РОЗДІЛ 12
ПОДРУЖНІ І ПІШІ ПРИВІЛЕЇ І ЗОБОВ’ЯЗАННЯ НОВОГО СТВОРІННЯ
„Всі бо ви, що у Христа хрестились, у Христа зодяглися. Нема жида (юдея), ні грека, нема невільника, ні вільного, нема чоловіка, ні жінки, всі ви одно в Христі Ісусі.”- Гал.3:27,28.
Нове Створіння складається з початку тільки з ново сплодженої волі, яка має обітницю нового, досконалого духового тіла у воскресенню, якщо викаже лояльність до зобов’язань свої угоди супроти Господа. Його Право Любови насамперед зобов’язує його супроти Бога і вказує на щирий сердечний послух для Божої волі в усіх справах. Його другим зобов’язанням є супроти його братів Нового Створіння, щоб чинити для них добро. Його третим зобов’язання є чинити добро всім людям, коли є нагода і якщо перші два зобов’язання на це позволять. Хоча Нове Створіння, нова воля, не має ще свого відповідного тіла, через яке може діяти і проявляти себе, то однак воно не є без тіла, тому що як спадкоємець волі тілесного і природнього ума, воно також втішається привілеями і обов’язками природнього тіла, в якому мусить тимчасово перебувати і через яке одиноко може діяти.
Навіть коли б людське тіло було під кожним оглядом досконале, то помимо того нова воля зазнавала б труднощів в зв’язку з його послугою, з його вживанням, тому що воно є з землі, земне. Воно є пристосоване до земних обставин, і його амбіції і бажання є земні, не зважаючи на те, як чистими і шляхотними вони могли б бути, бо амбіції і бажання нової волі є звернені на небо через великі і дорогі обітниці Божого післанництва. Точно такою була справа нашого Господа Ісуса, тіло Якого було „святе, непорочне і відлучене від грішників.” Він томимо того, згідно з Його угодою, і згідно з обставинами, в яких ця нова природа мала процвітати і бути готовою для нового тіла у воскресенню, був зобов’язаний розпинати тіло – піддати, підневолити і віддати на послуги для нової волі. Навіть його властиві, природні апетити і бажання мусять бути пожертвовані, головно там, де вони стають всупереч до волі Отця, до постанов Отця і керівцництва Його провидіння; і це включає жертвування тіла навіть аж до смерти, бо це є конечним для повного прийняття Нового Створіння і його прославлення до божественного стану.
Нищі члени Нового Створіння, Царське Священство, маючи недосконалі тіла, яких жертва не була б прийнята Богом, тому що є грішні і з хибами, потребують скорше бути оправдані через жертву їх Господа Ісуса. Через заслугу Його примирення, гріхи і недосконалості їх смертних тіл е прикриті і вже більше не с їм числені, і тому в приписанім значенню їх тіла стаються прийнятною жертвою. Апостол так говорить про це оправдання, „Тож благаю вас, брати, милосердям Божим (в прикриттю ваших гріхів через віру в Христа), віддавайте тіла ваші, як жертву живу, святу та приємну Богу – це бо розумне служення ваше.”- Рим.12:1.
Це було тоді, коли ми учинили жертву наших оправданих тіл, що ми поодиноко стали сплоджені з Духа, щоб бути синами Божими – синами на духовім поземі (рівні), замість на людськім поземі. Це було там, що посвячена воля стала прийнята як Нове Створіння і почала своє існування, яке має розвиватись в пропорції як воно проявляє лояльність до Бога і до угоди жертвування смертного тіла і його інтересів. В такий спосіб смертне тіло, пожертвоване і почислене за мертве в Христі, має бути „оживлене”, ябо побуджене через нову волю (Нове Створіння), і так ним контрольоване, що про його решту життя говориться образово як воскресше до життя. Про Нове Створіння, нову волю, яка діє в них і через них (через ці смертні тіла), є сказано образово, що вона повстала з Христом і жиє, і шукає, і думає про ці речі, які є вгорі.- Кол.3:1.
Апостол відноситься до цієї новости життя, або образового воскресення, в якому нова воля вживає смертні тіла в Божій службі і говорить: „Коли ж Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, живе в вас, то Той, Хто підняв Христа з мертвих, оживить (побудить) і смертельні тіла ваші через Духа свого, який живе в вас.” (Рим.8:1І) Тому, до якої міри нова воля осягне контролю над смертним тілом і вживає його в теперішнім життю найкраще і як одиноке заступництво духового тіла, яке не одержить скорше, лиш у воскресенню – до такої міри це не є невластивим вважати смертне тіло Нов. Створіння як тимчасового заступника духових тіл, яких очікуємо.
Але уся ця справа заступства є духовою, і її розуміють і оцінюють лиш ті, які є сплоджені з Духа, і які через те можуть дивитись на ці справи з Божої точки погляду. З людської точки погляду це все є неправдою, недійсністю, „глупотою.” Люди бачуть різницю в ціллях, амбіціях і поступованню, але вони не знають як це пояснити. Вони с схильні вважати це як примху, манію, або за вдавання святости, або лицемірство. Ми не можем заперечити, що тут є багато таких вдаваних, номінальних Нових Створінь – кукіль, який має зовнішню подібність до пшениці, але є відмінний в серцю. Нове Створіння не має бути здивоване, ні розчароване, коли його світ не розуміє; але воно має пам’ятати Божу пораду, що світ нас не знає, так як не знав нашого Господа. Це є проба, або іспит нашої вірности для Бога, що коли будемо поступати в сліди Ісуса, ми мусимо бути неоцінені тими, яких любимо, оцінення від яких є властивим для нас сподіватись. Цей факт, що дружба світу і його оцінення означає неприязнь з Богом і невірність для угоди посвячення, мусить цю справу для Нового Створіння рішити.
Я мушу бути вірний Господу
Який купив мене своєю кров’ю
Наше теперішнє досліджування відноситься до правильного поступовання цих з Н. Створіння, які мають нову волю, яка діє через їх посвячені тіла, а які мають певні споріднення з іншими людськими істотами і тим самим мають певні відповідальності супроти них в зв’язку з тілом. Божою волею с, щоб Н. Створіння шанувало ці всі зобов’язання його смертного тіла в усіх справах справедливости – в чесноті, в обов’язку, у властивих відповідальностях, що є пов’язані з його смертним тілом. Отже в теперішних обставинах Нове Створіння не може у всіх справах робити те, що воліло б, але в певних речах має керуватись згідно з зобов’язанням тіла, тому що напомин від Господа є „Дбайте про добро перед усіма людьми”; і дальше „Коли хто про своїх, особливо про домашних, не дбає, той відрікся віри, і гірший від невіруючого.”- Рим.8:17; 1Тим.5:8.
Маючи це на увазі, можна легко бачити, що нова воля має важне завдання перед собою: (1) Подобатись Богу у виконуванню жертвування тіла; (2) Виразно відрізнити, які апетити і вимоги у тілесних стосунках треба вважати за властиві і дозволити на них; (3) До якої міри можна погодитись і поробити ці вимоги і уступки, щоб не нарушувати нашої угоди – яка є на життя, або на смерть -„Тому, що коли будемо жити по тілу, то помремо, але коли Духом будемо мертвити діла тілесні, будемо жити” -осягнемо остаточно досконалість при воскресенню. Тут повстає ще інша трудність. Тіло не вмирає добровільно: його треба умертвлювати через волю, через новий ум, Нове Створіння; знаючи, що тут треба зробити певні уступки, згідно з Божею волею, тіло с дуже схильне використати ці уступки, і вимагати не тільки більших уступків, чим „річей конечних” (або необхідних), але також свободи і прав по таких лініях, які не є відповідним зобов’язанням і які будуть перешкодою для угоди жертви.
Це намагання наших смертних тіл, щоб часом вибачити гріхові і часом уникати жертвовання, спричинює часто для Н. Створіння труднощі, і часом певні спотикання, аж постепенно вони пізнають, яким звідничим є їх тіло і пізнають його слабості, і постепенно будуть зростати в ласці і в мудрості, що походить з гори, і набудуть більше сили і вправи, щоб держати тіло підкореним для нового ума (1Кор.9:27). Таким чином, часом через тяжкі досвіди Н. Створіння вчиться оцінювати значення слів Господа, що природне серце, тілесна воля, хоча вбита, і в жодному значенню слова не має контролі, є помимо цього „звідниче понад усе” і часом „дуже лукаве” (Єрем.17:9), і дуже старається скинути панування нової волі, і в той спосіб знищити Н. Створіння, для того, щоб старе створіння віджило і поступало по тілу, а не по Духу.
МІШАНЕ ТОВАРИСТВО НЕ ВІДПОВІДНЕ
Господь виразно навчає нас через Апостолів, що Його милість і послуги є подібними для всіх Нових Створінь -відповідно до їх старання і ревности, і їх любови для Нього і принципів зображених в Нім, і що стан статі (полу), раси, кольору тощо, смертного тіла не мають жодного впливу на Нього, коли Він судить свій нарід, коли Він їх оцінює і коли даватиме остаточну нагороду. Знаючи як Отець дивиться на ці справи, усі з Н. Створіння мусять прийняти подібний погляд, мусять оцінювати Н. Створіння в Христі як „братів”, мусять мати миле почуття для всіх і мусять служити всім; вони не мають робити різниць між братами, за вийнятком цього, що сам Господь показав – що Він більше любив і удостоював тих, які показували більшу міру ревности для Його справи. Але уся ця безсторонність, це, що не звертається уваги на стать, на расу чи колір, належить до нас як Нових Створінь, і лиш частинно тичиться нашого смертного тіла і його стосунків один з одним і з світом. Отже для того правильність поступовання і відношення між статею (між женщинами і мужчинами) мусить бути підтримуване Н. Створінням.
Вони, дійсно, мусять мати вищий ступінь мудрости і розважности, чим світ, а це з причини того, що вони стали сплоджені з Святого Духа, який також є духом здорового ума. Згідно з тим, вони повинні розуміти, що як Нові Створіння, які стараються поступати по Духу, а не по тілу, то для них буде властивим, бути більш обережними, від світських людей відносно того, яким с властиве, а яким невластиве поступовання і скромність між відмінними статями (полами). По мірі як Нове Стоворіння старається про духове життя і по мірі як воно розуміє, що статеві апетити воюють проти інтересів Нового Створіння, по такій самій мірі вони повинні старатися, навіть більше чим світ в загальному, робити простими стежки для своїх ніг і збудувати такі великі перепони, які хоронили б їх від спокус.
Ця сама засада відноситься до расових відмінностей. Тут с споріднення Духа і єдність Духа, яка є зовсім відмінна, від споріднення і сдности в тілі. Ми віримо, що інтереси Нового Створіння будуть в загальному збережені через заховування до певної міри віддільности в тілі, а це з причини відмінних смаків, апетитів, нахилів тощо, між ними; тому деякі раси з людства правдоподібно пізнають, що їх духові інтереси будуть найкраще заспокоєні і одержуть найкращу услугу, коли будуть до певної міри віддільні. Тут не буде труднощів по цій лінії, коли відмінність між Новим Створіння і земним тілом є виразно розпізнана. Як слова Апостола, цитовані на початку цього розділу, не дають виправдання для загального збирання в одну громаду мужчин і жінок, тому що вони всі с „одно” братерство в Христі Ісусі, то також їх не треба розуміти, що вони вказують на якусь мішанину між різними расами. Однак, це виставляє перед нами рівень духового оцінення і споріднення, і обов’язку один до одного і до всіх в справах духових і тимчасових.
МУЖЧИНА І ЖЕНЩИНА В БОЖМ ПОСТАНОВІ
Апостол говорить, що „кожному чоловікові Голова Христос, а голова жінці, чоловік, голова ж Христові – Бог” (1Кор.11:3). Це є однакове вчення Біблії. І як Апостол показує, що замір Божий, щоб чоловік був голова, тобто мав першенсство, був показаний у сотворенню першого чоловіка і жінки, яка сталась відлученою його частиною. Апостол бере під увагу цей предмет і говорить, „Він (чоловік) є образ і слава Бога, жінка ж слава чоловіка. Бо не чоловік від жінки походить, а жінка від чоловіка. І не створений чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка (щоб бути його помічником), Тому то жінка повинна мати на голові знак влади.”- ІКор.11:7-12.
Слід завважити, що ці слова не є дискусією щодо відносин, які через угоду існують між чоловіками і жінками, але вони мають ще ширше застосування, основане на спорідненню чоловіка і жінки до порядку Божої творчости і заміру. В словах Апостола не знаходимо натяку, ні де інде в Писанню, що чоловік є пан, а жінка слуга, бо така помилкова думка часом є підношувана, але, віримо, ніколи тими, які мають „ум Христа.” В Божому влаштуванню родина с одиницею в теперішнім часі, і кожний чоловік, що доходить до свого віку, має привілей заложити родину, в якій він має бути відповідальною головою і представником перед Богом і людьми.
ГОЛОВУВАННЯ МУЖЧИНИ НЕ МАЄ БУТИ ТИРАНІЄЮ
Що це головування не вказує на тиранію, є доказано в словах Апостола, що Христос є Голова Церкви і Голова чоловіка; і його дальша заява, що Бог, Отець, є Головою Христа. Ми не знаходимо тиранії ні у відносинах Христа з Церквою, ні у відношенню Отця до Сина. Однак позиція голови вказує на його відповідальність, на його опіку і старання. В такий спосіб Небесний Отець зробив провізію (забезпечення і різні відповідні засоби) для Сина і як славною була ця провізія. Правда, виповнення Божого плану вимагало терпіння і жертви з сторони Сина; однак любий Отець учинив план, не більше тяжкий, не більше суворий, чим було потрібно для виповнення Його величавого і чудового заміру, в якому Син, Який є тепер високо вивищений понад Ангели і сили, і власти, і всяке імено, с почесним учасником. Син радувався з привілею роблення жертви і виказувати послух для Божого плану, і Він також радується в славі, до якої увійшов і яка ще прийде. Так само є, коли йде про головування Христа в Церкві. Воно є далеким від тиранії, це є синонімом любови, опіки і допомоги для всіх членів Нового Створіння. Подібно стан чоловіка, як голови жінки і дітей, вказує на відповідальність, особливе старання, опіку, захист, оборону та приклад до наслідування. О, щоб усі батьки могли добре бачити, які є їх обов’язки і привілеї з природи, і під Божою постановою, і щоб вони могли їх відповідно вживати, але не надуживати.
Коли читаємо в 1 Мойсея про частину вироку і кари для матері Еви, і посередньо на всіх її дочок, слова „І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою”, і тоді дивитись і бачити як це правило було виконуване в світі, то знаходимо, що в багатьох випадках це було тиранським правилом і що сила ума і природа упавшого чоловіка часто спричиняло кривду і шкоду жінці і дітям. Усі добрі і шляхотні мужі і жінки мусять осудити таке поступовання; ми також не можемо думати, щоб таке поступовання, таке надуживання сили було приємним в очах Творця.
Невластиве вживання фізичної і умової сили з сторони чоловіка і батька напевно спричинялось до їх власного нещастя і до загальної деградації роду, бо хоча жінка з природи є схильна дивитись на голову і старається слухати те, що вона вважає як властивий авторитет, однак знущання чоловіка і давання злого прикладу в великій мірі відвертає те, що було і ще є основою жіночої вдачі. Вона є змушена боронити себе проти невластивих вимог самолюбства і тиранії, з чого загальним наслідком була деморалізація цілого роду. Отже, хоча природній і Біблійний порядок є в загальному визнаний, ні мужчини, ні женщини не знають добре як пристосуватися до теперішних хаотичних і безладних суспільних відносин.
Наслідком цього часто бачимо упавших мужчин як вони стараються про владу і панування там, де вони зовсім не надаються, для того, щоб могти це зловживати для своїх самолюбних інтересів, і в цьому самому часі вхибляють розпізнати і оцінити свій власний правильний авторитет і відповідальність як захисника родини. Ми також бачили жінок звироднілих і самолюбних, наставлених не тільки проти неправильного і неслушного панування, але готових перечитись і відкидати яку-небудь і всяку пропозицію, і нарікати і сваритись за що-небудь; і хотяй не претендує бути опікуном для родини, все ж таки старається, прямо, чи посередньо, привлащувати собі авторитет голови дому, мати контролю нам грішми і над родиною. Там, де такий стан панує, який с проти Божої постанови і влаштування, він скорше чи пізніше принесе більші, або менші гіркі овочі, хоча з початку це могло б виглядати гарним і мудрим. Тихих, спокійних овочів праведности можна тільки сподіватися тоді, коли наслідується Божий природний порядок. Дехто може говорити, що в теперішних обставинах, таких клопотів не можна уникнути, що самолюбні мужчини переступатимуть Божий порядок і заміри, і що самолюбні жінки будуть робити те саме; що наслідком цього мир і порядок і блаженства намірені для досконалого чоловіка ніколи не можуть бути здійснені Його упавшими дітьми і що одиноким ліком для теперішної родини, розбитої наслідком Адамового упадку і нехтування Божого плану, є реституція. З цим ми годимося і сердечно лучимось в Господній молитві „Нехай прийде Царство Твоє, Нехай буде воля Твоя на землі, так як вона с в небі.”
Ми не застанавляємось над можливістю впровадити лад і порядок з безладдя між людьми, але про властивий лад і порядок в життю Нов. Створіння відносно його дому і родини – і про обов’язки один супроти одного, чоловіка і жінки, родичів і дітей. Ми могли б зовсім властиво розглядати цей предмет під заголовком про „обов’язки і зобов’язання Християнських мужчин і Християнських жінок”, коли б це слово „Християнин” не стратило так багато з свого первісного значення, так що тепер воно в загальному вказує лиш на особу, яка не є поганином, ні жидом. Точно кажучи, слово Християнин означає віруючий в Христа і поступаючий в Його сліди, а це стосується тільки до Нового Створіння. Це тому, що відхил є так загальний, так прийнятий між людьми, що ми стараємося так особливо відрізнити правдиво посвячених віруючих, називаючи їх як „Нові Створіння”.
Напомин Апостола вказує, що шлюбне споріднення між людством є замірене в Божій постанові, щоб було образом, або ілюстрацією споріднення між Христом і Церквою, Його женою, Його тілом. Його мова є досить виразна:-
„Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова жінки, як і Христос Голова Церкви, свого тіла, якого він Спаситель. Як Церква кориться Христові, так у всьому і жінки – своїм чоловікам. Чоловіки любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву, і видав себе за неї, щоб її осв’ятити, очистивши купіллю води Слова, щоб появити собі Церкву славну, без плями, чи зморшки, або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна. Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла, бо хто любить свою жінку, себе самого любить. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою, бо ми члени тіла Його. Тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до свої жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву. Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку, а жінка нехай поважає чоловіка.”- Ефес.5:22-33.
Цей сам факт, що типічна сполука є загально так недосконалою І незадовільною, не анулює думки, шо подружжя було намірене бути типом, подібно як багато жертв Ізраїлітів були незадовільними, та ломимо того були образами і типами на правдиві жертви. Н. Ствріння повинно цінити типічне, земне подружжя і його властиві обов’язки і відповідальності багато вище, а це задля їх оцінення позатипічної сполуки між Христом і Його Церквою. Розбираючи в такий спосіб, кожний Християнський мужчина знайде найбільш можливі приклади його обов’язків і відповідальностей для його жінки в Господній дбайливості для свої Церкви і її остаточних інтересів, тимчасових і духових, теперішних і майбутних по мірі жертвування свого життя для її користи. Подібно жінка, як вона оцінює обовязки і відповідальності Церкви супроти Господа, розпізнає вищий ідеал обов’язку і відповідальности жінки супроти її чоловіка, як його помічниці. Але ми не можем сподіватись, що ці особливі стосунки і властиве їх пристосування можуть бути кимсь виразно розпізнані, за вийнятком тих, які мають ум Христа. Тому, в той час як ми напоминаєм усіх, які входять в подружний стан, щоб розуміли так вповні, як це є можливим, Божий ідеал, то помимо того, ми помічаємо, що ніхто не може розуміти і пристосовувати усі принципи і ідеали, які є зв’язані з тим типом, за вийнятком тих, які стали сплоджені з Святого Духа – Нове Створіння – тому що лиш ці мають ум Христа.
Дехто може говорити, що тому, що члени людського роду не всі впали в однаковім ступені, то може трапитися, що деякі жінки можуть посідати вищі якості ума і серця, від тих, що їх чоловіки мають. Тоді повстає питання, Чи в таких обставинах вони не повинні думати, що таку жінку, обдарену вищим талантом, розсуджуванням та здібностями, не треба вважати за голову родини, а чоловіка за її помічника? Ми відповідаємо, Ні. У такому подружжю Божий порядок став знехтований, тому що жодна жена не повинна одружуватись з чоловіком, який є в характері і талантах нижчий від неї – якого вона не може відповідно вважати за свою „голову”. І також чоловік не повинен одружуватись з такою женою, яка є вища від нього. І також не повинен цей, який стався Новим Створінням в Христі, брати ярмо з тим, який є ще дальше тілесний, земний -не грає ролі як шляхотною і доброю ця особа могла б бути. Що Нове Створіння повинно дружитись „тільки в Господі” є важною порадою, якої не можа ігнорувати, і нехтування цього принесло много труднощів для багатьох з Божого народу.
ПОДРУЖЖЯ НОВОГО СТВОРІННЯ
Однак, коли вже подружжя стало зроблене, то це вже запізно жалувати, і для дитини Божої нічого іншого не лишається, тільки щоб точно виконювати цю подружню угоду, в літері і в дусі, настільки, наскільки є в її, або в його силах. Якщо обоє є Н. Створінням, і супрюжество є відповідне, то тут не повинно бути труднощів з обох сторін, щоб рішити, яке повинно бути властиве влаштування і регуляція в домі; помимо цього згідливість, сумісність природньої вдачі і смаки повинні бути піддані під пильну розвагу. Правдивий Християнський муж, маючи ум Христа, буде любити свою жену, буде пам’ятати, що він обіцяв шанувати її, дбати про ню, робити відповідну провізію для неї і старатись не тільки про поживу тілесну, але й про заспокоєння серця і почувань. Такий чоловік не буде відчувати, що він виповнив свій обов’язок, коли заосмотрив її лиш в конечні речі їди і убрання і мешкання, але він буде розуміти, що його обов’язком є також думати про її умові, моральні і духові інтереси. Він не буде вдоволений, щоб її час був вповні зайнятий домовими справами та обов’язками, але буде в міру можливостей дбати про розвиток її ума і серця, і як голова, керувати родинними справами в такий спосіб, щоб вона мала досить часу для духової спільноти і досліджування Слова Правди. Такий чоловік не забуде, що так як у всіх оставших з людської родини, самолюбство вкорінилось в смертних тілах, і що як Нове Створіння, він мусить пильнувати, щоб ця схильність не зробила шкоди для других – особливо для його жени і дітей, які є тілом його тіла і кістю його костей.
Голова, яка буде старатися про добро родини, радити і потішати їх, і приготовляти всякі потреби для їх добра, не буде тиранською. Дух любови в такому чоловікові буде зважати також на те, що жінка любить, а чого не любить, і згідно з тим буде давати поради. Він буде розуміти це, що хоча Адам посідав усі мужеські якості, відділення Еви вказує, що певні ці якості стали відділені; він також буде розуміти, що сила ума і тіла, через Божу постанову, поставила чоловіка головою родини, то помимо того є певні якості характеру, які особливо жінка посідає. Покора, яка належить до духа любови, не дозволить йому бути сліпим щодо гідних поваги якостей, якими Творець надарив жінок, і він визнає, що його власні якості серця і голови потребують доповнення іншими якостями, які з природи жінки посідають. Отже в пропорції, як він має „духа здорового розуму”, він буде жадати допомоги його жінки, її кооперацію, її погляди, її симпатію, її любов, і буде їх вельми цінити.
Це не означає, що шукати поради жінки, вказує на те, що ми у всіх справах годимось з її поглядом і слухаєм її; чоловік має розважити, роздумати і розібрати це і рішити – даючи при тому властиве, відповідне і корисне пояснення для почуття його жени. Відповідальність головування лежить на чоловікові, і він не має цього уникати. Це є з Божого повеління і тим самим є важною частиною його управління, з якого він буде мусів здати рахунок.
Подібно жінка, яка є Н. Створінням і яка одружилась „в Господі” і керувалась відповідною розвагою, і через те є доброю подругою, не буде мати багато труднощів до зрозуміння своїх обов’язків і відповідальностей, і привілеїв згідно з тілом. „Жінка нехай поважає свого чоловіка”, каже Апостол. Вона не повинна ждати, щоб хтось з боку напоминав її, що її стан є незадовільний по відношенню до чоловіка, ані не ждати, аж її чоловік буде натякати, що він вважає, що вона не трактує його відповідно до умови подружжя і до того, що Писання навчає, яким має бути обов’язок жінки. Противно, роздумуючи над тим, які є її іобов’язки і як вона поступає, нехай старається шанувати свого чоловіка і розуміє, що відмінне думання і поступовання не буде згідним з її шлюбною умовою, так як про це навчає Писання – не дивлячись на те, як світ це розуміє і пояснює. Шанування свого мужа означає много і це покриває усі справи життя, і доторкає та впливає на кожний чин, слово і думку відносно дому та його інтересу.
Ап. Петро також звертає увагу на цю справу в дещо відмінних словах, він говорить, „Так само ви, жінки, коріться своїм чоловікам …Нехай ваша окраса не буде зовнішна …але в середині людського серця, в нетлінності душі, лагідної та мовчазної; це многоцінне перед Богом. Бо колись і святі жінки, які надіялись на Бога, себе приоздоблювали, корившись своїм чоловікам, так як Сара слухала Авраама, і паном його звала” (Шет.3;1-6). Як чоловік, що шанує свою жінку, шанує себе самого, так і жінка, яка шанує свого чоловіка, шанує себе. Але це шанування чоловіка, як пана чи господаря дому, не означає невільництва, тому що Церква не занимає перед Господом невільничого стану, ані не виказує невільничого страху, але пошану любови і посвяти – і це є добрим прикладом.
Ця пошана для чоловіка не означає, що жінка не повинна вживати свого розуму і не представляти до уваги чоловіка труднощі, проби і тягарі, які, як вона думає, є для неї за тяжкі; але це представлення свого погляду, її надій і бажань, не повинно бути в наказуючий спосіб, але в такий, що визнає чоловіка за голову і бажає бути задоволеною з його рішення після вислухання цієї справи, яка може заторкувати різні частини їх життя. Вона повинна старатись бути так розважною і мудрою в завідуванню домовими справами, які їй чоловік довірив, щоб вона могла заслужити більше на його довіря, і виповнювати щораз краще ці важні, більші чи менші, обов’язки помічника. Думка, що вона є помічником і її бажання мати признання чоловіка, буде в повній гармонії з думкою Апостола відносно властивої постави Церкви супроти Господа,^ яка має велике бажання бути Йому вірною і дістати Його признання. Але як в Церкві було б злочином ігнорувати Голову в якій-небудь мірі в зв’язку з її працею та інтересами, то так само жінка повинна відчувати, що її поступовання було б злочином і переступом її угоди, коли б вона старалась нехтувати того, якому слюбувала шанувати як голову родини.
В справі двох Нов. Створінь, які не добре дібрані в своїм подружжю – де жінка є вищою – там не є легко упорядкувати ці справи. Якщо жінка має краще розуміння, як керувати домом, як управляти грішми, як виховувати діти тощо, то помимо того вона не має права займати місця голови дому і керувати, і наказувати свому чоловікові так, немов би він був одним з дітей, або слуг. Такий переступ Божої постанови напевно діятиме на духову некорість, якщо не на фінансову і в звичайних справах, не тільки для чоловіка, але й для жінки.
Чоловік в таких обставинах стратить постепенно і цю частину мужества, яку він мав і віддасть усе в руки жінки і станеться лиш її знаряддям, її рабом, щоб забезпечувати родину в засоби життя і виконювати її розпорядження.. Такий стан не буде корисний для чоловіка як Нов. Створіння; така деградація його тіла буде напевно мати некорисний вплив на нього, знеохотить його і зупинятиме його зріст в ласці і в знанню, і в службі для Правди. Це також матиме і шкідливий вплив на жінку, до такої міри, до якої вона йде по злій дорозі. Якщо стан є скрайний, то жінка, якої чоловік щораз більше сполягає на ню, і дозволяє забрати від нього всю контролю і відповідальність чоловіка, буде відчувати додатковий тягар, бо буде виконювати обов’язки матері і батька; з цієї причини вона станеться „жінкою інтересу”, більш або менш зарозумілою і самовпевненою. її приятелі можуть захоплюватись нею і хвалити силу її характеру, і можуть вважати, що цей спосіб, який вона підняла, є конечний – вони можуть навіть заохочувати її і ставити як добрий приклад жінки сильної волі; але ніхто не буде любити її так, як любив би, коли б вона розвинулась по лінії правдивої жіночости і правдивої дружини. Та більше цього, якості тіла розвивані через таке поступовання, будуть реагувати від’смно на неї, як члена Нов. Створіння в Христі і юна несподівано буде ставатись менш духовою а більше самовпевненою в справах, які відносяться до Церкви.
В справі такого недібраного подружжя між Нов. Створіннями було б властивим, щоб чоловік сказав собі: Я взяв жінку всупереч Божої постанови і через те натрапляю на великі труднощі в родиннім життю. Тепер для мене с найкраще старатися, наскільки це буде можливим, дійти до дійсного ідеалу правдивого чоловіка – наслідувати настільки, наскільки можливо, приклад Господа. Я мушу бути дуже обережним в кожнім моїм слові і ділі – палко бажати і пошукувати мудрости, яка походить згори, щоб я міг краще виконювати обов’язки голови цього дому, в якому, як я пізнав, я не маю відповідних природних кваліфікацій.
Знову жінка в такому випадку повинна сказати собі: Я не зважала відповідно на Боже розпорядження і ввійшла в недібрані подружні зв’язки, і тому тепер не можу шанувати свого чоловіка, та інстинктовно розумію, що я с вища від нього, коли йде про природні здібності. Тому мушу старатись, щоб в цій справі повестись якнайкраще. Я мушу виконювати вірно свою частину і в такій мірі, в якій пізнаю, що мій чоловік в чімсь недомагає, я буду вживати такту і молитись про мудрість згори, щоб знати як йому допомогти, щоб його піднести, щоб зробити його шляхотним чоловіком і збільшити його здібності настільки, наскільки можливо, щоб в той спосіб збільшити свою любов і пошану для нього. Угода мого подружжя не є меншою від того – постараюсь її вірно виконати, так як для Господа. Знову щодо його слабостей і слабшого розсуджування справ, то це я закрию не тільки перед людьми з назовні, але, так далеко як це є можливим, закрию і перед собою; і коли згадуватиму про це мойому чоловікові, то старатисьму не натякати, ні вказувати на свої вищі здібності. Сподіюсь, що у відповідному часі його власні помилки вказуватимуть на моє краще розсуджування, яке однак я не буду впихати на нього, лиш у властивий і гарний спосіб вискажу яко думку доброго помічника, Маю надію, що внедовзі він буде радитись мене і приділюватиме більше ваги до цих порад в різних справах життя, і в той спосіб, день за днем і рік за роком, зможем зростати більше в гармонії з Божою постановою про споріднення і відношення між Церквою і Христом. Я буду благословенна як жінка в розвиванню покори і підкоренню себе під Божу постанову. Мій муж буде благословенний через заохочуючі впливи, які я зможу йому дати, і в такий спосіб недібране подружжя, яке з початку виглядало таке некорисне, може при Божій помочі – коли будем керуватись наукою Його Слова -припровадити нас блище до Божого зразка, який є виставлений Апостолом.
Може ще бути інший випадок, а саме, коли двоє з Нового Створіння добре дібрані по тілу, можуть по якомусь часі співжиття статись недібраною парою. Коли б так сталось, то це може вказувати, що одна сторона, або друга, стратила святого духа любови – якщо не зовсім, то у великій мірі, що одно, або друге занедбало напомин Апостола і цілу Божу постанову відносно обов’язків чоловіка супроти жінки, і жінки супроти чоловіка. Якщо вина є по стороні чоловіка і він перестав дбати про жінку, не потішає її, не старається про її добро, опустив її в серцю і в почуттю, або й дійсно, то це вказуватиме, що такий чоловік відійшов дуже від Господа і від керівництва Його Духа, і від „мудрости, що походить згори, яка є насамперед чиста, потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих овочів.” В таких обставинах ми не можем вважати такого, що він е признаний Господом як „побідник”, поки не поправиться.
Також труднощі можуть бути з сторони жінки. Вона може статись зарозумілою, високо думаючи про себе, самолюбною і постепенно тратити свою пошану для чоловіка – може навіть представити його в злім світлі перед іншими і полишити його. Такий стан річей буде вказувати на дуже поганий стан серця, яке далеко відійшло від того, що є прищеплюване Словом Божим, і буде напевно вказувати на духовий занепад, не грає ролі до якого степення вона може назовні показувати форму побожности. Така одиниця є напевно в бідному стані, щоб показатись перед Небесним Женихом з якою-небудь надією признання, тому що таке відношення до земного жениха напевно вказувало б на мале оцінення обов’язків Церкви супроти її Господа. Якщо вона не є вірною для земного чоловіка, якого бачить, то це теж напевно доказуватиме про її невірність для невидимого Небесного Жениха.
Земні подружні відносини Нового Створінням, а тими, що не є Н. Створінням, є для деяких дуже заплутаною справою і в такому стані много знаходиться. Коли двоє є добре дібрані по тілу, то справа і так є трудною; але коли подружжя не є дібране фізично і духово, труднощі є збільшені. Коли муж є Н. Створіння, а жінка має світового духа, його правдива релігія і „дух здорового ума”, якого він постепенно проявляє у всіх речах, і його поміркованість, яку прищеплює в усіх справах життя, повинні постепенно піднести його щораз вище до оцінення його світової жінки, очевидно, коли вона має шляхетний характер і також милу вдачу. Його розважне трактування і шанування сумління жінки, і його власна посвята для принципу, буде стреміти до щасливої сполуки, з тим вийнятком, що чоловік не буде мати в своїй жінці цієї духової спільноти, яку він, як Н. Створіння любив би мати і яку оцінював би більше, чим інше товариство. Але його молитви про таку шляхотну жінку, і його приклад, і його правильне представлення Правди, правдоподібно приведе таку жінку до Господа і зробить з неї духового і тілесного помічника. В такий спосіб його терпеливість і вірність для його подружнього зобов’язання може принести велику нагороду, а її вірність до принципів також принесе її щастя і благословення в її життю.
Якщо жінка є членом Нов. Створіння, а чоловік має світового духа і вони є добре дібрані, то справа також не є дуже тяжкою до розв’язання. Чоловік Ішіяхотного ума, хоча світський, розпізнає сумління своєї жінки в її уміркованім поступованню, і його бажання і старання, щоб давати її умові, моральні, і духові привілеї, або нагоди, а що є його обов’язком як мужа, дасть її усе те, чого вона бажає як жінка, за вийнятком бажання духового товариства з її чоловіком. Для такого шляхетного чоловіка, вірність його жінки для нього і для Господа у всіх обов’язках життя, може остаточно принести таке блаженство, що припровадить чоловіка до посвячення для Господа. Жінка може мати добре бажання і амбіції по відношенню до тимчасових, а навіть релігійних справ, яких її муж не здібний оцінити, хоча може бути дуже шляхетний природний чоловік.
В такому випадку вона повинна взяти під розвагу раду Господа для Його народу, щоб бути поміркованою в усіх справах життя; вона повинна взяти під увагу загальну ліберальність її чоловіка і хоча, не йдучи на компроміс в жодній справі сумління, або принципу, вона повинна пам’ятати, що між її жіночими обов’язками, визнаними Господом, є те, щоб віддати свому чоловікові певну міру товариства. Це може зовсім природньо відтягнути її від участи в певних зібраннях Церкви; однак вона повинна стерегтись, щоб у її бажанню догодити мужеві, вона не переступала свого сумління, і щоб це не першкаджало її відповідальності і послухові для Господа, її Небесному Женихові. Вона повинна пам’ятати Його напомин, що ми не повинні забути збиратись спільно. Те, на що ми тут наполягаємо, є, що вона повинна керуватись поміркованістю і мати зрозуміння для свого чоловіка і т.п., так щоб могла відложити певний час, щоби і бути з ним, даючи йому відповідну частину свого товариства.
Там, де двоє є в нерівнім ярмі – один невіруючий, а другий Новим Створінням – і де, крім цього, вони не є узгіднені, (не допасовані), або недібрані по тілу, так що інтелектуально жінка е вищою, а чоловік нижчим, то тут справа є більше заплутана і вимагає більше мудрости і такту з сторони віруючого. Апостол особливо напоминає тих, що є в такому стані, кажучи: „і коли яка жінка має невіруючого чоловіка, і він згідний жити з нею, нехай не відпускає його … Коли ж невіруючий хоче розлучитися, брат чи сестра не є приневолені в такім випадку; бо до миру нас Бог покликав. Бо як ти знаєш, жінко, що можеш спасти свого чоловіка? Або, як ти знаєш, чоловіче, що ти можеш спасти свою жінку?’- 1Кор.7:13-16.
Одна точка, яка тут є виразно показана відносно обов’язку віруючого, є та, що він повинен виконати свій обов’язок, і старатись в чесний спосіб заховати мир в дома і дбати про його загальне добро, вживаючи лиш такі точки в суперечці, на які дозволить сумління і посвята для принципу. Якщо тут є дійсна причина до розлучення, віруючий мусить пильнувати, що це стасться не з його причини. Дух Христа в ньому має зробити його більше шляхотним, більше покірним, більше тихим, більше мудрим, більше терпеливим, більше люблячим і милим з дня на день. Однак це все не у всіх випадках задоволить вимоги ситуації. Часом невіруючий має таку погану природню вдачу, що таке шляхетне поступовання не має на нього впливу і не дасть приступу до нього; і так як ласкаве поступовання Боже з Фараоном, лиш більше закаменіло його серце, то так само Божий Дух в Його дітях, що просвічує по мірі можливостей в ласках і овочах цього Духа, може часом спіткатись з ненавістю, яку темнота має для світла і про яку наш Господь згадує, кажучи, „Люди полюбили більше темряву, чим світло, бо їх учинки були лихі” (Йоана 3:19,20). В такому випадку може настати розлучення, так як це Апостол показує, так в супроводі судового рішення про розвід, чи й без нього. Однак, в жодному випадку, Нове Створіння не має свободи знову подружуватись, хиба що розвід буде даний на цій одній підставі, про яку згадує наш Господь – чужолоство.-Мат.193.
В повище зацитованім тексті Апостол заявляє „Коли невірний хоче розлучитися, нехай розлучається”; але цього не треба розуміти, що залишення когось мужом чи жінкою дає право другій стороні знову женитися; це лиш вказує, що на таке залишення віруючий має дивитися, як на одну з обставин життя, на яку Боже провидіння дозволяє, яке Бог може змінити так для його, як і для її добра, і принимаючи це за таке, треба надіятись, що з того вийде відповідна користь в службі Господа. Хоча Апостол виразно показує, що віруючий не буде полишений, ми віруємо, що людські суди добре зрозуміли і пояснили в рішенню, що є така річ як „коструктивне” полишення, а саме, що одна сторона може полишити свого партнера в життю вповні, без їх дійсного розлучення в своїм товаристі. Невіруюча жінка може вживати, і у багатьох випадках вживає, так багато малого тиранства в дома, що через те може знищити всі домові добрі якості, домове щастя, роблячи його чистилищем; може нищити човіка релігійну літературу і старатись, щоб недати йому читати, ні студіювати, і для того може навмисне робити замішання між дітьми і намавляти, щоб вони не зважали на слова батька та його пораду, і трактували його з зневагою.
Така жінка може не полишити свого мужа в дійсності, але з злим наміром може воліти бути з ним і вживати його як невільника – щоб через його енергію вона могла втішатись життєвими земними розкошами. Людські суди називають таке поступовання полишенням – полишення, або занехання слюбної умови і обов’язку життя. Така жінка стається шкідником, вона ранить, а не помагає; в такому випадку, ми віримо, чоловік був би вповні оправданий вважати себе за полишеного, і взяти з собою ті діти, які ще не вповні стали затруті через зле поступовання матері. Його обов’язки для такої жінки вже стали закінчені через її поступовання; це вона, що залишила і зломила угоду подружжя, і, відтягаючи підтримку для неї, він лиш поступає згідно з вимогою її поступовання. Однак, коли вона колинебудь жалує, то він повинен бути милосерний для неї і її простити, і привернути знова спільне життя, але на відповідних родинних основах. В цій пораді немає нічого, що вказувало б розвивати нетерпеливість, або, щоб ображуватися і почуватись пошкодженим. Любов вимагає, щоб переносить те, що можна перенести, і що коли віддається злом за зло, в словах чи ділах, то зло буде вважатись початком переступу і його треба простити. В інших випадках полишення може бути з сторони невіруючого мужа. Злоба його упавшости може зробити його брутальним тираном, не зважаючого на здоровля свої жінки і її загального щастя, і особливо бути противним її релігійним поглядам.
Як ми вже виказали, віруючий має старатися осягнути ласку і духа любови, який дасть йому змогу переносити майже „всі речі” і одержати з того користь – зростати в ласці в таких обставинах, через розвивання Господнього Духа і його різних чеснот. Але тут є границя для всіх річей, і не є добре йти поза ці границі. Поза цією лінією вплив на несправедливого товариша буде шкідливим, замість помічним. Кожний мусить рішити для себе самого, що є властивою границею підкорення в таких справах. Його сумління мусить рішити, після того, коли це сумління стало навчене через літеру і через духа Божого Слова. В міру зросту в ласці, проби можуть ставатись тяжчими, але тут повинна бути більша можливість, більша сила до переношування з покорою і з більшою мірою „духа здорового розуму”, при помочі якого можна рішити, коли наступає точка завеликої жорстокости і шкоди, коли вже більше не є властивим це переносити. Тут потрібно ласки згори і вона є приобіцяна, і в таких обставинах за нею треба ревно пошукувати.- Яків 1:5.
Є злі і брутальні мужчини, які не мають правильного поняття, ні про обов’язки чоловіка, ні про властиву свободу жінки – яких одиноким поняттям про жінку є як про невільницю, ліпшу від тої, яку можна найняти, або таншу від звичайної вуличниці. Таке трактування від чоловіка є залишенням з його сторони, і ми віримо, що право Боже, яке тут є виложене Апостолом, коли правильно пояснене, є згідне з правом людським, яке заявляє, що для такого чоловіка слово „муж” є невідповідне – що коли він зробив інтелігентно і в дійсності шлюбну угоду з своєю женою, то він її вповні зломив, і це він доказав через таке трактовання свої жінки. Жінка в таких обставинає є вільною вважати себе залишеною і зробити для себе такі кращі обставини, які вона може, але ні людське право, ні Боже, не позваляс іі в таких обставиних знова виходити заміж. В такому випадку вона повинна звертатись до Господа, щоб зм’якшити її обставини, або щоб відчинити дорогу, щоб втекти з того. Вона повинна взяти під розвагу вік її дітей і яке забезпечення може бути зроблене для них, як також для неї самої, і повинна добре і з молитвою роздумати над тими обставинами, перш ніж пічне дальші кроки. Але коли її стан є такий, що можна переносити, то нехай остається, як говорить Апостол; і нехай надіється, що коли буде показувати духа доброти, покори, тихости і лагідности, і терпеливости, і любови, вона зможе знов здобути серце свого мужа і можливо, що також і для Господа.
Ми вже говорили про цей предмет досить широко, розуміючи з великої приватної кореспонденції, що багато з Господніх найбільш вірних дітей живе в подружній печі страждання. Під вимогами поклику Н. Створіння ніхто не може сподіватися, що теперішнє життя буде легким, приємною мрією земного щастя, тому що наш Господь сказав про таких „І будуть ворогами чоловікові домашні його” (Мат. 10-36). Вони не повинні бути здивовані, що є покликані переносити багато задля Правди j через те доказати Господу свою вірність для Нього і для Його Слова, їх охоту переносити усі ці гарячі проби, які, як Він знає, е найкращі для розвитку в нас ласк, або овочів Духа. Вони також повинні розуміти, що самі не можуть вибрати таких вогняних проб, які розвинули б їх, і приготовили їх, і зробили їх спосібними до Царства, але усі ці справи мають полишити для Господа. Однак, нашим обов’язком є показати для всіх страждаючих, що вони, після відповідної проби і розвитку, повинні дивитись за Божим визволенням і відчиненням для них дороги виходу, з таких річей, які е за тяжкі для них переносити. Це є по лінії напомину нашого Господа і Його прикладу: „Коли вас будуть переслідувати в однім місті, втікай в інше,”- Мат. 10:23; 2:13; 4:12;12:15.
СУМЛІННЯ ОСТАННЬОЮ ПРОБОЮ
Ми в зв’язку з цією справою згадали сумління, і буде властивим тут звернути увагу на те, що ми розуміємо під тим словом. Ми розуміємо, що це є переконання відносно того, що є правильне, і що є нашим обов’язком. Для досконалого чоловіка сумління було б досконалим провідником, і він знав би, що є правильним і який є його обов’язок інстинктовно. Але шість тисяч літ упадку привело людство до стану, в якому сумління не с правильне, воно є скривлене через блудне, мильне розуміння. Основою Християнського сумління є віра в Бога і прийняття Його волі за таку, що є вповні правильною і признання, що ми є зобов’язані бути цілковито і з щирого серця послушними для Божої волі. Отже сумління потребує такого вишколення, яке подає Слово Боже, і з тої причини розвинене Нове Створіння має мати „духа здорового розуму” – його розуміння, що є правильне, а що неправильне, поширюється і роз’яснюється в пропорції як воно зростає в ласці і в знанню, і в любові. Слухати сумління є чиненням того, що він вірить, що Господь бажає, щоб він так робив; і він не повинен скоро прийти до заключення в цій справі, але добре розважати свідчення
Слова Божого і відповідно рішити. Є люди, які дозволяють, щоб страх і почуття невільництва панувало над його сумлінням і це нищить його як правдивого порадника. Властивим поступованням Божого народу є, щоби провадити своє сумління – значить провадити свої переконання відносно того, що є правдиве, а що є неправдиво, що є лож, – через Золоте Право і усі побічні інструкції, що Писання постачає.
СКОПЦІ, ДІВЧАТА, ЦЕЛІБАТ
Питання статі (полу) є між тими, які напевно дають для Нового Створіння багато збентеження, і тому ми не повинні його тут нехтувати. Ці сплоджені з Духа до духових надій, радостей і блаженств, до товариства і спільноти, інстинктовно розуміють, що тілесне, тобто плотське спілкування не с духовим піднесенням, але що схильність є радше в противну сторону. Було б добре, щоб всі незамужні з Божого посвяченого народу добре застановились над цією справаю, перш ніж ввійдуть в шлюбні зв’язки і приймуть його відповідальності. Виглядає, що Господь відноситься до стану целібату з признанням, коли говорить, „Бувають скупці, що з матірного лона такими породились; є скупці, що їх люди оскопили, і бувають (образово) скупці, які самі себе оскопили ради Царства Небесного.” (Мат. 19:12) Це значить, що деякі, вживаючи свою волю, після свого посвячення для Господа, рішили не женитися, але задержувати свою дівочість, або невинність, живучи в стані целібату. Господь сам був одним з таких і с напевно нашим найкращим прикладом, в усі стопи якого ми повинні якнайблище поступати. Апостол звертає нашу увагу на те, кажучи:
„Щодо дівчат (незайманих, мужчин і женщин), то наказу Господнього не маю, але даю раду, як той, що був Господом помилуваний, щоб бути вірним. Думаю, що задля теперішних труднощів (тобто, під теперішними обставинами – нашою власною недосконалістю і недосконалістю інших, з одної сторони, та особливими обов’язками і привілеями, і нагодами тих, які зробили повне посвячення для Господа, з другої сторони) добре людині залишитись такою, як вона є (остатись в стані, в якім Правда могла його, чи її, знайти, одруженим, чи неодруженим.) Зв’язаний ти з дружиною? Не шукай розв’язатись! Розв’язаний ти з дружиною? Не шукай дружини! Якщо ти одружився, то ти не згрішив, і як дівчина піде заміж, вона не згрішила!
„Та горе тілесне такі будуть мати, мені ж вас шкода. Це ж кажу вам, брати, що час короткий, отож ті, що мають дружини, нехай будуть неначе не мали б (нехтуючи земні стосунки, так далеко, як це є можливим, і звертати почуття вгору на небесні речі) і ті, що плачуть наче б не плакали (стараючись, забувати проби і розчарування і труднощі земного стану, думаючи про радості і надії кращих обітниць, що є нашими в майбутності) і ті, що радіють (в земних добрах) наче б не раділи (їх радість в духових речах має затемнювати усі земні джерела радости) і ті, що купують, наче б не купували (не думати про земні речі) і ті, що користуються світом тим, наче б не корегувались (стараючись, щоб поміркованість і добро Нового Створіння контролювало в усіх справах життя) бо минає образ світу цього (ми як Н. Створінн. маємо жити згідно з нашими новими надіями, а не старатись постійно приготовляти засоби для тіла; але радше старатись всяким коштом, щоб запевнити собі наш поклик і вибір і в такий спосіб бути співспадкоємцем з Господом в славній епосі і в майбутнім віку)
„Я ж хочу, щоб ви були вільні від журби (земного роду журби, і в додатку до повищого напомину про зміну почуття і переміну ума, я тепер звертаю вашу увагу на певні незаперечні факти). Хто (повно посвячений) нежонатий, дбає про справи Господні, як догодити Господу, жонатий дбає про справи світу цього, як догодити дружині (він побачить, що є в постійній небезпеці розподілу його почуття, і буде мусів постійно бути на осторозі, щоб земні почуття не зайняли усього його часу і любови, і інтересу, і щоб це не спричинилось до переступу його угоди з Господом; і що справа Правди мусить бути найвищою, якщо він має бути побідником і співнаслідником в Царстві) Є різниця між (станом) жінкою і дівчиною. Незаміжня жінка (повно посвячена) клопочеться про справи Господні, щоб бути святою і тілом і духом; а заміжня клопочеться про справи світу, як догодити чоловікові.
„Це ж на вашу користь кажу (не, щоб старатись привести вас під ярмо, або додати до вашого тягару, але щоб ви, які не є подружені, добре розбирали справи і брали під увагу ваші духові інтереси і привілеї, які стратили б через одруження); а не щоб накинути на вас примус (відтягнути вас від права користати з вашої свободи), але, щоб ви присвятили себе пристойно (найкраще як це є можливим для Нов. Створіння) та ревно служити Господеві. Але, коли хто думає, що він нерозважно поводиться супроти свої дівчини (супроти своі приятельки, які дав причини, що вона надіється вийти заміж за нього) дозволивши перецвісти її (так що стратила нагоду вийти заміж за когось іншого, бо була заручена за нього) і так мало б бути (якщо вона потребує підтримки і оборонця), то нехай робить, що хоче (одружиться, або ні), він не згрішить, нехай одружиться (якщо виглядає, що так вимагає потреба). Але коли хто твердо стоїть при своїй думці, і без примусу, маючи владу робити, що захоче (контролювати себе і жити в целібаті, щоб віддати себе більш повно для Господа і Його служби) і вирішив в своїм серці берегти свою дівочість (свою невинність, чистоту) той робить добре. (38 стих в укр. Бібліях подає „той хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає робить краще.” Але в англ. Біблії є цей стих краще переложений, а саме: „той, хто одружується, добре робить, але той, хто не одружується, робить краще.”) „Жінка привязана до свого чоловіка, поки він живе; коли ж умре її чоловік, вона вільна виходити заміж за кого хоче, аби тільки в Господі.
Однак, на мою гадку, вона буде щасливіша, коли позістанеться такою. Думаю, що і я маю Духа Божого, (ум, вирозуміння, Христа про цю справу, про яку я вже говорив, я не говорю це через особливе надхніння, але згідно з моїм переконанням, що такою була б Божа воля)”-ІКор. 7:25:40-
Після подружжя є запізно для когось рішати про себе чи він, або чи вона воліли б жити в целібаті. Про це Апостол досить виразно говорить, заявляючи, що ні муж, ні жінка не має повної контролі над своїм тілом, але, що в подружжі, кожне віддало себе для другого в такій мірі, що кожне відмовлення поміркованих подружних прав, було б несправедливістю і переступом шлюбної угоди. Про такий спосіб життя Апостол говорить „Не ухиляйтесь одне від одного” (1Кор.7:5). Про ці справи треба було рішити перед шлюбом. Це також не було б властивим, щоб одна сторона старалась зобов’язати другу, щоб жити в целібаті, або щоб тепер разом слюбували, щоб жити в целібаті. Поміркованість в цьому, як і в інших земних справах мусить бути правом, гальмом, через яке Н. Створіння буде старатися вдержувати контролю над тілом – приводячи кожну думку серця до підданости Господу. Апостол показує, що цілковита стриманість, хоча могла б бути дуже побажаною, не може бути змушувана через жодну сторону на другу, щоб це не сталось спокусою і сильцями по відношенню до переступу подружнього зобов’язання. Він говорить:-
„Нехай чоловік віддає дружині належну їй любов (те, що вона може відповідно і слушно вимагати); так само жена чоловікові. Жінка не мас власти (контролі) над своїм тілом, лиш чоловік; так само й чоловік не має власти над своїм тілом, лиш жінка. Не ухиляйтесь одне від одного, хіба, що за взаємною згодою до часу, щоб вам віддатись молитві, а потім сходьтеся разом, щоб вас не спокутував сатана вашою нестриманістю. Говорю це як раду, а не як наказ. Я бажав би, щоб усі люди були, як я (вільний і задоволений як скопець), … Кажу нежонатим та вдовицям, що добре, коли зістануться, як я, але коли не можуть стриматися, нехай одружуються, ліпше одружитися, чим розпалюватися.” – місто бути турбованим таким бажанням, яке тяжко контролювати, і може також шкодити його посяченню і правдивій спільноті з Господом,- 1Кор.7:3-9.
ЛИШ В ГОСПОДІ
Як розумними і добрими є Господні приписи – як багато для користи тих, які мають вуха до слухання і які є послушні для Його поради! Це, що Господній нарід має одружуватись „лиш в Господі”, може з початку виглядати як ограничення, або обмеження свободи, але це є лиш порадою. Кожний, хто поступатиме за цією порадою, переконається остаточно, що він був благословенний, а хто її нехтує, навчиться остаточно через прикрі досвіди опісля, що він не поступив мудро.
Жодна інша умова чи постанова, що відноситься до теперішнього життя, не є так важною, як угода подружжя; та проте люди, які загально мають здоровий ум, виглядає, трактують це дуже легковажно. Деякі родичі здається є більш обережні, коли купують Фарму, чи господарство, у плеканню худоби, коней овець тощо, чим застанавляються над їх частиною у розмножуванню свого (людського) роду. Це часом тяжко розуміти, хіба що вони вважають подружнє життя як якусь лотерію, що керується випадком радше, чим розумом, або, що вони вважають Бога за Трорця кожного окремого члена людського роду. Такі не можуть розпізнати, що Боже досконале діло, коли йде про наш рід, було закінчене в першій парі, якій Він дав силу розмножування, що перейшла на його потомство. Правильним поглядом на людську природу є, що вона є найвищим типом тваринного створіння, і, подібно до інших, була надарена через Творця силою розроджування, кожний після свого роду. З цієї точки погляду стає ясним, що Бог не є прямим Творцем когонебуть з людської родини, яка тепер живе, і що різні хиби і недосконалості і недоумковатості, під якими людство тепер терпить, не походять з Його творчости, але з упадку нашого роду в гріх і з природньої дальшої діяльности гріха – яке прямує щораз більше вниз до недосконалости, розбещення і смерти.
Отже, навіть природній чоловік і жінка повинні добре призадуматися відносно справи добірности подружжя, так щоб вони мали свою часть, так далеко як це є можливе, в зменшенню деградуючих впливів, які діють в їх роді. Вони повинні розуміти, наприклад, конечність права однокровности – що треба уникати подружжя між тими, які мають близько споріднену кров. Такі регуляції не були потрібними на початку, коли сини і дочки Адама довільно женились, без жодної шкоди, а це тому, що рід був ще майже досконалий і там не було можливости прищепити особливих слабостей для їх дітей; але тепер, коли рід людський став вельми здеґрадований і здеморалізований, і відколи не лиш фізичні хвороби, але й умові характеристики і риси переходять через спадковість в родинах, то це є частиною мудрости, а ще більшою частиною обов’язку і справедливости задля дітей, які народяться, щоб вони не лиш уникали близького кровного споріднення, яке може збільшити фізичні і умові особливості і невластиві нахили (до пиятики чи наркотизму), але вони крім того, повинні старатись, так далеко як це є можливим, зрозуміти, що це с властивим вибирати мужа, чи жінку з відмінним темпераментом від свого власного. Виглядає, що природа в певній мірі допомагає в цій справі, так що блондини звичайно воліють брюнетів, а брюнети блондинів, і звичайно воліють так побиратися.
Але, хоча ці правила, які належуть до природнього чоловіка, будуть відноситись до Нового Створіння, а саме, коли вони рішать, що для них є краще і більш корисним одружитися, то тут с ще один напомин Апостола для Нов. Створіння, що вони повинні вибирати і одружуватися „в Господі”, бо тоді вони будуть допасовані в тілесних і духових справах. Деякі можуть говорити, що коли близьке споріднення по тілу, може видати скрайні небажані характеристики в дітях, то так само близьке духове споріднення може показатися шкідливим – спричинючи те, що діти можуть бути дуже вразливі відносно моральних і духових річей. Ми відпловідаємо, Ні !, і що в пропорції як одержується новий ум, його вплив є проти чудернацтва тіла. Апостол говорить, „Ми маємо ум Христа”, духа здорового розуму, і тому ми дивимось на справи з точки Христового погляду. Нове Створіння є сплоджене з Духа, хоча ще дальше недосконале в тілі; і воно є кероване Духом через Боже Слово до розуміння Божого ума, Його волі у всіх справах.
Правда, цей новий ум, мусить вправлятися через смертне тіло і його недосконале думання, і хоча недосконалість тіла може забарвлювати новий ум до певної міри і викривляти його з його величавої і чудової симетрії, воля є вищою і тіло є в більшій чи меншій мірі під його впливом і с формоване, проваджене і постепенно перетворюване, так що кожний, хто одержав ум Христа, напевно станеться мудрішим, і в такій самій мірі більше здорово думаючим в усіх справах життя. Це не має означати, що їх світ буде вважати більш мудрими, чим вони були скорше, але це означає, що вони будуть дійсно мудрішими, і що нездібність світу розпізнати їх такими є з причини його сліпоти, – він сам не має відповідної мудрости, бо не мас ума Христа, і дивиться на справи життя з скривленої і самолюбної точки погляду. Мудрість, якої ми бажаєм, є з гори, яка, як Апостол пояснює, зробить нас більше чистими, спокійними, милосерними, ласкавими до братів, до родини і до людства в загальному, та навіть до німих тварин. Мудрість світу є земна, тваринна, диявольська. Це не значить, що всі світові мужчини і жінки є тваринні, і диявольські, але що загальний нахил світової мудрости є в цьому напрямку; і що людство, яке б не засліплене, бореться проти прав самолюбства, якими воно є спутане, хоча воно може постійно старатись закривати ланцюхи свого рабства так від себе, як і від інших.
„В Господі”, це треба розуміти багато більше, чим звичайне вірування в Господа, багато більше, чим членство в номінальній церкві. Світські люди повинні побиратись з світськими людьми; номінальні Християне з номінальними; оправдані віруючі, які вірують в дороцінну кров Христа, з оправданими. Але ті, які підняли кроки до повного посвячення і стались членами тіла Христового, Н. Створіння, сплоджені з Духа, повинні женитися з такими самими як вони – лиш з Н. Створінними – лиш з такими, які є „в Господі”, як прийняті члени тіла Христа, учасники Його духа святости; і в додатку, як це вже було показано, кожний повинен старатись, щоб вдержувати відповідні полові зносини. Жінка повинна вважати, щоб виходити лиш за такого чоловіка „в Господі”, в якім може бачити моральну, інтелектуальну і духову голову родини -якого вона може „шанувати”. Чоловік повинен женитись з такою „в Господі”, яка буде, так далеко як він може це бачити, правдивим помічником, чисто думаючою, милою, лагідною – не такою, що е вишою від нього, на яку він дивився б як на голову родини. Ці права добору повинні бути заховувані Н. Створінням, які мають духа здорового ума, не дивлячись на те, як на них світ дивиться, що не керується Духом Господа, але є схильний поступати своєю власною дорогою, керуватися своїми примхами, або капризами, або природним обманюванням одне одного. Якщо існують певні сумніви, то розв’яжіть їх по безпечній стороні – пождіть аж вони розв’яжуться.
Але хтось може сказати, що коли б про подружжя дивились з такої особливої точки погляду, то було б о много менше подружжя, чим є тепер. Ми відповідаєм, що це так могло б бути, але що великабільшість з тих, які є тепер подружені, особливо тих, які через ласку Божу одержали краще зрозуміння їх відносин до Господа як Нових Створінь і до запізнання з Його порадою на користь їх духового розвитку в справах, що відносяться до тіла, не будуть женитись знова, так як це вони вчинили – вони тепер є мудріші. Можливість одержання розводу через суд і можливість другий раз одружитися, робить те, що багато світових людей стають менш обережні в добиранню відповідного подружжя, але Нове Створіння повинно пам’ятати, що його подружня угода є подібна до тої, що є між Церквою і Господом – тривала, постійна; що вона не є уневажнена через жодний земний суд, до такої міри, щоб дозволити женитися з другим, за вийнятком одного докладно позначеного випадку. (Мат.19:9) Ця угода Господнього народу подруженого „в Господі”, є дуже важною угодою, і її треба чинити тільки з молитвою і після пильного роздумання і перегляду кожної точки, кожної риси, що є пов’язана з тою справою, так далеко як їх можна розпізнати.
Нове Створіння має іншу охорону в цій справі. Згідно з їх угодою з Господом, вони зріклися своєї власної волі і замість того прийняли волю їх Голови, Господа; і якщо таким буде їх дальший напрям думок – щире бажання знати волю Христа, (1) відносно того, чи вони взагалі повинні женитися, і (2) відносно Господнього вибору для них, вони мають, після доброго роздумання і обережности, віддати цілу справу для Господа і молитися про Його керівництво в цих справах, щоб це було покероване згідно з Його мудрістю, і вони мають годитись в своїм серцю з тим, яким буде остаточний вислід Його провидіння – не дивлячись на те, чи це сприяє і годиться, чи не годиться з тим, яким було їх заключення. Через такий спосіб, а не інший, може Божий нарід бути певний, що вони вибрали правильний шлях. З вище згаданого бачимо, як важним є, щоб Нові Створіння мали виразні інструкції Божого Слова в цій справі, щоб мали духа Правди, і щоб мали завжди на увазі, що вони є Нов. Створіннями – не живучи так як світ, який живе звичайно на те, щоб втішатись теперішним життям, щоб множити дітей по тілу, але що їх найвищим ідеалом і ціллю, і бажанням має бути, щоб поступати по Духу і йти за керівництвом Господа в усіх
теперішних і тимчасових, як і духових. Вони, повинні все пам’ятати, що посвятились Господу, що вмерли з Ним, коли йде про цей світ, і що їх головною метою відтепер має бути, щоб вживати теперішнє життя і свої земні посудини як жертви в наймудріший спосіб на користь Нов. Створіння і його загальної праці, для служіння і прославлювання Господа, і в будові себе і інших в тій самій дорогоцінній вірі, в духових чеснотах. Як важним є, щоб жонаті і нежонаті, і ті, які задумують женитися, пам’ятали, що вони все зложили на вівтари (жертвували), і що їх побіда і осягнення славних приобіцяних річей, може прийти лиш через спалення жертви; і тому всі справи теперішнього життя повинні бути так влаштовані і розложені, наскільки це є в їх силах, щоб найкраще служили для їх власного духового добра, для добра братів і для слави Голови.