[15]
РОЗДІЛ І
ФАКТ І ФІЛОСОФІЯ ПРИМИРЕННЯ
З БІБЛІЙНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ ВОНО ЛЕЖИТЬ В ОСНОВІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОКТРИНИ – ТРИ ПОГЛЯДИ НА ЦЮ ТЕМУ – ОРТОДОКСАЛЬНИЙ ПОГЛЯД, НЕОРТОДОКСАЛЬНИЙ ПОГЛЯД, БІБЛІЙНИЙ ПОГЛЯД, ЯКИЙ ПОЄДНУЄ І УЗГОДЖУЄ ОБИДВА – ТЕОРІЯ ЕВОЛЮЦІЇ СУПЕРЕЧИТЬ ПРАВДІ ЩОДО ЦІЄЇ ТЕМИ – ПРИМИРЕННЯ БОЖЕСТВЕННОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ ЗАВЕРШЕНЕ – ПРИМИРЕННЯ ЦЕРКВИ ТРИВАЄ – ПРИМИРЕННЯ СВІТУ В МАЙБУТНЬОМУ – ВЕЛИЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ БУДЕ ТОДІ, КОЛИ ПОСЕРЕДНИЦЬКИЙ ПРЕСТОЛ І ЦАРСТВО ЗАВЕРШАТЬСЯ
Вчення про примирення лежить в самій основі християнської релігії. А оскільки воно займає найбільш важливе місце в теології, дуже істотно виразно зрозуміти дану тему, і християнський народ в загальному з цим погоджується. Однак, хоча існує віра в примирення, його мало розуміють; різноманітні поняття й теорії відносно нього заплутані та неясні; і віра, побудована на заплутаних і неясних поглядах щодо цього фундаментального вчення, мусить, само собою, бути такою ж нестійкою, слабою й неясною. І навпаки, якщо цю важливу тему вдасться чітко розгледіти (у всій величі пропорцій, узгоджених в Божому Слові) як основу Божественного плану спасіння, це не тільки міцно утвердить віру, укоренить її та уґрунтує на правильних принципах, але й служитиме провідником, щоб розгледіти різницю між правдою та вигадкою стосовно всіх елементів віри. Коли [16] фундамент буде добре закладений і його буде чітко видно, а кожний пункт віри, збудований на ньому, буде точно відповідати лініям цього фундаменту, вся надбудова віри буде досконалою. Як ми покажемо далі, кожне вчення та теорію можна зіставити з цим пробним каменем і швидко визначити співвідношення в них золота і жужелиці.
Існує два загальних погляди на Примирення:
(1) Те, що називають Ортодоксальним поглядом, а саме, що людина, як порушник божественного закону, потрапила під божественний осуд – “під гнів”; що хоч Справедливість не дозволяла Богові виправдати грішника, Бог подбав про справедливе відкуплення для нього і, тим самим, подбав про прощення його гріхів через жертву Христа. Вся ця річ, мета якої – задовольнити вимоги Справедливості і вчинити грішника прийнятним для Бога, називається справою Примирення.
(2) Те, що називають неортодоксальним поглядом, який свого часу сповідували в основному унітарії та універсалісти, але який останнім часом швидко поширився на всі частини християнства. Підходячи до даної справи з протилежного боку, він не передбачає жодної вимоги жертви за провину грішника з боку божественної справедливості; він заперечує, що Божий гнів представлений в якомусь особливому смертному вироку; він ігнорує “прокляття”. Він вважає, що Бог прагне і жде наближення людини, не ставлячи жодної перепони на шляху, не вимагаючи жодного примирення за гріх людини, а лише вимагаючи, щоб людина покинула гріх і шукала праведності, досягаючи єдності з Богом – миру з Богом. Тому цей погляд, як правило, називається При-мир-енням і сприймається як згода з праведністю – незалежно від методів, якими людство може бути приведене до цього стану. Тобто примирення за гріх розглядається з точки зору спокутування вини самим грішником або ж як безумовне прощення Богом. З цієї точки зору наш Господь Ісус та всі [17] Його послідовники мають частку в примиренні в тому значенні, що вони навчали й закликали людство відвернутись від гріха до праведності, але не в значенні жертви за гріх або викупу.
(3) Погляд, який ми визнаємо як біблійний, але на який взагалі не звертали уваги теологи. Він охоплює та об’єднує обидва попередні погляди. Ми постараємось показати, що біблійна доктрина Примирення виразно вчить:
(a) Що людина була створена досконалою, на Божу подобу, проте через свавільний непослух вона відпала від цього і потрапила під вирок гніву, під “прокляття”. Тому весь людський рід став “дітьми гніву” (Еф. 2: 3).
(б) Хоча Бог справедливо виконував вирок Свого закону (смерть) на Своєму неслухняному створінні протягом понад чотири тисячі років, до того ж без милосердя, до справедливості та вірності принципам праведності додався дух любові та співчуття, який продумав максимально заміщаючий засіб, тобто план спасіння, завдяки якому Бог міг далі залишатись справедливим та застосовувати Свої справедливі закони до грішників, і при цьому міг виправдовувати всіх, хто вірить в Ісуса (Рим. 3: 26). Завдяки такому плану всі засуджені можуть бути звільнені від вироку без будь-якого порушення Справедливості, до того ж з демонстрацією божественної любові, мудрості та сили, яка виявить честь Всемогутньому і стане благословенням для всіх Його створінь, людських і ангельських, через значно більше (ніж будь-коли досі) об’явлення всім різноманітної мудрості та милості Бога (Еф. 3: 10).
(в) Саме заради здійснення цього плану Примирення з божественним законом, який порушив батько Адам, наш дорогий Відкупитель помер як “викуп за всіх, свідоцтво свого часу” (1 Тим. 2: 6, Diaglott).
(г) Але жертва за гріхи не завершила справи Примирення, хіба що задовольнила вимогу Справедливості. Завдяки викупу, заплаченому Справедливості, було проведено переказ з рахунку людини. Таким чином стан її справ, [18] її заборгованість і т.д. повністю переведені на рахунок Господа Ісуса Христа, Який заплатив Справедливості, абсолютно задовольняючи її вимоги щодо Адама та його роду. Отже, Ісус в результаті цієї “купівлі” власною дорогоцінною кров’ю зараз є власником, паном, “Господом усіх” (Рим. 14: 9).
(д) Одним завданням в цьому задумі для Адама та його роду було скасувати їхній смертний вирок, який протягом довгого часу свого існування стримував Любов від будь-яких зусиль повернути засудженого, чиї привілеї майбутнього життя в будь-яких умовах були повністю анульовані – знищені.
(е) Іншим завданням було вивести деградований рід за межі досяжності божественної Справедливості, під особливий нагляд Ісуса, Який, як представник плану Отця, пропонує не лише задовольнити вимоги Справедливості, але й береться за навчання, виправлення і реституцію тих з деградованого роду, які виявлять бажання бути в згоді зі Справедливістю. Їх Він остаточно передасть Справедливості божественного закону, але тоді вони будуть настільки вдосконаленими, що зможуть витримати її досконалі вимоги.
(є) Хоча спочатку єдиним розділяючим фактором між Богом і людиною був божественний вирок, тепер, після шести тисячоліть гріхопадіння, деградації та відчуження від Бога через злі вчинки – через неуцтво, забобони та хитрощі противника, а також через спотворене представлення людям божественного характеру і плану, – ми бачимо, що послання благодаті та прощення залишається непоміченим. Хоча від часу прийняття викупу Бог відкрито заявляє, що Він готовий приймати грішників знову до єдності з Собою і до вічного життя через заслугу жертви Христа, однак більшість людей не квапиться вірити добрій звістці і, відповідно, не квапиться приймати її умови. Деякі настільки обдурені софістикою сатани, якою він обманув всі народи (Об. 20: 3), що не вірять навіть в існування Бога. Інші вірять в Нього як великого й могутнього противника, який не має любові або симпатії і готовий та прагне [19] мучити їх усю вічність. Ще інші заплутані суперечливими чутками Вавилону, які дійшли до них, відносно божественного характеру і не знають у що вірити, тому в наближенні до Бога їм заважає страх та їхнє неуцтво. Отже, справжнє число тих, хто скористався можливістю наблизитися до Бога через Христа, порівняно мале – “мала черідка”.
(ж) Однак жертва за гріхи не була за декількох, а за “багатьох”, “за всіх”. Частина божественного задуму полягає в тому, що Той, Хто відкупив усіх Своєю дорогоцінною кров’ю, остаточно ознайомить всіх людей, “кожне створіння” з доброю новиною про їхні привілеї повернутись під божественною благодаттю до примирення з їх Творцем.
(з) Наразі лише Церква одержала користь з Примирення, та й то посередньо. Але Писання вчить, що ця Церква становитиме священицьке Царство, “царське священство” з Христом, Царським Первосвящеником, і що протягом Тисячолітнього віку цей клас Небесного Царства, це царське священство повністю й цілковито доведе до кінця справу зняття сліпоти з людства, до якої привели сатана, помилки та деградація, і поверне всіх бажаючих зі всіх народів землі назад до повного примирення з Богом.
(и) З цим погоджується твердження апостола, що ми, віруючі, Церква, одержали Примирення. Що стосується Бога, то Примирення відбулося вісімнадцять століть тому, до того ж за всіх. Але тільки віруючі одержали його в значенні отримання можливості, яку принесла благодать Бога. Решта людства засліплена. “Для невіруючих… бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Божий” (2 Кор. 4: 4).
(і) В згоді з цією думкою є також твердження [20] Святого Письма, що першою справою Христа, пов’язаною з Його Тисячолітнім царюванням, буде в’язання, тобто приборкання, сатани, щоб той більше не обманював народи протягом тисячі років (Об. 20: 3). Також є численні висловлювання пророків, що коли Боже Царство буде встановлене на землі, знання Господа наповнить цілу землю, як води наповнюють великі глибини, і нікому не потрібно буде говорити до свого ближнього: “Пізнай Господа” (Євр. 8: 11). А ще є прохання Господньої молитви: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя на землі”. Це означає, як виразно стверджує апостол, що Бог хоче, щоб всі люди спаслись і прийшли до пізнання правди (1 Тим. 2: 4).
(ї) Примирення на двох його етапах (виконання вимог Справедливості і приведення назад до згоди, тобто примирення, з Богом тих Його створінь, які при повному світлі і знанні скористаються з привілеїв та нагод Нової Угоди), завершиться разом із закінченням Тисячолітнього віку, коли всі, хто навмисне і свідомо відкине божественну милість, запропоновану через Христа, “будуть знищені з-поміж народу” у “вічній погибелі від лиця Господнього та від слави потуги Його”. Це буде знищення без жодної надії повернутись через воскресіння у майбутньому (Дії 3: 23; 2 Сол. 1: 9).
(й) Тоді велике діло Примирення завершиться, і все на небесах та на землі буде в згоді з Богом, прославляючи Його за всю щедрість та благодать в Христі. Вже не буде ні смерті, ні зітхання, ні болю, бо попереднє проминуло як наслідок справи Примирення, розпочатої умилостивленням Справедливості жертвою нашого Відкупителя і завершеної цілковитим примиренням всіх, хто заслуговує на вічне життя.
Як не дивитись на слово Примирення, треба погодитись, що його вживання свідчить – як, скажемо, у стосунках між Богом та людиною – [21] передусім про труднощі, незгоду, протистояння між Творцем та створінням, бо інакше між ними була би згода і з жодної точки зору не було би потреби у примиренні. Тут чітко видно глибоке протиріччя, яке існує між Біблією та сучасним вченням Еволюції і яке проникло (особливо протягом останніх тридцяти років) у віру християн всіх віровчень і найбільш відкрито проявляє себе в теологічних школах та з провідних кафедр християнства.
Теорія еволюції заперечує гріхопадіння людини. Вона заперечує, що людина колись була в образі та подобі Бога; заперечує, що вона була у відповідному стані, щоб стояти на випробуванні перед судом строгої Справедливості; заперечує, що людина згрішила у цьому випробуванні і її засуджено на смерть. Вона твердить, що смерть не є карою, а лише іншим кроком у процесі еволюції, вважаючи, що людина не відпала від образу й подоби Бога до гріха та деградації, а піднімається щораз більше зі стану мавпи до образу й подоби Бога. Очевидно, наступними логічними кроками цієї теорії мало би бути заперечення, що існує якась справедливість з боку Бога в засудженні людини за те, що вона піднімається з нижчого рівня до вищого; і, відповідно, заперечення, що Справедливість могла прийняти жертву за гріх людини, коли в дійсності не було ніякого гріха з боку людини, який вимагав би такої жертви. Виходячи з цього, вона твердить, що Христос не був ані жертвоприношенням, ані жертвою за гріхи – хіба що, сказала б вона, у такому ж значенні, як кожний патріот може пожертвувати собою ради своєї країни, тобто, що Христос поклав Своє життя, щоб допомогти підняти людство до більших свобод та привілеїв.
Але ми бачимо, що Боже Слово абсолютно спростовує всю цю теорію, так що про якусь згоду між вченням Святого Письма і вченням еволюції, хибно названим наукою, не може бути й мови. До якої міри хтось вірить у теорію еволюції, до такої міри він не вірить у теорію Святого Письма. І все ж ми знаходимо велике число християн, [22] які даремно прикладають зусилля і намагаються узгодити ці непримиримі вчення. До якої міри вони тримаються теорії еволюції, до такої міри вони знаходяться далеко від єдиної основи віри, про яку Бог подбав, і до такої ж міри вони приготовані до наступних помилок, які противник напевно підсуне їхній увазі – представлених так переконливо (з точки погляду по-світськи мудрих), щоб звести навіть вибраних, якщо б це було можливо. Але вибрані матимуть “віру, раз святим передану”; триматимуться вчення про Примирення, як воно представлене у Писанні, і, таким чином, будуть захищені від кожного пункту та риси теорії еволюції: будуть навчені Богом – особливо стосовно вчення про Примирення, яке лежить в самій основі об’явленої релігії та християнської віри.
Святе Письмо однозначно свідчить, що Бог створив людину на Свій власний образ і подобу – розумову й моральну; що людина, як земна істота, була моральним та інтелектуальним образом, тобто подобою, свого Творця, духовної істоти. Воно говорить про її стосунки з Творцем на початку; стверджує, що Творець схвалив її як діло Своїх рук і назвав “дуже доброю”, дуже прийнятною, дуже приємною; показує, що досконалому Адаму запропоновано життя або смерть, і коли він став правопорушником, то з його боку це був свідомий і добровільний вчинок, оскільки написано, що Адам “не був зведений”. Воно говорить про початок виконання смертної кари, описує виконання цієї кари на людському роді протягом століть і показує, як Бог об’явив вірному Аврааму Свою ціль, Свій намір принести (не одразу, а згодом) благословення для людського роду, який, за Його словами, Він прокляв вироком смерті (1 М. 1: 31; 2: 17; 3: 23; 1 Тим. 2: 14; 1 М. 12: 3; 18: 18; 3: 17).
Оскільки прокляттям – карою за гріх – була смерть, обіцяні благословення мали на увазі життя з мертвих, більш повноцінне життя. Авраамові була дана обітниця, що якимось незбагненним чином Спаситель, Який виконає цю справу благословення світу, [23] має походити з потомства Авраама. Ті самі обітниці (з більшою чи меншою ясністю) були повторені Ісаку, Якову та дітям Ізраїлю. Пророки також стверджували, що майбутній Месія має бути Агнцем заколеним, жертвою за гріх – Тим, Хто “віддасть душу Свою на смерть” за наші, а не за власні, гріхи. Вони також змальовували наслідки Його жертви за гріхи у вигляді слави та благословення, що мають настати слідом, розповідаючи, як остаточно запанує Його Царство, і Він, як Сонце Праведності, принесе світу новий день благословення, життя і радості, який розсіє темряву, морок й смуток ночі плачу, що панує тепер внаслідок первісного гріхопадіння, а також успадкованих злих тенденцій (Іс. 53: 10-12; 35; 60; 61).
Апостол Петро, говорячи під натхненням святого Духа, чомусь не каже нам, що людина була створена на рівні мавпи, що потім вона піднялась до свого теперішнього рівня розвитку і остаточно досягне досконалості внаслідок такого ж процесу еволюції. Навпаки, він дає нам протилежний урок, кажучи, що Христос помер за наші гріхи, що внаслідок відкуплення, довершеного Його жертвою, в другому приході нашого Господа для людства прийдуть великі часи відпочинку – часи реституції всього, про які, говорить він, “провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19-21). Коли б хтось думав, що апостол Петро, проповідуючи євангеліє реституції, насправді проповідував вчення еволюції, той, мабуть, закрив очі й перестав тверезо мислити. Бо якщо початковий стан людини був станом мавпи або ще чимось нижчим від нашого теперішнього стану, то з боку апостола було би дуже нерозсудливо вважати часи реституції великою надією й перспективою, адже реституція означає відновлення до стану, який існував попередньо.
Навпаки, слова апостола абсолютно не погоджуються з теорією еволюції [24] і суперечать їй. Вони є у найповнішій згоді з доктриною Примирення, поєднання та реституції – з вченням Святого Письма, що людство, продане гріху, стало рабами гріха й зазнало деградації гріхом внаслідок первісного непослуху батька Адама та кари смерті за нього. Реституція, добра новина, яку проповідував Петро, дає зрозуміти, що втрачено щось добре, величне і цінне, що його відкуплено дорогоцінною кров’ю Христа і що в результаті цього відкуплення воно буде відновлене в другому приході Христа. Згадуючи пророків, апостол каже, що про ці часи реституції говорили всі святі з них, виразно даючи зрозуміти, що надія реституції є єдиною божественно натхненою надією, запропонованою людству.
Всі апостоли схожим чином звертали увагу на втрату в минулому божественної милості, на хрест Христа як пункт улагодження (по відношенню до божественної Справедливості), а також на майбутнє – на Тисячолітній вік як час благословення всього світу людства можливостями здобути знання та допомогу в його примиренні з Богом. Всі вони вказували на теперішній вік як на час збирання вибраної Церкви, щоб вона була разом з Месією (як Його “царське священство” і “особливий народ”) і співпрацювала з Ним як Його “наречена”, Його “тіло” в справі надання світу благословень реституції, забезпечених йому жертвою, завершеною на Голгофі.
Зверніть увагу на слова апостола в цьому напрямку: “Через непослух одного чоловіка” “увійшов до світу гріх” – і, як наслідок гріха, – смерть. І так смерть прийшла на всіх людей, бо (внаслідок успадкованого гріха і грішних схильностей) всі є грішниками. Цілком очевидно, що апостол Павло був еволюціоністом не більше, ніж апостол Петро та пророки. Зверніть увагу на надію, яку він вважає самою суттю Євангелія, кажучи: “А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров’ю Його ми виправдані” (Рим. 5: 8, 9). [25] Тут він стверджує особливим чином, що людський рід знаходився під божественним гнівом; що спасенною силою була кров Христа, жертва, яку Він дав заради нас; і що ця жертва була виразом божественної любові та благодаті. Апостол продовжує показувати справу Примирення і реституції, яка прийде як результат, говорячи: “Як через переступ одного [непослух Адама] на всіх людей прийшов осуд [вирок смерті], так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей [протилежність вироку]. Бо як через непослух одного чоловіка [Адама] багато хто стали грішниками [всі, хто був у ньому], так і через послух Одного [Ісуса] багато хто [всі, хто остаточно скористається привілеями та нагодами Нової Угоди] стануть праведними” (Рим. 5: 12, 18, 19).
Той самий апостол в багатьох інших своїх влучних та логічних викладеннях представляє думку, що Примирення стосовно Бога є справою минулого, завершеною тоді, коли “ми примирилися з Богом через смерть Сина Його”, ще будучи грішниками (Рим. 5: 10). Тут він, очевидно, не мав на увазі діло, виконане в грішнику, – примирення грішника з Богом, – бо він представляє це протилежним чином, кажучи, що воно було виконане не в нас, а через Христа для нас, коли ми ще були грішниками. Зауважте також, що у своїх високонаукових та логічних викладеннях він звертає увагу на те, що діло благословення світу буде виконуватись через прославлену Церкву під керівництвом Христа, її божественно призначеного Голову. Він показує, що воно полягатиме у приведенні світу до знання Божої благодаті в Христі, і що таким чином всі бажаючі з відкупленого світу зможуть повернутися до єдності зі своїм Творцем під час Тисячолітнього Царства – реституції божественної милості, втраченої в Едемі.
Зверніть увагу на аргумент з Рим. 8: 17-24, як ілюстрацію такої точки зору. Апостол чітко розрізняє спасіння Церкви і наступне спасіння, [26] тобто визволення, світу, “стогнучого створіння”. Він звертає увагу на Церкву як на майбутню співспадкоємицю з Христом, яка, якщо буде вірною в стражданнях з Ним у теперішньому часі, остаточно розділить з Ним Його славу в Його Царстві. Він запевняє нас, що ці страждання теперішнього часу не варті порівняння зі славою, яка згодом відкриється в нас. Далі він продовжує, кажучи, що слава, яка буде об’явлена в Церкві після закінчення її страждань, є основою для всіх палких сподівань стогнучого створіння, чиї прагнення і надії неминуче чекають на здійснення у той час, коли будуть об’явлені Божі сини.
Тепер Божі сини ще не об’явились. Світ їх не знає, як не знав їхнього Учителя. І хоч світ справді з невиразною надією сподівається золотого віку благословення, апостол звертає увагу на те, що зі всіма своїми щирими сподіваннями люди мусять дочекатися часу, коли Церква (Божі сини) буде прославлена і відкриється як призначені Богом царі й священики. Вони царюватимуть над землею протягом Тисячолітнього віку, щоб благословити всі народи землі згідно з багатствами божественної благодаті, як це об’явлено Богом у Його обітниці Аврааму: “Благословляться в тобі всі народи!” (Гал. 3: 8, 16, 29).
Апостол продовжує показувати, що людство в цілому (розумне земне створіння) підкорилось тлінності (“марноті”) по спадковості через провину батька Адама (згідно з божественним провидінням), та все ж не залишилося без надії. В божественному влаштуванні була передбачена жертва за гріхи і зроблено все, щоб остаточно все людство отримало визволення, звільнення від рабства гріха і покарання за нього, смерті, і могло здобути славну свободу (від хвороб, болю, горя, смутку), яка є свободою всіх Божих синів. Власне, від цього рівня синівства і від такої “свободи” людство відійшло через непослух, і до такого [27] рівня людського синівства матиме привілей повернутися в результаті великої жертви за гріх на Голгофі і завершення діла Примирення в людях, яке примирить їх з божественним законом через Відкупителя, Великого Пророка, позаобразного Мойсея (Дії 3: 22, 23). Апостол також нагадує, що Церква, яка вже отримала Примирення (прийняла це божественне влаштування) і прийшла до згоди з Богом та володіє першими плодами духа, також стогне (з причини оточуючих обставин, в яких вона знаходиться) і чекає на свою частку завершеної справи Примирення – повного прийняття до божественної милості, визволення тіла Христа, Церкви, у першому воскресінні (Рим. 8: 23-25).
Ці дві риси Примирення, (1) уладнання справи зла і (2) приведення полишених до згоди, показані в божественній пропозиції Нової Угоди, посередником якої є Ісус Христос, наш Господь. Коли батько Адам був досконалий, в повній згоді зі своїм Творцем, слухняний всім Його наказам, це означало угоду між ними обома, хоча й не виражену офіційно. Той факт, що батько Адам отримав життя в його досконалості; що додатково він отримав панування над усіма тваринами, рибами, птахами й над усією землею як своєю посілістю; що йому було сказано, що якщо він порушить свою вірність Великому Царю, Єгові, через непослух, він втратить життя й позбудеться всіх прав та блаженств, які були йому дані, означав, вважаємо, угоду, домовленість, між Богом та Його створінням, що життя цього створіння буде вічним, якщо воно не погіршить справи шляхом непослуху і не приведе на себе вирок смерті.
Непослух Адама й кара смерті залишили його зовсім безпорадним, якщо не брати до уваги передбаченого Всемогутнім відновлення людства через Нову Угоду. Нова Угода, як показує апостол, має посередника: з одного боку Бог має справу з посередником, а не [28] з грішником, а з другого боку грішник має справу з посередником, а не з Богом. Але перш ніж наш Господь Ісус міг би стати Посередником, Він мав виконати для людства працю, яка в цьому образі представлена як запечатання Нової Угоди Його власною дорогоцінною кров’ю – “Кров’ю Нового Заповіту” (Mт. 26: 28; Mк. 14: 24; Євр. 7: 22; 9: 15-20). Інакше кажучи, Бог у Своїй справедливості не може ані прямо, ані посередньо (через посередника) дати грішнику звільнення від вироку смерті та примирення з Богом – разом зі супутнім благословенням, даром вічного життя, – не звернувши спочатку уваги на божественну Справедливість і не задовольнивши її вимог. Саме тому наш Господь Ісус, заплативши за наше покарання Своєю смертю, зробив можливим запечатання Нової Угоди між Богом та людиною, на основі умов якої всі, хто прийде до Бога через Нього, Посередника, будуть прийнятні.
Поєднання з Богом, примирення з Ним, було неможливим, доки спершу не відбулося відкуплення дорогоцінною кров’ю, щоб той, хто шукає примирення, міг наблизитись до Бога через посередника Нової Угоди: “Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів. 14: 6). З цієї причини найвищим привілеєм тих з людства, які здобули найбільшу прихильність (до початку Христової жертви), був привілей “слуг” і “друзів” Бога: ніхто не міг одержати високого привілею синівства (з усією приналежною йому божественною милістю та вічним життям) і ніхто не вважався таким (Ів. 1: 12; Мт. 11: 11). Тому стає зрозумілим, що той, хто ігнорує жертву за гріх і особливості Примирення, які стосуються заспокоєння Справедливості, ігнорує важливі й невід’ємні частини – першочергові та фундаментальні особливості. Але не менше помиляються і ті, які, признаючи жертву Христа як жертву Примирення для запечатання Нової Угоди, ігнорують справу примирення щодо людей, завдяки якій люди, через дію Нової Угоди, мають бути приведені до згоди з Богом.
[29] Справа Примирення (стосовно людства) не може завершитись негайно і через віру. Вона може початись негайно і через віру, і примирення можна досягти умовно між грішником та Всемогутнім через віру. Але масштаб Примирення, який Бог має на меті, набагато більший і вищий ніж це. Згідно з Його задумом, ті з людського роду, хто бажає повернутись до примирення з Ним (і Його праведним законом), будуть умовно прийняті через їхнього Посередника, але не будуть повністю й цілковито прийняті (Отцем), доки залишатимуться насправді недосконалими. Завдання Посередника (Голови і Тіла), бачимо, не лише в тому, щоб проголосити людству факт, що Бог подбав про жертву за гріх, через яку Він може знову прийняти грішника до згоди зі Собою, залишаючись при цьому справедливим, і не лише в тому, що Він тепер готовий дарувати благословення синівства з його вічним життям та свободою від тління, але й у тому, щоб дати зрозуміти всьому людству, що ця пропозиція спасіння є великим благом, що її слід негайно прийняти, і її умови є розумною службою. На додаток, праця Посередника як представника Отця полягає у тому, щоб дійсно відродити – відновити розумово, морально та фізично людство – тих, хто прийме Його служіння і буде Йому слухняний. Отже, остаточним результатом праці Посередника буде дійсне примирення між Богом і тими, кого Посередник відновить до досконалості.
Для цієї великої праці Посередника призначений весь Тисячолітній вік. Саме з цією метою буде встановлене на землі Царство Месії з усією великою силою та владою: саме з цією метою Він повинен царювати, щоб повалити всякий злий вплив, який заважав би людству прийти до пізнання чудової правди про божественну любов та милість, про можливість під Новою Угодою всім, “хто захоче”, повернутись до Бога. Але в той час, як великий Посередник прийме, благословить і відновить на умовах Нової Угоди всіх, хто бажає спільності з Богом через Нього, [30] Він знищить з-посеред людей вічним знищенням всіх, хто в сприятливих умовах Тисячолітнього Царства відмовиться від божественної пропозиції примирення (Дії 3: 23; Мт. 25: 41, 46; Об. 20: 9, 14, 15; Прип. 2: 21, 22).
Кінець Тисячолітнього віку прийде тоді, коли цей вік завершить працю посередництва, для якої був передбачений і призначений. Тоді припиняться посередницькі повноваження Христа, бо вже не буде ані бунтівників, ані грішників. Всі, хто прагне гармонії з Богом, в той час осягнуть її в досконалості, а всі добровільні грішники будуть до того часу позбавлені життя. Виконається пророцтво нашого Господа, що все, що на небі й на землі, прославлятиме Бога; здійсниться божественна обітниця, що більше не буде смерті, зітхання, крику, бо перші речі (умови) проминули (Об. 21: 4; Пс. 67).
Якщо великий Посередник-Цар передасть Свою завершену працю Отцю, складаючи з Себе повноваження і царство, як про це пояснює апостол (1 Кор. 15: 24-28), то яких тривалих наслідків по відношенні до людства можна сподіватися від великого викупного діла Посередника?
Воно довершить:
(1) Запечатання Нової Угоди Його власною дорогоцінною кров’ю, роблячи її милостиві задуми можливими для всього людства.
(2) Примирення, або приведення знову до гармонії, з Богом “малої черідки”, “царського священства”, запопадливого в добрих ділах – тих, які готові класти своє життя в службі для Бога, які, стаючись копіями свого Спасителя, матимуть привілей на основі божественного розпорядження стати Його співспадкоємцями в Тисячолітньому Царстві і учасниками божественної природи (1 Петр. 2: 9, 10; Tит. 2: 14; Рим. 8: 29).
(3) Примирення, повну реституцію землі, наповнену досконалими щасливими людськими істотами – усіма тими з людей, хто проявить бажання мати божественну милість на божественних умовах. [31] Посередник передасть їх Отцю не тільки повністю відновленими, але й повністю навченими праведності та самовладання, повними духа відданості Богу, духа святості, повними його благословенних плодів – покори, терпеливості, доброзичливості, благочестя – любові. В такому стані вони справді будуть бездоганними, довершеними й здатними вистояти в усякім випробуванні.
(4) Знищення всіх інших з людства, які не заслуговують на подальшу милість – які псують землю, чий вплив не був би корисним для інших і чиє подальше існування не прославляло би їхнього Творця.
Таким чином, в кінці Тисячолітнього віку світ повністю повернеться до божественної милості, буде повністю примирений з Богом – як було людство в згоді і в мирі з Богом (в особі Адама) до того, як гріх увійшов у світ. Та люди, на додаток, будуть володіти цінним досвідом зла, бо через нього вони засвоять урок гріховності гріха, а також мудрість, користь і бажаність праведності. Крім того, вони також володітимуть більшим знанням і будуть ширше застосовувати різні таланти та здібності, які спочатку належали людині при її створенні, але були у нерозвиненому стані. І цей урок буде корисним не тільки для людини, але й для святих ангелів, які побачать ілюстрацію рівноваги божественної Справедливості, Любові, Мудрості та Сили в такій мірі, в якій би інакше їм не вдалось це збагнути. І ми можемо припустити, що цей урок, повністю засвоєний усіма, буде достатнім на всі часи і буде застосовним до інших, ще не створених, родів на інших планетах просторого Всесвіту.
Що буде основною думкою цієї історії, коли її розповідатимуть протягом вічності? Це буде історія про великий Викуп, завершений на Голгофі, а також про примирення на основі сплати відповідної ціни, яка показала, що Любов та Справедливість Бога абсолютно рівні.
З огляду на надзвичайно важливе значення цього предмета Примирення; на те, що Господній народ недостатньо розуміє його і на те, [32] що помилки щодо інших предметів перешкоджають правильному погляду на цей важливий предмет, ми пропонуємо при його обговоренні в цьому томі охопити предмет більш широко і розглянути питання:
(1) Відносно Єгови, Автора плану Примирення.
(2 Відносно Посередника, Яким була складена жертва Примирення і через Якого всі милостиві заміри мають бути застосовані до грішної людини.
(3) Відносно святого Духа, шляху, або засобу, яким до людства приходять благословення поєднання.
(4) Стосовно людства, заради якого був накреслений цей великий план Примирення.
(5) Стосовно Викупу, центрального, основного пункту Примирення.
Охоплюючи ці питання в такому порядку, який ми вважаємо правильним і логічним, ми сподіваємось, що знайдені божественні твердження стосовно цих різних предметів будуть настільки зрозумілими, настільки переконливими, настільки задовільними, що усунуть з нашого розуму багато того, що було туманним, таємничим та неправильним, що досі затьмарювало цей надзвичайно важливий предмет Примирення. Але, щоб досягти бажаних результатів, ми не повинні підходити до згаданих предметів з тягарем людських вчень та думок. Ми повинні підходити до них без упереджень, готові, охочі і, більше того, з палким бажанням навчитись від Бога, палким бажанням забути про все, що ми досі приймали через наші власні припущення або здогадки інших, а що не було в згоді зі Словом Господа, і з палким бажанням отримати вичерпну пораду від Бога щодо кожної особливості цього предмета. Всім, хто так підходить, хто так шукає, хто так стукає, великий Учитель відчиняє шлях, і всіх “Господь буде навчати” (Іс. 54: 13 Хом.)