували промови д-ра Талмаґі, прийняли кожне речення його отруйної, небіблійної тези як євангелії, особливо, що він цілком погоджується з тим, чого їх вчили з-за інших кафедр, особливо під час похоронних церемоній? Нажаль! Мільйони християн готові, дозріли, щоб піддатися злому впливу тих підступних духів, яким вони вірять.
Звернімо увагу на буклет, який рекламує спіритичні вистави і досліди, виданий в Маскігон, Міч. Він написаний рекламним друком, а ілюстрований гравюрами, на яких зображені тінисті форми і т.п. Господнє провидіння так покерувало, що ми дістали його якраз вчасно, щоб помістити тут його вміст. Він пише так:
«Дім опери під егідою Релігійно-Філософського Товариства в Бостоні, Мас.
Матеріалізування духів, чудові надприродні видіння, спіритичні стукання, писання на табличках, літаючі столи і крісла, цікаві досліди людського розуму, людина, що літає в повітрі без дотику
147
до будь-якого предмета. Ось чудеса сьогодення! Задумайся над одним важливим актуальним питанням: Чи існує країна духів? Яке призначення людини? Чи хочеш переконатися, що існує майбутнє життя? Чи віриш в безсмертя? Чи віриш у світ душ? А може віриш, що смерть закінчує все?
Д-р Лойд Кук, видатна постать серед духовних медіумів, за підтримки багатьох знаних медіумів, проведе під відкритим небом одну з найпрекрасніших матеріалізацій, яку коли-небудь бачили в цій країні.
Ось деякі з дослідів, які зазвичай мають місце в присутності тих медіумів: стіл підіймається на висоту від ста двадцяти до ста п’ятдесяти сантиметрів і переміщується в повітрі. Руки та обличчя духів чітко виражені й розпізнаються друзями. Невидима сила грає на гітарі і передає її довкола по кімнаті. Перед громадськістю приносяться і вручаються квіти чітко видними руками. Лунають дзвони, відкликаються лютні і в присутності тих чудових медіумів відбуваються інші дивні явища природи, якщо дійсно стисло дотримуватися всіх умов.
Ніч чудесних вистав! Немає завіси, так, що всі зможуть зазирнути в духовний світ і побачити дивні і захоплюючі речі.
Духовенство, преса, досвідчені синоди і ради, мудрі філософи і науковці – по суті весь світ визнав ці філософські ідеали як дивовижний факт. Обличчям в обличчя ви зустрінетеся з духами. Грає велике піаніно, хоча жодна жива істота його не торкається. Багато духовних постатей не сцені, інколи вісім, а інколи і десять одночасно; це виразні докази правдивості тих медіумів. Вони тренувалися три роки лише для того, щоб продемонструвати силу духів в яскравому світлі на фоні туману!
Невидимі сили увесь час безперестанку влаштовують нові, небачені вистави, щоб переконати скептика і зміцнити віруючого. Прийдіть і самі побачте. Не вірте нічиїм словам. Побачте це і повірте власним очам. Нехай вас провадить ваш розум. Не вірте нічому, що чуєте! Кожен чоловік і жінка має право дивитися і думати.
Багато запитують: Чи спіритизм взагалі є правдивим? Якщо ви прийдете на сеанс з тими новими медіумами, то більше ніколи не будете сумніватися, що духи повертаються на землю, що їх можуть побачити та впізнати їхні друзі. Вони будуть стояти поруч з вами і подаватимуть руку кожному, хто про це попросить. Пам’ятайте: цей сеанс відрізняється від тих, які ви досі бачили. Постаті, які тут з’являються, не бояться вас, але наблизяться до вас так близько, що ви не зможете сумніватися в їх ідентичності. Вони переконають вас, що не мають земного тіла. Ніхто, хто коли-небудь був на таких сеансах, не може сумніватися в правдивості тих медіумів. Пам’ятайте,
148
що це нові медіуми, які лише прибули на це місце, а всі, хто їх бачив, визнали, що вони оточені найпотужнішою аурою, яка коли-небудь з’являлась в цій країні. Не в темряві, а при повному світлі. Відчувається їхній дотик. Видно їх безтілесні форми. Наяву, при повному світлі! Для того, щоб просвітити аудиторію, будуть вживатися всі можливі засоби, чи ці так звані чуда робляться за допомогою духів чи є наслідком природних явищ.
З-поміж присутніх будуть вибрані групи для допомоги і висловлювання своїх думок щодо причини походження багатьох дивних речей, які будуть представлені в цей вечір. Це має на меті дати можливість кожному учаснику пізнати правду стосовно тих дослідів: Чи вони є правдивими чи є майстерним шахрайством. Двері відкриються о 7.15. Початок о 8.00. Буде братися невелика плата за вхід».
Бачачи, що церковництво користується популярністю, а люди, яких вони хочуть звести, домагаються певного формалізму, спіритисти створюють «церкви» для «культу» і «прославлення» «Вседобра»* (цей вислів вони вживають замість вислову Бог). Та оскільки провідні спіритисти не вірять в особового Бога, то для них ця назва означає просто всіх добрих духів; до таких спіритистів вони зараховують Томаса Пейна, Шекспіра, Юду та Нерона, як також Христа, Конфуція і Будду. В тих «церквах» всі «спіритисти», «теософи» і члени товариства «Християнської Науки» шанують те ж саме і керуються (про що не знають багато їх прихильників) тим самим архідухом – сатаною. Проповідниками та євангелістами там є переважно жінки, що гостро суперечить (якими б не були причини цього) тому, що зробив правдивий Голова однієї і єдиної правдивої Церкви, наш Господь Ісус, який обрав дванадцят Апостолів та сімдесят учнів тільки з числа чоловіків.
Газети подають наступний опис спіритичного хрещення в «Першій Спіритичній Церкві» в Піцбурзі, проведеного пані Ідою Вітлок з Бостона:
Коли вже зібралися батьки та хресні, диякони церкви винесли прикрашений квітами шнур, яким з’єднали учасників цієї урочистості. Пані Вітлок вручила кожній дитині малий букет гвоздик, подаючи їх зі срібної чаші. Після завершення цієї церемонії пані Вітлок взяла наступну срібну чашу і, підійшовши до кожної дитини, вмочувала в ній троянду і кропила обличчя тих, котрі мали бути охрещені, кажучи при тому: Я, Іда Вітлок, даним мені правом, хрещу тебе Анно Маріє Клоз, в ім’я Вседобра».
Право або сила, дана пані Вітлок, безперечно, не походила ані від Отця, ані від Сина, також це не була сила Святого Духа. Ми певні, що вона походила від того, який підтримує усілякі досліди,
* All Good; в англ. слово good означає добро, а God – Бог;
149
шахрайства, обмани та одержимість – від «вашого супротивника диявола» (1 Пет. 5:8).
Такий собі Торі з Сент-Пол, Міннесота, прислав нам одного разу листівки д-ра Снайдера, що також проживав у тому місті, який називає себе християнським спіритистом і твердить, що разом з іншими проводить регулярні сеанси, під час яких перед їх смертними очима з’являється Господь у вигляді духовної істоти. Він заявив, що це бачили близько сорока осіб. Троє з них отримали «причастя» прямо з рук Господа. На цій листівці було вміщено шістнадцять біблійних віршів, серед яких були наступні:
«Бог є дух».
«Я світло для світу».
«Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам» (Ів. 14:21).
А ось слова, які були заголовком листівки:
«ЧИ БАЧИВ ТИ ГОСПОДА? ЯКЩО НІ, ТО ЧОМУ?»
Той самий пан Торі зазначив, що д-р Снайдер виглядає дуже побожним і визнає віру у викуп і реституцію. Ця подія одразу пригадала панові Торі слова з Досліджень Святого Письма, 2 Том, 158 с.:
«При цьому багато хто з його прихильників навіть вчить, що Христос вже присутній, і ми не сумніваємося, що незабаром вони даватимуть сеанси, де твердитимуть, що показують Його в криївках». (Мат. 24:26). Тоді пан Торі звернув увагу доктора на цей вірш і його застосування, але він настільки закохався в підступних духів, що не міг застосувати його до власних досвідів. Він заявив, що це стосуються до таких недоречних шахрайств, які робить Швайнфурс.
Тут ми помічаємо інші приклади політики сатани, коли один обман заперечує інший. Він зводить кількох людей слабкого розуму, щоб вони думали й говорили, що є «кимось великими» – Христами і т.п. Потім силою гіпнозу він вводить інших в «небесний» стан, і таким чином знеохочує більш розумних людей, які вірять, що ці обмани є виконанням перестороги нашого Господа, при тому вони стають податливі на значно підступніші обмани спіритизму, які з кожним днем стають для них все ближчими.
Тоді, згідно з його підступним характером, сатана починає всі свої вистави з тими, які зовні здаються побожними. Якщо він хоче зловити людей, то на гачок накладає принаду. Виявляється, що не дивлячись на свою моральність і віру, жертвами пасток великого противника стають свавільні і вперті християни. Щоб перемогти світ, тіло і диявола, необхідне повне підкорення під волю Бога, як це представлено в Його Слові.
Ми, звичайно, декого здивуємо, якщо скажемо, що згідно нашого розуміння «християнська наука», «теософія», «месмеризм»,
150
«ясновидство», «гіпнотизм» та «сведенборгізм» споріднені зі спіритизмом, а «підступні духи» хочуть з їх допомогою поневолити та «охопити» різні класи тих людей, які тепер пробуджуються з розумового летаргічного сну, аби вони були сліпі на правду щодо Господа та Його Слова (2 Кор. 4:4).
«Християнська наука» притягує своєю привабливою, але оманливою назвою, і не менш оманливим твердженням, що не існує болю, хвороб, смерті, гріха, диявола і Спасителя, – ані будь-якої його потреби, – як також абсурдністю своїх заяв. Тих, які не знають «глибин сатани» (Об. 2:24), які не пильнують і не поінформовані, він ловить в сітку своєю вдаваною нешкідливістю і «добрими вчинками». Її способи лікування «надуманих» хвороб здаються нешкідливими, але чи через це їх лікування більше походять від Бога, а менше від демонів, аніж ті, які вчиняються спіритистами? Хоча чиста віра в головні засади Христових наук не має бути прийнята замість морального добра, то останнє ми повинні, все ж, вважати річчю, яка супроводжує кожен вияв Божої ласки і сили. Таким чином, усі, котрі відкидають нашого Господа Ісуса як Відкупителя людства, Який «душу Свою дав на Викуп за багатьох», вони не від Бога, а їх «чудесні діла», добрі чи злі, не можна приписувати Божій силі.
Хтось може запитати: чи можна з одного боку оскаржувати сатану і його товаришів у викликанні хвороб та смерті (Євр. 2:14), а з іншого приписувати їм лікування хворих і вигнання демонів? Чи це не суперечило б його власному царству, беручи до уваги, що він є розумною істотою? «І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його?» (Мат. 12:25,26; Мар. 3:24-26.
Дійсно, це свідчить про клопоти, в які потрапляє «князь цього світу» по причині зросту знання, яке просвічує над світом протягом останніх ста років. Демони мусять вдавати, що є «ангелами світла», вчителями глибоких правд і добрими лікарями – як душі, так і тіла, аби знову полонити тих, які схиляються до Бога, коли їм вдається пізнати Його (Дії 17:27). Натхнені слова дозволяють нам зрозуміти, що зусилля сатани в напрямку утримання контролю над людством будуть особливо відчайдушними наприкінці – перш ніж він буде «зв’язаний» на тисячу років, щоб більше не зводив народів (Об. 20:1).
Саме тут матиме місце один з найбільш «сильних обманів», згаданих Апостолом Павлом, для боротьби з яким Божий люд потребуватиме «повної Божої зброї», щоб «могли дати опір дня злого» (2 Сол. 2:9-12 (KJV); Еф. 6:11-13). Тепер ми живемо в часі, про який він нас попереджає, кажучи, щоб ми були особливо обережні з «духами підступними і науками демонів» (1 Тим. 4:1).
151
Тут Апостол каже нам: «стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування» (2 Пет. 3:17). Тому Господь заохочує нас пильнувати й молитися, аби уникнути обману, який буде настільки сильним, що міг би звести навіть і вибраних (Мат. 24:24). Чи в світлі цих пересторог ми не повинні сподіватися «сильного обману» і шахрайств злих демонів? Так. Протягом наступних років ми очікуємо їх значно більше, аніж це могло б приснитися навіть спіритистам.
Та якщо навіть сатана і вірні йому мають знання лікувальних засобів і здібність їх застосовувати, не забуваймо, що він має також велику силу чинити зло. Ми це вже показали. Візьмімо за приклад Яннія та Ямврія, видатних єгипетських медіумів та чарівників, які в присутності фараона повторили багато чудес, учинених Божою силою через Мойсея та Аарона. Вони змогли перетворити свої палиці на зміїв; перетворили воду в кров; а також створили жаб, хоча не змогли повторити кару з вошами і т.д. (Вих. 7:11,22; 8:7).
У нас є всі підстави вважати, що під час минулих чотирьох тисяч років упавші духи багато чому навчилися, і що тепер вони мають значно більшу силу. Ми схильні визнати, що кара саранчі, численні шкідники врожаю, спори і хвороботворні мікроби, що вражають життя людей і тварин в останні роки, можуть бути виявом тієї самої злої сили. Так само сатана є «князем, що панує в повітрі», достатньо ворожим, аби вживати свою силу, хоча, звичайно в межах, визначених Богом. Це може частково пояснювати великі паводки, циклони і торнадо останніх років.
Але хтось може запитати: Чи справді такі сили природи залишені владі демонів?
Ні, безперечно, що ні. Якби так було, то ми могли б сумніватися, чи світ взагалі був би придатним для проживання в ньому. Розгляньмо випадок Йова: як тільки були усунені Божі обмеження, сатана схилив сабеїв, щоб розікрали худобу Йова і вбили його слуг; він спричинив, щоб огонь упав з неба, не тільки вбивши, але і спаливши його стада овець; він послав халдеїв, які покрали верблюдів, що були у його власності, а на кінець викликав циклон, який вдарив у дім, де разом бенкетували його діти, знищуючи і вбиваючи його мешканців; а коли тільки отримав дозвіл, вдарив хворобою і самого Йова (Йов 1:9-2:7).
Немає сумніву, що сатана і його легіони як завжди охочі і здатні чинити таке зло, на яке Бог в Своїй мудрості їм дозволить. Тому нам залишається лише зауважити, що Бог не лише провістив, що дозволить їм
152
мати велику силу при кінці цього віку, але й пояснив, чому так станеться. Він каже нам: «щоб вилити на них Свою лють, увесь жар Свого гніву» (Соф. 3:8), що незабаром торкнеться людства для реалізації кари за гріх, а також направи в напрямку справедливості, щоб упокорити людство і приготувати його до прийняття благословенств тисячолітнього царства. Всі ми знаємо про кари, провіщені в Книзі Об’явлення, які мають бути вилиті при кінці цього віку і під час суду світу. Єгипетські кари були їх ілюстрацією, хоча «останні» кари є представлені в символах. Однак, завжди пам’ятаймо про Божу опіку, що розтягнена над Його людом, і охорону від будь-яких нещасть, які без Божого керівництва не були б для нього цінною лекцією чи досвідом. Пам’ятаймо, що Він може і хоче покерувати гнівом людей і демонів та упокорити їх так, аби вони не завадили Його великим намірам.
Тут будуть доречними наступні слова свящ. А.Б. Сімпсона, сказані кілька років тому:
«Про лікування хвороб кажуть, що тут також має місце наслідування практик спіритизму, гіпнотизування тварин, ясновидства і т.п. Ми не заперечуємо, що деякі прояви спіритизму є безперечними шахрайствами, та багато є й таких, які є беззаперечно надприродними, як наслідок дії сил, яких наука пояснити не може. Немає сенсу дискутувати зі страшною потворою спіритизму, в якому, як каже Джозеф Кук, можливо криється велике ЯКБИ нашого недалекого майбутнього в Англії і Америці – через поспішне і безпідставне заперечування фактів чи їх пояснення як спритність рук. Вони часто є правдивими і надлюдськими. Це «духи демонські, що чинять ознаки», збираючи людей на Армагедон. Це відроджені сили єгипетських чарівників, грецьких пророцтв, римських гороскопів та індіанських знахарів. Вони не є божественними, не є всесильними, але також не є й людськими. Наш Господь виразно попередив нас про них і наказав розпізнавати їх не по їх силі, але по плодах, по їх святості, покорі і пошані до імені Ісуса та Божого Слова. Сам факт їх існування ще більше змушує нас протиставити їм живі сили святого християнства – як палиця Мойсея, що проковтнула палиці «чарівників», щоб в кінці позбавити їх обмеженої сили».
В додатку до цього, нехай духовний Ізраїль послухає слів Господа, звернених до Ізраїлю по тілу:
«Якщо ж ввійдеш до землі, яку Господь Бог твій тобі дає, не навчишся чинити за ОГИДАМИ ТИХ НАРОДІВ. Не знайдеться у тебе той… хто ВОРОЖИТЬ ворожбитством, чарує і віщує, віщує розтинанням, нашіптує нашіптуванням, говорить
153
духами, і ворожить знаками, і викликає мертвих. Бо це гидота Господеві Богові твому, кожний хто це чинить. Бо через ці гидоти вигубить їх Господь Бог твій з перед твого лиця» (Повтор. 18:9-12, Хом.)
«А коли вам скажуть: Запитуйте духів померлих та чародіїв, що цвірінькають та муркають, то відповісте: Чи ж народ не ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО СВОГО БОГА? За ЖИВИХ питатися МЕРТВИХ? До Закону й свідоцтва! Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої [світла, KJV]» (Іс. 8:19,20).
Святе Письмо ясно доводить, що впавші духи протягом довгого часу будуть триматися в обмеженні, яке при кінці Євангельського віку, що заходить на Тисячолітній вік, поступово буде усуватися. Як подає Біблія, вони були передані «в кайданах [тартарус, в нашій атмосфері] темряви» «на суд великого дня» (2 Пет. 2:4; Юди 6). А оскільки «великий день» вже настав, то тих, які пильнують, не дивує той факт, що ці кайдани поступово послаблюються, і що ці «злі духи» мають більшу свободу, аніж перед тим.
Небезпека й надалі загрожує тим, які не вірять в духів і вважають забобонами біблійні описи вигнання демонів нашим Господом та Апостолами, а також сувору заборону перебування серед Ізраїлю будь-яких чарівників, чарівниць, чорнокнижників та інших, які пропонують нав’язування контактів з померлими. Більша небезпека загрожує самовпевненим, які не бояться перевіряти усе і вихваляються своєю власною мудрістю, більше, аніж більш покірним, які думають: Будемо уникати контакту з тим, що Бог заборонив. Для багатьох відважних самовпевненість і цікавість є пасткою демонів. Перш ніж вони зауважать це, буде занадто пізно. Початком пастки є принада цікавості – візит до «медіума», «сеанс» з друзями, «планшетка» чи «дошка уїджа» в домі сусіда.
Святе Письмо застерігає нас, що розумово ми не дорівняємося злим духам, і тому змушені шукати захисту, який гарантують нам поради Господнього Слова. При кінці Єврейського віку було багато одержимих злими духами. Сімдесятеро говорили нашому Господу про значну частину Його праці і праці Його представників: «Господи, навіть демони коряться нам у ім’я Твоє» (Лук. 10:17). Ця проблема настільки важлива, що чотири Євангелії містять сорок дві згадки про цих демонів.
Апостол вказує, що при кінці теперішнього віку Господь «пошле», тобто дозволить, щоб християнство охопив «сильний обман», і його визнавці повірили неправді, щоб стали засуджені (2 Сол. 2:11,12). Подяка Богові, що ми ясно зрозуміли,
154
що вони не будуть засуджені на вічні муки: О, ні! Це блюзнірське перекручення Божого Слова є одним з методів тих «злих духів», якими вони відводять людей від Бога і закривають від них Його справжній характер. Тепер ми живемо при кінці «жнива», пшениця мусить бути відокремлена від куколю, а тому цей «сильний обман» виявить, хто полюбив Господа і був слухняний Його порадам, а хто цього не робив і тому повинен бути визнаний негідним будь-яких нагород, які незабаром будуть вручені «переможцям».
Це доводить контекст, який багатьма словами заявляє, що ці «омани» полонять їх, тому що «любові правди вони не прийняли»! «Правдою» є те, що померлі є мертвими, і вони не можуть повернутися до життя інакше, як тільки завдяки Божій силі воскресіння зі сну смерті. Ця проста правда, яка так ясно викладена у Святому Письмі, охоче приймається лише голодними правди. Інші кажуть, що не бажають у це вірити; що вони краще будуть думати про померлих не як про мертвих, але як про ще більш живих. Відкидаючи просту правду, подану Богом, і приймаючи обман сатани – «Умерти не вмрете» (Бут. 3:4), вони стають легкою здобиччю для демонів; а ті весь час намагаються увіковічнити омани, якими звели праматір Єву в Едемі. Їм буде дозволено уособлювати померлих з таким успіхом, що це стане «сильним обманом»; вони «звели б, коли б можна [якби Господь не оберігав їх «Божою зброєю»], і вибраних» (Мат. 24:24).
Спіритизм протягом певного часу спритно вдає, ніби його явища є наслідком дії людської сили. Таким чином вони запевняють собі доступ до сердець чоловіків та жінок, які інстинктивно лякаються демонізму. Та поступово вони починають визнавати, що в основі тих сил є духи; сили, які принаймні в певній мірі є «надприродними». Протягом років ми були майже єдиними, хто чинив опір гіпнотизму, телепатії і т.п. як спіритизму в новій постаті, але тепер ніхто інший, як видатний проф. Д.Г. Хіслоп, колишній «вчитель логіки» в Колумбійському Університеті, провідна постать в Американському Товаристві Фізичних Досліджень, визнав, що на його думку пов’язані з цим духи – не демони, а «духи померлих людей».
Нью-Йоркське видання «American» цитує слова проф. Хіслопа:
«Телепатія не пов’язана з хвилями думки. Пояснення цього є настільки простим, що аж дивує. Інформація переноситься з розуму до розуму через духів. Потрібні здібності медіума, але коли хтось їх вже отримає і може нав’язати контакт з духовним світом, то телепатія стає настільки простою, як телеграфування за допомогою кабелів.
Лише науковці повинні займатися тими неземними феноменами
155
природи, до яких належить телепатія – сказав д-р Хіслоп. Кожна спроба повинна бути розумною, а кожен дослід повинен бути проведений з чистим розумом, безсторонньо, з готовністю порівнювати і докладно розбирати кожен факт, як ніби це був дорогоцінний камінь.
Наші експерименти з телепатією я вважаю переконливими, якщо не цілком задовільними, в своїй кількості і здатності повторювати їх за бажанням.
В цих дослідах ми використовували пані Пайпер, яка була направлена до Англії від імені Британського Товариства. Їй не дозволили контактувати ні з ким, хто не був у спілці з особами, що проводили експеримент. Наші досліди ми розпочали з далекосяжної телепатії, сподіваючись, що в кінці нам вдасться передати повідомлення через Атлантичний океан, але щоразу на нас чекала невдача.
Врешті-решт, ми досягли успіху. Він був цікавий і неочікуваний. Повідомлення було передане через океан в такий спосіб, який досконало показує можливості далекосяжної телепатії. Експеримент був проведений в спосіб, що виключає будь-яке шахрайство. Повідомлення було передано англійською, а одержано на латині».
В статті, опублікованій у Нью-Йоркському виданні World, під якою він поставив свій підпис, проф. Хіслоп написав:
«Якщо духи існують, то розумні люди заздалегідь мають знати, що матимуть місце великі труднощі з тим, щоб нав’язати з ними контакт. Віковічна тиша стількох безтілесних духів, якщо вони існують, як також і те, що ми знаємо про труднощі, які виникають у людей в нав’язуванні контактів через те, що вони не мають спільної мови як засобу для цього, повинні бути достатнім доказом цього. Але є ще інші причини цих труднощів, і ми повинні про них згадати, щоб миряни (ми не повинні говорити про це науковцям) могли побачити і зрозуміти причини, через які ці контакти мають такий вигляд, а не інший. Першим з них є анормальний фізичний та розумовий стан медіума, а конкретний приклад це пані Пайпер. Та головна причина не в тому, що ці комунікації є незрозумілими та заплутаними, або що бракує потрібної інформації. Причина лежить значно глибше: вона полягає в тому, що сам інформатор знаходиться в анормальному стані розуму, коли відбувається розмова. Це можна порівняти до сну з маяками чи до певного роду роздвоєння особистості в живих, а навіть до трансу пані Пайпер в деяких його аспектах».
Преп. І.К. Фанк, з Нью-Йорка, широко відомий лютеранський проповідник, мав кілька випадків досвіду з духами, від яких холодає кров в жилах, і опублікував їх для світу, доводячи, все ж, що навіть підтвердять спіритисти, що деякі з так зв. появ є шахрайством, а інші походять від підступних «неправдивих духів».
156
Його дослідження, як і дослідження проф. Хіслопа, показують тенденцію нашого часу і є спробою того, чого ми ще можемо сподіватися, коли незабаром світ схилиться до вивчення спіритизму як єдиного доказу, що померлі не є мертвими.
«Обговорюючи в сьогоднішній промові, виголошеній в домі К. Ґрісвола Бьорні перед Американським Інститутом Наукових Досліджень, психічну науку, преп. Р. Гебер Ньютон висунув тезу, що духи померлих контактують з живими; що телепатія є здібністю, яку мають багато чоловіків та жінок, і що ясновидство є перевіреним науковим фактом. Серед іншого, він сказав: „Ясновидство було нічим іншим, як тільки блідим вогником, але тепер воно є явною силою певних організацій. Моллі Фенчер в Брукліні виявилась сильнішою за недовіру наших вчених. Віра в існування невидимих духів і їх контактування з нами в тілі є одним з найстарших, найбільш поширених і найтриваліших вірувань людини, яке дивним чином відродилося в наш час.
Лише тепер вперше в історії людини ці сили були науково доведені. Внаслідок цього значне число видатних постатей науки відважилися визнати це. Після розгляду можливих ілюзій, обману і кожної можливої спроби інтерпретації, вони були змушені остаточно вирішити проблему – повірити в дійсне контактування з живими духами тих, кого ми називаємо померлими.
Кожен, хто має відкриті очі, готовий почути те, що люди хочуть йому сказати, натрапить на безліч дивних історій, що надходять від осіб, яких він не може вважати обманщиками, яких він знає як розсудливих і розумних людей. Такі випадки зовсім не обмежуються сеансами та медіумами. Найбільш виразні їх форми мають місце в умовах домашнього затишку, де немає професійного медіума” – Пітсбурзька Газета».
Нас не дивує той факт, що спіритизм, подібно, як і «християнська наука», шукає впливових людей. Крім того, впавші ангели є, принаймні, «підступними», хитрими. З Господнім людом все навпаки: «небагато-хто мудрі… небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні», але «вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою» (1 Кор. 1:26; Як. 2:5).
Одна жінка, яка була спіритисткою, розповідала про те, як вона стала «ясночуючою», тобто отримала здатність чути духів, коли інші нічого не чують. (Коротко кажучи, всі мають уникати всього цього, як уникали б зарази; якщо хтось таким чином атакований, він одразу повинен звернути своє серце до Господа в молитві про допомогу, аби відбити цей напад). Родичі цієї жінки протягом багатьох років цікавилися Теперішньою Правдою і звернули їй увагу на те, що її контакти не були пов’язані з померлими друзями, але з упавшими ангелами, «демонами». На кінець, вони вмовили її
157
до читання «Досліджень Святого Письма». Це, звичайно, не подобалося «духам», які протягом певного часу майже не давали їй можливості дослідження через постійну опозицію, на зразок: «Не читай цього», «Це не правда», і т.д. і т.п. Звертаючись до Господа за допомогою, вона поступово опанувала своєю волею. Здається, тепер вони її взагалі не турбують.
Інший випадок, який ми занотували, був пов’язаний з 19-річним хлопцем в східній Пенсільванії, який був особливо пригноблений демонами. Хтось з люду Господа, почувши про це, відвідав його, принісши з собою екземпляр брошурки Спіритизм. Це настільки роздратувало хлопця, що потрібно було заховати брошуру, перш ніж цей брат міг порозмовляти з одержимим. Духи, які ним керували, довели його через цю книжечку майже до безумства. Це тривало, поки ця книжка не була схована. «Темрява ненавидить світло». Ми не сумніваємося, що якби їм дозволити, то злі духи кривдили б слуг Правди. Якщо говорити про Господній народ, то ці духи, очевидно, певною мірою обмежені. Можливо пізніше ці духи зможуть діяти через інших, як сатана ввійшов у Юду перед зрадою.
Наступний фрагмент з видання «Пророчі Вісті» може служити для подальшого підкреслення вищесказаного:
«Коли я прочитав те, що написав пан Стід в Перегляді Переглядів про писання духів, я був вимушений віддати свою руку під вплив духа. Таким чином я зробив перший крок в цьому забороненому, але захопливому напрямку. Я оглядаюсь на цей перший крок і пригадую, що в заклопотанні, яке переповнювало моє серце, я ніколи не помолився до Бога. Я відразу повинен був шукати Божого керівництва. Перш ніж про це подумав, я був опанований бажанням шукати це нещодавно відкрите джерело допомоги. Я боюсь, що я не єдиний, хто в так нерозумний спосіб дозволив обманути себе, досліджуючи спіритичну літературу, яка тепер широко розповсюджена в Англії.
Дух, який прийшов і запропонував мені свою допомогу, заборонив мені молитися до Бога, аргументуючи це тим, що я тепер знаходжуся під особливим керівництвом неба, що заміняє потребу молитви, додаючи при тому, що моє небесне насліддя вже запевнене. Це була дивна порада, а ще більш дивним було те, що я взагалі міг її прийняти, але, нажаль, я це зробив.
Цей посланець сатани заборонив мені також досліджувати Святе Письмо, бо я нещодавно почав його систематичне дослідження. Причиною, яка була подана моїм злим порадником, було те, що праця, яку я тоді мав зобов’язання виконати, була настільки важлива, що не можна було витрачати часу на інші розумові заняття.
Під приводом надання мені допомоги також інші духи, що вдавали з себе душі померлих смертних, провели зі мною розмови. Один з них вдавав надзвичайну
158
побожність і застеріг мене від підтримування контактів і впливу одного слуги Євангелії, що мешкав по сусідству, – який, напевно, дав би мені мудріші поради в моєму збентеженому стані, – на адресу якого мій співрозмовник спрямував підлі наклепи. Цей дух дуже перешкоджав мені довгими промовами.
Інший дух представився колишнім англійським послом для країн, де переслідувалися християни, за яких, особливо через їх тяжкий стан, вболівало моє серце. Типовою мовою державного діяча він розповів про своє особливе пережиття під час виконання функції посла. Далі він хотів, щоб моя праця набула форми, яка пізніше виявилась найгіршою в тих обставинах. Він також прагнув, щоб я виклав її перед важливим державним урядовцем. Це настільки суперечило моїй оцінці, що я не міг дати згоди на це.
Після цього той попередній дух, який прийшов до мене під мантією ангела-охоронця, заявив, що дух моєї дорогої мами одержав дозвіл відвідати мене на кілька хвилин, і що вона благає, щоб я передав повідомлення родичеві, що проживав за кордоном, додавши, що хоча я не знаю значення цього послання, вона (мама) сама покерує тим пером в його написанні. Я взяв в руки перо, тримаючи його досить легко, щоб вона могла вести. Мене охопило сильне прагнення побачити образ моєї мами. Тоді, на моє здивування, на папері переді мною за мить з досконалою вправністю був намальований її портрет. Тепер я з бездиханним зацікавленням спостерігав за написанням послання. Воно було написане її характерним почерком, добре мені знаним. Написані були два слова, але зате три рази. Писалися з тремтячим поспіхом як посилене прохання, і звучали вони так: РЯТУЙТЕ ДУШІ. Після їх написання перо швидко опустилося.
Повідомлення з такого джерела наповняло моє серце глибокою пошаною. Та я не міг змусити себе вислати це повідомлення. Я відчував, що його вислання буде злом. Родич, якому воно призначалося, вже був задіяний в місіонерській християнській праці, і я якось стримався піддати його розум під вплив повідомлення, джерела якого я практично не знав. Я відчував абсолютне небажання отримувати будь-які звістки від духів, і постановив не приймати жодних з такого сумнівного джерела. Та не так легко було вибратися з тенет, в які я свідомо ввійшов в лиху годину.
З огидою, і з бажанням вибратися як ніби з виру, в який я був хитро втягнутий, я вкинув у піч портрет мами і всі спіритичні записи. Я не міг повірити, що дух цієї дорогої християнки – моєї мами – мандрує по цій землі в товаристві тих, які дали мені такі пагубні поради і не виконали своєї обіцянки зміцнити та підтримати мене. Я навіть дійшов висновку, що ці духи
159
намагалися уособити цю померлу святу і написали це серйозне повідомлення, щоб переконати мене в своєму небесному походженні і святості своїх намірів, щоб я ще більше був слухняний їх небезпечним наказам.
Щоб виправдати свою поведінку, вони перекручували Писання. В цьому всьому містилась якась страшна таємничість, яка наповнила мене жахливими передчуттями. Тоді я запитав себе впівголоса: „Чи це можливо, щоб злі духи мали силу контактувати зі смертними і обманювати їх”?
Дух відповів: „Так”, і додав, що я в їх силі і тепер вони будуть мені шкодити, щоб покарати, оскільки я намагався отримати знання, заборонене смертним.
Після цієї приголомшливої заяви вони змінили свою поставу і поведінку щодо мене.
Тепер я повірив, що, контактуючи з ними, я вчинив гріх, але я зробив це з несвідомості (тим не менше, несвідомості, що була гідна кари) і з невинним наміром. Звичайно, я міг сподіватися, що Боже милосердя пробачить мені.
Але дух відреагував на мою думку заявою, що Боже милосердя не торкнеться мене, і що він оскаржить мене в цьому смертному гріху – в контакті з духами – перед Ангелом, що записує, вимагаючи негайного суду!
Слід пам’ятати, що ці самі духи своїми підступними оманами схилили мене до того, щоб я перестав молитися й досліджувати Святе Письмо, а також заявили, що моє небесне насліддя було мені запевнене. Вони залишили мене, аби виконати свої погрози.
Невдовзі після цього за участі тих мучителів з’явилося дивне видіння. Однієї ночі зовнішня стіна моєї кімнати, здалося, зникла, і з’явився широкий відкритий простір. З одного боку знаходився подіум зі сходами, які, здавалося, вели до високого трону, частково захованого в хмарах. Перед подіумом в півколі стояло багато небесних істот, а окрім цього внизу подіуму знаходилась страшна постать. Я бачив, що це був князь темряви і інстинктивно відчував, що він там для того, щоб оскаржувати мене, коли я не мав захисника. Це жахливе видіння спочатку, здавалося, підтверджувало погрози духів, але була одна суттєва різниця. Це, як вони сказали, не ангел-месник оскаржував мене, а сам сатана. Я хотів проаналізувати це видіння і нові обставини, які мене оточували, але голоси духів без перерви перешкоджали мені, так що я не міг ані думати, ані молитися, я лише повторював собі такі слова: «На Тебе надіюсь я, Господи, хай не буду повік засоромлений!».
Я не міг зупинити їхні слова, їхні тихі але виразні голоси, які всюди переслідували мене.
Духи сказали мені, що на мене чекають муки пекла, в які я
160
не вірю, і що у внутрішньому вогні землі мучаться душі; що суворість кари була пропорційна провині злочинця. Вони запевнили, що цієї ночі я на власній шкурі відчую смак вічної кари. Те, що я все ще в смертному тілі, не буде перешкодою; в погрожуванні мені смертю, чи навіть припиненні мого смертного існування, здавалося було трохи правди, оскільки вони відразу продемонстрували мені свою величезну силу, яка викликала спазми і сильне серцебиття, тоді як в розумі я був цілком спокійний. Мій непорушний спокій змусив їх сказати, що я один з найвідважніших серед смертних, але вони додали, що і так переможуть мене ще більшими муками. Нарешті я переконався, що вони не мають більшої сили, аніж «цар жахів» (Йов. 18:14). Після цього вони мене залишили, а я залишився в темряві і нічній тиші, будучи певний, що мене очікують тяжкі хвилини. Бо я знав, що мої вороги могутні і сповнені злістю.
Стіна моєї кімнати, здавалося, знову зникала, і я усвідомлював, що в кімнату зайшов дух і торкнувся мене, а голос сповіщав, що той, хто зайшов, є виконавцем справедливості з адської сфери. Він запитав мене, чи я знаю, як він був викликаний до мене.
Я відповів, що знаю тільки те, що мої вороги оскаржили мене, і я попросив, що коли я є Божим слугою, то нехай мені скаже, яка тепер Божа воля щодо мене, бо я хочу знати і виконувати тільки цю волю.
Він відповів більш-менш такими словами: „Ти вільний; ти не можеш бути мені підданий. Я караю лише тих, які не хочуть слухати Бога, а тепер я тебе залишаю”.
Я був безмірно вдячний за звільнення з такої грізної небезпеки, а також за те, що могутній дух визнав, що адом керує Божа Сила, і що він був їй підданий.
Всі ці спіритичні прояви в жодному випадку не були сонною ілюзією чи грою уяви. Вони аж занадто явно належали до незаперечних реалій. Вони були проявом великого, могутнього і вічного царства духовної сили, якого не може зауважити погляд смертного. Весь час тих мучінь я був спокійний, маючи посилене розуміння, яке формувалось в трагічних обставинах.
Я дійшов висновку, що коли я вже наразився на ці небачені і драматичні обставини не за власним бажанням, ані задля власних цілей, то наслідок цього випробування також повинен мати ширший вплив.
Я ще багато повинен був навчитися і знести. Я повинен був дізнатися, що моє звільнення з-під влади демонів, подібно як і моя віра, були дуже недосконалі.
161
Решту ночі я провів у спокої. Вранці я знову почав читати Святе Письмо. Це стало для мене найважливішою річчю в моєму житті.
Однак, на моє велике нещастя, злі духи одразу повернулися до мене, постійно втручаючись, щоб зробити неможливим для мене дослідження. Вони постановили не дозволити мені відчути, що означає повне визволення.
Вони змусили мене вислуховувати звіти про бунт землі проти Божественної сили, який вони вже давно планували, і який невдовзі мали намір вчинити. Вони заявили, що їх могутній представник і лідер здобув вплив на земні уряди, що став князем цього світу, і що завоює його як ніколи перед тим під свою волю та доведе до страшних переслідувань прихильників Христа. По суті, вони мали намір здобути новий вплив пекла на землі.
Я був змушений слухати, як ці духи виявляють свій диявольський план. Вони подавали багато доказів, що їх влада на землі значно виросла і далі зростає. Таким чином, майбутність, яка стоїть перед світом, наповнює мене страхом. Вони стверджували, що їх великий володар – «бог цього віку» (сатана) – настільки деградував християнство, що принаймні великі релігійні системи, відомі як римська, грецька і англіканська церкви, в більшості піддані йому. Я був схильний не вірити їх словам. Я хотів, щоб їх можна було спростувати, але факти, здавалося, підтверджувалися. Тоді я вперше звернув увагу на те, що римська церква здобула велику владу. Якщо говорити про грецьку церкву, то в Росії тоді тривали тяжкі та суворі переслідування правдивих визнавців Христа, – християн, – які не хотіли практикувати ідолопоклонства.
Тоді мені стало очевидним, що ці духи, які облудно пропонували свою допомогу переслідуваним християнам, самі спонукають ідолопоклонницький клір до їх переслідування. Потім я зрозумів, що слуги цього великого володаря темряви без перешкод посіяли неправду і ненависть в інших церквах християнства, які ряснітимуть різними оманами та віддалятимуться від Бога; що вони мають силу відвернути увагу та засліпити розуми людей, які інакше б затримали розвиток зла.
Тоді духи злобно говорили про тріумф своєї матеріалістичної філософії і навчання космогонії на противагу до Книги Буття. Ця теорія була визнана сучасною наукою гідною прийняття настільки, наскільки вона на перший погляд погоджується з тим, на що вказують надра землі. Але вона зовсім не бере до уваги те, що робить Бог, засудивши людину під час гріхопадіння, тому що не лише перша людина була морально і фізично деградована, але разом з нею занепало також усе те, що колись було визнане «дуже добрим»,
161
так що «все створіння» – матеріальне і нематеріальне – стогне й очікує визволення.
Дух, який представився лордом Біконсфілдом, повідомив, що допоможе мені, продиктувавши літературний твір, якій перевершить усі його земні досягнення і запевнить мені скромне багатство, і що я таким чином завоюю собі ім’я великого генія, будучи просто його секретарем. До цього він додав ще більш принадну спокусу – що духи могли б дати мені таке знання і силу, що в світі мене вважали б видатним письменником, що здобув славу й багатство.
Можливо подібна пропозиція була зроблена і прийнята деякими нашими сучасними письменниками блискучої, але згубної фантастики, особливо тими, які популяризують і величають самого сатану. Частина тих, кого я знаю, є дослідниками окультизму.
Якийсь дух вдавав з себе творця таких систем, як теософія та агностицизм. Раніше вони зізналися, що під їх контролем і керівництвом знаходиться читання думок. Я отримав загальне враження, – бо вони не сказали цього виразно, – що в їхніх руках знаходиться також месмеризм та гіпнотизм.
Як ще один доказ того, що вони й надалі мають наді мною владу, духи виконали свою попередню погрозу про прикликання блюзнірських демонів, що мали звести мене з розуму. На їх доручення прибули ці нікчемні духи і говорили страшні блюзнірства, так що здавалося, ніби на якусь мить наді мною розв’язався весь ад. Далі духи використали останній страшний підступ, щоб зламати мене, і їм це майже вдалося.
Серед усіх тих труднощів і небезпек, які мало не поглинули мене, до мене відізвався піднесений голос, який казав, що я був настільки оточений і обложений злими духами, що на землі більше немає для мене спокою, а він – ангел Господній– зійшов з неба, щоб переказати мені наказ Господа Ісуса, що для того, аби втекти від своїх переслідувачів, я маю вчинити самогубство; потім моя душа знайде відпочинок в небі. Я мав таке сильне бажання жити, що нічого, окрім Божественного наказу, за який я вважав ці слова, не могло схилити мене позбавити себе життя.
Я не ставив під сумнів слів, що походили, очевидно, від так високого авторитету. Я не міг і подумати, що це можливо, аби духи могли наказувати смертним померти, вживаючи святе ім’я Христа.
Я був абсолютно спокійний і постановив, що буду слухняний Божественному розпорядженню, довіряючи Господу. Далі, в своїй, як я думав, останній молитві на землі, я запевняв Всемогутнього, що позбавляю себе життя з вірою, що дію за дорученням
163
Господа Ісуса Христа. Після цього я зробив отруйний ковток і швидко впав в кому. Але я не проснувся ні в аду, ні в небі. Мені було дозволено повернутися до здоров’я, тільки що після великих клопотів і страждань.
Коли я потроху оживав, непримиренний голос повторив попереднє повідомлення, через що я знову вхопився за знаряддя. Таким знаряддям під рукою виявився маленький ніж, яким я, замість того, щоб перерізати собі горло, перерізав скроневу артерію. Будучи рішучим на цей раз зробити смерть швидкою і певною, я спробував перерізати ще одну артерію, і нарешті з закривавленою головою впав непритомний на підлогу.
Задум духів знову був зведений нанівець. Шум тіла, що падало, негайно привів допомогу і мене врятували. Моє оздоровлення було майже чудом. Я певний, що Бог в дуже дивовижний спосіб приклав Свою цілющу руку, щоб фізично мене уздоровити.
Та я перш за все був звільнений від болісної присутності і переслідувань тих демонів. Христос, Котрий, будучи на землі, лікував одержимих демонами і «уздоровлював, кого поневолив диявол», в своєму милосерді уздоровив також і мене; він наказав їм залишити мене. Я відчув найвищу потребу Відкупителя. Я вірив Його словам: «До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене», «а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть». Я знав, що кров Ісуса очищує з усяких гріхів – ця ОДНА жертва, принесена на Хресті, якою Христос удосконалює свій віруючий народ. Ця благословенна надія просвічувала в мою душу, не дивлячись на всі зусилля сил темряви, які намагалися зробити неможливою її реалізацію.
Я посилено прошу кожного читача розпрощатися зі спіритизмом. Не грайтеся такими приладдями, як планшетка, «читання думок», дошки уїджа і т.п. Я вважаю, що моє життя було врятоване, щоб я використав свій досвід і знання диявольської сили проти пасток спіритизму, щоб викрити їх диявольський характер, а також вказати на визволяючу силу Христа».
Приведений вище уривок звертає увагу на винахідливість та різносторонність демонів. Декому вони, навпаки, кажуть, що немає аду. Сведенборгу вони показали видіння семи адів і семи небес, що допомогло йому сформувати нову релігію, щоб упіймати в пастку чесні душі. Як же очевидним є той факт, що всі ми повинні «триматися вірного слова». Апостол остерігає нас, що з наближенням того «дня злого» ми особливо будемо потребувати цієї «зброї».
«Бо на те й мертвим звіщувано Євангелію, щоб вони прийняли суд по-людському тілом, але жили по-Божому духом» (1 Пет. 4:6). Жодна тема Біблії не вимагала так докладного обговорення під час її дослідження, як питання смерті. Це викликано
164
загальною дезорієнтацією, яка запанувала в розумах християн під час довгих віків відносної темноти в церкві, коли Біблія (Божий світильник на дорозі християнина) була рідкістю, а небагато хто міг прочитати про безцінні правди з книг, прикутих ланцюгами до трибун. Внаслідок цього замішання ми чуємо, як розумні люди так легковажно і нерозумно говорять про смерть. А ще більше вони намагаються заплутати справу, розповідаючи про духовну смерть Адама і дискутуючи про «природну» смерть, а також про «смерть, яка ніколи не настає» і т.п.
Щоб дійти до біблійного погляду щодо смерті, ми повинні відкинути нерозумні балачки і обмежитися заявами Біблії і логічним розумінням. Згідно Біблії, немає, наприклад, «природної смерті», бо смерть не є для людини чимось природним. Згідно розпоряджень Біблії і природою людини, вона, як і ангели, має жити – жити вічно, за умови послуху Божим розпорядженням. Тому смерть є чимось неприродним! Чи ми вважаємо, що ангели помирають, а небо переповнене цвинтарями? Чи мають вони лікарів і похоронні заклади? Звичайно, що ні! Але так само слушно було б говорити про природну смерть серед ангелів, як і серед людей. Та це не є слушним у жодному з тих випадків.
Вираз духовна смерть, який так часто вживається по відношенню до Адама і його упадку, є абсолютно небіблійним. Ніде в Біблії немає такого визначення, ані такої думки. Адам не міг померти духовною смертю, оскільки не був духовною істотою. Він був земним створінням – не ангелом, але людиною. Святе Письмо каже про Адама: «Ти його вчинив мало меншим від Анголів, і честю й величністю Ти вінчаєш його, і поставив його над ділами рук Своїх»; над «худобою дрібною та биками, їми усіма, а також степовими звірами дикими, птаством небесним та рибами морськими» (Євр. 2:7; Пс. 8:6-9).
З моменту непослуху та Божого осуду Адам та його рід юридично були мертві, поступово спускаючись все нижче, нижче і нижче в деградації аж до гробу.
Говорячи про помираюче людство з точки зору судді, наш Спаситель назвав усіх людей померлими. Він сказав, що ніхто не має навіть приписаного життя, окрім тих, які вірою приймають Його як Дарувальника життя – Спасителя. Ось Його слова: «Зостав мертвим ховати мерців своїх», іди проповідуй Євангелію (Мат. 8:22). З правильної точки зору значення цих слів є очевидним. Нехай померлі, засуджений і формально неживий світ, турбуються про свої справи. Ти стаєш одним з моїх послідовників, що проголошують посланництво життя і любові кожному, хто має вуха до слухання!
В світлі вищесказаного розгляньмо тепер значення слів ап. Петра з 1 Послання Петра 4:6. Ми бачимо, як посланництво Євангелії від початку до кінця звіщалося і звіщається мертвому світові,
165
– світові під вироком смерті, – світові «мертвому через провини й гріхи», що не заслуговує на увагу Бога. Під час свого служіння Ісус звіщав Євангелію тим, котрі через провини й гріхи вважалися мертвими. Небагато мали вухо, охоче до слухання, небагато прийняли добре послання, небагато віддали своє серце Богові, приймаючи умови учнівства, – вірного наслідування Вчителя на вузькій дорозі аж до смерті, – добровільно і жертовно віддаючи в служінні Богові, Його Правді, праведності і народові своє мале усе. Тих небагатьох, як ми зауважили, Спаситель визнавав такими, що мають життя – тими, котрі «перейшли від смерті в життя».
Вже скоро, коли відчиняться очі і вуха розуміння, а Господнє благословення через Месію стане загальним, зобов’язуватиме не лише заклик до праведності, але також вимагатиметься послух наказові, до якого схилятимуть «карання», «виховання… в праведності», щоб Він міг благословити і підняти з мертвих весь мертвий світ, постійно підносячи його з гріха та умов смерті до людської досконалості, якою був обдарований Адам і його рід при створенні. Другою смертю, з якої вже не буде ні відкуплення, ні воскресіння, помруть лише вперті та неслухняні.
«Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений, Яким [завдяки двом досвідам – смерті та життю] Він і духам, що в в’язниці були, зійшовши, звіщав» (1 Пет. 3:18,19). Цей вірш став підставою для певних дивних пояснень. Деякі, опираючись на ньому, зробили висновок, що існує проміжний стан між смертю і воскресінням. Інші вважають його доказом вчення про чистилище. Проблема в кожному з тих випадків, здається, вказує на забування, що Біблія завжди і всюди вчить, що померлі є дійсно мертвими, які ні про що не знають, і тому неможливо будь-що звіщати неживим людям. Теорія про те, що люди є більш живими після смерті, аніж за життя, без сумніву, є відправною точкою для майже всіх нісенітниць, в які кожен з нас колись вірив.
Перш ніж ми відмовимося від думки, що ці «духи… у в’язниці» (1 Пет. 1:19) є духами людей, звернімо увагу на факт, що говорити про «людських духів» само собою є абсурдом, оскільки людські істоти не є духами, а духовні істоти не є людьми. «Ти чиниш духів анголами Своїми» (Євр. 1:7) – це слова Святого Письма. Це правда, що ми інколи говоримо, що людина має дух життя, але маємо тоді на увазі лише те, що він характеризується життєвою силою, енергією, і те ж саме ми могли б добре сказати про нижчі роди створінь, про тварин, риб, птахів і т.п.
Подібно інколи про Церкву ми також говоримо як про духовних істот – зачатих від Святого Духа. Так ап. Павло відрізняє
166
звичайну людину від нового створіння, духовної істоти. Щоб зрозуміти ці слова, ми повинні пам’ятати, що клас Церкви отримав зачаття від Святого Духа, щоб, якщо її члени доведуть свою вірність, могли взяти участь в духовному воскресінні і стати духовними істотами, подібними до ангелів і Відкупителя. Та члени Церкви ще не були духами, хіба що вірою – надією. Але контекст вказує на те, що Апостол не говорив про Церкву; члени Церкви не були у в’язниці, а посланництво спасіння отримали через Апостолів.
Святий Петро каже, що духи, до яких була звернена ця проповідь, виявилися неслухняними. Він навіть подає нам час їх непослуху. Це було «за Ноєвих днів, коли будувався ковчег». Зауважуючи ці деталі в дальшому контексті, ми, безперечно, не можемо виправдати неправильного розуміння цього уривка будь-ким, оскільки він жодним чином не стосується загалу людства. Але буде добре зрозуміти всі деталі цього питання. Що це був за непослух і коли та в який спосіб ці духи були ув’язнені?
В Бут. 6:1-5 ми знаходимо доказ непослуху тих ангелів, яким протягом певного часу було дозволено зорієнтуватися, що вони могли б зробити для піднесення людства, а скоріше, щоб довести, що деградуючий вплив гріха може бути вилікуваний лише в спосіб, який Бог запланував уже раніше, тобто через Месію і Його славне панування протягом тисячі років.
Та ці ангели, замість того, щоб допомогти людині піднятися з гріха, самі потрапили в гріх, а в результаті збільшили деградацію людства, аж сталося так, як пишуть ці вражаючі слова: «Велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно». Коли ці ангели одержали право матеріалізуватися, – брати людські тіла для допомоги та навчання людства, – їх особливим гріхом було те, що вони неналежно вживали цю силу, беручи собі за жінок людських дочок.
Таким чином, ці ангели поступово зажадали краще жити як люди серед людей і закладати земні родини, аніж лишатися в стані, в якому вони були створені – як духовні істоти, вищі від людей. Це було злом не лише через те, що суперечило Божому розпорядженню, але й через те, що мало на меті задоволення та пожадливість. Це привело до особистого морального зіпсуття ангелів і зробило згубний вплив на людський рід. Ми можемо легко зауважити, що для тих ангелів, які мали вищу силу і розум, стати лідерами в хтивих стосунках означало великий вплив на людство в напрямку гріха та розтління розуму й тіла.
Особливо підкреслюється той факт, що потомством цього невідповідного
167
зв’язку між ангелами та людськими дочками були велетні, що стояли вище від людського роду, як фізично, так і розумово – «славні від віку». Слова про те, що вони були «славні від віку», були сказані, коли дорослий вік досягався в сто років, а це вказує, що можливо протягом кількох віків Бог не втручався, щоб перешкоджати чи затримати розвиток гріха. В той час людський рід настільки підпав під зіпсуття, що очевидно тільки Ной та його родина залишилися чистими – всі інші в більшій чи меншій мірі підпали прямо чи посередньо під вплив тих упавших ангелів чи їх синів – велетнів. Про Ноя написано, що він був «невинний у своїх поколіннях» (незаплямлений), так само, як і його сім’я. Тому тільки вони були врятовані в ковчезі, тоді як усі інші, більш-менш заплямлені, були знищені в потопі.
Саме тоді Бог ув’язнив цих духів – ангелів, які не зберегли свого початкового стану і тому були названі впавшими ангелами, бісами, демонами. Вони не були ув’язнені в якомусь віддаленому світі, званому пеклом, ані не займаються там підтримуванням вогню, щоб мучити бідне людство. Слідкуючи за словами Святого Письма, ми бачимо, що коли настав потоп, вони не були знищені, хоча земні тіла, які вони собі взяли, дійсно могли бути знищені. Вони просто дематеріалізувалися – тобто знову прийняли свій духовний стан.
Написано, що Бог скинув їх, засудив до занепаду, щоб вони більше не мали контакту зі святими ангелами, а були поміщені до тартарус – в атмосферу нашої землі. Саме в ній вони були ув’язнені, а не в якомусь особливому місці. Їх свобода була в такий спосіб обмежена «кайданами темряви». Їм більше не можна було матеріалізуватися й підтримувати контакти з людством. Про це ясно говорять св. Юда і св. Петро (Юди 6; 2 Пет. 2:4,5) – це пояснення є в повній згоді з історією їх упадку, поданою в Книзі Буття.
Ми не знаємо напевно, чи всі ці впавші ангели і надалі залишаються в стані непослуху. Зовсім навпаки, згідно з нашим текстом можемо припускати, що деякі з них від часу ув’язнення жалкують за свій неправильний вчинок. Напевно не буде перебільшенням, якщо ми скажемо, що всі, які таким чином розкаюються, перейдуть по цій причині страшні випробування. Необхідність перебування в близькому контакті і стосунках з більш злими та злісними, одночасно знаючи про всі їх злі наміри та починання – це страшне переживання. Не дивлячись на це, ми можемо бути певні, що ці бунтівники без вагання переслідуватимуть тих розкаяних будь-яким можливим способом, особливо через їх свавілля та нехтування Божою волею.
З іншого боку, ці розкаяні ангели змушені будуть контролювати себе і не віддавати злом за зло, знаючи,
168
що це суперечило б Божій волі. Іншими словами, всі розкаяні з-поміж тих упавших ангелів, будучи під впливом проповіді Ісуса або в інший спосіб, перейдуть через певного роду очищуючі досвідчення; тому сама думка про це викликає в нас співчуття.
Під час ув’язнення, відрізання від привілею матеріалізуватися, багато з упавших ангелів, не знаємо скільки, продовжували свій бунт проти Бога за прикладом сатани. Тому вони названі його ангелами, його посланцями, його слугами, а він сам названий Вельзевулом, князем демонів. Сатана, який згрішив значно раніше за інших і в інший спосіб, був, як каже Святе Письмо, ангелом високого рангу, високої природи, і ця вищість призвела до того, що він став князем або правителем над воїнствами впавших ангелів.
Сатана та його упавші ангели ведуть боротьбу проти Бога, проти всіх тих, які є в згоді з Ним, проти будь-яких законів праведності та проти всіх засобів і слуг, яких вживає Господь. Щодо цього є виразними слова святого Павла. Він звертає увагу на те, що Божий люд веде боротьбу не лише «проти крові та тіла», але й «проти піднебесних духів злоби». Звідси виникає питання: Хто може чинити опір тим речам? Відповідь: Ніхто. Без допомоги Відкупителя Його Церква була б повністю поконана і переможена злом.
Подібно також і для світу не було б надії вибратися з теперішньої неволі, якби не допомога Відкупителя через Його Царство, зв’язання сатани та звільнення світу з неволі гріха та смерті. Але ми радіємо разом з Апостолом, бо «коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
Первісним планом атаки сатани було підпорядкування собі людського роду через обман – через представлення темряви за світло, а світла за темряву – як, наприклад, в спокусі, яка привела до гріхопадіння матері Єви. Сатана представився тоді другом Єви, який дає добрі поради. Бога ж він представив таким, що ніби керується самолюбними мотивами по відношенню до споживання нашими прабатьками плоду з дерева пізнання добра і зла. Сатана повідомив, що Бог говорив неправду, коли казав, що карою за гріх буде смерть. Сатана заявив, що людина не може померти.
Чи ж він і до сьогодні не вживає того самого обману? Чи ж він не звів цілого світу в цьому питанні? Чи ж люди в будь-якій країні не вірять в те, що коли людина помирає, то зовсім не помирає, але стає ще більш живою – саме так, як в першому обмані сатани? Як мало людей вірять Богові, навіть серед тих, які щиро люблять Його і щиро прагнуть вірити наукам Його Слова! Всі ми були під певного роду «чарами». «Бог цього віку [сатана] засліпив» наші
169
розуми щодо цього. Тепер ми переконуємося, що карою за гріх є смерть, а воскресіння є визволенням, яке обіцяв і реалізує Бог.
В особі впавших ангелів сатана мав сильних союзників і слуг, і саме завдяки їх витривалості його обман здобував перемогу над Божим Словом Правди – «умираючи, вмреш*». Ці впавші ангели протягом віків в різних країнах влаштовують різноманітні покази і тим самим, очевидно, намагаються довести теорію, що померла людина є більш живою, аніж та, що живе. Знаючи, що людство не хотіло б мати з ними нічого спільного, якби знало їх справжню сутність, вони ховаються і вдають з себе наших померлих друзів, які прагнуть з нами розмовляти, напряму або через медіума.
* Бут. 2:17 – дивись англ. переклад LITV (Jay P. Green) – прим. перекл.
Іншою ціллю тих ангелів є опанування людської істоти. Оскільки самі вони сковані ланцюгами, будучи позбавлені можливості матеріалізуватися, наступною найбільш бажаною для них річчю є здобуття впливу на людську істоту і використання її тіла замість свого. Ми називаємо це одержимістю. Вражені в такий спосіб особи відправляються сьогодні до психіатричних закладів, де, за деякими оцінками, складають принаймні половину від усього числа пацієнтів. За днів нашого Господа такі слушно вважалися не лише божевільними, але й одержимими. Всі ми пам’ятаємо історії Нового Заповіту, які показують, як наш Спаситель і Його Апостоли виганяли з людей упавших духів.
Ми не маємо необхідності пояснювати це дослідникам Біблії, оскільки це занадто добре відомо, щоб могло викликати застереження. Всіх наших читачів ми заохочуємо дослідити це питання і ознайомитися з деталями, щоб самі могли переконатися, скільки разів Ісус і Апостоли виганяли демонів. Хоча все ще існують духовні медіуми і багато одержимих, та ми не знаємо, чи їх пропорційно більше чи менше, аніж було за днів нашого Господа. Оскільки число людей в світі тепер значно вище, то те ж саме число злих духів (яких не стає більше) було б пропорційно нижчим. Ми не можемо бути впевнені в цьому, але можемо припустити, що величні проповіді, виголошені до них у зв’язку зі смертю та воскресінням нашого Господа, про що говорить св. Петро (1 Пет. 3:18,19), принесли якісь плоди. Крім того, св. Павло запитує: «Хіба ви не знаєте, що ми будемо судити анголів?» (1 Кор. 6:3). Ми знаємо, що святі ангели не потребують ніякого суду, ніякого процесу, тому Апостол, безумовно, говорить тут про суд над тими ув’язненими духами, які стали неслухняні за днів Ноя. А якщо суд, випробування, є частиною Божого плану, то це означає для них надію, а в поєднанні зі словами св. Петра з нашого тексту це приводить до логічного висновку: що проповіді, які були виголошені до них Ісусом, не були цілком марними.
Тут знову виникає питання: Якщо Ісус дійсно був мертвим, як каже Святе Письмо, і якщо Він «на смерть віддав душу Свою»,
170
і «душу Свою поклав Він на жертву за гріх», а Його душа була пробуджена з мертвих лише третього дня після розп’яття – то як Він в той же час міг проповідувати духам у в’язниці чи кому-небудь іншому? Відповідаємо, що Він міг проповідувати так само, як каже Апостол: «І вмерши, він ще промовляє» (Євр. 11:4); а також в такий же спосіб, як промовляє Авелева кров; що вона кликала до Бога – символічно. В одному ми певні, а саме в тому, що Ісус, будучи мертвим, ні до кого не звертався словами. Він звіщав в спосіб, який ми інколи маємо на думці, коли кажемо: «вчинки промовляють голосніше, ніж слова».
Ця проповідь була великою лекцією, яку могли бачити впавші ангелі, і вона дала їм підставу для надії. Коли впавшим духам було наказано вийти з людей, вони кілька разів запевнили, що знають Ісуса. Вони знали Його вже давно, коли Він, як Єдинородний Син Отця і як Його Представник, створив їх, а також всі інші існуючі речі і був речником усіх Божих наказів та розпоряджень. Вони усвідомлювали, що Він прийшов у світ, щоб стати Відкупителeм світу; бачили велике пониження, яке він пережив, перейшовши з високого небесного стану на становище слуги на людському рівні. Вони дивувалися Його послуху та вірності щодо Бога, але, безперечно, вважали Його нерозумним; вони не вірили, що Він коли-небудь встане з гробу. Та коли третього дня побачили Його воскресіння до слави, честі і безсмертя, «вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення» – Його проповідь стала повною, засвідчивши, що «заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя» (Рим. 6:23). Коли вони усвідомили собі Божу силу і Його любов до Своїх людських створінь, то, як показують слова Апостола, це стало для них посланництвом надії. Можливо, якщо вони виявлять повне розкаяння, то Бог врешті-решт змилується над ними, як змилувався над людством, для якого Він усе це зробив.
Це один урок для всіх. Божа сила Безмежна, як і Його любов, милосердя та доброта. Тим не менше кожен добровільний гріх буде покараний, отримає відповідну заплату, і лише охочі та слухняні отримають Божу ласку і вічне життя. Нехай кожен застосує цей урок до себе!
[Щоб побачити більше деталей щодо методів, які вживають впавші духи для обману, через спіритизм, гіпнотизм, «духовне зцілення», «зцілення вірою», «літаючі тарілки», «реінкарнацію» і т.п., а також побачити приклади багатьох людей, включно з видатними священиками, що були обманені, дивись інші наші брошури, буклети і журнал Біблійний Прапор щодо даного питання.]
Сьогоднішня манна
Приготування до встановлення нової угоди законуПРИГОТУВАННЯ ДО ВСТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ УГОДИ ЗАКОНУ
«І до Посередника Нового Заповіту – до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева» Євр. 12:24.
Ми починаємо цю тему з розгляду нашого підставового тексту. План Єгови вимагає встановлення Нової Угоди Закону, подібної до Старої Угода Закону, але на вищому рівні і через більшого посередника, Ісуса і Його укомплектовану Церкву. Мойсей, як посередник Угоди Закону, був образом на Ісуса, Посередника Нової Угоди. Ми мусимо визнати потребу угоди, інакше не було б в чому посередничати. Ми також мусимо визнати, що Ісус не діє тепер як Посередник (в Своїй функції Посередника); що це буде відбуватися протягом віку Тисячоліття. Тепер ці слова потребують деяких пояснень. Ми повинні відокремити час віку Тисячоліття (1874-2874) від особливостей праці теперішнього Віку, що призначений для вибирання Божих Вибранців, включаючи перед-тисячолітнє насіння Авраама.
Бог зробить усі п’ять перед-реституційних класів (Малу Черідку, Старожитніх Гідних, Велику Громаду, Молодих Гідних та Посвячених Табірників Епіфанії, відповідно зображених в Сіоні, Морії, Акрі, Безеті та Офелі) особливими помічниками для невибраних на Святій Дорозі. Порівняймо Пс. 72:3: «Нехай гори приносять народові мир, а пагірки правду». Саме для цього Бог вивищить ці п’ять перед-реституційних класів. Невибрані будуть приходити з різних частин землі, щоб прийняти благословення, що буде під управлінням Христа і при допомозі п’яти перед-тисячолітніх посвячених класів. Цією працею протягом Тисячоліття буде навчання, освічення і піднесення з деградації до людської досконалості (РТ 77ʼ38).
Нова Угода – це влаштування, завдяки якому світ прийме її благословення протягом Тисячоліття. Про цю Нову Угоду для світу під пануванням Посередника Бог каже: «Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш!» (Євр. 8:12). Світ не ввійде у відносини Нової Угоди індивідуально раніше кінця Тисячоліття, яке в даному випадку включає також 40-річний День Суду (2874-2914).
Єгова покаже тоді Свою люблячу доброту через «покроплення кров’ю», якa представляє Боже милосердя, покроплене на серця п’яти перед-реституційних посвячених класів. Також прийде час, щоб застосувати кров покроплення за всіх людей – це буде під час Тисячолітнього Посередницького Панування Христа. Ця кров «покроплення, що краще промовляє», звершує примирення або задоволення. Вона промовляє на користь прощення світу і звільнення його від неволі гріха і смерті. Так, вона промовляє краще, ніж Авелева, смерть якого взивала про помсту. Кров Христа, натомість, взиває про милосердя. Це дає порівняння, яке, здається, вказує, що Авель був в певній мірі прообразом Христа, в якому він приніс прийнятну жертву і був убитий.
Святе Письмо показує, що тілесний Ізраїль і світ отримають обіцяне Богом благословення у вигляді можливості отримати вічне життя в Тисячолітньому Віці під Новою Угодою (Єр. 31:34; 32:40; Єзек. 16:60-63), в той час як Церква, Тіло Христа, велике духовне Насіння Авраама, має свою пробу до життя у розширеному Євангельському Віці, під найвищою і найкращою Угодою, скріпленою Присягою, вчиненою з Авраамом (зображеною в Сарі), а не під Угодою Закону (зображеною в Агар), ні під Новою Угодою, зображеною в Кетурі (Бут. 25:1-6).
Апостол Павло заявляє, що Бог проповідував Євангелію наперед Авраамові, кажучи: «Благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 28:14; Гал. 3:8). Він показує, що оригінальна Угода Авраама містить дві частини або два насіння. Вони вміщені в Угоду, скріплену Присягою як (1) «зорі небесні» і (2) як «пісок на березі моря» (Бут. 22:16-18). Перше насіння, небесне, відноситься, в першу чергу, до Христа – Ісуса (Голови), і Церкви (Його Тіла). Апостол оголошує і підкреслює це в Гал. 3:16,29. Духовне насіння Авраама, як зорі небесні і світила небозводу (Дан. 12:3), є каналом через який другорядне насіння, земне насіння, отримає благословення. Це другорядне насіння Авраама, порівняне до піску на березі моря, зображує, в першу чергу, Старожитніх і Молодих Гідних у Тисячолітньому Віці і, в другу чергу, всі роди землі, які остаточно прийдуть до гармонії з Богом протягом Тисячолітнього Віку. Оскільки Авраам зображує Бога, то цей образ показує два класи Божих дітей, розвинених як Авраамове насіння – (1) клас Христа і Велику Громаду в духовній сфері, а також (2) Старожитніх Гідних, Молодих Гідних і Посвячених Табірників Епіфанії разом з досконалим реституційним класом людства у земній частині.
Нова Угода і її Посередник, Христос, є зображені в Угоді Закону та її посереднику, Мойсеєві, який так і не привів нікого до досконалості. Апостол каже так: «Через це [Угоду, скріплену присягою, яка прикриває вибраних] з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам» – як Єгова свого часу буде Батьком усіх спасенних, не лише вибраних, але також невибраних, відновленого світу людства. «Як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе» (Рим. 4:16,17). Всі родини землі, всі, що будуть благословенні Тисячоліттям, для кого це благословення буде дієвим і хто буде властиво відповідати, стануть таким чином дітьми Бога, котрого зображував Авраам. Отож, слід сподіватися, що ми всі зможемо побачити, що ця оригінальна і всеохоплююча Угода, вчинена з Авраамом (Бут. 12:1-3), включає все, що Бог обіцяв дати вибраним, як також через них тим зі світу, які візьмуть Божу ласку не надаремно. Зауважте, що жодних додаткових угод не потрібно було (хоча Авраамова Угода була підтверджена і розвинена) – все містилося в оригінальній, всеохоплюючій Угоді Авраама.
Якщо оригінальна Угода з Авраамом містила Божі обітниці для всіх, як для вибраних, так і для всього людського роду, який буде благословенний через вибраних протягом Тисячоліття, то чому Бог приготував дві інші угоди, а саме: (1) Угоду Закону, встановлену на горі Синай з ізраїльським народом та з Мойсеєм як її посередником, і (2) Нову Угоду, яка слідує за нею і служить, щоб благословити Ізраїль та світ? Ми відповідаємо, що ці дві угоди були додані з доброї і достатньої причини, тобто для глибшого вияснення Божих цілей, і при правильному зрозумінні вони допомагають нам оцінити прояви Божої любові і справедливості в минулому, теперішньому і майбутньому.
Якою була ціль Угоди Закону? Писання відповідає, що вона була додана до Угоди Авраама, щоб заповнити час, аж доки прийде обіцяне Насіння, до якого відносилась оригінальна Угода, і що з причини гріха було необхідно, щоб міг бути показаний високий Божий стандарт для Насіння (Гал. 3:17-19). Звичайно, це факт, що Угода Закону з ізраїльським народом виконала цю місію. Вона схвалила стандарт, який затвердив Ісус, та засудила всі інші. Вона допомагала розвинути єврейський народ в стосунку до Бога і справедливості. Угода була для того, щоб пристосувати й приготувати їх до славного «високого поклику» Євангелії, який зрештою дійшов до них, запрошуючи їх до Божої ласки і співспадкоємства з Месією у славному Тисячолітньому Царстві за умови вірності і крокування в сліди їх Спасителя. Вона мала корисний результат в тому, що під Божим провидінням єврейський народ став найбільш розвиненим у справедливості з-поміж усіх народів землі під час першої присутності нашого Господа, так що кілька тисяч з-поміж них виявилися придатними для того, щоб перевести їх з-під Мойсея до Христа. Більше того, розпорядження Угоди Закону передбачали деякі образні дії і через передбачення, які були дуже помічними для духовного Ізраїлю протягом Віку Євангелії, ілюстрували нам в образах і тінях Закону, а також в проголошені через пророцтва, різні справи стосовно благословення вибраних протягом Євангельського Віку і благословення світу протягом Тисячоліття.
Це поєднання справ, що пов’язані з обома віками в образах Угоди Закону, заплутало зрозуміння в деяких розумах. Господь іноді приховує від нас деякі речі, щоб розвинути в нас необхідність вишукування їх. Божі діти зростають сильнішими через Правду з причини труднощів, які вони мають, пережовуючи їх, так як це є з буквальною їжею; ті, хто ретельно пережовують, отримують більшу користь з їжі.
Коли ми маємо ясну думку в нашому розумі, що Угода Закону «нікого не зробила досконалим» і не додала ні йоти до оригінальної Угоди Авраама, хоча дала певні типічні провіщення, пов’язані з загальним планом. Те, що Угода Закону ніколи не була призначена зайняти місце оригінальної Угоди, є аргументом Апостола. Він широко розвиває цю думку в Гал. 4:21-31. Апостол звертається до віруючих Християн, які, коли розпізнали Христа, як справжнього спадкоємця Угоди Авраама, якимось чином відчули, що вони досі перебувають під Угодою Закону, так само і ми, коли розпізнали Христа і повноту Угоди Авраама, все ще якось вважали, без авторитету Писання, що ми додатково потребуємо Нової Угоди і ніби ми були під нею. Тепер ми бачимо, що Церква, Тіло Христа, не розвивалася ні під старою Угодою Закону, ні під Новою Угодою (Закону), яка ще навіть не була встановлена. Малій Черідці була дана вища частка, спів-спадкоємство з Христом під обрисами Угоди, зв’язаної Присягою, що є зображене в Сарі, як Апостол виразно заявляє у Гал. 3:29: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». Бог вивищить як спеціальних помічників також решту з трьох передреституційних класів.
Світ має отримати всі реституційні ласки і благословення через Нову Угоду (Закону), другий додаток до оригінальної угоди вчиненої з Авраамом. Ця Нова Угода (Закону) ще не була впроваджена, тому що її Посередник, Христос – Голова і Тіло, які повинні впровадити її за допомогою Великої Громади, Молодих Гідних та Посвячених Табірників Епіфанії, ще до кінця не готові, щоб розпочати цю працю, наслідком якої буде благословення всього людства під час Тисячолітнього Віку. Вона буде інавгурована у своєму відповідному часі, в самому кінці цього Розширеного Євангельського Віку, і після цього буде посередницькою впродовж цілого
позосталого періоду Тисячолітнього Царювання. Коли Стара Угода Закону була впроваджена, Мойсей спустився з гори, виставив таблиці Закону і покропив їх кров’ю, запечатуючи в певному значенні цю Угоду; потім він взяв кров і покропив усіх людей (Вих. 24:5-8; Євр. 9:17-23). Це було образом того, що має відбутися у свій час. Антитипічний Мойсей, Христос (Ісус, Голова і Церква, Його Тіло) незабаром спуститься з гори, вкритий покривалом, прихований, тому що людство не може знести славу Його сяючої присутності.
Божа Угода з Авраамом стосується, перш за все, Насіння обітниці і віри. Обітниці, які розвивали це Насіння, були зображені в Сарі, яка народила Ісаака – дійсне образне насіння. Угода Закону, зображена в Агарі, не народила цього Насіння; їй не вдалося нічого вдосконалити. Нова Угода (Закону) в свою чергу вимагала смерті всіх з духовно-сплодженого Насіння, щоб звільнити приписану заслугу викупу і передати назад земні права природньому Ізраїлю (це ще відноситься до майбутнього) і через них світу людства. І так є не тому, що Бог не міг би зробити цього іншим чином, але тому, що Його План передбачив, що цей шлях був би найбільш ефективний!
Добре заявив Апостол, що є якась «таємниця», пов’язана з особливими відносинами Христа і «Церкви, яка є Його Тілом». Ця Таємниця була настільки затьмарена, що євреї не могли її взагалі побачити; за винятком кількох, які були дійсно ізраїльтянами, і вони це зрозуміли аж після того, як були наповнені Святим Духом в день П’ятидесятниці. Навіть після цього, як показує Святий Павло, їм було важко зрозуміти Таємницю, що погани також були співспадкоємцями з ними в тих особливих благословеннях, які відносилися до Месії і небагатьох вірних, вибраних (Еф. 3:6).
Кожен, хто усвідомлює, що Церква є співспадкоємицею зі своїм Господом, не повинен мати труднощів, аби побачити, що смерть Церкви, як заявляє Апостол, «доповнює недостачу скорботи Христової», і лише той, хто бере участь в стражданні Христа, матиме участь в майбутній славі. Щоб чітко зрозуміти цей предмет, нам потрібне таке освічення очей нашого розуміння, яке зробить нас здібними розпізнати «Божі глибини». Але Писання нас запевняє, що ці «глибини» тієї «таємниці» були під час Високого Поклику лише для сплоджених від Духа (1 Кор. 2:10-14). І навіть тепер ця «таємниця» може бути ясно зрозуміла
лише посвяченими: «Таємниця Господня з тими, хто боїться Його; і Він покаже їм Свій заповіт» (Пс. 25:14,
KJV), бо лише вони мають освічення, розігріті серця і оживлення Святим Духом. Цей Святий Дух належить тим, хто має покірне, вірне і слухняне серце, і наскільки це є можливим є такими в слові і в ділі. Лише ті, які мають цього Святого Духа, мають більш рясну Божу благодать, благословення і освічення.
Перша або початкова риса інавгурації Нової Угоди це запечатання її кров’ю. Чітко зрозуміймо інше замішання, що турбує деяких посвячених Божих дітей. Це запечатання Нової Угоди (Закону) взагалі не має відношення до Викупу або до виправдання. Ми не є виправдані жодною угодою, але вірою в дорогоцінну кров Ісуса. «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5:1). Виправдання світу має два значення: довести, що щось є справедливе, або зробити справедливим щось, що не є справедливим. Ми не виправдані молитвами чи вчинками. Віра – це підстава або основа виправдання.
Коли прийде час (Тисячолітнє Посередницьке Царювання Христа), щоб людство прийшло під Нову Угоду (Закону), виправдання буде швидше через вчинки, аніж через віру. Ця угода не є розпорядженнями для «нової» віри, але для «нових» вчинків. Стара Угода Закону (вчинків) зазнала невдачі лише тому, що її посередник (Мойсей) не міг дати необхідну допомогу. Нова Угода (Закону) (вчинків) буде успішною тому, що вона має «кращого Посередника», здатного дати всьому людству,
хто захоче, досконалість і здатність робити досконалі діла.
Авраам мав трьох жінок: Сару, його справжню (першу) дружину, а потім Агар і Кетуру. Сара залишалася безплідною багато років. Агар була закликана до Авраама, вважаючи це допомогою Богові у виконанні Угоди, щоб мати дитину від Агар. Від першої дружини і від служниці Авраам мав лише по одній дитині від кожної. Після смерті Сари Авраам узяв за дружину Кетуру, від якої він мав багато дітей.
Слова Апостола підтримують нас у міркуваннях над цими справами як алегоричними або образними. Він нам каже, що Сара зображує сутність оригінальної Угоди, і що Агар зображує Угоду Закону. Він пояснює, що тілесний Ізраїль був в рабстві їх Угоди Закону, і тому був антитипічним Ізмаїлом, сином Агар, і що вони були відкинені від Божої ласки, як Агар і її син були відкинені від сім’ї Авраама через Божі інструкції, щоб завершити образ. Апостол представляє цю лекцію, щоб показати нам, що Угода Ласки, під якою розвивалася Євангельська Церква, не має нічого спільного з Угодою Закону; що ці дві угоди є окремими і різними. Сара зображує оригінальну Угоду Авраама, Агар – Угоду Закону, а Кетура – Нову Угоду.
Дитина Агарі могла справді деякий час здаватися дитиною Сари, але так не було, як і дитя Сари, Ісаак, в жодному значенні не був сином Агарі. Аргументи Апостола показують, що Церква «як Ісаак є дитиною обітниці» – первісної Угоди. Агар зображувала Угоду Закону. Я
кби Апостол писав протягом Жнива Віку Євангелії до тих, які претендували бути під Новою Угодою, яка є представлена в образі Кетури, Він сказав би їм прямо – «Ви не можете бути дітьми двох угод, дітьми двох мам». Якщо ви в будь-якому значенні чи мірі є дітьми Угоди Кетури, то ви не можете бути дітьми Угоди Сари; і якщо ви є дітьми Угоди Сари, тоді ви в жодному значенні чи в жодній мірі не можете бути дітьми Угоди Кетури або Нової Угоди – яка
ще не діє.
Обриси оригінальної Угоди з Авраамом, які розвивали Христа, були зображені в його дружині, Сарі. Пізніше Бог зв’язав цю Угоду присягою. Апостол описує це в Євр. 6:13-20 і називає надію співспадкоємства з Христом, «надію, що лежить перед нами» у Євангелії, якорем (котвицею) «міцним та безпечним», що входить до середини «поза заслону». В такому разі святі є дітьми Божої присяги, дітьми «обітниці». Завдяки обітниці Христа, що Він їх сплодить до нової природи, цілком відрізняються від обітниць, якими Євреї були народжені як дім слуг, і цілком відрізняються також від обітниць, якими відновлений Ізраїль і всі племена землі будуть народжені до людської природи через процеси реституції, як діти Угоди Кетури.
Яка є різниця між обітницями, через які Церква приходила до Божої родини та обітницями, через які інші зможуть приходити до Божої родини під Тисячолітнім Посередницьким Царюванням Христа? Відповідаємо: різниця насправді величезна. Протягом Тисячолітнього Посередницького Царювання Бог не матиме справ напряму зі світом. Він доручив усі справи Своєму Синові, і Його Син, у згоді з Божим планом, протягом Розширеного Євангельського Віку приймав як Своїх «членів» тих, яких Отець «притягнув» до Нього, даруючи їм духа синівства і приводячи їх до нового духовного зв’язку. Не такі обітниці будуть переважати у народженні інших Божих дітей, «інших овець … які не з цієї кошари» (Ів. 10:16). Ці діти присяги або діти обітниць Бога є особливою «малою черідкою», яким Божа доброта вподобала дати Царство, як Учитель заявляє в Лук. 12:32: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство».
На підставі чого класи віри прийняті Богом інакше, ніж світ? Ми відповідаємо, що світ буде прийнятий лише тоді, коли досягне дійсної досконалості в процесах реституції, при закінченні Віку Тисячоліття. Отець не буде мати справи зі світом до того часу, доки людство не стане досконалим, при закінченні Тисячоліття, коли Христос передасть Царство Отцеві (1 Кор. 15:24-26). Тоді люди впадуть в руки Бога живого, але будуть в цілковитій безпеці завдяки своїй досконалості, якщо вони з серця будуть лояльними до Бога і принципів Його уряду. Ісус Христос (а також Його Наречена, співспадкоємці) виступатиме «посередником між Богом і людьми» впродовж Його Тисячолітнього Посередницького Царювання. Всі людські зв’язки і відносини з Богом мусять бути через Месію, а всі Божі справи і відносини з людством будуть в Месії та через Месію.
Якими відмінними від тих є справи Бога з Церквою цього Віку – «Авраамовим насінням, і за обітницею спадкоємцями». Вони є «притягнені» Отцем, як говорить Ісус: «Ніхто бо не може до Мене прийти [тепер], як Отець, що послав Мене, не притягне його», і «того, хто до Мене приходить [притягнутий Отцем], Я не вижену геть [не відкину]» (Ів. 6:37,44). Деякі послідовники нашого Господа були притягнені до Нього Отцем перед тим, як Він довершив жертву за гріх на Голгофі, а інші були притягнені протягом Євангельського Віку; як говорить Апостол: «кого б тільки покликав Господь, Бог наш» (Дії 2:39). Тут є зміна руху в Божому замірі. Євангельська Церква, під зарядженнями Угоди Авраама, притягнена до Сина Отцем, що дав її Йому (Ів. 17:6,12).
Ці зарядження для світу в наступному Віці (Тисячолітнього Посередницького Царювання) будуть дуже відрізнятися; Отець не буде притягувати, але Господь Ісус буде притягувати їх до Себе Сам. «І як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну» (Ів. 12:32). І навіть після того, як Син притягне їх Сам до Себе, Він, як Посередник, повинен тримати їх під Своїм наглядом доти, доки не навчить їх, не дисциплінує їх, не зробить так, щоб їхні коліна схилилися і їх уста визнали. Посередник повинен їх навчити необхідних уроків і повернути усім те, що було втрачене, перш ніж Отець матиме справу з ними – при закінченні Віку Тисячоліття.
Ми приготували наш розум до подальших думок з Пр. 4:18: «А путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більше аж до повного дня». Розширений Євангельський Вік продовжує розширятися (уже 140 років). Це створює потребу донести до нашої уваги теперішню Правду або поступальну Правду для нашого зрозуміння.
Ми тепер знайомі з передтисячолітнім насінням Авраама, яке ми називаємо квазі-вибраними (ніби-вибраними), яке складається з трьох загальних груп. Найвищий клас серед них – це Посвячені Табірники Епіфанії, який складається з тих, котрі посвятились після жовтня 1954 року, частково в період Епіфанії, і займають своє місце в Епіфанічному Таборі, тому що вже запізно посвячуватися, щоб стати Молодими Гідними. Їхній стан перед Господом, в той час як гріх переважає, дає їм більші проби в супроводі з більшими привілеями. Другий клас серед квазі-вибраних складається з тих поган і деяких євреїв, які «дійсно покаялися і вірять» у Христа як Спасителя, тих, хто не посвятився, але хто залишається вірними щодо Викупу і праведності. Третій клас складається з тих євреїв, які через віру та практику приходять до гармонії з Угодою Авраама і Мойсея і залишаються вірними в практикуванні праведності, але які не прийняли Ісуса як Спасителя.
Квазі-вибрані складають передтисячолітнє насіння Авраама і зображені в Маріям (Вих. 15:20; Е 11, 293), сестрі Аарона, який тут зображує Старожитніх і Молодих Гідних як речників Христа серед людей. Такий близький зв'язок показаний між квазі-вибраними і Гідними. Квазі-вибрані, особливо Посвячені Табірники Епіфанії, будуть спеціальними помічниками Гідних у праці благословення всіх родин землі під Новою Угодою, коли буде встановлена земна фаза Царства. Вони входять в Епіфанічний Табір, особливо від Жовтня 1954 року і далі. Ми радіємо з квазі-вибраними в багатьох благословеннях, які належать їм. Ми заохочуємо їх поглиблювати свій зв’язок з Богом і рости у знанні Правди та в Христовій подібності. Всі, хто вірить в Ісуса, повинні заохочуватися до посвячення, тобто присвячення свого життя Богові, і щоденно вірно виконувати це посвячення.
Ці передтисячолітні віруючі євреї і погани є синами з Йоіла 2:28 та Іс. 60:4: «Усі вони зібрані, і до тебе ідуть; сини твої йдуть іздалека».
В Жовтні 1954 року завершився поклик Молодих Гідних (Е 10, 114; РТ ʼ58, 91-93; РТ ʼ60, 91,92) і після того розпочалося будування Епіфанічного Табору (Скинії), як окремого від Подвір’я (РТ ʼ59, 56). З того часу і далі почав покликуватися і готуватися інший клас, Посвячені Табірники Епіфанії, як спеціальні помічники Старожитніх і Молодих Гідних в земній фазі Тисячолітнього Царства. Вони є першими, хто посвячує себе з квазі-вибраних, «п’ята група насіння Авраама» (Е 11, 293; Е 12, 185,188). З того часу, як були повністю забрані Наречена Христа і Велика Громада, ще досі залишаються два класи Божих посвячених людей, які здійснюють свій шлях у цьому житті – Молоді Гідні та Посвячені Табірники Епіфанії. Здається, вони представлені в застосуванні Пісн.П. 6:8 після 1954 р. в трьох групах жінок, які знаходяться в особливих стосунках з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада є Новими Створіннями в духовній фазі Царства. Вони, після Малої Черідки, є наступними в близьких відносинах з антитипічним Соломоном; тому вони є відповідно представлені в царицях Соломона, які серед цих трьох груп мали найближчі відносини з ним. (Цей клас тепер доповнений і піднесений як Нові Створіння). Молоді Гідні є у наступних найближчих відносинах; тому вони показані в наложницях Соломона, які мали наступний найближчий зв’язок з ним. Посвячені Табірники Епіфанії є в наступних найближчих відносинах; тому вони є добре показані в дівах, що мали наступний найближчий стосунок до Соломона, хоча це
ще не подружні стосунки. Їх становище також зображене в ізраїльтянах у Таборі, котрі мають нижче становище, ніж Велика Громада і Молоді Гідні, показані в Левитах на Подвір’ї. І, подібно до Великої Громади та Молодих Гідних, вони є «без числа», бо немає визначеного числа жодного з цих трьох класів. Ми дякуємо Богові і славимо Його та нашого Господа Ісуса, за подальше розгортання теперішньої Правди щодо цього, а також щодо інших тем, так своєчасно для зміцнення Посвячених Табірників Епіфанії, і за міцне утвердження віри всіх нас в Божому Слові. Ми також можемо сказати, що тепер серед Посвячених Табірників Епіфанії ми бачимо вищу групу, названу Царицею Шеви.
Чому Бог повинен робити таку різницю у Своєму поступуванні? Чому є так багато різних класів? Звичайно, що логічна причина, пов’язана з цією cправою, і ми можемо в цьому упевнитися. Звичайно, це правда, що «не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам» (Амос 3:7). Якби все людство було в серці «справжніми ізраїльтянами», не потрібно було б Посередника і Нової Угоди – Угода Авраама була б цілком достатньою. Як показує історія, більшість людства у світі є грішними, відчуженими від Бога, бунтівниками щодо Божого Закону, і такими, що люблять гріх. Це створює необхідність діяльності Посередника для безбожного світу. Великий Посередник (Голова і Тіло), після вчинення «примирення за гріх, за всіх людей», при закінченні цього Віку, візьме всіх людей в Свої руки, і через навчання, покарання і направу в праведності зробить так, що кожне коліно схилиться і кожен язик визнає, у згоді з Божими розпорядженнями, інакше будуть відтяті до другої смерті.
Всі люди народжені в гріху, всі є дітьми гніву і перебувають під Божим вироком смерті, але
в певному відношенні не всі є однакові. Деякі ненавидять пута гріха, в яких вони знаходяться, та прагнуть свободи і примирення з Богом. Інші люблять гріх, і будуть відокремлені від Бога. Він не є в їхніх думках. Отже, виходячи з цього, ми маємо підставу бачити різницю в Його поступуванні з цими двома групами: (1) гідних (які шанують Бога) і (2) невіруючих. Він зауважує тих, які струджені і обтяжені; тих, чиї серця прагнуть розумового оцінення Бога, і вони можуть Його знайти. Таких гідних Він з задоволенням «притягує» упродовж Розширеного Віку Євангелії до Ісуса через знання Правди, щоб у Його руках вони могли бути виправдані і могли бути приємними для Бога в посвяченні, яке є нашою розумною службою (Рим. 12:1). Невіруючі не «притягуються» і не покликуються до посвячення протягом цього Розширеного Віку Євангелії; вони полишені, щоб їх Спаситель зайнявся ними тоді, коли розпочне служіння Посередника між Богом і людьми – світом.
Неспокійні маси людства є ворогами Бога, не лише в тому значенні, що їхні діла є недосконалими, такими, що Бог не може прийняти, але особливо тому, що їхні серця є відчужені від Нього. Вони люблять беззаконня. Віруючі, навпаки, хоча були колись ворогами через негідні вчинки, більше не є ворогами, хоча досі залишаються недосконалими. Бог читає їхні серця і поступає з ними відповідно; Він веде їх до Христа, щоб заслуга Його жертви могла компенсувати їх вади і недосконалі вчинки, що є результатом гріха.
Так, ми, що були язичниками, були повністю відділені і відчужені від Бога, доки не прийшов Христос і ми одержали доступ до Божої ласки через Нього. «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю» (Еф. 2:13). Євреї все ж мали певну міру Божої ласки і можливості для розвитку перед приходом Христа. Св. Павло каже, що серединна перегородка, що розділяла євреїв і поган, була зруйнована, так що в Божому передбаченні поганин зі щирим серцем більше не був для Бога більшим приходьком і чужинцем, аніж його ближній з євреїв (Еф. 2:12-19).
Є різниця між примиренням за гріх і посередництвом між Богом і грішником. Давайте дослідимо біблійне використання слова «посередник». Біблія говорить про Христа як про Посередника Угоди, а
не як Посередника за гріх. Однак, це правда, що Він здійснює посередництво примирення за гріх світу, хоча це не є біблійний вислів. Віруючі, так само, як і решта світу, потребують примирення за гріхи як основи для примирення з Отцем. Але віруючі є під угодою, яка не потребує посередника, як Святий Павло чітко вказує: «Але посередник не є для одного, Бог же один» (Гал. 3:20). Тобто, якщо в угоді є лише одна сторона, то вона не має і не вимагає посередника. Навпаки, угоди, які мають умови, вимагають посередника, як, наприклад, Мойсей був посередником Угоди Закону, а також Христос є Посередником Нової Угоди. В обох цих угодах є умовна пропозиція – «Якщо ви будете робити те, то Я буду робити це. Якщо ви будете слухняні Моїм законам і будете дотримуватися Моїх постанов, то Я вас благословлю», і т.д.
Добре зауважимо, чому Угода Авраама не потребувала Посередника. Це було тому, що в ній Бог не робив умовних обітниць. Вони всі були безумовними. «В тобі і в твоєму насінні благословляться всі народи землі». В цій обітниці немає умов, тому посереднику немає що виправляти. Сам Бог зобов’язався вибрати тих, хто повинен складати Насіння Авраама. Він вибрав нашого Господа Ісуса бути «Головою над Церквою, яка є Його Тілом»; і Він передбачив і, згідно з цим передбаченням, протягом цього Віку вибирав і покликував таких, яким бажав дати привілей членства в цьому Насінні Авраама. Тут не потрібен був посередник, тому що Бог зробив Свій власний вибір.
В жовтні 1954 поклик до Молодих Гідних закінчився (Е 10, 114; РТ ʼ58, 91-93; РТ ʼ60, 91, 92; РТ ʼ65, 63; РТ ʼ70, 58); і тоді почалося будування Епіфанічного Табору Скинії, як окремого від Подвір’я (РТ ʼ59, 56). Відтоді інший клас, Посвячені Табірники Епіфанії, починає покликуватися і приготовлятися, це спеціальні помічники Старинних і Молодих Гідних у земній фазі Тисячолітнього Царства. Вони є першими, хто посвятився серед квазі-вибраних, «п’ятої групи Авраамового Насіння» (Е 11, 293; Е 12, 185; РТ ʼ57, 20-27; РТ ʼ70, 59). Відколи була повністю забрана Христова Наречена, є два класи Божих посвячених з трьох, що здійснюють свій шлях в цьому житті – Велика Громада (цей клас є вже доповнений і допомагає Малій Черідці), Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії. Здається, вони представлені в застосуванні Пісн.П. 6:8 після 1954 р. в трьох групах жінок, які знаходяться в особливих стосунках з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада є Новими Створіннями в духовній фазі Царства. Вони, після Малої Черідки, є наступними в близьких відносинах з антитипічним Соломоном; тому вони є відповідно представлені в царицях Соломона, які серед цих трьох груп мали найближчі відносини з ним.
Ми дякуємо Богу і славимо Його та нашого Господа Ісуса за подальше розгортання теперішньої Правди щодо цього, а також щодо інших тем, таких своєчасних для зміцнення Посвячених Табірників Епіфанії і для зміцнення нашої віри в Боже Слово. «Бо ми Його твориво». «Бо Отець любить Сам вас». «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його» (Еф. 2:10; Ів. 16:27; Ів. 6:44). Ми розуміємо, що Угода Авраама, або Угода Ласки, залишаються в дії доти, доки не почнеться Тисячолітнє Посередницьке Царювання Христа, яке введе Нову Угоду (Закону), яка потребує Посередника.
Ті, хто мають щире серце, «притягуються» Богом упродовж віку Євангелії, насправді є дітьми гніву; і перед тим, як вони можуть бути прийняті Богом як сини, Він відправляє їх до Христа; і Христове прийняття або їх виправдання через віру в Його кров, а не через
віру в угоду, робить їх готовими знову повернутися до Отця, якщо вони цього бажають. Це до таких виправданих Апостол говорить: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12:1). Якщо їх потрібно було зробити дійсно досконалими, їх треба було б залишити в руках Сина протягом Тисячоліття для такої реституційної праці, яка належить тільки Йому. Натомість вони є виправдані через віру. Їх віра в Христа, в заслугу Його жертви, засвідчена їхньою відмовою від гріха, зараховується їм як праведність. Ісус приписує Свою заслугу на їхній рахунок: «щоб і їм залічено праведність» (Рим. 4:11).
Пізніше, коли вони вчинили повне посвячення себе Божій волі, аж до смерті, їм був даний Святий Дух; вони під Високим Покликом були сплоджені від Святого Духа як Нові Створіння, і стали «членами» Насіння Авраама, членами Посередника Нової Угоди. Тоді вони через віру перейшли на новий рівень, де гріх і недосконалість їм не приписуються так довго, як вони виконують свою обітницю посвячення і «ходять не за тілом, а за духом» (Рим. 8:1).
Є багато посвячених, які живуть в цьому Розширеному Віці Євангелії, і вони мають спеціальне освічення, розігрівання серця, оживлення Святим Духом, але вони є під спеціальним покликом. В наш час є багато таких, які є несплодженими від духа, передтисячолітнім насіння Авраама. Цей святий Дух є духом покори, віри і послуху серця, і на скільки це можливо, духом слова і вчинків. Лише ті, які мають цього Святого Духа, мають ряснішу Божу ласку, благословення і освічення. Бог вивищить їх як спеціальних помічників, несплоджених від Духа, передреституційний клас. Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії під виборчими рисами цього Розширеного Віку Євангелії приготуються для своєї служби благословення невибраних.
Невибрані прийдуть з різних частин землі, щоб отримати благословення, якими буде управляти Христос, і Якому будуть допомагати п’ять передреституційних посвячених класів.
Розглянувши з різних точок зору чудовий поступ в справах Бога і Христа протягом минулих 140 років, ми бачимо, що основані на Біблії передбачення, а також відповідні вчення бр. Рассела, «того вірного і мудрого Раба», підтверджені, захищені і підсилені братом Джонсоном та іншими, виконуються більше і більше протягом ранку Тисячолітнього Віку! Нехай наші серця будуть наповнені славою і честю для Бога і Христа, а також ревним бажанням бути вірними в межах наших можливостей, у нашому відповідному поклику, працюючи разом з Ними в благословенній службі для Правди (2 Кор. 6:1). Нехай Бог благословить пам’ять Посланників Парусії та Епіфанії!
«А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не брали надармо» (2Кор. 6:1).
РТ №762, ʼ2018, 18; ТР №545, ʼ2018, 18
Теперішня Правда № 81, літо 2023
Порівняння небесних та земних багатствПОРІВНЯННЯ НЕБЕСНИХ ТА ЗЕМНИХ БАГАТСТВ
«Благословення Господнє воно збагачає, і смутку воно не приносить з собою» − (Прип. 10:22).
Наскільки розумним видається те, що ті, хто стає друзями Бога, а особливо ті, хто прийшов до Його сім’ї як діти, повинні бути благословенні Ним в різний спосіб, в який інші люди (які є для Нього приходьками, незнайомцями та чужинцями через злі вчинки, Кол. 1:21) не мають бути благословенними! Ми дивимося в минуле і бачимо батька Адама, дуже багатого, доки він мав ласку в Бога, володаря всього світу, сповненого щедрот. Ми читаємо про отця Авраама, «друга Бога», що він був дуже багатий на худобу та гроші (Бут. 13:2), і що Яків, хоча і втратив усю спадщину в маєтку свого батька, був благословенний Богом, тому що він також став дуже багатим на отари та череди (Бут. 31:30,43). Отже, Ізраїлю як народу (наприклад, у Лев. 26) було обіцяно, що якщо вони будуть слухатися Бога, то будуть благословенні у всіх своїх дочасних справах: їхня земля буде щедро родити; їх не вразить посуха чи шкідники; їхні отари й стада будуть процвітати і надзвичайно розмножуватися, і навіть їхнє фізичне здоров’я буде забезпечене − Єгова гарантував, що, залишаючись у Його ласці вони, як народ, не будуть піддані епідеміям, хворобам тощо; бо Він Сам буде їхнім лікарем, щоб берегти їхнє здоров’я та давати їм усіляке фізичне благополуччя.
Однак із запровадженням Євангельського віку сталася велика зміна − не в Божому плані, а в Божих діяннях; і відтоді тим, які одержали ласку Господа, не було обіцяно ні земного процвітання, ні імунітету від хвороб, болю та переслідувань. Але, навпаки, їх було запевнено, що той, хто прийнятий в Божу сім’ю як майбутній спадкоємець Бога та співспадкоємець з Ісусом, більш ніж інші повинен пройти через досвід страждань і випробування віри, терпеливості та характеру. Їх було навчено, що вони повинні сприймати ці труднощі як ознаки Божої ласки, як доказ того, що Бог
поводився з ними, як із синами, і завдяки цьому досвіду Він пристосовував і приготовляв їх до почесних становищ і невимовних благословень у майбутньому (Рим. 8:17; 2 Тим. 2:12; Євр. 12:6-8). «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! А нам Бог відкрив це Своїм Духом» (1 Кор. 2:9,10). Текст манни на 28 квітня заохочує посвячену дитину Бога: «Але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця» (Рим. 5:3-5).
У згоді з цією зміною епохи Новий Заповіт проголошує, що ті, кого прийнято до цієї високої честі синівства (Ів. 1:12), не повинні очікувати земних багатств чи інших дочасних благословень як ознак Божої ласки. Навпаки, Апостол каже: «Послухайте, мої брати любі, чи ж не вибрав Бог [як правило] бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?» (Як. 2:5). Багатство, яке зазвичай відноситься до грошей, фізичного комфорту та багатства, цілком може бути застосоване до будь-чого цінного, що ми маємо: як, наприклад, можна бути багатим на таланти музики, ораторських здібностей чи мистецтва; або можна було б бути багатим на розумові здібності, які супроводжувалися б вагомим впливом серед людей. І святий Павло також запевняє нас, що серед покликаних і освячених Божих синів можна знайти небагато великих, небагато шляхетних, небагато могутніх, небагато мудрих, на думку цього світу (1 Кор. 1:26-29).
З вищенаведених уривків Святого Письма та багатьох інших ми бачимо не лише те, що ті, хто стають Божими синами, рідко є благословенні земними багатствами, але й те, що цей принцип поширюється ще далі, що небагато тих, хто має земне багатство до того, як почує Правду, правдоподібно посвятить своє життя Богу і буде вірним в цьому віці. Це не тому, що Бог противиться багатству, бо Він Сам є найбагатший за всіх. Це скоріше результат дії природного закону чи принципу, що через гріхопадіння людство є самолюбним. Володіння багатством у поєднанні з самолюбством веде до певної міри задоволення поточними обставинами та умовами, які є несприятливими для віри в Божі обітниці. Багата, самолюбна, задоволена душа каже собі: «Їж, пий і веселись. Насолоджуйся своїми перевагами; отримуй від цього своє задоволення, а не спекулюй щодо майбутніх переваг і майбутніх багатств, які є нематеріальними і які потрібно прийняти вірою». У згоді з цим наш Господь проголосив: «Як тяжко [з якими труднощами] отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!» (Мар. 10:23).
Під терміном «Царство Боже» наш Господь, очевидно, не мав на увазі земної, номінальної церкви; адже ми всі знаємо, що багаті не відчувають труднощів у цьому. Очевидно, Він мав на увазі справжнє Царство, прославлене Царство, яке буде встановлене наприкінці Євангельського віку − Небесне Царство. Він мав на увазі, що багатій людині буде важко стати членом прославленого Тіла Христа, якому буде довірена праця Царства. Виникає запитання: чому так?
Ми розуміємо, що причина полягає в тому, що Бог, бажаючи вибрати в цьому Євангельському віці особливий народ, який буде царями, священниками та суддями світу в наступному віці, бажав вибрати правителями та вчителями лише таких, які відповідатимуть певним вимогам характеру та послуху. Однією з цих вимог є жертовність − самопожертва. Відповідно, увесь цей клас у Біблії названо «царським священством», оскільки царство є властивістю їхнього становища, частково як нагорода за їхню вірність як священників у жертвуванні свого земного життя, а частково для того, щоб зробити їх здібними священниками в майбутньому, щоб краще служити та благословляти всі народи землі.
Час не стоїть на місці: розширена робота Жнива Євангельського віку просувається вперед із запрошенням, починаючи з 1954 року, п’ятого перед-реституційного посвяченого класу. В E 12:187, внизу, 188, бр. Джонсон називає
квазі-вибраних „п’ятим вибраним класом“, настільки близькі вони в багатьох випадках до вибраних. Особливо це стосується Посвячених Табірників Епіфанії. Ті, хто відповів на цей заклик, мають багато чудових благословень зараз і матимуть їх в Тисячолітті. Посвячені Табірники Епіфанії матимуть воскресіння праведних: Луки 14:14: «І будеш блаженний… віддасться ж тобі при воскресінні праведних!». Вони також тепер пробно виправдані вірою в Христа і прийняті Богом у посвяченні (Прип. 23:26) як перед-тисячолітнє насіння Авраама під земними обрисами Угоди, зв’язаної Присягою, і вони також мають привілей молитися до Бога і спільність з Ним. Під час проби до життя під Новою Угодою вони не втратять ці зв’язані Присягою зв’язки та ці привілеї (PT ’72:74).
Бог віддасть їм високу честь, бо вони виявляють свою вірність під час більших випробувань, аніж реституціоністи загалом. Вони матимуть привілей бути особливими помічниками Гідних і будуть дуже здібними помічниками для світу людства, коли разом з ними будуть підніматися Святою Дорогою. Посвячений Табірник Епіфанії, що приготовляється ще до відкриття Святої Дороги, має посвятитись до смерті. Факти справи доводять, що всі, хто посвячується перед відкриттям Святої Дороги, посвячуються на смерть, а також потреби справи вимагають цього; оскільки до тих пір, поки сатана зберігає певний контроль, доти неможливо буде повністю здійснити посвячення, не вмираючи щодня, оскільки умови теперішнього злого світу сприяють гріху і не сприяють праведності; і будь-хто, хто в цих умовах хоче бути вірним Господу, повинен бути таким за рахунок своїх людських прав, тобто він повинен посвятитися до смерті. Який чудовий у нас Небесний Батько! Який Він милостивий до всіх нас!
ЧУДОВИЙ ПРИКЛАД ІСУСА
Початок вимог щодо правил чи умов цього віку був з великим Головою Єдиної правдивої Церкви, нашим Господом Ісусом; Він повинен був принести жертву, перш ніж Його можна буде зробити Царем і перш ніж Він зможе мати силу й повноваження благословляти. Його жертва, як відомо, була всеосяжною; вона почалася з принесення в жертву Його багатств і закінчилася принесенням в жертву Його життя. Він був багатим, але заради нас збіднів, щоб ми завдяки Його бідності могли (остаточно у Тисячолітньому Царстві) стати багатими (2 Кор. 8:9). Його багатство, що складається з небесної слави, а згодом і людських талантів і всіляких земних благ, було принесене в жертву, включаючи навіть Його репутацію, тому апостол каже: «Він позбавив Себе репутації». Його воля також була принесена в жертву − найсильніша річ, яку має будь-яка істота. Він сам заявив, що шукає не Своєї волі, а волі Отця, Який послав Його. Його життя (найцінніша річ для будь-якої розумної істоти) було добровільно віддане за нас як жертва, жертва за гріх, згідно з Божественним планом (Фил. 2:7;
KJV, Diaglott).
Проте всі ці жертви привели, згідно з Божественним провидінням і обітницею, до ще більших багатств, почестей і влади. Апостол, оповідаючи про те, як наш Господь упокорив Себе і став слухняним аж до смерті, навіть смерті на хресті, каже: «Тому [як нагороду за цю жертву] й Бог повищив Його і дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я». Він був піднесений набагато вище ангелів, начальств і сил, і кожного імені, яке названо. Йому дано ім’я краще за всі інші, щоб усі люди шанували Сина, як шанують Отця (Фил. 2:9-11; Еф. 1:21). Саме завдяки Його жертві Своїх багатств, почестей, волі та самого життя наш дорогий Відкупитель тепер є великим і славним Царським Первосвященником, з усією владою на небі та на землі, яку наприкінці Віку Він повністю візьме Собі (Мат. 28:18; Об. 11:17). Він застосує її, щоб виконати чудову роботу, яку Він уже розпочав, і для приємності Отця, завершить, а саме: приборкає всі речі, поконає будь-який гріх та бунт проти Божественної влади, визволить усіх тих, хто повернеться до гармонії зі своїм Творцем і Його законами, і знищить вічним знищенням усіх, хто завзято любить і практикує гріх свідомо та навмисно.
Досвід нашого дорогого Відкупителя приводиться в приклад віруючим; і всім бажаючим впродовж цього Євангельського віку дозволено стати Його послідовниками та йти Його слідами (1 Пет. 2:21), щоб зрештою вони могли розділити з Ним славні нагороди. Насправді жоден із цих послідовників не має чогось цінного, щоб пожертвувати. Про них не можна сказати, як про їхнього Відкупителя, що вони були багатими і збідніли; навпаки, всі вони були бідні щодо всього, що можна вважати справжнім багатством. Навіть їхня власна праведність була як брудне ганчір’я (Ісаї 64:6), яке потрібно було прикрити зарахованою одежею праведності Спасителя (виправдання), перш ніж їх можна було запросити стати Його послідовниками.
Але хоча ніхто з покликаних бути учнями Ісуса не має дійсних багатств, кожен володіє чимось, що в його власній оцінці має певну вартість; деякі мають невелику пошану серед людей; деякі володіють невеликою кількістю благ цього світу, які приносять певний комфорт; деякі володіють талантами, які можна використовувати та розвивати; кожен володіє волею, більше чи менше слабкою і недосконалою; і кожен має маленький фрагмент життя, яке ще не згасло. Запрошення до кожного, хто хоче бути учнем Ісуса і мати частку в Його Царстві, полягає в тому, щоб, будучи виправданим вірою через відкуплення в Ісусі Христі, він зрікся самого себе, узяв свій хрест і пішов за Ісусом як своїм Учителем (Мат. 16:24). Він повинен відмовитися від власної волі, прийняти волю Господа й слідувати їй у всьому. Він повинен зректися гріха, помилок, самолюбства та світовості й жити тільки для Господа. Якщо він буде вірним у цьому до смерті, то йому буде даний щедрий вхід у Царство та привілей, як частина Авраамового насіння, приймати участь у благословенні всіх народів землі (Гал. 3:7-9).
ПРАВИЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА ЗЕМНІ БАГАТСТВА
З цієї точки зору люд Господа не повинен прагнути земного багатства − багатства грошей, впливу, талантів тощо. Навпаки, їх слід оцінювати не за світським способом, для самолюбних інтересів і цілей, оскільки ті, хто володіє багатством будь-якого виду, мають набагато більше, ніж могли б запропонувати Господу для використання в Його служінні, щоб прославляти Його ім’я, проголошувати Його Правду та благословляти Його люд. Але посвяченим слід завжди пам’ятати, що для них це є єдиною цінністю будь-якого багатства; вони не повинні прагнути зберегти це багатство, але повинні шукати можливості мудро його використовувати − витрачати його якомога мудріше для сприяння інтересам Господа.
Є деякі, хто багатий талантами і хто міг би, якби захотів, перетворити ці таланти на служіння Господу та Правді; і вони роблять велику помилку і втрачають дорогоцінну можливість, якщо самолюбно тримають їх у будь-якій формі чи мірі. Ті, хто має більшу чи меншу частину таланту грошей, земних багатств, роблять велику помилку, якщо накопичують їх; бо їхня єдина цінність щодо Царства, його слави, багатства та честі полягає в тому, щоб використовувати їх зараз. Якщо вони накопичують свої земні багатства, вони ховають свій талант, свої можливості, замість того, щоб використовувати їх; і такі зрештою продемонструють собі значення слів нашого Господа: «Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко [невеликі ворота в стінах стародавніх міст для зручності мандрівників, які запізнилися, бажаючи увійти після заходу сонця, після того, як головні міські ворота були закриті. Ці голчині вушка були настільки низькими, що верблюди могли заходити в них лише на колінах, коли з них зняли тягар], ніж багатому в Божеє Царство ввійти» (Лук. 18:25). Він взагалі не може потрапити в Царство, якщо не позбудеться своїх багатств, не пожертвує їх, не посвятить їх Господу.
Однак позбавлення себе багатств, їх жертвування не означає безрозсудно й марнотратно розпоряджатися ними. Навпаки, всі багатства будь-якого роду слід вважати посвяченими Господу в той момент, коли їхній власник посвячує себе та все своє на службу Богу; і після цього ці багатства слід використовувати не як його власні, а як Господні багатства, Господні таланти. Їх слід використовувати відповідно до розуміння Божої волі управителем. Але, звичайно, не є вірним жоден управитель, який накопичує та зберігає майно, щоб самолюбно передати його власним нащадкам.
Ми не виступаємо проти того, щоб розумно забезпечити сім’ю управителя, як наказує Апостол (1 Тим. 5:8; Рим. 12:7), але ми проти думки, що Бог колись уповноважив Своїх управителів уникати здійснення свого управління або намагатися передати це управління іншим після їхньої смерті. Це одна з помилок, якими багато обманюють себе; бо, як проголошує Святе Письмо, природний розум (серце) є надзвичайно оманливий і часом вводить в оману нове серце, розум і волю (Єр. 17:9). З цієї причини Бог у Своєму Слові дає нам багато вказівок, рядок за рядком, заповідь за заповіддю, щоб ми могли знати умови нашого покликання − умови
самозречення, а не того, хто в багатстві робить себе нещасним через страх бідності в земних речах. Знаючи це, ми можемо зробити наше покликання та наше вибрання певними, відповідаючи йому, стаючи відбитками дорогого Божого Сина, який «був багатий» у всіх значеннях цього слова, далеко за межами нашого розуміння, але заради нас «збіднів», жертвуючи цим усім.
ОБМАНЛИВІСТЬ БАГАТСТВА
Наш Господь говорить про обманливість багатства (Мат. 13:22); і з усіх боків ми є свідками цього обману. Ми часто бачимо, як земне багатство обманює, вводить в оману і псує сили розуму, і як воно відвертає силу Божого Слова від тих, хто володіє таким багатством. Ми часто бачимо те саме щодо багатства впливу − як ті, хто ним володіє, обманюють себе та накопичують його, відмовляючись пожертвувати ним заради Господа, Правди та Його справи. Ми часто бачимо, як той самий обман сильно діє на тих, хто має багатий талант у будь-якому напрямку. Вони відчувають спокусу залишити все для себе, або, якщо не все, то більшу та добірну частку; вони обманюються, думаючи, що це правильний шлях, незважаючи на те, що Святе Письмо так ясно каже, що нашим привілеєм у зв’язку з цим є жертва.
Отже, загалом ми щодня стаємо свідками, як подає Святе Письмо, що ті, хто володіє будь-яким достатком, багатством, талантом чи впливом, рідко є серед жертводавців. Практично можна сказати, що благословенні ті, хто бідний на блага цього світу, на таланти та вплив; бо вони, окрім своєї волі, не мають практично нічого, що могли б пожертвувати Господу, і тому можуть легше виконати ці умови. Отже, ми припускаємо, що більша частина тих, хто через віру успадкує Царство, будуть відповідно з цього бідного класу, багатого лише вірою (Як. 2:5).
Коли ми бачимо благородний приклад, як приклад нашого Господа, Який був багатий усім і віддав усе, ми радіємо цьому й усвідомлюємо, що, оскільки Його жертва була такою великою, Його винагорода також є пропорційно великою. Бачимо також шляхетний приклад Апостола Павла. Він мав значні здібності, талант і вплив, а також, можливо, фінансові кошти; але він поклав усе це, як добровільну жертву, до ніг Господа для радісного використання в служінні Богу, Правді та братам. Це викликає в наших серцях радість, і ми відчуваємо впевненість, що такий багатий, хто так сумлінно витратив свої багатства, буде дуже яскраво сяяти в Царстві, коли воно буде встановлене та об’явлене. І так, безсумнівно, буде з усіма дорогими Божими дітьми − відповідно до того, як вони пожертвували своїм майном. Ті, хто заради Господа і Правди з радістю терплять найбільший сором, найбільшу ганьбу, найбільші випробування, найбільші переслідування в нинішньому житті та мають досвід, найбільш схожий на досвід Учителя та Взірця, ми можемо бути впевнені, що відповідно до їхньої вірності, виявленої в таких жертвах, у майбутньому вони отримають велику нагороду − як сказав Апостол, «зоря від зорі відрізняється славою» (1 Кор. 15:41).
БАГАТСТВА В ЦАРСТВІ
Повнота небесного багатства буде досягнута під час воскресіння, коли Тисячолітнє Царство буде інавгуроване, а вірні переможці через воскресіння будуть щедро обдаровані всіма благословеннями, які Бог приготував для тих, хто любить Його і доводить свою любов через посвячення в теперішній час, жертвування тощо. Але ми повинні зауважити, що вірним в теперішньому житті є даний передсмак цих благословень Царства; про них Апостол говорить як про «багатство благодаті Його [Божої]» (Еф. 1:7,18). Вони включають віру, надію, любов, мир і радість у Святому Дусі, а також здатність бачити й оцінювати очима віри те, що не видно фізичними очима. Апостол каже, що ці скарби мудрості та благодаті, а, відповідно, знання про Божественні блага в резерві та спілкування з Богом, яке дозволяє нам передчувати та певною мірою насолоджуватися цими благословеннями зараз, усі
заховані у Христі, «в Якому всі скарби премудрості та пізнання заховані» (Кол. 2:3). Ми повинні бути повністю посвяченими Богові та прийняти Христа як нашого Голову, перш ніж матимемо можливість шукати ці приховані скарби та знайти будь-який із них. І тоді, коли ми вірно поступаємо вперед як Його вівці, ідучи слідами Доброго Пастиря (Ів. 10:11), ми знаходимо все більше і більше цього справжнього «багатства Його благодаті» день за днем і рік за роком.
Існують особливі багатства, які приходять до нас пропорційно тому, наскільки ми вірні у виконанні нашого самозречення: це багатство Святого Духа. Коли ми відмовляємось від самолюбних інтересів, земних цілей, проєктів тощо в інтересах служіння Господу, Правді та братам, ми все більше й більше стаємо схожими до нашого Небесного Отця та нашого Господа; і плоди Святого Духа [покора, довготерпіння, лагідність, братерська доброта, любов тощо] розвиваються і рясніють в Божих посвячених дітях все більше і більше.
Крім того, ми знаходимо в собі мир і радість, для яких ми раніше були чужинцями і яких світ не може ні дати, ні забрати. Мир і радість приходять до нас через усвідомлення того, що, віддавши все Господу, усі Його надзвичайно великі й дорогоцінні обітниці, які стосуються нас,
справді належать нам. Тепер наша віра може твердо сприймати ці обітниці як свої власні. Ми можемо усвідомити, що, оскільки наше виправдання та покликання були не від нас самих, а від Господа, тож усі наші жертвоприношення, узгоджені з цим покликанням, перебувають під Божественним наглядом і опікою та обов’язково створюють для нас благословення; ми також можемо усвідомити, що якою б мірою наш шлях не спричиняв земні труднощі, випробування та страждання, Бог пропорційно змусить їх виробити для нас славу набагато більшої й вічної ваги в Царстві (2 Кор. 4:17).
З цим Божим миром і впевненістю в тому, що Його керівництво й турбота панує в наших серцях і розумі, ми можемо застосувати до себе ці пророчі слова: «Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її» (Пс. 37:23). Ми можемо любити цей шлях, навіть якщо він такий тернистий, вузький і важкий, через нашу впевненість у Божій любові та мудрості, а також через те, що Той, Хто почав у нас добру справу, завершує її і благословляє нас досвідом, який Божественна мудрість бачить, що остаточно стане для нас корисним. Благословення Господнє на нас; і ми справді усвідомлюємо, що «благословення Господнє збагачує, і смутку [жодного горя, розчарування, гіркоти] воно не приносить з собою» (Пр. 10:22). Якими багатими воно робить наші серця в теперішній час! Ми багаті шляхетними почуттями − вірою, любов’ю, радістю, миром тощо − і добрими ділами для всіх людей, коли маємо нагоду, а особливо для домочадців віри (Гал. 6:10). Ми дуже багаті тим, що маємо Божі благословення та турботу провидіння, які, якщо їх правильно прийняти та використати, зроблять нас готовими до великого входу у славетне місце вічного Царства, до якого ми були запрошені (2 Пет. 1:11). «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13).
ФАЛЬШИВІ БАГАТСТВА ЛАОДИКІЇ
Ми розглядали справжнє багатство, теперішнє та майбутнє, дане для вірного Божого народу Євангельського віку. Але Святе Письмо звертає нашу увагу на той факт, що номінальна церква цього часу, символічна Лаодикія (Об. 3:17,18), також стверджує, що вона дуже багата. «Бо ти кажеш: я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». На жаль! це, здається, переважний стан номінальної церковності всюди. Лише кілька правдивих ізраїльтян у ній, хто ще не чув і не послухав голосу, що промовляв у цей час Жнив кажучи: «Вийдіть із неї, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його» (Об. 18:4) − лише ті, яких так небагато, знають про справжнє багатство; решта обманюють себе фальшивими багатствами. Вони з гордістю дивляться на їх кількість і рахують їх мільйонами: вони радіють цьому багатству, не усвідомлюючи, що майже всі є «куколем», не зачаті добрим Словом [Правдою] Царства. Дійсно, дуже небагато з них взагалі щось знають про Царство, будучи вихованими у світі, переповненому помилками, прийнятими великими масами. Однак наш Господь сказав до церкви в Лаодикійський період, в якому ми живемо: «Кого Я люблю, тому докоряю й караю» (Об. 3:19). Бог любить тих, хто залишається чесним і відданим Йому серцем; хоча Його слова прості й прямі, вони дані в любові з метою тренування та навчання [через докір і карання] єдиної правдивої Церкви зараз. Деякі з нас потребують більше корекції, ніж інші.
Брат Рассел писав про те, що Лаодикійська Церква включає номінальний народ Божий, наприклад: „Ми знаходимося в часі останнього або Лаодикійського періоду великої номінальної євангельської церкви пшениці та куколю. (Об. 3:14-22). Вона докорена за її теплість, гордість, духовну вбогість, сліпоту та наготу, і їй дано пораду швидко покинути свої злі шляхи, поки не пізно” (P 4:41); “Ми не маємо жодного натяку в Святому Письмі, що вона [Лаодикійська Церква] прислухається до цієї поради; навпаки, натякає на те, що вона все більше й більше ставатиме Вавилоном замішання, і що вона піде разом із політичними та фінансовими системами цього теперішнього віку у великий час горя, яким цей вік закінчиться” (R 2763, 6 абз.).
Що стосується закінчення Лаодикійського періоду, бр. Джонсон вказав, що «Лаодикійський період був періодом збору врожаю з 1874 по 1954 рр. − перші 40 років з яких (Парусія) припадали на зжинання, а наступні 40 років (Епіфанія) припадали на інші процеси жнива» (E 6:377; див. також ст. 383). Таким чином, що стосується Божого народу, остання частина Лаодикійського періоду та Епіфанії, „останній особливий період Євангельського віку“ (E 4:65, 2 абз.), здається, закінчуються в той самий час. Зібрання до Царства останнього члена Малої Черідки 22 жовтня 1950 року, за кілька років до 1954 року, завершило Лаодикійський період для Тіла Христа у плоті, але не для інших вище згаданих частин Лаодикійської Церкви. Для них 1954 р. позначує кінець, у вузькому значенні, як Лаодикійського періоду, так і періоду Епіфанії, оскільки тут Вибранці Євангельського віку в цілому, включаючи Молодих Гідних, вперше є повними в їх членстві, і відкривається перша праця Базилеї (РТ ’54:41,42,51-59).
Однак період Епіфанії, який закінчився в обмеженому значенні в 1954 році, продовжується в інших значеннях після 1954 і 1956 років (див. PT ’54:51-54); отже, Лаодикійський період Церкви, останньою частиною якого є Епіфанія, також триває після 1954 і 1956 років. Крім того, Велика Громада (частина правдивої Церкви – E 8:238,239) і Молоді Гідні будуть тут впродовж невизначеної кількісті років після 1954-56 (E 11:493). Отже, для них Лаодикійський період триває на невизначений час після 1954-56 р. (Велика Громада завершила свій біг 14 лютого 1979 року).
Період Епіфанії як час утиску для номінальної церкви та світу також здається синхронним з останньою частиною Лаодикійського періоду. Брат Джонсон стверджує, що „з 1914 року почалися епіфанічні обриси Лаодикії… зі світовою війною як першим великим фізичним покаранням Християнства для направи людей, за чим слідували інші прояви гніву, які не закінчаться аж до завершення епіфанічної частини Лаодикії“ (E 6:379; див. також E 11:417). З цієї точки зору Лаодикійський період, очевидно, також триває після 1954-56 років, оскільки Епіфанія, його остання частина, продовжується після 1954-56 років (PT ’54:79).
Символічні жителі Лаодикії дивляться на своє матеріальне процвітання та кількість заможних людей, пов’язаних із їхніми конфедеративними деномінаціями, і рахують свої гроші та свої пожертви мільйонами, і кажуть, що ми багаті, як ніколи раніше. Як шкода! Вони не усвідомлюють, що земні багатства такого роду, які, як заявляє наш Господь, не є доказом Його прихильності протягом цього Євангельського віку, а радше навпаки. І вони не бачать справжніх багатств, якими захоплюється Господь, які є передсмаком Його ласки під час майбутнього багатства в Царстві.
Отже, Господь говорить до символічної Лаодикії: «А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!». Вона бідна, оскільки в ній так мало Духа Учителя, так мало Правди та Духа Правди. Єдині багатства, які Бог може визнати в цей час, це ті, які Він обіцяв Своєму народові і дарує їм. Лаодикія сліпа в тому сенсі, що бог цього світу засліпив її сприйняття Божого характеру та плану і все далі й далі відводить її від довіри до Його Слова. Вона робить це під керівництвом її обраних і добре оплачуваних панів та вчителів, духовенства, вищої критики, еволюції, революціонізму та соціалізму, які швидко забирають у неї все хороше майно, яке було б цінним в очах Господа. Такі оголюють її, роблячи її нагою, забирають з неї одяг Христової праведності та спонукають довіряти не дорогоцінній крові відкуплення, смерті Відкупителя, а еволюційному процесу, який заперечує потребу Спасителя. Вона заперечує примирення за гріх; вона навіть заперечує, що існує чи існував якийсь гріх, за який потрібне примирення. Навпаки, вона стверджує, що людство має підстави для гордості за власний прогрес, якого в кінцевому результаті буде цілком достатньо, щоб принести їм усі бажані благословення, без жодного Спасителя і без Його Царства, яке Бог обіцяв як надію всього стогнучого створіння (Рим. 8:19-23).
БУТИ ПРАВДИВИМ І ВІРНИМ Є НЕОБХІДНІСТЮ
Слово «лаодикія» перекладається як випробуваний або засуджений народ. Опис показує нам, що їх судили та визнали недостатніми. Якщо ми розуміємо, що Христос мав на увазі в цьому посланні, то воно спрямоване особливо до тих, хто визнає Його ім’я, але заперечує Правду, яку Він Сам тут представляє. Нехай ті, хто читає це особливе послання, роблять це з особливою уважністю.
Послання до Лаодикійського періоду Церкви описує номінальну Церкву сьогодні такою, якою її бачить наш Господь. В якомусь значенні вона не холодна. У неї багато завзяття, але не відповідного знанню. Вона організувала свої армії, розвинула свою техніку та примножила свої запаси; але, все ж, ворог не впав перед нею. Вона стверджує, що її головна мета − навертати грішників, народжувати духовних дітей. Пророк вкладає ці слова в уста номінальних християн, коли вони пробуджуються до зрозуміння цієї ситуації: «Ми були вагітними та корчилися з болю, немов би родили ми вітер, ми спасіння землі не вчинили, і мешканці всесвіту не народились» (Іс. 26:16-18). Це сказано після того, як вони усвідомили присутність Господа (R 5993).
Лаодикії справді радили купувати справжнє золото (справжнє багатство Господа), використовувати мазь для очей, щоб вона могла бачити, і зодягнутися в шату Христової праведності, щоб вона не була осоромлена. Але в Святому Письмі немає натяку, що вона прислухається до цієї поради. Навпаки, є натяк на те, що вона все більше й більше ставатиме Вавилоном замішання, і що вона піде разом із політичними, фінансовими та соціальними системами цього теперішнього періоду у час великого горя, яким ця Епоха закінчується. Це горе підготує людство до Царства дорогого Божого Сина та його правління праведності. Коли на землі будуть Господні суди, то мешканці світу навчаться правди (Іс. 26:9).
Впродовж Тисячолітнього віку, у визначений Єговою час, настане новий порядок речей, і благословення Господа більше не вимагатиме жертви та такого самозречення, як зараз. Тоді Господнє благословення прийде до невибраних (як це було у випадку євреїв), у вигляді земних благ і земних благословень, пропорційне тому, як вони будуть слухняні законам Царства та духу цих законів. Того дня «процвітатиме праведний» (Пс. 72:7) − в усьому матеріальному процвітанні, а також у розумовому, фізичному, моральному та релігійному зростанні, вище і вище Святою Дорогою. Того дня злочинець отримає покарання, і буде в невигідному становищі; і, якщо він продовжуватиме чинити зло, зрештою, він буде вилучений з-поміж людей − у другій смерті (Іс. 35:8; Пс. 37:9; 145:20; Дії 3:23; Об. 21: 8).
Ми завершуємо це дослідження словами з 1 Тим. 6:17-19, як наведено в Diaglott: «Наказуй ТИМ БАГАТИМ за віку ТЕПЕРІШНЬОГО, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро ДАЄ нам УСЕ на спожиток, щоб робили добро, багатилися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в МАЙБУТНЬОМУ, щоб прийняти ПРАВДИВЕ Життя».
PT №780, ʼ2022:55; ТР № 563 , ʼ2022:55
Теперішня Правда № 81, літо 2023
Досконалий мир для тих, хто надіється на Бога (девіз 2023)ДОСКОНАЛИЙ МИР ДЛЯ ТИХ, ХТО НАДІЄТЬСЯ НА БОГА
«Ти бережеш в досконалому мирі того, чий розум опертий на Тебе» (Іс. 26:3, KJV).
Як минають роки під час великого горя, яке розпочалося восени 1914 року з початком великої світової війни і яке є «великою скорботою, якої не було з первопочину світу аж досі й не буде» (Мат. 24:21), ми з усіх боків бачимо, як хмари збираються й темніють, як провісники ще більшого горя попереду, яке, як показує Святе Письмо, має прийти перед початком обіцяних благословень усіх народів землі.
Протягом останніх ста років Бог обсипав людство дивовижними благословеннями у вигляді сучасних зручностей, наукових відкриттів, винаходів тощо, на багато з яких натрапили ніби випадково. І протягом одного покоління ми пройшли шлях від часів «коней і карети» до парового двигуна, найважливішого технологічного стрибка в промисловій революції, до днів атомної енергії та реактивного двигуна.
За останнє десятиліття науковий світ дав нам GPS і соціальні мережі, що дозволяє нам спілкуватися з будь-ким у будь-якій частині світу. Лазерна хірургія: тепер ми можемо оперувати людину за допомогою робота, лазера та навіть через віртуальну реальність! Штучний інтелект можна знайти всюди! Ми всі знаємо про роботів і роботів-помічників, але чи думали ви про свій пристрій Alexa чи навіть про пристрій Google як про елемент штучного інтелекту? В даний час розробляються і випробовуються безпілотні автомобілі. Можна назвати ще інші: 3-D друк, штучні органи, рентген, КТ, МРТ тощо.
Звичайно, ми перебуваємо в «часі кінця», про який було пророковано (Дан. 12:4), що «багато хто буде бігати туди-сюди, і так розмножиться знання». Цей раптовий приплив нових знань, винаходів і відкриттів є попереднім і підготовчим до встановлення Христового Тисячолітнього правління миру та процвітання на землі, «часів відновлення всього», коли кожен, «хто захоче» з людства, буде відновлений до едемської досконалості та отримає вічне життя на землі (Дії 3:19-23; Об. 22:17; Мат. 25:31-40). Втрачений рай стане відновленим раєм, тобто «новою землею, що правда на ній пробуває» (2 Пет. 3:13).
Що ж саме настільки загострило розум людства, так що багатьом важко бути чесними, використовуючи будь-яку можливість отримати прибуток в нечесний спосіб? Що ж, у Божому плані віків є запланований час горя. «І буде час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу» (Дан. 12:1). Цитуємо ще два тексти, щоб допомогти нам замислитися над цим: Мат. 10:34: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча». Також Луки 12:51: «Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ». Єгова дав нам дуже інформативну картину Свого плану в 1 Царів 19:11-12: «Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос». Ці три природні явища зображують відповідно, як ми вважаємо, всесвітню війну, всесвітню революцію та всесвітню анархію (див. також коментар брата Рассела в R 5649).
Досліджуючи світову війну в її двох фазах, що мала місце протягом останнього століття, ми дізналися про причини та жахливу природу символічного «вітру». Ми також бачили достатньо насильницьких революцій у різних країнах, щоб отримати деяке уявлення про справді жахливу серйозність революції, яка поширюється по всьому світу, як це зображено символічним «землетрусом».
Бог має кілька цілей, дозволяючи кожній із цих трьох фаз часу горя відігравати значну роль у Його Плані. Помітним серед них є Його бажання навчити людство в дуже практичний і тривалий спосіб, що їхня віра в різноманітні людські схеми миру та процвітання є марною.
Проте уроки будуть тривати. Згідно з 1 Царів 19:11, 12 після землетрусу спалахнув огонь. Це символічний огонь анархії. Не обмежені, експериментальні форми анархії, які виникали в історії, ані локальна чи початкова анархія, яка присутня в некерованих подіях сьогодення. Цей особливий «огонь» стосується скоріше періоду
всесвітньої анархії.
Зі Святого Письма ми знаємо, що в якийсь момент старі наглядачі гріха, омани та самолюбства, які тепер значною мірою стримуються державними урядами, збунтуються у світі без вождів і закону, і цей період швидко переросте в найгіршу анархію, хаос і розруху. Це великий «огонь» з 1 Царів 19:12, руйнівник, який змітає в історію будь-які залишки імперії сатани, які залишилися незруйнованими всесвітньою війною та революцією. Це буде катастрофа неймовірних масштабів для народів світу.
Мир та єдність є дуже бажаними; але це не завжди можливо і не завжди вигідно. Якби все було досконалим, то мир і єдність, безперечно, були б єдиною належною умовою, але поки існують недосконалості, помилки тощо, повинні існувати відмінності. У згоді з цим наш Господь проголосив, що Його послання принесе не мир, а меч у нинішніх умовах (Мат. 10:34). Він стане Князем миру поступово, аж поки мир не буде встановлений на праведній основі. А доти Він буде тим Царем, який зі Своєю Церквою царюватиме в праведності, і розіб’є злі системи та речі на кавалки, як гончарський посуд, залізною палицею (Євр. 7:2; Пс. 2:9; Об. 2:26, 27).
Є такі, що кажуть мир, мир, коли миру немає і коли мир є неможливий, та народ Господній не повинен бути серед них. Це не означає, що народ Господа має провокувати чвари. Навпаки, скрізь у Святому Письмі вони закликаються до того, щоб були миролюбними та миротворцями. Але з усіма зусиллями, спрямованими на мир, їх любов’ю до миру та їх миротворчими якостями, які постійно зростають, послання, яке дав їм наш Господь, породить заворушення. Чому? – Тому що між світлом і темрявою немає нічого спільного, між ними не може бути ні миру, ні примирення – наскільки один отримує контроль, настільки відповідно інший виключений (2 Кор. 6:14).
У згоді з цим ми бачимо в цій лекції, що через Ісусові слова серед людей відбувся розкол − одні їх схвалювали, а інші заперечували. Так повинно бути і з нами, коли ми піднімаємо прапор праведності: якщо ми дозволимо світлу Правди світити, то ті, хто любить Правду, будуть більшою чи меншою мірою приваблені нею в міру того, наскільки їхні серця щирі, правдолюбні. Ті, хто любить оману, повстануть з запереченнями пропорційно до браку щирості. Якщо так було з нашим Господом, то чи можемо ми думати, що з Його учнями могло б бути інакше?! Звісно ні. Ми повинні бути взуті в готовність Євангелії миру. Наша Євангелія − це Євангелія миру, але ми побачимо, що коли несемо її іншим, наш шлях поступу буде важким, і нам знадобиться весь захист, який Господь передбачив у Своєму провидінні, чого ми повинні сподіватися, а також знадобляться Його обітниці благословення і слави для переможців.
МИР ПРОТИ МЕЧА
Але чи Святе Письмо суперечить саме собі? Що мав на увазі Великий Учитель, коли сказав: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча» (Мат. 10:34). О, Він пророчо говорив про
наслідок, до якого Його благодатне послання любові та ласки призведе
у світі під час панування гріха! Він добре знав, що сатана, князь темряви, буде протистояти не тільки Йому, але і Його послідовникам. Він провістив, що кожен, хто буде жити побожно, зазнає переслідувань (Мат. 24:9,10; 2 Тим. 3:12), і так воно й було. Дев’ятнадцять століть це довели! Він посилав Своїх послідовників, як і Він Сам, неозброєних, щоб вони були миротворцями, щоб були помічниками, щоб «пильнувати про мир
з усіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:14). Він застерігав Своїх послідовників: «Всі, хто візьме меча, від меча і загинуть» (Мат. 26:52).
Тоді настане царювання Князя миру і, як подають пророки, Він буде подібний до Соломона, у якого не було воєн, але перед яким схилялося кожне коліно і визнавав кожен язик (Іс. 9:6,7; Лук. 11:31). Христове Царство праведності буде Царством миру, побудованим на руїнах, що залишаться в результаті цього горя.
Але послання миру й любові та добра новина про Царство, яке наближається − те Царство, яке має благословити весь світ і виконати ангельське пророцтво − за іронією долі, здається, розлютили світ, не лише невіруючих, безбожних, але, як не прикро це казати, багатьох з тих, хто вважає себе християнами, що мають власні схеми, плани та теорії, багато з яких суперечать посланню Євангелії. Темрява, змішана з самолюбством, ненавидить світло, Правду і любов Бога. Вона також не прийде до світла, щоб не об’явилися її вчинки темряви, самолюбства, амбіцій та лицемірства.
Учитель знав, якими будуть наслідки Його євангельського послання. Тільки через компроміс зі світом Його послідовники можуть жити в повному мирі з цим світом. І навпаки, усі хто був відданим і вірним Йому, були лихословлені, очорнювані та переслідувані. Таким чином, Його слова були пророцтвом про випробування, яких могли очікувати всі Його послідовники. Та більше того, Його слова були пророцтвом про
народи. Що привело нас до нинішнього рівня „цивілізованої дикості“? Що, наприклад, змушує стільки транснаціональних, так би мовити, „піратських“ корпорацій, агресивно прагнути поглинути своїх конкурентів? Що так загострило розум людства, що багатьом важко бути чесними, використовуючи будь-яку можливість отримати прибуток в нечесний спосіб? Для законодавців неможливо приймати нові закони достатнього обсягу та з достатньою швидкістю, щоб зберегти мир із розумними та інноваційними методами обходу, особливо в цю епоху всесвітнього Інтернету та різноманітних форм електронної комерції.
ПРОСВІЧЕННЯ ВИХОВУЄ НЕЧЕСНІСТЬ
Дивним чином за все це в певному сенсі відповідають закони, доктрини Христа. Як?
Свобода, якою Христос робить вільними Своїх послідовників, і світло, якому Він і вони дозволили світити на затемнений світ,
частково отримані неосвяченими серцями і розумами, можуть породити мудрість, яка, будучи неправильно застосована, перетворюється на
хитрість, самолюбний вид кмітливості. Пропорційно до того, як християнські народи відкидали біблійні істини, які вони мали, вони назавжди втрачали їх добрий вплив. Тепер ми бачимо, як інші, нехристиянські народи, будучи колись на задньому плані, стають світовими наддержавами.
Великий Учитель, Ісус, на запитання Пилата відповів, що Він був народжений, щоб бути Царем − Царем Юдеїв. Але Він також додав: «Царство Моє не від світу цього» (Ів. 18:36) − теперішнього порядку речей. Як правдиво! У багатьох із нас склалося хибне враження − що наш Відкупитель, як Великий Цар Слави, протягом століть вів
безуспішну війну проти сатани, гріха та смерті. Але тут ми дізнаємося з вуст Великого Учителя, що Його Царство належить до прийдешнього світу − світу, який складається з багатьох славних грядущих віків. Таке розуміння породжує запитання: Хто тоді правив цим світом? Ми відповідаємо − сатана!
Відповідь Господа Ісуса полягає в тому, що сатана є князем цього світу (Ів. 12:31; 14:30; 16:11; Еф. 2:2). Його також називають «богом цього світу» (2 Кор. 4:3,4). Але він узурпатор. Влада над землею спочатку була дана людині. Але сатана, обманувши наш рід, представляючи темряву за світло, став узурпаторським правителем, використовуючи людство лише як своє знаряддя. Коли ми розмірковуємо про те, скільки людей неслухняні євангельському світлу, то бачимо величезну імперію, яку контролює цей князь темряви. І коли ми бачимо порівняно небагатьох, хто є воїнами хреста та послідовниками Агнця, ми розуміємо, що, як сказав наш Господь Ісус, протягом довгих століть Євангельського віку за Ним йшла лише «мала черідка» (Луки 12:32).
Усе, що стосується цього великого Плану спасіння, викладеного в Божому Слові, є розумним. Вирішальне випробування вибраної Церкви було необхідним для того, щоб як вірні й милосердні священники Бога і Христа, об’єднані з Ним у Його царській славі, вони могли бути Божим знаряддям у допомозі людству. Вони піднімуть людину з упадку, який став наслідком шести тисяч або більше років гріха та злого впливу князя темряви. Це буде здійснено впродовж «тисячі років», які Біблія визначає як період правління Месії (Об. 20:1-15) − період не надто довгий і не надто короткий, аби здійснити велику працю спасіння світу.
Але хтось може запитати: Якщо дев’ятнадцять століть знадобилося для розвитку єдиної істинної Церкви, меншої громади, скільки ще часу потрібно буде для піднесення всього світу? Ми відповідаємо: Божественна мета не полягає в тому, щоб піднести світ до становища
духовної природи та слави вищого вивищення, яке було запропоновано сплодженим від Духа, щоб від них вимагалося таке вирішальне випробування жертовного послуху навіть аж до смерті. Для реституціоністів Бог пообіцяв
земні реституційні благословення та умови. Коли князь темряви буде зв’язаний, а Сонце Праведності зійде з лікуванням у своєму промінні, тоді темрява гріха й смутку втече у визначений Богом час. Лише
одне століття такого благословенного впливу на світ, безумовно, творило б чудеса. Хто знає, які чудові винаходи та благословення чекають на нас (1 Кор. 2:9)!?
Далі відбудеться поступове пробудження всіх, хто заснув смертю. Вони вийдуть із в’язниці смерті − вийдуть, як подає Святе Письмо, щоб познайомитися з правдивим Богом і Його славним Сином, Відкупителем, а також з принципами праведності в протиставленні до принципів гріха.
ШВИДКИЙ ПОСТУП ДО РЕСТИТУЦІЇ
Ми не можемо припустити, що за таких умов більшість людей потребуватиме довго сидіти, підраховуючи цінність запропонованих їм благословень вічного життя та реституції.
Висхідний поступ − воскресіння, піднесення, відродження − буде швидким. Так покоління за поколінням буде виходити з гробу і насолоджуватися подібним досвідом, доки всі мертві в Адамі не вийдуть. Бог передбачив це через смерть нашого Відкупителя. Оскільки Ісус з задоволенням виконував волю Отця, Він був славно нагороджений високим піднесенням до Божественного рівня слави, честі та безсмертя.
Досягнення стану доброї волі між людьми означатиме досягнення людської досконалості. Бог є любов. І коли наші прабатьки були створені на земний образ Бога, любов, мабуть, була домінуючою рисою їхніх характерів. Те, що ми бачимо в самолюбстві, значною мірою є справою спадковості, і всі життєві звички відповідають їй, постійно посилюючи свою вагу та тримаючи нас. Але з новим Царем і новим правлінням праведності прийде славетне піднесення і перетворення. Поступово, протягом тисячі років правління Месії над світом, зло самолюбства стане очевидним, а краса святості та любові буде показана на контрасті.
Винагорода за реституцію підніме всіх бажаючих і слухняних з гріха і самолюбства до святості й любові. Тоді, завдяки любові, яка є самою сутністю людського буття, добра воля щодо людей пануватиме всюди, тому що Божий закон, майже стертий під час панування гріха, буде перезаписаний у людському єстві (Прип. 3:3; 7:1-4; Єр. 31:33). Закон, як ми знаємо, наступний: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом; і ближнього твого, як самого себе» (Луки 10:27). Які ми раді, що це є правдою! Як же ми раді, що жахливий обман, підкинутий людству в темні віки щодо Бога жорстокості та пекла вічних мук, це фальшивка!
ВСЕМОГУТНІЙ ТВОРЕЦЬ
В нашому сучасному світі владу дуже цінують, хоча й бояться. Двома показниками сили, за якими оцінюються країни, є економічний та військовий. Як правило, головні народи будь-якої епохи мають один або (зазвичай) обидва ці показники, щоб через їх використання впливати на формування світу таким чином, що це було на їхню користь.
Панівна влада є нагородою для будь-якого народу, хоча часто виявляється непідйомним тягарем, і імперії то з’являлись, то зникали під таким тягарем. У період після Другої світової війни протистояння між радянським блоком і заходом було небезпечним через можливість ядерної війни. Потужність вимірювалася кілотоннами та радіусом дії боєголовок − сила миттєво знищити цілі громади була причиною страху і, якимось дивним чином, гарантією того, що розумні правителі не зможуть ініціювати таких жахливих наслідків.
В основі цього аспекту людської сили лежить елемент, створений силою Бога. Це не означає, що Його слід звинувачувати в гріховних нахилах людини. Святе Письмо говорить нам, що Бог створив людину досконалою, але вона розробила схеми, що суперечать Божій волі (і завдають шкоди самому собі). Бог не винний у тому, що люди проявляють свою вільну волю (Екл. 7:29). Людина часто зловживає знаннями через своє прагнення панувати над іншими. Сила атома не є винятком. Людина століттями прагнула зрозуміти цю силу, і сьогодні народи живуть у страху перед її можливостями. Зараз ми стикаємось із занепокоєнням ядерного тероризму та необхідністю захистити суспільство від нападу за допомогою складних і дорогих протиракетних щитів.
Сила крихітного атома вражає й дає нам деяке уявлення про природну могутність Творця. Ісус творив Свої чудеса «перстом» Божим (Луки 11:20). Про силу, яку Бог тримає в резерві, ми можемо лише здогадуватися. Як християни, ми можемо знайти втіху в цьому: Він ніколи не дозволить людству знищити себе, але стримає його надмірності та визволить Своїх (Пс. 76:10; Мат. 24:21,22).
PT №780, 2022:61; ТР № 563, ʼ2022:61
Теперішня Правда № 81, Літо 2023
Велика Пасха царя ЄзекіїВЕЛИКА ПАСХА ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ
(2 Хронік 30:1-13)
«Покоріться Господеві, і ввійдіть до святині Його».
Видіння пророка Ісаї та дання йому доручення оголошувати занепад Ізраїлю мало місце «року смерти царя Озії» (Іс. 6:1). Безбожний цар Ахаз посів трон Юдеї після Озії та Йотама і безбожно правив, нехтуючи Богом та Його правом впродовж шістнадцяти років (2 Хр. 28:1). Та як виявилося, Азах мав прекрасну дружину Авійю (2 Хр. 29:1), яка старанно виховувала свого сина Єзекію, приготовляючи його до царювання, і в результаті з багатьох точок зору він став правителем, гідним наслідування, та вірним Божим слугою.
Є навіть припущення, що Ісая, який був родинно пов’язаний з царською сім’єю, виховував Єзекію і допомагав в належному спрямуванні процесів його мислення та поступування.
Той факт, що добрий син міг походити від настільки злого батька, слугує доказом того, що завдяки Божественному провидінню ми необов’язково мусимо успадкувати погані риси своїх предків. Хоча ми не в стані здолати їх до кінця (і ніхто з роду Адама не може мати надії, що через власні зусилля та виховання осягне досконалість), тим не менше, ми бачимо, що сприятливі умови, релігійне виховання і т.д., ведуть до величезної направи тих, котрі належно ними виховуються.
І тут ми маємо певний натяк думок щодо методів, які застосує Єгова, благословляючи світ і підносячи його в часі розвитку земної частини Царства в Тисячолітті. Людський рід не в стані сам піднятися з занепаду, в якому опинився, по причині короткого життя і повсюдно пануючого зла, тому також і сила, яка підійме людство, мусить походити ззовні, і не має підлягати тлінню через упадок Адама. Більше того, в умовах Божественного вироку, кара за гріх людини – смерть – мусить бути усунена, мусить бути заплачена за людину, перш ніж вона могла б бути цілком звільнена від її осуду і слабостей. Відкуплення людства Ісусом уже було доконане. Визволення з гріха та його наслідків релігійної, розумової, моральної та фізичної деградації – це завдання на майбутнє, яке буде можливо здійснити завдяки великій викупній жертві Христа.
Яка прекрасна думка, що, власне, Ісус, який відкупив людський рід і був високо піднесений в силі і великій славі, невдовзі використає цю силу для добра людини – для піднесення до праведності і досконалості кожного, хто з усіх народів землі захоче прийняти Його ласку (Об. 22:17). Підношення з занепаду буде відбуватися згідно з певними визначеними засадами, а саме: навчання, випробування, карання за провини і направа згідно вимог праведності, в чому кожна особа буде зобов’язана співпрацювати, аби могла усвідомити собі повне «відновлення [реституцію] всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3:19-21).
ПРИВЕРНЕННЯ ШАНУВАННЯ ЄГОВИ
Про те, що Єзекія був вже добре поінформований і вповні посвячений Богові, коли помер його батько, а сам він почав правити, свідчить той факт, що негайно, в перший місяць свого правління (2 Хр. 29:3), він розпочав впровадження реформ, які дуже подібні за характером до тих, що були описані в нашій темі – тобто відновлення звичаю віддавати честь Єгові як утвердженого самим Богом. Якби Єзекія не був посвячений Господу, а мав лише належний підхід у своєму серці, то прихід до влади мав би на нього протилежний вплив і привів би його до самовдоволеності та марнославства.
Першим публічним актом Єзекії було відкриття та приготування Господнього храму, який вже роками був замкнений і занедбаний, і в якому назбиралося багато сміття і т.п. Цар покликав собі на допомогу відповідних для цієї праці помічників – вибране Богом покоління Левія. Очищення храму відбувалося за законом Мойсея, і першою чинністю після завершення роботи було принесення великої жертви за гріх.
Цар Єзекія мав широку перспективу; він видав спеціальні розпорядження, щоб Пасху святкували не лише на користь двох поколінь Юдеї, але також на користь їх відлучених братів «по всьому Ізраїлю» (2 Хр. 30:1,5). Він добре розумів, що всі покоління Ізраїлю становили ще й доти в певних відношеннях одне ціле, а саме, в тому значенні, що Божі обітниці були дані цілому насінню Авраама; тому кожен, хто з усіх поколінь визнав би Єгову і шукав би Його милості, був би визнаний братом ізраїльтянином.
Це був час свята Пасхи, яке відмічалося для пригадування Господнього визволення Ізраїлю з Єгипту, що було типом визволення духовного Ізраїлю з неволі гріха і сатани, а також остаточного порятунку з неволі сатани усіх тих, які люблять праведність і прагнуть служити Господу, в час цілковитого повалення сатани в малому періоді. Було постановлено, що в тому році свято Пасхи буде святкуватися правильно. Бо хоча, як ми знаємо з опису, його святкувало, очевидно, невелике число ізраїльтян, однак загальний релігійний безлад призвів до того, що це свято не святкував увесь народ та ніхто не дотримувався всіх деталей, пов’язаних з цим святом.
Цього разу цар вирішив, що потрібно відродити його правильне святкування, якому б передували усі необхідні приготування, вказані в Законі, які стосувалися очищення народу (Вих. 12:15-20) та викидання з домів усякої закваски (символу гріха). Таким чином, принаймні в образі, типічно, народ був освячений, щоб міг відповідно святкувати своє свято. Але все це вимагало часу – потрібно було видати декрети, викликати ревність в народу, який мав виконати усю цю працю, символізуючи святість Господу та відлучення від гріха.
Оскільки народ був опоганений, то залишалося надто мало часу, щоб усі встигли приготуватися до святкування Пасхи у властивий день, тобто чотирнадцятого дня першого місяця (Вих. 12:6), і тому свято було святковане чотирнадцятого дня другого місяця – на що дозволив Господь (Чис. 9:10,11).
ЗАКЛИК ДО ЦІЛОГО ІЗРАЇЛЮ
Той самий настрій розуму й серця, який характеризував розпорядження Єзекії щодо Пасхи та її застосування щодо цілого Ізраїлю, оволодів ним і допровадив до того, що він прагнув реформації не лише двох поколінь, знаних як Юдея, але також десяти поколінь відлучених братів, знаних як Ізраїль. Відповідно, спеціальні посланці були вислані до Беер-Шеви, міста, що було висунуте найбільше на південь ізраїльської землі, щоб публічно запросити усіх ізраїльтян з кожного покоління, аби вони відновили звичай віддавання шани Єгові, а особливо, щоб з нагоди цього свята вони прийшли до Єрусалима. Поштова система в той час ще не існувала, як це є сьогодні, тому було зроблено спеціальні кроки і скликано посланців, щоб вони рознесли запрошення.
Запрошення царя Єзекії на свято Пасхи прийшло в найбільш відповідний час, оскільки пророцтво Ісаї, яке говорило про забрання Ізраїлю до неволі, уже було в процесі. В той час, власне, десять поколінь платили данину Асирії і очевидно розпочалося переселення багатьох людей. Таким чином, приготоване влаштування Єгови служило зверненню уваги кожного, хто був «правдивим ізраїльтянином», на той факт, що неволя Ізраїлю була карою за відкинення Єгови, а одночасно це запрошення мало заохотити тих, котрі мали віру і ревність до відновлення звичаю віддавання шани Богові.
Коротко кажучи, листи царя Єзекії були нагадуванням, щоб вони не забували про минуле і навернулися до Єгови: «І не будьте такі, як ваші батьки та як ваші брати, що спроневірилися Господеві, Богові їхніх батьків, і Він дав їх на спустошення, як ви бачите… Покоріться Господеві, і ввійдіть до святині Його… і Він відверне від вас жар гніву Свого» (2 Хр. 30:7,8).
Це нагадування містило думку не лише про теперішнє визволення, але також про повернення їхніх братів, які вже були депортовані. Але в північній частині царства було висміяно посланців, які розносили ці листи (10 в.). Чим більше хтось віддалився від Бога, тим більше був гордим і марнославним, як зазвичай буває. Без сумніву, це, власне, та пиха в значній мірі допровадила їх до знищення як народу.
Всі, хто є в гармонії з Богом, є покірними, і лише такі отримують славне Господнє послання з визнанням та любов’ю; вони також добре ставляться до слуг, які його приносять. Ми також помічаємо, що їх післанництво в таких умовах свідчить про велику віру і посвячення Єгові, тому що, як вони самі, так і посланці, які їх запрошують, знаходяться в погорді і стають предметом насмішок невіруючих мас.
ВІДПОВІДЬ НА ЗАПРОШЕННЯ
Хоча небагато, та, як подає опис, досить значне число ізраїльтян впокорилися і прийшли з поколінь Асира, Манасії та Завулона (11 в.) і, очевидно, отримали благословення, якими Бог обдаровує тих, які впокоряються і залишаються слухняними. Разом з цією згадкою знаходимо ще одну, що також прийшли «багато» з поколінь Єфрема, Манасії, Іссахара та Завулона (18 в.). Таким чином, принаймні п’ять з десяти поколінь були представлені більш-менш чисельно, а з позосталих два вже були в неволі – Рувим та Ґад. Крім того, ми пам’ятаємо, що деякі ізраїльтяни з десяти поколінь раніше поєдналися з царством Юди, з огляду на пануюче в їх власному краї ідолопоклонство і кращі релігійні можливості в царстві Юди (2 Хр. 15:9).
Здається, що в цілій Юдеї запрошення прийняти участь в святі Переходу було добре прийняте: «Також в Юдеї була Божа рука, щоб дати їм одне серце для виконання наказу царя та зверхників за Господнім словом» (12 в.). В результаті, того року зібралося незвично велике зібрання в Єрусалимі. Опис подає, що з часів Соломона, тобто впродовж двохсот п’ятдесяти років, не святкувалося свято Пасхи так, як тоді. Свято обходилося з великою радістю і задоволенням, зо співом і прославлянням Бога. Народ був настільки захоплений в своєму релігійному запалі, що на його пропозицію тижневе віддавання честі і слави святим речам в час Пасхи було продовжено на наступний тиждень (21-26 в.).
В цьому місці відійдемо на хвилинку від нашої теми, щоб звернути увагу на той факт, що в той ранній період правдиві, вірні ізраїльтяни з царства десяти поколінь зібралися в царство двох поколінь. Пізніше, коли покоління Юди опинилося в неволі, більше не було можливості прослідковувати подальший поділ Ізраїлю. Виданий Кіром декрет, який дозволяв на повернення з неволі, оминув усі поділи і відносився до цілого Ізраїлю (Езд. 1). Вірні з усіх поколінь, які повернулися, були разом визнані Ізраїлем, і так до них відноситься Біблія. (Подивися симфонію і перевір записи Нового Заповіту, які говорять про Ізраїль). Це, власне, залишки Ізраїлю, а не лише Юди, були зібрані завдяки особливій ласці Божої угоди в Євангельському віці, тоді як всі інші були «засліплені» і відкинені від обітниць цієї угоди аж до моменту завершення збирання «вибраних» віку Євангелії, тобто духовного Ізраїлю (див. Рим. 11:7,25-32).
Одночасно відновлення правдивої релігії, започаткованої Єзекією, не завершилося святкуванням цієї Пасхи. Воно наповнило народ ревністю у віддаванні честі Господу, ревністю в щедрій підтримці священників та Левитів, в утримуванні жертв і т.д., але також призвело до сильного руху проти будь-якої форми ідолопоклонства по всій Юдеї, поширюючись навіть на край, що належав десяти поколінням. В результаті наступило загальне знищення ідолів того краю, а також знищення пагорбів непристойності, посвячених розпущеному шануванню Ваала і т.п. Результат такого властивого навернення народу до Бога приніс йому та його цареві багато дочасних благословенств, згідно з Божою угодою, вчиненою з цим народом. Цар і народ стали дуже багаті, а їх десятина і жертви для Господа були не лише достатніми для утримання священників і Левитів, але ще багато поза тим залишалося, і потрібно було побудувати склади для його зберігання (2 Хр. 31).
АНАЛОГІЇ В ДУХОВНОМУ ІЗРАЇЛІ
Розгляньмо наступні аналогії, які мають місце в духовному Ізраїлі:
- Будь-яка правдива релігія асоціюється з порядком і чистотою, про що каже нам Апостол: «Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог» (1 Кор. 3:17). У згоді з цим ми можемо сказати, що кожен, хто намагається очистити Божий Храм і допровадити його до гармонії з Божим порядком, буде тепер благословенний, як Єзекія та його царство. Однак ми повинні пам’ятати, що нагороди, які були обіцяні духовному Ізраїлю, є духовними, а не дочасними благословенствами.
Як ми вже раніше зазначили, Господнє зібрання в теперішній час може вважатися Його символічним Храмом, хоча правдивим Храмом є переможна Церква. Тим не менше, буде властивим застосувати цей урок також до серця кожного з нас, оскільки, як зазначає Апостол, кожен християнин є Храмом Духа. По цій же причині Церква зазвичай може бути належно трактована як Храм Духа, посвячений і відданий Господу.
Таким чином, кожен окремий християнин, виправданий та освячений через велику жертву примирення нашого Первосвященника, повинен зберегти себе (і, наскільки це можливо, усіх інших, пов’язаних з ним і пронизаних тим самим духом) від будь-якого опоганення світовістю, щоб в такий спосіб отримати очищення з нечистоти світовості, щоб таким чином отримати Господнє благословення в духовних справах. Увесь Господній люд повинен пам’ятати про потребу очищення з бруду світовості, і не лише минулого, але також від того, який тепер є в світі. Ми пам’ятаємо слова Апостола: «Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху» (2 Кор. 7:1).
Однак недостатньо доконати саме очищення, його потрібно ще провести згідно з Божественними розпорядженнями. Як Єзекія, священники та Левити були очищені і посвячені «за законом Мойсея», посередника угоди між Богом та Ізраїлем, так і ми, які належимо до дому синів, маємо також старатися очищуватися та освячуватися в точній згоді з законом Христа, Посередника Нового Завіту.
Як під Угодою Закону потрібно було дотримуватися формального ритуалу, так у Євангельському віці потрібно дотримуватися певних форм віри, слухати «здорової науки» і бути слухняним. Наше очищення не відбувається через кров бичків і козлів, але через заслугу дорогоцінної крові Христа, який не вимагає помсти на нас за Його смерть, але, навпаки, кличе про милосердя, прощення і милість для всіх, які через Нього приходять до Отця.
- Для нас також є урок в широкій концепції Єзекії про загальне святкування свята Пасхи всіма ізраїльтянами. Ті ж, котрі виявили бажання взяти участь у вшануванні Господа, мають вважатися братами і заохочуватися до цього. Посідання Єзекією широкого, багатого біблійного знання, яке стосувалося описаних подій, не було достатнім. Його обов’язком і привілеєм було упевнитися, чи між правдивим Господнім народом та зарядженнями, які стосувалися шанування Бога в Його домі, храмі, не було жодних розділяючих бар’єрів.
Подібно духовні ізраїльтяни повинні усвідомити собі, що всі «правдиві ізраїльтяни» становлять одне у Христі Ісусі, і всі мають буди оцінювані і трактовані як правдиві ізраїльтяни, які довіряють дорогоцінній крові Христа як великій викупній жертві за гріхи і посвячуються Господу на службу. Таке загальне визнання характеру християнина, у що ми з задоволенням віримо, посилюється в останньому столітті. Але є ще багато роботи в цьому відношенні: потрібно знайти усі сектантські перешкоди, знищити сектантські назви та віровчення, а правдиві християни (усі, які вірять в дорогоцінну кров Христа і є цілком посвяченими Господу, повинні бути слухняні вказівкам Його Слова, найкраще, як тільки можуть його зрозуміти) повинні перебувати разом і бути одним людом без інших різниць, крім того, що одні осягнули більше знання і вищий рівень посвячення, аніж інші – але всі повинні старатися дійти до повного зросту в Ісусі Христі (Еф. 4:13).
- Ми повинні також взяти урок з того, що таке післанництво про правдиву спільність правдивих ізраїльтян, а згідно з Божими обітницями усіх, не дивлячись на вірування і погляди, не завоювало б тепер популярності, як воно не було популярним серед багатьох і в ті часи. Тепер, як і тоді, більшість схильна висміювати і трактувати тих, котрі пропагують простоту, яка виявляється в Ісусі Христі, про що вчить Святе Письмо і було на початку практиковане в ранній Церкві, як фанатиків та мрійників. Не дивлячись на це, тепер, як і колись, деякі притягуються, як вони це собі усвідомлюють, властивим посланням – Правдою. Ми не сумніваємося, що багато інших почують цю новину, але не матимуть відваги поступати згідно її вказівок, як це, без сумніву, мало місце з деким в Ізраїлі. Однак певна частина з майже всіх сект, вірувань і груп буде притягнута. І виявиться, що це будуть люди лагідні, готові і охочі впокоритися. Горді натомість будуть підтримувати сектантство, дбаючи про пов’язані з тим почесті і становища, але вони не отримають спеціальних Божих благословенств. «Блаженні лагідні».
- Правдиве відродження релігійних почуттів щодо Бога, вшанування Його з «оздобою святості» і згідно з вказівками Його Слова, асоціюється тепер, як і в часи Єзекії, з загальним знищенням ідолів. О, як багато довкола нас ідолів, які Господній народ ревно повинен знищити! Ці ідоли мають багато різних форм і характеристик, але один спільний характер. Одним з тих ідолів, через які тисячі за тисячами падають ниць на землю, є Сектантство, ще іншим є Гроші, далі Жадоба, потім Самолюбна Амбіція, ще іншим Пиха, далі Вигода і, загалом, існує цілий легіон зі спільною родинною назвою – Самолюбство.
Кожен, хто через відкуплення дійшов до стану виправдання через віру і повного посвячення Господу через відкуплення в Ісусі Христі, кожен, хто шанує Господа в «оздобі святості», легко собі усвідомить огидний характер тих ідолів, які великий противник посилає кожному через гріх, щоб ми їм вклонялися і їх шанували. А пропорційно до нашої ревності в служінні Господу, пропорційно до міри Його Духа в наших серцях, ми самі будемо з запалом триматися здалеку від тих ідолів, підкоряючи не лише слова наших уст і вчинки нашого життя, але також усі наші думки під волю Бога в Ісусі Христі (1 Ів. 5:21; 2 Кор. 10:5).
BS №528 ’80:20; TP №391, ’88:117.
Теперішня Правда № 81, Весна 2023
Опубліковане Світло (Як Бог подавав правду для Свого люду протягом віків?)ОПУБЛІКОВАНЕ СВІТЛО
«Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї» − Пс. 119:105.
Розпочнімо нашу подорож за допомогою світла, опублікованого 178 років тому, яке стосується періоду, коли релігійний світ був просякнутий віровченнями Темних Віків (часу, коли світ переходив стан стагнації або занепаду) приблизно між 500 і 1500 роками нашої ери. Час релігійних забобонів, хрестових походів – час, коли релігійні війни між християнами та мусульманами розпочиналися головним чином з метою забезпечення контролю над святими місцями (серед яких був Єрусалим), які вважалися такими серед обох груп. В сумі вісім головних хрестових походів мали місце між 1096 та 1291 роками.
Давайте ознайомимося з історією виникнення, розповсюдження та впливу книг перед Жнивом Євангельського Віку, під час цього Жнива й після нього. Ми, як посвячені Божі діти, маємо добру причину для радості, коли бачимо Божественне керівництво в наших працях від моменту початкового зрозуміння, коли проповідники та видавці почали відокремлювати світло від темряви, й аж до народження повного світла, коли воно було вже на часі − Прип. 4:18: «А путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня», а також Іс.60:2: «Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється».
Розпочинаємо з одного із вибраних Божих знарядь, який народився 15 лютого 1782 р., Вільяма Міллера. Він отримав лише 18 місяців формальної освіти, але його прагнення знання допровадило його до такого рівня самоосвіти, який дозволив йому зрозуміти просте, пряме свідоцтво Святого Письма. В 1844 р. брат Вільям Міллер у віці 62 роки розпізнав термін Вавилон як такий, що означає замішання. Цей термін застосовується у Святому Письмі до різних форм фальшивої релігії, які колись були чисті, а тепер стали піддані зіпсуттю. Ми вибрали кілька уривків Святого Письма, які допоможуть нам зосередитися на цьому питанні.
В Івана 15:8 наш Господь каже нам: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої». Така віра мусить бути сповнена енергійності та активна: «Віра, що чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Якщо ми маємо правдиву віру і любов, то матимемо ревність, яка виявляється в добрих учинках і в радості від служіння нашому Небесному Отцю. Так, Мат. 7:19 каже: «Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається». Ці думки також відносяться до наших часів! Тепер повертаємося до нашого аналізу опублікованого світла. Вільям Міллер не поділяв впливів, які привели до фанатизму. Він заявив, що кожен дух повинен бути випробуваний Божим Словом, щоб ми знали, якого роду цей дух: «Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Мат. 7:20).
Тепер придивімся до приятеля Вільяма Міллера, проповідника Джозефа Марша; завдяки впливу Вільяма Міллера і зв’язкам з ним у 1851 році він опублікував книжку про славну реституцію під назвою
The Age to Come (
Наступаючий Вік). В ній він обговорює земне передтисячолітнє Царство Христа і представляє думку на тему поган, що живуть в час повернення Христа. Також британський педагог, Генрі Данн, написав наступні чотири книжки, одна з яких містила 700 сторінок і навчала, що неспасенні померлі будуть пробуджені на пробу до вічного життя. Ще інший, Яків Блейн, був зацікавлений працею Генрі Данна і цитував її. Яків Блейн в 1871 р. написав і опублікував книжку
Hope for our race and God’s government Vindicated (Надія для нашого роду і Божий уряд підтверджені).
Тепер звернімо нашу увагу на братів Джорджа Сторса і Джорджа Стетсона, які були сучасниками тих братів, про яких ми згадали вище. Мої дорогі брати, якщо ви колись застановлялися над цінністю релігійного навчання матері, то уважно прочитайте подані нижче думки. Мати Джорджа Сторса збирала своїх дітей навколо себе, щоб навчати їх про справи, що стосувалися Бога та Ісуса. Оскільки кальвінізм був єдиним доступним навчанням, то вона старалася, як тільки могла, протидіяти цьому фаталістичному богохульству і передати їм, що коли вони шукатимугь Господа, то знайдуть Його. Це призвело до того, що в розумі молодого Джорджа повстало глибоке прагнення стати християнином. «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мат. 6:33).
У віці 18 років Джордж Сторс під час роздумів був настільки вражений почуттям доброти, яка походила від Бога, що постановив шукати Господа, аж доки не знайде Його. Одного разу під час розмови зі своєю матір’ю він згадав, що любить слухати когось, хто з почуттями говорить про Ісуса. Його матір запитала тоді: «Чи ти вважаєш себе християнином?». На це він відповів, що дуже зацікавлений цим питанням. Мама сказала, що вже давно про це думала, і з того часу вони обоє проводили часті розмови і разом молилися. Вона була для нього матір’ю у багатьох значеннях цього слова, й тому він ніколи не переставав дякувати Богові за неї. Потім він одружився і вступив в Конгрегаційну Церкву, а через шість з половиною років померла його дружина. Тоді він вперше почув методистського проповідника. Про це він сказав: «Їхнє пекло було гарячим, але їх вільна ласка намагалася злагодити деякі з їхніх богохульств». Джордж знову одружився і приступив до методистського служіння. Він швидко переконався, що не може віддати своїх переконань в руки єпископів. Після шістнадцяти років він відмовився від цього служіння!
В 1837 р. на підлозі вагону потяга він знайшов брошуру, яка говорила про знищення як остаточну долю безбожних. Після довгих досліджень він зробив Біблію і тільки Біблію підставою своїх поглядів. У 1841 р. він ввійшов до групи лідерів, які підтримували брата Вільяма Міллера та його вчення про другий прихід. Наступний важливий крок в житті брата Сторса настав тоді, коли він несподівано був запрошений зайняти становище пастора в м. Олбані в штаті Нью-Йорк, де вже були знані його погляди на тему умовного безсмертя. В 1842 р. він відчув, що мусить чітко пояснити своє розуміння. Тоді вперше церква була заповнена вщерть. Свої роздуми він виклав у шести проповідях, які пізніше були опубліковані.
Ціль шести проповідей брата Сторса була виражена в підзаголовку: Чи існує безсмертя в гріху і стражданні? (1) Безсмертя тягне за собою вічні страждання. Тут він заявив, що такі вчення походять від Платона, а уявне безсмертя душі є чистим припущенням. (2) Смерть є цілковитим позбавленням життя. В цій проповіді він підкреслює, що загинути означає перестати існувати, як вчив Ісус, а загибель означає смерть, а не життя в нещасті. (3) Смерть є знищенням свідомого існування. Він додає, що грішні люди були уражені смертельною хворобою (гріхом) цілковитого знищення свідомого існування. (4) Отці церкви поєднували філософію з Біблією. Він цитує Енфілда, який стверджує, що деякі Отці Церкви намагалися поєднати поганську філософію з християнством. Чому вчить Святе Письмо? «Усе досліджуючи, тримайтеся доброго» (1 Сол. 5:21). (5) Безсмертна душа походить з платонізму. Ясне і правильне розуміння цього вчення братом Сторсом було прийняте ним з трактату, написаного Генрі Ґрю, який він знайшов на підлозі потяга в 1837 р.. Брат Сторс стверджує, що вчення про безсмертя душі походить від філософів-платоністів, а не з доктрини Святого Письма. (6) Відсутні біблійні докази існування вічного гріха і страждання. В проповіді під номером 6 брат Сторс підкреслює, що навернені − ті, котрі прийшли з язичництва, найімовірніше мали намір поєднати поганську філософію з християнством. Свою проповідь він завершує закликом: Прийдіть до Дарувальника Життя – вхопіться за життя вічне! 1843 р. брат Сторс розпочав працю редактора
The Bible Examiner (Дослідник Біблії) і невдовзі почав здобувати успіх на цьому полі.
Розгляньмо тепер деякі доктрини, яким навчав брат Джордж Стетсон, який народився в 1814 р. в Огайо і був начальником пошти в місцевості Олена. Наступна згадка говорить про нього як про лікаря Стетсона, який практикував в 1851-1855 роках. Наступна історична згадка стосується Джорджа Стетсона і Джонаса Вендела, який впродовж кількох років служив у зібранні в Норволк, Огайо. Читаємо про це у виданні
The World Crisis (Світова Криза), написаному в 1873 р. Джонасом Венделом. Брат Стетсон помер у своєму домі в Едінборо, в Пенсильванії, в 1879 р.. Похоронне богослужіння відбулося в звичайному залі, оскільки він був більшим за будь-яку іншу з місцевих церков. Воно відбулося в неділю і з огляду на взаємоповагу усі церкви були замкнені, а пастори взяли участь у цьому богослужінні.
Останнім проханням брата Стетсона було, щоб пастор Ч.Т. Рассел виголосив проповідь на його похороні. В похоронних урочистостях приймали участь близько 1200 осіб, що є доказом великої поваги, якою користувався брат Стетсон. Наш Пастор, а також вірний і мудрий раб Господа, брат Рассел, завершив похоронну промову такими словами: «Правда коштувала йому дуже дорого, але він купив її з радістю!». Також подано, що дім брата Стетсона знаходився в Едінборо, Пенсильванія, і він був одним з тих, хто став особливим слугою Бога. У віці шести років Пол. С. Л. Джонсон приймав участь в похороні брата Стетсона і вперше побачив там пастора Рассела. Брат Джонсон сказав, що добре пам’ятає атмосферу честі і сповненої жалю пошани, які були виявлені під час цього жалобного богослужіння. Приблизно через два місяці помер брат Сторс. Пастор Рассел під час похоронної промови сказав: „Наш брат тільки ввійшов в 84 рік життя і часто хворів. Він був вірним слугою і невдовзі ввійде в радощі Господа. Оплакуємо втрату приятеля і брата у Христі“.
Ця інформація породжує питання: Як брат Рассел пізнав і зрозумів Боже Слово? У 1870 р., після дворічного дослідження похмурих пустель поганства, брат Рассел піднявся майже зі стану розпачі, приходячи до релігійної правди завдяки служінню Джонаса Вендела, проповідника групи Другого Адвенту. Це був той самий чоловік, який служив разом з братом Стетсоном. Завдяки опублікованому світлу тих всіх Божих слуг пастор Рассел переконався, що Біблія є правдивим Божим об’явленням для людства, і що вона не вчить ні про безсмертя людини, ні про вічні муки. Брат Рассел зустрівся з братами Стетсоном і Сторсом, коли отримав публікацію
The Bible Examiner. Брат Сторс впродовж років стверджував, що Адам спровадив на людство гріх і смерть, а не вічні муки, а Ісус, з Божої ласки, дав Себе на викуп за всіх. Будучи наповнений такими ученнями,
The Bible Examiner справив на бр. Рассела найбільш корисний вплив. Потреби бр. Рассела, пов’язані з його розвитком і приготуванням до служіння були задоволені в особливий спосіб, не стільки завдяки усним переказам, скільки через статті і листи, які містилися в
The Bible Examiner.
Цей журнал і листи читали інші члени зібрання, як також сам брат Рассел. Члени цього біблійного зібрання бачили, як брат Рассел зростав у знанні, яке брати Стетсон і Сторс виливали на нього. Жоден з них не знав тоді, ані не усвідомлював, що брат Рассел був тоді приготовлюваний до уряду домоправителя над Господньою челяддю, як спеціальний представник Ісуса, бо це, власне, означало таке помазання! Це було показано в його управлінні жнивом, як також в провадженні дискусій в той час.
Брати Стетсон і Сторс, які працювали з пастором Расселом, усвідомлювали собі цей факт. А через кілька років після помазання антитипічного Давида, помираючи, вони завершили своє служіння. Як антитипічний Самуїл, брати Стетсон і Сторс розпізнали, що тим, що залишився, − тим, котрий мав пасти вівці, − був пастор Ч.Т. Рассел.
Продовжуємо нашу подорож, обговорюючи світло, опубліковане 136 років тому, коли релігійний світ був просякнутий віровченнями (основами віри) з Темних Віків, з періоду між 500 і 1500 роками нашої ери. Тому це було небачено, щоб молодий чоловік – Ч.Т. Рассел, який мав 34 роки − розглядав різні погляди і написав та опублікував книжку, яка їх пояснювала. Вивчаючи ці погляди, ми помічаємо в цих досягненнях відвагу і запал духа автора, не дивлячись на гнітючі перешкоди, а також бачимо багату спадщину, яку він нам залишив. Ми прагнемо разом з Вами заглибитися в історію розвитку, поширення і впливу цієї книжки в період Жнива і аж до наших часів. Правди, які містяться в книжці
Божий План Віків (Р1), стали зрозумілі впродовж 16 років, 1869-1885, при чому значна частина процесу написання мала місце в 1882-1886 роках. Нашим бажанням є, щоб Ви зрозуміли, як Божа рука супроводжувала появу цієї книжки, а також, щоб ми побачили вплив іншого опублікованого світла, написаного вибраними Богом авторами. Ми хочемо поділитися з Вами прізвищами деяких із них!
Джозеф Марш, співпрацівник Вільяма Міллера, написав книжку, опубліковану в 1851 р. (за 34 роки до 1 Тому), під назвою
The Age to Come (Майбутній Вік). В ній він обговорює земне передтисячолітнє Царство Христа. Він вірив, що під час повернення Христа житимуть погани. Генрі Данн написав принаймні чотири книжки, в яких він навчав, що неспасенні померлі будуть пробуджені на пробу до вічного життя. Яків Блейн у 1871 р. опублікував книжку
Hope for our Race (Надія для нашого Роду), а також
God’s Government Vindicated (Божий Уряд Підтверджений). Джордж Сторс в 1871 р. опублікував книжку під назвою:
Promise and Oath of God to Abraham (Обітниця і Присяга Бога для Авраама). Брат Сторс заявив, що майбутня проба щодо життя є запевнена обітницею, даною Авраамові. В 1873 р. він видав наступну книжку
The Divine Plan in the Government of our Race (Божий План в Управлінні нашим Родом), в якій він накреслив епохи Божого плану, як їх тоді розуміли. У значній мірі успіх 1 тому виникав з того, що він був побудований на успіхах або поразках тих попередніх книжок – опубліковане світло на часі!
В 1880 р. один зі співпрацівників пастора Рассела, Джон Г. Патон, написав
Day Dawn (Світанок Дня), представляючи дві теми, реституцію і пророцтво часу, а опублікована вона була А.Д. Джонесом, який також розпочав публікацію під назвою
Zion’s Day Star (Зоря Дня Сіону).
В 1877 р. Н.Г. Барбур і Ч.Т. Рассел видали свою книжку
The Three Worlds (Три Світи). Вважається, що стаття з
Трьох Світів була першою, яка поєднувала ідею реституції з пророцтвами часу – пізніше ці теми розглядалися в 1, 2 й 3 парусійних томах. Це була велика кількість опублікованого світла, однак це ще не була вся правда.
Тепер дозвольмо нашому розуму повернутися в часі на якихось 3100 років до останнього судді і першого пророка. Самуїл був посвячений Богові в момент народження сповненою вдячності матір’ю і вихований в святині в Шіло священником Ілієм. Самуїл, найбільший патріот Ізраїлю і речник Бога, з гнівом засудив Саула і таємно помазав Давида на царя. 1 Сам. 16:1 каже: «І сказав Господь до Самуїла: Аж доки ти сумуватимеш за Саулом? Таж Я відкинув його, щоб не царював над Ізраїлем. Наповни рога свого оливою, та й іди, пошлю тебе до віфлеємлянина Єссея, бо Я наглянув Собі царя між синами його». Знову перенесемося до часу, коли Бог наказав антитипічному Самуїлові, щоб той наповнив свій розум (ріг з 1 в.) відповідними правдами і знайшов вибранця з-поміж номінального люду (Єссея), який любить і досліджує Біблію.
Бог через засади Свого Слова, через Свого духа і провидіння почав у 1846 р. промовляти до Вільяма Міллера, який зауважив, що видатні лідери номінальної церкви були відкинені Господом. Він також визнав, що, подібно до Самуїла, був занадто старий і змучений, щоб бути лідером, і тому шукав когось вибраного Богом. В 1846-1871 роках брати Джордж Сторс і Джордж Стетсон як члени антитипічного Самуїла шукали лідера для Господнього люду. Антитипічним наймолодшим сином Єссея був Ч. Т. Рассел.
Як Ч.Т. Рассел пізнав і зрозумів Слово Боже? В 1868-1870 роках, після дворічного дослідження понурих пустель поганства, брат Рассел піднявся майже зі стану розпачі, приходячи до релігійної правди завдяки услузі вибраного Богом знаряддя Джонаса Вендела, проповідника Другого Адвенту, який переконав його, що Біблія є Божим об’явленням. Перебуваючи під впливом служіння Джонаса Вендела, пастор Рассел дійшов до такого розумового настрою, що готовий був досліджувати Біблію як Божественне Об’явлення. Читання пастором Расселом журналу
Дослідник Біблії було найбільш корисним для майбутнього визначення пастора Рассела як антитипічного Давида. Брати Стетсон і Сторс, як члени антитипічного Самуїла, мали привілей помазати пастора Рассела на антитипічного Давида в 1871-1874 роках. Пастор Рассел мав 19 років, коли розпочалося це помазання. Завдяки опублікованому світлу тих всіх Божих слуг пастор Рассел переконався, що Біблія є правдивим Божим об’явленням для людства, і що вона не вчить ні про безсмертя людини, ні про вічні муки.
Як посвячені діти Всемогутнього Бога ми знаходимося під враженням біблійної правди, що Бог є за стерном і вибирає тих, котрі будуть Йому служити! Тепер проаналізуймо біблійну історію Самуїла. В 1 Сам. 1:13,15,20,27,28 читаємо: «А Анна вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п’яну». 15 в.: «А Анна відповіла та й сказала: Ні, пане мій, я жінка скорбна духом, а вина та п’янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем». 20 в.: «І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім’я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його». 27 в.: «Я молилася за дитину цю, і Господь дав мені жадання моє, що я просила від Нього». 28 в.: «А тепер я віддаю його Господеві на всі дні, скільки він жаданий для Господа. І вклонилася там Господеві». Ми всі знаємо, як Бог послужився Самуїлом.
Як сильно ця історія нагадує нам історію матері брата Джорджа Сторса, коли вона зібрала своїх дітей, щоб вчити їх про Бога, Ісуса і розказати про посвячення Джорджа Господу. Пані Сторс сказала до Джорджа: Ти шукатимеш Господа і знайдеш Його. О, мої любі посвячені брати, ми можемо мати докладно таку ж довіру до тих, котрих Бог вибрав як антитип Самуїла! Через тих Божих слуг пастор Рассел був вибраний на становище домоправителя над Господньою челяддю як спеціальний представник Ісуса, про що ані він сам, ані інші не знали. Пастор Рассел одержав дуже солідний фундамент, на якому міг будувати. В 1878 р. пастор Рассел виголосив серію проповідей, які пізніше були опубліковані в газетах Пітсбурга і у
Вартовій Башті Сіону. Вони були наступними: (1) Ціль повернення нашого Господа, (2) День суду, (3) Спосіб другого приходу, (4) День Господній, (5) Коли прийде Христос. В тих назвах ми можемо зауважити вплив брата Вільяма Міллера як прихильника Другого Адвенту.
Пастор Рассел опублікував також трактати, які пізніше поєднав у 164-сторінкову брошуру під назвою: «
Пожива для Думаючих Християн». Вона сягала тиражу в півтора мільйона екземплярів. Пастор Рассел мав також серію шести проповідей, які вияснювали Божий план віків. Згадка про це є подана в R 0347 (1882 р.), але ми не знаємо деталей, які містилися в тих проповідях.
Пастор Рассел почав розуміти Левит 16 і написав статтю в R 0072 (1880 р.) під назвою «Тіні Закону», в якій заявляв, що Закон Мойсея був поданий в найдрібніших деталях і його слід було дотримуватися зі скрупульозною точністю. Якщо це правда, то наскільки ж ми повинні старатися докладно відчитати значення тих образів, виконання яких тривало роками і які детально представляють усі різноманітні риси праці примирення між Богом і людиною.
Восени 1879 р. вперше під час Жнива Євангельського Віку два спасіння, як вони були представлені в типах Скинії, стали більш ясні для пастора Рассела. В
Тінях Закону він написав про посвячення священства. Пастор Рассел, молячись і досліджуючи впродовж трьох днів, намагався одержати світло на тему Лев. 16. Через кілька тижнів після того, як воно прийшло, він зібрав своїх головних співпрацівників на восьмиденний семінар, де представив їм своє занепокоєння, боротьбу і молитви до Бога про освічення. Він пояснив їм свої відкриття і вони разом обговорили нове світло щодо Скинії. Це було під кінець листопада і на початку грудня 1879 р. Ці вибрані Божі знаряддя наповнили житницю правди поживою на часі так, щоб Ч.Т. Рассел став домоправителем над усім Божим маєтком (Мат. 24:45-47).
В січні 1880 р. пастор Рассел написав для лютневого видання
Вартової Башти свою першу статтю на тему нового світла, яке походило зі Скинії. Більше як через рік він опублікував книжку
Тіні Скинії, яка багатьма вважалася його найкращим опублікованим світлом. Пояснення, які стосувалися реституції, друкувалися ще перед виданням 1 Тому
Досліджень Святого Письма. Ми розуміємо, що частина успіху цього тому виникала з того, що він з’явився, основуючись на успіху тих раніших пояснень або відсутності такого успіху. Хоча велика частина 1 Тому походила з існуючого раніше матеріалу, також було трохи таких пояснень, які були написані наново в період приблизно чотирьох років. Старі і нові праці були вміло поєднані, щоб творили узгоджену цілісність.
В квітні 1882 р. в R 0335 пастор Рассел накреслив попередній план книжки:
Millennial Day Dawn (Світанок Тисячолітнього Дня). Він сказав, що вона буде містити декларацію того, що ми розуміємо як Божий план, і що це буде книжка, яку ми захочемо досліджувати самі і позичати іншим зацікавленим. Назва
Millennial Day Dawn (Світанок Тисячолітнього Дня) була вибрана, щоб відрізнити її від публікації
Day Dawn (Світанок Дня) авторства Джона Г. Пейтона, а крім того люди могли її ототожнювати з тим опублікованим світлом на тему реституції і часових пророцтв. До часу публікації назва була змінена на
Millennial Dawn (Світанок Тисячоліття) і описувала виключно план віків. Як же ми за це вдячні!
Існують різні видання 1 Тому з певними змінами в передмові і тексті, які були необхідні; напр., коли назва серії була змінена на Дослідження Святого Письма. У виданні за 1937 р. поміщена також передмова пастора Джонсона, як і авторська передмова пастора Рассела. Сума всього, чим ми з вами поділилися, принесла плід на 350 сторінок опублікованого світла. Шануймо цей багатий дар, який ми одержали!
РТ № 778, ʼ2022:18; ТР № 561, ʼ2022:18
Теперішня Правда № 80, січень-лютий 2022
Молодість Даниїла та його друзів у ВавилоніМолодість Даниїла та його друзів у Вавилоні
Даниїл 1
«І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверниться» (8 в.).
Святе Письмо представляє нам Даниїла як одного з тих, кого полюбив Господь. Його вірність Всевишньому вражаюче показує пророк Єзекіїль, через якого Господь, говорячи про незмінність Своїх присудів, які невдовзі мали торкнутися юдейської землі, сказав: «А коли б серед неї були три мужі: Ной, Даниїл та Йов, вони в своїй справедливості врятували б лише свою власну душу» (Єз. 14:14). Ці слова були сказані Єзекіїлем незадовго перед спустошенням Єрусалиму, коли Даниїл перебував у Вавилоні, в якому досяг дуже визначного становища і, без сумніву, його слава дійшла до його рідного дому.
Даниїл, разом з Йоякимом, юдейським царем, а також з багатьма визначними людьми з ізраїльської землі, був узятий до неволі, перш ніж настала остаточна неволя за днів Седекії, коли була спустошена земля, залишившись без мешканця, і коли розпочався сімдесятилітній період спустошення. Даниїлу було близько чотирнадцяти років, коли він потрапив до вавилонської неволі, в якій дожив до пізньої старості, досягши віку понад сто років (Дан. 1:21).
Книга Даниїла є однією з тих, проти яких так звані «вищі критики» витрачають багато зусиль; тоді як одні схильні називати її фікцією, інші заявляють, що вона є історією, яка описує панування Антіоха Епіфанія (який жив приблизно через сто років після смерті Даниїла), і що вона була написана якимсь невідомим автором, який для маскування вжив ім’я Даниїл. Сучасна наука та вищі критики залишаються в значній опозиції до всього, що має характер правдивого пророцтва – до всього, що могло б вказувати на пряме Божественне натхнення і намагалося б в якому-небудь значенні цього слова провіщати майбутнє. Книга Даниїла, перевершуючи всі інші, наділена тими характеристиками, і тому більше, аніж будь-яка інша книга Старого Заповіту, засуджується тими людьми. Та Господь заздалегідь попередив нас через апостолів і пророків про цих людей, чия мудрість стане для них самих пасткою й сіткою, так, що «загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається [затьмариться]» (Іс. 29:14; 1 Кор. 1:26-29).
Також наш Господь звернув увагу на те, що ці речі приховані від мудрих і розумних, а об’явлені немовлятам – зрозумілі для тих, хто не вихваляється мудрістю, яка вважається такою в світі (Мат. 11:25). Яким же правдивим стосовно фактів виявляється це твердження! Тоді як багато великих та вчених спотикаються на твердженнях вищого критицизму та інших формах невірства, Господні «малі», тихі й покірні, що надаються до навчання через Слово Отця, є поінформовані і зростають в ласці і знанні Правди.
Тим, які добре тримають у своїй пам’яті образи і пояснення пророцтв Даниїла (подані у
Студіях Святого Письма, 1-3 Томи), немає потреби представляти детальні аргументи, щоб довести, що прекрасна Книга Даниїла не є фікцією, але книгою, що прекрасніша за будь-яку написану фантазію. Також буде зайвим казати їм про те, що це історія подій, які мали місце в 167 р. до н.е., і які помилково подаються як особисте пророцтво самого Даниїла, тому що вони бачать його виконання в минулому, теперішньому і майбутньому в ширших, прекрасніших і більш дивовижних масштабах, аніж усе те, що сталося в згаданому вище році. В етапах виконання цього пророцтва вони помічають незаперечні докази діяльності надлюдського розуму, а також те, як заявив Даниїл, що Всевишній Бог об’явив в ньому таємниці Свого Плану, які ще відносяться до майбутнього.
НАВЧАННЯ ДАНИЇЛА ТА ЙОГО ТОВАРИШІВ
З нашої лекції виникає, що Даниїл та інші єврейські полонені опинились у Вавилоні, де, згідно зі звичаєм, цар обрав певне число найбільш багатообіцяючих молодих бранців, які повинні були пройти трирічний курс навчання. На той час Вавилон був науковим центром. Без сумніву, це мало подвійну мету: вавилонський монарх намагався таким чином пов’язати свою імперію з наукою і знанням світу, а також розвинути дружню атмосферу між Вавилоном та іншими державами, над якими він мав владу, щоб чужі народи відчували більшу зацікавленість Вавилоном, як центром світової імперії і були більш задоволені правами та постановами, які від нього походили, знаючи, що представники їхніх народів служили у царя радниками, тобто секретарями – магами, астрологами та мудрецями, як їх тоді називали.
Вибір чотирьох молодих ізраїльтян, без сумніву, був справою Божественного провидіння, і зі значення їхніх імен ми можемо зробити висновок, що всі вони були дітьми релігійних батьків. Значення їхніх імен є наступним: Даниїл – «
Бог мій суддя»; Ананія – «
Бог милосердний» ; Мисаїл – «
Такий, як Бог»; Азарія – «
Бог помічник». Таким чином, Єгова, допроваджуючи до занепаду народ по причині його гріховності, зробив спеціальні приготування для тих з народу, які були Йому вірні, не дивлячись на те, що сам народ перебував в неволі. Вибираючи цих чотирьох євреїв для навчання у вавилонській школі, начальник євнухів за звичаєм дав їм нові імена, щоб перервати їх почуття ідентичності з рідним домом і прищепити почуття спільності з царством Вавилону, тому він дав їм імена: Валтасар, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо.
Здається, що вже з самого початку Даниїл особливо виділявся в цій четвірці – це було наслідком Господньої ласки, і хоча всі четверо користувалися спеціальними благословенствами, його часткою були видіння та об’явлення. Даниїл користувався особливою прихильністю з боку начальника євнухів, який взяв юнаків під свою опіку, як читаємо про це: «І дав Бог Даниїлові ласку та милість перед начальником евнухів» (9 в.). Ми не повинні думати, що ласка, як з боку Бога, так і людини, була чимось цілком незалежним від самого Даниїла, навпаки, правильно поступимо, якщо зробимо висновок, що з народження (спадково), а також в результаті виховання побожними батьками Даниїл мав благородний, приємний і визначний характер, який не лише краще його підготував, щоб стати речником Господа, але також призвів до того, що всім, з ким він зустрічався, Даниїл здавався скромним, стриманим і привітним.
Яка чудова лекція не лише для молодих людей, але також для батьків! Наскільки необхідно, щоб ті, котрі стараються виконувати Божу службу, доклали зусиль в здобутті таких рис характеру, які б подобалися Богові! А якщо хтось збагне, що зовсім не має друзів, то правильним буде, якщо він припустить, що частина провини лежить на ньому самому. Було б правильним, якби всі такі старалися розвивати чемність і лагідність за всяку ціну, окрім принципів! Тільки Ізмаїл повинен був пережити те, що рука всіх обернеться проти нього, а його рука – проти всіх (Бут. 16:11,12). Натомість ті, котрі переживають досвідчення Ізмаїла, повинні побоюватися, що мають його характер, і тому вони повинні пильно дбати про милість перед престолом милосердя, через яку могли б перемогти ганебні риси та звички.
Тільки тоді, коли ми будемо зненавиджені по причині нашої лояльності до Правди (прямо чи посередньо), ми зможемо відчувати задоволення або бути переконані, що терпимо в ім’я справедливості. Як зауважує Апостол, деякі страждають як злочинці і як ті, хто втручається в чужі справи, або по причині грубості, невихованості чи браку мудрої поміркованості, які дораджує Господнє Слово (1 Пет. 4:14-16, Хом.; Фил. 4:5; Як. 1:5). Але не забуваймо, що нечемність, яка є частиною самолюбства, набагато швидше може бути витіснена з серця, аніж з життя. Всі повинні черпати заохочення з думки, що Бог та Його народ, який дивиться на все з Божої точки зору, судить Божих синів не по тілу, а по духу, тобто по намірах їх розумів, їх сердець, і вони терпеливі до слабостей тіла, якщо існують докази, що новий розум старається підпорядкувати тіло під свій контроль.
Серед тих чотирьох єврейських юнаків Даниїл від початку виявився лідером, а його лідерство провадило у правильному напрямку. В новому краї і нових умовах слабкий характер, правдоподібно, був би повністю знищений. По-перше, сам факт обрання, навіть в пробному значенні, на радника царя, безперечно, був великою честю. Неглибокий розум був би схильний до марнославства, пихатості, гордості, зарозумілості і т.п., тобто до рис, які уповільнили б справжній прогрес у навчанні, і тим самим він зменшив би свої шанси бути остаточно вибраним царем царем на його радника. Та більш важливим був би факт відокремлення від Бога, тому що Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (1 Пет. 5:5).
Даниїл міг сказати собі, як сказали б деякі: Я тепер далеко від ізраїльського краю і тісно пов’язаний з вавилонським двором, тому для мене було б корисним забути і залишити Божі закони та їх практикування, тому що вони стосувалися мене лише у моєму власному краї, а тут, далеко від обіцяної землі, я тепер можу в кожній ситуації поступати так, як це роблять кращі з вавилонян. Але Даниїл, навпаки, зробив дуже мудру постанову в своєму серці щодо того, що його народ був відірваний від обіцяної землі по причині свого непослуху щодо Бога, і він буде більш старанним в чиненні тих речей, які подобаються Всевишньому, і тому швидко знайшов можливість реалізувати свої постанови.
ТВЕРДЕ РІШЕННЯ ДАНИЇЛА ТА ІНШИХ
Завдяки царському указу ці студенти мали добрі порції їжі, – правдоподібно, значно кращі, аніж ті, до яких вони раніше звикли, – а застереження, що виникли в розумі Даниїла, не були викликані самозреченням, але виникали виключно з релігійного обов’язку. Ізраїльтянам, які були під угодою Закону, було заборонено споживати певні продукти, які зазвичай споживали інші народи, наприклад, м’ясо свині, кроля, вугрів, устриць і т.п., і, по-суті, будь-яке м’ясо, яке не було отримане через забиття, що полягало у знекровленні тварини аж до настання смерті, тому що Закон особливо забороняв вживання крові за будь-яких обставин чи умов. Їжа царського дому не була приготована згідно з тими принципами, і молодий єврей усвідомив собі, що не може мати надії на якусь зміну в цьому відношенні, і був занадто мудрий, щоб когось обвинувачувати. Він досить добре знав, що Божий Закон, якому він був підданий як єврей, не мав відношення до поган, тому Даниїл не намагався робити будь-яких спроб втручатися в загальні розпорядження.
Тож прохання Даниїла було дуже простим, бо він просив дозволити йому дуже просту, недорогу дієту з ярини, яка, без сумніву, готувалась як частина загальної їжі домочадців. Якби це прохання було виконане, то це б нікому не завдало ніяких клопотів, а Даниїл зберіг би себе від «скверни» під умовами єврейського Закону. Здається, що товариші Даниїла під впливом його рішення долучилися до його прохання. Начальник євнухів, який був прихильний до Даниїла, боявся за своє становище, якби така проста дієта, як він підозрював, виявилась недостатньою і хлопці підупали на здоров’ї під час навчання. Врешті-решт, було узгоджено зі слугою (або підчашним), що питання дієти буде піддане десятиденній пробі.
Так виявилась віра Даниїла в Бога. Даниїл пересвідчився, що навіть якщо така дієта не може бути у всіх відношеннях найкращою, то, все ж, це був єдиний можливий для них спосіб поступування, за допомогою якого вони могли уберегтися від порушення Божого Закону, тому Даниїл вірив, що Бог підтримає його в певній потрібній мірі і, як бачимо, він тут не розчарувався. Тут міститься лекція для всіх представників Господнього люду. Нашим обов’язком є не лише дослідження Господньої волі, але також глибоке роздумування над обставинами та умовами, які нас оточують, а також старання про таке помірковане поступування в житті, яке, перш за все, усім дало б Боже визнання і також принесло б якнайменше клопоту, незручностей і незадоволення іншим. Врешті-решт, обов’язок, який лежить на нас, передбачає довірливе сполягання на наглядаючу мудрість і провидіння Господа.
«А ці четверо юнаків, дав їм Бог пізнання та розуміння в кожній книжці та мудрості, а Даниїл розумівся на всякому видінні та снах» (17 в.). Коли читаємо ці слова, то не повинні розуміти, що це пізнання та розуміння були чимось цілком чудесним, як було з розумінням видінь та снів, які були дані лише Даниїлові. Скоріше, ми повинні думати, що підлягаючи впливу, так би мовити, законів природи, четверо юнаків, які мали досить сильні характери, щоб ходити дорогою самопожертви в ім’я справедливості, мали також відвагу і силу характеру в стосунку до всіх своїх справ та навчання. Ми можемо припустити, що їх характеризує рішучість в питанні їжі, яка наказувала їм краще зректися самих себе, аніж порушити Боже Право, що означало для них розумову і моральну дисциплінованість, яка могла бути корисною тим чотирьом юнакам в кожній справі щоденного життя.
Тут є наука для кожного християнина. Багато хто схильні думати, що дрібні справи життя є маловартісними, але кожен, хто досягає певного рівня в якійсь галузі життя, той, звичайно, дізнається, що ці досягнення в значній мірі були насідком рішучої сили волі, і що майже неможливо мати сильну волю в стосунку до важливих речей, якщо людина є безвідповідальною і податливою на будь-які впливи, навіть, якщо вони менш важливі. Звичка – це чудова сила, як у випадку зла, так і добра, а хлопець чи дівчина, чоловік чи жінка, які не навчилися самоконтролю в стосунку ДО малих, а в дійсності до всіх речей, не можуть очікувати, що будуть в стані ВИявити самоконтроль, коли матимуть справу лише з найбільшими і найважливішими справами.
«МАЙ ВІДВАГУ БУТИ ДАНИЇЛОМ»
Іншими словами, стосуючи обговорюване тут питання до християн, ми могли б сказати, що кожен, хто взагалі хоче стати «переможцем», повинен прикладати зусилля в даному напрямку, – великі і малі, – коли сумління та принципи їх вимагають. Лише той, хто є вірним в найменших справах, може очікувати, що виявиться вірним також в більш значних справах, і такою, беззаперечно, є Господня точка зору в даній справі. З Господньої точки зору всі справи, що мають місце в теперішньому житті, є малими у порівнянні з майбутніми речами. У зв’язку з цим Господь покликує «переможців», яких характеризує загальна вірність принципам, навіть у малих справах, а ця вірність виявить нахили або характер, якому можна буде довірити велику відповідальність, пов’язану з Царством (Лук. 16:10; Мат. 25:23).
Наприкінці трирічного періоду навчання, коли Даниїл мав близько сімнадцяти років, прийшов час екзамену перед царем, і, як можна було сподіватися, Даниїл, разом зі своїми товаришами, зберігши вірність Господу і стараючись в першу чергу чинити Його волю, показали, що є більш розвиненими, аніж їхні товариші, і вони були прийняті до складу царської ради. Ми могли б взяти з цього урок, навіть оминаючи образне значення тих подій, хоча ми так не робимо. Ми могли б сказати, що є певна відповідність між позицією Даниїла і його товаришів та позицією тих, які були покликані Отцем до царювання в Царстві разом з Ісусом, нашим Господом. Не всі, котрі були покликані, не всі, котрі стали на шлях навчання, отримали обітницю прийняття. Навпаки, багато було покликаних, але небагато буде вибраних. Та характер тих, які будуть вибрані, буде в багатьох відношеннях відповідати характеру Даниїла і його товаришів. Не всі мають лідерського духа, як Даниїл, і не всі мають видіння, об’явлення та здібність пояснення, як було з ним, але всі мають того самого духа посвяти принципам праведності, і ця посвята буде крок за кроком випробувана під впливом Господнього провидіння на вузькій дорозі, якщо ми будемо йти в сліди Того, Хто є для нас прикладом – нашого Даниїла, нашого Вождя, нашого Господа Ісуса. Тому нехай усі, котрі вимовили ім’я Христа, відвернуться від беззаконня. Нехай усі такі залишаться вірними: «Май відвагу бути Даниїлом*».
Ще інша думка вказує на те, що чиста духовна їжа є дуже важливою для Господньої черідки, і що ті, котрі осягнули знання Правди, повинні стримувати себе від будь-якої духовної їжі, яка є опоганена. Якби здавалося, що таке поступування обмежить духовне меню, а також можливості єднання з вавилонянами (християнськими групами, що вчать помилковим вченням) при їх столі, але принесе компенсуючі користі, тому що навіть найменші духовні благословенства і можливості, які Господь зішле своїм вірним, обернуться їм на духовне добре. Проведімо дослід, подібний до того, який пройшли Даниїл і його товариші, і побачмо, чи ті, котрі будуть кормитися чистим харчем Господнього Слова і котрі відкинуть пишну показність і опоганену їжу вавилонян, матимуть ясніше духовне обличчя чи не матимуть – навіть після короткої спроби. Але не думаймо, що досягнемо будь-чого лише через стримування себе від вавилонських порцій і доведення себе до духовного голоду. Кожен, хто стримується від популярних та опоганених продуктів, повинен шукати і вживати просту і не опоганену їжу, яку в своєму провидінні дасть нам Господь, бо в іншому випадку кінцевий стан, спричинений духовним голодуванням, буде гіршим від першого.
* Слова віршу і пісні Ф. Бліса, «
Dare to be a Daniel» (рос
. «Смелым будь, как Даниил»)
BS №596,’85,82; TP №371, ’86,182
Теперішня Правда № 80, січень-лютий 2022
На що Бог не зважає?ДЕВІЗ 2023 – ДІЇ 17:30,31
НА ЩО БОГ НЕ ЗВАЖАЄ?
«Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши».
Згідно зі Словом Єгови, ми уважно проаналізуємо наш текст! Давайте розглянемо період часу, коли Бог не зважає на часи несвідомості, які тривали від Адама до смерті нашого Відкупителя. В цей період часу Бог залишив людину в несвідомості; Він також не втручався, не дорікав, але продовжував Свою власну працю. Також ми тут бачимо виражене твердження з натхненого джерела, яке інформує нас, що мільйони, які жили й померли в умовах язичницької темноти до приходу Христа, не несуть відповідальності і не будуть покарані за цю несвідомість. Тим не менше, з того моменту, як помер Ісус, Бог пропонує прощення і примирення тим, які увірують в Ісуса. Він не міг зробити цього, доки Викуп не був заплачений на Голгофі, а «тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися» (звіщає –
ХОМ,
п.п.). Тепер Бог приготував Відкупителя: «Того дня відкриється… для жертви за гріх і за нечистоту» (Зах. 13:1); так, той, хто змінив серце, може очистити себе в той день [в Тисячолітньому Віці]!
Єгова, Який «визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ», передбачив період часу, «день» тривалістю тисячу років, «в Господа один день немов тисяча років» (2 Пет. 3:8). Цілий Тисячолітній Вік має бути 1000-літнім Днем Суду, коли весь світ має бути припроваджений до пізнання правди. Ми вже живемо 148 років в цьому Дні Христа, Тисячолітньому дні, що триватиме 1000 років, коли світ матиме свою пробу, свою перевірку, коли Христос і Церква будуть їх суддями. День проби світу, їх особистого випробування, має місце в «часи Відновлення всього» (Дії 3:21); Моє Слово останнього дня буде судити вас (Ів. 12:48). Не може бути суду без випробування, а також не може бути випробування без знання; тому всі повинні бути виведені зі стану смерті для того, щоб могли мати пробу до життя, і це буде в умовах Нової Угоди. Об’явлення 11:18 каже: «Час настав мертвих судити».
Після того, як буде ознайомлене з Божим Словом, в умовах повного знання і можливостей, людство одержить справедливе випробування, що братиме до уваги їхні слабкості та недомагання. Івана 5:22 каже: «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові». Наш біблійний текст каже: «Через Мужа [Ісуса Христа], що Його наперед Він поставив». «Бо гряде Він, бо землю судити гряде, Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи по правді Своїй!» (Пс. 96:13). Ісус, Голова і Тіло: «Святі світ судитимуть» (1 Кор. 6:2).
Слова «не зважаючи» вжиті тут в образному значенні, щоб вказати на те, що Бог
не фіксує,
не бере до уваги. Під час довгого періоду приблизно в 2500 років з часу потопу до першого приходу нашого Відкупителя, Ісуса Христа, людство лежить в незнанні, слабкостях і вадах (1 Ів. 5:19), але, як заявляє наш текст, Бог не звертає на нього уваги в цілому. Він звернув усю Свою увагу на кількох патріархів і невеликий народ Ізраїлю (Амос 3:2), нащадків Авраама, з якими Він склав особливу Угоду Закону.
Ізраїль увійшов у великий період навчання: спочатку, в стані неволі в Єгипті, а пізніше, під проводом Мойсея, виходячи з Єгипту до Ханаану, блукаючи впродовж сорока років по пустині; ще пізніше, під проводом суддів, а потім царів і т.д., Бог зважав на гріхи серед ізраїльтян, яких Він прийняв як «особливий люд» під Угодою Закону при посередництві Мойсея.
Ми читаємо, що кожен непослух одержить «справедливу заплату» (Євр. 2:2). Биття, карання і неволя, під Божим провидінням і з передбачення Пророків, були часткою вибраного Господнього люду. Послух приніс частині з них благословення, а непослух та ідолопоклонство принесли кари (Лев. 26) – але Бог не брав їх до уваги в стосунках зі Своїм вибраним людом.
На перший погляд це викликає здивування. Якщо ми не зрозуміємо Божественного Плану, то будемо схильні очікувати, що вибраний народ мав би бути прощений більше, аніж інші – а
це означало б, що це був би народ, чиї недосконалості не бралися б до уваги. Але це не так: Ізраїль був вибраний для якоїсь цілі. І в порядку їх приготування до їхньої місії, щоб вони могли її виконати, Господь карав і бив їх за їхні гріхи, і таким чином вчив і допомагав їм вийти з деградації більше, аніж іншим. І, як результат, коли наш Господь прийшов на світ, щоб стати Відкупителем, Ізраїль, будучи караний, битий, навчений досвіду впродовж багатьох століть, був значно більше розвиненим народом у світі в релігійному напрямі (Рим. 3:1,2).
Таким чином, коли Відкупитель представив Себе, деякі, «останок», були «справжніми ізраїльтянами» і були готові прийняти Його (Ів. 1:12) – п’ятсот осіб під час Його раннього служіння і ще кілька тисяч впродовж наступного П’ятидесятничного періоду. Це розумно припустити, що жоден інший народ на світі не мав стільки приготованих сердець, готових прийняти Месію і цілком Йому посвятитися. Зауважмо, наприклад, що проповідь Св. Павла до афінян на Марсовому Полі, мабуть, торкнулася дуже небагатьох (Дії 17:34). «А деякі мужі пристали до нього й увірували». Петро передбачив питання своїх слухачів – Навіщо ти прийшов говорити нам про цього Бога? Якщо він наш Творець і ми його діти, то чому він так довго не надсилає нам послання? І хіба ми не маємо причини не наслідувати його, якщо він не дасть себе пізнати! Відповідь Апостола: Ви не несете відповідальності до цього часу. Таку несвідомість або ідолопоклонство Бог не брав до уваги або залишав непоміченими, тому що до цього часу Його великий план не досяг того етапу розвитку, який дозволив би надіслати повідомлення для вас. Тепер це послання прийшло до вас. Бог надіслав його. Він наказує усім людям, щоб скрізь каялися – в гріхах, усіх беззаконнях − і прийшли назад до згоди з Ним.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ БОЖОГО НЕЗВАЖАННЯ
Всемогутній інформує нас, що Справедливість є головною підставою всіх Його дій: «Справедливість та право підстава престолу Твого, милість та правда обличчя Твоє випереджують» (Пс. 89:15). Він не може бути менше, ніж справедливим, хоча через Христа Він зробив так, що може бути більше, ніж справедливим – тобто люблячим і милосердним. В цьому незважанні, згаданому Апостолом, мусила бути справедливість. В чому вона полягала?
Апостол пояснює, що внаслідок вироку смерті, який тяжів над світом в загальному, а також через те, що ще не було забезпечене відкуплення з цієї кари смерті і визволення у воскресінні, це було нелогічним з боку Бога дати людству закони, які б наказували каятися і т.п.. Чому? Тому що вони вже були засуджені до смерті, найвищої кари Божого Права. Для них не могло бути зроблено нічого більше, як їх знищення, оскільки вони жили безбожно; і нічого з того, що вони чинили, не робило їх гідними вічного життя. Так довго, як це прокляття смерті лежало на них і не було запропоновано жодної перспективи визволення з нього, Бог залишав їх у спокої і достатньо справедливо «не зважав» на їхні недосконалості і не зараховував це спеціально на їх рахунок.
З євреями було по-іншому. Бог поінформував цей народ через Закон і Пророків, а також через карання за їхні переступи, і таким чином приготував серед них групу «справжніх ізраїльтян», готових до духовних речей. Додатково, Він бажав вжити їх та їхні досвіди як типи або уроки для Духовного Ізраїлю на майбутнє. Ці типи, під керівництвом Святого Духа, завдяки Новому Заповіту, давали дуже корисні уроки для Єдиної Правдивої Церкви цього Євангельського Віку – Духовного Ізраїлю, – тому що Угода Закону мала «тінь майбутнього добра» (Євр. 10:1; 8:5).
Але перед тим, як розпочати таке поступування з Ізраїлем, Бог учинив угоду з ними, обіцяючи їм вічне життя, якщо вони будуть слухняні (Неем. 9:29; Гал. 3:12). Вони радісно прийняли цю пропозицію і намагалися жити праведно, намагалися дотримуватися Закону. Вони не одержали вічного життя під Законом, оскільки не могли його дотримати; не через те, що Закон був недосконалий, але вони, подібно, як і всі представники грішного Адамового роду, були недосконалі. Бог знав про їхні слабкості і дозволив їм розчаруватися результатами їх Угоди, але, тим не менше, Він учинив це великим благословенням для них − засобом навчання, який, як ми побачили, остаточно приготував кілька тисяч, щоб вони мали такий дозрілий стан серця, аби були готові прийняти Спасителя і стати Його учнями.
Отже, єврей мав наступну перевагу над поганином на той час: він мав Божі обітниці. Він знав Божий Закон. Він мав користь від того, що намагався зробити неможливе – досконало його дотримуватися. Якби Бог не вибрав народу Ізраїлю, щоб допровадити їх під повчальними процесами Угоди Закону (Гал. 3:24), Він би «не зважав» на їхнє незнання, тобто так само, як Він зробив з переступами інших народів на той час.
ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися
В чому полягає таємниця такої зміни зі сторони Бога – з незважання на гріхи та недосконалості світу до наказу їм каятися? Якщо це було справедливо не зважати на їхні гріхи впродовж тисяч років, то чому Бог не продовжує не зважати на них? Апостол відповідає на це питання, кажучи нам, що ця зміна в Божій діяльності, Який надсилає послання, що світ повинен каятися, була основана на тому факті, що Його вічна мета на той час досягла того ступеня розвитку, який виправдовує надіслання такого послання.
Божий Син залишив славу Отця, яку Він мав перед тим, як повстав світ: Він упокорив Себе, щоб стати людиною. Як Людина Ісус Христос Він був слухняний волі Небесного Отця і віддав Своє життя на жертву – по-перше, це може принести користь посвяченим віруючим під час цього Євангельського Віку; по-друге, це може благословити людство під час Месіанського панування (1 Тим. 2:6; 1 Ів. 2:2).
Певний час ці добрі новини були обмежені до єврейського народу (Мат. 10:5,6), але через 3,5 років після розп’яття обмеження особливої ласки для Ізраїлю щодо цього послання прийшли до кінця, і тоді добрим новинам великої радості було дозволено іти до всіх поган на тих же умовах, що й для євреїв.
Євангелія або «добрі новини» складаються з інформації, що Бог у Своєму милосерді так попровадив, що прокляття смерті на Адама та весь його рід не буде вічним, що буде воскресіння з мертвих, праведних і неправедних (Дії 24:15), і що для них уже було зроблене приготування у Відкупителі і через Нього. Виникає запитання: яка буде користь з пробудження мертвих у воскресінні, якщо при тому всі опиняться там же, де вони є зараз?
Відповідь звучить, що в такому пробудженні у воскресінні не було б користі. Якщо євреї не змогли дотриматися Закону, і якщо найкращі з поган побачили, що є недосконалими і всі їхні зусилля бути визнаними Богом в теперішньому житті зазнали невдачі, то чи може бути якийсь добрий результат з простого пробудження їх зі сну смерті? Чи не було б мудрішим і кращим з будь-якого боку дозволити їм загинути як звірині?
Ми відповідаємо, що Боже Слово об’являє дуже славний результат Його Плану Спасіння. Слово воскресіння, у біблійному вживанні, означає значно більше, аніж оживлення. Воно означає пробудження, а навіть більше − підняття з усякого гріха та стану смерті вище, вище і вище до досконалості (Луки 20:35,36) – до всього, що було втрачене батьком Адамом і відкуплене через жертву Ісуса.
«БОГ ВИЗНАЧИВ ДЕНЬ»
Отже, таке значення має аргумент Апостола. Приготувавши Господа Ісуса Христа як Відкупителя Церкви і світу, Бог уможливив нову пробу або суд для Адама та його роду. Перший суд або проба Адама була в Едемі. Тоді він втратив усе через свій непослух і стягнув на себе і весь свій рід Божий осуд смерті. Христос заявив, що Він може відкупити Адама і його рід задля великої мети, щоб дати їм ще одну особисту повну, справедливу пробу або суд до вічного життя або вічної смерті.
Загальний День Суду, згаданий св. Павлом в нашому тексті, не є ані днем осуду, ані 24-годинним днем. Це тисячолітній день Христа – період Його Посередницького Панування, коли сатана буде цілком зв’язаний і злі впливи будуть усунені, а світло пізнання Божої слави наповнить цілу землю. Св. Петро нагадує нам: «Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день» (2 Пет. 3:8). Це ключ до виразів «День Христа», «День Суду» і т.п.
Посередницьке панування буде Днем Суду або проби в тому значенні, що людство, живі й померлі, будуть тоді припроваджені до повного пізнання Бога і до повної можливості здобути через процес воскресіння повне підняття з усіх слабкостей, недосконалостей і т.п., які стали наслідком нашого успадкування гріха Адама і наших власних слабкостей та незнання. Гріхи будуть покарані та одержать «справедливу заплату» настільки ж, наскільки вони були добровільні (Євр. 2:2). Кожне добре старання буде нагороджене, а кожен переступ буде покараний.
З цієї точки зору ми бачимо силу аргументу Апостола, що це Божий намір – наділити кожного представника Адамового роду пробою, яка буде складатися з чотирьох частин:
- Навчання в праведності;
- Випробування після детального навчання;
- Виправлення після детального навчання та випробування;
- Вирок після одержання повного знання та розуміння Божого Плану Спасіння.
Це ще один прояв Божої милості, «ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють» (Пс. 63:3), щоб заново та індивідуально визначити, гідний чи не гідний кожен одержати вічне життя. Але чому це повинно мати якесь значення для світу тепер? Чому Бог не чекав до Месіанського Віку, щоб зробити їм усім цю несподіванку? Чому Він дав їм послання Його любові і об’явлення цього знання про його майбутні чини? Хіба Він не знав, що пройде 19 століть, тобто що небагато з людства будуть мати «вуха до слухання», а ще менше, після того, як почують, розкаються в гріху, і настільки полюблять праведність і ненавидітимуть беззаконня, що пожертвують вигодами теперішнього життя, поширюючи послання Євангелії і намагаючись жити праведно, чинячи опір усякій неправедності?
Ми відповідаємо так, як написано: «Господеві відвіку відомі всі вчинки Його» (Дії 15:18). Бог звичайно знав, що послання Його ласки в загальному потрапить до вух, які не чують. Ми побачили, що Він наказав написати це заздалегідь в пророцтвах, щоб його почули небагато людей, які мають вуха, щоб почути Його послання любові і милості. Чому ж Він дав це послання? Ми відповідаємо, що для цього було дві причини.
Він мав на меті дати таке свідчення, щоб ті, хто розуміє, мали стимул до реформування життя. Він бажав, щоб всі пізнали, що їхня відповідальність в житті буде пропорційною до їхнього знання про відкуплення. Ця засада була поміщена в Святому Письмі нашим Господом. Він каже, що той, хто не знав і був неслухняний, буде караний порівняно менше, тоді як той, хто більше знав і грішив самовільно, буде караний значно більше – під час цієї Нової Епохи (Луки 12:47,48).
Ще одна причина проголошення цього доброго послання про День Суду Господа є та, що Бог бажає використати це послання як перший урок, щоб виконати першочергову працю інформування для особливого класу, названого «Посвяченими Табірниками Епіфанії», який Він пошукує в теперішній час, перед інавгурацією Його Посередницького Царства.
Цей клас спеціально покликаний зі світу тепер, ще перед настанням Тисячолітнього Посередницького Панування Христа, щоб вони могли стати перспективним насінням Авраама, яке буде благословляти усі народи землі (Гал. 3:8,16,29). Вони, згідно Святого Письма, мають бути допоміжними суддями світу з Христом. Св. Павло запитує: «Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?» (1 Кор. 6:2). Ми знаємо це, дякувати Богові! І ми знаємо, що вони будуть достатньо компетентні для цієї праці. Їхній досвід в їх земному житті, в боротьбі проти світу, тіла і диявола, а також переможний вихід при допомозі великого Первосвященника зроблять їх компетентними суддями світу, компетентними, щоб допомагати і благословляти світ, компетентними слугами, щоб допомагати Гідним в праці, яка буде керована на духовному рівні.
БУДУЙТЕСЯ
Ми раді закликати всіх людей скрізь до покаяння, а також раді представити їм поважну причину, чому вони повинні каятися – вказати їм на визначений Богом час, Месіанську Епоху, в якій всі будуть мати повну можливість досягнути вічного життя через Христа. Ми раді запевнити їх, що кожне старання в напрямі праведності тепер дасть їм можливість досягти значних результатів у розвитку характеру та досягти кращого становища. Ми повідомляємо їм, через послання Правди, що кожен добровільний переступ, будь-яка добровільна байдужість, буде служити не на користь їм і принесе їм сором і вічну ганьбу під славним промінням цього Нового Дня. Воно буде знаходити та виявляти перед усім людством їхні слабкості, гріхи, наскільки вони були розпізнані, стали визнані чи не були відкинені.
Є певне число вибраних, чий суд або проба відбувається тепер. Ми певні, що вони прагнуть усіма силами і в першу чергу учинити своє покликання й вибір певними через віру в жертву Відкупителя і послух Його праву духа життя – праву любові. Тепер є їх День Суду, їх день перевірки або випробування (1 Пет. 4:17). Не буде так, що ми встоїмо або впадемо як зібрання, деномінації, ложі, товариства чи родини. Наше випробування є тільки індивідуальним, і ніщо окрім прихильності серця до Господа, до Його Правди і братів не приготує нас до Царства. Нехай Бог кожному з нас додасть милості й терпеливості, щоб ми могли вистояти в пробі, так щоб могли бути досконалі та бездоганні, і недостачі ні в чому не мали (Як. 1:4).
Як Дослідники Біблії, які вивчають часи і пори Божого Плану Віків, ми тепер усвідомлюємо, що праця покликання особливо вибраних уже була завершена. Тепер, у 2022 році, ми бачимо табір, який формується після 1954 року. Тепер є значно більше братів, які посвячуються від осені 1954 року і займають своє місце в Таборі як Посвячені Табірники Епіфанії. Посвячені Табірники Епіфанії в Правді є найвищим класом з-поміж антитипічних Нетинеїв, які служать спільно з їх братами з Молодих Гідних, які є антитипічними Левитами на Подвір’ї. Також вони дуже тісно пов’язані з тими братами з Молодих Гідних, які є з того самого антитипічного покоління Манасії. Ми хочемо звернути нашу увагу на поступальний перехід, щоб уважно розглянути Боже Слово, як воно вжите до періоду перед 1954 роком, і порівняти ті самі біблійні тексти в застосуванні після 1954 року. Ми розуміємо, що це той метод, який Бог вживав упродовж всіх віків аж до цього дня. Так, впродовж цієї розширеної праці Жнива Євангельського Віку Бог знаходить вибрані посудини, щоб подавати Свою теперішню Правду.
В Е 11:340 ми читаємо: «Бог дав Ісусові розуміння Правди щодо цих етапів в свій час. Ісус свого часу дав це зрозуміти посланникам Парусії та Епіфанії, коли вони досліджували відповідні теми; вони, в свою чергу, передали це Священству, від якого це перейшло до Левитів, які, разом зі Священниками, передали це Табірникам». Наш Великий Єгова застосував
прогресивні заходи для розповсюдження Його Слова. В РТ 1983:79 читаємо: «Церква Перворідних Євангельського Віку залишила землю; посвячені нашого часу, “Ті, Що Посвячуються Між Віками”, є місцем перебування, зустрічі Бога з людьми і їх благословення. На них спочиває антитипічний стовп вогню і хмари − Правда на часі та її Дух, і вони є її розпорядниками». Тепер давайте розглянемо деякі думки щодо перехідного періоду.
Біблія вживає дівчат, щоб зобразити посвячений люд (Пс. 45:14,15; Об. 14:4; Пісн. 1:3; 6:8; порівняй Об. 7:9; 2 Кор. 11:2; див. Е 17:284). В Е 6:575, стосовно «жінок, що проголошували новини» (Пс. 68:11, ARV), бр. Джонсон пише так: «Ми розуміємо цю (перед 1954 р.) думку наступним чином: жінки тут є символічними. Вони відносяться до посвячених, які складають, або остаточно будуть складати, Малу Черідку як одну символічну жінку, Велику Громаду як 60 символічних жінок і Молодих Гідних як 80 символічних жінок. Про всіх цих символічних жінок згадується в Пісн. 6:8,9, тоді як індивідуально вони є дівчатами без числа з 8 в.». Це, очевидно, відноситься до часу Епіфанії, коли Мала Черідка була ще в тілі. Щодо Малої Черідки в цей період, то бр. Джонсон каже так (Е 11:708): «Однією зі сфер її [Малої Черідки] діяльності є 60 груп Великої Громади (шістдесят цариць) і 80 груп Молодих Гідних (вісімдесят наложниць) та посвячених осіб в обох класах, яких ніхто не може порахувати (без числа; Об. 7:9)».
Під час перебування Малої Черідки в тілі в період Епіфанії [1914-1954] було лише два інші класи посвяченого Господнього люду – Велика Громада і Молоді Гідні. В поясненні Пісн. 6:9 в Е 11:709 бр. Джонсон стверджує: «Велика Громада як окремі особи і як дочки Бога (2 Кор. 6:18) розпізнали (Малу Черідку) дочок (
як бачили дочки її) і дуже добре про неї відгукувалися (
щасливою звали її), що зробили також 60 груп Великої Громади (цариці), як також 80 груп Молодих Гідних як такі (наложниці); вони дуже добре про неї говорили (
вихваляли)» (порівняй Е 10:274). Ми маємо три класи посвяченого Божого люду, що здійснюють свій шлях в цьому житті – Малу Черідку, Велику Громаду і Молодих Гідних, до яких відноситься Пісн. 6:8,9. Це застосування відносилося до періоду перед 1954 роком.
В жовтні 1954 року поклик Молодих Гідних завершився (Е 10:114; РТ ʼ58:91-93), і тоді розпочалося будування Епіфанічного Табору Скинії як окремого від Подвір’я (РТ ʼ59:56). З того часу й далі інший клас, Посвячені Табірники Епіфанії, почав покликатися і приготовлятися як спеціальні помічники Старожитніх і Молодих Гідних в земній частині Тисячолітнього Царства. Вони є першими посвяченими з
квазі-вибраних, «п’ятим рядом насіння Авраама» (E 11:293; E 12:185,188; PT ʼ57:20-27; PT ʼ70:59). Далі, після повного залишення землі (ми залишаємо наступне твердження, щоб показати поступальну зміну) існувало три класи посвяченого Божого люду, які здійснювали свій шлях в цьому житті – Велика Громада [яка тепер уже завершена], Молоді Гідні та Посвячені Табірники періоду Епіфанії.
Це, здається, в застосуванні Пісн. 6:8 на період після 1954 р., показано в трьох групах жінок в особливій спорідненості з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада, яка є Новими Створіннями, в духовній частині Царства, є (наступною після Малої Черідки) в найближчій спорідненості з антитипічним Соломоном; отже, вони є влучно зображені в царицях Соломона, які серед цих трьох груп були найбільше споріднені з ним. Молоді Гідні є в наступній близькій спорідненості; отже, вони зображені в наложницях Соломона, які мають наступну близьку спорідненість з ним. І Посвячені Табірники Епіфанії є в наступній близькій спорідненості; отже, вони добре зображені в дівчатах, які мали наступну близьку спорідненість з Соломоном, хоча не були в подружньому зв’язку.
Їх стан ще з іншої точки зору показаний в Ізраїльтянах в Таборі, які стоять далі, аніж Велика Громада і Молоді Гідні, які були зображені в Левитах на Подвір’ї. Подібно, як Велика Громада і Молоді Гідні, ПТЕ «не мають числа», тому що немає визначеного конкретного числа будь-якого з цих трьох класів. Ми дякуємо і славимо Бога і нашого Господа Ісуса за це та інші подальші відкриття пов’язаної з цим теперішньої Правди, такої своєчасної для зміцнення Посвячених Табірників Епіфанії і для утвердження віри всіх нас в Боже Слово.
Наскільки це чудово жити під час великого
перехідного періоду, при завершенні Євангельського Віку і входження в Тисячолітній Вік, бути свідками величних кроків нашого Царя Праведності, що тепер присутній у Своєму Другому Приході! Єгова тепер в першу чергу діє з Посвяченими Табірниками Епіфанії в умовах Тисячолітнього Табору. Яку радість і мир приносить в Теперішній Час цей поступ посвяченим Божим дітям – Його перспективним синам (Йоіл 3:1; Іс. 60:4).
Наскільки важливо, щоб Посвячені Табірники Епіфанії, як і Молоді Гідні, старанно записали свої імена, вписали свої характери, в книгу життя у згоді з засадами правди, праведності і святості, втіленими у земних рисах Угоди скріпленої Присягою, до яких цілковита вірність та послух будуть вимагатися під Новою Угодою, що незабаром буде впроваджена! Ті, які успішно перейдуть тяжкі випробування теперішнього часу, поза сумнівом доведуть також в легших випробуваннях під Новою Угодою, що є переможцями, і одержать вічне життя. Але важливо, щоб вони довели свою вірність під особливими випробуваннями, якими Бог їх привілеював тепер, щоб Він їм сказав: «Добре», і тримати свій стан та зайняти особливе місце ласки, яке він приготував для них у Його Царстві.
Ми можемо бути певні, що Бог не «не зважав» на необхідну працю, яка вимагалася для розвитку Посвячених Табірників Епіфанії; швидше Він був глибоко зосереджений на представленні всієї поступальної Правди, необхідної для розвитку цього п’ятого ряду Авраамового насіння.
BS № 934, ʼ23:2; SB № 264, ʼ23:2
Теперішня Правда № 80, січень-лютий 2022
Чи є надія для когось з неспасенних померлих?ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГОСЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
Досліджуючи головні цілі повернення нашого Господа і Тисячоліття, ми хочемо подати деталі на тему шостої цілі, згаданої в першому розділі (17 Епіфанічного Тому; ТП №10), тобто благословити, можливістю отримання реституції весь людський рід, живих і мертвих. Обговорюючи цю тему, ми не говоримо про другий шанс. Біблія не вчить про другий шанс для будь-кого з роду Адама. Вона лише вчить про один шанс для кожного з них – не більше і не менше. Деякі (відносно небагато) отримують цей один шанс спасіння в цьому житті: вони мусять перемогти або ж зникнуть назавжди – вони не будуть мати наступного шансу, бо вже використали свій уділ в заслузі Христа, і оскільки Христос більше не вмирає, то вони вже не мають ніякої жертви для прощення їхніх гріхів (Євр. 10:26). Тому в питанні, яке є темою цієї статті, ми не маємо на увазі, чи є якась надія для таких осіб. Для них вже немає жодної надії. Але що буде з тими, які в цьому житті не одержали користі від заслуги Христа? Чи смерть Христа не означає для них ніякого благословення? Без сумніву, є багато таких, які померли, не чувши в цьому житті про Христа, не отримавши прощення гріхів через Його смерть. До таких ми можемо зарахувати поган, магометан, євреїв нехристиян, вмираючих немовлят, розумово хворих, тих, які померли до того, як Ісус склав за них життя, і тих, які були повністю засліплені ворогом (2 Кор. 4:4), зведені сектантством, і тому не могли зрозуміти Божого Слова, без зрозуміння якого не можна бути спасенним (Рим. 10:13,14). Чи вони є безнадійно втраченими назавжди, чи може Біблія дає їм якусь надію? Деякі запитують: чи можливо, щоб вони були спасенні через своє незнання?
Ми вважаємо, що ні, оскільки в незнанні немає жодної сили, ані нічого доброго, щоб воно могло когось спасти. Святе Письмо вказує, що незнання не є підставою спасіння, але, навпаки, віддалення від Бога і знищення (Еф. 4:18; Ос. 4:6; Рим. 2:12). Більше того, Святе Письмо доводить, що пізнання є невід’ємне від віри в Христа і від спасіння (Рим. 10:14-17; Дії 4:12). На це вказує також той факт, що осягнення спасіння включає особисту активність розуму, почуттів, волі, а це відноситься до сфери характеру, оскільки вимагає з нашого боку покаяння, віри і посвячення. Саме тому Церкві було сказано навчати, тобто передавати
знання іншим, щоб навчені могли дізнатися, як отримати спасіння (Мат. 28:18-20; 2 Пет. 1:2,3; 2:20,21).
Теорія, що погани та інші люди спасенні через своє незнання, є звичайнісіньким абсурдом. Якщо вони спасенні через незнання, то для чого тоді посилати до них місіонерів і навчати їх про те, як отримати спасіння? Згідно цієї теорії, навчання їх про спасіння зробить так, що більшість з них, які не повірять, загинуть; а без навчання вони були б спасенні своїм незнанням. Отже, навчання всіх поколінь в часі Віку Євангелії було б причиною знищення більшості, хто почув це послання. Якщо хтось скаже, що ми повинні їм проповідувати, оскільки так нам сказав Бог, то ми погодимося з цим. Проте, будемо робити це для того, аби вони могли здобути спасіння, якого ніколи не осягнули б через незнання. Ця теорія передбачає, що Бог скасовує Свої власні заміри – бажання всіх благословити. Чи повинні ми вірити, що Богу, Який хоче, щоб люди отримали життя (Єзек. 18:32), бракує здорового глузду і практичності, що Він впроваджує обов’язок навчати Божому Слову як засобу спасіння людей, Слову, через яке тепер порівняно небагато одержали спасіння, тоді як залишення в несвідомості врятувало б усіх? Для чого взагалі встановлювати обов’язок вчити і проповідувати, якщо несвідомість врятує всіх? Погляд про те, що неспасенні померлі є спасенні через незнання, є звичайно небіблійний, нелогічний і незгідний з правдою. З багатьох причин ми віримо, що Біблія дає таким надію – не другий шанс, але їх перший шанс, бо в цьому житті вони не мали жодного; оскільки немає можливості спасіння без спасенного пізнання Христа (Дії 4:12), яке вони не отримали. Тепер обговоримо деякі з важливіших причин, які доводять існування біблійної надії для неспасенних померлих, які не мали такого шансу в цьому житті.
БОЖА ОБІТНИЦЯ Є ГАРАНТІЄЮ НАДІЇ
(1) Як доказ, що є така можливість для тих, які без неї померли, представляємо Божу обітницю (підтверджену присягою). Ця обітниця була спочатку дана Аврааму у великій Авраамовій Угоді: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 18:18). Св. Павло називає цю обітницю Євангелією (Гал. 3:8). Звичайно, не всі племена і народи землі є благословенні в цьому житті. Тому ті, які не отримали благословення Євангелії в теперішньому житті, повинні бути благословенні потім, бо інакше Євангелія, яка міститься в Угоді Авраама, виявилася б неправдивою, оскільки до цієї первинної обітниці, зв’язаної присягою, Бог додав заяву, що в насінні Авраама будуть благословенні всі народи землі (Бут. 22:16-18). Хто є тим Насінням Авраама, яке має благословити всі племена, роди і народи землі? З Божого натхнення святий Павло запевняє нас, що це Насіння складається з Ісуса і всіх тих, які в цьому житті вірно Його наслідують (Гал. 3:16,29). Отже, обітниця, підтверджена присягою, говорить, що колись через Ісуса і Його вірних послідовників будуть благословенні всі племена, роди і народи землі. Оскільки досі єдиними благословенними є ті, які стали послідовниками Христа (хоча частина з них все втратила через вчинення гріха на смерть), інші, які померли без цього благословення, мусять отримати його з рук Ісуса і Його послідовників після цього життя у воскресінні. Тому є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали благословень, запевнених присягою.
Багато уривків Святого Письма розвивають цю обітницю, доводячи, що для тих, які померли без такої можливості, ще буде можливість отримати спасіння. Отже: Іс. 60:14, 15 запевняє нас, що всі ті, яких сатана засліпив так, щоб вони ненавиділи і переслідували правдивий Божий народ (Сіон), визнають його в часі Тисячоліття і будуть дуже благословенні і потішені ним. Також Іс. 29:18, 24 запевняє нас, що ті, яким сатана закрив очі і вуха зрозуміння в цьому житті, у Тисячолітті зрозуміють Боже Слово, через що отримають можливість спасіння. Іс. 35:5, 6 говорить про те саме; натомість 10 вірш говорить, що вони повернуться (з гробу) і прийдуть до Сіону (Христа і Церкви, Насіння, яке буде давати благословення) і отримають багато милості (ласки). Лук. 2:10 запевняє, що радісна новина, Євангелія, буде для всіх людей; однак ми знаємо, що до цих пір не всі почули цю велику радісну новину; насправді переважна більшість померла без цієї радості, отже вони мусять отримати її після цього життя. 1 Тим. 2:4 запевняє нас, що Бог налаштований спасти всіх (від вироку Адама) і привести до пізнання правди, що звичайно означає, що ті, які закінчили це життя без звільнення від вироку Адама, одного дня будуть від нього звільнені; що ті, які відійшли без знання правди, одного дня отримають її. А тому те, що Бог дав таку велику обітницю, підтверджену присягою, і розвинув її за допомогою інших обітниць, доводить, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті. Ця підтверджена присягою обітниця є найбільшим біблійним доказом надії для неспасенних померлих.
ЖЕРТВА ВИКУПУ ІСУСА ЗА ВСІХ
(2) Другою причиною надії для неспасенних померлих є викупна жертва Ісуса, складена за кожну людину. Те, що Ісус помер за гріхи цілого людського роду, явно виникає з наступних віршів: Ів. 1:29,36; 3:14-17; 11:51,52; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:14,15,19; Гал. 4:5; Кол. 1:20; 1 Тим. 2:6; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2. Біблія говорить про Його смерть як про віддавання Самого Себе на викуп за всіх людей (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:6). Слово
викуп є перекладом грецького слова
antilutron, яке складається з двох частин:
lutron – ціна, і
anti – замість, у заміну. Воно означає – ціна замість або рівнозначна ціна. Перед нами образ торгівельної транзакції, в якій Бог є кредитором, Адам і людський рід в його стегнах є боржниками, а Ісус є покупцем. Кредитор жадає заплати цілого боргу, не більше і не менше. Боргом є ціла людська природа досконалого чоловіка Адама. Ціна, яка є необхідна, щоб відкупити боржника, мусить бути точним еквівалентом. Ісус став людиною і заплатив цю точну рівнозначну ціну Своєю смертю, коли віддав всю Свою досконалу людську природу як компенсацію за борг Адама. Оскільки ціла досконала людська природа охоплювала право на життя і всі досконалі людські життєві права, які він, коли згрішив, мусив віддати в смерті, як заплату його боргу, то Ісус, як відповідна ціна, мусив заплатити Своїм людським життям і всіма досконалими людськими життєвими правами. Вони обоє були досконалими людьми, які мали такі самі права, а життя і життєві права Ісуса є рівнозначною ціною за ті, які мав Адам. Отже, викупом є повне відшкодування боргу Адама кредитору. Через спадковість цей борг перейшов на весь людський рід, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив. Тому викуп означає, що в Богом призначеному часі (1 Тим. 2:5,6), наступить повне звільнення цілого людського роду з-під вироку Адама.
Зараз ця рівнозначна ціна через
приписання скасовує гріхи послідовників Ісуса (Євр. 9:23; 10:14; 1 Ів. 4:10) і таким чином дає їм можливість отримати вічне життя. Вже скоро
застосування викупу, як дару, скасує гріхи цілого світу (1 Ів. 2:2). Тому світ, будучи тоді вже звільнений від Адамового вироку, отримає шанс спасіння від усіх наслідків цього вироку. Бо якщо було слушно і справедливо, щоб через втрату життя і життєвих прав Адама людство стало спадкоємцями його упадку, то також є слушним, щоб через забезпечення відповідної ціни за борг Адама людство було звільнене від цього вироку і кожного наслідку упадку. Отже, викуп гарантує кожному можливість спасіння. І ті, які не мали цієї можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому житті. Отже, ми бачимо, що є надія для неспасенних померлих, які не мали такої можливості в цьому житті.
Саме так представляє цю справу Святе Письмо. В Ів. 12:32 наш Господь Ісус оголошує: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Його смерть – це Його викуп, Його жертва, яка завершилася в момент, коли Його підняли на хрест. Ісус сказав, що внаслідок цього всі люди будуть притягнені до Нього, завдяки їх визволенню від вироку смерті і зверненню до Нього. Але величезна більшість в цьому житті не була ані звільнена, ані скерована до Нього. Це буде їхнім привілеєм в наступному житті. В Рим. 5:12-19 святий Павло стверджує це саме. В 12-14 віршах він показує, як гріх Адама стягнув вирок смерті (а не кару вічних мук!) на цілий людський рід. Далі, через порівняння і контрасти, Апостол показує гріх Адама та його результат для всього людства, і протиставляє його праведності Ісуса аж до смерті та її наслідкам для людського роду. Як цей перший стягнув на всіх гріх, гнів і смерть, так цей другий несе всім праведність і визволення від гніву і смерті, щоб після виконання відповідних умов всі могли через Христа отримати право до життя, «виправдання для життя». Ми свідки того, що «дар… виправдання для життя» в цьому житті стає уділом тільки небагатьох; отже, його застосування до
всіх мусить бути в майбутньому. Звернімо увагу на друге використання слова «прийшло» у 18 вірші, яке повинно звучати «прийде». Це доводять два факти: (а) те, що «дар», яким згідно 16 віршу є прощення гріхів, не став в цьому житті уділом
всіх людей, і тому він мусить відноситися до майбутніх подій; (б) те, що в 19 вірші подається причина і пояснюються слова «прийде виправдання для життя на всіх людей», вживаючи майбутній час «стануть праведними», якщо брати до уваги гріх Адама. Таким чином Рим. 5:12-19 дуже виразно доводить, що викуп гарантує шанс життя кожному сину і дочці Адама, і тому доводить, що ті, які не отримали такої можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому.
1 Тим. 2:4-6 – наступний відповідний уривок. В 4 вірші, як вираз Божої доброї волі, дано дві славні обітниці: (1) що всі люди будуть спасенні, не на вічність, але від вироку Адама; та (2), що всі люди прийдуть до досконалого знання правди. В 5 і 6 віршах подані три причини цих благословень: (1) єдність Бога, що означає, що Він має мудрість, силу, справедливість і любов, які необхідні, щоб реалізувати ці два благословення; (2) жертва викупу і пов’язаний з нею уряд Ісуса Христа як Посередника для всіх людей; (3) відповідні періоди Божого плану, коли благословення викупу будуть проголошені на спасіння – тепер Церкви, як послідовників Ісуса, а в Тисячолітті – цілого світу. Отже, цей уривок вказує серед іншого на викуп як джерело шансу для всіх.
ПРИЧИНИ ЗВОЛІКАННЯ З КОРИСТЯМИ ВИКУПУ
В багатьох щирих, думаючих дослідників може виникнути питання: якщо Христос помер за цілий людській рід, то чому користі, які випливають з Його смерті, так довго відкладаються і не стають уділом людства? Чому вони не сплинули на всіх в момент Його смерті і воскресіння, чи найпізніше в день П’ятидесятниці?
Насправді, ми поставили два питання в одному, на які дамо відповідь в порядку їх значення, починаючи від другого з них. Користі зі смерті Христа не могли сплинути на всіх в момент Його смерті і воскресіння, оскільки заслуга Його смерті ще ні для кого не була призначена. Це сталося лише після Його вознесіння, в день П’ятидесятниці. Хоча на Голгофі наш Господь закінчив складати за нас Свої людські права і людське право на життя – Свою заслугу, то, однак, цим фактом Господь їх не приписав; таким чином Він зробив можливим приписання, яке пізніше мало бути вчинене. Іншими словами, на Голгофі Справедливість ще не була заспокоєна, тоді в Нього лише забрали право на життя з відповідними життєвими правами, так що Він більше не міг їх отримати для Себе; тому стало можливим використати їх для інших. Також Своїм воскресінням Ісус не приписав нам це право і життєві права, оскільки з точки зору Божої справедливості воскресіння Ісуса не було заплатою справедливості, а доказом того, що Він вірно виконав волю Отця аж до смерті, і що Його справедливість може бути використана для примирення, якого по суті Він ще не зробив. Інакше кажучи, Своєю смертю Він забезпечив необхідну ціну викупу, щоб купити світ, а Його воскресіння стало підтвердженням цього факту, але жодним з цих вчинків Він не купив світу. Через ці дві речі Христос опинився в ситуації чоловіка, який знайшов необхідні кошти, щоб купити певну річ, яку ще не купив, хоча твердо вирішив це зробити. Що мусить зробити чоловік, який має гроші для купівлі будинку, який продається, щоб здобути його для себе? Він мусить за нього заплатити, отримуючи відповідні документи, і лише тоді він стає покупцем і власником даного майна. Коли він це зробить, майно стає його власністю. Подібно і Христос: після приготування певної суми і запевнення через воскресіння, що ця сума є достатньою, щоб відкупити людський рід, Він мусив її вжити, щоб викупити власність. Після вознесіння Він це зробив тільки за Церкву, а не за світ, як читаємо в Євр. 9:24 (пор. 1 Ів. 2:2): «Бо Христос увійшов… в саме небо, щоб з’явитися тепер перед Божим лицем
за нас». Це означає, що Христос, як Заступник Церкви перед справедливістю, прийшов з ціною, якою заплатив борг Церкви – тих винних, в ім’я яких Він заступається перед Божою справедливістю. Власне тому Святий Дух не міг бути даний, доки Він не з’явився перед обличчям Бога в день П’ятидесятниці. Святий Павло в Євр. 9:24 описує цю справу з точки зору образу і позаобразу: як Аарон мусив спочатку принести жертву на подвір’ї скинії, щоб отримати кров покроплення ублагальні задля примирення, а далі він виконував це примирення, покропивши (Лев. 16:11-17) в Святая Святих, так і Христос через Свою смерть в праведному стані (позаобразного подвір’я) мусив учинити Свою заслугу доступною задля примирення, а пізніше, в день П’ятидесятниці, дійсно довершив примирення в небі (в позаобразній Святая Святих), але тільки за Церкву. Тому благословення, які випливають з Його смерті, могли досягнути кого-небудь лише в день злиття Святого Духа, через п’ятдесят днів після воскресіння. Таким чином ми відповіли на частину першого запитання.
Тепер ми дамо відповідь на решту аспектів першого питання і на ціле друге питання: Чому користі зі смерті Христа для всього людського роду так зволікаються? Чому вони не охопили всіх в день злиття Святого Духа? Без сумніву це правда, що величезна більшість людей померла не тільки не скориставшись смертю Христа, але навіть не маючи для цього жодної можливості, бо ніколи про такі користі не чула. Це також правда, що досі відносно небагато одержали ці користі. Ці факти викликають в щирому і думаючому розумі дослідника питання, яке ми зараз розглядаємо. Представимо кілька причин цього довгого зволікання застосування заслуги Христа за цілий світ: (1) Головною причиною є те, що Бог задля мудрих і високих цілей не хотів, щоб у Віці Євангелії ці користі стали часткою кожної людини, але щоб вони були обмежені до класу віри – вибраних, бо вони єдині, хто міг бути спасенний у важких умовах віку віри. Лише їм вистачило необхідної віри, яка вимагалася в умовах цього віку. Тому Бог через Своє милосердя залишив інших в невірстві, доки не доповнить клас вибраних, яким потрібне випробування віри в теперішніх умовах, щоб відповідно приготувати їх для функції благословення невибраних сприятливими можливостями для здобуття спасіння в реституції Віку Тисячоліття (Рим. 11:30-32). (2) Якби користі зі смерті Христа були застосовані у віці віри для класу невіри, усі вони були б навіки втрачені, бо їм бракує необхідної віри, аби перемогти у важких умовах цього віку (2 Сол. 3:2; Євр. 11:6). (3) Єгова милосердно дозволяє класу невіри проходити теперішній досвід зі злом, який порівняно з досвідом добра, яке Він запланував для цього класу в наступному віці, краще ніж будь-що інше зробить так, що вони зненавидять і покинуть гріх, а полюблять і виберуть праведність, оскільки досвід є найкращим учителем для таких характерів, які має клас невіри. (4) Майже 2000 років, які минули від Голгофи, потрібні були для народження достатньої кількості людей, щоб вони наповнили землю в Тисячолітті. (5) Єгова призначив вік Тисячоліття, щоб забезпечити відповідний час і умови для якнайбільш результативного розширення користей зі смерті Христа на цілий невибраний світ. Ці умови не будуть вимагати віри, яка тепер вимагається від вибраних. Саме тому під час Віку Євангелії Христос приписує Свою заслугу лише вибраним (Євр. 9:24; 10:4), а застосування цієї заслуги за світ залишає на Вік Тисячоліття, так як Аарон спочатку вчинив примирення лише за священиків і левитів, а потім вчинив друге примирення – за народ (Лев. 16:6,11,14,9,15,17; Євр. 7:27).
ГРІХИ, ПРОЩЕНІ В МАЙБУТНЬОМУ СВІТІ
(3) Святе Письмо ще іншим чином доводить, що всі, які в цьому житті не мали шансу на спасіння, отримають його в майбутньому житті. Ісус говорить, що всі гріхи, за винятком гріха проти Святого Духа (всі інші гріхи є гріхами Адама), будуть прощені людським синам. Мар. 3:28, 29 каже: «простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає». Цей уривок дуже виразно навчає, що кожен гріх, крім гріха проти Святого Духа, буде прощений людському роду. При цьому досвід показує, що величезна більшість людської родини не грішить проти Святого Духа (свідомо проти повного світла), та, не зважаючи на це, вмирає без прощення гріхів. Отже, гріхи таких осіб будуть прощені в майбутньому житті. Тому є надія для неспасенних померлих. В паралельному вірші в Мат. 12:31, 32 Ісус доводить, що є два періоди прощення гріхів: (1) в цьому віці і (2) в майбутньому віці, але в жодному з них не буде прощений гріх проти Святого Духа. Отже, цей фрагмент вказує на те, що гріхи не проти Святого Духа, які не були прощені в цьому віці, будуть прощені в майбутньому: «усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім».
БОЖИЙ ХАРАКТЕР – ОСНОВА НАДІЇ
(4) Характер Бога та факт, що більшість неспасенних людей помирає з характерами, які можна реформувати в легших умовах, аніж тепер, доводить, що в майбутньому житті, в більш сприятливих умовах Тисячоліття, буде даний такий шанс тим, чиї характери зможуть бути реформовані. Досвід і Святе Письмо вчать, що в теперішніх злих умовах розвинути характери, які надаються до вічного життя, здатні тільки такі, які можуть довіряти Богу навіть тоді, коли не можуть Його зрозуміти (Євр. 11:6; Гал. 3:9). Досвід і Святе Письмо навчають, що клас невіри нездатний виявляти таку віру, він не може в теперішніх злих умовах розвинути характер, відповідний для вічного життя, оскільки сатана його засліплює і зводить через незнання і слабкості (2 Кор. 4:4); тому Бог залишає його в стані невір’я, щоб пізніше, в легших умовах, виявити милосердя, через яке він зможе реформуватися (Рим. 11:30-32). Тому ми бачимо, що деякі ідуть з життя з характерами, які зможуть направитися, якщо отримають таку можливість в сприятливіших умовах реформи, а такими будуть умови Тисячоліття, як нас запевняє Біблія. Смерть, як і природній сон, не свідчить ні про добрий, ні про злий характер. Отже, в смерті немає нічого, що могло б стримати прагнення Всемогутнього дати людям допомогу в направі, а єдиним, що може стримати Його від цього, є небажання свідомо злих направляти себе.
Біблія показує нам, що для Бога є радістю вживати Його мудрість, силу, справедливість і любов (головні прикмети Його характеру), щоб допомогти людям реформувати себе (Об. 15:3,4). Ці прикмети схилили Його послати Свого Сина на викуп за всіх. Віддати Свого Сина на смерть за всіх було найбільшою жертвою, яку тільки міг зробити Бог, щоб спасти людину. А якщо Його всемогутня мудрість, сила, справедливість і любов проявилися у відданні на смерть Сина, задля благословення всього людства, даючи можливість вилікуватися з прокляття і отримати вічне життя, то чи Його мудрість, сила, справедливість і любов не зробить набагато простіших речей, таких як створення сприятливих умов для реформування людства, навіть найслабших з людського роду, для яких Він зробив найважчу річ: дав Свого Сина на смерть за них (Рим. 8:32)? Дійсно, Його святий характер, який виявився достатньо сильним, щоб вчинити найважчу річ, безумовно зробить речі легші, тобто дасть шанс вилікуватися класу невіри в умовах, в яких він зможе реформуватися, оскільки він не може реформуватися тепер. Це означає, що тим, кому Бог не дав допомоги, щоб реформуватися в цьому житті, Він дасть її пізніше.
ВИБРАНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БЛАГОСЛОВИТИ НЕВИБРАНИХ
(5) Біблія подає п’ятий факт, який доводить існування сприятливої можливості для неспасенних померлих, яким в цьому житті не дано можливості отримати спасіння: Божа мета вибору Церкви з-поміж людського роду – вжити в майбутньому житті цю вибрану Церкву як Посередника в благословенні можливостями спасіння всіх невибраних, тобто тих, які були залишені осторонь в теперішньому житті, коли до уваги беруться лише вибрані – клас віри. Біблія вчить, що людська родина складається з двох класів: (1) класу віри (Гал. 3:7-9; 2 Кор. 5:7) і (2) класу невіри (2 Сол. 3:2; Рим. 11:30-32). Знаючи, що в умовах, в яких для перемоги потрібна сильна віра, спасіння зможе отримати тільки клас віри, Бог вирішив дати цей шанс тільки цьому одному класу.
Така поведінка є мудрою, слушною і милосердною, в інтересах усіх. Іншими словами, любляче серце Бога палко прагне допомогти усім упавшим створінням, і тому Бог склав Свій план найбільш корисним чином для всіх зацікавлених. Якби Він поставив клас невіри на пробу до життя в теперішніх умовах, в яких ні для кого з них не було б можливості спасіння, оскільки ці умови вимагають віри, якої цей клас не має, то поступив би всупереч Своїй мудрості, справедливості і любові, чого Він ніколи не зробить. Бог є добрий, і найбільш схоже на Нього – відкласти пробу класу невіри, доки не настануть умови, в яких він зможе перемогти, а тепер поставити на пробу лише тих, які в умовах, що вимагають ходити вірою, є в стані проявити цю необхідну рису і перемогти! Богові ближче вибрати саме клас віри, аби приготувати його, щоб допомогти реформуватися класові невіри тоді, коли настане його проба! І, оскільки клас віри є вірним у важчих умовах, Він, звичайно, дає йому більшу нагороду. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. Св. Яків навчає (Дії 15:14-17), що під час віку Євангелії Бог навідує народи, щоб «вибрати» з них народ для Свого імені – вибраних. Він також вказує на те, що коли це буде довершене, Господь повернеться і заложить Царство для того, щоб
позосталі (Вебстер пояснює слово
зосталі (або
решта) як те, що залишається після забирання певної частини) люди могли шукати Господа, тобто спасіння. Вибрані є цією вибраною частиною, а невибрані є позосталими з людей, тими, які залишилися, коли з-поміж них забрали вибраних. Тому ми бачимо, що спочатку, в цьому віці, Бог займається вибраними, щоб їх спасти, а потім, у майбутньому віці, Він буде займатися невибраними, щоб спасти їх.
В Рим. 9,10 та 11 св. Павло доводить, що з причини невіри Ізраїль, як народ, не здобув місця серед вибраних, і що Бог зібрав клас віри як з євреїв, так і з язичників, зробивши їх вибраними. В 11 розділі Апостол представляє повний любові Божий план в цій справі. Особливо у 25-33 віршах він доводить, що Бог дозволив Ізраїлю спіткнутися і заблукати в невірстві, в той час як Сам збирав у віці Євангелії вибраних з усіх народів, щоб вжити їх після віку Євангелії, тобто в часі Тисячоліття, аби виявити милосердя для класу невіри. 25 вірш вказує, що вони мусять залишитися в своєму засліпленні, аж доки повне число вибраних серед язичників, «повнота поган», не осягне межі своєї проби. 28 і 29 вірші доводять, що Бог дозволив Ізраїлеві, який блукав у невірстві, потрапити в стан ворожнечі з Собою, щоб виконати вибір віку Євангелії; однак, з причини їх зв’язку з обітницями, даними отцям, – Аврааму, Ісааку і Якову, – Бог і далі їх любить, і не змінить Свого наміру благословити і зробити їх благословенням в Тисячолітті.
30 і 31 вірші показують, що хоча Ізраїль внаслідок невіри не мав у віці Євангелії такого привілею, який завдяки вірі мала Церква Євангелії, тобто не отримав проби виборчого спасіння, то однак Євангельська Церква проходила ці проби саме для того, щоб в Тисячолітті поставити на пробу до життя невіруючий клас в Ізраїлі, тобто клас, який цілий вік Євангелії помирає в невірі. 32 вірш доводить, що все це відбувається в гармонії з повним любові заміром Бога залишати невіруючий клас Ізраїлю в стані невіри, покоління за поколінням, протягом цілого віку Євангелії. Як же це пояснює слова Симеона у похилому віці (Лук. 2:34), який сказав про дитину Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й
уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання»! Клас невіри Ізраїлю впродовж цілого віку спотикався через Ісуса і падав, помираючи в такому стані; проте хай буде Богу подяка, що ті, які упали,
«встануть». І оскільки вони не «встали» в цьому житті, то мусять «встати» в майбутньому, «
для помилування вас», помилування, яке вибрані виявлять їм в Тисячолітті, «
щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух [залишив їх усіх без допомоги],
щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його [тілесній людині, але зрозумілі духовній людині (1 Кор. 2:7-16)],
і недосліджені дороги Його!» Ми славимо нашого Бога за зрозуміння цієї славної таємниці! Бо вона об’являє майбутню можливість для тих, які не мали її в теперішньому житті. Також інші фрагменти подають думку, що вибрані проходять тепер свою пробу, щоб пізніше пробою до життя благословити невибраних, наприклад: Рим. 8:16-23; Гал. 3:8,13-16,29; Ів. 17:20-23; Об. 22:17. Якою ж надзвичайно чистою, гармонійною і приємною є представлена наука Біблії на тему вибраних і невибраних! Дійсно, ми можемо любити і шанувати Бога, який склав настільки доброчинний і практичний план!
ПОДВІЙНИЙ ДОСВІД НЕВИБРАНИХ
(6) Біблія навчає про подвійний досвід невибраних: тих, яким в цьому житті не дано можливості отримати виборче спасіння. Вона вчить, що в цьому житті вони будуть мати досвід зі злом, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, пізнають, чим є гріх і які його наслідки. Вона також навчає, що тим, які в цьому житті проходять досвід зі злом, в майбутньому житті буде даний досвід з добром, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, вони пізнають, чим є праведність і які її наслідки. Більше того, Біблія вчить, що під пануванням прокляття людству дається досвід зі злом, в якому всі були задіяні через гріх батька Адама. Вона стверджує, що досвід з добром, гарантований всім через викупну жертву Христа, принесену в праведності, наступить після того, як буде знятий вирок Адама з людського роду, тобто в часі Тисячоліття – тисячі років влади Христа на землі. Біблія також подає, що ці два види досвідчень супроводжують протилежні умови. Отже, Бог найбільш ефективно навчить людей ненавидіти гріх, даючи їм знання, основане на пізнанні суті і наслідків гріха, і таким чином повніше покаже його протилежність – любов до праведності, і також через пізнання її суті і наслідків.
Досвід людської родини зі злом супроводжують наступні несприятливі речі: гріх, неправда, влада сатани над людськими справами, земля під прокляттям (з виверженням вулканів, землетрусами, припливами, ураганами, торнадо, паводками, посухами і кліматичними крайнощами). Людський рід зносить біль, хвороби, смуток, розчарування, втрати, труднощі, вади, ворожість, нещастя, тяжку працю, нещасні випадки, фальшиві релігії, гнобительські уряди, грабіжницьку аристократію, війни, революції, безправ’я, голод, епідемії, переслідування праведних, вивищення нікчемних, самолюбство, жорстокість, вмирання і смерть. Досвід з добром будуть супроводжувати наступні добрі речі, протилежні теперішнім злим речам: праведність, правда, керівництво Христа людськими справами, райська земля, задоволення, радість, процвітання, вигоди, потіха, достаток, дружба, помірний клімат, гідна праця
без мозолів, аварій і нещастя, правдива релігія, турботливий уряд, справедлива рівність, братерство, мир, правильна поведінка, добробут, загальне добро, нагорода праведних, докір тим, що чинять зло, братерська і безкорислива любов, ввічливість, повернення до здоров’я і життя. Біблія виразно навчає, що невибрані пройдуть ці два види досвіду. Коли ми доведемо це, то буде очевидним, що в майбутньому житті існує шанс для всіх невибраних померлих.
Рим. 8:19-22 це фрагмент, що говорить про ці два види досвіду. 19 вірш вказує на те, що людський рід,
створіння (це саме слово є перекладене так у 22 вірші – [людське]
створіння), будучи тепер під прокляттям (22 в.), з тугою виглядає й чекає кращого часу, в якому Божі сини – Ісус і Його вірні послідовники – з’являться в славі Царства (Кол. 3:4; Дан 7:13,14,18,22,27; Рим. 8:17; Юди 14). 20 вірш доводить, що людський рід не з власної провини, а через гріх Адама знаходиться під прокляттям, «марнотою», але він не полишений без надії, бо 21 вірш вказує, що він має бути звільнений з-під прокляття, щоб міг отримати свободу, яка стане уділом всіх, хто стане Божими синами; свободу, яку Ісус і Церква дадуть слухняним в Царстві. 22 вірш також показує, що досвідчення зла має бути загальним в людській родині. Таким чином 19, 20 і 22 вірші показують досвід зі злом, а 21 вірш – звільнення від прокляття зла, тобто досвід з праведністю, для всіх, які все своє життя були під прокляттям («марнотою»), а це для того, щоб вони на умовах послуху могли отримати життя. Рим. 11:30-32 має ту саму думку. Ізраїль, після того, як пережив недолю віку Євангелії, в якому як народ вони були позбавлені милосердя, Божої ласки, повинен досвідчити благословень, а ті, які в цьому житті пережили нещастя, отримають милосердя, Божу ласку через славні благословення, яких Євангельська Церква, піднесена до слави з Ісусом, дасть їм в милосерді.
90 Псалом пояснює те саме. 1 і 2 вірші представляють Єгову в Його вічності. Перше речення 3 віршу відноситься до досвіду зі злом, як про повернення до пороху, натомість останнє речення каже про досвідчення добра, як про повернення з пороху. 4 вірш відноситься до періоду тисячі літ (Тисячоліття) як часу повернення з пороху і початку досвіду з добром. 5-10 вірші описують різні аспекти прокляття (разом п’ятнадцять) під час досвіду зі злом; натомість 11 в. питає про силу (значення) досвіду зі злом і відповідає, що воно має на меті повернути честь для Бога, що згідно 12 в. наступить тоді, коли ці уроки будуть засвоєні в серці. 13 вірш є молитвою про повернення з тих досвідчень зі злом, тобто про зміну («пожалій») попереднього досвіду зі злом, а 14 в. вказує, що ті, які пережили смуток (досвід зі злом) «по всі дні» свої (9 в.), тобто аж до смерті, вони моляться, щоб в наступні дні, в майбутньому житті, в часі досвіду з добром, вони могли бути наповнені щастям і радістю. 15 вірш – це молитва, щоб подібно, як по всі дні першого життя вони були засмучені і переживали зло, так щоб і в другому житті були радісні і таким чином виконали ціль, яку мав Бог, дозволяючи, щоб зло наповнило їх перше життя. 16 вірш становить молитву, щоб Ісус і Церква, як Божі слуги, продовжували благословляти людство, тобто давали йому досвід з добром, і щоб людство, діти Ісуса і Церкви (які є другим Адамом і Євою), принесло славу для Бога; натомість 17 вірш є проханням про відновлення Божого образу (величність Господа) і Його подоби (володіння землею так, як Він володіє Всесвітом) в тих, які по «всі дні» цього життя переживали зло і які по «всі дні» майбутнього життя будуть переживати добро. Отже, цей Псалом та інші уривки Святого Письма, процитовані раніше, відносяться до подвійного досвіду (одного зі злом, а іншого з добром) доводять, що є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали милосердя, ласки Єгови.
ФАКТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАШЕ ТВЕРДЖЕННЯ
(7) Сьомим доказом того, що Біблія дає надію для неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті, є факти, які вона подає. Оскільки Біблія вчить, що люди, знищені вогнем і сіркою в Содомі, Гоморрі та інших містах тієї рівнини, а також євреї десяти поколінь з північного царства та євреї двох поколінь з південного царства, повернуться на цю землю і знову будуть жити на ній (Єзек. 16:53), незважаючи на їх негідність (Єзек. 16:44-52). Вона також говорить, що євреї будуть шкодувати за свої гріхи (Єзек. 16:54,57-59,61,63); що Бог складе з ними Новий Заповіт (Єзек. 16:60,62); і що дасть жителів Содоми та Самаритян за дочок євреям, що означає, що вони (євреї) їх навернуть до Господа, оскільки ті, які є навернені кимось, в Святому Письмі названі їх дітьми (Гал. 4:19; 1 Кор. 4:15; Іс. 60:4). В Єзек. 16:55 справа відродження Содоми та її дочок (людей, залежних від неї), Самарії та її дочок та Єрусалима і його дочок, є зазначена як повернення до попереднього стану, реституція (Дії 3:21), повернення до первісного стану досконалості, в якому людський рід був
в Адамі до того, як гріх увійшов у світ, тобто повернення до Божого образу та подоби. Наш Господь Ісус підтверджує цю саму думку щодо народів, підлеглих Содомі (Мат. 11:23,24), і дає надію фінікійцям, мешканцям Тиру й Сидону (Мат. 11:21,22), доводячи, що вони менше винні, ніж Ізраїль. Як показує Святе Письмо, вони отримають таку можливість, і в День суду, коли Ісус буде володіти землею, їм буде легше, ніж невіруючим євреям Його часу (Луки 22:29,30). Оскільки вони будуть мати шанс, то зрозуміло, що всі інші неспасенні померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості спасіння, також будуть мати її «в той день». Отже, свідчення Біблії підтверджує, що існує надія для багатьох з неспасенних померлих.
УРЯДОВІ ІМЕНА ХРИСТА
(8) Як восьмий доказ того, що Біблія дає надію тим померлим неспасенним, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння. Подаємо факт, що Біблія приписує Ісусу і Його вірній Церкві урядові імена, які доводять існування такого шансу для тих, стосовно яких буде виконуватися урядова діяльність, яка виникає з тих імен. Ми стверджуємо, що в своєму майбутньому відношенні до людства вони між іншими є названі (1) Спасителями, (2) Священниками, (3) Царями, (4) Пророком або Вчителем, (5) Батьками, (6) Первістками і (7) Насінням Авраама, яке буде благословити цілу людську родину. Розгляньмо коротко ці біблійні назви відносно Ісуса і Церкви – Його Тіла, в їх майбутньому відношенні до світу, і пізнаємо, яким чином Господь вказує через них на діло спасіння, яке буде довершене для тих померлих, які так і не отримали можливості спасіння з вибору. Візьмімо, наприклад, ім’я Спасителі, яке застосовується до них у Святому Письмі: «І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!» (Овд. 21). Ми знаємо біблійну науку, що Яків є образом на вибраних, а Ісав – невибраних (Рим. 9:10-13). Так, як Бог більше любив Якова, ніж Ісава, так Він більше любить вибраних, ніж невибраних. Так, як Бог вибрав Якова, а відкинув Ісава, так тепер вибирає вибраних, а відкидає невибраних. Хоча Бог дає вибраним головні благословення, так як Ісаак дав головне благословення Якову (Бут. 27:28,29), то однак – як пізніше Ісаак дав Ісаву менше, проте щедре благословення (Бут. 27:36-39) – Бог дасть в майбутньому віці менші, проте багаті благословення невибраним. Саме таку думку насуває Овдій у 21 в. В цьому вірші гора Сіон зображує Царство, яке несе спасіння, Царство Тисячоліття (Йоіл 2:32; Овд. 17). Спасителі, які виходять на неї, це Ісус і Його Церква, вибрані (Іс. 2:2,3; 60:14,15,18; Рим. 11:26, 30-32). Як Спасителі вони будуть судити гору Ісава, невибраних, звільняючи їх від ворогів (гріха, смерті і гробу), так як судді рятували Ізраїль від ворогів. Цей славний стан буде осягнений, оскільки, як нас запевнює цей вірш, «буде царство самого Господа». Таким чином вибрані як Спасителі направлять упадок Адама, приведуть невибраних на стежки праведності, які покинув Адам і вони (Іс. 58:12). Це, звичайно, доводить існування в Царстві шансу для невибраних, який вони отримають з рук Спасителя, Ісуса і Його Церкви – Нареченої.
Також урядове ім’я
Священники, застосоване до Ісуса і його Церкви, підтверджує те ж саме (Євр. 3:1; 1 Пет. 2:5,9; Об. 1:6; 5:10; 20:6). Священник – це той, хто на підставі жертви, складеної Богу за інших, виконує функцію примирення між Богом і людиною (Євр. 5:1; 2:17). Ісус і Його співсвященники приносять жертви Богові в цьому житті (Євр. 5:1,5; 9:11,12; 13:15,16; 1 Пет. 2:5). Христос, як Священник, протягом цього віку з’являється перед Божим лицем за вибраних, не за невибраних (Євр. 9:24; 10:14; Ів. 17:9), подібно як Аарон, будучи образом на Нього, спочатку входив до Святая Святих з кров’ю бичка тільки за вибране покоління Левія (Лев. 16:15), так і Христос в Тисячолітті, коли жертва Церкви закінчиться, заступиться перед Богом за світ, і тоді Він з Церквою будуть благословити невибраних. Той факт, що тоді Священниками буде Церква з Ісусом (Об. 20:6), доводить, що будуть інші, за яких вони будуть виконувати примирення: невибрані. Отже, урядове ім’я Священники підтверджує, що Христос і Церква уділяють невибраним померлим можливість спасіння.
Урядове ім’я
Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, доводить те ж саме. Ісус і Церква названі Царями (Об. 19:16; Рим. 5:17; 2 Тим. 2:12; 1 Пет. 2:9; Об. 1:6; 5:10; 20:4,6). Існує виразна заява, що панування Ісуса і Церкви має на меті знищити всі діла сатани, на чолі яких стоїть гріх, смерть і могила (Рим. 8:19-21; 1 Цар. 15:24-26; 55:57). Для контрасту, ми можемо подивитися на справу спасіння з точки зору Царів і Царства наступним чином: сатана, узурпатор, є тепер «князем цього світу» (Ів. 12:31; 14:30; 16:11); через гріх він тепер панує в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), засліпивши їх оманою (2 Кор. 4:4), мучить їх нещастями, які супроводжують процес вмирання і ведуть до стану смерті (Євр. 2:14). На початку Тисячоліття царства цього світу стають Царством Господа нашого і Христа Його (Об. 11:15). Сатана, як узурпатор, є схоплений і в’яжеться (Об. 20:1-3), а панування Христа і Церкви (Об. 20:4,6; 1 Кор. 15:24-26,55-57) звільнює людський рід з гробу, нещасть процесу вмирання і гріха. Це означає пробудження померлих, які помирають в Адамі (Пс. 22:29,30), і допомогу в реформуванні себе (Рим. 14:9). І тому урядові імена Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, означає можливість спаcіння для невибраних померлих.
Урядове ім’я
Пророк, тобто Вчитель, є дане Ісусу і Церкві, а це означає, що вони будуть навчати людській рід про шлях спасіння. Ісус названий Пророком, Вчителем, у зв’язку з часом реституції, коли, як ми показали, неспасенні померлі вийдуть з гробів, щоб мати шанс спасіння (Дії 3: 22,23,21; Ів. 1:9). Є також сказано, що Церква буде навчати світ у Віці Тисячоліття (Іс. 60:1-4,14,15; 2:2,3; 62:1,2,10; Пс. 22:31,32,28-30; Іс. 42:6,7,10-12; 49:6,8-12, пор. 2 Кор. 6:1,2). Отже, це урядове ім’я Ісуса, як і Церкви, на що особливо виказує зв’язок процитованих вище уривків, доводить можливість для невибраних померлих отримати спасіння.
Імена Отець і Матір дані Христу і Церкві в стосунку до невибраних з людського роду, які у Віці Тисячоліття стануть їх дітьми. Ісус названий Отцем Вічності (Іс. 9:6), оскільки в майбутньому віці дасть слухняним з людей вічне життя. Його ім’я Другий Адам (1 Кор. 15:450) вказує на те, що Він займе місце Адама і стане другим Батьком людства, відроджуючи його в праведністю і житті. Про вірну Церкву Святе Письмо говорить як про Наречену, Жінку Агнця (Об. 19:7-9; 21:9,10, пор. Іс. 66:10-14, де вона представлена як мати, яка опікується та піклується, любить і потішає своїх дітей; под. також Іс. 60:4, де є поданий подібний образ). Як Ісус є представлений як позаобраз Адама (Рим. 5:14; другий Адам), так Церква представлена як позаобраз Єви (друга Єва; 2 Кор. 11:2,3; Еф. 5:31,32). А також, як перший Адам і Єва через догоджання собі ввели гріх на світ, так другий Адам і Єва терплять через жертвування самих себе, аби зняти гріх зі світу. І як перший Адам і Єва породили людство в гріху і смерті, так другий Адам і Єва відродять людство в праведності і житті. І оскільки ці народжені в гріху і смерті через заслугу викупу мають отримати можливість відродження в праведності і житті через нового Отця і Матір людства, то урядові імена Отця і Матері, застосовані в Біблії до Ісуса і Церкви, доводять існування шансу спасіння для невибраних померлих.
Це саме доводить ще інше ім’я, застосоване до Ісуса і Церкви – Первістки. Ісус є названий
Первістком (1 Кор. 15:20); як і Церква є разом з Ним названа
Первістками (Рим. 8:23; Як. 1:18; Об. 14:4). Логіка вказує, що якщо вони є первістками, то мусить також бути щось, що наступає після них – пізніші вівці: це послушні серед людей в часі Тисячоліття. Таким чином наступне ім’я, вжите щодо Ісуса і Церкви, вказує на можливість спасіння, яке пізніше буде можливим для невибраних померлих.
Сьоме урядове ім’я Ісуса і Церкви вказує на шанс спасіння для невибраних померлих:
Насіння Авраама, яке благословить усі племена, роди і народи землі (Бут. 22:18; 28:14; Дії 3:25). Цим насінням є Ісус і Церква (Гал. 3:16,29; Рим. 9:7,8; Гал. 4:28). Більшість людей з племен, родів і народів землі померли під прокляттям Адама, отже відійшли з цього життя без благословень. І тому вони мусять бути пробуджені з мертвих, щоб отримати благословення, обіцяні в Угоді, підтвердженій Присягою, що містить три славні частини: (1) що буде Насіння Авраама; (2) що це Насіння буде благословляти і, (3) що справа благословення досягне усіх невибраних: померлих і живих. Отже, урядове ім’я Ісуса й Церкви
Насіння Авраама вказує на шанс спасіння для невибраних померлих. На підставі семи урядових імен Ісуса і Церкви ми дізналися, що їх урядовою працею в Тисячолітті буде, серед іншого, дати можливість спасіння всім тим, які відійшли, не маючи такої можливості в цьому житті. Є ще інші урядові імена, застосовані Біблією по відношенню до Ісуса і Церкви, які це підтверджують, такі як Посередник, Суддя, Місто Бога, Відкупитель, Божий Храм, Дерево Життя, Нові Небеса і т.д., але сім імен, які були тут коротко обговорені, достатньо це доводять. В книжці «Біблія» (Е 12) ми подали список цього 21 уряду.
ПОВНА МОЛЖИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ
(9) Як дев’ятий аргумент, який доводить існування можливості для тих неспасенних померлих, які не мали можливості отримати спасіння, що має місце тепер, представляємо той факт, що всі речі, які дають можливість отримати спасіння, стануть уділом всіх, які будь-коли жили; отже ті, які не отримали цих благословень в цьому житті, отримають їх після пробудження з мертвих. Ми легко побачимо, що можливість отримати спасіння складається: (1) зі скасування Адамового вироку, (2) пізнання Божої Правди, (3) умов, які сприяють справедливості і не сприяють гріху, (4) притягнення до Христа, (5) визнання Христа і підкорення себе Йому, (6) пропозиції посвячення та (7) пропозиції Святого Духа. Якщо ми зможемо довести, що ці сім речей будуть уділом усього людського роду, який не мав такої можливості в цьому житті, то це буде доказом, що він отримає їх в майбутньому житті, а отже, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали шансу отримати спасіння в теперішньому житті. Тепер ми приступаємо до доведення на основі Біблії, що ці сім чинників будуть уділом всіх невибраних.
1. Всі будуть звільнені від Адамового вироку, тобто, всі будуть пробуджені з мертвих, бо ж смерть є вироком Адама (Рим 5:12; 1 Кор. 15:21,22). Тому звільнення їх від вироку смерті означає виведення зі смерті, вже без Адамового прокляття. Далі вірші Святого Письма доводять, що на підставі смерті Христа за кожного усі будуть звільнені від вироку Адамової смерті (Рим. 5:18,19; 11:26; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; Ів. 1:29; 3:17; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2). Коли деякі з цих віршів говорять про спасіння всіх, то це не відноситься до вічного спасіння, але спасіння через смерть Христа від вироку смерті, який лежить на всіх за гріх Адама. Таким чином ці вірші доводять, що всі, які в цьому житті не були звільнені від вироку смерті Адама, завдяки жертві Христа будуть від нього звільнені в майбутньому житті; а якщо цей вирок приносить смерть, то звільнення від нього означає пробудження з мертвих вільними від цього вироку. Звільнення від н є необхідним, аби скористатися з можливості спасіння, бо так довго, як хтось знаходиться під вироком смерті, він не може отримати вічного життя.
2. Всі будуть навчені Божому Слову; оскільки люди не можуть бути спасенні через незнання, бо щоб одержати спасіння, вони мусять прийти до пізнання правди (Дії. 4:12; 11:14). Як Старий, так і Новий Заповіт доводять, що ті, які в цьому житті не отримали спасенного знання правди, отримають його пізніше. Ось деякі тексти Святого Письма, які говорять, що так буде у віці Тисячоліття, коли земля (Іс. 11:9; Ав. 2:14) буде наповнена знанням Бога, в той час як зараз (Іс. 60:2; 2 Кор. 4:4) темнота (омана) вкриває землю (Іс. 29:18,24; 35:4-6; 40:5; 42:6,7; 49:6; 50:10; Ів. 1:9; Дії 3:21,22; 1 Тим. 2:4,6; Об. 20:3; 22:17). Таке пізнання дійсно дасть їм можливість отримати життя; оскільки воно є другою складовою спасіння.
3. Біблія навчає, що всі будуть в таких умовах, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, і в тих умовах зможуть реформувати себе, і вічне життя дійсно буде можливим навіть для найслабших і найбільш деградованих. Наступні умови, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, стануть доступні для всіх під час царювання Месії: прокляття буде зняте з землі (Іс. 61:4), а земля стане приверненим раєм (Єз. 36:35; Іс. 35:1,2); сатана і його упавші ангели будуть зв’язані, щоб не могли зводити людей (Об. 20:1-3). А Христос і Церква візьмуть владу для добра людства (Пс. 72:8; Об. 20:4,6); неправда і гріх будуть назавжди знищені (Іс. 25:7; 1 Кор. 15:25,55-57), а правда і праведність переможуть (Іс. 11:9; 62:12); вирок смерті буде знятий з людини (Рим. 5:19), а замість цього вона одержить можливість реституції; смуток і зідхання минуть, а радість і щастя займуть їх місце (Іс. 35:10; Лук. 2:10); війни і боротьба зупиняться (Іс. 2:4), а їх місце займуть мир і добра воля (Іс. 9:6; Лук. 2:14); люди не будуть більше переслідувані і кривджені за праведність (Іс. 25:8), але, навпаки, дуже благословенні (Пс. 72:7); безбожні будуть одразу карані за чинення зла (Пс. 37:35,36) і биті з метою направи (Іс. 26:9); фальшиві релігійні системи будуть знищені (Іс. 65:15; Об. 18:8-24), і одна правдива релігія об’єднає усіх (Іс. 60:14,15); гнобительські уряди будуть повалені (Іс. 60:12), а запанує турботливий уряд Ісуса і Церкви (Пс. 72:12-14); люди не будуть вже позбавлені свого дому, ані не будуть змушені винаймати в інших (Іс. 65:22), але кожен в мирі буде радіти своєю власністю (Мих. 4:4); не буде більше виконувати непотрібної праці (Іс. 65:23), але їм буде вестися в їх стараннях (Іс. 60:17). Такі умови точно не сприяють гріху, а сприяють праведності; отже буде дуже сприятливий шанс для спасіння людства. Умови, що сприяють спасінню, є третьою складовою можливості спасіння, а подані вище цитати доводять, що вони призначені для неспасенних померлих світу.
4. Святе Письмо навчає, що всі ті, які в цьому житі не були корисним чином спрямовані до Христа, будуть спрямовані до Нього в майбутньому житті. Ісус говорить (Ів. 12:32): «І як буду піднесений з землі [в наступному вірші св. Іван пояснює, що цей вираз відноситься до жертовної, викупної смерті Ісуса і Його панування в Тисячолітті, через що Він прославить Бога], то до Себе Я всіх притягну». Ми усі знаємо, що в цьому житті порівняно небагато були притягнені до Христа (Ів. 6:44; Мат. 7:14). Тому всі, які в цьому житті не були притягнені (корисно спрямовані) до Нього, мусять бути до нього притягнені після цього життя, в іншому разі вірш з Ів. 12:32 був би неправдивим. Але цей вірш є правдивим, тому не притягнені до Нього в цьому житті, будуть скеровані до Нього в майбутньому, в Тисячолітті.
5. Біблія навчає, що всі підкоряться Ісусу і визнають Його право панувати над ними (Фил. 2:10,11; Іс. 45:23; Пс. 22:30; Рим. 14:9). В цьому житті не всі підкорилися Йому, і не всі визнали Його, щоб Він керував ними. Ті, які не зробили цього в теперішньому житті, мусять це зробити в майбутньому. Фил. 2:10 вказує, що це охоплює померлих, тобто тих, що під землею, а Пс. 22:30 і Рим. 14:9 прямо говорять про них. Таке підкорення себе і визнання є частиною досвідчень тих, які використовують можливість спасіння.
6. Святе Письмо навчає, що можливість посвячення Господу в часі Тисячоліття буде дана кожній людині на землі; це відноситься також до тих, які будуть тоді пробуджені з мертвих. Відповідним тут є текст з Іс. 35:8. У 4 вірші представлений другий прихід Христа, який відбувається у великому утиску під час повалення царства сатани і покарання його прибічників. 5 та 6 вірші говорять про те, яким чином Він буде просвічувати, реформувати і підносити грішне людство, а 7, 1 і 2 вірші навчають про привернення раю. 8 вірш навчає про відкриття Святої Дороги для нечистих (заплямлених гріхом Адамового роду), які мусять очиститися, якщо будуть прагнути іти нею до кінця. На відміну від вузької дороги (особистої дороги), Свята Дорога є публічною дорогою, відкритою для кожного. На ній все буде дуже просто і ясно, так, що і нерозумний не заблудить. 9 вірш вказує, що з цієї дороги будуть забрані всі перешкоди, а відкуплені, тобто ті, які через викуп будуть звільнені з-під вироку смерті (1 Тим. 2:4,5), отримають привілей іти нею. 10 вірш доводить, що у зв’язку зі Святою Дорогою померлі, яких також охоплює викуп Христа (Ос. 13:14), повернуться з гробу і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви. Отже, цей фрагмент виявляє, що можливість посвячення буде відкрита тим померлим, які не посвятилися в цьому житті, і вона є шостою складовою шансу спасіння.
7. Останньою складовою можливості спасіння є пропозиція Святого Духа. Біблія навчає, що така пропозиція буде запропонована всім. В Йоіла 3:1, 2 зроблена цікава обітниця, яка подає думку в зворотному порядку виконання. У 2 вірші Єгова нам подає, що виллє Святого Духа на рабів і невільниць (вибраних), що Він робив у віці Євангелії, «за тих днів»; а в 1 вірші каже, що «потому», після віку Євангелії, тобто у віці Тисячоліття, виллю Духа Свого «на кожне тіло». Отже, ті, на кого він не був вилитий в цьому житті, пізнають це в майбутньому житті. Слухняні приймуть його (Дії 5:32), завдяки чому (якщо і далі будуть послушними) будуть піднесені до досконалості. Згідно Йоіла 3:1 усі будуть мати можливість отримати Святого Духа, хоча ніхто не буде примушений до послуху і його прийняття. Таким чином можливість отримати Святого Духа буде відкрита для всіх. Пропозиція прийняти Святого Духа є необхідною частиною можливості спасіння. Вона є сьомою і останньою складовою повного шансу спасіння.
Таким чином ми довели на основі Святого Письма, що сім чинників, які складають повну можливість спасіння, будуть доступні кожній людській істоті. Однак в цьому житті вони не були доступні кожному. Тому такі зможуть отримати їх пізніше, в Тисячолітті.
ПОСТУПОВЕ УСУВАННЯ ПРОКЛЯТТЯ
(10) Ми продовжуємо обговорювати цю тему, подаючи десяту причину надії для деяких з неспасенних померлих. Біблія навчає, що під час Тисячоліття прокляття, яке Адам стягнув на людську родину, буде поступово зніматися протягом тисячі років. Об. 21:3-5 вказує, що це станеться завдяки присутності серед людей на землі Божої Скинії (Христа і Церкви – «храм Божий святий, а храм той то ви»; 1 Кор. 3:17; Еф. 2:19-22). Об. 22:1-3 доводить це на підставі перебування серед людей Престолу Бога і Агнця (Божої царської влади, яку буде виконувати Ісус з Церквою), Ріки Життя (чистого Божого Слова) і Дерева Життя (Ісуса і Церкви). 1 Кор. 15:24-26 показує, що царська влада Христа викоренить в часі Його панування всі рештки узурпованого панування сатани і його впливу на людей, головними наслідками якого є гріх, смерть і могила. 1 Кор. 15:54-57 доводить, що Церква буде приймати участь з Ісусом в осягненню цієї перемоги над гріхом, смертю і могилою для добра людства, а Ос. 13:14 подає, що все це буде наслідком викупної жертви Христа. Хай лине Богові слава за таке прекрасне майбутнє! Цей перегляд підтверджує, що шанс спасіння чекає на тих, які не мали його в цьому житті; бо всі вони померли під прокляттям, знищення якого означає, що більше воно не буде тяжіти ні над ким.
Перед тим, як представимо наступні докази існування надії для неспасенних померлих, ми розглянемо кілька відповідних питань.
ЧИ «ВСІ» (1 ТИМ. 2:6) ОЗНАЧАЄ КОЖНОГО?
По-перше, чи правильним є твердження, що слово «всіх» в таких віршах, як 1 Тим. 2:4, 6 означає
всіх, беручи під увагу біблійне вживання цього слова в Мат. 3:5 і т.п., де воно, звичайно, не означає
всіх? Це правда, що деколи слово «всі» в Святому Письмі не означає кожного, тобто воно не є універсальним поняттям в своєму застосуванні, як це доводить випадок, процитований в питанні. Однак цей факт не перечить думці, що це слово майже завжди має універсальне застосування. Воно так загальне, що бажання дати доказ завжди приходить до того, хто переконує, що в процитованому уривку воно не охоплює кожної особи або кожної речі. Звичайно в 1 Тим. 2:4, 6 слово «всі» з трьох причин означає кожного: (1) Згідно з 1 Тим. 2:4, Святе Письмо ясно навчає, що Бог у Своїй любові прагне спасти від вироку Адама кожну людину. На доказ цитуємо серед інших наступні вірші: Бут. 12:3; 18:18; 22:18; Ів. 3:16,17; 1 Тим. 4:10; Тит. 2:11; 3:4; Євр. 2:9; (2) Біблія також виразно вчить, що Ісус Христос помер, щоб усіх людей спасти від вироку Адама (просимо знайти наступні тексти для підтвердження цієї думки: Ів. 1:29; 3:15-17; 12:32,33; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:21,22; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2); (3) Біблія вчить, що внаслідок Божої любові та смерті Ісуса Христа за всіх людей, щоб врятувати їх від вироку Адама, всі люди будуть запрошені і підтримані Святим Духом, щоб прийти до гармонії з Богом. Зауважмо наступні вірші, які не є вичерпним переліком відповідних уривків Святого Письма: Пс. 2:8; 21:28-30; 85:9; 97:3,4; Іс. 2:2; 11:9; 25:6; 29:18,24; 35:5,6,10; 40:5; 45:22,23; 52:10; Єр. 31:34; Йоіл 3:1; Лук. 2:10,31-34; Ів. 1:9; 12:32; Тит. 2:11; 3:4; Об. 22:17. Якщо уважно дослідимо 1 Тим. 2:4-6, то ми зауважимо, що ці три думки є там виразно підкреслені. У 4 вірші Апостол в першу чергу відкрито заявляє, що Божа добра воля, любов, охоплює цілу людську родину для того, щоб вона могла бути врятована від Адамового вироку: «
що хоче, щоб усі люди спаслися [не навічно, але від вироку Адама]. Про другий пункт – жертву Ісуса, складену за всіх людей – безпосередньо навчає 6 вірш, де Павло говорить про Ісуса Христа, що «
дав Самого Себе [на смерть]
на викуп [рівнозначну ціну]
за всіх [за Адама і весь рід, який в момент гріха був в його стегнах]». 4 і 6 вірші навчають також про пропозицію допомоги Духа для всіх людей задля спасіння: «
Який хоче, щоб всі люди…
прийшли до пізнання правди… що буде
часу свого [
KJV; під час Тисячоліття]». Тому, ці три зауваження доводять, що «всі» в 1 Тим. 2:4,6 означає кожного з роду Адама, включно з ним.
УНІВЕРСАЛЬНЕ ВІДКУПЛЕННЯ ЧИ СПАСІННЯ?
Друге питання, яке може з’явитися: чи Святе Письмо навчає про універсальне
відкуплення, універсальне
спасіння чи про те і інше? Відповідаємо, що про це можна говорити різними термінами і, не дивлячись на це, правильно. Ми могли б сказати, що ми маємо універсальне відкуплення, бо ж воно є для всіх, а результат смерті Христа буде результативним для цілого роду Адама. Коли? Вони виявляться результативними для всіх, це буде означати їх спасіння, тобто дійсне і повне спасіння від гріха і умов смерті, або повну
можливість піднятися з гріха і смерті, в чому їм може перешкодити лише їхня власна воля. Справа першого Адама буде вчинена повністю недійсною через Христа. Кожен представник людського роду,
якщо захоче, отримає привілей повернення до всього, що було втрачене. Вічне спасіння, повне звільнення від гріха і смерті, буде вимагати повної співпраці людини. Порушення Божого права веде до вироку смерті, як було у випадку батька Адама. Порушення цього закону будь-ким з уже звільнених від вироку Адама і піднесених з упадку буде означати поновне засудження такої особи на смерть. Про це засудження Біблія говорить як про другу смерть, яка, за її словами, прийде на деяких. Перша смерть прийшла на всіх по причині гріха однієї людини. Друга смерть буде тільки для свідомих і добровільних грішників, якими, за словами Біблії, деякі стануть. Вчинення такого роду гріхів буде можливим лише після звільнення з попереднього вироку, виданого Адаму – вироку
першої смерті. Тобто світ не може тепер померти
другою смертю, оскільки він ще не є звільнений з
першої смерті. Жодна людина не може бути покарана судом
два рази карою смерті за ту саму провину. Щоб отримати
другий вирок, вона спершу мусить бути звільнена – дійсно чи приписано – від першого вироку, і далі вчинити другий переступ. Світ (Адам і цілий людський рід) був один раз засуджений. Лише коли він буде звільнений від цього осуду, буде можливим отримати новий.
Тому Біблія заявляє, що в Божому намірі буде великий День, День, який триває тисячу років, в якому Христос буде судити, випробовувати світ. Право втілювати цю пробу наш Господь Ісус отримав через Свою смерть, скуштувавши її за Адама і все його потомство, осуджене в ньому (Євр. 2:9). Смерть нашого Господа, досконалої людини, була повним відповідником вироку, виданого першій людині. Таким чином була відкрита дорога до великого часу відновлення, про яку говорить Апостол Петро (Дії 3:19-21). Отже, наш Господь Ісус став Відкупителем, набувачем Адама і цілого його роду. Він ще не довершив вповні акту купівлі, бо ж застосування заслуги Його жертви за світ має наступити під час Його другої присутності, коли Церква буде вже укомплектована. Як тільки дійде до цього набуття, настане скасування гріха світу. Тоді світ, вільний від кари первородного гріха, тобто Адамового гріха, буде відданий Христу. Кожна особа буде мати повну можливість, пробу, суд, щоб визначити свій справжній характер, справжні прагнення, дійсне відношення до добра і зла, до Бога і гріха. Спочатку це охопить народи, які будуть жити, а пізніше, поступово, тих, які є в гробах, в міру, як вони будуть вставати з них. Це буде універсальне відкуплення, тобто визволення з Адамової кари
смерті, загальне викуплення зі смерті, але не універсальне визволення, спасіння до
вічного життя, яке буде на умовах.
Говорячи про великий день випробування, День Суду світу, Апостол Павло говорить: «
Бo Він визначив день [в майбутньому],
коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:31). Звичайно, слово «муж» вжите в цьому випадку образно, говорячи про Ісуса, як Голову, і Церкву, як Його Тіло, яка разом з Ним має складати в Тисячолітті великого Посередника між Богом і людьми з ціллю звільнення всіх від кари Адама, надання їм повної можливості повернення до Бога. Кожен, «хто хоче», зможе отримати цю повну можливість, а через поступ зможе бути визнаний гідним вічного життя. При закінченні тисячі років, в кінцевій пробі людства, він зможе довести, що може і прагне (може, бо став досконалим; прагне, бо має добрі прагнення серця) додержувати Боже право. Всі такі отримають від Отця вічне життя. Всі інші будуть знищені.
Адам був поставлений на пробу вічного життя, але впав на самому її початку. На початку Тисячоліття людство розпочне свою пробу іншим способом, бувши ще недосконалими. Однак вони, маючи досвід з натурою і наслідками гріха, будуть під прикриттям заслуги Христа (даної не в результаті індивідуального приписання, але внаслідок діяльності посередницького панування), зможуть підніматися щораз вище зі стану гріха та смерті. Маючи цей привілей, люди зможуть виявити свій справжній характер, скерований на добро чи зло. Якщо вони вірно стануть на бік добра, то отримають вічне життя, а якщо на бік зла, то втратять життя – знову помруть і вже назавжди залишаться мертвими: стягнуть на себе другу смерть. Отже, Біблія вчить про універсальне відкуплення, спасіння від Адамової кари смерті, проте вона не вчить про універсальне спасіння до вічного життя.
РОЗГЛЯД ОБЯВЛЕННЯ 20:4,5
Третє питання, яке можна задати, звучить так: як можна узгодити вчення, що невибрані померлі, позбавлені в цьому житті шансу отримати спасіння на основі вибору, будуть пробуджені в часі Тисячоліття, з Об. 20:4,5, яке після обговорення першого воскресіння мертвих каже: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років»? Зауважимо, що цей фрагмент не говорить, що решта з мертвих не були пробуджені, аж скінчиться 1000 років, але що вони не ожили, аж поки не скінчились 1000 років. Хтось може запитати: яка різниця? Ми відповідаємо, що від цього залежить гармонійність або суперечність біблійних наук. Це прояснять кілька зауважень: Колись людство жило, було досконалим в отці Адамі. Однак, по причині прокляття Бог трактує ціле людство як померле, не дивлячись на те, чи воно знаходиться в процесі смерті, чи в стані смерті (Мат. 8:22; Ів. 5:24,25; 2 Кор. 5:14; Рим. 5:12,15,17; Еф. 2:1,5; Об. 20:12,13). Він робить це тому, що на всіх лежить вирок смерті, і тому, що коли йдеться про тих, хто знаходиться в процесі смерті, цей вирок виконується на них. Схожим чином ми могли б сказати про шанси на електричному стільці в момент увімкнення електрики – що «він вже не живе», а це тому, що є під вироком смерті, який виконується на ньому, хоча ще не приведений в дію. З цієї точки зору процес смерті ми називаємо порахованою смертю, а стан смерті – дійсною смертю. Подібно й Бог: усіх вільних від вироку смерті називає живими, не дивлячись на те, чи є вони досконалі приписано чи дійсно (Ів. 3:36; 5:24,25; 1 Ів. 5:12; Рим. 5:15; Ів. 1:4; Об. 21:3-5). Перших ми називаємо пораховано живими, а других дійсно живими.
Ця точка погляду дозволить нам гармонізувати нашу науку, яка каже, що решта з померлих (невибраних) будуть
пробуджені з мертвих
в часі Тисячоліття, з твердженням, що вони оживуть лише під його кінець. Відразу після пробудження зі смерті вони ще не будуть живими – дійсно досконалими. Процеси реституції будуть вимагати тисячі років, щоб довести їх до дійсної досконалості, щоб оживити їх так, як в дійсності на це дивиться Бог. Оскільки так довго, як в них буде залишатися якийсь слід недосконалості Адама, з Божої точки зору вони будуть мертвими (1 Кор. 15:24-26). Але як тільки стануть досконалими, вони оживуть, що станеться під кінець Тисячоліття, і що вимагає, аби вони були пробуджені в часі Тисячоліття. Тепер завдяки нашому виправданню вірою Бог трактує нас як живих з Божої точки зору, оскільки наше виправдання вірою приписує нам праведність, яку завершені процеси реституції довершать в послушних протягом тисячі років. Таким чином ми гармонізуємо мниму суперечність і стверджуємо, що обидва вчення є біблійними і розумними. Привернення недосконалих до стану досконалості – допровадження їх до такого
життя, яким його бачить Бог, займе цілу тисячу років, хоча
пробуджені вони будуть на початку Тисячоліття. І тому решта з померлих не ожили – не повністю воскресли, не стали знову досконалими, якими були колись в Адамі, аж поки не скінчилася тисяча років.
ЧИ «НЕПРАВЕДНІ» ВОСКРЕСНУТЬ?
Четверте питання є таке: у зв’язку з тим, що деякі ніколи не досягнуть стану досконалості, який означає слово
воскресіння, як нам зрозуміти слова апостола Павла в Діях 24:15, що воскреснути мають як праведні, так і неправедні? Цей вірш виявляється дуже зрозумілим, коли ми пильно звернемо увагу на те, що читаємо. Євреї, які стояли близько і чули оборону апостола перед намісником Феліксом, частиною якої є слова з Дій 24:15, вірили, що всі праведні отримають воскресіння з мертвих, і що неправедним також буде дана можливість воскресіння. Цього вони навчилися від своїх прабатьків. Тепер апостол повторив це, в чому вони були переконані. Він каже: «настане воскресення праведних і неправедних», тобто воскресіння, яке забезпечив Бог і яке має ще наступити, є не лише для добрих, але також і для тих, які тепер є злими.
Це не означає, що ті, які
залишаються в стані неправедності, осягнуть повне воскресіння з мертвих. Цей текст не говорить, що
всі неправедні воскреснуть, повернуться до досконалості життя. Тепер живуть виправдані, які матимуть можливість воскресіння, та інші, які тепер не є виправданими і які також будуть мати можливість воскресіння. Ціле людство буде мати нагоду в запевненій Богом
можливості воскресіння. Праведні отримають особливе воскресіння, яке буде нагородою за їх особливий послух. Але у віці, який надходить, перед усіма буде відкрита можливість здобути вічне життя через Христа. Праведні з класу Церкви є «перемінені дуже швидко, як оком змигнути» з земного стану в небесний – в досконалих духовних істот. Праведні з давніх віків, виправдані перед Богом через віру, мають повстати як досконалі люди, а не в стані, в якому вони померли. Це настане після застосування заслуги викупу Христа за цілий світ.
Отже, ми маємо воскресіння: найвищого класу праведних, Малої Черідки, до Божественного рівня; воскресіння Великої Громади до нижчого духовного стану; воскресіння Старожитніх і Молодих Гідних на земному рівні. Це чотири класи, які проходять свою пробу в цьому житті. Але Божий план передбачає, щоб решта людства поступово були піднесені з земної тлінності до первісної досконалості, якою на початку втішався Адам. Тепер вони неправедні і ніколи не ввійшли в стан відносин з Богом.
Божа мета – звершити звільнення всього людства від осуду в отці Адамі через смерть Ісуса. Тому ціле тисячолітнє панування Христа було призначене на воскресіння світу, але майбутнє покаже, скільки людей використає цей шанс. Святе Письмо подає, що в наступному віці столітній грішник – добровільний грішник – буде повністю відтятий від життя. Воно засвідчує, що такий грішник буде юнаком в порівнянні з тим, ким міг би бути, якби використав можливості того періоду (Іс. 65:20). Ті, які не використають благословення того дня, самі будуть нести за це вину. Лише добровільне особисте відкинення Бога і Його милосердного спасіння в Христі може засудити кого-небудь на другу смерть.
Зауважмо, що Святе Письмо не говорить, що
всі будуть мати уділ у воскресінні. Що буде з тими, які отримали оживлене виправдання? Чи всі вони воскреснуть? О ні! Будуть такі, які були виправдані і пішли на другу смерть. Подібно буде зі світом: якщо хтось після того, як отримає повний шанс, свідомо згрішить супроти ясного світла, отримає кару другої смерті. Але нічого не буде бракувати в цій можливості, яку дасть Бог. Наш Господь сказав, що «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення
Суду» (Ів. 5:28,29).
Ті, які задовольнили Бога своєю вірою, посвяченням самих себе для Нього і послухом щодо вказівок Його Слова, Духа і Провидіння, це ті, які робили добре. Бог не бажає від них нічого більше, лише те, щоб вони довели свою вірність через повне посвячення, старання жити у згоді з Його волею в міру своїх можливостей, чи то у віці Євангелії, чи у вічних віках. Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки (всі інші менш знані), які згадані святим Павлом в Євр. 11, померли з вірою. Бог засвідчує, що ці Старожитні Гідні подобалися Йому, і що вони отримають «краще воскресіння» (Євр. 11:35). Вищість їх воскресіння буде полягати в тому, що вони повстануть в людській досконалості, в той час як світ буде змушений здобувати досконалість впродовж тисячі років.
Ті, які чинили добре, повстануть на воскресіння життя. Деякі з них воскреснуть до життя на людському рівні, інші – на духовному, а ще інші – на найвищому рівні духовного існування – в Божій природі. Далі Ісус каже про другий загальний клас – про тих, які чинили зло. До них зараховані всі, яких Бог не може визнати ані прийняти. Не прийняті це ті, які на думку Бога не робили добре, які поступали погано, які є невиправданими. Багато з них були шанованими і моральними людьми, але вони не гідні «кращого воскресіння». Вони також повиходять, щоб коли захочуть, могли отримати повне піднесення до життя. Вони будуть пробуджені для того, щоб отримати воскресіння. Вони будуть воскрешені з
гадесу, гробу, стану смерті, але їх пробудження буде лише початком воскресіння, тобто повернення до досконалого життя. Деякі встануть, щоб пізніше знову померти, якщо не приймуть умов Божого благословення.
Процес воскресіння буде просуватися день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком впродовж періоду тисячі років – великого дня воскресіння, великого дня, останнього дня, коли всі будуть мати можливість отримати вічне життя. Але хто не зробить відповідного поступу, буде визнаний негідним повного воскресіння. Його здобудуть лише ті, які будуть визнані гідними вічного життя на Божих умовах. Отже, це буде воскресіння померлих, допровадження до досконалого життя, як праведних, так і неправедних. Усі, що в гробах, повиходять з них і дійдуть до пізнання правди, так щоб, коли захочуть і будуть слухняні, могли віднайти все те, що було втрачене Адамом і відкуплене Спасителем світу, Ісусом Христом. Вищі пояснення знаходяться в повній згоді з дослівним перекладом останнього речення Дії 24:15: «Настане воскресення праведних і неправедних», оскільки перед словами «праведних» і «неправедних» немає грецького означеного артикля.
ЧИ ВСТАНУТЬ ТІ САМІ ТІЛА?
П’яте доречне запитання: чи під час воскресіння встануть ті самі тіла, які йдуть до гробу? Дуже зрозуміла відповідь на подібне питання дана в 1 Кор. 15:35-38, де читаємо: «Але дехто скаже:
Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть? Нерозумний,
що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». Ці вірші виразно показують, що поховане тіло не повертається, даючи за ілюстрацію посіяного зерна пшениці і т.п., яке вже не повертається, але видає нові зерна. Подібно і поховані тіла не встануть з мертвих.
Часом вважається, що Ів. 2:19,21 («Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його… А Він говорив про храм тіла Свого») навчає про пробудження того самого тіла, яке є поховане. Таке пояснення суперечить не лише вище процитованим словам святого Павла, але також багатьом іншим віршам зі Святого Письма і біблійним ученням, які ми подали книжці
Схема Божого Плану, Е 16:334 с., які доводять, що Ісус у воскресінні не забрав назад Свого земного тіла. По причині нерозуміння Ісуса слухачами, Його слова були пояснені святим Іваном як такі, що відносяться до храму, показаного в єврейському храмі, тобто що Він говорив про позаобразний храм, яким є Церква (1 Кор. 3:16,17; 2 Кор. 6:16; Еф. 2:19-22). Ми також знаємо, що Церква названа Тілом Христа (Рим. 12:5; 1 Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 3:6; 4:4,12,16; 5:23,30; Кол. 1:18,24). Тому Ісус обіцяв тут, що навіть якщо Його вороги вб’ють різних членів Його Церкви, то Він, незважаючи на це, поставить його (Церкву) третього (тисячолітнього) дня. Він сказав ці слова п’ятого тисячолітнього дня від упадку Адама в гріх; а ми вже дізналися, що Церква буде володарювати з Ним, отже воскресіння сьомого тисячолітнього дня, який є тим третім днем, рахуючи від п’ятого включно. Розуміючи так, цей вірш не відноситься до пробудження тіл святих.
Святе Письмо ніде не вчить, що поховані в гробах тіла воскреснуть в останній день, але заперечує такому погляду. Приймаючи ці біблійні вчення, ми убережемо себе від закидів невіруючих щодо воскресіння померлих – закидів, які виникають з того факту, що матеріальні складники окремих тіл стали частинами інших тіл через асиміляцію, людожерство чи поїдання фруктів та овочів і т.п., які присвоїли собі складники мертвих людських тіл.
Вірш з Іс. 26:19 (див.
Танах) інколи приводять як такий, що ніби доводить, що встає те саме тіло, яке йде до гробу. Однак в перекладі AV (англ.) є кілька сумнівних речей. Передусім, слова надруковані в цьому вірші
курсивом, були додані до тексту, не маючи будь-якого відповідника в оригіналі. Тут перекладачі вживають
курсив, щоб поінформувати читачів, що ці слова були додані. Додані слова «
також і» приводять до того, що цей вірш можна пояснити так, як це перечило б Біблії багатьма способами, як ми це вияснили. Більше того, гебрайське слово, перекладене як «тіло» не є у множині, але вжите колективно, як, наприклад, в Іс. 5:25, і має значення множини.
Англомовні переклади ARV та ERV, переклад Молтона, Лісера, Юдейського Видавничого Товариства і т.д. подають цей текст так: «Оживуть твої померлі; мої мертві тіла встануть».
Як ми знаємо (Лук. 20:36; див. також «Життя – Смерть – Майбутнє» 171-183 с.), воскресіння має дві частини: (1) пробудження померлих і (2) піднесення їх з фізичної, розумової, моральної та релігійної недосконалості занепалого стану Адама до фізичної, розумової, моральної та релігійної досконалості, від якої Адам відпав. Цей процес вимагає цілого Тисячоліття. Ми вважаємо, що про ці дві частини воскресіння навчає Іс. 26:19. Вираз: «померлі твої оживуть» відноситься до пробудження померлих – першої частини процесу воскресіння, а вираз: «мої мертві тіла воскреснуть» відноситься до повстання з недосконалості Адама до досконалості – другої частини процесу воскресіння мертвих. Вираз «мертві тіла» не відноситься до тих тіл, які дійсно є в стані смерті, але мертвих в гріхах (Еф. 2:1,5), оскільки кожного, хто не є у Христі і не має досконалості, Бог вважає мертвим (2 Кор. 5:14). Причина використання слова «моє» у виразі «мої мертві тіла» в тому, що Христос, як автор цих слів, завдяки своєму відкупленню – набуттю – буде їхнім власником і Господом (Рим. 14:9); отже Він може властиво називати їх Своїми. Розуміючи так, цей вірш в найменшій мірі не говорить про воскресіння останнього дня тих самих тіл, які були поховані, але відноситься до двох частин процесу воскресіння: (1) пробудження померлих і (2) їх повернення до досконалості.
До цього моменту в даному розділі було подано 10 біблійних причин, підтриманих багатьма віршами на доказ того, що в наступному житті шанс отримати спасіння матимуть всі ті представники грішного роду Адама, які в цьому житті не були обдаровані можливістю отримати спасіння, яке тепер діє – виборчого спасіння. Є багато інших біблійних причин для такої надії; нашим бажанням є представити деякі з них, оскільки ця доктрина не повинна прийматися без повних і задовільних доказів її правдивості. Щоб наша віра в цьому питанні не була оперта лише на прагненні такої надії, але на певних, розумних і дійсних доказах, до тих 10 вже представлених аргументів ми додаємо ще інші. Два з них вже були досить докладно обговорені на попередніх сторінках, з поданням численних віршів. Ними є (11) благословення цілої людської родини, живих і померлих, шансом отримати реституцію, що є шостою головною ціллю повернення нашого Господа, згаданою в першому розділі (ТП № 10), та (12) знищення серед людей кожної злої речі і впливу та запровадження серед них добрих речей і впливів з ціллю повернути їх до досконалості, що було представлено в п’ятому розділі в темі «Цілі Царства» (БП № 4).
ДЕВ’ЯТЬ ІНШИХ ДОКАЗІВ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ
Тепер коротко представимо дев’ять інших доказів цієї самої правди. (13) Біблія вчить, що багато з тих, які не мали можливості здобути виборче спасіння, в Тисячолітті позитивно зреагують на пропозицію доступного тоді спасіння. Про це прямо навчає Іс. 35:5,9,10 і Єзек. 16:46-63. (14) Біблія вчить, що багато з померлих піддадуться розпорядженням Царства, коли вони будуть запроваджені на землі (Пс. 21:28-30; 1 Кор. 15:21-26; Рим. 14:9; Іс. 45:22,23; Фил. 2:8-11; Пс. 85:9). (15) Біблійне вчення, що Вік Тисячоліття і День Суду є рівнозначні, доводить те саме; оскільки показує, що в День Суду будуть виконуватися лише ті речі, які мають бути виконані в Тисячолітті. Наступні вірші доводять ідентичність Тисячоліття і Дня Суду: 2 Тим. 4:1; Лук. 22:29,30; Мат. 19:28; Овд. 21; Єр. 23:5,6; 33:14-16; Іс. 32:1; Пс. 71:1-4. Як ми знаємо, всі померлі будуть пробуджені на початку Дня Суду (Ів. 5:28,29; 11:24; Об. 20:11,12). Отже, всі померлі повстануть на початку Тисячоліття. В Тисячолітті всі отримають допомогу для спасіння; отже всі отримають допомогу для спасіння в День Суду. (16) Ця правда виникає також очевидним чином з біблійної науки, що слово
воскресіння, застосоване до людства, означає
повстання знову з упавшого стану до досконалості образу Бога (Дії 26:23,24; Лук. 20:31-37; Фил. 3:11,7-10; Дії 24:15; 23:6; 26:6-8). Цей факт означає можливість спасіння для неправедних в Тисячолітті, згідно зі словами святого Павла, що не лише праведні воскреснуть (вдосконаляться), але також і неправедні (Дії 24:15). (17) Вчення Біблії про дві дороги спасіння – індивідуальну для вибраних, названу вузькою дорогою (Мат. 7:13,14), та загальну, названу святою дорогою (Іс. 35:8) – є доказом тієї ж науки. Контекст вказує (Іс. 35:5,9,10), що ця дорога буде призначена для деяких з неспасенних померлих, і цілий цей розділ доводить, що тут описується Вік Тисячоліття. (18) Біблія також підтверджує це вченням, що світ в теперішній час проходить такі досвідчення з суттю зла та його наслідками, які зроблять гріх чимось огидним для нього, коли для контрасту через досвід вони пізнають суть і наслідки праведності (Рим. 8:19-22; 11:30-32; Пс. 89:11-17). (19) Доктрина про реституцію – повернення людства до початкової досконалості Адама, що має статися в Тисячолітті, доводить те, що Тисячоліття призначене для благословення невибраних можливістю спасіння (Дії 3:19-21; Об. 21:3-5; 22:1-3). (20) Біблія довела це також вченням, що після закінчення спасіння з вибору буде діяти спасіння з вільної ласки (Дії 15:14-16; 3:19-21; Ів. 17:21-23; Рим. 8:19-23), так як Тисячоліття, період дії спасіння з вільної ласки, наступає після віку Євангелії з його спасінням через вибір, що діє тепер. (21) Наостанок, Біблія підтверджує вчення, що врешті-решт всі Божі справи принесуть Йому славу (Чис. 14:21; Пс. 75:11; Об. 5:13). Це буде можливим лише тоді, коли чудові прикмети, які проявляються в реалізації Його плану, вповні доведуть, що Його справи і характер були і є гармонійні, до чого є необхідна повна і справедлива можливість спасіння для кожного.
АНАЛІЗ ІНШИХ ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ ТЕКСТІВ
Таким чином в сумі ми представили двадцять один доказ, підтриманий Святим Письмом, що для неспасенних померлих дійсно є надія; що ті невибрані померлі, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння через вибір, будуть мати її під час тисячолітнього панування Христа. Цей двадцять один доказ в кожному випадку показує, що невибрані померлі будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття. Подаючи коментарі в дужках, ми приведемо тут кілька текстів, яких ми ще не цитували або не повністю вияснили. Вони прямо навчають або натякають на те, що під час Тисячоліття такі померлі особи будуть пробуджені зі стану смерті і повернуться на землю. Пс. 21:28-30 є одним з таких віршів: «
Усі кінці землі [весь людський рід]
спам’ятають [будуть настільки суворо навчені думкам з Божого Слова, щоб не забути (Єр. 31:33,34)],
і до Господа вернуться [зміняться],
і вклоняться [служитимуть]
перед обличчям Його [в Його інтересах]
всі племена народів [кожна родина],
бо царство Господнє, і Він Пан [буде]
над народами [тут є очевидний опис Тисячоліття; тому що царства цього світу триватимуть аж до Тисячоліття, і лише після того перейдуть під владу Божого Царства (Об. 11:15)]
! Будуть їсти [будуть присвоювати благословення Тисячоліття)]
й поклоняться [служити Богу за це]
всі багачі [повні ревної любові]
на землі, перед обличчям Його на коліна попадають [служитимуть]
всі, хто до пороху сходить [померлі]
і [йдеться про тих, хто до пороху сходить]
не може себе оживити, [по причині вироку Адама]
!» Цей останній вірш доводить, що йдеться про невибраних померлих, бо вони з причини вироку Адама не можуть зберегти живими своїх душ. Згідно цього фрагменту вони мають поклонитися Господу, як Володарю народів, що може бути тільки в Тисячолітті, часі Його панування.
Наступний уривок це Пс. 85:9: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть». Багато народів, створених Богом, таких, як сім народів Ханаану, асирійці, вавилоняни і т.п. вже не існують. Однак вони були створені Богом, але в цьому житті не шанували і не славили Єгову. Щоб могли це зробити, вони мусять бути пробуджені з мертвих і бути навчені славити і прославляти Бога, а це відноситься до Тисячоліття. Іс. 29:18,24 це наступний відповідний уривок: «
І в той день [в день Бога, у віці Тисячоліття]
слова [науки]
книжки [Біблії; Іс. 35:5,6]
почують [зрозуміють]
глухі [ті, які в цьому житті мають закриті вуха розуміння і тому не можуть зрозуміти речей віри (Мат. 13:9-17)]
, а очі сліпих [тих, які в цьому житті не могли побачити речей віри]
із темноти [мішанини правди й неправди, в якій знаходяться в теперішньому житті]
та з темряви [цілковитої омани]
бачити будуть… Тоді то хто блудить у дусі [в доктрині] (1 Ів. 4:1-3)
, ті розум пізнають, а хто ремствує [по причині суворості прокляття, під яким вони жили і померли, тобто невибрані померлі]
, ті поуки навчаться!». Цей вірш засвідчує, що в Тисячолітті ті, які в цьому житті не могли побачити чи зрозуміти справ віри, які, живучи з наріканням в неправді і під прокляттям, до кінця зідхали (Рим. 8:22), побачать і зрозуміють правду та будуть звільнені з часткової чи повної неправди. Рим. 14:9: «
Бо Христос на те [задля того]
й умер [як викуп за всіх (1 Тим. 2:6)]
, і ожив, щоб панувати і над мертвими [над цілим загубленим родом Адама в гробі і поза ним]
, і над живими [в Тисячолітті]». Фил. 2:10,11: «
Щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [коліна]
небесних [небесні воїнства вклоняються перед Ним]
, і [коліна]
земних [це досі відноситься до майбутнього, до Царства, оскільки тепер Йому ще не кланяються всі коліна на землі]
, і [коліна]
підземних [людського роду, який знаходиться в гробі і який буде пробуджений з несвідомого стану смерті, і тоді як ті, які колись знаходилися під землею, будуть вклонятись Ісусу]
, і щоб кожен язик [на небі, на землі і під землею – живих та померлих]
визнав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!».
Ще інший уривок це 1 Кор. 15:21-26: «
Смерть [процес смерті і стан смерті]
бо через людину [Адама]
, і через Людину [Христа]
воскресення мертвих [пробудження зі стану смерті і повстання з процесу вмирання – відвернення того, що стягнув на нас Адам]
. Бо так, як в Адамі вмирають усі [охоплені прокляттям Адамової смерті]
, так само в Христі всі оживуть [будуть виведені зі стану прокляття до досконалості – життя]
, кожен у своєму порядку [буде оживлений – удосконалений]
: первісток Христос [буде оживлений – удосконалений; тим Христом не може бути Ісус, оскільки Він воскрес 25 років раніше, перш ніж св. Павло написав ці слова, в той час як він говорить про майбутнє воскресіння: тут ідеться, звичайно, про Церкву, яка разом з Ісусом також названа Христос – помазаний (1 Кор. 12:12,13; Гал. 3:16,29); отже тут говориться про перше воскресіння (Об. 20:4,6)]
, потім ті, що Христові, під час Його приходу [оживуть (в англійському перекладі Біблії на полях подається слово
присутність як відповідний переклад грецького слова
парусія). Він буде присутній тисячу років, Тисячоліття, коли ті, які через віру і послух стануть Його власністю, будуть оживлені – удосконалені, після пробудження і виведення з гробу. Це відноситься до померлого світу, що повертається з гробу і піднімається до досконалості в часі Тисячоліття в міру, як люди будуть вірити і тривати в послусі]
. А потому кінець [Малий Період після закінчення тисячі років (Об. 20:7-9)]
, коли Він передасть [перестане бути Посередником]
царство Богові й Отцеві, коли [потім]
Він зруйнує всякий уряд [наслідки панування сатани]
, і владу всяку [її форми]
та силу [вчинки сатани]. [Отже, царювання Христа має на меті знищити всі справи сатани – гріх, неправду, смуток, біль, хвороби, смерть і могилу (1 Ів. 3:8; Об. 21:4,5). Знищення гробу означає пробудження всіх померлих; знищення смерті означає звільнення всіх з процесу вмирання. Отже, спочатку через пробудження померлих буде знищений гріб, а потім, поступово через реституційні процеси буде усунений кожен елемент процесу вмирання, гріх Адама, смуток, біль, хвороби, прокляття на землі і т.п]
. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми [тими ворогами є різні форми прокляття, бо в наступному вірші святий Павло називає смерть як одного з ворогів Христа; покласти їх під Його ноги означає повне їх опанування – знищення]
! Як ворог останній смерть знищиться [не стан смерті ані гріб, які через пробудження померлих будуть знищені перед гріхом, болем, смутком і хворобами, але процес вмирання – недосконалість, який внаслідок вироку Адама досягнув усіх. Знищення його останніх слідів завершить справу тисячолітнього Царства; отже, смерть буде останнім ворогом, який буде знищений]». Тому смерть, згадана у 26 вірші, виявляється Адамовою смертю, а не другою, як деякі припускають. Як ми уже зауважили, 24 вірш запевняє нас, що кінець цього посередницького панування наступить лише тоді, коли Христос знищить в людському роді усі рештки панування сатани, його владу і силу діяльності через гріх. 25 вірш доводить, що такою є ціль панування Ісуса. Всі наслідки панування сатани, його влади і сили є в цьому вірші представлені як вороги Ісуса; і оскільки 26 вірш називає смерть одним з ворогів, ми можемо зрозуміти, чим усі вони є. Цими ворогами є нищівні наслідки панування сатани над землею – гріх, неправда, смуток, біль, смерть, гадес. Вони є ворогами Ісуса, оскільки шкодять людству, для відкуплення якого Він помер. Отже, ми бачимо, що ворогами, про яких говорить цей уривок, є всі наслідки гріха Адама; а смерть Адама є першою, а не другою смертю.
Думка 1 Кор. 15:24-26 виражена іншими словами в Об. 21:3-5; 22:3. Смерть і прокляття, яких, як стверджує цей вірш, вже більше не буде, є, без сумніву, смертю і прокляттям Адама. Більше того, друга смерть не є ворогом Ісуса чи людської родини, але швидше приятелем і слугою, який проковтне їхніх ворогів, так як образ другої смерті, Червоне море, було приятелем і слугою Мойсея й Ізраїлю, коли забезпечило охорону Ізраїльтянам і дозволило їм перейти через нього, поглинувши фараона та його армію і залишаючи Ізраїль безпечним і переможним на східному березі. Отже, ми бачимо, що вираз «останній ворог» з 1 Кор. 15:26 не відноситься до другої смерті, але до смерті Адама – першої смерті. Вираз «
смерть Адама» охоплює кожний залишок недосконалості, яку гріх Адама стягнув на людський рід. Цей вираз тут, звичайно ж, не означає
стану Адамової смерті, оскільки ще довго після повернення усіх з гробу, з Адамового стану смерті, людська родина і далі буде виявляти недосконалість. Отже, вираз «останній ворог» тут означає
процес Адамової смерті. Коли останні рештки недосконалості, що є наслідком Адамового гріха, будуть повністю усунені потужною реституційною силою і діяльністю Христа, тоді «останній ворог» буде знищений, що буде кінцем реституційної праці.
Ці уривки так ясно доводять, що невибрані померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості осягнути виборче спасіння, будуть пробуджені з мертвих в Тисячолітті й отримають можливість осягнути реституційне спасіння.
Саме такою є Євангелія для людини, яка була представлена в такий спосіб як ангелом при народженні Ісуса (Луки 2:10), так і апостолом Павлом (Гал. 3:8). І саме тому Святе Письмо так сповнене нею.
Зрозуміння цієї справи пояснює минуле і теперішнє поступування Бога з людськими поколіннями. В такому світлі Біблія стає книгою, згідною сама з собою, Божим характером, викупом Христа, з дією Святого Духа, потребами людини і з фактами. Таким чином, вона дійсно відкриється нам як скарбниця чудового плану віків, складеного Богом, і як славний образ Його чудового характеру. За це ми любимо Бога любов’ю, яка перевищує всяку любов, з радістю неба, що зійшла на землю. Славмо, вихваляймо і прославляймо Того, всі вчинки Якого приносять Йому славу! «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3,4).
Епіфанічний Том 17, 127-177 с.
Теперішня Правда № 79, вересень-грудень 2002
Виконання Божої волі (1 Ів. 2:17)ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
«Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» – 1 Ів. 2:17
Коли людина зі світу починає відчувати потребу пізнавати Бога, її думки можуть обійти багато шляхів у пошуках відповіді, як вона може знайти Бога. Після певного часу пошуків, молитов, запитань про те, як вона може стати Християнином, Бог почне працювати в такій людині через досвід вивчення слова Правди. Він надасть відповідну допомогу, яка скерує новий розум, серце і волю, щоб вона хотіла посвятитися виконанню Божої волі і визнати потребу Утішителя в часі кожної потреби: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26; BS ’69:50).
Єгова у Своїй милосердній, люблячій доброті дає наступне запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим» (Мат. 11:28-29). Для ново-посвячених Божих дітей це як музика для їхніх вух! Ярмо (дерев’яна рамка, що використовується для пари волів на обидві їхні шиї) є символом підпорядкування і поневолення. Всі в світі є під ярмом різного виду: ярмо політичне, фінансове чи ярмо бізнесу, соціальне ярмо, ярмо бажань, звичок, егоїзму і ярмо гріха всіх видів.
Людина, яка знаходиться під політичним ярмом, відчуває його тяжкість. Вона зайнята день і ніч, плануючи, розраховуючи і працюючи на відповідальній посаді. Вона старанно вивчає всі хитрощі світової політики, щоб завоювати і утримати прихильність виборців. Вона віддає багато часу, грошей і роздумів та концентрує багато енергії на ризиковані справи, шукаючи певного рівня виконавчої влади; якщо вона в результаті й отримає бажану посаду, то це майже завжди приносить безліч клопотів і виставляє її перед великою кількістю ворогів в опозиційній партії чи партіях, які зазвичай готові очорнити її репутацію при найменшій провокації.
Ті, які знаходяться під фінансовим ярмом, або ярмом бізнесу, є подібним чином пригнічені. Вони працюють довго і важко; вони проектують, планують, вигадують, дратуються і переживають, щоб бути багатими і, роблячи це, потрапляють в тенета, які крадуть в них справжнє щастя, якого земні багатства не можуть принести (1 Тим. 6:8-10).
Ті, які знаходяться в соціальному ярмі, важко працюють і жертвують багато для того, щоб задовольнити вимоги суспільства, накладені на них. Деякі, невимогливі у житті люди, знають, як в дійсності це ярмо тисне на багатих, особливо на тих, які змагаються з іншими, які є більш успішними. Жінки часто виснажують себе в тій службі, яка не приносить задоволення, тоді як їхні чоловіки і батьки доведені до відчаю і розпачу, аби встигати за фінансовими витратами.
Ярмо бажань, звичок, самолюбства і гріха різного виду є насправді важким, а їх тягар є справді гнітючим. Скинути всі види ярма і звільнити себе з усіх тягарів неможливо в цей злий день. Сатана, князь цього світу, вже накинув це ярмо гріха різних форм. І немає можливості принести визволення з-під цього ярма і його обмежуючих кайданів окрім як через Христа, який дасть визволення усім, хто прийде до Нього через покаяння і віру.
В той час як ціллю Христа є остаточне звільнення всіх таких від будь-якого ярма і від всякого тягаря, Він бачить, що вони не здібні користатися і насолоджуватися славною свободою синів Божих; і так, шляхом дисципліни і тренувань, Він має намір привести їх до такого стану. Тому необхідно, аби ті, котрі тепер стали б звільнені від неприємного ярма гріха і теперішнього загального порядку речей, повністю піддали себе Христу, щоб взяли Його ярмо на себе. І Він запрошує усіх, хто прийшов до відчуття дискомфорту від інших видів ярма і від ваги інших тягарів, щоб вони прийшли до Нього для звільнення і відпочинку. З лагідним співчуттям до всіх пригноблених і засмучених Він каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою. Візьміть ярмо Моє на себе» і т.д. Мільйони людей відповіли на Його ласкаве запрошення, і вони без жодного сумніву свідчать про легкість ярма Христа і благословення Його обіцяного відпочинку. І все ж, цей відпочинок не є відпочинком загального теперішнього добробуту і свободи від турбот, праці і всіх обмежень.
Взяти ярмо Христа на себе означає стати спільниками ярма разом з Ним і терпеливо йти з Ним. Ярмо є символом залежності, і хто піддається під ярмо, той тим самим піддається під волю і керівництво іншого, і покірно йде, щоб виконати визначене завдання. Це зробив наш Господь Ісус, добровільно піддаючи Свою волю під волю Небесного Отця. Бог не нав’язував Йому цього ярма, і не нав’язує його нікому. Ісус з радістю взяв його і терпеливо його ніс, незважаючи на те, що це коштувало Йому найглибшого приниження; Він не вважав це невдячною службою, але з задоволенням виконував Божу волю (Пс. 40:8,9; Євр. 10:7).
До цілком посвячених звучить запрошення, щоб бути уярмленими разом з Христом, в тій самій службі і з тим самим Учителем. Він запевняє нас, що Його ярмо є любе і Його тягар є легким. Але ми не можемо бути уярмлені з Христом, якщо не маємо Його Духа. Необхідно, щоб двоє, які є під одним ярмом, мали один розум. (Ам. 3:3); а те, що робить це ярмо і надалі легким для нас, це наша радісна витривалість, котра не нарікає під тим ярмом і не намагається його позбутися, але з задоволенням носить його з огляду на кінець, який буде осягнений, як також спільність і товариство з правдивим Спільником у ярмі, що має подібний розум.
Яке благословенне запрошення: увійти під одне ярмо з Христом! І яка надзвичайна можливість навчатися на тій дорозі, по якій наш Небесний Отець хотів би, щоб ми ходили! Дійсно, як би ми могли зійти з цього шляху, коли ми в одному ярмі з таким Провідником! Від Нього ми вчимося цієї дороги; в нашій спільноті з Ним ми отримуємо Його благословенного Духа. Ми вчимося тієї лагідності, яка не нехтує упокоренням, не дивлячись на його глибину, і яка не лише задоволена і щаслива в будь-якій ситуації, але завжди радіє привілею іти цією дорогою, як і надії досягнення її славного кінця. І ми знаходимо відпочинок для наших душ – відпочинок від марних амбіцій і безцільних планів і справ, до яких би нас примусили інші провідники. О, якби всі, хто трудиться під іншим ярмом, і є сильно обтяжені, скинули його з себе, і навчилися, що вони можуть носити таке легке і приємне ярмо Христа, якщо будуть шукати Божої волі усім серцем!
Воля – це сила обирати, а постанова – це рішучість більшості з тих здібностей мозку, які складають інтелект. Тому вона включає більше, ніж самі лише думки. Насправді, воля є для того, щоб контролювати думки. Розум і воля неминуче є близько споріднені. Хоча вони явно не є одним і тим самим; бо розум може розмірковувати, роздумувати і обговорювати різноманітність суперечливих положень, тоді як воля – це рішучість щодо певних ясних визначених напрямків. Однак воля може скеровувати розум розглянути обидві сторони будь-якої пропозиції. Викликаючи здібності розуму, щоб розглянути будь-яку тему і викласти аргументи «за» і «проти», воля має справу з інтелектом.
Всі люди мають волю, слабку чи сильну, і це є важливо, що усі повинні навчитися, як її належно вживати. Яка є воля людини, такою вона є. Бути героєм у боротьбі означає, що сильна воля буде належним чином спрямована, і вплив та цінність особистості буде пропорційною до правильності волі та її сили. Діти повинні тренуватися, не щоб мати слабку волю чи бути взагалі без волі, але щоб мати сильну волю, належно спрямовану в самоконтролі і піддану своїм батькам під Господом і Його провідництвом в гармонії з принципами правди і праведності.
Людина зі слабкою волею схильна бути нерішучою, поступливою і невпевненою.
«Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8). «Ніхто двом панам служити не може», інтереси і цілі яких протилежні (Мат. 6:24). Воля, яка є поділена, яка не є постійною ні в одному ні в іншому напрямку, яка хоче догодити одним і другим або намагається іти по обидві сторони одночасно, звичайно, не може функціонувати правильно і ефективно.
Також ніхто не може з такою волею бути дійсно щасливим. Його життя віри буде роздвоєне через сумніви. Такий, розраховуючи на якусь успішну перспективу, може сказати собі: «Я житиму життям любові, змішаної з ненавистю», або «Я буду віддавати трохи свого часу для пошуку Правди, а трохи для розповсюдження неправди». Судячи з цього, душевний спокій вимагає узгодженої волі і однієї мети. І якщо дія повинна бути результатом чиїхось бажань, то воля повинна бути достатньо сильною, щоб відкинути всі сумніви, перемогти всі обставини та встати і бігти безоглядно у визначеному напрямку.
Апостол Павло адресує Еф. 6:7 тим Християнам, які піддали свою волю Богові, які прийняли Його волю замість своєї власної. Найбільш шляхетні і найкращі з Божих людей ті, хто має сильну, залізну волю, котру вони цілком піддали Його провидінню і керівництву – через Його Слово, Його Святого Духа і Його провидіння, яке нас оточує. Вагання і нерішучість не мають тут місця. Зверніть увагу на слова до Ізраїлю (1 Цар. 18:21): «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог [Єгова], ідіть за Ним, а якщо Ваал [Сатана] ідіть за ним!» Бог бажає нашої повної прихильності і відданості, не лише часткової: «Сину мій, дай мені серце своє» (Пр. 23:26); «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мар. 12:30; Повт. 6:5; 10:12). Бог бажає від таких поклоніння «в дусі і правді» (Ів. 4:23,24).
Те, що Бог тішиться вільною волею у всіх Своїх створіннях, є очевидним також з того факту, що Він дав їм цю здібність – навіть найменшим комахам. Піди до мурашки (Пр. 6:6-8) – подивись на її приклад, і побач, яку велику силу волі вона виявляє. Візьми краплю води і поспостерігай під мікроскопом за її живими створіннями; те, що навіть вони мають свою власну волю, повинно бути очевидним для всіх. Скільки ж більше люди – вони створені, аби бути Божими представниками на землі і володіти нею. Кожен повинен мати (і кожен має) свою власну волю. Саме до неї Бог звертається, шукаючи вірності і послуху Йому і Його розпорядженням для найвищої користі людини.
Бог створив цю землю і дав її синам людським (Пс. 113:24); «ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28). Отже, на скільки для нас є правильним віддавати Йому нашу найвищу любов і відданість! Як наш Творець і Доброчинець, що любить нас, Він прагне нашого оцінення і вдячності взамін. Він хоче, щоб ми віддали Йому наші розуми, наші почуття і нашу волю.
Нова воля повинна вчитися контролювати наш мозок щодо того, які речі можуть бути властивими, щоб роздумувати над ними, а які ні. Ці особи з новою волею закликаються відкинути зі свого розуму всі самолюбні напрямки думок, відкинути злість, гнів, злобу, ненависть, колотнечу, гордість і т.д., і вкласти лагідність, покору, ввічливість, незлобливість, терпеливість, побожність, братерську доброзичливість, любов і т.п. Вони вчаться, що попередній дух, розум або схильність належить тілу і дияволу, а останній є духом, характером або розумом Христа, і є в згоді з Богом.
Коли Божа дитина зростає в ласці і знанні (2 Пет. 1:5-11; 3:18), вона отримує більший і більший контроль над розумом, тілом і вчинками. Нова воля утримує під собою тіло і веде його до підкорення (1 Кор. 9:27). Ми підкорюємо тіло, коли гамуємо його спроби контролювати нами, і доводимо, що ми не піддаємося його атакам. Ми приводимо його до підкорення, коли наша нова воля утримує тіло і змушує його виконувати Божу волю в праведності і святості. Ми робимо це через силу Божого Святого Духа, який діє в нас.
Нова воля прийняла Божий стандарт, який є вищий від стандарту занепалого людського розуму. Цей Божий стандарт, який є найвищий з можливих, і який не може бути змінений, є об’явлений нам в словах нашого Господа і Апостолів. Не потрібно хитатися через упередження грішного тіла, але потрібно управляти як розумом, так і тілом. Згідно з цим, боротьба, яку веде нова воля, це конфлікт між тілесним розумом (який ми вважаємо мертвим, але насправді він не є таким) і новою волею. Ці двоє супротивні один одному, але відколи посвячена Божа дитина віддала свою волю і прийняла Божу волю, цілі Бога, то її воля повинна контролювати її тілом відповідно до цього стандарту, доки остаточно досвідчення, які вона проходить в Школі Христа, не розвинуть її і не приготують її до Господньої оцінки: «Добре, слуго добрий і вірний», а також його славної нагороди у воскресінні.
Натхнені любов’ю Христа і спонукані Божою волею, ми зможемо все «в Тім, Хто нас підкріпляє, в Ісусі Христі». Це підстава нашої праці примирення! Христос біля криниці, розмовляючи з самарянкою, є прикладом чинення Божої волі, і в той же час освячення (відлучення) Себе заради інших. «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Тут ми бачимо таку відданість Божій праці, що навіть натуральна і звичайна підтримка і турбота про тіло відсунені набік. 36-38 вірші показують, що спеціальним аспектом Божої праці, який Ісус, як Його представник, мав намір тоді довершити, була праця Єврейського Жнива. Божий народ, Його представники, мали працю тут при кінці віку Євангелії у жниві духовних вибранців – Малої Черідки і Великої Громади, а також примирення інших з Богом. Як і у випадку з Ісусом, це було їх поживою – чинити Божу волю у виконанні праці збору духовних вибраних (РТ ’85:3).
Тепер, коли орач наздогнав женця і все духовне насіння було попечатане (
дивись РТ ’71:67), і отримало своє місце, як укомплектована Наречена і Молодий (Об. 19:7-9), все ще потрібно завершити важливу працю примирення віку Євангелії, а саме: працю збирання антитипічних чужинців і скопців (Іс. 56:1-8;
див. статтю «Велика Божа милість до вигнанців» у цьому ж номері), духовно-просвічених, оживлених Духом, але не сплоджених від Духа, які остаточно будуть антитипічними Левитами і Нетинеями в Царстві.
Щодо нас, Божих посвячених Євангельського Віку в наші дні, ми повинні розуміти, що маємо постійно бажати виконувати Божу волю в цьому Розширеному Віці Євангелії, в праці комплектування і приведення до успішного завершення, для слави нашого Небесного Отця і Господа Ісуса. Ми повинні бути старанними, продовжуючи це збирання через особисту євангелізацію, розповсюдження брошур, волонтерську працю та працю для людей в жалобі, разом з усіма іншими аспектами праці примирення. Єгово, благослови нас в цій праці!
НЕ БЕРІТЬ БОЖУ БЛАГОДАТЬ НАДАРМО
В 2 Кор. 6:1 Апостол благає Божий люд, щоб вони «Божої благодаті не брали надармо»; тому що вона не використовується взагалі або використовується достатньо чи неналежно. Ми зрозуміли, що цей текст вчить, щоб ті, які покаялись за гріх і прийняли Ісуса як Спасителя, і стали пробно виправданими, повинні продовжувати прямувати до посвячення, інакше вони втратять своє пробне виправдання для «цілей Віку Євангелії» (РТ ’85:4).
В Е4:346 Пастор Джонсон пише, що вчення про пробне виправдання, яке діє від часу Авеля, Еноха і Ноя (Євр. 11:4-7) до початку реституції, є біблійним. Розглянемо певні Правди щодо пробного виправдання, включаючи пробне виправдання в Епіфанічному Таборі.
Восени 1954 року усі пробно виправдані, які не посвятилися перед тим часом, назавжди втратили свою можливість стати Молодими Гідними, і були виставлені з Подвір’я до Табору; але у зв’язку з цим вони не втратили своєї віри в заслугу Христа як їх єдину надію отримати спасіння, і тому не втратили свого пробного виправдання, хоча вони не могли більше забезпечити собі становища на Подвір’ї. Все ж таки, в Таборі вони зберегли виправдання, АЛЕ ЗІ ЗМІНЕНИМ АСПЕКТОМ – тобто для цілей Епіфанічного Табору. Але вони назавжди втратили свою можливість стати антитипічними Левитами. Епіфанічний Табір складається з «Тих, хто збереже віру в Ісуса як Спасителя і Царя» (ТР ’59:181).
Якби пробно виправдані віруючі втратили цю «Божу благодать» (2 Кор. 6:1), тобто їх стан пробного виправдання для цілей Левитства як Молоді Гідні на Епіфанічному Подвір’ї, вони б не втратили його для цілей Епіфанічного Табору. «Посвячення є завжди на часі актуальним, і такі пробно виправдані мали б привілей посвятитися, і усі дійсно посвячені з них були б прийняті Богом, Він прийняв би їх не для цілей класу Молодих Гідних, але для цілей Табору Епіфанії, тобто для членства в класі Посвячених Табірників Епіфанії (РТ ’75:13).
Кажучи це, ми не повинні думати, що лише ті, які були відкинені з позаобразного Подвір’я, є вірними пробно виправданими в Епіфанічному Таборі. Бр. Джонсон згадує про «Епіфанічний Табір, який буде складатися з вірних виправданих і вірних навернених Євреїв». І він показує, що це буде включати багатьох нових пробно виправданих. Це є очевидним, що він розумів, що після укомплектування Епіфанічного Подвір’я восени 1954 року, деякі, які раніше не вірили в Ісуса, як їх Спасителя, повинні були зробити це і через те отримати пробне виправдання для цілей Епіфанічного Табору.
Ці добрі лідери Посвячених Табірників Епіфанії, як підпастирі, належно, з християнською любов’ю, дуже зацікавлені вівцями Господа, їх християнським добром та обітницями спадщини, інакше б ці брати, вступаючи в символічне подружжя (єдність) з непосвяченими пробно виправданими або з невиправданими, особливо в їх самолюбних і світових цілях, амбіціях, ученнях і практиках, втратили б своє право на їх обіцяну особливу спадщину як Посвячених Табірників Епіфанії і відпали б взагалі до реституційного класу (Чис. 36:3,4).
В R3329 читаємо: «Яку обережність повинна викликати в нас ця думка [прийняття почесного Христового імені] і як властивим буде сказати собі: «Я повинен подивитися, чи я не беру імені Господа надаремно… Я ходитиму обережно, намагаючись, наскільки це можливо, не зневажати цього імені, але навпаки, шануватиму його в кожній думці, слові і вчинку».
Ми можемо брати Боже ім’я надаремно (Вих. 20:7), не лише зневажаючи Його, але також занедбуючи використовувати або неналежно використовувати наші привілеї як служителів примирення. Відповідно, невірним є той, хто бере Боже ім’я надаремно, а вірним є той, хто бере Боже ім’я властиво і в гармонії з його цілями. Чинення цього має бути нашою щоденною метою.
В 1 Кор. 10:31 читаємо: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» Цей текст наголошує на чиненні того, що ми робимо в нашій поведінці і в нашій службі, нашій діяльності для Єгови. Натиск тут зроблений на те, щоб бути виконавцями, а не лише слухачами. В Як. 1:22-25 ми читаємо: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (РТ ’81:4).
Інший текст, в якому велика увага звернена на діяльність, це 2 Петра 1:10,11: «Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Чинення «так» означає додавати чесноти, робити їх активними в нас, а потім рясніти ними.
Третім важливим текстом, який наголошує на активності в двох аспектах, це Еф. 6:6-8: «Як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа». Яким чином ми «все робимо на славу Божу», вірно виконуючи наші обітниць посвячення в нашій фізичній, розумовій, моральній та релігійній активності? Наша переміна характеру не є миттєвою, але через витривалість ми зростаємо більше і більше на подобу Христа, під впливом Святого Духа, який веде нас і навчає нас шанувати речі, які подобаються і є прийнятними для нашого Небесного Отця, і який, якщо ми дозволимо на це, формує нас на Його образ.
Рим. 2:7 подібно проливає світло на значення терпеливості: «Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне». Він отримає вічне життя. Це слово «витривалість» вжите перекладачами, щоб передати грецьке слово
гіпомоне, терпеливість. Перекладачі, вживаючи слово «витривалість», мали на увазі думку про стійкість, яка охоче зносить зло і наполягає на доброму поводженні, не зважаючи на зло. Ось тому вони переклали це слово як витривалість (в англійській додали прикметник «
постійна тривалість»). «Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:36). Ось кілька синонімів слова терпеливість: тривалість, рішучість, тривання, стійкість, сталість (РТ ’73:71).
Виконання Божої волі здійснюється серед несприятливих умов, серед різного роду перешкод. Господь бажає, щоб ми стикалися з такими умовами, тому що через долання цих перешкод ми розвиваємо силу характеру, аби перемогти. Тому ми повинні мати витривалість в наших характерах, і якщо це вимагає таких обставин для її розвитку, то Бог хоче, щоб ці несприятливі обставини приходили в наше життя, щоб ми, розвиваючи цю прикмету, могли бути здатними краще зустріти перешкоди, які не повинні сприйматися зі скаргою і духом нарікання, але з задоволенням і охочим духом.
Виконання Божої волі вимагає, щоб посвячена Божа дитина була добрим управителем! Управитель – це не той, хто має нешкідливий характер, чи той, хто із задоволенням обережно складе в хустинку таланти, які були довірені під його опіку, щоб Господь після Свого повернення знайшов Своє таким, яким Він залишив його
– ні, це той, хто виконує старанне та ефективне використання свого таланту чи талантів у Господній службі, так, щоб під час розрахунку Господь знайшов не лише Своє власне, але й такий великий приріст, який тільки є можливий, видимий у любові, ревності і вірності Його помазаного управителя щодо того, що було йому повірене. Ми бачимо, що Господні посвячені покликані не до бездіяльності чи забезпечення собі зручностей, але до дбайливої і завзятої активності їх служби, яка повинна виконуватися не в дусі найманця і «не про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6:6,7).
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Виконання волі Єгови було і лишається привілеєм і обов’язком кожної посвяченої Божої дитини! Найвищою метою в житті людини є не лише робити добро чи завойовувати душі, хоча, очевидно, багато так вважають. Це, швидше, означає виконувати Божу волю. «Щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею» (Кол. 4:12). Іноді (або для декого) це може бути виконання певних добрих вчинків або завоювання душ, а іноді (або для інших) це можуть не бути ці особливі речі, які Бог бажає, щоб вони чинили. Для правдивого Християнина відповіддю на питання «Який кінець чи мета мого життя?» є «виконання Божої волі, що б не трапилося». Для декого це може бути проповідування для великих зібрань; для інших – проповідування малим; для деяких це може бути праця забезпечення сім’ї (1 Тим. 5:8); для інших – приємність солодкого відпочинку (BS ’71:50).
Видатний баптистський проповідник з Англії Чарльз Гаддон Сперджен був «покликаний» до величезної церкви проповідувати. Знаючи, що це не було Божою волею для нього, він відповів: «Я не маю амбіцій проповідувати до 10 000 людей, а виконувати Божу волю» – і відхилив запрошення. Ті, котрі цілком піддають свою волю Богові, є дійсно великими і дійсно успішними. Вони мають важіль, який може зрушити світ. «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
«А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ів. 5:4). Єдиною справді величною річчю у житті є те, що відбувається з Божої волі. Максимальне досягнення – це виконати Божу волю. Отже, найвищий принцип, згідно з яким ми повинні вести життя, це дотримуватися Божої волі, не дивлячись на добру чи погану репутацію, серед випробувань і спокус, в успіху і невдачах, куди б вона нас не привела.
Яким має бути найголовніше рішення у житті посвяченої Божої дитини? – «Ось іду, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). Його найвищою освітою? – «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 143:10). Його підтримуючою життя поживою? – «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Його шлях до Божої любові? –
«Чоловік за серцем Моїм…, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Його спорідненість з Ісусом? – «Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мат. 12:50). Його великим задоволенням? – «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Пс. 40:9). Його надією вічного життя? – «А хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:17).
Але як ми можемо «пізнати, добру, приємну та досконалу волю Божу» (Рим. 12:2)? Після того, як ми повністю піддамо нашу волю Богові, посвятимо себе Йому, Він навчає нас на дорозі, якою ми повинні йти (Пс. 32:8; Іс. 48:17) – Він «викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Ми приймаємо вказівки, щоб знати Божу волю через Його Слово, Його Духа, Його провидіння і через кожне досвідчення в нашому житті – і це завдяки Божій схильності в нас. Коли ми посвячуємо себе, ми бажаємо виконувати Божу волю. Але ми не бачимо її в повній мірі. Коли ми продовжуємо йти, ми бачимо Його волю все більш і більш чітко. Спочатку приходить бажання, потім активізація і виконання. Який же привілей бути слугами Христа і «
виконувати від душі волю Божу, служити із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф. 6:6,7; 1 Кор. 10:31)!
РТ № 762, ’18:28; TP № 545, ’18:28
Теперішня Правда № 78, липень-серпень 2002
10 ТравняМою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти:
R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?