«Говори, Господи, бо раб Твій слухає»
Пророк Самуїл є одним з прекрасних сильних характерів часів Старого Заповіту. Розповідь про його раннє посвячення Господу, його послух та витривалість в чиненні добра є важливим уроком, і не лише для молодих християн, але також для більш дорослих, включаючи батьків. Подібно, як історія Рут подає так є і з історією Самуїла. Він походив з покоління Левія, яке вже було посвячене і прийняте Господом. Опис глибокої побожності його батьків поданий в 1 Сам. 1. Дитя, що народилось в таких умовах молитви та посвячення Господу, не могло б в природний спосіб не бути схильним до шляхетності та релігійності.
Було б добре, якби ця думка справила сильний вплив на усіх християн, які стають батьками, що їхні діти повинні бути віддані Господу від моменту зачаття! Це повинно супроводжуватися щоденною молитвою та стараннями, щоб усі впливи перед народженням могли послужити найвищому розумовому, моральному та фізичному добру дитини. «Хто чистого вивести може з нечистого?» – запитує Пророк і відповідає: «Ані один!» (Йов. 14:4). Тому ми не повинні сподіватися, що діти навіть посвячених християн можуть бути досконалі. Але пам’ятаймо, що Господь приймає серце, прагнення, волю, і що згідно з тим, як Він влаштував природу, розум, прагнення і воля батьків можуть залишати відбиток на їх дитині. Це правда, що недосконалий розум не може навіть зрозуміти чи уявити собі досконалих речей, але може наблизити їх, і в такій же мірі може залишити їх відбиток в характері дитини.
НЕРІВНЕ ЯРМО БАТЬКІВ
Існує старе прислів’я, яке каже: «Кров не обманює», тобто культура і добре виховання відображаються в нащадку. Без сумніву, це факт, що характер промовлятиме. Християни, які цілком посвячені Господу і стараються щоденно дізнаватися про Божу волю і виконувати її, які знаходяться під впливом науки Святого Духа в школі Христа, будучи до певної міри розвинутими в ласці та знанні Правди, і чиї розуми перемінилися через відновлення Святим Духом, а їхні почуття були поглинуті справами Бога і Христа, будуть прагнути відзначити та викарбувати духовні достоїнства своїх сердець на своєму природному нащадку. Слід розуміти, що такі діти, народжені в добрих умовах та посвячені Господу ще від зачаття, будуть з дитинства навчені тими самими батьками Господніх доріг, доріг праведності, суду, правди й любові (Бут. 18:19; Еф. 6:4). Здається дуже неправдоподібним, щоб в такий спосіб зачаті та навчені діти могли пізніше зійти з Господньої дороги (Прип. 22:6) або, щоб вони могли назавжди залишитися злочинцями, якби їх хоч на мить попровадити на манівці через спокусу.
Хоч Господь доручив своїм дітям не впрягатися в нерівне ярмо з невірними (2 Кор. 6:14; 1 Кор. 7:39), тим не менше, там, де впрягання в ярмо або подружжя мало місце перед їх угодою з Господом, Він постановив, щоб плід їх подружжя, їхні діти, вважалися такими, що належать Йому через посвячення батьків. Його благословення буде з такою посвяченою дитиною, не дивлячись на те, що один з її батьків є невіруючим. Апостол ясно говорить про це в 1 Кор. 7:14.
Це серйозна помилка (а деякі християни потрапили в цю помилку), вважати, ніби батьківство саме по собі було непорядним чи грішним, а деякі навіть думають, що це є певна форма «перворідного гріха». Святе Письмо навчає зовсім протилежному, заявляючи: «Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне» (Євр. 13:4). Пам’ятаймо також про те, що Богом був влаштований план розмноження людства і було дане доручення наповнити землю, перш ніж гріх увійшов у світ – перед непослухом в Едемі. Апостол суворо докоряє тим, «хто одружуватися забороняє» (1 Тим. 4:3), і ясно говорить у своєму посланні до Тимофія: «Отож бо, я хочу, щоб молодші заміж виходили, родили дітей, домом рядили, не давали противникові ані жадного поводу для лихомовства» (1 Тим. 5:14).
Це не суперечить його словам в 1 Кор. 7, що «хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає, робить краще». В своєму посланні до Тимофія Апостол звертається до непосвячених молодших осіб в зібранні. Натомість, в своїй пораді, зверненій до Коринтян, він відноситься до тих членів зібрання, які цілком посвятились Господу і запряглися до християнського бігу. Наша порада іншим у цьому питанні повинна бути вповні згідна з натхненою порадою Апостола. Порада не одружуватися чи не виходити заміж буде зазвичай корисною тим, котрі вповні посвятились Господу і котрі можуть жити в неодруженому стані, вважаючи, що можуть набагато більше зробити в Господній службі, будучи вільними, настільки, наскільки це є можливим, від земних обов’язків і розділення серця. Але для всіх інших – не посвячених, хоча моральних та доброзичливих – подружжя, згідно з Божою постановою, є розумним і властивим очікуванням в житті. Не слід нікого стримувати від подружжя, а його укладання та дотримання потрібно дораджувати в якнаймудріший спосіб.
ПОСВЯЧЕНІ ДІТИ
Ми визнаємо, що існує різниця між посвяченими батьками Самуїла і їх молитвами за сином та належними молитвами посвяченого люду в теперішній час. Лише від Зелених Свят Божий народ був привілейований отриманням Святого Духа, що виливається у Євангельському віці. А тому він, як такий, особливо дбав і молився більше про духовних дітей, аніж про природних – через посвячення свого життя, як це робив Учитель, прагнучи перемінити дітей першого Адама в духовних Божих дітей. Саме це мав на увазі Апостол, звертаючись до посвячених, коли сказав, що «хто не віддає, робить краще» – оскільки, кажучи в загальному, умови вільного стану є найбільш сприятливими для нових стремлінь такої особи.
Народжений у відповідь на молитви та посвячення, Самуїл, без сумніву, був видатним хлопцем і юнаком. А його батьки виявили щирість своєї молитви в тому, що він був рано приведений до первосвященика в Шіло і офіційно представлений на служіння Господу. Читаємо, що це мало місце тоді, коли вона його «відлучила» (1 Сам. 1:24), але ми не думаємо, що це було тоді, коли він, як немовля, був відлучений від грудей. Пояснюючи це слово в ширшому значенні, ми повинні скоріше розуміти, що він був відлучений від своєї матері в тому значенні, що міг дати собі раду без її опіки. Це, правдоподібно, сталося тоді, коли він був у віці 10-12 років.
Ми часто буваємо здивовані, коли християнські батьки, освічені Святим Духом, не виявляють більше того духа, який побудив батьків Самуїла. Багато на перший погляд посвячених людей стримуються віддавати найцінніше, що мають, тобто своїх дітей, Господу, і схиляються до того, щоб занадто присвятити їх якомусь світському покликанню в житті: медицині, праву, економіці і т.п. Не нам судити, чи їх поведінка була викликана занадто великим приниженням чи завеликим самолюбством, але очевидно, що вони не мають навіть віри, щоб вірити, що Господь міг би прийняти їх жертву, або, можливо напівсвідомо, плекають своє прагнення бачити своїх дітей успішними зі світської точки зору і бояться, що їх посвячення Господу могло б в якийсь спосіб зруйнувати їх земні перспективи на майбутнє.
Яка велика помилка! Чи такі батьки не знають, що їх привілеєм є віддати самих себе Господу з усім, що вони мають, включаючи їхніх дітей? І чи вони не знають, що «благословення Господнє воно збагачує, і смутку воно не приносить з собою» (Прип. 10:22)? Чи вони не можуть усвідомити собі, що краще бути доглядачем в домі Господньому, аніж мешкати в наметах безбожності? І що їм більше щастило б в посвяченому житті, навіть не дивлячись на те, що воно може бути проведене в бідності, аніж могло б бути осягнуте в будь-який інший спосіб, навіть, якби було оточене всіма зручностями? Невже вони не можуть навчитися тих уроків з власного досвіду? І невже не можуть застосувати цього також до своїх дітей?
«Привчай юнака до дороги його»
Самуїл прислуговував Ілієві в Господньому домі. Він служив первосвященику, який був спеціальним Господнім слугою і представником, в його мешкальних кімнатах, що знаходилися біля місці зборів (храм ще не був збудований). Тому батьки з ранніх років навчили його обов’язкам слуги, що насправді було відданням його в найпрекраснішу школу. На нашу думку, це помилка, припускати, що ранні роки життя (від десяти до вісімнадцяти років) переважно повинні піти на розваги. Не лише мудрість наказує припроваджувати дітей в молодості до стану відповідальності і більшої чи меншої міри рутини та дисципліни, показаних на прикладі Самуїла, але також приклад багатьох видатних людей на землі. Пан Карнегі, магнат в галузі сталі, чиє ім’я відоме в світі, рано розпочав свою першу працю в житті як носій телеграм. Першою працею пана Едісона, який також здобув світову славу як винахідник лампочки і т.п., було розповсюдження газет. Таким чином, це цілком згідне з досвідом сучасності у світських справах, коли ми відчуваємо, що посвячення Самуїла в молодому віці на служіння Ілієві, правдоподібно, мало багато спільного з постійністю та величністю його характеру, коли він пізніше став Господнім пророком і останнім суддею Ізраїля.
Ми побачили, що загальною помилкою, яку допускають батьки, є припущення, що їхні діти не могли належно зрозуміти та оцінити глибших релігійних справ у молодому віці, скажімо, в дванадцять років. Досвід Самуїла, як і досвід багатьох інших, переконує нас, що деякі з глибших релігійних почуттів можуть бути пережиті в такому молодому віці – дванадцять років. Це повинно бути предметом спостереження з боку батьків і повинно розвиватися із набагато більшою старанністю, аніж найделікатніші квіти в їхньому саду. Квіти честі, духовності, надії, віри та довір’я до Бога, які є в розумі дитини, потребують найбільш турботливої опіки, і вони повинні її мати у вигляді підливання, прополювання та допомоги. Батько по своїй природі і на підставі Божого розпорядження займає щодо них відповідне становище садівника, який мусить бути чуйним до квітів у серцях своєї власної родини. А якщо він занедбує свою відповідальність, то винний і буде обов’язково терпіти, не лише розчарування, якщо говорити про його дітей у майбутньому, але також через втрату певних благословень у своєму серці, оскільки це є частиною Божого порядку, що той, хто «поливає» інших, і сам буде «поливатися».
Публічні обов’язки та відповідальність, а також намагання врятувати дітей інших людей, ніколи не можуть звільнити нікого з християнських батьків від відповідальності за власних дітей. Також вони не можуть перекласти своєї відповідальності на вчителів недільної школи. Занедбання батьками своїх обов’язків безперечно вплине, як на шкоду йому, так і його нащадка. Якщо в минулому він був недбалий у цій справі, то не може дуже швидко це виправити, і буде потребувати молитися про більшу мудрість та навчатися в ній, щоб подолати занедбання минулого.
Хтось, аналізуючи дане питання, подав наступні дані, взяті з різних статистик: із 8424 навернень, 5054 мали місце в межах 12-25 років; 3180 в межах 16-25 років; а 187 у віці 25 років і більше.
ЮНАК ЯК БОЖИЙ РЕЧНИК
Розповідь про перше послання Єгови до Самуїла прекрасна у своїй простоті. Юнак, очевидно, був призвичаєний, щоб бути слухняним словам Ілія, будучи залучений до різної служби, тому його спальня була близько, а Ілій мав близько восьмидесяти років. Тричі Господь закликав Самуїла, а він відповідав «ось я», і йшов до Ілія. Після третього заклику до Самуїла Ілій навчив його, щоб сказав: «Говори Господи, бо раб твій слухає». Існує свідоцтво того, що вже довгий час таке послання від Єгови було «дорогоцінним», тобто рідкісним. Ілій, хоча був доброю людиною, щирою, вірною і ввічливою в своєму поступуванні з Самуїлом, та він був дуже недбалим у своєму поступуванні зі своїми синами, які були священиками і мали обов’язки, пов’язані зі служіннями при Скинії, а що означало, що у всіх відношеннях вони мали бути побожними і зразковими чоловіками. Господь уже спрямовував до Ілія застережне звернення щодо його синів, які були розпусниками і явними беззаконниками, не лише в фінансових справах, але і в моральних. Ілій повинен був усвідомити власну відповідальність і стримати їх погану поведінку, а також, при потребі, відсторонити їх від служіння при Скинії, навіть не дивлячись на те, що вони були його синами. Але в міру того, як він ставав розумово і фізично слабкішим, вони зростали в силі, впертості та безбожності, а старий чоловік вже, здавалося, не мав необхідної сили характеру, щоб розібратися з ними. Господнє послання до Самуїла стосувалося сім’ї Ілія і кари, яка мала прийти на неї за їх гріхи, ще тяжчі, якщо дивитись на них з точки зору того, що його сини мали бути зразком і вчителями народу.
ДОБРИЙ І ПОБЛАЖЛИВИЙ БАТЬКО
Є два типи невірних батьків:
- Жорсткі, жорстокі, підлі, які не лише спадково передають поганий характер, але прививають його через навчання і приклад. Якщо обоє батьків будуть такого покрою, то умови дитини, коли вона буде з ними, є майже безнадійними для теперішнього життя. Потрібні будуть Тисячолітні умови реституції, щоб викорінити цей порок. Та якщо один з батьків належить Господу, то наслідок під Божим провидінням може бути зворотним – дитина може бути не лише краще народжена, але погана поведінка одного з його батьків може при тому бути відкинута і сама вона може бути приготована до того, щоб обрати інший спосіб поступування.
- Деякі «добрі і поблажливі батьки» є дуже неприхильними до поневіряння їхніх дітей. Доброзичливість і поблажливість, які дозволяють шкідливим бур’янам розвиватися в характерах дітей, спричиняючи загальну слабкість людства, є гідною кари недоброзичливістю, яка дуже заслуговує на осуд з точки зору Бога і тих, які знаходяться в гармонії з Його Словом. Цілком можливо, що по суті вислів «добрі і поблажливі батьки» часто вживається зовсім неправильно. В багатьох випадках було б краще, хоч і менш делікатно, сказати: «слабкі та некомпетентні батьки».
Напевно, з Божої точки зору, всі справжні батьки будуть доброзичливими до своїх дітей, і повинні бути задоволені, виявляючи поблажливість в такій мірі, яка виявиться найбільш корисною для дитини, і ні трохи більше. І хоча виховуюча різка не повинна бути «стримувана», якщо виникає така потреба (Прип. 13:24), або застосована, коли вона непотрібна, чи застосована надто суворо, то, однак, найкращим правилом там, де це можливо, де дозволить характер дитини, є правило любові. Починаючи рано, любов батьків у поєднанні з рішучістю повинна так формувати розум дитини, щоб вона могла мати повну довіру до любові батьків та їх лояльності до Божих засад у всіх справах життя. Для такої дитини сумний і засмучений вигляд, або сльоза смутку на обличчі батьків, будуть більш ефективними, аніж багато ударів і дуже гостра мова.
СУДДЯ ІЛІЙ НЕВІРНИЙ БОГОВІ
Слабкість судді Ілія як батька допровадила його до невірності щодо Бога. Він не є зразком «більш ніж перемагаючого» характеру. Він скоріше зображує характер багатьох з «великої громади», які також є переможцями, але в меншій мірі. Ілій мав багато добрих рис. Жоден загальний гріх не стояв біля його дверей. В багатьох відношеннях він ставив Божу честь значно вище над свої власні інтереси. Ми не помічаємо з його боку виявлення самолюбної амбіції, яка б протиставлялась поступу Самуїла. Справді, слід зауважити на його користь, що він був добрим батьком для Самуїла. Ілій зганив поведінку своїх синів, але, будучи старим, виявив нестачу відваги, щоб викрити їх спосіб поступування з належною силою, як на те, здавалося, вказували Господні слова. Також не забуваймо, що серед тих Дванадцяти, які безпосередньо були під впливом Господньої науки, один, виконуючи свою власну волю, став зрадником. Ми побоюємось, що ті, котрі опинилися на поганому боці, хоча чомусь навчалися, якщо говорити в загальному, не були добре приготовані при їх зачатті. Хоча ми тут також пам’ятаємо сатану як приклад досконалого зачаття і навчання, які були загублені під впливом його амбіцій (Іс. 14:12-14).
Випробування Ілія з його свавільними синами благає нашого співчуття, навіть не дивлячись на те, що правдоподібно він сам став причиною своїх труднощів через занедбання відповідного раннього виховання їх на Господніх дорогах, дорогах Його праведності. Без сумніву, Ілій часто дивився на вірного юнака, який так терпеливо і відповідально йому служив, бажаючи, щоб і його сини мали подібні нахили. Але час на такі приємні та сприятливі прагнення давно минув. Вони повинні були б мати духа посвячення і відповідно до того виховуватися, а згідно Господнього Слова, коли б постарілися, не відступили б від того. Тут ми також знаходимо урок для батьків, що Господню службу слід вважати найважливішою, і що потрібно захистити її навіть коштом власного тіла і крові.
ГОСПОДНІЙ ГОЛОС ДО САМУЇЛА
Вранці Самуїл вагався, чи сказати своєму доброзичливому вчителю Ілію неприємну новину, отриману вночі від Господа. Та Ілій прагнув довідатися про все, що тільки Єгова мав йому сказати, і після вмовлянь Самуїл розповів про все. Це добрий урок для Господнього люду, урок покори і доброзичливості. Юнак міг почуватися гордим від думки, що Господь, який так рідко до когось звертався, тепер говорив до нього. Він міг відчути себе привілейованим понад Ілія, маючи інформацію щодо нещастя останнього. Зарозумілість могла б зробити його хвалькуватим і неделікатним в стосунку до почуттів свого учителя до такої міри, що він міг би зловтішатися, розповідаючи йому про нещастя, які його чекали, а також про те, наскільки він сам був привілейований Господом. Самуїл же, навпаки, виявив духа покори, скоріше за все, навіть не зважаючи на привілей, який його спіткав, але скоріше співчуваючи своєму вчителю, краще хотів не обтяжувати його серця поганою новиною про нещастя.
Господь звертається тепер до деяких своїх вірних людей через Своє Слово, через своє «стукання» (Об. 3:20), яке говорить нам про Його присутність через знаки, які вказують на наближення нової епохи. Чи хтось має тепер схильність до зарозумілості, гордості та хвалькуватості через те, що Господь дозволив їм почути Його голос і щось довідатися про Його План і про нещастя, які приходять на Вавилон? Чи такі не повинні скоріше бути сповнені покори, аби самі не втратили цілком цього дару бачення? Чи ж не повинні всі віддавати першість Господнім словам про утиск, який приходить на Вавилон в доброзичливий спосіб, з бажанням допомогти при втечі, аніж зі схильністю впиватися та радіти наступаючому утиску, в якому теперішні системи будуть цілковито знищені?
Сьогодні Господь промовляє в інший спосіб, аніж робив це в давні часи, як про це говорить Святе Письмо: «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина» (Євр. 1:1,2). Господнє Слово постійно залишається дорогоцінним і рідким в тому значенні, що в теперішній час воно не дається усім, а лише певному класу людей, як написано: «Хто має вуха, нехай слухає». Більшість людей не мають тепер вух до слухання, ані очей, щоб бачити славну красу Божого Плану. Як пояснює Апостол, таким «бог цього віку засліпив розум» (2 Кор. 4:4) – земні речі, земні амбіції, земні надії, земні заклики та голоси відвертають їхню увагу, переповняють їхні здібності. Але блаженні наші очі, що бачать, і наші вуха, що чують! Ми будемо благословенні, якщо, подібно до Самуїла, після того, як почули Господнє послання, швидко відповімо: «Говори Господи, бо раб твій слухає». Ті, які в такий спосіб відповідають, будуть навчені від Бога через Слово Його благодаті, через слова Господа Ісуса і слова Його натхнених Апостолів, будучи поінформовані і попроваджені в розумінні тих слів через Святого Духа, через різну допомогу, канали та чинники, яких Єгова захоче вжити – може це буде буклет, книжка, лист, розмова чи якась проповідь.
Той, хто постійно буде прагнути бути навченим Єговою, мусить продовжувати слухати Його голос, залишаючись в уважному і слухняному стані серця. Трудність для декого, скоріше за все, полягає в тому, що їх власна воля не цілком мертва – що їх посвячення не повне. Внаслідок цього, хоча вони посвятилися достатньо для того, аби не бажати бути неслухняними на голос Господа, вони мають ще певні власні ідеї щодо того, що Його голос повинен говорити, і вони все ще надають перевагу тлумаченню Його післанництва відповідно до власних уподобань. Такі більше або менше будуть чинити свою власну волю і будуть слухати звернений до них голос Господа відповідно до своєї власної волі. Це найбільш небезпечна ситуація, при чому, її постійно супроводжує зарозумілість і самовпевненість, а це врешті-решт відведе їх далеко від християнської мети. Постановімо усі перед Господньою благодаттю, що будемо від щирого серця продовжувати старатися слухати чисте Боже Слово, бажаючи бути йому слухняними настільки, наскільки будемо в стані!
BS №583, ’84,74; SB №14, ’85,114
Біблійний Прапор №7, січень-квітень 2017