Вслід За Христом

ВСЛІД ЗА ХРИСТОМ

„Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною.”

(Мат. 16:24)

ЗАЦИТОВАНИЙ вірш дає матеріал до роздумів, оскільки в цьому вірші Ісус представ­ляє умови учнівства стосовно теми: Слідування за Ісусом. Той вірш подає три види чинностей, котрістановлять частини сьогоднішньої статті.

1. САМОЗРЕЧЕННЯ

Першою з тих чинностей є самозречення виражене словами „хай зречеться самого себе”. Самозречення не є тортуруванням себе, як судять ті, котрі прирівнюють святість до самотортурування.

Отже, в поганській Індії святим вважають того, хто тортурує себе різними способами: постить аж до повного вичерпання, безперервно молиться день і ніч, тримає руку догори протдовгого часу, стоїть на одній нозі багато днів, калічить себе ножами, лягає і перекочується з одного боку на інший і з живота на плечі на протязі багатьох місяців і років, аж поки не докотиться з північно-західної границі Індії до північно-східного узбережжя (або ж навпаки)!

В римо-католицькій системі певні прояви такого суворого порядку життя також вважаються доказом святості, наприклад: щоденне шмагання голих плечей бичами на кінці яких є куски кістки, металу, або ж каміння, яке приводить до гнійних ран (так чинять монахи мученики); споживання зіпсутої чи іншої відразливої для смаку їжі (так чинив Франциск Асизький); ношення вбогого простого одягу, або ж проживання в скромному притулку в зимі; ходження босо по снігу; проживання в тісних, непровітрюваних, смердючих і брудних келіях; практикування негігієнічних особистих звичок і т.п.

Формою розумового самозречення очевидно є чинення безглуздих речей деякими монахами та монахинями, таких як садження рослин корінням догори, а листям до землі, або ж виконування безцільних завдань, чи виконання їх в найбільш невигідний спосіб, щоб навчитись сліпого послуху перед вищестоящими.

Навіть деякі протестанти приймають аскетичні форми не маючи перед собою якої-небудь практичної мети, наприклад: непотрібні пости; харчування дуже вбогою дієтою: уникнення багатьох нешкідливих домашніх вигод та вбрання в доброму, але не екстравагантному вигляді.

Біля джерела тих всіх форм аскетизму, з котрих жодна не знаходить виправдання в науках і прикладі Ісуса та Апостолів (котрі з певністю є нашими прикладами самозречення) криється самотортура. Св. Павло однозначно осуджує чернечий аскетизм як фальшиве самозречення (Кол. 2:18, 20-22) Навіть ті, які практикують вищеописане тортурування себе, щиро призна­ються, що ті речі не відповідають натуральним прагненням і схильностям людини — І це не чинить їх предметом біблійного самозречення. Вони є тільки і виключно тортуруванням самого себе повністю позбавленим схвалення і прикладу в Біблії, котра радить пости зовсім відмінні по духу і цілі від тих описаних вище.

Суть біблійного самозречення

Оскільки самотортура (чинення речей, які побуджують відразу в людській природі) не є біблійним самозреченням, то що згідно Біблії є самозреченням? Ним є відмова зі сторони посвя­чених від заспокоєння властивих природних людських почуттів щодо світа і себе, якщо підко­рення їм шкодить відданості справі Божій.

Властиві природні людські почуття то наші властиві почуття самолюбні і суспільні. Властиві самолюбні почуття охоплюють властиве бажання доброї думки про себе та інших, любов до відпочинку, безпеки, приховування речей, які прино­сять втрати, до самооборони, агресивності, пере­дбачливості, їди, пиття, здоров’я, життя. Властиві почуття суспільні то любов до проти­лежної статі, мужа або жінки, дітей, батьків, братів, сестер, приятелів, дому і вітчизни.

Також є властиві природні почуття, котрі в меншій або більшій степені поєднують в собі почуття самолюбні і суспільні. Кожне з тих почуттів індивідуально, або в сполученні з іншими може бути заспокоєне в спосіб грішний. Для непосвячених цілком властива є реалізація тих природних почуттів при умові, що є згідні зі справедливістю; стають вони невластивими тільки тоді, коли заспокоюються грішним способом, всупереч справедливості.

Негрішна реалізація тих схильностей є також властивим для посвячених при умові, що не ламають в той спосіб своєї посвяти; посвячені можуть чинити такі речі, наприклад: користати з їжі, пиття, відпочинку, сну, лікарств, уникати небезпек, виявляти передбачливість, обороняти себе, застосовувати засади довголіття, цінити проти­лежну стать — мужа, жінку, дітей, батьків, братів, сестер, приятелів, дім і вітчизну. Можуть чинити то так довго, як довго не ламають своєї посвяти. А коли б реалізували ті схильності, зане­дбуючи або шкодячи своїй посвяті, тобто студію­ванню, практикуванню і голошенню Правди, зношенню зв’язаних з тим досвідчень, анал­ізуванню себе, чуйності і молитві, то — ламають біблійне самозречення.

Іншими словами, зречення самого себе не є метою самою в собі (як того дотримуються ті, котрі тортурують самі себе твердячи, що їх самотортура є самозреченням), це є лише засо­бом до мети, а тією метою є виконання волі Божої, прийнятої при посвяті вживаючи все що маємо в студіюванні, практикуванні та голошенні Правди, у вірному зношенні зв’язаних з тим досвідчень і у властивому аналізуванні себе, чуйності і молитві.

Метою самою в собі не є також і відречення від світа; воно є єдино засобом до тієї ж мети (що і самозречення), тобто виконання волі Божої в студіюванні, практикуванні і голошенніПравди, у вірному зношенні зв’язаних з тим досвідчень і т.д.

Самозадоволення протилежність до самозречення

Якщо посвячені заспокоюють ті властиві природні почуття занедбуючи і шкодячи своїй посвяті (тобто занедбують і шкодять студію­ванню, практикуванню і голошенню Правди, вірному зношенню зв’язаних з тим досвідчень і у властивому аналізуванню себе, чуйності і мо­литві) практикуючи протилежність самозрече­ння — тобто самозадоволення — коштом студію­вання, практикування і голошення Правди, вір­ного зношення зв’язаних з тим досвідчень і т.п.

Для прикладу: Якщо хтось уникає голо­шення Правди, бо то може привести до втрати пошани в інших, вигод, безпеки, здоров’я, інте­ресів, спокою в родині, приятелів і т.п., то ламає наказане в Біблії самозречення, котре згодився практикувати в своїй посвяті. Також якщо якийсь з таких або інших мотивів схиляє його до занедбування студіювання, практикування Прав­ди, занедбання пильності та молитви, а також уни­кання вірного зношення досвідчень, які супровод­жують таке студіювання і практикування — то також уникають практикування самозречення і практикують самозадоволення.

Підсумовуючи: Для посвячених самозречення означає сказати Ні властивим самолюбним і су­спільним почуттям завжди тоді, коли домагаються заспокоєння коштом студіювання, практикування і голошення Правди, чуйності і молит­ви, а також вірного зношення зв’язаних з тим досвідчень.

Самозречення не є метою самою в собі, а єдино засобом до мети, власне, виконанням активних елементів посвяти, тобто студіювання, практикування і голошення Правди, а такожвірності в аналізуванні самого себе, чуйності і молитві, і зношенні зв’язаних з тим досвідчень. Однак це є дуже потрібною рисою, бо коли не має самозречення, не можна реалізувати кон­структивних елементів посвяти.

Привід є дуже простий: наші самолюбні і су­спільні почуття належать до нашої людської природи, як такі вони відтягують наші почуття від речей духовних (які в посвяті маємо постаратися осягнути) і концентрують їх на теперішніх земних речах (від яких при посвяті ми згодились відмовитись, аби здобути речі духовні). Іншими словами, духовні і земні пориви біжать в двох протилежних напрямках. Якщо реалізуємо ті перші, то занедбуємо другі; якщо реалізуємо ті другі, то занедбуємо ті перші (Гал. 5:16,17; Кол. 3:1-3). Кожний випадок задоволення себе кош­том нашого самозречення є ламанням самозре­чення і робить нас невірними в посвяті.

Знаючи про те, противник постійно підмо­вляє, щоб схилити нас до життя для себе коштом нашої посвяти однаково як в його активних, так і пасивних аспектах. Правду кажучи, умови нашого теперішнього злого світа встановлені сатаною так, щоб полегшити самозаспокоєння, а утруднити самозречення разом з реалізацією активних елементів посвяти. Щоб залишатись вірними нашим обітницям посвяти, ми мусимо зносити ті трудності і відрікатись від речей, які служать лише для самозадоволення. Якщо не будемо практикувати самозречення, то не зможе­мо бути вірними,оскільки якщо хтось не зре­четься самого себе, то не може бути учнем Христа.

Отже, вкладаймо до наших символічних вух символічну вату — вірність нашій посвяті — зав­жди тоді, коли самолюбні і суспільні почуття голосно домагаються їх реалізації, суперечачи змісту обітниць нашої посвяти; будьмо швид­кими до слухання і чинімо то, що диктують ті останні. Чим більше будемо чинити то друге, тим менш звабливими будуть для наших символічних вух крики тих перших.

Помочі в переборенні самозадоволення

Різні роздуми будуть для нас помічними в заглушенні домагань самозаспокоєння коштом нашої посвяти. Тут буде помічним взяти під увагу факт стану незадоволення, яке випливає з задоволення себе і задоволення з самозречення. Роздумам про певність нашої перемоги буде також сприяти роздумування про реальність настання смерті нової волі, серця та розуму у випадку самозадоволення і певність здобуття великої нагороди самозречення у випадку вірності. Помічним також буде роздумування над тим фактом, що самозаспокоєння чинить наше поступування щораз труднішим для уникнення його (само­заспокоєння), а самозречення остаточно чинить наше поступування легшим.

Помічним виявиться також і пам’ятання про вартість характеру, який може зректися самого себе, та безвартісність характеру, який лише самозадовольняється. Візьмімо під увагу, що тут гово­риться про велику загрозу: друга смерть у випад­ку крайнього задоволення себе, або вічне життя в Царстві у випадку вірного практикування самозречення разом з активними елементами нашої посвяти. Самозреченню буде також сприя­ти пам’ятання про те, що самозаспокоєння веде до втрати Правди, можливостей служби, розви­вання характеру, привілеїв терпіння для правди і справедливості, а також благословенств чуй­ності і наближення до Бога в молитві, і що самозречення є необхідним для здобуття тих добрих речей.

Значним заохоченням до самозречення буде роздумування над виникаючою з того хвалою для Бога та радістю нашого Спасителя з поступування їх справи завдяки самозреченню (і відповідно зменшення тієї хвали і радості у випадку піддатливості самозаспокоєнню). Не повинні ми також забувати про користі, які отримують брати та інші від нашого самозре­чення щодо них, або про страти які мають, якщо ми задовольняємо себе, легковажачи їх інте­реси.

Думка про те, що робимо задуми диявола, світу і тіла даремними через самозречення і підтримуємо їх заміри через самозадоволення повинна схилити до практикування першого і уникання другого.

Користі, які випливають з самозречення і страти, які є наслідком самозадоволення по­винні очевидно схилити до практикування першого і уникання другого.

2. ВЗЯТТЯ ХРЕСТА

Другим нагадуванням нашого вірша є те, що кожний, який прагне йти слідами Ісуса повинен „взяти свій хрест”. Слово хрест звичайно вжито тут символічно. Та фігура випереджуючи оперта на розп’ятті Ісуса на хресті, оскільки Його по­вільна довга смерть через розп’яття з її руйнуючими нерви фізичними болями і розумовими стражданнями відповідно представляють досвідчення жертвенної смерті з її психічним стресом, а також фізичними і розумовими стражданнями повільного вмирання.

Більше того хрест ілюструє таку смерть і з інших точок зору: прибиття рук Ісуса цвяхами показує, як жертвенна служба є перекручена противниками, які завдають страждань тим, котріпосвячуються. Прибиття стіп показує як поступування вірних є викривлене противниками, котрі завдають страждань тим, які посвячуються. Проколення Його боку показує як смуток спричиненийпротивниками пробиває серця тих вірних, які склали себе в жертву.

Обставини Його розп’яття подають інші відповідні образи. Поголос про Його терпіння вказує на поголос про страждання тих, які за Ним йдуть. Його розп’яття поза брамою є типом навідкинення вірних від спільноти номінального люду Божого. Приниження та обсипання Ісуса лайкою натовпу представляє, як номінальний люд Божий обсипає лайкою та принижує Його прав­дивих послідовників. Такими та іншими способа­ми розп’яття Ісуса символізує несення хреста Його послідовниками.

Що символізує хрест?

Отже хрест, так як є вжитий в нашому уривку, символізує трудності, клопоти і тер­піння, які товаришать нашій вузькій стежці, нашій дорозі посвяти. Хоча детально ми перечислили їх вже на інших сторінках, однак не буде невластивою річчю повторити тут їх ще раз, оскільки поновне їх розглядання ще більше зміцнить їх в нашім серці і розумі. Головні з них то страти, розчарування, спізнення, обмеження звільнення з роботи, блуди наші та інших, браки, слабості, хлости, незручності, нестачі, ізоляція, непорозуміння, різниці, заперечення, спори, под­іли, пересівання, відчуження, відлучення, ворож­неча, фальшиве представлення, наклепи, обси­пання лайкою, приниження, біль, хвороби, смуток, переслідування, спокуси, вмирання і т.п.

Взяття хреста не означає обережного уникання і відступання, лише рішуче приступання та зношення зв’язаних з тим досвідчень в міру жертвенного прямування нашою вузькою стеж­кою.

Приводи взяття і несення хреста

Існують обґрунтовані причини до підняття хреста і вірного його несення аж до кінця нашої вузької стежки. Слово Господнє виразно гово­рить, що так власне поступало Мале Стадо і такповинен поступати весь люд Господній.

„Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство” (Дії. 14:22).

„Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані” (2 Тим. 3:12).

„Ось Він мене вб’є, і я надії не матиму, – але перед обличчям Його про дороги свої сперечатися буду!” (Йов. 13:15).

„Хай би випробував Він мене, – мов те золото, вийду!” (Йов. 23:10).

„Бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тя­жить” (Пс. 32:4).

„Багато лихого для праведного” (Пс. 34:20).

„Усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною” (Пс. 42:8).

„Ми ввійшли до огню й до води, – але на широкі місця Ти нас вивів!” (Пс. 66:12).

„Я побитий і не говорю” (Пс. 77:5).

„Увесь день ображають мене вороги мої” (Пс. 102:9).

„Болі смерти мене оточили” (Пс. 116:3). „У горні недолі тебе дослідив” (Іс. 48:10).

„Усяку галузку в Мене…, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила” (Ів. 15:2).

„Страждання зазнаєте в світі” (Ів. 16:33).

„У всьому нас тиснуть… ми в важких обставинах… Переслідують нас… ми повалені … Ми завсіди носимо в тілі мертвість [літеральне покладення на смерть Ісусову, щоб з’явилося в нашому тілі й життя Ісусове… віддають на смерть… смерть діє в нас… хоч нищиться зовнішній наш чоловік… теперішнє легке наше горе” (2 Кор. 4:8-12,16,17).

„В усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у великім терпінні, у скорботах, у бідах, в утисках, у вдарах, у в’язницях, у розрухах…” (2 Кор. 6:4,5).

„ті самі муки трапляються й вашому братству по світі” (1 Пет. 5:9).

„Кого Я люблю, тому докоряю й караю того” (Об. 3:19).

На підставі тих віршів Святого Письма (кількох з багатьох) бачимо, що терпіння, котрі є уділом люду Божого і котрі він мусить одер­жувати, є несенням хреста, а про досвідчення вірних підтверджують ті вірші.

Біблія подає численні приводи, які говорять про те, для чого християни мають брати і нести хрест. Тут підкреслимо лише один з них: терпіння спільно діють для добра тих, котрі люб­лять Бога (Рим. 8:28). Контекст вказує, що тим добром є уподібнення себе до характеру Христо­вого.

В земному царстві люди не будуть змушені носити хрест, щоб пристосуватись до вічного життя. Єдиною річчю, яку будуть змушені вчини­ти, буде виявлення з серця послуху тим випробо­вуванням, з якими зіткнуться в відносно легких умовах, але тепер існує свята необхідність підні­мання нами хреста — мусимо через багато утисків ввійти до Царства Божого. Послідовники Христа (так як Він) будуть зобов’язані посідати ті всі духові почуття і всі ті ласки — вищі та нижчі першорядні, другорядні і третьорядні — з сильни­ми, зрівноваженими і скристалізованими вищимипершорядними ласками, які домінують над усіма іншими ласками, якщо вони конечні для служіння правді, справедливості і святості через їх гамування і підпорядкування. Такі результатирозвитку характеру мусять характеризувати їх не тільки в легких, приємних сприятливих обстави­нах, але також і в трудних, неприємних, неспри­ятливих і неприязних.

Якщо наш Господь мусів перейти через болісні досвідчення, щоб продемонструвати в них характер, на котрий Бог міг би сполягати в виконанні (з серця) волі Божої в Його Дусі і для Його цілей (незважаючи на труднощі, які їх супроводжують), можемо бути переконані, що Його послідовники мусять чинити так само з того самого приводу і в тому самому Дусі. Коли б не посідали характеру, на котрім Бог завжди міг би сполягати — всюди в будь-яких обставинах — щодо виконання Його волі з серця (незважаючи на ступінь трудності), не надавались би до Цар­ства, І Бог досконалої мудрості, сили, справедли­вості, і любові не міг би доручити їм брати участь у відповідальності за Царство під керівництвом Ісуса і Церкви.

Для того при допомозі вищезгаданих способів їх випробування на кожному пункті харак­теру, Бог вимагає, щоб продемонстрували харак­тер про який міг би бути певним, що стануть по Його стороні у всіх справах і умовах згідно з Його Духом і для Його цілей. Не виконання того було б шкідливим для всіх зацікавлених. Чинення того є цілком логічною умовою зі сторони Бога. Отримання від них такої демонстрації буде достатнім приводом для наділення їх Богом становищем в Царстві під головуванням Христа з метою реалізації всіх планів і замірів Божих. Такий характер може бути розвинений тільки завдяки пробам; єдино такий характер є в стані добре і корисно реалізувати завдання Царства.

То є власне та свята конечність нашого входу до Царства Бога через багато утисків. А тому не дивуймося, коли потрапляємо в різні проби, як ніби нас спіткала якась дивна і неочікувана річ (1 Пет. 4:12,13), але тішмося в них по причині того, що вони означають.

Помочі в підійманні і вірному несенні хреста

Багато речей допоможе нам в охочому підійманні хреста і вірному несенні його аж до кінця: перш за все роздумування над великою ласкою, даною нам Господом, навіть через хрест, в здатності розвивати кваліфікацію до уділу в хвалі нагород Царства; уважне роздумування над любов’ю, проявленою Ним, і над турботою щодо нас підчас несення хреста, над милосердямвиявленим нам через допасування хреста до наших плечей і наших плечей до хреста, над недопущенням, щоб ми були випробовувані понад міру наших можливостей і запевнення дорогивиходу завжди тоді, коли якась спокуса чи проба може виявитись заважкою для нас (1 Кор. 10:13), а також, що чинить Він хрест одною з тих всіх речей, котрі спільно співпрацюють для нашогодобра.

Також є ще інші обставини зв’язані з нашим Господом, котрі є допоміжними в полегшенні нам підняття і несення хреста: однією з них є споглядання на Нього, коли Він ніс хрест через цілу дорогу від Йордану аж до Голгофи. Іншою ж, є Його становище Заступника і Первосвя­щеника, який прикриває наші адамові слабості, котрі в той спосіб не осуджують нас так довго, як довго залишаємось з ним. Третьою, є навчання нас необхідних лекцій в часі проходження проб, бо дає нам можливість пізнати те, що і як ми повинні чинити, а чого і як не повинні чинити. Четверта, то Його допомога для нас в кожній хвилині потреби, Він не залишає нас, не викли­кає розчарування, і не покидає нас. П’ята, то провадження нас в пробах і битвах від перемоги до перемоги в міру нашої вірності. Шоста, то Його довготерпіння, вибачлівість, відпущення, терпеливість і зрозуміння в кожному часі потре­би. Сьома, то Його надійність і перебування з на­ми у всіх наших пробах.

Поміччю в несенні хреста будуть також наступні зауваження: роздумування над нашим місцем в Божому плані (теперішнім і майбутнім), над нашими дотеперішніми перемогами, коли були вірними, і поразками, коли не були до­статньо вірними; прийняття нами духа Святого, привілею благославлення братів прикладом сталості в несенні хреста, великої почесті участі кожного з нас в відповідному поклику; прагнення прославлення Бога і Христа нашою вірністю, близького благославення світу рести­туцією і встановленням вічної справедливості, стану вільного від гріха, і також загального щастя.

Отож вірно вживаймо Духа, Слова і Про­видіння Божого в несенні хреста як трьох вели­ких засобів нашої перемоги, а з певністю, після зложення хреста в смерті здобудемо нагороду.

3. НАСЛІДУВАННЯ ІСУСА

Третя річ котра згідно нашого вірша належить до поступування за Ісусом є наслідування Його. Це означає зробити Його нашим прикладом і насліду­вати Його як взірець. Дві попередні речі, котрі ста­новлять слідування за Ісусом (самозречення і взя­ття хреста), є приготуванням до тієї третьої, оскіль­ки самозречення і взяття хреста, або ж ярма Христового, дає нам можливість Його наслідувати.

Роздумування над Словом Божим

Однією з речей, котрі належать до наслідування Ісуса є думати так як Він думав — про Бога, про Себе, Духа, про Біблію, створення, угоди, упадок, прокляття, викуп, виправдання, освячення,визволення, прославлення, Царство, реституцію, досконалість, любов до Бога, і людини, а також про історичні і пророчі обриси Божого Плану — оскільки про ті справи роздумував Ісус, то на­слідуймо Його в тих роздумах. То справить, що Його знання стане нашим і стане для нас тим, чим було для Нього: світлом, дороговказом, зброєю, силою, натхненням, обороною, фортецею і по­тіхою, яка заспокоїть більшість потреб нашого розуму, серця і волі. Через своїх промовців Він нам уділить властивого на часі зрозуміння. А розду­муючи над Словом Божим з правдивою вірою, надією, любов’ю і послухом ствердимо, що воно є силою Божою для вибавлення.

Послух Слову Божому

Ми повинні також наслідувати Ісуса в Його послушності тому Слову як волі Його Небесного Отця щодо Нього. В усіх обставинах життя був послушний доброму Слову Божому і завдяки ньому міг виконати волю Божу в будуванні характеру. В Його святому Дусі, в самозреченні і несенні хреста, особливо в той спосіб розвинув мудрість, силу, справедливість і любов. Ми повинні його в тому наслідувати — охоче з серця виявляти послух всім фрагментам Слова, котрі нас стосують­ся, стараючись брати Його за взірець в мотивах. думках, словах і чинах, у всіх формах вираження характеру поступати так, як згідно Слова поступив би Він на нашому місці. Тоді Христос буде жити в нас.

Свідчення Божого Слова

Наслідування Ісуса означає також те, що ми не приходимо, аби нам служили, але щоб служити і віддавати життя для справи Божого плану. Так власне чинив Він (Мат. 20:28). Давав свідоцтво Слову Божому в кожному часі, в усіх обставинах, кожному охоче слухаючому і кожному спрагненому серцю, яке зустрічав. Чинив то, коли було вигідно і невигідно для Нього, легко або ж тяжко, вночі в денну пору, в славі і неславі, стосовно прия­теля і ворога, молодих і старих, багатих і бідних, великих і малих.

Отже наслідуючи Христа ми також маємо свідчити Правду, відшукуючи вуха, які слухають, очі, які дивляться, і спрагнені серця. Так як Він маємо то чинити, коли то є для нас вигідно чи невигідно щодо приятеля і ворога, молодих і старих, багатих і бідних, великих і малих, в славі і неславі, радісно оголошуючи добру новину про ласку Божу, котра світиться на обличчі Ісуса Христа. Якщо інші заперечують і противляться їй, фальшиво представляють, глумляться, блюзнять, або в інший спосіб переслідують нас як тих, які свідчать про Правду, дивімось на Нього і наслідуй­мо Його, в таких самих обставинах, черпаючи з них силу, аби йти далі як вісники Слова Божого.

Дослідження себе і чуйність

Ми повинні наслідувати Ісуса в аналізуванні себе і чуйності. Так як він докладно аналізував свій характер, мотиви, думки, слова, чини, оточення, а також впливи, які походили від Нього і діяли на Нього, так і ми аналізуймо наш характер, мотиви, думки, слова, чини, оточення, а також впливи, які походять від нас і діють на нас. Так як Він стережімося, щоб не наближатись до зла, а звертаймо­ся в сторону добра (в характері, мотивах, думках, словах і чинах). Якщо будемо то вірно чинити, станемо заховані і не впадемо в нашій слабості, що звичайно чекає тих, котрі докладно не аналізу­ють себе і не забезпечують себе перед атаками диявола, світа і тіла. Будемо практикувати таке до­слідження себе і чуйність, якщо будемо жити, згід­но з обітницею нашої посвяти, близько Господа.

Життя в молитві

Ми повинні наслідувати нашого Господа в сфері молитви. Ісус, хоча був досконалим, відчував потребу частого приходу і довгого перебування біля Трону Ласки. Бачимо, як то чинив коли застановлявся над невірою номінальних Євреїв і духом правдивих Ізраїльтян (Мат. 11:25,26), коли часто цілі ночі проводив в молитві, а також при гробі Лазаря, чи в горішній кімнаті, незадовго перед тим, як Його зраджено, в Гефсиманії на хресті. Без сумніву щоденно в кожній годині шукав Трону Ласки, де знаходив любов, співчуття, мудрість і силу.

Якщо він, будучи досконалим шукав ласки в Отця, то тим більше ми, що погрузли в слабостях. Так. потребуємо її, щоб отримати милосердя з приводу наших гріхів і слабостей, і знайти ласку в часі кожної потреби. Як заохоту для користання з того привілею маємо Отцівські можливості, запрошення та обітниці. Відповідь, яку Він дає на наші властиві просьби складені в імені й через заслугу Ісуса є для нас сталим стимулом до поновного шукання Його ласки, милосердя і Правди. Якщо так як Ісус будемо виконувати умови резуль­тативної молитви — дозволимо Слову Божому контролювати наші просьби і залишимося вірні нашій посвяті (їв. 15:7) — то будемо вшановані відповіддю на неї. Отже ідімо з певністю, з повним довір’ям і подякою до нашого Небесного Отця (Фил. 4:6) і напевно отримаємо відповідь на власти­во занесені молитви. В той спосіб будемо насліду­вати Ісуса.

Такому наслідуванню Ісуса (в роздумах про добре Слово, в свідченні про то Слово, в житті згідному з його засадами для нашого розвою в Дусі святому, самоаналізі, чуйності і молитві) муситьтоваришити вірне і властиве самозречення себе і світа. Мусить бути також воно утримуване підчас несення хреста; хоча світ в Тисячолітті буде вивчати, практикувати і голосити Слово, виявляти самоаналіз, чуйність і молитву (лише в легших умовах Святої Дороги), ми мусимо чинити ті речі серед і не дивлячись на досвідчення, котрі нас випробовують »(перерахованих вище), які становлять несення хреста на нашій вузькій стежці. Якщо будемо в тому вірні, наша теперішність буде роз’яснена Божою ласкою, наша майбутність буде так ясна, як Його Обітниці для нас.

Отже ідімо до переду „вслід за Ісусом”, в само зреченні, підійманні хреста і наслідуванні Його, підтримувані Божою ласкою, поміччю Ісуса і уділом в Дусі Святому!

ТП ’95, 2-7