2 Том, 2 Розділ – Біблійна Хронологія

у найстарших традиціях поганських народів, і нам цікаво знати скільки було намулу і руїн, що спричинили більшу грубість, чим вісім цалів в одному століттю. Ми дивуємося також, чому це не прийшло на думку тим великим умам, як це зовсім природньо прийшло деяким, які не є такі великі, що дві цеглі вкинені до тої „слизистої землі” (болота) в часі, коли вона була покрита водою і була дуже м’яка, затонули б досить глибоко через свою власну вагу, будучи багато більше густою, чим це болото. Щодо різниці глибини тих двох цегол, то для невченого ума виглядає більш розумним припускати, що одна впала в болото вузькою частиною вниз, а друга пласкою і через те падала поволіше, чим припускати, що одні люди, які жили дві тисячі літ скорше, а другі дві тисячі літ пізніше, зробили точно такі самі цегли.

Це не дуже багато літ тому, як знайдено скелет чоловіка в попереднім кориті ріки Міссісіпі, і як деякі геологи почали рахувати, скільки тисяч літ могло бути показано через багато стіп мулу, болота тощо, що пок­ривали скелет, і уявляли собі, що вони мали дуже цінний приклад доЧсторичного чоловіка. Але коли пізніше, нище від того скелета, знайдено частини „човна” такого, якого вживали на Міссісіпі менше чим п’ятдесята літ тому, це зовсім перевернуло калькуляції і звільнило людство від „іншого доказу”, що світ є сотки тисяч літ старший, чим навчає Біблія.

Полишаючи суперечні і вповні ненадійні припу­щення геологів відносно цього предмету хронології, ми звертаємося» до людської історії за інформацією. І що ми знаходимо? Історію найстарших поганських народів можна простежити взад виразно і чітко менше, чим три тисячі літ. Поза тим все є темне, непевне, міфічне, баєчне, і ненадійною традицією. Римська історія не сягає так далеко взад, бо є лиш дві тисячі сімсот літ відколи Рим буї заснований, і до того ж його перші століття с оповиті непевною традицією. Три тисячі літ взад у історії Вавилону, Сирії, і Єгипту приводять нас до періоду, де їх записи є уривчасті і вплутані в велику неясність. У історії Китаю це приводить нас до Тчу династії, де події китайської історії „починають бути більш надійні.” В Греції, відомої за її вченість у минувших три тисячі літах, в якій більш, чим у всіх інших народах, ми могло б сподіватись знайти точну історію, то що знаходимо? Ми знаходимо її дати точними дві тисячі шістсот літ взад, а не дальше. Поза тим ми доходимо до того, що є знане як „баєчний, міфічний, або до-історичний вік” Греції. Одиноким розсудним і пов’язаним звітом перших трьох тисячі літ чоловіка на землі знаходимо в Біблії; і цей факт є напевно в гармонії з її твердженням, що вона походить від Бога, і що Бог нею керував і її зберігав.

Як з історією, так і з датами: світ крім Біблії не має змоги просліджувати свої хронології дальше взад, чим до 776 р. до Хр. Щодо того ми цитуємо Проф. Фішера з Єл (Yale) Коледжу. Він говорить: „Повільно осягнено точну методу встановлення дат. Винахід ер (епох) був необхідною до того. Найскорший точний час для датування подій був встановлений у Вавилоні – ера Набонассара, 747 р. до Хр. Греки (від около 300 до Хр.) датували події від першої записаної перемоги на Олімпійських змаганнях, 776 р, до Хр. Ці змагання виконувались кожного четвертого року. Кожна Олімпіяда була в такий спосіб періодом чотиріох літ. Римляни, хоча не через кілька століть після заснова-ння Риму, датують від цієї події, тобто від 753 р. до Хр.”

Як дальші докази, що багато так званих історій далекої минувшини є переповнені примхами і міфічними традиціями, що роблять їх безвартісними, коли йде про хронологічні відомості і є вповні неварті обговорення, ми з Американської Циклопедії під заголовком, Хронологія, цитуємо:-

„Історія старинних народів, хіба що зробимо вийняток в справі Євреїв, іде взад до міфічного періоду тисячі, або мільйони літ, і навіть після того, як записи починають набирати історичного вигляду, розбіжності є дуже великі … Ассирійські, Вавилонські і Єгипетські описи є в неіснуючих більше мовах і у буквах давно не вживаних. Грецькі і Римські дати є загально добре засвідчені до першої Олімпіяди 776 р. до Хр. і встановлення Консуляту в 510 р. до Хр., перед якими вони є головно традицій­ними, або легендарними. Геродот є вартісний лиш тоді, коли йде про події за його власного часу, около 450 р. до Хр. і тих, що були одно або два століття скорше.

Клінтон у своїй праці про Грецьку Хронологію (стор. 283) говорить, „Ця історія, яка міститься в Єврейскім Писанні представляє чудову і милу протилежність до ранніх записів Греків. У тих останніх ми з трудністю знаходимо кілька неясних фактів, що збереглися до нас через поетів, які передали те з усіма прикрасами поезії і байок, які вони одержали з усної традиції. В літописах Єврейського народу ми маємо автентичні (справжні) оповідання написані сучасними під проводом надхніння. Те, що вони нам передали, приходить в такий спосіб під подвійним потвердженням. Вони мали поміч через Боже надхніння, у записуванні фактів, докази яких, як від простих людських свідків, були б вартісні.”

Біблія, дана нашим Богом історія про перші три тисячі літ, є одиноким твором у світі, який, починаючись від Адама, першого чоловіка згаданого в історії, пам’ятник, або, напис, і ім’я якого, час його створення і смерть є записані, і від якого його нащадки можуть бути просліджені через імено і вік у наступаючих зв’язках через майже чотири тисячі літ – постачає нам виразну і пов’язану історію аж до часу, де світська історія є добре засвідчена. Як побачимо, запис Біблії простягається до першого року Kipa(Кира), 536 р. до Хр., добре встановленої і загально прийнятої дати. Там нитка Біблійної хронології припиняється – в місці, де світська історія є вірогідна. В такий спосіб Бог приготовив для своїх дітей досить виразний і пов’язаний запис аж до теперішнього часу.

Через свої пророцтва Біблія навіть додає до історії аж до часу завершення „реституції всіх речей,” при кінці сьомого тисячоліття, від якої нова ера вічного блаженства пічнеться датувати. Тому Біблія є одиноким записом у світі, яка дає нам круговид людської історії, як цілости. Вона несе нас від страченого раю 1-шої Книги Мойсея до приверненого раю в Об’явленню, просліджуючи шлях людства у вічність. Взявши разом, історія і пророцтва Біблії дають панорамний вид цілого шляху подій, від створення і упадку чоловіка, до його поєднання і реституції. Тому Біблія є картою цілої історії. Без неї, як було правильно сказано, історія була б „як ріка пливуча з незнаних джерел до незнаних морів”; але під її проводом ми можемо прослідити ці ріки до їх джерел, та більше того, бо можемо також бачити їх славне закінчення в океані вічности.

Отже, в самій Біблії ми можемо сподіватись знайти записи, які будуть правильно приводити до ладу негар­монійні періоди і хронологічні нерегулярності, які літописи людської історії з першого погляду представляють – до гармонії один з одним і з періодами природи.

Починаючи з питанням, Який довгий час є від створ­ення чоловіка? ми повинні почуватися і почуваємось пев­ними, що Той, Хто дав пророцтва і сказав, що в часі кінця вони будуть зрозумілі, дав у своїм Слові необхідні інформації, щоб нас уздібнити точно визначити місце тих пророцтв. Однак, кожний, хто сподіється знайти ці справи так виразно висказані, щоб вони були переконюючими (навіть) для тільки поверховного читача, або для нещирого скептика, буде розчарований. Божі часи і пори є дані в такий спосіб, щоб були переконюючими в тому часі лиш для тих, які через знайомство з Богом можуть розпізнати Його характерні, або особливі методи. Є даний доказ, „щоб Божа людина була досконала до всякого доброго діла готова.” (2 Тим. 3:17) Ці добре знають, що на всіх стежках, якими їх Отець провадить, вони мусять поступати вірою, а не видінням. Ми сподіємося, що для всіх, які є готові так поступати, ми будемо в змозі на кожнім кроці показати міцні вислови Божого Слова – певного ґрунту для розумної віри.

Ми не будемо тут дискутувати заслуги Септаґінту і Єврейського перекладу Старого Завіту Св. Письма, їх різниць в хронологічних інформаціях тощо, але задово-лимось себе заявою, якою, думаємо, задоволимо теж читача, що перший був перекладом через Єгиптян, а останній є оригінальним Єврейським записом; ці факти взяті в зв’язку з тим, що Євреї майже з забобонною шанобливістю пильнували кожної йоти і титли тих святих писань, є сильним доказом вірогідности Єврей- ського перекладу. Його прийняття вченими є досить загальне і в цьому томі ми йдемо за його датами тощо.

Тут ми даємо докази, що від створення Адама до 1873р. по Хр. було шість тисяч літ. І хоча в Біблії немає прямого вислову, що сьома тисяча буде епохою Христового царювання, великим Субітним Днем реституції світу, проте освячена віками традиція не є без мудрої основи, тобто підстави. Закон даний Ізраїлеві, типічному народові, наказуючи, що після шести робочих і стомлених днів має наступити один для відсвіження і відпочинку від їх власної праці, виглядає, що відповідно ілюструє шість тисяч літ, в яких усе твориво працює і стогне в неволі гріха і смерти (Рим. 8:22) стараючись безуспішно виплу­татись з того, і той великий Тисячолітний День, в якому перемучені і перетяжені будуть могли прийти до Ісуса Христа, Пастиря і Єпископа їх душ, і через Нього знайти відпочинок, відсвіження і реституцію – в якій, через заслугу Його дорогоцінної крови, вони зможуть знайти покаяння і прощення гріхів. У типічному сьомому дні Він запитав слабого чоловіка, „Чи хотів би ти виздоровіти?¹ і у відповідь для його віри і послуху дав йому силу взяти свою постіль і йти. (Гляди Йоана 5:6-9; теж Мат. 12:10,13; Йоана 7:23; Луки 13:11-16; 14:1-5) Отже, під час позаобразової Суботи, Тисячоліття, для цілого світу буде провіщено, що „кожний, хто хоче” може мати вічне життя і здоров’я, якщо він підійме кроки віри і послуху.

Ми не повинні проминути факту, вже поміченого (Том І Роз. 8), що вираз день є неозначений, і вказує лиш на довший, або коротший період часу. Ап. Петро натякає, що період сьомої тисячі літ в світовій історії буде сьомим днем Божого розрахунку, кажучи, „Але це одне нехай не буде тайне перед вами, любі, що один день у Господа -немов тисяча літ, а тисяча літ, як один день … День же Господній прийде,” і т.п. – 2 Петра 3:8,10

Отже, якщо період сьомої тисячі літ земської історії буде епохою особливо помітною, як період Христового царювання, то ми, через показання, що він почався в 1873 р. по Хр. будемо доказувати, що ми вже є в ньому. Це пригадує те, що в попередньому томі ми вже помітили, що Св. Письмо показує, що зоріння Тисячоліття, або Дня Господнього, буде темне і бурхливе і повне горя для світу і для номінальної церкви, хоча його раннє свитаюче світло буде повне потішення і веселощів для святих, які одержують свою радість і мир з надії, що є виставлена перед ними в Євангелії, яка немов якір, входить поза час горя, і закріплюється на дорогоцінних обітницях Тисячо­літнього сходу сонця і слави:- вони, поза часом горя, бачуть славне царювання і приобіцяні благословення.

Загальний стан світу сьогодні і скорий розвиток, від 1873 р. по Хр., Соціалізму, Нігілізму і Комунізму, які від­верто визнають, що їх ціллю є повалення володінь, які є тепер, і розділення багатства світу, є напевно не всупереч тому, чого ми сподіємося, не зважаючи на те, що в певному відношенні багато з тих речей можуть бути заперечувані через тих, які люблять закон і порядок, і мир. Лиш ті, які бачуть, що надходяча анархія і горе є Божими засобами для встановлення ще більш повного закону і порядку, і більш тривалого миру, будуть заспокоєні і не матимуть непереборного страху тоді, коли вони будуть через це переходити.

Це показання сьомої епохи, або Тисячоліття не є одинокою вартістю хронології; бо в той час, як ми представимо кілька ліній пророцтва, які є зовсім незалежні від хронології, то це с мірою, через яку кілька ліній пророцтва є вставновлені. Досконала гармонія між тими двома клясами пророцьких наук, з яких деякі є залежні на хронології, а другі незалежні, є дуже сильним доказом, не тільки про правильність їх пристосовання, але також про І правильність хронології, яка показус цю гармонію; це базується на тому самому принципі, що той ключ, який відчинить скринку з скарбами, яку тяжко відчинити, є правдивим ключем. Хронологія дана понище гармонізує різні пророчі вислови, що відносяться до Христового Царства і його заложення, через показання їх зв’язаного один з одним порядком і часом. Хронологія є основою, або держаком, через який усі пророцькі докази часу, подібно до зарубків, або нарізів ключа, є вдержувані разом і оперують, (працюють).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ХРОНОЛОГІЇ ДО 6000 ЛІТ

Наступаючий стислий спис хронологічних періодів можна правильно назвати Біблійною хронологією, тому що тут ідеться за самим Біблійним записом аж до першого року Kipa, 536 р. до Хр., дата добре засвідчена і загально прийнята вченими. Тут нитка Біблійної хронології кін­читься – дещо поза періодом, де світська історія починає бути надійною. Це саме є позначеним доказом Божого керівництва і нагляду, помагаючи нам лиш там, де ми не можемо сами собі допомогти.

ВІД СТВОРЕННЯ АДАМА

До кінця потопу ____________________________________________________________________ 1656 літ

Відтоді до Угоди з Авраамом  _________________________________________________________ 427 літ

Відтоді до Виходу і дання Закону ______________________________________________________ 430  літ

Відтоді до розподілу Канаану _________________________________________________________ 46  літ

Період Суддів _____________________________________________________________________ 450  літ

Період Царів ______________________________________________________________________ 513  літ

Відтоді до 1 р. по Хр.______________________________________________________________ 536  літ

Відтоді до 1873 р. по Хр.___________________________________________________________ 1872  літ

Разом___________________________________________________________________________ 6000 літ

Коли ми особливо беремо під увагу кожний з тих періодів, нехай читач старається сам збагнути і нехай побачить, яка тверда основа є заложена для нашої віри в Божім Слові. В історичнім розповіді Старого Завіту знайдемо два розриви, проте, коли ми відкриємо, що в Новому Завіті Бог приготовив міст, щоб з’єднати ці два розриви, то це повинно збільшити наше довіря, що Бог так влаштував запис, щоб закрити Його часи і періоди аж до приходу Його властивого часу, в якому вони мають бути відкриті – саме так, як Він це вчинив з іншими вже поміченими правдами.

Тепер ми будемо досліджувати попередні періоди віддільно в такому порядку як вони були названі повище, аж до царювання Kipa. Візьміть Біблію в руки і провірюйте кожну цитату, щоб ви могли прийняти це як Боже Слово, а не як слово чоловіка.

ХРОНОЛОГІЯ ПЕРІОДУ ВІД СТВОРЕННЯ АДАМА ДО ДНЯ, КОЛИ ПОТОП ВИСОХ

’1 жив Адам 130 літ і породив сина і назвав ім’я йому Сиф (Сет).- 1 Мойс 5:3 ___________________________ 130 літ

„І жив Сиф (Сет) 105 літ і породив Еноша” – 1 Мойс. 5:6____________________________________________ 105 літ

’l жив Еноша 90 літ і продив Кенана.” – 1 Мойс. 55_________________________________________________ 90 літ

’l жив Кенан 70 літ та й породив Магалал’їла” – 1 Мойс. 5:12 ________________________________________ 70 літ

’l жив Магалал’їл 65 літ і породив Яреда” – 1 Мойс. 5:15 ____________________________________________ 65 літ

„І жив Яред 162 літ і породив Еноха” – 1 Мойс. 5:18 _______________________________________________ 162 літ

’1 жив Енох 65 літ і породив Метушалаха” – 1 Мойс. 5:21 ___________________________________________ 65 літ

„І жив Метушалах 187 літ і продив Ламеха” – 1 Мойс. 5:25 __________________________________________ 187 літ

’1 жив Ламех 182 літ і породив Ноя” – 1 Мойс. 5:28 _______________________________________________  182 літ

„Ной був віку 600 літ і стався потоп” – 1 Мойс. 7:6 ________________________________________________ 600 літ

Разом від створення Адама до дня, коли висохла вода на землі – 1 Мойс. 8:13 _________________________ 1656 літ

Нічого іншого, більш простішого чим це, аж до дня, не можна вимагати. Тепер прослідім наступний період.

ПЕРІОД ВІД ПОТОПУ ДО УГОДИ З АВРААМОМ, ПРИ СМЕРТІ ТЕРАХА (ТАРИ) ЙОГО БАТЬКА.

„Сим породив Арпахшада, два роки по потопі.” – 1 Мойс. 11:10 _______________________________________ 2 літ

„Арпахшад жив 35 літ і породив Шелаха.” – 1 Мойс. 11:12 ___________________________________________ 35 літ

„Шелах жив 30 літ і породив Евера.” – 1 Мойс. 11:14 _______________________________________________  30 літ

„Евер жив 34 літ і породив Пелеґа.” – 1 Мойс. 11:16 ________________________________________________ 34 літ

„Пелеґ жив 30 літ і породив Реу.”- 1 Мойс. 11:18 __________________________________________________ 30 літ

„А Реу жив    літ і породив Серуґа.” –  1 Мойс. 11:20 _______________________________________________  32 літ

„А Серуґ жив 30 літ і породив Нахора.” – 1 Мойс. 11:22 _____________________________________________ 30 літ

„А Нахор жив 29 літ і породив Тераха.” – 1 Мойс. 11:24 _____________________________________________ 29 літ

’1 жив Терах 205 літ і помер у Харані.” – 1 Мойс. 11:32 _____________________________________________ 205 літ

Це також є дуже просте і точне. Але наступний період не так легко дослідити; тому що пряма лінія хронології с зламана аж до виходу Ізраїля з Єгипту. Тому ми не могли б іти дальше, коли б Ап. Павло і Степан, як речники Духа, не дали пов’язуючої ланки.

ПЕРЮД ВІД УГОДИ З АВРААМОМ ДО ДАНИЯ ЗАКОНУ

Павло говорить, що довгість цього часу була чотириста і тридцять літ. (Гал. 3:17) Угода (заповіт) включала обітницю землі Ханаану для вічної посілости, і хоча кілька разів потверджена для Авраама, Ісаака і Якова, це була завжди та сама угода. (Гляди 1 Мойс. 12:7,8; 13:14-18; 26:3,4; 35:9-12; 46:2-4; 50:24) Як показано через порівнання з 1 Мойс. 12:1-5,7 і Діян. 7:2-5, угода була зроблена (згідно з попередньою обітницею) так скоро, як Авраам вповні погодився з умовами, на яких він мав її одержати; це було так скоро, як він увійшов до Ханаану, до якої він увійшов негайно після смерти його батька, який помер у Гарані, в дорозі до Ханаану. Маючи дату угоди – скоро після смерти Тераха – в такий спосіб встановленої висловом Степана, і маючи вислів Ап. Павла, що Закон був даний чотириста тридцять літ після угоди, розрив хронології Старого Завіту с злучений мостом Нового Завіту. Але читаймо обережно запис і позначім подробиці, якими міст с збудований:

^ИІ промовив Господь до Авраама (скорше, перед тим, як він полишив Месопотамію або Халдейський Ур): Вийди з своєї землі і від своєї родини, і з дому батька свого (братів тощо) до краю, який я тобі покажу. І (якщо ти так зробиш) народом великим вчиню тебе, тощо (1 Мойс. 12:1,2. Порівняй з Діян. 7:2). Це показує, що Бог запропо­нував зробити угоду з Авраамом перед смертю його батька, Тераха, і заки він прийшов мешкати до Гарану, або Харану. Але там була умова, яка вимагала віри і послуху Авраама заки угода буде дійсно зроблена. Цією умовою було те, що він мусить виказати віру в обітницю, що така угода буде зроблена з ним, а це в той спосіб, щоб полишити свій рідний край і родину, і йти до краю, до якого він був скерований. Це Авраам зробив, і як його жінка, його братанок Лот, і його старий батько, поділяли його віру і бажали поділяти з ним його долю, їм дозволено так вчинити, і чотири вирушили в дорогу до обіцяної землі. В дорозі його батько помер у Харані, після чого Авраам увійшов до Ханаану, щоб там він міг забезпечити і зв’язатись угодою. І як Степан сказав до Ізраїля: „А з відтам (з Харану), як його батько помер, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер.” „І відправився Авраам (з Харану) як сказав був до нього Господь.” (Діян. 7:4; 1 Мойс. 12:4). І скоро він увійшов до землі, з ним була зроблена угода. (Гляди 1 Мойс. 12:5-7) В такий спосіб ми маємо дату угоди і початок тих чоти­риста тридцять літ, встановлених негайно після смерти Тераха, і ланцюг хронології закінчений до дання Закону. Першою рисою Закону був Перехід (Пасха), який був встановлений цього самого дня, в якому Ізраїль вийшов з Єгипту- 2 Мойс 12:41-43, 47, 50, 51.

В гармонії з тим читаємо: „А перебування Ізраїлевих синів, що сиділи в Єгипті, – чотириста і тридцять років. І сталося в кінці чотирохсот і тридцять років, і сталося саме того дня, вийшли всі Господні війська (цілий Ізраїль) з єгипетського краю.”- 2 Мойс. 12:40-42,51

Деякі можуть припускати, що вислів Мойсея і Ап. Павла (2 Мойс. 12:40-42 і Гал. 3:17) не є в гармонії, що один потверджує, що перебування Ізраїля було чотириста тридцять літ, а інший, що від угоди з Авраамом до дання Закону було чотириста тридцять літ, міркуючи, що коли тільки чотириста тридцять літ минуло між приходом Авраама до Ханаану, а данням Закону, то перебування Ізраїля в Єгипті мусило бути багато коротше. Але слід запримітити, що цей вислів не означає, що Ізраїль перебував у Єгипті чотириста тридцять літ, але, що цілий протяг перебування того народу, який через певний час жив у Єгипті, тривав чотириста тридцять літ: – „А пере­бування Ізраїлевих синів, що сиділи в Єгипті, – чотириста тридцячть літ.” Перебування, про яке тут згадується, почалось тоді, коли Авраам вперш прийшов до Ханаану* (Євр. 11:8,9) Ізраїль перебував у Авраамі і в Ісааці, і в Якові, так як Левій заплатив десятину Мелхіседекові, будучи ще в стегнах його батька.- Євр. 7:9,10

Угода з Авраамом стала правосильною від часу, коли, лишаючи Харан, або Гаран, він увійшов до Ханаану, обіцяної землі. Від того часу він і всі Ізраїліти в нім, ще не народжені, сталися спадкоємцями приобіцяних речей, і перебуваючими, або пілігримами, чекаючи на Бога, на виповнення обітниці. Це перебування тривало чотириста тридцять літ до дня, коли Ізраїль полишив Єгипет і одержав цю першу рису Закону, встановлення Пасхи (Переходу). Тому заяви Мойсея і Ап. Павла відносяться точно до того самого періоду, даючи нам в той спосіб найбільш певний доказ, що від згоди з Авраамом до дання Закону було чотириста тридцять літ. Ап. Павло особливо підкреслює той факт, що Пасху муситься вважати як початок Закону (на який також Мойсей показує, 2 Мойс. 12:42,43,47,50) і Мойсей особливо підкреслив і вказав на точність періоду, аж до дня.

В такий спосіб маємо виразно вставлений наш третій період. І коли ми позначуємо Господні подробиці до дня і даємо цю ланку (сполучку) в ланцюгу хронології, це дає нам сильне довіря, особливо, коли візьмемо під увагу, що такі подробиці не були предметом особливого заінтере-сування для Церкви в минувшині, і що це було дане не для іншого, але для теперішнього вжитку.

ПЕРЮД ВЩ ВИХОДУ ДО РОЗПОДІЛУ ХАНААНУ МІЖ ПОКОЛІННЯ

Після сорок літ Ізраїля, або „дня спокуси в пустині” (5 Мойс. 8:2; Пс. 95:8-10; Євр. 3:8,9), наступили шість літ війни в Ханаані, і поділ землі між покоління. Один рік, один місяць і п’ять днів проминуло від часу їх полишення Єгипту до часу, коли вони лишили Синай, і пішли до Парану (4 Мойс. 33:3; 10:11-13). І це було тоді, що вони з Кадеш-Барнеа, пустині в Паран, післали розвідувачів. (4 Мойс. 13:3-26; 32:8-13). Один з них, Калеб, коли звернувся про свою частину при розподілі землі (Ісуса Навина 11:23; 10:42) сказав, „Я був віку сорока літ, коли Мойсей, раб Господень посилав мене з Кадеш-Барнеа вивідати той край. І я доклав йому справу … А тепер Господь поставив мене при житті, як говорив. Оце сорок і п’ять літ відтоді, як Господь говорив був це слово … коли Ізраїль ходив у пустині. А тепер ось я віку восьмидесяти й п’яти літ.” (Ісуса Навина 14:7,10).

З того можна бачити, що це було сорок п’ять літ від розвідування землі до поділу її між покоління, як пот­верджено Ісусом Навином, і дещо більше чим рік від виходу до післання розвідників робить сорок шість літ і частинку* від виходу до розподілу землі. Коли перші сорока літ того періоду перейшли в пустині, як це є показано через різні Писання, що є помітно в Діян. 7:36 і Євр. 3:9, то останці шість проведено в Ханаані, підбиваючи і беручи в посілість обіцяну землю.

(Ми рахуємо, лиш повні роки, бо більш точний рахунок с неможливий. Часом, як повище, роки є незначно довгі. І знову, деякі є короткі, так як в справі царювання Седекії. Є сказано, що Седекія царював одинадцять літ (НХронік 36:11; Єрем.52:1) проте, від 3 до 7 віршів останнього розділу стає виразним, що його дійсне царювання тривало десять літ три місяці і дев’ять днів. Ми віримо, що ці дробові частини років вирівнюються, і ми масмо довір’я, що Господь в такий спосіб регулював і влаштував справу, і це є піддержане через наслідки і результати, які з того виходять, і точні до дня, навіть у великих періодах, як це ми вже помітили. Як приклад Божого старання і старанности в тих справах, гляди 1 Мойс. 7:11,13; 2 Мойс. 12:40,41.)

Ми приходимо тепер до найбільш тяжкої частини хронології, періоду від поділу землі, до помазання Саула на царя. Це звичайно називається періодом Суддів, хоча Судді не занимали цього чину постійно. Запис даний у книзі Суддів і в 1 Самуїла згадує дев’ятнадцять періодів, разом около чотириста п’ятдесть літ; але вони є несполучені, попереривані і заходять одні на других, і так дуже змішані, що з них ми не можемо прийти до певного висновку, і прийшли б до заключения, так як інші прийшли, що відносно того предмету нічого певного не можна знати, коли б не то, що Новий Завіт постачає цей брак. Ап. Павло говорить, що після того, як Бог поділив жеребком їм землю, „А після того літ около чотириста і п’ятдесят давав їм Суддів до Самуїла пророка. А потім забажали вони царя, і Бог дав їм Саула.” (Так є згідно з перекладом „Diaglott”, що більш правильно передає оригінальний текст)”- Діян. 13:19-21

Грецьке слово переложене около в звичайнім перекладі є hos-(гос), і має значення підчас, або в тому часі. Цей самий автор вживає його в трьох інших місцях, де звичайний переклад передає його в той час, {в укр. Бібліях коли, як) напр. в Діян. 1:10; 10:17; Луки 24:32). Отже, цей уривок, краще переложений був би такий, „Він дав їм Суддів підчас чотириста і п’ятдесят літ”. Згідно з перекладом „Зугіас”- (Сиріяк) читається, „І через чотириста і п’ятдесят літ Він дав їм Суддів, аж до Самуїла пророка.” -останнього з „Суддів”.

Вислів Апостола про довжину періоду Суддів ми принимаемо як особливо призначене розв’язання проблеми. Лиш у двох випадках – чотириста тридцять від Угоди до Закону, і цей період Суддів – є якась розсудлива непевність про хронологію Старого Завіту, і вони обидва є виразно висказані в Новому Завіті. Чи ми можемо прип­ускати, що це лиш так сталося? Більш властивим є припускати, що Бог вперш закрив справу, через полишення запису Старого Завіту неповним, і пізніше в Новім Завіті доповнив браки, так щоб у властивім часі, коли на це мас бути звернена увага, то ті, які матимуть відповідне заінтересовання, щоб порівнювати записи, могли знайти загублені ланки, дані в такий спосіб, що є розраховані на те, щоб вчити про залежність від Великого Керівника Часу.

 ПЕРІОД ЦАРІВ

Царювання Саула було напротягу сорока літ, почин­аючись від останнього судді, аж Давид став помазаний на царя, як це повище показано; і після нього, періоди царів з лінії Давида с легко просліджені в Хроніках, отже:-

Саул „протяг часу”     Діян.             13:21________________________ 40     літ

Давид царював – 1      Хрон.            29:27________________________ 40      ”                                                    

Соломон   ”       2         ”                9:30.________________________ 40       ”                                       

Рехавам    ”       2         ”                12:13________________________ 17      ”                                       

Аваля       ”       2         ”                13:2_________________________ 3        ”                                       

Аса          ”       2         ”                16:13________________________ 41      ”                                                  

Йосафат   ”       2         ”                20:31________________________ 25       ”                                         

Єгорам     ”       2         ”                21:20________________________ 8        ”                                       

Ахазія      ”       2          ”                22:2_________________________ 1        ”                                         

Аталія     ”        2         ”                22:12________________________ 6        ”                                        

Йоаш       ”        2         ”               24: 1_________________________ 40       ”                                      

Амація     ”        2         ”               25: 1_________________________ 29      „

Уззій        ”        2         ”               26:3_________________________ 52       ”                                         

Йотам      ”        2         ”               27: 1_________________________16       ”                                             

Ахаз        ”         2         ”              28: 1_________________________ 16       ”                                         

ЄЗекія      ”        2         ”              29: 1_________________________ 29       ”                                         

Манасія    ”        2         ”               33: 1_________________________ 55      ”                                           

Амон       ”        2         ”              33,21_________________________ 2         ”                                       

Йосія       ”        2         ”              34:1__________________________ 31      ”                                        

Єгоякім    ”        2         ”              36:5__________________________ 11      ”                                         

Седекія    ”        2        ”              36:11_________________________ 11       ”                                          

Разом_____________________________________________________513   літ

СІМДЕСЯТ ЛІТ СПУСТОШЕННЯ

Це приводить нас до періоду спустошення землі, яке тривало сімдесят літ і закінчилось поверненням його народу з Вавилону в першім році Kipa, 536 р. до Хр. (Гляди 2 Хронік 36:20,23), а ця дата є добре встановлена в світській історії, поза якою хронологія Біблії вже не про­довжується.

ПЕРІОД ВІД ПОВЕРНЕННЯ ДО 1873 р. ПО ХР.

Про період від часу повернення євреїв з Вавилону, при кінці сімдесяти літ спустошення їх землі, в першому році (царювання) Kipa, аж до дати знаної як 1 р. по Хр., Біблія не подає. Але, як скорше було сказано, цей час є добре позначений і потверджений світською історією, як період 536 літ. Птоломей, греко-сгипетський вчений, геометра і астроном, добре встановив ці числа. Вони є загально прийняті вченими, і знані як Правило Птоломея.

В такий спосіб ми знайшли виразно сполучену лінію хронології від Створення до початку Християнської ери (по Хр.) – в цілості, період чотири тисячі сто двадцять вісім (4128) літ, які разом з тисяча вісімсот сімдесять двома роками Християнської ери творять шість тисяч літ – від сотворення до 1873 р. по Хр.

ЇЇ ПОРІВНЯННЯ З ХРОНОЛОГІЄЮ УШЕРА

Для деяких буде цікаво знати, у чому ця хронологія різниться від тої, що була поміщена в загальному перекладі Біблії (в англійській мові), знаною як Хронологія Ушера. Різниця поміж тими двома, взад до часу сімдесять літ спустошення, є сто двадять чотири (124) роки. Ця різниця виготовлена з чотирьох періодів, 18, 4, 2 і 100 літ, а саме:

Ушер датує сімдесят літ спустошення вісімнадцять літ скорше, чим повище показано – тобто, перед скиненням з престолу Седекії, останнього царя Юди – тому що він думав, що цар Вавилону забрав тоді багато людей до неволі. (2 Хроник 36:9,10,17; 2 Царів 24:8-16) – (Однак, слід помітити, що частинне поневолення сталося одинадцять, а не вісімнадцять, літ перед скиненням з престолу царя Седекії.) Він, очевидно, робить звичайну помилку відносно тих сімдесяти літ як час неволі, тоді як Господь виразно заявляє, що вони будуть сімдесять літ спустошенням землі, що земля буде лежати „спустошена без мешканців.¹¹ А це так не було перед скиненням з престолу Седекії. (2 Царів 24:14) Проте, спустошення, яке наступило після скинення Седекії, було повне, бо хоча деякі бідні з краю були полишені, щоб були винарями і рільниками (2 Царів 25:12) незадовго навіть ті -„від малого, аж до великого” -втекли до Єгипту, бо боялись Халдеїв, (вірш 26) Тут не може бути сумніву: і тому в рахуванні часу спустошення землі, всі періоди аж до закінчення царювання Седекії треба рахувати, так як ми це зробили.

Чотири роки різниці знаходимо у царюванні Иорама. Ушер говорить, що він царював чотири роки, тоді як Біблія подає, що це було вісім – 2 Хронік 21:5; 2 Царів 8:17

Про два роки різниці, то один знаходиться в строку царювання Ахази, який Ушер говорить, що тривав п’ятнадцять, а Біблія подає, що це було шістнадцять літ. (2 Хронік 28:1; 2 Царів 16:2). А другий є в строку Єгоаша, який Ушер говорить, що тривав тридцять дев’ять, а Біблія, що сорок літ- 2 Царів 12:1; 2 Хронік 24:1

Вважається, що ці різниці можна приписати тому, що Ушер наслідував, або пробував наслідувати Иосифа Флавія, єврейського історика, якого хронологічні дати тепер загально вважають як нерозсудливі і помилкові. Ми покла­даємось лиш на Біблію і віримо, що Бог є свій власний тлумач.

Крім цих двадцять чотири літ різниці в періоді Царів, є інша розбіжність поміж повищою хронологією, а хро­нологією Ушера, а саме, сто років в періоді Суддів. Тут Ушер зійшов з пуття через очевидну помилку 1 Царів 6:1, де говориться, що четвертий рік царювання Соломона був чотириста вісімдесятим роком від виходу з Єгипту. Це, очевидно, треба читати п’ятсот вісімдесятим роком, і можливо, що тут зайшла помилка при переписуванні, бо, якщо до чотирьох літ Соломона додамо сорок літ Давида і Саула сорок літ, і сорок шість літ від полишення Єгипту до поділу землі, то будемо мати сто тридцять літ, які відняті від чотириста вісімдесят літ дадуть нам триста п’ятдесят для періоду Суддів, замість чотириста п’ятдесят, про які згадує книга Суддів і Ап. Павло, як це було показано. Єврейське слово „сІаІейГ (далет) (4) є дуже подібне до слова „Нау” (гей) (5) і припускається, що в той спосіб повстала помилка, можливо через помилку переписувача. Отже, 1 Царів 6:1 слід читати п’ятсот вісімдесят, і в такий спосіб бути в досконалій гармонії з іншими висловами.

Таким чином Слово Боже справляє деякі малі помилки, що ввійшли до нього в який-небудь спосіб. (Подібну несхожість можна помітити порівнюючи 2 Хронік. 36:9 з 2 Царів 24:8, де один дає вісімнадцять літ, а інший, очевидно, неправильний, дає вісім літ як вік Єгояхін, який царював три місяці і робив зло в очах Господа і був покараний неволею тощо. Така помилка може легко трапитися, але Бог так пильнував своє Слово, що деякі незначні помилки переписувачів є дуже помітні, так що повна гармонія Його Слова дає достатню підставу для віри). І пам’ятаймо, що ці помилки трапилися в тих періодах, які були успішно з’єднані надхненим свідченням Нового Завіту.

Отже, тоді як Ушер датує по Хр. 1 як рік 4005 від створення Адама, то в дійсності він був, як ми показали, рік 4129, згідно з записами Біблії, показуючи в такий спосіб, що рік 1872 по Хр. є 6000 роком світу, а 1873 по Хр. початком сьомого тисячного-року періоду, сьоме тисячоліття, або тисяча-років дня історії землі.

Отже, хронологія так як вона зібрана з самої Біблії, від створення до автентичної світської історії, є ясна і сильна, передаючи також докази в своїх записах, в своїх прихо­вуваннях, і в своїм постепеннім відкриванні, як на те приходить властивий час, про особливі методи Божого провидіння* І це, разом з достовірними датами Христи­янської ери (віку), як також близько кілька століть перед тим часом, дає нам змогу визначити точне місце, в якому часі знаходимося* І ми з надією починаємо підносити наші голови і радуємося, коли розуміємо, що ми справді проносимося до славного віку сьомого тисячоліття – хоча ми усвідомлюємо собі, що його початок мас бути темний і повний горя, як провіщено пророками, і що темні хмари вже збираються і стають темнішими, (це було писано ще перед 1-шою Світовою Війною – Ред.)

ДАТА НАЮДЖЕННЯ НАШОГО ГОСПОДА

В шостому столітті Церква почала рахувати час від народження нашого Господа, і встановила дату по Хр. так, як це є тепер; а саме, 536 літ після першого року царювання Kipa, царя Персії. *(Рік, по Хр., або 'нашої ери’, – в західнім світі звичайно, A.D. – був встановлений вже в шостім столітті через Діонисія Ексіґуса і інших вчених того періоду, хоча він не був вживаний загально аж два століття пізніше). Чи вони вмістили його правильно, чи ні, це не впливає на хронологію так, як вона є дана, яка показує, що шість тисяч літ від створення Адама скінчились у 1872 р. по Хр.; тому що це є тисяча вісімсот сімдесят два роки по Хр. і перший рік Kipaбув п’ятсот тридцять шість літ перед тим роком (по Хр.), чи це був рік народження нашого Господа, чи ні.

Ми правдоподібно не можемо цього пояснити краще, як через стару ілюстрацію лінії з зіркою на ній-отже:

До Хр.—————- (*)                    по Хр.

Нехай ця лінія зображує шість тисяч літ земської історії від створення Адама до 1873 по Хр.; і нехай зірка зображує поворотний пункт поміж 'до Хр.’ і 'по Хр.’ Коли пересунеться цей пункт в яку-небудь сторону, то це не змінить довжини цілого періоду, хоча це змінить назву літ.

Посунути пункт 'по Хр.’ взад один рік, зробить період 'до Хр.’ один рік коротшим, а період 'по Хр.’ один рік довшим, але сума років 'до Хр.’ і 'по Хр.’ буде така сама, тому що кількість взята з одної сторони є додана до другої сторони. Все ж таки, прослідім коротко дату народження нашого Господа, тому що це покажеться корисним у наших дальших студіях.

Між вченими стало звичаєм припускати, що наше загально прийняте 'по Хр.’ (АХ>) є неточне до чотирьох літ – що наш Господь народився чотири роки скорше від року позначанего 'по Хр.’, тобто в році 4 до Хр. І тої теорії тримаються видавці загального видання Біблії. Ми не можемо годитися, що 4 р. до Хр. був правдивою датою народження нашого Господа. Навпаки, ми знаходимо, що Він народився один рік і три місяці перед нашою загальною ерою, по Хр., а саме, в жовтні 2 р, до Хр.

Загальною причиною для більшості тих, які говорять, що 'по Хр.’ повинно бути поміщене чотири роки скорше, щоб правильно позначити народження Спасителя, є бажання згармонізувати це з певними твердженнями єврейського історика Иосифа Флавія, зв’язаними з довжи­ною царювання Ірода Великого. Згідно з одним з його тверджень, виглядало б, що Ірод помер три роки перед роком названим 'по Хр.’ Коли б це було правдою, це напевно доказало б, що наш Господь народився в 4 р. до Хр., тому що це був той Ірод, який видав указ, щоб повбивати дітей у Вифлеємі, від якого диття Ісус було врятоване. (Мат. 2:14-16) Але чи це твердження Иосифа Ф. є достовірне? Чи це правда, що Ірод помер чотири роки перед роком 'по Хр.’? Ми відповідаємо, Ні! Сам Иосиф Ф. не є вистарчаючим авторитетом для такого рішення, бо є знаним і признаним, що він не є точним в своїх записах дат.

Але цей погляд переважав: дата 4 р. до Хр. стала загально прийнята, і історичні події і дати були дещо нагнені, щоб пристосовуватись і піддержувати цю теорію. Між іншими мнимими доказами, що 4 р. до Хр. був властивою датою, було затьміння місяця, про яке Иосиф Ф. сказав, що сталось в короткому часі перед смертю Ірода* Все, що знане про це затьміння, є, як нище подаємо: Ірод поставив великого золотого орла над брамою Святині. Двох визначних євреїв, на ім’я Матіяс і Юда намовили деяких молодих хлопців це скинути. Вони це зробили, але їх зловлено і видано на смерть. Щоб зробити справу ясною Иосиф Ф. переказує, що в тому часі там був інший Матіяс, первосвященик, який не займався бунтом. Він тоді додає: „Але Ірод позбавив Матіяса чину первосвященика, і спалив живим іншого Матіяса, який зробив бунт, разом з його товаришами, і тої самої ночі було затьміння місяця.” Це є записано як один з останніх визначних діл Ірода і є даний як дата, яка може годитися з 4 р. до Хр., що її подає Иосиф Ф., який позначує дату через згадане затьміння.

Але, відколи затьміння місяця трапляється часами так багато як чотири рази на рік, це стає ясним, що запис такої події нічого не доказує, за вийнятком у дуже особливих обставинах. Там, де час ночі, час року і величина затемнення є дані, як це було дане в кількох випадках, то такий запис є дуже цінний для встановлення дати; але в тому випадку, що беремо під розвагу, нічого подібного немає; тому, так далеко, коли йде про хро­нологію, цей запис нічого не доказує. Иосиф Ф. згадує про піст, якого придержувалися перед цією подією, але який піст, або як довго перед тим, не є сказано.

Там було лиш одно затьміння місяця в 4 р. до Хр., в той час, як в 1 р. до Хр. було три. Затьміння 4 р. до Хр. було лиш частинне (половина місяця була затемнена), проте всі три в 1 р. до Хр. були повним затемненням -цілий місяць був темний, і, очевидно, через довший час, чинячи цю подію багато більше помітною. Отже, якщо теорія затьміння має якусь вартість, вона напевно не є на користь скоршої дати, 4 р. до Хр.

На жаль, час смерти Ірода не є даний надійним істориком. Иосиф Ф. дає певні важні періоди в своїй історії і дати певних подій, але ці дати не є вірогідні. Деякі з них навчали б, що Ірод помер 4 р. до Хр., але інших не можна погодити з тою датою. Наприклад, є сказано, що його смерть наступила в році сімдесятім. Він стався ґувернатором Галилеї 47 р. до Хр. а в тому часі, як говорить Йосиф Ф., він мав двадцять п’ять літ (АтЛ492). Це датувало б його народження 72 р. до Хр. (47+25). Тоді його смерть в сімдесятому році була б в 2 р. до Хр, замість 4 р. до Хр.

В зв’язку з тим було б добре згадати про суперечність опіній між вченими, відносно точної дати смерти Ірода, щоб в той спосіб було видно для всіх, що тут немає добре уґрунтованої причини принимати 4 р. до Хр. як одиноку дату в гармонії з Мат. 2:14-16. Енциклопедія Фосета (Раїивей’Б) подає, що коли Ірод став ґувернатором то мав около двадцять літ. Це вказувало б, що він помер, маючи сімдесят два роки, тобто 2 р. до Хр. Енциклопедія Чемберса і Біблійний Словник Смита подають, що він в той час мав п’ятнадцять літ, а це вказувало б що він помер 7 р. по Хр. Енциклопедія Аппелтона в артикулі про Хронологію говорить, „Йосиф Ф. також подає дати, але він є взагалі дуже недбалий, щоб його запис брати під увагу..”

Ми тепер пропонуємо дати доказ Св. Письма відносно цього предмету, який багато блище годиться з загальною ерою і показує, що народження нашого Господа сталося лиш один рік і три місяці перед Січнем, 1 р. по Хр.:

Місія нашого Господа тривала три і пів літ. Шістдесят девят символічних тижнів літ (Дан. 9:24-27) досягнуло до Його хрищення і помазання як Месії і там останній, або сімдесятий тиждень (сім літ) ласки для Ізраїля розпочався. Він був стятий (виданий на смерть) в половині того сімдесятого тижня – три і пів літ від початку Його місії. Ми знаємо, що Він був розп’ятий в часі Пасхи (Переходу) около 1-го Квітня будь-якого року. Тому три і тв літ Його місії, яка скінчилася в Квітні, мусила початися в Жовтні будь-якого року. Жовтень даного року мусив бути правди­вим місяцем Його народження, тому що, коли Йому було тридцять літ, Він не зволікав починати своєї місії, і також не міг її почати скорше згідно з Законом (під яким Він народився, і якого Він заховував), аж мав тридцять літ. Бо читаємо, „А сам Ісус, розпочинаючи, мав років із трид­цяти” і т.п.

Іван Христитель був шість місяців старший від нашого Господа (Луки 1:26,36), тому він мав повний вік (тридцять літ згідно з Законом – 4 Мойс. 4:3; Луки 3:23,) і почав проповідувати шість місяців скорше від нашого Господа, коли він мав свій вік і почав свою місію. Про дату початку місії Иоана є виразно сказано, що була „п’ятнад­цятого року панування кесаря Тиверія” третього імператора Риму (Луки 3:1). Це виразно встановлює дату, про яку не може бути розсудливого сумніву. Тиверій стався імперат­ором зараз після смерти Кесаря Августа, в році Риму 767 (за тодішним римським численням), який був 14 р. по Хр.

Але ті зведені неточними висловами Йосифа Ф. від­носно Ірода, і які помішують народження Ісуса 4 р. до Хр. для того, щоб гармонізуватись з ним, натрапляють на труднощі в цій виразно поданій даті, яка є дана Лукою, коли стараються гармонізувати це з їх теорією 4 р. до Хр. Для досягнення цієї мети, вони твердять, що Тиверій почав уживати явторитет около три, або чотири роки перед смертю Августа і заки він вповні стався імператором. Вони твердять, що можливо його володіння рахувалось від цієї дати.

Але таке припущення показується безпідставне для кожного, який досліджуватиме цю справу на сторінках історії. Це правда, що Тиверій був піднесений до дуже важної позиції через Августа, але це не було чотири літ перед смерт’ю Августа, як їх теорія вимагала б, але десять літ скорше, в 4 р. по Хр. Онак сила, яка тоді була йому дана, була лиш така, якою втішались інші перед його часом. Це в жодному значенні не була імператорська сила, і в жадному значенні цього слова не можна говорити, що його „царювання” почалось тоді: він був лиш безспірним (очевидним) спадкоємцем. Навіть у найбільш побільшеній нові, про його „царювання”, не можна говорити, що воно тоді почалось перед смертю Августа і його власним формальним введенням на цю посаду руками римського Сенату в 14 р. по Хр.

Історія говорить, „Імператор, якого похилий вік пот­ребував спільника, дібрав Тиверія 4 р. по Хр* поновляючи його трибунську власть.” Артикул, Тиверій, Рііс (Rees) Енциклопедія.

„Він, (Август) постановив в такий спосіб передати йому (Тиверісві) частку володіння … Ця формальна інвеститура поставила його на таке саме становище, яким втішався ветеран Аґрипа під час його останніх літ, і тут не може бути сумніву, що це загально вважалось як вступ до найпершого місця в імперії … План для престолонас-лідування був значно притмарений: Тиверієві було приказано зайняти своє місце на чолі Сенату, народу і армії … Вибір, який відбувся в тому самому часі, є датований 27 Червня (A.U.C. 757)- 4 р. по Хр.” – Мерівала (Merivale’s) Історія Римлян, (Апелтона) том IV, стор. 220,221

Отже, тут с виразний доказ, що перший рік царю­вання Тиверія Цезаря не був три, або чотири роки перед смертю Августа; і що згадані почесті наділені підчас царювання Августа, були наділені десять літ, а не чотири роки перед смертю Августа, і тоді вони в жодному значенні не були імператорськими почестями.

Тому ми можемо вважати дату Луки 3:1 не тільки одинокою даною в Новому Завіті, але як таку, що є певна. Тут не може бути сумніву в нікому, хто це провірював, що Тиверій почав царювати в 14 р. по Хр. Тому п’ятнадцятий рік його царювання с роком 29 по Хр. в якому то році, як Лука подає (3:1-3), Иоан почав свою місію. Тому що тридцяти річні уродини нашого Господа, і початок Його місії були в Жовтні, і тому що уродини Йоана і початок його місії були лише шість місяців скорше, то з того виходить, що Йоан розпочав свою місію на весну около 1-го Квітня – так скоро, коли мав свої літа (згідно з Законом), тому що Божі плани завжди виповнюється в точному часі. Отже Йоан мав тридцять літ в 29 р. по Хр. около першого Квітня, тому він народився 2 р. до Хр. около першого Квітня *(Для користі наших читачів, які не с призвичаєні до калькуляції дат, ми звертаємо увагу, що на початку року 29 по Хр. лиш 28 повних літ минуло, 29-ий лиш почався). І Ісуса народження шість місяців пізніше, мусило бути 2 р. до Хр. около першого Жовтня.

Тут знову є ясний і сильний доказ, що Ісус був розп’ятий в П’ятницю 3-го Квітня 33 р. по Хр. Факт, що Його розп’яття було при кінці чотирнадцятого дня місяця Нісан, і що ця дата рідко коли припадає на П’ятницю, але вона так припала в 33 р. по Хр., підтверджує цю дату так вповні, що навіть Ушер, який прийняв 4 р. до Хр., як дату народження Ісуса, був змушений признати, що Його розп’яття було в 33 р. по Хр. Порівняй дати Ушера на марґінесі загальної Біблії (англійської, не інших) в Луки 2:21 і Мат. 2:1 з тими в Мат. 27 і Луки 23. Коли дата розп’яття є 33 р. по Хр. то з того виходить, що коли б Ісус народився 4 р. до Хр., Він мав би 36 літ, коли помер; і Його місія від тридцяти літ до тридцяти шість була б шість літ. Але це є ясно, що місія нашого Господа тривала лиш три і пів року. І цей загально прийнятий факт, відносно смерти Месії в половині сімдесятого тижня ласки Ізраїля, є доказаний через пророка Даниїла.

Таким чином це є знову доказано, що народження Ісуса було около один рік і три місяці перед нашою загальною (загально численою), ерою 1 р. по Хр.; бо, як Його місія закінчилася, коли Він мав тридцять три і пів літ, 3-го Квітня 33 р. по Хр., то дату Його народження можна легко відшукати через раховання взад до дати тридцят три і пів літ перед 3-тим Квітнем 33 р. по Хр. Тридцять два роки і три місяці перед Квітнем 33 р. по Хр. буде 3-тий Січень 1 р. по Хр. і один рік і три місяці дальше взад приводить нас до 3-го Жовтня 2 р. до Хр. як дати народження нашого Господа в Вифлесмі.

Різниця між місячним часом, якого вживають євреї, а сонячним часом, що є тепер загально вживаний, буде кілька днів, так що ми не можемо бути певні чи точний день міг би бути 27 Вересня, але (думаємо) що 1 Жовтня 2 р. до Хр. с приблизно правильне. Дев’ять місяців взад від тої дати приведе нас до часу около Рождества, 3 р. до Хр. як дату, коли наш Господь лишив славу, яку Він мав у Отця заки світ став створений, і тоді прийняття або переміна на людську природу почалась. Виглядає можли­вим, що це було джерелом, або причиною святкування 25-го Грудня як День Рождества Ісуса. Деякі автори історії Церкви навіть твердять, що День Рождества був оригін­ально святкова ний як день сповіщення через Гавриїла для діви Марії (Луки 1:26). Це є певним, що день в половині зими не добре годиться з заявою Св. Письма, що в часі народження нашого Господа пастухи були на полю з своїми стадами.