РОЗДІЛ ХІ
ТРИ ДОРОГИ: ШИРОКА ДОРОГА, ВУЗЬКА ДОРОГА І БИТА ДОРОГА
Широка дорога до погибелі – Вузька дорога до життя – Що таке життя? – Божественна природа – Взаємозв’язок між божественною та людською природою – Нагорода вкінці вузької дороги – Високий поклик обмежений до Євангельського віку – Труднощі та небезпеки вузької дороги – Свята дорога.
«ПРОСТОРІ ворота погибелі і широка та дорога, що веде туди; і багато-хто входять через них. Які вузькі ворота життя; яка важка та дорога, що веде туди! І як мало тих, що знаходять її» (Мат. 7:13,14, Diaglott).
«І буде там бита дорога та путь, і будуть її називати: дорога свята, – не ходитиме нею нечистий, і вона буде належати народові його; не заблудить також нерозумний, як буде тією дорогою йти. Не буде там лева, і дика звірина не піде на неї, не знайдеться там, а будуть ходити лиш викуплені» (Іс. 35:8,9).
Таким чином, у Святому Письмі нашій увазі представлені три дороги: «широка дорога», «вузька дорога» і «бита дорога».
Широка дорога до погибелі
Ця дорога так названа через те, що вона є найлегшою для зіпсованого людського роду. Шість тисяч років тому Адам, засуджений до знищення як грішник (а також весь рід, що був представлений в ньому), ступив на цю дорогу, і через дев’ятсот тридцять років від досягнув її кінця – погибелі. Минали роки і століття, а стежка вниз ставала все більш второваною, людство все швидше і швидше неслося до погибелі, і дорога з кожним днем ставала все більш відшліфованою, гладенькою та слизькою з причини гріха. І не лише дорога
206
ставала все більш слизькою, але й саме людство щоденно втрачало силу опору, так що тепер середня тривалість життя людини становить приблизно тридцять п’ять років. Тепер люди досягають кінця дороги – погибелі – на дев’ятсот років швидше, аніж перша людина.
Протягом шести тисяч років людство невпинно прямувало широкою дорогою вниз. Лише порівняно небагато намагались змінити свій шлях і розвернутись у зворотному напрямку. Розвернутись і досягти первісної досконалості було, фактично, неможливо; хоча можна похвалити зусилля деяких це зробити, і це мало добрі результати. Протягом шести тисяч років гріх і смерть безжально панували над людством і провадили його по цій широкій дорозі до погибелі. Лише у Євангельському віці була «виведена на світло» дорога втечі. Хоча в попередніх віках проглядалися промені надії в образах і тінях, і дехто з радістю їх вітав і діяв під їхнім впливом, та, все ж, життя і безсмертя не були виведені на світло до з’явлення нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа, і проголошення апостолами доброї новини про відкуплення, прощення гріхів і, як результат, воскресіння із загибелі (2 Тим. 1:10). Науки Ісуса й апостолів виводять на світло життя – реституцію або відродження до життя для всього людства, що основане на заслузі і жертві Відкупителя. Вони показують, що на це вказували багато образів Старого Заповіту. Також вони виводять на світло безсмертя, що є нагородою високого поклику Євангельської Церкви.
Хоч шлях порятунку з широкої дороги погибелі був виведений на світло Євангелії, все ж, людські маси, зіпсуті гріхом і засліплені противником, не звертають уваги на добру новину. Тим же, які тепер з вдячністю приймають обітницю життя (відродження до людського існування) через Христа, вказана нова дорога, яка була відкрита і якою посвячені
207
віруючі можуть виходити поза межі людської природи і бути змінені до вищої природи – духовної. Цю нову дорогу, «посвячену для нас», царського священства (Євр. 10:20), наш Господь назвав
«Вузька дорога до життя»
Наш Учитель каже нам, що через те, що ця дорога вузька, багато воліють залишатися на широкій дорозі погибелі. «Тісні [трудні] ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, – і мало таких, що знаходять її».
Перш ніж розглянемо цю дорогу з її небезпеками й труднощами, давайте звернемо увагу на кінець, до якого вона веде – життя. Як ми вже побачили, життя може бути на різних рівнях існування, як вищих, так і нижчих від людського. Життя – це загальне і широке поняття, але тут наш Господь застосовує його до найвищої форми життя, що належить до божественної природи – безсмертя, нагороди, за якою Він запросив нас бігти. Що таке життя? Ми не лише усвідомлюємо його в собі, але бачимо його прояви в нижчих тваринах, і навіть в рослинах. Нам також сказано про його існування в вищих формах – ангельській і божественній. Як ми можемо визначити таке широке поняття?
Хоча ми не в змозі розкрити таємних джерел життя в усьому, та можемо з впевненістю припустити, що Божественна Істота, Єгова, є великим джерелом будь-якого життя, з якого витікають усі інші потоки. Життя всього живого походить і залежить від Нього. Будь-яке життя, чи то в Бозі чи в Його створіннях, є тим самим: це активуюча першопричина, а не матерія. Це першопричина (принцип, засада), що притаманна Богові, але в Його створіннях вона випливає з певних встановлених Богом причин, і тому Він є її причиною, автором або джерелом. Отже, створіння в жодному значенні не є частиною або похідним від єства або природи Творця, як деякі собі уявляють, а є лише ділом рук Його, наділеним життям.
208
Визнаючи те, що лише в Божественній природі існує незалежне, необмежене, невичерпне, вічно триваюче, ніколи не викликане і не контрольоване обставинами життя, ми бачимо, що Єгова безперечно стоїть вище всіх цих фізичних законів і засобів, які Він передбачив для підтримання життя Своїх створінь. Ця властивість, що належить лише божественній природі, виражена терміном безсмертя. Як було показано в попередньому розділі, безсмертний означає непідвладний смерті і, відповідно, непідвладний хворобам і болям. Фактично, безсмертя може вживатися як синонім до слова божественний. З божественного, безсмертного джерела випливає будь-яке життя і благословенства, кожен добрий і досконалий дар, подібно, як земля одержує від сонця своє світло та енергію.
Сонце є величезним джерелом світла для землі, освітлюючи все, створюючи багату палітру кольорів і відтінків світла відповідно до природи того об’єкта, на який воно світить. Те саме сонячне світло, коли світить на діамант, цеглу чи різні види скла, дає вражаюче різні ефекти. Світло те саме, але об’єкти, на які воно світить, відрізняються своєю здатністю поглинати та передавати його. Так і з життям: все воно походить з одного невичерпного джерела. Устриця має життя, але її організм не здатний жити досить довго, так само, як цегла не може відбивати багато сонячного світла. Так і з кожним вищим проявом життя – в тваринах, рибах чи птахах. Подібно, як різні види скла під сонячним світлом, так і ці різні створіння виявляють абсолютно різні органічні властивості, які вони посідають, коли життя оживляє їх організми.
Відполірований діамант настільки пристосований до світла, що здається, ніби має його сам в собі і сам є мініатюрним сонцем. Так само з людиною, одним з шедеврів Божого творива, створеним лише «мало меншим від ангелів». Вона була настільки чудово сформована, що була здатна отримувати
209
й зберігати життя, користуючись засобами, які приготував Бог, і ніколи не згасати. Тож Адам перед своїм гріхопадінням був величнішим, аніж будь-яке інше земне створіння, але не через якусь різницю в даній йому першооснові життя, а через величніший організм. Однак, пам’ятаймо, що як діамант може відбивати світло тільки тоді, коли він освітлюється сонцем, так і людина може мати і насолоджуватись життям тільки тоді, коли триває його підтримування. Людина не має вродженого життя; вона є не більшим джерелом життя, ніж діамант є джерелом світла. І один з найсильніших доказів того, що ми не маємо в собі невичерпного джерела життя, або, іншими словами, що ми не є безсмертними, є те, що відколи ввійшов гріх, на весь наш рід прийшла смерть.
Бог так покерував, що в Едені людина могла мати доступ до дерев, які підтримували її життя. Рай, в якому вона була поміщена, був рясно засаджений великою кількістю «кожного [виду] дерева», на їжу смачного та принадного на вигляд (Бут. 2:9,16,17). Серед дерев життя, добрих для їжі, було одне заборонене. Хоча на якийсь час було заборонено їсти з дерева знання, людина мала дозвіл вільно споживати з дерев, які досконало підтримували життя. Відлучена від них вона була лише після переступу, щоб таким чином міг виконатися вирок смерті (Бут. 3:22).
Отже, як бачимо, слава і краса людської природи залежить від постійного підтримування життя, так само як краса діаманта залежить від постійного підтримування сонячного світла. Коли гріх позбавив людину права до життя і підтримка була забрана, цей дорогоцінний камінь одразу почав втрачати свій блиск та красу, остаточно втративши їх рештки в могилі. Людська краса нищиться ніби міллю (Пс. 39:12). Як діамант втрачає свою красу і блиск, коли світло зникає, так і людина втрачає життя, коли Бог забирає від неї підтримку. «Сконає людина – то де ж вона є?» (Йов. 14:10), «Чи сини
210
його славні, того він не знає, чи в прикрому стані – того він не відає» (21 в.). «Бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості» (Екл. 9:10). Та оскільки був знайдений викуп, оскільки кара смерті була заплачена Відкупителем, то краса дорогоцінного каменя має бути відновлена і він знову має досконало відбивати образ Творця, коли зійде Сонце Праведності з лікуванням в промінні його (Мал. 4:2). Завдяки жертві за гріх, жертві Христа, «всі, хто в гробах… повиходять». Буде реституція всього: спочатку можливість, або пропозиція реституції всім, а в кінцевому результаті – досягнення людської досконалості всіма, хто буде слухняний Відкупителю.
Та це не є та нагорода, про яку говорить Ісус, як про кінець вузької дороги. З інших біблійних текстів ми бачимо, що нагородою, обіцяною тим, які ідуть вузькою дорогою, є «божественна природа» – невід’ємне життя, життя в найвищому ступені, яке може мати лише божественна природа – безсмертя. Що за надія! І ми насмілюємось претендувати на таку велич слави? Безперечно, що без конкретного і чіткого запрошення ніхто не мав би права на такі прагнення.
З 1 Тим. 6:14-16 ми дізнаємося, що безсмертна або божественна природа спочатку належала лише божественності. Читаємо: «Він [Ісус] свого часу [в Тисячолітньому віці] покаже, хто блаженний і єдиний міцний, – Цар над царями та Пан над панами, єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному для людини світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може» (KJV). Всі інші істоти: ангели, люди, тварини, птахи, риби і т.п. є лише посудинами, кожна з яких отримує свою міру життя; і всі вони відрізняються характером, здібностями і властивостями відповідно до того організму, яким кожного з них зволів наділити Творець.
211
Далі ми пізнали, що Єгова, Який спочатку єдиний мав безсмертя, високо підніс Свого Сина, нашого Господа Ісуса, до тієї ж божественної, безсмертної природи. Тому тепер Він є образом істоти Отця (Євр. 1:3). Читаємо: «Бо, як має Отець життя Сам в Собі [так Бог визначив «безсмертя» – життя в самому собі, що не походить з інших джерел, не залежить від обставин, а є незалежним і невід’ємним], так і Синові дав життя мати в самому собі» (Ів. 5:26). З моменту воскресіння Господа Ісуса вже дві істоти є безсмертними. І яка дивовижна милість! – така сама пропозиція була зроблена Нареченій Агнця, що вибирається під час Євангельського віку. Але не всі з великого числа тих, хто називається Церквою, отримають цю велику нагороду, а лише це «мале стадо» переможців, які біжать так, щоб здобути її; які йдуть точно слідами Учителя; які, як і Він, ідуть вузькою дорогою жертви до самої смерті. Вони, коли будуть пробуджені з смерті під час воскресіння, матимуть божественну природу і вигляд. Це безсмертя, незалежна, самоіснуюча божественна природа, і є тим життям, до якого веде вузька дорога.
Цей клас не має бути піднятий з гробу як людські істоти, тому що ми маємо запевнення Апостола, що хоча в гробі було посіяне звичайне тіло, вони повстануть в духовних тілах. Всі вони будуть «змінені», і як вони колись носили образ земного, людську природу, так носитимуть образ небесного. Але «ще не виявилось, що ми будемо», – що таке духовне тіло, – «та знаємо, що коли з’явиться, то будемо подібні до Нього» і розділимо «славу, що повинна з’явитись» (1 Ів. 3:2; Кол. 1:27; 2 Кор. 4:17; Ів. 17:22; 1 Пет. 5:10; 2 Сол. 2:14).
Цей високий поклик до зміни природи не лише обмежений до Євангельського віку, але є єдиною пропозицією цього віку. Тому процитовані на початку
212
цього розділу слова нашого Господа зараховують на широку дорогу до знищення всіх, хто не є на дорозі до єдиної запропонованої на сьогодні нагороди. Всі інші все ще знаходяться на широкій дорозі – тому що досі лише цей клас уник засудження, що тяжіє над світом. Ця єдина дорога життя, відкрита на сьогодні, є тяжкою, і мало таких, що бажають нею іти. Маси людства в своїх немочах надають перевагу широкій, легкій дорозі самозадоволення.
Вузьку дорогу, хоча вона закінчується життям, безсмертям, можна назвати дорогою смерті, тому що її нагороду можна отримати тільки через пожертвування людської природи на смерть. Це вузька дорога смерті до життя. Вважаючись звільненими від осуду і кари смерті Адама, посвячені добровільно віддають або жертвують ті людські права, які вважаються їхніми, і які в свій час вони дійсно отримали б разом з усім світом. Як «людина Христос Ісус» віддав або пожертвував Своє життя для світу, так і вони стануть співспадкоємцями з Ним. Та це не тому, що Його жертва була недостатньою і були потрібні ще ніші, але тому, що їм дозволено було служити і страждати з Ним, щоб стати Його нареченою і співспадкоємцями, хоча Його жертви було цілком достатньо. Отже, тоді як світ перебуває під осудом смерті і помирає з Адамом, про це «мале стадо», як уже було зазначено, сказано, що воно (через процес виправдання вірою і жертвування) вмирає з Христом. Вони жертвують себе і помирають з Ним як людські істоти, щоб разом з Ним стати учасниками божественної природи і слави. Якщо ми страждатимемо разом з Ним, то разом будемо й прославлені (Рим. 8:17; 2 Тим. 2:11,12).
На початку Тисячолітнього віку ті, які тепер ідуть вузькою дорогою, отримають велику нагороду, за якою вони біжать – безсмертя. І будучи, таким чином, зодягнуті в Божественну природу і силу, вони будуть приготовані до
213
великої праці відновлення і благословення світу в тому віці. З закінченням Євангельського віку закриється ця вузька дорога до безсмертя, тому що «мале стадо», для випробування і досвідчення якого він був призначений, буде укомплектоване. «Ось тепер час приємний [грецьке дектос – прийнятний, сприятливий]» – час, коли ті, які жертвують себе, входячи під заслугу Ісуса і стаючи мертвими з Ним, є прийнятними для Бога як жертва приємних пахощів. Смерть, як Адамова кара, більш ніколи не буде допущена; вона буде усунена під час Тисячолітнього віку. Але як жертва вона буде визнана і нагороджена лише під час Євангельського віку.
Лише будучи «новими створіннями», святі цього віку знаходяться на дорозі до життя; і лише як людські істоти ми посвятили себе на знищення як жертву. І якщо ми, як людські істоти, помремо з Христом, то будемо жити з Ним як нові, духовні істоти (Рим. 6:8). Божий розум в нас, перемінений розум, є зародком нової природи.
Нове життя може бути легко придушене. Як запевняє нас ап. Павло, якщо ми були сплоджені від Духа через правду, якщо живемо за тілом, то помремо (втратимо наше життя), але якщо Духом вмертвлятимемо (віддаватимемо на смерть) вчинки тіла (нахили людської природи), то ми (як нові створіння) будемо жити; бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі (Рим. 8:13,14). Для всіх посвячених це надзвичайно важливо. Бо якщо ми уклали з Богом угоду жертвувати людську природу, і якщо ця жертва була прийнята Ним, то марно намагатися забрати її назад. Зараз людська природа вважається мертвою, і вона повинна бути дійсно мертвою, щоб більше ніколи не відродилась. То ж все, що можна здобути, повертаючись до життя за тілом, є невеличкими людськими втіхами за рахунок нової духовної природи.
Однак є багато посвячених, що бажають
214
нагороди і були сплоджені від Духа, які були частково переможені принадами цього світу, пожадливостями тіла і хитрощами сатани. Вони частково втратили з-перед очей виставлену перед нами нагороду і намагаються йти по якійсь середній дорозі – зберегти Божу ласку і ласку світу, забуваючи, що «дружба зі світом – то ворожнеча супроти Бога» (Як. 4:4), і що ті, які біжать за нагородою, мають вказівку не любити світу і не шукати слави один від одного, а тільки слави від Бога (1 Ів. 2:15; Ів. 5:44).
Ті, які люблять теперішній світ, але ще не зовсім залишили Господа і не зневажили своєї угоди, отримують покарання та очищення огнем випробування. Як каже Апостол, вони віддані сатані на загибель тіла, щоб дух (новосплоджена природа) спасся Господнього дня (1 Кор. 5:5). І якщо вони будуть правильно научені через карання, то вкінці-кінців отримають духовне становище. Вони матимуть вічне, духовне життя, подібно, як мають ангели, але втратять нагороду безсмертя. Вони служитимуть Богові в храмі Його і стоятимуть перед престолом, тримаючи пальмове віття в своїх руках (Об. 7:9-17); та хоча це буде славне становище, однак, воно не буде настільки славним, як становище «малого стада» переможців, які будуть царями і священиками Богові і сидітимуть з Ісусом на престолі як Його наречена і співспадкоємці, і разом з Ним будуть увінчані безсмертям.
Наша дорога нерівна, крута і вузька, і якби не сила, яка дається для кожного наступного кроку в нашій подорожі, то ми б ніколи не досягли мети. Але слова нашого Вождя підбадьорюють нас: Будьте відважні! Я переміг; досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі (Ів. 16:33; 2 Кор. 12:9). Труднощі цієї дороги повинні діяти як відокремлюючі чинники для освячення і очищення «особливого люду», щоб йому бути «спадкоємцями Божими і співспадкоємцями
215
Христовими». Виходячи з цього, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать, коли ведемо добру боротьбу віри і сподіваємось «вінка слави» – безсмертя, божественної природи (2 Тим. 4:8; 1 Пет. 5:4).
Свята дорога
Тоді як особлива надія Євангельського віку є такою надзвичайно славною, а дорога до неї відповідно важкою (вузькою, перегородженою труднощами та небезпеками на кожному кроці), так що мало є тих, що знаходять її та одержують велику нагороду вкінці, новий порядок речей в наступному віці має бути цілком відмінним. Відмінною є як виставлена надія, так і дорога, що до неї веде. Дорога до безсмертя була дорогою, яка вимагала жертвування надій, амбіцій та бажань, які були б властивими за інших умов – тобто пожертвування назавжди людської природи. Але дорога до людської досконалості, до реституції, надій світу, вимагає лише очищення від гріха: не пожертвування людських прав і привілеїв, а належного користування ними. Це вестиме до особистого очищення та відродження до Божого образу, яким втішався Адам, преш ніж гріх ввійшов у світ.
Шлях повернення до дійсної людської досконалості має бути простим і легким; настільки простим, щоб ніхто на цьому шляху не помилився; настільки простим, що «мандрівник і ті, хто не знайомі з ним, не заблудяться» (Іс. 35:8, Leeser); настільки простим, що нікому не потрібно буде вчити свого ближнього: «Пізнай Господа», – бо всі знатимуть Господа від малого й до великого (Єр. 31:34). На відміну від вузької дороги, яку мало хто знаходить, вона названа «битою дорогою», загальною дорогою – не вузькою, крутою, нерівною, тяжкою і перегородженою, але дорогою, що буде спеціально приготована для легкої подорожі – спеціально впорядкована для зручності і комфорту подорожуючих. 8 і 9 вірші показують, що це загальна дорога, відкрита для всіх
216
відкуплених – кожної людини. Кожна людина, за яку помер Христос, яка усвідомить і скористається можливостями і благословеннями, купленими дорогоцінною кров’ю, зможе йти по цій Битій Дорозі Святості, що веде до величної мети – відновлення до людської досконалості і вічного життя.
Крім того, це виправдання не буде приписане і не буде дарований стан святості та досконалості в Божих очах. Ставши на цю биту дорогу святості, вони зможуть дійти нею до дійсної досконалості в результаті свого старання та послугу, а їх Відкупитель, що царюватиме тоді в силі, зробить так, щоб усі речі сприяли цьому. Кожен особисто, відповідно до своїх потреб, одержуватиме допомогу від мудрого та досконалого керівництва нового царства. Це ж, подумає хтось, і є законний результат викупу. Якщо наш Господь, людина Христос Ісус, віддав себе на викуп за всіх і хоче, щоб усі прийшли до пізнання правди, а завдяки їй до дійсної досконалості, то чому Він колись не створить для всіх доброї і битої дороги? Чому Він не усуне перешкод, каменів спотикання, ям та пасток? Чому не допоможе грішнику повернутися до гармонії з Богом, замість того, щоб робити дорогу вузькою, нерівною, тернистою, яку важко знайти, а ще важче нею іти? Нездатність правильно розбирати Слово правди і бачити, що теперішня вузька дорога провадить до особливої нагороди і призначена для випробування та вибору малого стада співспадкоємців, тіла Христового, які, після того, як будуть вибрані та піднесені зі своїм Головою, благословлятимуть всі народи, приводить декого до дуже заплутаних поглядів на цю тему. Не розуміючи Божого плану, багато намагаються проповідувати про святу дорогу, легку дорогу до життя, вже в теперішньому віці, коли такої дороги не існує. Вони заплутують це питання і йдуть на компроміс, щоб пристосувати факти і Святе Письмо до своїх помилкових теорій. На битій дорозі, що незабаром буде відкрита, лише все грішне буде заборонене, тоді як ті, хто йде вузькою дорогою, мусять
217
зрікатися себе і жертвувати багато чим з того, що не є грішним, а також вести постійний боротьбу проти гріха, що їх оточує. Це дорога жертвування, тоді як в наступаючому віці має бути дорога праведності.
Щодо цієї битої дороги в символічній мові виразно сказано, що «не буде там лева, і дика звірина не піде на неї, не знайдеться там» (Іс. 35:9). Як багато страшних левів є тепер на шляху тих, хто б з радістю хотів залишити грішні дороги й бігти за праведністю! Тут є лев зіпсованої громадської думки, який не дає багатьом наважитись коритись наказам сумління в питаннях щоденного життя – одягу, дому, професійної діяльності і т.п. Лев спокуси до міцних напоїв перешкоджає тисячам тих, які б з радістю відмовились від них. Прогібіціоністи* та борці за тверезість стикаються нині з надзвичайно складним для себе завданням, з яким зможе впоратись лише влада та сила наступного віку. Те ж саме можна сказати й про інші достойні зусилля в напрямі моральної реформи. «І дика звірина не піде на неї». Величезні корпорації, створені, щоб відстоювати самолюбні особисті інтереси ціною загального добра, більше не будуть дозволені. «Не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі [царстві]», говорить Господь (Іс. 11:9). Хоча там і будуть труднощі, пов’язані з усуненням поганих нахилів, все ж, в порівнянні з вузькою дорогою теперішнього віку, це буде легка дорога. Все каміння (каміння спотикання) буде прибране, а над народами буде піднятий прапор правди (Іс. 62:10). Незнання та забобони залишаться в минулому, праведність одержуватиме свою нагороду, а зло матиме справедливу відплату (Мал. 3:15,18). Завдяки корисним каранням, відповідним заохоченням та зрозумілим вказівкам, подібно до блудного сина, що вернувся, людство буде виховуватись та виправлятись аж до славної
* Прогібіціоніст – прихильник заборони наркотиків та алкоголю.
218
досконалості, від якої відпав батько Адам. Таким чином «Господні викупленці вернуться [від загибелі, по славній битій дорозі святості]… зо співом… і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зітхання втечуть» (Іс. 35:10). Наш Господь згадує лише про ці дві дороги, тому що третя дорога ще не була на часі, щоб її відкрити – так само, як, проголошуючи добру новину, Він сказав: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!», не згадавши при тому «дня помсти», тому що це не було ще тоді на часі (порівняй Луки 4:19 та Іс. 61:2). Тепер же, коли вузька дорога наближається до свого закриття, все більш виразною стає славна бита дорога праведності в світлі зоріючого дня.
Отже, ми побачили «Широку Дорогу», по якій ідуть людські маси, обмануті «князем цього світу» й керовані зіпсутими нахилами. Ми також побачили, що вона була започаткована через «непослух однієї людини» і наш рід почав спускатися по ній. Ми побачили, що «Свята Дорога» має бути відкрита нашим Господом, Який віддав Себе Самого на викуп за всіх і всіх відкупив від погибелі, до якої веде «Широка Дорога»; що свого часу вона буде доступною і легкою для всіх викуплених, яких Він купив Своєю дорогоцінною кров’ю. Далі ми побачили, що теперішня «Вузька Дорога», яка була відкрита через приписання тієї ж дорогоцінної крові, є особливою дорогою, що веде до особливої нагороди, і спеціально зроблена вузькою і важкою для випробування і виправлення тих, котрі тепер вибираються, щоб стати учасниками божественної природи і співучасниками з нашим Господом Ісусом в Царстві слави, що незабаром з’явиться для благословення всіх. Ті, які мають цю надію і бачать цю нагороду, можуть вважати всі інші надії, у порівнянні з цією, за втрату та сміття (Фил. 3:8-15).