«І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться. І побачать тоді «Сина Людського, що йтиме на хмарах» із силою й великою славою».Луки 21:25-27
Всі люди усвідомлюють собі, що їм бракує досконалості. Більше того, майже всі розуміють, що над їх життям, в різній мірі, тяжіє провина. В більшості страх перед Богом є інстинктивний. Страх до певної міри є навіть позитивним проявом – «Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його [Божого] відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився» (Євр. 4:1). «Початок премудрості – страх перед Господом (Пс. 111:10).
Однак противник використав цей властивий, належний страх, і звідси визначення Апостола «диявольські науки». Отже, з цього початку анормальний, ірраціональний страх оселився майже в кожному розумі, язичників і цивілізованих людей.
Серед інших неправдивих теорій, які відносяться до другого приходу Христа, існує, наприклад, погляд братів адвентистів, який представляє момент приходу Господа як голос ангела (в день Останнього Суду) до світу і його мешканців, який позначить кінець надії всіх тих, які раніше не були приведені до духовної єдності з Богом через Христа. Адвентисти не є самотніми у навчанні цієї теорії. Конфесійні кредо фактично всіх деномінацій також навчають цій теорії.
Загально визнаний або конфесійний погляд про великий день суду може бути виражений наступним чином: при кінці віку в товаристві ангелів і померлих святих, а також потрясінь природи, які спричинять відчинення гробів, знищення всесвіту, Христос прийде вдруге, сидячи на буквальній хмарі і з’являючись в променіючому тілі всім людям. Згідно цієї теорії Господь буде сурмити достатньо голосно, щоб Його почули по цілій землі, пробуджуючи сорок мільярдів померлих і ділячи їх на два класи. Один клас буде по Його правиці, другий – по лівиці, і Він обох відправить назад туди, звідки вони прийшли: небагатьох до вічного раю, а багатьох на вічні муки. Всі ці події мають виконатися на протязі одного дня в двадцять чотири години.
ЧАС РЕСТИТУЦІЇ Є ДНЕМ СУДУ
Святий Петро описує час другого приходу і благословення, якими тоді буде обдароване людство. Він говорить так: «Щоб часи відпочинку [зеленості, весни] прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти [затримати] аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3:19-21).
Святе Письмо навчає, що Ісус Христос і Його прославлена Церква разом «світ судитимуть» (Дії 17:31; 1 Кор. 6:2). Загально вважається, що суд світу означає прокляття світу. Тоді як правдиве значення є наступне: Бог засудив цілий світ внаслідок непослуху одного чоловіка і так впорядкував справи, щоб цілий рід Адама мав повну, відповідну особисту пробу задля отримання Вічного Життя, (добродійства), яке виникає з викупу, зробленого нашим Господом Ісусом. Це все є дане через Боже милосердя. Якби Бог не виявив жодного милосердя, то не було б ні викупу, ні майбутнього суду. Проба Адама шість тисяч років тому завершилась карою, під впливом якої шість тисяч років панували гріх і смерть.
Бог, після того, як дав Відкупителя, готовий заложити Месіанське Царство, щоб створити кожній людині особисту можливість направи, піднесення, освячення, і тим самим осягнення вічного життя.
Досі були підняті тільки наступні вступні кроки цього великого плану:
Спаситель помер, праведний за неправедних (1 Пет. 3:18).
З’явився перед Богом за свій люд Віку Євангелії.
Ця пропозиція, або привілей для Його теперішнього Божого люду, відлучила від світу тих усіх, які прийняли Його, а Господь приготовляє таких осіб, щоб вони допомагали іншим ввійти у велике благословення Його Царства.
«ХТО ВСТОЇТЬ КОЛИ ВІН З’ЯВИТЬСЯ?»
Однак є ще інший бік цієї справи. Святе Письмо вказує, що під час другого приходу Господа тільки святі будуть приготовані прийняти Господа з радістю; що в тому часі людські маси так будуть зв’язані з гріхом і несправедливістю, що замість того, щоб бути гідними Його визнання, їх життєва поведінка підлягатиме засудженню і каранню. Тому є написано: «А ну ж тепер ви, багачі, – плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати» (Як. 5:1); «Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви» (Лук. 6:25).
Великий Вавилон має впасти (Об. 18:2), а величні інституції цивілізації – які частково є добрими, а частково злими – виявляться тільки до певної міри добрими для справ нового Царя і Володаря нового уряду. Це означає, що багато тих, які тепер є розпорядниками багатств, впливу, становищ і людських почестей і т.п., будуть покликані для пояснення і будуть усунені зі свого розпорядництва. Усвідомлення понесених збитків є символічно представлене у Святому Письмі через плач, голосіння і злидні, коли цей клас втратить практично все, до чого тепер прив’язані його почуття.
Ми не говоримо, що бідні є більш праведні, ніж багаті, хоча бідні є більш чисельні. Ті, котрі мають мало добра цього світу, пережили тяжкі проби і пізнали голод, правдоподібно менш глибоко відчують загрозливий час великого утиску, аніж ті, котрі довго були оточені достатком.
Під виглядом різних символів Біблія наочно представляє цей день утиску, який наближається як вихор, як огонь, буря, потоп, «час утиску, якого не було від початку світу». Цей великий день є над нами і швидко наближається. Занепокоєному світу було дано побачити чисельні проблиски палаючого неспокою, гніву й обурення, які скоро охоплять світ вогняним випробуванням, якого ніколи він досі не переживав (Дан. 12:1; Мат. 24:21).
«ВІН СУДИТИМЕ СВІТ В ПРАВЕДНОСТІ»
З цієї точки зору, побоювання людства властиво основані на визнанні несхвалення великим Царем того, що в великій мірі діється у цьому світу в ім’я цивілізації, а навіть в ім’я самого Месії! Однак, звернімо увагу на славну сторону цієї темної хмари, яка щодень насувається усе ближче та ближче. Вказуймо людям на славні благословенства Царства Месії, навчаймо їх просити про нього – «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя», і зрозуміти та оцінити принципи, які керують тим Царством, щоб вони могли пройти через цей утиск з якнайменшою шкодою.
Послухаймо слів пророка (які зовсім не відносяться до Церкви, яка була визнана гідною, щоб уникнути того всього, що приходить на світ, але в цілому є звернені до людства і нагадують ті кращі частини цього світу: «Шукайте Господа, всі покірні землі, хто виконує право Його. Шукайте правди, шукайте смирення, – може будете сховані ви в день Господнього гніву» (Соф. 2:3). Звичайно, виявиться правдою, що ті, які намагаються бути більш покірні і більш праведні від інших, будуть краще приготовані до жахливого трясіння і страшного терпіння цього дня утиску, який приготує серця людей для прийняття доброго насіння – послання Божої правди і ласки, які тоді пізнає кожне створіння.
BS №708, ’95,22 ; SB №89, ’95,52
Біблійний Прапор №6, вересень-грудень 2016
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: