Велика Громада

 ВЕЛИКА ГРОМАДА

(63) Всі ті, які посвятилися після 1914 року, але перед осінню 1954 року (Е 10, 114; ТР ’59, стор. 172–178), під впливом властивого освічення теж повинні визнати себе за антитипічних левитів Молодих Гідних і як такі знову посвятитися. (Ті, які посвячуються від осені 1954 року є Посвяченими Табірниками Епіфанії — а також «ТИМИ, ЯКІ ПОСВЯЧУЮТЬСЯ МІЖ ВІ­КАМИ», Z 5761 — вони не є антитипічними левитами, але антитипічними Ізраїльтянами. Ті повинні теж визнати себе як таких і знову посвятитися). Це повторне посвячення в дійсності є відновленням оригінальної угоди посвячення до виконування Божої волі в усіх справах так, як Він їх об’являє. Хоча визнання цього і відновлення посвячення — як антитипічних левитів — є дуже важливим, то тут потрібно також згадати, що численні члени Великої Громади, які розвивались, померли, не роз­пізнавши себе як таких і не відновили свого посвячення — як антитипічних левитів. Однак, це не означає, що вони всі померли другою смертю. Багато з них, наприклад, ті в Вавилоні, які не очистилися від блуду в цьому житті до такої міри, щоб прийняти властиву в їх часах Правду, однак отри­мали небесну нагороду як члени Великої Громади. Але ніхто не матиме участі в цій нагороді, якщо в цьому житті доста­тньо не очиститься в своєму характері від гріха, самолюбства і світовості(Е 4, 146, 147). (в) Обрізані чужоземці (вірші 48 і 49; гебр. гер, а не бен нехар) зображують тих, які, не зважаючи на посвячення і освічення Духом, несплоджені від Духа і тому є чужими по відношенню до високого поклику. В цьому показані Молоді Гідні. По­дробиці в ТР ’48, стор. 10, абз. 5.

ДОСЛІДЖЕННЯ Малахії 3:1–3

(64) Мал. 3:1–3 описує Мале Стадо й Велику Громаду, їх випробування, очищення та удосконалення характеру. Вірші 1 і 2, без сумніву, відносяться особливо до часу другого приходу Ісуса, «Ангола заповіту». «День Його прибуття» — це період Парусії (жаття), а день, «коли Він з’явиться» — це період Епіфанії або Апокаліпсису.

(65) Перш за все, з приводу переважання великих блудів шести великих пере­сівань [ТР ’63, стор. 44], ці два періоди є часами випробування і очищення (поліру­вання) антитипічних левитів і, коли в пе­ріоді Парусії (жаття) питанням було: хто зможе «витерпіти» цю пробу, то в періоді Епіфанії питанням було: хто «встоїть». Ісус через Своє Слово і провидіння відділяв в розумі Божого народу Правду (срібло) від шлаку (блуду), а також очищував його ха­рактерні риси і характери від гріхів і блудів. Тут визначені два класи, які були очищувані — Мале Стадо (золото) і Велика Громада (срібло) — Ним, Великим Очищу­вачем (див. Вериянський Коментар, стор. 214; ТР ’69, стор. 41). Після цього вони мо­жуть виконувати очищаючу послугу — «для Господа жертву приносити в Правді» (Мал. 3:3).

СРІБНИЙ ПОСУД З 2 Тим. 2:20

(66) Ще одним подібним текстом, який за­слуговує на увагу і частково відноситься до Великої Громади, є 2 Тим. 2:20 — «А в ве­ликому домі [великий дім типічного перво­священика Аарона (Лев. 16:6; Чис. 17:2, 3; 3:6–9, 17–20) — складався з Його синів і трьох типічних класів левитів — Кегатитів, Мераритів і Ґершонітів (Чис. 3:17); і відповідно у великому домі Ісуса, нашого Великого Первосвященика, знахо­дяться чотири антитипічні класи, які їм відповідають] знаходиться посуд не тільки золотий та срібний [він послідовно пред­ставляє Мале Стадо і Велику Громаду, двавибрані небесні класи невидимої фази Ти­сячолітнього Царства. Порівняй з Мал. 3:3; Подивись також Коментар на тему Мал. 3:3 і 2 Тим. 2:20], але й дерев’яний та гли­няний [який відповідно представляє Старо­житніх Гідних і Молодих Гідних, два ви­брані класи на рівні земної видимої фази Тисячолітнього Царства], і [додатково до цих чотирьох вибраних класів будуть та­кож] одні посудини [з-поміж людства] на честь [це будуть післятисячолітні спасенні квазі-вибрані, лояльні євреї, які вірять в угоду і чинять справедливість, а також квазі-вибрані з-поміж поган та євреїв, вірних пробно виправданих віруючих хрис­тиян з часів передтисячолітнього посеред­ницького Царства — «сини» реституції — Іс. 60: 4], а другі на нечесть [ або на меншу честь, дивись Z 1872, абз. 5; 5493, абз. 6; 5759, абз. 1 — спасені невибрані реституціоністи — реституційні «дочки»]». Ось так тут представлена Велика Громада як дру­горядний духовий клас, який є окремим і відрізняється від реституційного класу.

1 Кор. 3:11–15, А ТАКОЖ СПОРІДНЕНІ УРИВКИ

(67) 1 Кор. 3:11–15 подібно свідчить про Велику Громаду і вказує, що вона є духо­вим класом, а не земним класом. Єдиним правдивим фундаментом є Христос, на якому посвячені можуть будувати структу­ру віри і характеру (вірш 11). Однак існує два класи посвячених сплоджених з духа осіб, які впродовж Віку Євангелії будували на Христі, єдиному правдивому фундамен­ті. Перший клас, Мале Стадо, будував із золота, срібла й дорогоцінного каміння Бо­жої Правди і відповідного характеру, але другий, Велика Громада, будував менше чи більше з дерева, сіна й соломи і люд­ської традиції і відповідного несталого ха­рактеру (дивись Коментар). Бог з цією ме­тою передбачив образний вогонь, тяжкі досвідчення, щоб в ньому знищити ті легкозаймисті образові матеріали, щоб той клас міг бути відшліфованим і очищеним (Мал. 3:2, 3). Всі, хто властиво піддається в цих досвідченнях і не грішить «гріхом на смерть» (1 Ів. 5:16), — друга смерть, — бу­дуть остаточно новими створіннями («дух» — 1 Кор. 5:5) «спасеться, але так, як через вогонь» (вірш 15).

(68) Різниця між цими двома духовими вибраними класами — Малим Стадом і Ве­ликою Громадою — ясно показана в інших текстах Святого Письма. Члени Малого Стада зберегли свої шати «чистими від сві­ту», «без плями чи вади, чи чогось тако­го» (Як. 1:27; Еф. 5:27), але члени Великої Громади допустили до того, щоб їхні одежі стали заплямовані і менше чи більше занечищені, настільки, що мусили «прати свої шати і вибілити їх в крові Агнця» (Об. 7:14). Вони по причині страху в меншій або біль­шій мірі занедбали вірне посвячення своєї людської природи. І таким чином певною мірою знаходилися в неволі. Але ті, які знаходилися в Правді, відповідно менше підлягали цій неволі. Прискіпливо зауваж­мо, що жоден з членів Великої Громади «не є з тих, які зберігаються для загибелі». Наш Господь остаточно, застосувавши ви­купну заслугу, спас і вивищив їх (Євр. 2:14, 15; 10:39). Апостол Юда говорить про них (вірш 23): «а до інших будьте милосердні зо страхом, і ненавидьте навіть одежу, опо­ганену від тіла!».

ДВА ВИДИ БУДІВНИЧИХ

(69) Дещо подібний образ, що стосується різниць між Малим Стадом і Великою Гро­мадою, є поданий у Мат. 7:24–27. Розумний чоловік, який будував на камені, зобра­жує Мале Стадо, а необачний чоловік, який будував на піску, зображує клас Великої Громади. Фундамент обох класів був ви­ пробуваний відповідною Правдою (зливою), мішаниною Правди з блудом (повінню) і духовною боротьбою (бурею). Фундамент членів Малого Стада, Христос як скеля, стоїть не зважаючи на все, що їх зустрічає і також стоять їх образові доми. Але фун­дамент членів Великої Громади, Христос як пісок, підмивається і їх образові доми падають, хоча в кінцевому результаті вони є збережені (дивись ТР ’67, стор. 77).

АНТИТИПІЧНА ПРОКАЗА

(70) Члени Великої Громади в своєму очи­щеному стані і в своєму очищенні є пред­ставлені в тих, які мали часткову прока­зу і були від неї очищені (Лев. 13 і 14). Проказа, що покриває все тіло є типом Адамової нечистоти. Проказа у вигляді пухлини (наросту) зображує гріх членів Великої Громади (Лев. 13:10); у вигляді чиряка — їх самолюбство (вірші 18–23); проказа у вигляді опіку зображує їхню світовість (вірші 24–28); проказа на їх голові зображує блуд в науці і розпорядженнях (вірші 29–44); проказа на їхньому одязі зо­бражує їхню нечистоту в урядових повноваженнях (вірші 47–59); а проказа в їхніх домах — це сектантство, їхня пристрасна підтримка хапаючих владу і пануючих вождів (Лев. 14:33–48; 1 Кор. 1:12–16; 3:3–8).

(71) Лев. 13 і 14 також подає сим­птоми, на підставі яких перевіряючий свя­щеник вирішував, чи це дійсно була про­каза, рецепти, очищення від неї і вказівки, які показували, коли прокажений був очи­щений. Вони є типом критеріїв, на підставі яких наш Господь Ісус як Первосвященик, діючий через тих, які були Його спеціаль­ним оком, рукою та устами, а також через локальні збори (наприклад 1 Кор. 5), ви­значав, що з’являлася нечистота Великої Громади, подавав рецепти для очищення від неї і критерії, на підставі яких можна було визначити стан очищення. Всі утратники корон в цьому житті мусили бути достатньо очищеними від гріха і перемогти гріх, самолюбство і світовість, бо в против­ному разі не могли б належати до Великої Громади, але як особи сплоджені від Духа пішли б на другу смерть. Однак, на протязі Віку Євангелії багато утратників корон по­мерло у вавилонських блудах, а більшість утратників корон померла в левитських групах, не отримавши Правди Епіфанії (див. Е 4, 146 і 147; ТР ’38, стор. 24).

НАРІКАННЯ МАРІАМ НА МОЙСЕЯ

(72) Іншим образом, який показує Велику Громаду, є опис про Маріам та Аарона (Чис. 12:1–15; Z 5308; ТР ’50, стор. 18), їх нарікання на Мойсея по причині його жінки кушитянки, Ціппори, їх претензії до наближеної рівності з ним в речництві для Бога, виниклу проказу Маріам, відіслання її поза табір і повернення після семи днів, і оголошення, що є чистою. Мойсей є типом Христа, Аарон — певних членів Малого Стада, які помірковано виступили в даній справі проти Бога, а Маріам, яка таким чи­ном більшою мірою згрішила проти Бога, є типом певних вождів Великої Громади, які стали нечистими, але остаточно очисти­лися (ТР ’50, стор. 18). Очищення антитипічної Маріам є дуже добре описане в Р ’51, 124, 125, отож повністю цей опис подаємо нижче (знаходиться він в абзацах 73–78):

(73) Щоб краще зрозуміти цю справу, ми цитуємо з Чис. 12:15 і ТР ’52, ¹ 140, стор. 7, абз. 62: « „а народ не рушив, аж до повернення Маріам [дослівно, збирання]”. Ми вже довідалися з мандрівок Ізраїлю, що подорож Ізраїлю по пустині зображує но­вий склад досвідчень, які відносяться до зростання в ласці, знанні і службі. Тому думка, яка стосується стояння антитипічного Ізраїлю аж до збирання Маріам знову до табору, імовірно є такою: Чистий народ Божий в Епіфанії не буде мати нової серії досвідчень, які торкаються зростання в ласці, знанні і службі і пов’я­зані з іншою формою праці, ніж та, яка відноситься до способу діяльності з козлом Азазеля, аж ця праця буде закінчена і Ве­лика Громада займе своє властиве місце і виконає працю між Божим народом, бо Маріам приєднуючись до народу в подо­рожуванні, є типом Великої Громади, осо­бливо в [певних] її вождях, які виконують чисту працю, котра буде їхньою працею після їхнього очищення, це є будування Епіфанічного табору, по-перше з віруючих номінальної церкви [перед (Е 10, 672) і] після знищення номінальної церкви, і по-друге з тілесних Ізраїльтян після того, як вони побачать Того, Кого прокололи і з тієї причини заплачуть (Зах. 12:10). Дослівний переклад, зібрана, замість повернеться не можемо упустити, бо він насуває думку, що антитипічна Маріам не є однією особою, але групою осіб, частиною Великої Грома­ди. Ми не вживаємо слово зібрана до однієї особи бо воно відповідає групі».

(74) Ми також повинні зберегти в розу­мі те, що є представлене далі, «що подорож відбувалася до Парану, що […] зображує Царство (Чис. 10:12; ТР ’61, стор. 93). Отож в антитипі Маріам візьме участь в антитипічній подорожі, задіяна, між інши­ми справами, в своїй праці збирання віру­ючих поган і євреїв до епіфанічного табору, в праці, яка становитиме заключну части­ну подорожі, якає кінцевим етапом зрос­тання в ласці, знанні і службі Віку Єван­гелії».

(75) Потрібно також «зауважити, що розташування табору там, де мав місце епізод з Чис. 12, відбулося в Гацероті. Слово Гацерот означає села і зображує окремі та об’єднані секти (Чис. 11:35; ТР’59, стор. 12, абз. 57). Напевно епіфанічні досвідчення з антитипічною Маріам були пов’язані з випробуваннями, що стосува­лися сектантства, бо вожді [злих] левитів утворили численні епіфанічні секти. А се­ред них і з їхнього боку ми були досвідчувані спеціальними епіфанічними випробо­вуваннями […]. Але суворість цих випро­бувань зменшиться в майбутньому, вони полегшаться після очищення антитипічної Маріам, але, як очищення і таборування в Гацероті тривало впродовж певного часу, так вони будуть тривати, але принаймі в більш лагідній формі, аніж тепер, бо очи­щенні левити будуть звичайно менш сек­тантськими, ніж є сьогодні. Цей тип пере­бування їх впродовж певного часу в Гацероті після повернення Маріам до табору доводить; що, в загальному, поділи Великої Громади, які формуються під час нечис­тоти антитипічної Маріам, залишаться та­кими і після її очищення, тому що кожна група без сумніву буде виконувати свою спеціальну працю після очищення, але перед опущенням цього світу, бо початок праці очищення буде тоді, коли вони бу­дуть в антитипічному Гацероті».

(76) Як процитовано вище: «антитипічна Маріам не є однією особою, але групою осіб». Будучи групою осіб, можливим є для частини цієї групи, «особливо в її вождях», а саме Добрих Левитах, бути першими з антитипічних зібраних, коли інші надалі залишаються в нечистому стані. Наскільки це стосується очищеної частини цього кла­су, то вона є готова розпочати свою по­дорож до антитипічного Парану, Царства, «яке є кінцевим етапом зростання в ласці, знанні і службі Віку Євангелії», що між іншими справами охоплює «збирання ві­руючих поган і євреїв до епіфанічного табору». Отже «чистий Господній народ в Епіфанії» входить «в нову серію досвідчень, щоб зростати в ласці, знанні і службі, по­в’язані з іншою формою праці, ніж та, яка відноситься до способу діяльності з козлом Азазеля», бо ця праця вже закінчена (Е 10, 509). «Початок праці очищення» настає, «коли вони знаходяться в антитипічному Гацероті».

(77) Як сказано в Р ’51, 75 застосування 1 Тому розповсюджувачами і доброволь­цями, хоч було заповідане раніше (ТР ’69, стор. 79 кол. 2; Е 7, 494), вперше було впро­ваджене в 1950 р, (Р ’50, 7). А це було по­чатком праці, яка поступово зростала, Від часу смерті Посланника Епіфанії розпочав­ся новий період проголошення послання Об. 19:5–9, «бо весілля Агнця настало» і «запа­нував Господь, наш Бог Вседержитель». Це діялося в гармонії з Господніми науками, даними нам через Його Посланника Епіфанії […]. Сподіваємося, що тепер ця праця буде просуватися вперед з набагато біль­шим запалом. Тішимося перспективою, що завдяки цьому ми входимо в нову серію досвідчень з метою «зростання в ласці, знанні і службі», бо це означає, що ми, власне, подорожуємо до антитипічного Па­рану, Царства. Як прекрасною є думка, що близько Царство!

(78) Звертаємося до решти членів цієї групи антитипічної Маріам, щоб очисти­лася від свого зла в доктрині і практиці, щоб звернулася до Правди Парусії, щоб визнала виконання правд, провіщених бра­том Расселом, в Епіфанії і щоб проголо­шувала послання 1 Тому і т.д. в своїй чис­тоті. Тужитимемо до того часу, аж вони також будуть зібрані. Ми не сподіваємося, що 60 груп мали походити з-поміж Добрих Левитів, бо як стверджувалося вище, «в загальному поділи Великої Громади, які фор­муються під час нечистоти антитипічної Маріам залишаться такими і після її очи­щення, тому що кожна група, без сумніву, буде виконувати свою спеціальну працю після очищення, але перед опущенням цьо­го світу». Усі втішимося, коли теперішнє відчуження, яке панує між Господнім на­родом, буде поглинуте миром і примирен­ням (Р ’43, стор. 12, кол. 2, абз. 1)! Оце все щодо опису в Р ’51, 124 і 125.

(79) ТР ’66, стор. 79 і ’79, стор. 64 покликаєтся на малого антитипічного Хірама (1 Цар. 5; 2 Хр. 2; ТР ’56, ¹ 164), антитипічного Азарія, першого князя антитипічного Соломона (ТР ’76, стор. 9–11), антитипічнго Баана (Езд. 2:2; Е 10, 213), антитипічного Пура (Суд. 7:19, Е 5, 56, 57; Е 10, 585). Там було показано, як факти доводять, що брат Р.Ґ. Джолі, останній із пілігримів брата Рассела, котрий виконував дуже значну і активну службу, будучи та­кож впродовж багатьох років спеціальним помічником брата Джонсона (Р ’42, 14 і 15), був тим, який таким чином був вказаний у Святому Письмі. А тому він є ясно по­казаний як останній генеральний вчитель Великої Громади, а також як останній член Великої Громади, який мав закінчити свій біг, власне, так як брат Джонсон, який був останнім зірковим членом і також останнім членом Малого Стада, що залишив землю (Е 10, 142). В будь-якому випадку він був значно вжитим генеральним вчителем — так щоб це було ясним в розумах Його народу освіченого Епіфанією — тоді, коли остання особа з цього класу закінчила свій біг, а це не мало б місця, якби хтось не­знаний був останнім членом. Тому, колиосвічений Епіфанією Божий народ довідав­ся, що брат Джолі 14 лютого 1979 року за­кінчив свій земний біг, то всюди для нього було очевидним, що це закінчив свій біг останній член Великої Громади.

(80) Тому для них стало також прин­ципово очевидним, що 14 лютого 1979 р. останній з Великої Громади закінчив антитипічну подорож, включаючи участь в праці збирання віруючих поган і євреїв до епіфанічного табору, служби виконаної як частини остаточного зростання в ласці, знанні і службі Віку Євангелії. Решта Бо­жого народу продовжували і продовжують антитипічну подорож до Парану, в цю са­му «нову серію досвідчень, які стосуються зростання в ласці, знанні і службі, пов’я­заних з іншою формою праці», котра в 1950 р. розпочалася спеціальним наголо­шенням на посланні 1 Тому, — Христос як Спаситель і Цар, — розпочинаючи в на­шій публічній праці «новий період прого­лошення послання з Об. 19:5–9». Це про­голошення тепер набуло нового, додатко­вого сенсу виконання і значення від часу, коли останній із гостей, що беруть участь у весільній гостині, члени Великої Громади, приготувалися! Проголошуймо це, усвідо­млюючи, що антитипічний Паран, Царство, в цей момент є ближчим, ніж попередньо!

(81) До решти Божого народу в антитипічній подорожі особливо включені «по­свячені між віками» (Z 5761). Вони посі­дають освічення, запал серця і оживлення Святим Духом (але не Духом сплодження), так як це відбувалося із Старожитніми Гід­ними, з якими вони будуть злучені в по­середницькому Царстві (6 Том, стор. 162, 163). До них належать Молоді Гідні, про яких говорять численні тексти Святого Письма, пояснені в цьому розгляді. Перед закінченням загального запрошення до ви­сокого поклику в 1881 році Молоді Гідні не існували як особи класу, але від цієї дати як такі існують, а від осені 1914 року стали дуже визначними, як окремий і відмінний клас. Після загального поклику, який за­кінчився в 1881 році посвячувалося біль­ше осіб, ніж могло бути пробно визначених вакантних корон. Господь тримав цих по­свячених в резерві і декому з них призна­чав звільнені корони, але кількість звіль­нюваних корон ставала щораз меншою, аж повністю зникла в 1914 році, коли остан­ні члени Малого Стада ввійшли під дію поклику (див. ТР ¹ 264/265). Після 1914 року з’явилося набагато більше посвяче­них, а тим самим на багато більше Молодих Гідних. Вони показані в: 6 Томі, стор. 162, 163; Z 4836, абз. 3–6, 10, 11; 5761, кол. 2, абз. 1, 2; Книга Питань (пол.), стор. 431– 434, 436, 438, 439, 445. Цей клас теж бере участь в антитипічній подорожі і буде її продовжувати ще певну кількість років.

(82) Іншим класом посвячених, які бе­руть участь в цій антитипічній подорожі з рештою Божого народу, є Посвячені Табір­ники Епіфанії. Цей клас найвищий з-поміж класу квазі-вибраних (подробиці знахо­дяться в ТР ’78, стор. 91), з-поміж тих, які осінню 1954 посвятилися після закриття поклику до класу Молодих Гідних (Е 10, 114; Е 11, 473; ТР ’59, стор. 175–179). Їх ста­новище знаходиться в епіфанічному таборі окремо від подвір’я. Нетинеї, які помагали левитам в їх службі у справах святині, є їх типом (Езд. 8:20; Неем. 10:29; ТР ’72, стор. 32–38; ’79, стор. 26, абз. 38; Р ’72, 12–15, 75; ’73, 29). Багато з Посвячених Табірників Епіфанії як особи, закінчать свою антитипічну подорож перед початком посеред­ницького Царства. Інші очевидно пережи­вуть час утиску, увійдуть в посередницьке Царство і як клас закінчать антитипічну подорож. Ми молимося, щоб всі Молоді Гід­ні і Посвячені Табірники Епіфанії, а також решта з дорогого Божого народу не зійшли на бічну стежку, але щоб були пильними в цій антитипічній подорожі — в проголо­шенні Христа як Спасителя і Царя, і про Царство, що наближається (Ів. 18:37), а та­кож у пов’язаному з цим зростанні в знанні і ласці (2  Пет 1:5–11; 3:18)!

ОЧИЩЕННЯ МАТЕРІ ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ ДОЧКИ

(83) «В Лев. 12 очищення матері після народження сина впродовж сорока днів зо­бражує очищення Правди, яка розвивала Мале Стадо та її слуг протягом сорока ро­ків Парусії [тобто Парусії в її обмеженому значенні, періоду жаття, 1874–1914 рр.], тоді як очищення матері після народжен­ня дочки зображує очищення Правди, яка розвиває Велику Громаду, і її слуг про­тягом вісімдесяти років Парусії та Епіфанії разом [тобто під час об’єднаних періодів Парусії та Епіфанії в їх вузькому значен­ні]» (ТР ’76, стор. 70, абз. 7). Брат Джонсон в Е 4, 99 подає наступні додаткові деталі на тему антитипічних 80 днів: «Розуміємо, що 80 днів, які тривали протягом періоду, ви­значеного для очищення матері після на­родження дочки, зображує об’єднані пе­ріоди Парусії та Епіфанії (1874–1914 плюс 1914–1954 рр.). Очищення матері протягом цих 80 днів є типом двох речей: (1) очи­щення Правди (в її застосуванні до Вели­кої Громади і т.д.) від усіляких прив’язаних до неї блудів і (2) очищення вірних, а та­кож менш вірних слуг Правди від таких занечищень, які зробили б їх нездатни­ми зайняти свої місця у Віці Тисячоліття, а також виконати засвідчуючу спеціальну службу з жовтня 1954 року».

(84) Таким чином це є іншим образом, який показує очищення Великої Громади, включаючи певне очищення від блуду. То­му спеціальна засвідчуюча служба Великої Громади в її очищених членах, виконувана від 20 вересня 1954 р. (Р ’56, 91) засвід­чила про їх відповідне очищення, яке вже відбулося до цього часу. Ця засвідчуюча служба складається з побудови епіфанічного табору, як відмінного від епіфанічного подвір’я, з євреїв і поган. Молоді Гідні (ТР ’54, ¹ 156 — Засвідчуюча Служба Великої Громади, передостанній абзац), Посвячені Табірники Епіфанії та інші допомагають Великій Громаді в цій праці. Ця праця, як засвідчуюча жертва Великої Громади, за­кінчилася в лютому 1979 р., коли помер останній член Великої Громади. Але праця будівництва епіфанічного табору з євреїв і поган не слабшає і буде тривати, доки не розпочнеться посередницьке Царство. Во­на складається з радісного послання про Христа як Спасителя і Царя і про Його близьке Царство, що в основному є послан­ням 1 Тому. Коли Господь дає нам можли­вості, а світові умови на це дозволяють, то єднаймося всі у вірному оповіщенні цього, відповідно до наших здібностей і можли­востей!

БРАТИ ЙОСИПА

(85) В Бут. 37 і далі читаємо про синів Якова від Лії та двох служниць — Зілпи і Білги. В найменшому застосуванні ці сини зображують різні групи левитів Великої Громади, які були під злим проводом. В цій обстановці їхня заздрість і погане відно­шення до Йосипа, улюбленця їхнього бать­ка, є типом заздрості і поганого ставлення цих груп Великої Громади, особливо в їхніх вождях, до брата Джонсона. Веніамін є ти­пом добрих втратників корон. Інші в кінці-кінців визнали своє погане ставлення до Йосипа і запевнили, що він живий, що є типом визнання цими групами брата Джонсона, того, що він не був членом дру­гої смерті, як дехто доводив, і що йому як членові зірок і князеві (Об. 1:16, 20; Мих. 5:4) Бог дав високе і гідне місце в Церкві і в Божому плані. Це в деяких випадках має малі початки в цьому житті, але в основному виконається в умовах воскре­сіння (подробиці в Е 10, розд. 9). Тепер роз­глянемо деякі тексти Святого Письма, які мають зв’язок з Великою Громадою, в основному з точки зору їхнього заплутання в їх нечистому стані в сектантстві (1 Кор. 1:12–16; 3:1–6), світовості, самолюбстві, грі­ху і страху і т.д.

КНЯЗІ ВТРАТНИКИ КОРОН ВІКУ ЄВАНГЕЛІЇ

(86) Деякі визначні вожді в християнстві з дванадцяти рухів Малого Стада сектан­тським чином розвинули дванадцять вели­ких деномінацій християнства. Типом цих сектантських вождів є дванадцять князів дванадцяти поколінь Ізраїлю, представле­них в Чис. 1 і 7. В зв’язку з іншими мір­ куваннями цей факт, що кожен князь при­ носив на жертву за гріх козла одного з кіз, показує, що спочатку вони були членами Христового класу, але пізніше втратили свої корони. Всі вони принесли направля­ючі науки (миска), збиваючі науки (чаша) і вказівки у справедливості (ложка), пов’я­зані з їх деномінаційними науками. В ба­гатьох випадках ці науки були добрими. Багато цікавих подробиць на тему історії Церкви подано в ТР ’72, стор. 11.

ЦАР САУЛ І ЙОНАТАН

(87) Саул є типом втратників корон в но­мінальній церкві, особливо серед християн­ського кліру. Ці втратники корон, коли бу­ли вірними, мали властиву поставу (1 Сам. 10:22), але пізніше стали непослушними і були відкинені Богом (13:7–14; 15:1–32), як в типі, так і в антитипі переходили з по­ганого до гіршого (1 Сам. 28 і 31). Імовірно, що багато з цих втратників корон пішло на другу смерть. Подробиці в Е 13, розд. 3. Йонатан, син Саула, є типом більш по­ свячених, люблячих і оцінюючих Правду втратників корон в деномінаціях, які дуже любили брата Рассела і були люблені ним, що є очевидним з його висловів після їх образної смерті (1 Сам. 18:1; 2 Сам. 1:25; Е 9, 575; Е 14, 80, 81). Тому Йонатан є ти­ пом деяких найкращих осіб з-поміж Ве­ликої Громади.

БУДІВНИЧІ ВАВИЛОНСЬКОЇ БАШТИ

(88) Будівничі вавилонської башти (Бут. розд. 11) є також типом деяких вождів з-поміж втратників корон з періоду між жнивами. Ієрархія і клір в смирнському періоді розпочали будувати «католицизм» як релігійний уряд і твердиню (місто і баш­та з в. 4) з «ортодоксальною» правдою (цегла замість каміння в. 3) і з «ортодоксальними» розпорядженнями (а земляна смола за­мість вапна). Деякі з них очевидно не збе­регли рівня членства у Великій Громаді, а увійшли в стан другої смерті (Р ’44, 31).

АНТИТИПІЧНИЙ ІЛІЙ

(89) Ілій є типом вождів втратників корон в різних деномінаціях християнства, а та­кож вказує на інші аспекти. Ілій достатньо не протестував і не робив властивих дій проти аморальності своїх синів, проти роз­ трати жертв народу і т.д., що в антитипі зображує тих вождів втратників корон, які не були достатньо твердими відносно злих практик підлеглого їм кліру. З причини цієї діяльності, що приносила Богові шкоду, є заповіджений Божий суд в типі і антитипі (1 Сам. 2:30–36). Ці втратники корон прийняли його чином, гідним похвали (3:18), що зображує їх добру сторону ха­рактеру (див. Е 13, розд. 1). Численні несплоджені з духа посвячені особи поміж вождями християнства мають такий же вид характеру, що й вожді втратників корон, які мають зв’язок з обговорюваною тут справою і, імовірно, також типічно по­ казані в Ілії, в пізнішому періоді його життя і типічної смерті, що очевидно на­ стане в стані збройної битви Армагеддону (Е 13, 61).

АНТИТИПІЧНИЙ ЛОТ ТА ІСАВ

(90) Втратники корон, особливо ті серед них, які мають сектантські нахили і рвуть­ ся до влади, в типі показані також через Лота. Він перебував з Авраамом, який є типом Малого Стада. Між пастухами Авраама і Лота відбувалися часті бійки, які на Вік Євангелії є типом суперечок на тему Правди і її розпоряджень між вчителями Малого Стада і більше чи менше сектант­ськими і суперечливими вчителями Великої Громади (Бут. 13:5–9; ТР ’72, стор. 11, абз. 3 і 4; Р ’58, 69–72). Це призвело до їх поділу, внаслідок якого Лот для свого проживання і служби нерозсудливо вибрав сферу поблизу народів християнства, сфе­ру сектантства в найгіршому своєму на­прямку, мешканці якої практикували ве­лике зло (в. 13). В той час вожді Малого Стада навпаки і надалі поступали в сфері Правди і її Духа (Ханаан), де Бог через Своє Слово, Духа і провидіння був біля них і де знову запевнив їх про Свою сталу лас­ку (в. 14–17).

(91) Тип Лота теж вказує на певні ко­рисні риси, що стосуються Великої Гро­мади. Не зважаючи на свої недоліки, Лот був праведним чоловіком — «змученого по­водженням розпусних людей» (2 Пет 2: 7, 8) — протестував проти зла, зображую­чи в антитипі такі характерні риси в них. Пізніше він втік із Содому перед його знищенням, будучи, тим самим, типом тієї частини Великої Громади, яка залишила номінальну церкву перед початком часу великого утиску, періоду Апокаліпсису (Лук. 7:28–30; Е 7, 310). Потім Лот є типом певної частини Великої Громади в Прав­ді. Його прибуття до Цоару є типом тих втратників корон, які прийшли до сфери сектантства в Малому Вавилоні. Його кро­возмішання, зроблене в нетверезому стані з дочками і народження ними дітей, є ти­пом членів Великої Громади, які злучу-валися з тими, які вперто вважали, що пі­сля 1914 року двері до високого поклику, є надалі відкритими, народжуючи тим самим антитипічних Амонітян та Моавітян, які через вперте стверджування, що ще про­довжується високий поклик втратили всі передреституційні Божі ласки і воскрес­нуть з гробів разом з реституціоністами (Р ’59, 84, 85; ’69, 26–28).

(92) Додатково до інших антитипів, Ве­лику Громаду зображує Ісав (ТР ’48, 58). Він розвинув світський характер на відміну від Якова, який розвинув характер розу­мової духовності (Бут. 25:27; Р ’61, 40). Багато з-поміж Великої Громади, особливо злі вожді, стали більше чи менше призе­мленими, (Як. 4:4) як Ісав, в той час, як Мале Стадо було одуховлене як Яків. Чле­ни Великої Громади представлені як ті, що мають двоєдушний розум, як непостійні (Як. 1:8). Ісав, внаслідок свого матеріаліс­тичного, світського характеру, властиво не оцінив свого права первородства і пов’я­заних з ним благословенств Угоди. Тому оцінив їх як такі, що мають малу вартість і продав їх (в. 28-34; Євр. 12:16, 17). Чи­сленні члени Великої Громади поступи­ли подібно із своїм правом первородства (Р ’61, 41).

НЕДОЗРІЛА ПШЕНИЦЯ В ЧАСІ ЖНИВА

(93) В притчі про сіяча і насіння (Мат. 13: 1-23; Лук. 8:5-15) є визначено, що ґрунт, порослий терном, зображує тих, які дозво­ляють, щоб турботи цього світу, оманливі багатства, задоволення цього життя і т.д. «заглушили слово», і таким чином не мог­ли принести плодів досконалості. Численні члени Великої Громади є слухачами тер­нистого підґрунтя, які дозволяють само­любним і світовим справам заглушити отримане в певній мірі духовне принесення плодів (Е 16, 52).

(94) Велика Громада часом є показана в пшениці, а часом у ячмені. Члени цього класу не є куколем, тому що є посвяченими особами, учнями Христа. Мале Стадо, як дозріла пшениця під час жнив, легко від­окремлене від полови, але так не відбу­вається з членами Великої Громади, які більше тягнуться до речей цього світу. Як недозріла пшениця під час жнив (1 Том, стор. 241) вони мусили пройти крізь додат­кові досвідчення молотіння в часі утиску, щоб підготувати їх до клуні, Царства. До членів Великої Громади відноситься сказа­ний ними вираз: «Минули жнива, покінчи-лося літо, а ми не спасені» (Єр. 8:20).

 ЯЧМІННІ ЖНИВА

(95) З іншої точки зору Велика Громада зображена в ячмені, на відміну від Малого Стада, яке показане в пшениці. Жнива яч­меню в Святій Землі випереджали жнива пшениці і це є типом тієї частини жнив, яка надбає тих, які стають втратниками корон. Притча про динарій показує, що більшість із них, покликана від першої го­дини до одинадцятої, стала втратниками корон, в той час як більшість із покликаних після одинадцятої години аж до закінчення дня зберегла свої корони (Мат. 19:30; 20:1– 16 ; ТР ’63, стор. 46, абз. 7). Ці два періоди жнива, а також їх зібраний врожай від­повідно показані в типі через час жнив яч­мінних і жнив пшеничних разом з їх вро­жаями. (ТР ’70, стор. 31, абз. 6). З вище поданої причини ми віримо, що образна пшениця і ячмінь — Мале Стадо і Велика Громада — вже зібрані. А також образне жито, або пшениця — Старожитні Гідні (Е 12, 493) — була зібрана пе­ред Віком Євангелії (Лук. 16:16). Але інші зерна або насіння, які росли в Святій Землі і вживалися для випічки хліба, такі як біб, сочевиця і просо (Єз. 4:9) можуть бути ви­користані для ілюстрації Молодих Гідних, Посвячених Табірників Епіфанії та решту з класу квазі-вибраних. Ці класи і нада­лі підлягають процесам жнива як передтисячолітнє насіння Авраамове.

ІСААК ТА АВІМЕЛЕХ

(96) Ісаак є типом Ісуса, а филистимський цар Авімелех є типом сектантських вождів втратників корон Віку Євангелії (Бут. 26:1–33). Сварки між пастухами Ісаака і пастухами Авімелеха (так як це робили пастухи Авраама і Лота), є типом супере­чок між вчителями Малого Стада і сектантськими вчителями Віку Євангелії, яки­ ми в основному були члени Великої Громади, які розвивались. Результатом цих суперечок був перехід рухів Малого Ста­да до сектантства. Антитипічних пастухів Ісаака у Віці Євангелії між жнивами, в за­гальному, попрошено залишити пасовиська для антипічни филистимських пастухів. Обговорювані суперечки особливо викли­кані вчителями Малого Стада, які предста­вляли і пояснювали свої прогресивні, жит­тєдайні повірені правди («криниця живої води», в. 19). В цих суперечках сектантські вожді проявили багато сварки (Есек) і во­рожнечі (Ситна), в результаті яких вони перемагали, а вожді Малого Стада змушені були втікати (вірші 20–21; подробиці в ТР ’72, стор. 11, абз. 3 і 4; Р ’61, 52–55).

ДОСЛІДЖЕННЯ Єз. 44:1–14

(97) Брама з Єз. 44:1, 2 (сказано, що була замкненою) зображує оживлене виправ­дання, яке отримували лише ті, які мали бути сплоджені з Духа, тобто члени Малого Стада і Великої Громади. Вічне замкнення брами зображає закінчення сплодження з Духа для високого поклику. Єзекіїл, так як Іван в Об’явленні, зображує Господній на­род, Церкву, в часі виконання символізо­ваних тут подій. Незадовго потім Єзекіїл останній раз був приведений до тієї брами чоловіком з мірничою палицею (Єз. 40:3), і були йому показані речі, які відносилися до левитів, пов’язані з їх злом, з їх відді­ленням від священиків і їх служби (Єз. 44: 4–14). Це символізує, що після закінчен­ня сплодження з Духа осінню 1914 року (численні докази Святого Письма, розуму і фактів знаходяться в ТР ¹ 264/265) і пі­сля того, як Господньому народові через пастора Рассела був даний останній погляд на тему оживленого виправдання (6 Том, передмова, стор. VII, VIII), наступні прав­ди, представлені їм, відносилися до Вели­кої Громади як левитів, що служили, не так як Мале Стадо, Богові і жертовнику (Єз. 44:15, 16), а народу (вірші 10–14).

АНТИТИПІЧНІ РОЗВІДНИКИ

(98) Дванадцять розвідників є типом вож­дів у Церкві, особливо «книжників» (Мат. 13:52) серед них, які за наказом Ісуса в періоді жнива досліджували сферу Прав­ди і її Духа, подаючи час від часу в своїх книжках результати цих досліджень. Звіти усіх розвідників були згідними між собою (Чис. 13:27–30) аж до моменту, коли антитипічний Калев, Мале Стадо, заохочу­ вав народ до негайного посвячення і швид­кого його здійснення. Натомість, десять груп розвідників подали рапорт, який фальшиво представляв сферу Правди і її Духа, перебільшуючи силу духовних воро­гів і труднощі в подоланні їх (вірші 31–33), а тим самим знеохочуючи народ до входу в ханаанську землю і прийняття христи­янської спадщини від ворогів, які її насе­ляли, таких, як гріх, блуд самолюбство і світовість в різних формах. За це вони втратили свої корони, доказом чого було вдарення їх карою блуду (ТР ’49, стор. 50, абз. 3). Десять розвідників, які подавали перебільшуючий, знеохочуючий звіт, зо­бражують втратників корон, членів Вели­кої Громади, з-поміж яких було багато бо­язливих, особливо щодо жертвенної смер­ті (Євр. 2:15). Члени Великої Громади, які і через страху не використали нагоди служби, є зображені також у рабі, який мав один талант, але зі страху закопав гроші свого господаря і був названий ним «лу­кавим і лінивим» (Мат. 25:14–30, Вериянський Коментар; Z 3871).

ПЕРВОРОДНИЙ ПОЛОНЕНОГО, ЯКИЙ БУВ В УВ’ЯЗНЕННІ

(99) Божий народ посилено свідчив, що антитипічні первородні Єгипту виступають спільно з первородними малої імперії сатани, малого антитипічного Єгипту, які посилено діючи з 1917 року серед наро­ду Правди, гнобили його щораз більше. До первородного полоненого малого Єгипту, Великої Громади, відноситься вираз: «Перворідний полоненого, що у в’язничному до­мі» (Вих. 12:29). Між іншими біблійними символами Велика Громада деінде пред­ставлена, які ті, хто перебуває в темряві. Це показує Пс. 107:10, 14, 16. А Пс. 79:11, правильно перекладений доктором Янгом,теж насуває цю саму думку: «Нехай перед лице Твоє дійде стогін в’язнів [Великої Гро­мади] […] залиш (а не «збережи» як подає польська і українська Біблія) на смерть приречених [клас другої смерті]». Пс. 102:21 в своїй другій частині подібно перекладе­ний: «розв’язав [відкрив з метою входу брамою смерті] на смерть прирокованих». Можна зауважити, що у віршах 21–23 мовиться про шість класів: про Велику Громаду («в’язні»), про клас другої смерті («на смерть прирокованих»), Мале Стадо («Сіон») про Старожитніх і Молодих Гід­них («Єрусалим») і про реституційний клас(«народи», «держави»). Тому вірш 21 дово­дить, що Велика Громада визначена тут як ув’язнені. Це поняття містить в собі також і текст до Євр. 2:15 — «хто все життя […] тримався в неволі» (Пс. 69:34).

(100) Тому під виразом «полонений, який був в ув’язненні» розуміємо Велику Громаду. Первородний полонений — це нове створіння вождів Великої Громади, які запровадили цей клас до блуду — ті фальшиві вчителі, пересівачі, типом яких є Авігу (Лев. 10:1, 2; Образний Намет, стор. 128 [пол. стор.], стор. 119 [пол. нов.], стор. 132 [укр.]; ТР ’77, стор. 72, За­уваження I), Аарон, який вдаряє скалу (Чис. 20:7–13), Ямврій (2 Тим. 3:1–9) і шостий муж із знаряддям розбивання (Єз. 9:6, 7; 1 Кор. 3:17; ТР ’47, стор. 9, 10).

«ГРІШНИЙ» З 1  Пет 4:18, І Т.Д.

(101) В загальному значенні все людство — це грішники, які, щоб увійти в спільноту з Богом, мусять зробити кроки покаяння, повірити в Ісуса як Спасителя і посвяти­тися Богові. Однак деякі тексти Святого Писання трактують членів Великої Гро­мади як грішників в особливому значенні, які грішать в період невірності проти своїх угод посвячення. Одним з цих текстів є 1  Пет 4:17, 18. Суд починається від дому Божого. Іншими словами судний день Цер­кви відбувається перед великим тисячо­літнім судним днем людства (2  Пет 3:8; Д.Ап. 17:31). В періоді Парусії (жаття) бу­ли випробовувані посвячені особи, щоб побачити, чи вони повністю втратять дух посвячення і підуть до класу другої смерті. В періоді Епіфанії, в спеціальному періоді судження «живих» — нових створінь і впа­вших ангелів (2 Тим. 4:1; ТР ’73, стор. 29, абз. 2 і стор. 32, кол. 2) — стояло питан­ня, чи залишаються члени Малого Стада в Малому Стаді, чи ні (Мал. 3:2). Відповідно до цього судом Віку Євангелії (1  Пет 4:17, 18) були суджені «праведні» — Мале Ста­до, «грішники» — Велика Громада і «без­божні» — учасники другої смерті. «Гріш­ники» і «несправедливі» з Пс. 1:1 мають таке ж значення. Подібно і «грішник» з Як. 5:19, 20, який був у Правді, але заблукав — це члени Великої Громади. Вони були тими, які потребували спасіння своїх душ від смерті — другої смерті (ТР ’73, стор. 108, абз. 75).

РАХАВ

(102) Рахав, яка сховала розвідників (Єг. 2; Євр. 11:31), є типом тої частини Великої Громади, кожен член якої до кінця свого земного бігу залишався в антитипічному Єрихоні (номінальні Церкви). Вивішення нею червоного шнура показує велику віру цих утратників корон в викупну жертву Ісуса. Дарування для Рахав життя, коли впав Єрихон (Єг. 6), є типом того, як певні виправдані і посвячені особи будуть збе­режені, коли Вавилон впаде. Коли це від­будеться, антитипічна Рахав очевидно буде складатися не з нових створінь, як це бу­ло спочатку, але з «тих посвячених між віками», з тих, які отримають певну мі­ру освітлення, а також розігріття серця і оживлення через Святого Духа (так як це отримували Старожитні Гідні), хоча не сплодження з Духа, які ще будуть перебу­вати в антитипічному Єрихоні, номінальній Церкві, коли його символічні мури оста­точно впадуть. Це будуть ті, які матимуть велику віру у викупну жертву Ісуса і по­сядуть характери і певні характерні риси, подібні до нових створінь, які перед тим посідала антитипічна Рахав.

НЕРОЗУМНІ ДІВИ

(103) Споріднений образ, який показує де­яких членів Великої Громади як Нерозум­них Дів, що були в блуді, знаходиться в притчі про дів (Мат. 25:1–13). Біблійні фак­ти і символи, а також виконання цієї прит­чі доводить, що нерозумні діви зображують християн — частину класу Великої Гро­мади. Діва, залежно від того, чи вона мудра чи нерозумна, є чистою дівою і тому в біб­лійних символах застосовується для зо­браження посвячених людей (Пс. 45:15, 16; Об. 14:4; Пісн. 1:3; 6:8 порівняй з Об. 7:9; 2 Кор. 11:2). «Слово »діва« означає чиста, — так це представлено в притчі; як мудрі, так і нерозумні зображують святий народ» (3 Том, стор. 79). Напевно ті, які не є хрис­тиянами, не виходять в дусі своїх розумів, щоб зустріти Христа в Його Другому При­ході, як Це роблять нерозумні діви в сим­волічному значенні.

(104) Слово «тоді», яким починається притча (Мат. 25:1), відноситься до часу і подій, описаних в Мат. 24:13–51 і доводить, що ця притча виконається «при закінченні цього часу». Із застосування Даниїлом ви­разу «закінчення цього часу» (в англ. пере­кладі «час кінця»), що розпочинається в період повернення Наполеона з Єгипту в 1799 р. (Дан. 11:29, 30, 40), ми розуміємо, що цей період розпочався в 1799 р. Рух, в якому християни в дусі своїх розумів йшли зустрічати Господа в Його Другому Приході, розпочався за часів Міллера і з різних точок зору триває аж досі. Мудрі діви зображують тих, які були повністю вірними, які розуміли Правду на часі і згід­но неї поводились, тоді як нерозумні діви зображують обтяжених християн, які не розуміли Правди на часі.

(105) Світильники зображують Біблію, яку мають обидва класи (Пс. 119:105). Оли­ва зображує Святого Духа зрозуміння (Пс. 23:5; 45:8; 133:2; Іс. 61:1; 11:2; Д.Ап. 10:38; 2 Кор. 1:21, 22). Посудини зображують здіб­ності розуму і серця (2 Кор. 4:6, 7), там де перебуває або не перебуває дух зрозуміння. Різниця між цими двома класами, яка спричинила, що один клас мудрий, а іншийнерозумний, не залежить від того, чи один мав Біблію (світильники), а другий ні (або обидва її мали). Але вона полягає в то­му, що один мав Святого Духа зрозуміння [оливу] в своїх здібностях розуму і серця, а другий його не мав. І ця різниця згід­на з фактом, що мудрі мали світло на часі з причини їх більшої міри вірності, тоді як для інших світло було закрите з огляду на недостатню вірність.

(106) Тоді, коли християни йшли на зу­стріч з Господом, їх кількість значно зро­сла починаючи 1829 року, Господь не прий­шов у 1844 р., як вони того сподівалися. Притча вказує, що Він барився зі Своїм приходом (в. 5). В результаті розчарування в 1844 р. ці християни втратили дещо заці­кавленості і запалу до справи другого при­ходу («задрімали всі і поснули»). Ми розу­міємо, що крик (в. 6): «Ось молодий, […]!» розпочався в квітні 1877 року, ця дата є якраз серединою між жовтнем 1799 року і жовтнем 1954 року (ТР ’34, стор. 59, абз. 3). Це було під час періоду (опівночі), в яко­му Його присутність була повсюдно погано зрозумілою щодо мети, часу і способу. З то­го часу і далі зростаюча кількість посвя­чених християн розпізнавала другу при­сутність Господа в міру того, як досліджу­вала послання «Ось молодий» і як воно ста­вало для них зрозумілим. І очевидно з того часу запроваджено багато досліджень Біб­лії, які призвели до усунення попередніх блудів на тему мети, часу і способу повер­нення нашого Господа («наготували свої світильники», в. 7).

(107) Згідно розповіді між дівами з’я­вилась різниця (в. 8 і 9). Ті, що не мали духу зрозуміння в своїх здібностях розуму і серця ствердили, що їх Біблії стають що­раз більше незрозумілими («бо наші сві­тильники ось гаснуть»), тоді як інші зна­ходили в своїх Бібліях щораз, більше світла. Ті, які не розуміли, прагнули, щоб Святий Дух зрозуміння був їм даний від тих других. Але цього не можна перека­зувати один одному. Він має бути здобу­тий, «куплений», набутий в досвідченнях святою, виконуваною із самозреченням службою і терпіннями на подобу Христа (в. 9). Якби мудрі змогли дати його їм, всупереч цій засади, то вчинили б погано і спричинили б зменшення свого запасу ду­ху зрозуміння до розмірів, які не дали б їм можливості посідати достатню кількість не­обхідну для отримання Господнього благо­словення в першому воскресінні і приві­леях Царства (в. 9), зображених у весіллі, в якому не можна було взяти участь без запалених світильників. Це показує, що безправдивого зрозуміння Біблії ніхто напри­кінці віку не зможе ввійти до Царства.

(108) На період Парусії, під час другого приходу Ісуса, вказує вираз в. 6: «Ось мо­лодий, […]!», тобто, — дивіться на Нього — визнайте Його за присутнього. На період Епіфанії вказує в. 10; «І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним; і замкнені двері були», Двері застосовані тут для зображення вхо­ду в терпіння з Христом в часі виконання праці жаття (Ів. 9:4). В такому значен­ні вони були замкнені на початку періоду Епіфанії. Коли розпочалася темна ніч (час утиску), то далі вже не було можливості входу в працю жаття або виконання її згід­но з Ів. 9:4. Дехто намагався виконувати її пізніше, але не змогли. Двері були замкнені (див. ТР ¹ 264/265). Протягом років Гос­подь через послання Правди Епіфанії го­ворив Нерозумним Дівам, що двері зам­кнені і що Він не визнає їх за Свою Невісту (ТР ’76, стор. 84, Зауваження IV).

ДОСЛІДЖЕННЯ Пісн. 5 і 6:1–8

(109) Дещо спорідненим уривком є 5 розділ Пісень над Писнями. Словом Правди Мо­лодий закликає нерозумних дів відкину­ти їх дороги (в. 1). Вони духовно заснули, а коли Він закликав їх відступити від їхньої діяльності, то вони перепрошували Його за неповну відданість Небесному молодому (в. 2, 3). Коли вони нарешті дали запізнілу відповідь, то побачили, що їх спіткала не­вдача, бо Молодий для них був втрачений (в. 5, 6; Мат. 25:8–12). Символічні сторожі, сектантські вожді, погано поводилися з ни­ми, коли вони свідчили про Правду, як їх відкриті очі об’явили її їм (в. 7). Вони згідно з Правдою стали ревними для Господа Ісуса проти визнань, проголошуючи Його у виняткових Його якостях, особливо Євреїв (5:8-6:2; Е 11, 703-708). Дехто з інших по­свячених подібних осіб, згаданих в наступ­ному абзаці, мають такі ж досвідчення як ці нерозумні діви.

(110) В Пісн. 6:8, здається, три посвяче­ні класи — Велика Громада, Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії, які є най­вищим класом серед квазі-вибраних — зо­бражені в трьох групах жінок, які були в спеціальному зв’язку з Соломоном. Велика Громада, члени якої є новими створіннями в духовій фазі Царства, залишається — наступна після Малого Стада — антитипічно в найближчому союзі з антитипічним Соломоном (нашим Господом). Тому вона в своїх 60 поділах відповідно зображена в 60 царицях Соломона, які з-поміж трьох від­повідних класів жінок були в на ближчому союзі з ним. Молоді Гідні є наступними в близьких стосунках, тому вони в своїх 80 групах зображені у 80 наложницях, які бу­ли наступними щодо взаємної близькості з ним (Е 10, 274). Наступними близькими спорідненими були Посвячені Табірники Епіфанії і тому вони добре показані у «дів­чатах, яким немає числа», які були наступ­ними в близьких стосунках із Соломоном, хоча не в подружньому шлюбі. Їх стано­вище іншим чином є зображене в Ізраїль­тянах в таборі, яке є нижчим становищем, ніж Великої Громади і Молодих Гідних, зображених в Левитах на подвір’ї. Так як і у випадку з Великою Громадою і Молоди­ми Гідними, вони є «без числа», бо немає визначеної кількості для жодного із цих трьох класів. (Подробиці знаходяться в Р ’72, 76).

АНТИТИПІЧНИЙ ЄЛИСЕЙ

(111) Тип Єлисея є ще одним біблійним ти­пом, яки говорить про групи Великої Гро­мади, але не про частини номінальної Цер­кви. В 2 Цар. 2:9, 10 читаємо: «[…] І сказав Єлисей: „Нехай же буде на мені подвійний твій дух!”. А той [Ілля] відказав: „[…], — буде тобі так, […]”». Те, що в цьому пере­кладі «подвійний твій дух» є неточність, випливає з факту, що Бог не дав би в два рази більше свого Духа комусь іншому, ніж своєму вірному Малому Стаду, якому з усіх своїх створінь, за винятком Ісуса (Ів. 3:34), дав найбільшу міру Свого Духа. Вираз pe shenayim, перекладений тут на «подвійний дух», знаходиться лише ще у двох уривках Старого Заповіту, у Зах. 13:8 і Повтор. 21:17. В пророцтві Зах. 13:8 він перекладений на «дві частини», що означає два класи: Мале Стадо і Велика Громада (див. Вериянський Коментар).

(112) В Повтор. 21:17 pe shenayim пере­кладене на «подвійно», а в 2 Цар. 2:9 на «подвійний дух». Такий переклад неточ­ний, бо, наприклад, якщо якийсь батько в Ізраїлі мав п’ять синів, то він не ділив спадщини на шість рівних частин і не да­вав двох частин первородному, а по одній решті синів, бо за звичаєм первородний законно отримував більшість спадщини, так як це і до сьогодні відбувається в ари­стократів Великобританії. В Ізраїлі віднос­но первородних відбувалося наступне: первородні творили два класи: після смерті своїх батьків вони ставали головами родин, це означає, що вони ставали батьками ро­дин, але одночасно залишалися синами. Ці два види стосунків, які утворюють два класи первородних, здається означені в Повтор. 21:17 виразом pe shenayim.Отже бачимо, що в цих двох уривках, єдиних у Святому Писанні окрім 2 Цар. 2:9, вжи­вається вираз pe shenayim, який означає два класи. А також здається, що таким же є значення цього виразу у 2 Цар. 2:9: «Не­хай же буде два класи [що діятимуть] в твоєму дусі [владі, тобто уряді Божого реч­ника до Ізраїлю]».

(113) Багато знайомі з фактом, що «той Раб» навчав, що Єлисей є типом Вели­кої Громади та Старожитніх Гідних, тобто двох класів (Z 3429; 4758; 5772 зверху, абз. 3; 5780, абз. 2; 5845; 5846; 2 Том, стор. 252, 253). Відповідно до цього 2 Цар. 2:9, пра­вильно перекладена, навчає, що Єлисей є типом двох класів. Багато також знають, що «той Раб» навчає, що після закриття високого поклику в 1881 році існував «клас, подібний» до Старожитніх Гідних, який в нагороді і уряді буде у Віці Тисячоліття поєднаний зі Старожитніми Гідними (6 Том, стор. 161, 162; Z 4836; абз. 3–6, 10, 11; Z 5761, кол. 2, абз. 1 і 2; Книга Питань (пол.), стор. 433, 434, 438). Його наука є сполучною ланкою для повного пояснення цього тексту.

(114) Звичайно, що в антитипі 2 Цар. 2:9, 10 Старожитні Гідні особисто не брали участі, бо і тексти антитипічно виконалися після 16 вересня 1914 року і перед 27 черв­ня 1917 року, тоді, коли Старожитні Гідні знаходилися ще в гробах. Як же ми мо­жемо пояснити цей текст в гармонії із Свя­тим Писанням? Відповідаємо: вони були присутні і репрезентативно промовляли через своїх товаришів, Молодих Гідних, а також репрезентативно брали участь в решті антитипічних чинностей Єлисея. Всі вони зображують речі, які відбуваються перед воскресінням Старожитніх Гідних з мертвих, хоча ми можемо сподіватися і ін­шого виконання після повернення Старо­житніх Гідних. Дивлячись так, ми розу­міємо, що 2 Цар. 2:9, 10 навчає, що Молоді Гідні мають участь з Великою Громадою в якості Божого мовного знаряддя до но­мінального духовного Ізраїлю — мають участь у владі, яка символізована плащем Іллі. Деталі в ТР ’70, 5; ’61,76 (Е3).

«ЗЛАМАНА»

(115) Зах. 11:15, 16 вказує на існування чотирьох антитипічних класів Божого на­роду (овець), які «той злий раб» (Дж. Ф. Рутерфорд, див. РТ ’509) як «нерозум­ний пастир» занедбував. Цими класами є: (а) Мале Стадо в певних своїх членах («загублених не відвідає», згідно оригіналу «відтятих», несправедливо пограбованих з їх урядів, позбавлених спільноти і т.д.); (б) Молоді Гідні («розпорошеного не буде шукати» — ні Дж. Ф. Рутерфорд, ні його соратники цього класу не шукали, навіть заперечували його існування); (в) Велика Громада («зламаної не вилікує» — цей клас у своєму покаліченому стані не міг ходити прямо. Але замість того, щоб ста­ратися його вилікувати Дж.Ф.Р. запере­чував навіть його існування як духовного класу, протиставляючи йому свій «великий натовп» соратників із земними надіями); (г) Тимчасово Виправдані («стоячої не году­ватиме» — тобто клас, який не йде в на­прямку посвячення. Дж.Ф.Р. заперечував тимчасове виправдання і існування цьо­го класу, тому він не міг таких годувати і зміцняти). Набагато більше на тему Зах. 11:15–17 подано в Е 6, 172–188.

МУЖІ З НЕФТАЛИМУ, АСИРУ І Т.Д.

(116) Суд. 7:24–8:3 описує певні події, що відбувалися після першої битви Гедеона (7:19–22). Мужі з Нефталиму, Асиру і Ма-насії лише тоді підключилися до битви, доганяючи втікаючих Мідіянітян (в. 23). Гедеон звернувся тоді до мужів з Єфрему з спеціальний закликом, щоб вони приєд­налися до битви проти втікаючих Мідіянітян і відрізали велику частину їхніх утікаючих полків (в. 24). Вони це зробили і здобули велику перемогу. Потім принесли голови двох Мідіянітянських князів до Гедеона за Йордан, тобто на східний берег Йордану, куди він перейшов із своїми 300 воїнами в погоні за Мідіянітянами, які вті­кали із західного берега Йордану на схід­ний (8:4). Там мужі із Єфрему гостро до­корили Гедеонові за те, що не покликав їх до битви у відповідному часі, щоб вони могли взяти участь у першій битві (в. 1). Однак тактовна відповідь Гедеона, в якій він наголосив на кращий результат їхнього поколосся, ніж свого винобрання, заспо­коїла їх (в. 2, 3).

(117) Брат Рассел в Z 4083 і 5607 подав, що Гедеон і його 300 воїнів зображують Ісуса і останніх членів Малого Стада, а та­кож сказав, що «багато інших окрім Ма­лого Стада братимуть участь у цій справі розгрому» (Z 4083, кол. 2, абз. 3). Останні члени Малого Стада були сплоджені з Ду­ха до осені 1914 року, а перед осінню 1916 року брали участь в першій битві Гедеона, в духовній війні з 1914 по 1916 р., яка була особливо спрямована проти доктрин про Божественне право царів, духовенства, аристократії і т.д. Це сталося після того, як три групи Великої Громади як антитипічні Левити (показані в мужах з Нефталиму, Асиру і Манасії) вступили в 1917 р. в битву проти відповідних заблудлих, типом яких були Мідіянітяни (Суд. 7:24; ТР ’47, стор. 50). Вони належали до «багато інших […] братимуть участь у цій справі розгрому». Ще інші приєднувалися до цієї битви, бо після закінчення сплодження від святого Духа восени 1914 року, Ісус і надалі запро­шував до посвячення і таким чином при­готував четвертий клас із вибраного на­сіння Авраама — Молодих Гідних, зобра­жених у мужах з Єфрему (Суд. 7:24–8:3; ТР ’47, стор. 51–53). Молоді Гідні також мали нагоду допомагати в другій антитипічній битві Гедеона — битві проти док­трин про вічні муки і свідомість померлих (ці доктрини зображені в Мідіянітянських царях Зеваху і Цалмунні). Ця битва триває і надалі (в. 4–21).

«ВБОГИЙ», ЯКИЙ ЗБИРАВ ПОКОЛОССЯ

(118) В Лев. 19:9, 10 і 23:22 Бог наказав власникам полів залишати колоски після збору врожаю для вбогих і приходьків. Власник зображує нашого Господа (Мат. 20:1–8). Наказ не збирати позасталих ко­лосків зображує наказ Єгови нашому Гос­поду («не будеш») залишати дещо із ко­лосків, не зібраних женцями Малого Стада, для інших, які зберуть поколосся. «Вбогий» зображує Велику Громаду, яка стала бід­ною в тому значенні, що втратила багат­ства, які містяться у посіданні високого по­клику. «Приходько» тут, здається, зобра­жує посвячених, освічених Духом, але не-сплоджених з Духа осіб, чужих для високого поклику, тобто Молодих Гідних, які разом з Великою Громадою мали привілей спеціальної праці з 1914 по 1916 рік, — збирання поколосся класу Малого Стада.

(119) Божий наказ залишати поколосся для вбогого і приходька є типом Його на­казу, даного Ісусу. Приклад цього ми ба­чимо в типі Гедеона, щоб приготував вір­них членів Малого Стада до першої битви антитипічного Гедеона (духовна битва була особливо спрямована проти доктрин про Боже право царів, духовенства, аристокра­тії і т.д., що є синонімічним і синхронним з першим вдаренням Йордану, визнанням гріхів над козлом Азазеля І виконанням записаного суду — Пс. 149:5–9) і дав їм працю в цій діяльності, замість продовжен­ня праці збирання поколосся. Тим самим женці залишали певних осіб з Малого Ста­да, щоб вони були пожаті як поколосся, яке тривало з 1914 по 1916 рік, іншими, тобто Великою Громадою і Молодими Гідними. Згідно з цим Мале Стадо в цей час було задіяне в складнішій праці, тоді як члени Великої Громади і Молоді Гідні притягу­вали до Правди тих з Малого Стада, які не були приведені до Правди перед сплодженням з Духа останньої особи восени 1914 року.

ЕЛІМЕЛЕХ, НООМІ ТА РУТ

(120) Книга Рут 1:1, 2 говорить про Eлімелеха (та його сім’ю), котрий залишив Ізраїльський край і пішов до краю Моавського. Він зображує окремих вождів втратників корон, котрі брали участь в руху Міллера і від 1844 року повертались до но­мінальної Церкви, в якій з причини не­сприятливих умов їх поглинули справи, котрі стосувались духовності (померли). Його жінка Ноомі є типом відповідних про­ваджених вождями втратників корон, а йо­го два сини, Махлон та Кілйон є типом, відповідно, більш і менш вірних пробно ви­правданих вождів, котрі подібно «померли». Рут і Орпа в свою чергу є типом попут­ників більш і менш вірних пробно виправ­даних, котрих вони обоє провадили. Стійке рішення в прив’язаності до Єгови з боку Рут («чужої»), щоб емігрувати і супрово­дити Ноомі до краю Ізраїлю, є типом щи­рого посвячення Богу тих Молодих Гідних, що розвивались (1:6–18), а також їхнього освячення і оживлення Духом, хоча не сплодження з Духа — позаобразно нена­роджених в краї Ізраїлю.

(121) Еміграція Ноомі і Рут до Ізраїлю (1:19–22) є типом тих членів Великої Громади і Молодих Гідних, в стані розвою, котрі подорожували до сфери Правди Парусії та її Духа від 1878 року. Замож­ний Боаз (2:1) є типом нашого Господа (Об. 5:12). Завзяте збирання поколосся Рутою на полі Боаза (Рут. 2:2–23) є типом Моло­дих Гідних, що служили під час жнива но­вим створінням. Боаз, котрий одружився з Рут і став через неї батьком Оведа (слу­ га; 4:13–17), є типом нашого Господа, який близько злучився з ранніми Молодими Гід­ ними (але не як з частиною Невісти Хрис­тової, 144 000) і розвивав через них багато додаткових посвячених, освячених Духом, але не сплоджених з Духа слуг Божих, які стали спеціальним джерелом потіхи для членів Великої Громади, згромаджених з ними. (До речі кажучи, Вериянський Ко­ментар на тему 4:1 — один з власних до­ датків К. Й. Вудворда — є помилковим і не підтримується виноскою, поданою в 6 Томі, стор. 151). Повне вияснення Рут, тип і антитип, знаходиться в TP ’34, стор. 4; ’70, стор. 28. Зараз ми зосереджуємо свою ува­гу лише на окремих уривках, які зображу­ють Велику Громаду в корисному світлі.

МЕШАХ В ОГНЕННІЙ ПЕЧІ

(122) В Книзі Даниїла в 3-му розділі зна­ходиться опис досвідчень з огненною піч­чю трьох єврейських юнаків — Шадраха, Мешаха та Авед-Него. Z 5755, кол. 2, абз. 4 і 5 пояснюють, що бовван, якому юнаки не хотіли вклонитись, є типом мілітаризму, якому люд Божий при кінці Віку Єванге­ лії не буде кланятись, а Z 2495, абз. 10 до 2496, абз. 2 пояснює, що бовван є типом церковництва, — звірини та її образу, — якому люд Божий, що житиме при кінці Віку Євангелії, не буде кланятись. Обидва застосування обґрунтовані і, віримо, пра­вильні.

(123) Не випадково ці три вибрані Божі класи, які відмовились при кінці Віку кланятись мілітаризму і церковництву, по­винні бути зображені в трьох єврейських юнаках, які відмовились вшанувати золо­того боввана. Напевно, ці три юнаки зо­бражують три вибрані класи, — Мале Стадо, Велику Громаду і Молодих Гідних, які особливо мусили перемагати дух мі­літаризму, папізму і федерації, а також мусили відмовлятися від поклоніння їм, хоча це провадило їх до великих терпінь, особливо під час першої й другої фази сві­тової війни. Не лише кількість єврейських юнаків, які залишались близько пов’язані серед досвідів випробування, вказує на три класи, що жили поряд себе в Жниві, при кінці Віку, але їхні імена також мають зна­чення, пов’язані з цією думкою: Шадрах (царський) нагадує нам про царське Священство (1  Пет 2:9); Мешах (гість) — про Велику Громаду, запрошену в якості гос­тей на весільну вечерю Агнця, що є епіфанічною працею (Об. 19:9); і Авед-Него (слуга пророка), що вказує на те, що третій клас вибраного люду Божого, який живе при кінці цього Віку, Молоді Гідні, як клас посвячених слуг Божих, став освячений через Слово Боже і в багатьох особах був відданий Божому посланнику.

(124) Відповідні єврейські імена цих трьох юнаків також мають своє значення: (Дан. 1:6, 7, 19) Ананія (Єгова упривілеював або ласка Єгови) наводить на думку Мале Стадо найбільш упривілейоване від Бога з-поміж усіх вибраних Ним класів; Мисаїл (хто є таким, як Бог є ? — в характері) вказує на Велику Громаду, яка, хоча спіз­нилась осягнути Божественну природу, то, однак, «випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця …» (Об. 7:14); а Азарія (Єгова допоміг або поміч Єгови) зображує клас Молодих Гідних, який при кінці Віку, як один з Богом вибраних класів, не лише отримав від Нього велику поміч, але через Його ласку надавав і надає багато допомоги як спеціальний клас слуги пророка.

«НЕВІЛЬНИЦІ» З Йоіла 3:2 і Д.Ап. 2:18

(126) Виливання Святого Духа «за тих днів» з Йоіла 3:2 і Д.Ап. 2:18 відноситься, оче­видно, до обмеженого виливання Святого Духа в Віці Євангелії. В теперішньому Ві­ці його отримали вибрані духові класи — «раби» (Мале Стадо, пор. з Лук. 12:36, 37) і «служниці» (Велика Громада). Подивись також 2 Кор. 6:17, 18. «Потому» (Йоіл 3:1), тобто після Віку Євангелії, після застосу­вання заслуги крові Ісуса на користь світу відбудеться друге виляння Духа, повсюдне тисячолітнє виляння, в посередницькому Царстві Тисячоліття, з благословенними наслідками з ним пов’язаними, для Старожитніх і Молодих Гідних, а також квазі-вибраних.

(127) В книзі Йоіла 3:1 читаємо: «виллю Я Духа свого на [для, на користь] кожне тіло, і пророкуватимуть [будуть навчати Правди тих з людського роду, котрі на той час не знатимуть її, Мат. 25:35, 37, 40; Пс. 107:22] ваші [Христа] сини [(а) квазі-вибрані Євреї з Віку Єврейського і Єван­гелії, котрі залишились вірними Заві­там Авраама та Мойсея і практикуванню справедливості, але не стали Старожит­німи Гідними або Християнами і (б) квазі-вибрані погани, а також єврейські лояльні пробно виправдані віруючі християни Віку Євангелії, враховуючи також Посвячених Табірників Епіфанії, починаючи з 1954 ро­ку] й ваші дочки [попередньо невіруючі Євреї й погани, котрі під час тисячоліття стануть віруючими; Іс. 60:4; в цій статті слово Тисячоліття ужите головним чином в значенні: після початку посередницького Царства, після встановлення земної фази Царства], а вашим старим [Старожитнім Гідним] будуть снитися сни [отримають но­ві натхнені об’явлення глибших правд, вия­снюючи й опрацьовуючи для себе й для людства науки Старого та Нового Запо­вітів, а також »іншої книги«, тобто «книги життя», тобто об’явлення Нової Угоди, Об. 20:12], юнаки ваші [Молоді Гідні] бачити будуть видіння [отримають подібні об’я­влення, але менш глибоких правд]».

(128) Таким чином чотири вибрані (ра­зом з Великою Громадою), а також два за­гальні реституційні класи з-поміж людства, з точки зору спасіння пов’язані з Божим Планом, були представленні в Книзі Йоіла 3:1, 2. Ці класи, а також покутуючі впавші ангели, разом будуть становити сім (доско­нале число) класів тих, котрих Христос в Своєму ділі Спасіння визволяє з гріху та осуду до досконалості вічного життя. Таким чином клас Великої Громади, «невільниць», виразно представлений тут як такий, що відрізняється від «кожного тіла», тобто ре­ституційного класу.

 «ВИНОГРАДНИКИ» З Авак. 3:17, 18

(129) Пророцтво Авакума 3:17,18 Також чітко відокремлює різні класи. Фігове дерево зображує тілесний Ізраїль, єврейський народ (порівн. Лук. 21:29); виноградники (множина, не виноградина, як в Єв. Ів. 15:1)

— Велику Громаду; оливка — Мале Стадо; поле — як звичайно світ людства (порівн. Мат. 13:38), з котрого постане реституцій­ ний клас; отара — Молодих Гідних; а ху­доба — Старожитніх Гідних. І хоча заняття місця цими класами в посередницькому Царстві Тисячоліття відкладене, то, Господні «сторожі», зображені в Авакумі, представлені як такі, що говорять: «То я ГОСПОДОМ тішитись буду й тоді, раді­тиму Богом спасінням свого» (в. 17, 18).

(130) «Виноградники» відносяться до Великої Громади в її різних групах, так як левити в своїх різних родинах — Кегатити, Мерарити і Ґершоніти, а також їхні поділи

—  виконували різні форми служби (Чис. 3; 4). В результаті відкидання тими груп-ми багатьох правд і поширювання багатьох блудів, Товариство, Стендфаст, Пасторський Біблійний Інститут, Зоріння та інші групи Великої Громади — «виноградники»

—  під поганим керівництвом, не дали ба­гато плодів, прийнятих Богом. Можливо, що для деяких з-поміж них найбільшою перешкодою в приношенні плодів для те­перішніх Божих цілей є твердження, що двері входу до високого поклику надалі відкриті, й то на багато років після осені 1914 року, коли розпочався час утиску. Не дивлячись на: (а) виразні науки Святого Писання, які свідчать навпаки (що пред­ставлено напр. у 80 доказах, поданих в TP ¹ 264/265; (б) не дивлячись на той факт, що було тільки 144 000 корон, доступних на протязі цілого Віку Євангелії; (в) на факт, що загальний поклик до членства в Ма­лому Стаді припинися в 1881 році (подив. напр., 2 Том, стор. 223; 3 Том, стор. 192– 210) і (г) на факт, що єдиними вільними коронами, які можна було осягнути відтоді і аж до кінця жаття в 1914 році, були лише корони, втрачені особами, для яких були призначені спочатку — не дивлячись на це, ми стверджуємо, що багато вождів груп Правди й надалі вважають ту останню да­ту (близько 120 років після 1881 року і 85 років після 1914), як дату надалі відкритих дверей до високого поклику!

(131) У великому скріпленому присягою Завіті з Авраамом (Бут. 22:16–18) є по­дані роди насіння: (а) «немов зорі на небі», тобто небесне насіння, Мале Стадо й Ве­лика Громада і (б) «немов той пісок, що на березі моря» — тобто земне насіння.

ТРИ СИНИ АННИ

(132) Перша книга Самуїлова 2:21 гово­ рить, що крім Самуїла Анна мала трьох синів і дві дочки. Сара, жінка Авраама, є типом тих рис Завіту, скріпленого прися­ гою, які розвивали Христа, а її син Ісаак є типом Христа, Голови й Тіла, насіння обітниці (Гал. 4:22–31). Сара, як мати, зо­бражує духові виборчі правди й тих слуг, котрі використовують їх тільки до розви­вання класу Христового, а Рахіль, жінка Якова, зображує духові виборчі правди й тих слуг, котрі використовують їх для розвивання двох вибраних духових класів: (а) класу Христового (Йосип відповідає Ісааку) і (б) Великої Громади (Веніамин). Анна зображує виборчі правди й тих, котрі, за­стосовуючи їх, по-материнськи опікують­ ся трьома вибраними класами: (а) класом Христа (Самуїл відповідає Ісааку і Йоси­пу), (б) Великою Громадою (її інші три си­ ни [котрі відповідають Веніамину, який є типом очищеної Великої Громади в загаль­ному], як контраст Самуїла, в кінцевому образі зображують три головні групи очи­щеної Великої Громади — левитів Ґершонітів, Мераритів і Кегатитів) і (в) Молодих Гідних (дві її дочки, котрі зображують Мо­лодих Гідних в двох класах: (а) тих, що були в русі Правди Епіфанії і тих (б), що були в інших групах. Ті з-поміж них, котрі є вірні, будуть на тисячоліття зображені як антитипічні левити в двох синах Ґершона, Лівні і Шім’ї — Вих. 6:17; Чис. 3:18). Більш інформації про Анну та про її дітей подано в Е 13, 7–64.

АНТИТИПІЧНА РАХІЛЬ

(133) Як уже згадувалось, Рахіль є типом обітниць завіту та його слуг, котрі роз­ вивали вибраних до духового стану — не тільки Ісуса й Мале Стадо (антитипічного Йосипа), але також Велику Громаду (антитипічного Веніамина). Рахіль пережила тяжкі пологи і вмерла відразу ж після на­родження Веніамина і назвала його Бен-Оні (син болю мого, Бут. 35:16–19). Це зображує труднощі, біль і смуток, що супроводжували тут на землі народження членів Великої Громади як класу при кінці Віку в великому утиску, який розпочався в 1914 році (Об. 7:14).

(134) Смерть Рахілі є типом припинен­ня дії духових виборчих правд в зв’язку з народженням (воскресінням) Великої Гро­мади на небесному рівні Царства. Яків, ко­ли називає цього сина Веніамином (син правиці), показує, що Велика Громада буде в Царстві відповідно високо оцінювана.

(135) Брат Рассел сказав про Веніамина так: «Він народився в смутку і болях, так, як „велика громада” „вийде з великого го­ря”. Як його мати померла народжуючи його, так ми сподіваємося, що духові риси Завіту Авраама цілком минуться з пере­міною тих, котрі становитимуть „велику громаду”» (Z 4437, абз. 2; 3089, кол. 2, абз. 6; 5231, кол. 2, абз. 4).

(136) Брат Джонсон подав таку ж саму думку: «Рахіль, його [Веніамина] мати, кот­ра, будучи типом духових виборчих правд, привела через них до народження антитипічного Йосипа (Малого Стада) й Веніаміна (Великої Громади), через свою смерть становить тип тих правд, котрі перестають діяти в зв’язку з народженням (воскресін­ням) Великої Громади». (Е 6, 443; TP ’69, стор. 77, кол. 2; Е 13, 20).

(137) Здається очевидним, як свідчать про це ці та інші згадки, що антитипічна Рахіль, яка народжує антитипічного Веніаміна, охоплює не лише (а) розвивання нею останнього члена Великої Громади аж до кінця його земного життя 14 лютого 1979 року, але також (б) постання до життя в другому виді воскресіння (Е 15, 535).

(138) У випадку Малого Стада хвилина смерті була хвилиною отримання Боже­ственної природи. Сплячі святі були про­будженні в 1878 році, а ті, що вмирали пі­сля цієї дати, були в момент смерті пере­мінені в одну мить, «як оком змигнути», не маючи потреби спати в смерті (1 Кор. 15: 51, 52). Але не так є з Великою Громадою. Основуючись на роздумуваннях 1 Сол. 4:16; Об. 14:13; 19:6–9; 20:6 брат Джонсон вказав, що є певним те, що всі члени цього класу мали спати в стані смерті аж до миті, яка мала наступити після залишення землі останнім членом Великої Громади. (TP ’25, 93; ’51, 58 і 59; ’64, 47. В цих посиланнях брат Джонсон говорить на тему Великої Громади також так: «Подібно, як сплячі святі в 1878 році, вони всі будуть про­буджені одночасно після залишення землі останнім членом Великої Громади». Це твердження цілком погоджується з антитипічною смертю Рахілі «в момент наро­дження (воскресіння) Великої Громади».

(139) Внаслідок цих роздумувань є пра­вдоподібним, що цілий клас Великої Гро­мади вже став пробуджений з смерті. Дів­чата, подруги, йдуть за Молодою Дівою (Пс. 45:15, 16) і приймають участь з Малим Стадом в цих чудових благословеннях Ве­сільної Вечері, в якій мусять взяти уділ перш, ніж заслуга крові Христової буде за­стосована на користь людського роду (Р ’41, 81, 82; ’51, 59, 60; ’71, 88–91).

ОСОБЛИВА ЛАСКА ДЛЯ ВЕНІАМІНА

(140) Веніамін користувався особливою ласкою Йосипа, більшою, аніж інші брати. Він був його рідним братом, тоді як інші були однокровними братами. Його страви були уп’ятеро чисельніші, аніж решти бра­тів (Бут. 43:34), що становить тип Ве­ликої Громади при кінці Віку Євангелії, особливо тієї частини в Правді, котра отри­мувала набагато більше Правди. Веніамін дістав також 300 срібняків, які є типом «повноти Правди в справах Великої Гро­мади і Молодих Гідних», а також «п’ять перемін одежі», що зображує «п’ять родів повноважень з відповідними властивостя­ми», які здаються виразними повнова­женнями щодо Великої Громади, Молодих Гідних, Посвячених Табірників Епіфанії, пробно виправданих та Євреїв. Чи ми ро­здумуємо над Веніаміном як типом цілої епіфанічної Великої Громади, чи тільки як типом Добрих Левитів в малому антитипі, то однак показана тут близькість споріднення існує (Е 10, 643, 644, 651; TP ’66, стор. 85-87).

КОЗА З Бут. 15:9

(141) Ми не повинні дивуватись, що брат Рассел поєднав два класи, показані в типі в одній особі (Єлисей), оскільки подібні по­єднання існують і в інших типах. Зауваж­мо, що в Бут. 15:9 представленні три тварини і два птахи, які за Божою інструк­цією Авраам мав скласти в жертву, — по одній з худоби, кіз, овець, горлиць і голубів, — включаючи таким чином всі роди тва­рин і птахів, які Бог призначив на жертву. З TP ’68, стор. 54, кол. 2, і стор. 55, кол. 1 довідуємось, що ці п’ять родів зображують п’ять класів, котрі з-поміж людства ма­ли бути більш-менш відлучені для Бога від часу Завіту Авраамового — 2045 р. до Христа — аж до часу, коли останній член Малого Стада (головне насіння) через 3960 років буде попечатаний на чолі в 1916 році (вік тварин і птахів разом становить 11 ро­ків; 11X360=3960, порівн. Z 3957, кол. 2; TP ’72, стор. 67, абз. 1, 2 і стор. 69, абз. 9, 10).

(142) Ми розуміємо, що ялівка (Бут. 15:9; Образний намет, 117–124) зобра­жує Гідних (так Старожитніх, як і Молодих Гідних, і ці два класи виступають тут ра­зом, будуючи зображені в одній тварині); коза — Велику Громаду, баран — клас Христа, горлиця зображує квазі-вибраних, лояльно віруючих в Закон і практикуючих справедливість тілесних Ізраїльтян, а го­лубине пташеня —квазі-вибраних поган і лояльних тимчасово виправданих хрис­тиян. Розсікання тварин зображує повне посвячення тих класів, тип яких вони ста­новлять. Залишення птахів нерозділеними зображує неповне посвячення тих Ізраїль­тян і пробно виправданих, типом яких во­ни є. Цих п’ять класів в певних своїх чле­нах (Старожитні Гідні були репрезентовані в Молодих Гідних, як члени того самого загального класу Гідних) були присутні, коли навесні 1916 року останній член Ма­лого Стада був попечатаний на чолі. Всі вони як різні роди Авраамового насіння мають уділ в вірі в обітниці Авраамові (Гал. 3:7, 9). Всі вони будуть вжиті в різній мірі, відповідно до міри їхньої вірності в цьому житті на різних становищах, які вони зай­мали, до благословення усіх родів на Землі під час реституції. Детальне пояснення ці­лого 15 розділу 1 книги Мойсея знаходить­ся в Р ’59, 20–23. А тепер розглянемо певні образи, що зображують Велику Громаду, які показують, як високо Бог уживає цей клас, особливо в посередницькому Царстві.

ЯФЕТ І ЙОГО ЖІНКА

(143) Бут. 7:7–24 між іншими речами показує, що чотири людські пари були врятовані в Ноєвому ковчезі від прокляття потопу, а 1 Петра 3:20, 21 стверджує, що ці врятовані є типом посвячених. Ковчег зображує Угоду Авраама, втілення Божо­го задуму. Його центральним елементом є насіння Авраамове, Христос (1 Том, стор. 338), яке силою повторного наповнення та реорганізації благословлятиме всі наро­ди на Землі. Чотири вибрані класи, котрі під час їхнього вибору отримують в Угоді Авраама добре свідоцтво віри, виразно типічно показані в чотирьох людських парах, які ввійшли до ковчегу.

(144) Ной, без сумніву, є типом нашого Господа, спадкоємця цієї праведності, яку ми отримуємо через віру (Євр. 11:7 — ви­раз «побоявшись» міг би бути краще пе­реданий так: «маючи побожні схильності»). Ной та його жінка зображують Ісуса, Го­лову і Церкву, Його Тіло. В зв’язку з цим Сим, Яфет і Хам, а також їхні жінки зо­бражують відповідно класи: Старожитніх Гідних, Велику Громаду, Молодих Гідних в вождях і членах. Ці класи під час Тися­чоліття братимуть уділ в радісній службі нового наповнення Землі і благословення всіх народів.

(145) В Р ’44, 29, кол. 1 читаємо: «По­сланники Парусії та Епіфанії далі навча­ли, що Бог дуже сильно збільшить Велику Громаду в кількості, праці та впливі (»розпросторить […] Яфета« Бут. 9:27), дасть їй привілей публічного послання, яке перед тим посідало Мале Стадо, а також дасть їй Правду цього останнього (»нехай пробуває в наметах він Симових«) і підпорядкує їй Табірників (»раб«)». В зв’язку з цим висту­пає твердження, що «зоряні члени частко­во служитимуть Великій Громаді і, що Ве­лика Громада довершить решту, як тільки останній зоряний член [з Малого Стада] залишить світ […] після чого Велика Гро­мада змушена буде служити сама собі при помочі безпосередньої служби, що походи­тиме від зоряного члена».

ДЕЯКІ РЯДИ КАМЕНІВ ХРАМУ

(146) 1 Цар. 7:12 в зв’язку з храмом Соломона показує, що в ньому було три ряди тесаного каміння, а навколо них ряд стя­того кедрового брусся: (а) великий (зов­нішній) двір, (б) внутрішній двір (порівн. 6:36), і (в) сіни. Здається, в антитипі (порівн. TP ’56, стор. 11, абз. 2) Епіфанічного Хра­му тесане каміння зображує особливо роз­винені характери, а кедрове брусся зобра­жує їх твердість, а три ряди є типом тих трьох груп в кожному класі а саме: (в) три групи Господніх посвячених вибраних осіб у виправданні (сінях) складаються з Ма­лого Стада, Великої Громади та Молодих Гідних; (б) три групи Великої Громади (левити як нові створіння) відповідають Кегатитам, Мераритам і Ґершонітам, що зберегли своє оживлене виправдання (вну­трішній двір) і (а) три групи Молодих Гід­них (розвинутих разом з трьома групами Великої Громади), які зберегли своє пробне виправдання (великий двір). Таким чином в розміщенні Епіфанічного Храму Велика Громада зображена: (б) в своїх трьох групах відповідно до свого розвитку і (в) як ціле в своєму поєднанні з Малим Стадом і Молодими Гідними при кінці Віку Єван­гелії.

СОСНА З Ісаї 60:13 і 41:19

(147) Іс. 60:13: «Слава Ліванська [Ліван означає білий, а його вічно зелені дерева, слава Лівану, зображують справедливих як антитипічних левитів, Пс. 92:13, 14] прибуде до тебе [антитипічні левити бу­дуть припроваджені до Ісуса й Церкві, Чис. 3:6–9], кипарис [Старожитні Гідні], сосна [Велика Громада] й бук [Молоді Гідні] будуть разом [співпрацюючи в службі], щоб приоздобити місце святині Моєї» — левити мали завдання (Чис. 3:6–9) оздо­блювати храм Господній.

(148) Іс. 41:19 відноситься до Тисячо­ліття, як виникає з контексту (наприклад, вірші 17 і 18, порівн. з Пс. 107:35; Іс. 35:6, 7; 44:3; Єз. 36:25–27; Е 15, 559, 560; Е 17, 331). Тут знову маслина (4 Том, стор. 798– 800 [пол.]) зображує Мале Стадо і як в Іс. 60:13: «кипарис, сосна й бук разом» зображують відповідно Старожитніх Гід­них, Велику Громаду й Молодих Гідних. Співставлення інших трьох класів Тися­чоліття, символізованих в перших трьох деревах, описаних в 19 вірші, подано в Р ’67, стор. 24, абз. 3, де вияснено, що вони зображують реституційні класи.

ПАЛЬМОВЕ ВІТТЯ З Лев. 23:40 і Неем. 8:15

(149) Тексти: Вих. 23:16; 34:22; Лев. 23:34–36, 39–43 описують свято Кучок, або зборів, під час яких Ізраїльтяни перебу­вали в наметах, збудованих з віття різних родів дерев, вельми радіючи. Антитип На­метів був виразно описаний в літературі Правди (наприклад, в Е 6, 536; TP ’53, ¹ 151, абз. 19; Е 10, 183–185, 218; Е 11, 399; TP ’55, ¹ 161, стор. 9; TP ’63, стор. 53, кол. 2 і стор. 54, кол. 1) як стан остаточних ста­новищ різних класів люду Божого Віку Євангелії, особливо в Жниві, як наслідок старань люду Божого, який був здібний пі­ діймати ці зусилля. Ці остаточні станови­ща класів показані в 40 в. як становища: Малого Стада («плоду гарного дерева»), Великої Громади («пальмові віття») класу другої смерті («галузки многолистого де­рева») і Молодих Гідних («тополі»).

 

(150) Неем. 8:15 перераховує п’ять ви­дів галузок різних дерев, що використову­вались під час свята кучок, яке святкували при одній з нагод. Галуззя зображує п’ять класів в своїх класових становищах: Мале Стадо (галуззя оливкове), пробно виправ­даних (галуззя дерева оливкового [сосно­вого]), Молодих Гідних (галуззя миртове), Великої Громади (галуззя пальмове) і чле­нів другої смерті (галуззя густолистого де­рева). Порівн. Е 10, 183, 218; Е 6, 535.

РІЧКА ҐІХОН, ЩО ВИТІКАЛА З ЕДЕНУ

(151) Бут. 2:10–14 стверджує, що: «річка з Едену виходить щоб поїти край. І звідти розділюється і стає чотирма початками». Далі перераховує їхні назви: Пішон, Ґіхон, Тигр та Ефрат. В антитипі, з-поміж люд­ства, яке вважалось досконалим, і умов, які вважались досконалими, Бог розвинув ви­браних в чотирьох класах, через які Пра­вда, вода життя, випливає до всіх інших людей — в цьому житті і обмежено, але вповні і дарма — в Тисячолітті:

а) Мале Стадо (Пішон, розпорошуюча, вільно пливуча) в своїй службі для Правди охоплювало цілу сферу Правди та її Духа (Хавіла, круг), разом з правдою про Бо­жественні справи, такі як: осягнення Боже­ственної природи («золото тієї землі до­бре», порівн. 2  Пет 1:4), здобування правди, яка є чистою і ясною (бделій — камінь — очевидно білий та прозорий — на колір манни, Чис. 11:7; TP ’58, стор. 121, абз. 13, порівн. Іс. 35:8) разом з науками, які стосуються Завіту Авраамового та Ноєвого з їхніми відповідними ласками («камінь онікс», Е 11, 474, 475, 492,). В Тисячолітті від Христа в славі випливатиме «чиста рі­ка живої води, ясна, мов кришталь, яка плистиме дарма» з ціллю благословення людства (Об. 22:1, 2, 17; Ів. 7:38).

б)           Члени Великої Громади (Гіхон, по­ тік), особливо її очищені члени, донесли Правду до багатьох, включаючи окремих осіб, які багато терпіли під прокляттям («оточує весь край Етіопії»). В Тисячолітті за посередництвом цього класу буде пе­редане з Трону послання Правди при по­мочі Христа, щоб благословити людство (Бут. 28:12; Ів. 1:51; Об. 7:15; P ’61, 84).

в) Старожитні Гідні (Тигр, швидкий, гострий, суворий голос, звук) від початку видали потужне свідоцтво Правди (Євр. 11–12:1), що також зроблять в Тисячоліт­ті стосовно багатьох, враховуючи тих, які жили за межами номінальної Церкви (Ашшур).

г) Молоді Гідні (Ефрат, потік, бризкотливий), четвертий вибраний клас, що услуговує тепер і буде служити в Тися­чолітті відсвіжуючими Правдами на ко­ристь людства. Таким чином Бог уживає чотири вибрані класи для передавання ін­ шим людям відсвіжуючої Води Життя.

ПАГІРОК АКРА В ЄРУСАЛИМІ

(152) На підставі Пс. 72:3 в Е 4, 320–321 брат Джонсон стверджує: «Цілий цей Псалом описує тисячолітнє панування Христа, доводячи, що Єрусалим симво­лічно буде резиденцією уряду». В Єруса­лимі є дві гори, — Сіон і Морія, — які зо­бражують відповідно небесну і земну фази Царства, тобто, Христа і Тисячолітніх Ста­рожитніх Гідних як дві вищі влади Цар­ства. Там також є три погірки, — Акра, Безета і Офел (Офел, підвищення, яке заселялось Нетинеями після повернення з вигнання, Неем. 3:26, 27), — які зобра­жують відповідно підрядні влади Царства, тобто: Велику Громаду в небесній фазі, Ти­сячолітніх Молодих Гідних, а також Посвя­чених Табірників Епіфанії в земній фазі. Люд Божий Віку Євангелії очікував допо­моги і отримував її Від Нього за посеред­ництвом тих п’яти класів, тих п’яти сим­волічних підвищень Єрусалиму, а його люд Віку Тисячоліття поступатиме подібно (Пс. 121:1, 2).

(153) Три пагорки, Велика Громада й два вищі земні класи (тисячолітні Молоді Гідні й Посвячені Табірники Епіфанії) тут чітко відокремлені від двох підрядних зем­них класів: непосвячених квазі-вибраних і невибраних. Брат Джонсон подає, що «низинний відрізок» Єрусалиму (Е 12, 526) символізує два підрядні реституційні класи. Після вияснення, що ці дві гори із своїми пагірками зображують «дві фази Царства» він стверджує: «Долина між ними симво­лізує реституційний клас: вищі частини — квазі-вибраних, віруючих Євреїв і вірних виправданих через віру, а нижчі частини — невіруючих в цьому житті Євреїв і по­ган». Думкою Пс. 72:3 здається є здога­дування, що дві фази Царства, що спів­працюватимуть з підрядними владами Царства (Великою Громадою, Молодими Гідними та Посвяченими Табірниками Епіфанії) будуть використані Єговою для бла­гословення людства (тих квазі-вибраних, які в цьому житті не посвятились і невибраних) справжнім і тривалим миром (порівн. в. 7), а також успіхом в справе­дливості в Тисячолітті.

ЗАПИС В Книзі Ісаї 49:8–12

(154) Іс. 49:8–12 описує тисячолітні класи й умови. «Гори» з 11 віршу, так як «гори» і «пагірки» з Пс. 72:3, становлять п’ять під­вищень в Єрусалимі — Сіон, Морія, Акра, Безета та Офел. Вони відповідно зображу­ють: Мале Стадо, Старожитніх Гідних, Ве­лику Громаду, Молодих Гідних і Посвя­чених Табірників Епіфанії. Окремим і від­мінним від Великої Громади та інших кла­сів є клас реституційний — «народ» (в. 8, порівн. Лев. 16:15), включаючи тих, кот­рі в Тисячолітньому Царстві будуть звіль­нені з ув’язнення смерті і темноти (в. 9). (155) Вожді «Св. Єг.» та інші, зауважу­ючи схожість між словами 9 і 10 віршів, які стосуються до реституційного класу, та Об. 7:9, 14–16, які стосуються до Великої Гро­мади, другорядного духового класу, зро­били помилковий висновок, що Велика Громада є земним класом. Подібність тут є тому, що Христос, великий Пастир під керівництвом Єгови пастиме і Велику Гро­маду, яка є вівцями з кошари Віку Єван­гелії («з цієї кошари», Ів. 10:16) і реститу­ційний клас — «інші вівці» (порівн. Мат. 25:31–40; Еф. 1:10; Кол. 1:20).

ДОСЛІДЖЕННЯ Ісаї 60:17 і Пр. 30:28

(156) Іс. 60:17 у згоді з контекстом показує, що під час Тисячоліття буде загальний до­бробут і великі благословення, як наслідок певних знаменних змін, доконаних Богом. Правдоподібно, вірш 17 (так, як вірш 13) вказує на чотири вибрані класи:

а)           Мале Стадо, члени якого в своєму земному житті мали виправдану людську природу (мідь, див. Образний Намет, стор. 18) отримали замість цієї земної приро­ди Божественну (золото, порівн. Мал. 3:3; 2 Тим. 2:20; 2  Пет 1:4).

б)           Члени Великої Громади, які також в період свого людського побуту мали ви­правдану людську природу (залізо, вказує на їхню силу через Христа у виправданні, але Велика Громада є другорядним класом в службі щодо Малого Стада, оскільки за­лізо не настільки цінне, як мідь) отримали взамін від Бога духову природу, нижчу від божественної (срібло, що знову вказує на другорядність цього класу, оскільки срібло не настільки цінне, як золото; отже вони не сидітимуть на троні, але служитимуть пе­ред троном, Об. 3:21; 7:15; будуть, як паго­рок — Акра — порівняно з горою — Сіон).

в)           Старожитні Гідні теж посідали не­ досконалу людську природу (дерево) під вироком смерті Адамової, а в «воскресінні життя» замість неї отримають від Бога (Ів. 5:29) в «кращому воскресінні» (Євр. 11:35, 40) досконалу людську природу (мідь).

г)           Молоді Гідні (каміння, яке вказує на другорядний клас в стосунку до Старожитніх Гідних в службі; оскільки каміння не таке цінне, як дерево, так як в 2 Тим. 2:20 глиняний посуд не такий цінний, як де­рев’яний) подібно мають недосконалу люд­ську природу, а отримають від Бога замість неї в «воскресенні життя», в «кращому вос­кресінні» досконалу людську природу в своїй силі (залізо тут знову ж вказує на другорядний клас, оскільки залізо не таке цінне, як мідь; їм будуть дані перш «ви­діння», аніж «сни», Йоіл 3:1; вони будуть як пагорок — Безета — в порівнянні з го­рою — Морія).

(157) Чудові речі доконує Бог для свого лояльного посвяченого люду у забиранні менш вартісного і надаванні набагато цін­нішого! Під юрисдикцією цих чотирьох ви­браних класів в їх досконалому стані після доконання Богом цих влаштувань, реституціоністи напевно будуть тішитись вели­ким успіхом в своїх починаннях і миром («дозором твоїм зроблю мир») і ніхто вже не позбавлятиме їх плодів їхньої праці («твоїми ж начальниками — справедли­вість!»; порівн. Іс. 65:21–25; Мих. 4:4). Люд­ство відчує велику різницю під зверхництвом досконалих правителів — вибраних — в порівнянні з тим, що було під урядом дуже недосконалих правителів в «теперіш­ньому злому світі», в якому людство дуже погано трактувалось і зловживалось.

(158) В Пр. 30:24–28 представлені чо­тири вибрані класи: Мале Стадо, Старо­житні Гідні, Молоді Гідні і Велика Громада, як вони є проілюстровані в своїй мудрості і т.д., відповідно до того, що є сказано про мудрість і т.д. мурашок, борсуків, сарану та павука. В TP ’46, стор. 76, кол. 1, абз. 2 ці класи представлені разом, так як вони є на перший погляд «малі на землі, та вони вельми мудрі» (в. 24). Про Велику Громаду, проілюстровану через павука, є сказано: «Велика Громада, раз заплямлена і огидна в сваволі, яка в кінці знайде місце перед троном» (в. 28).

НАДАВ НА ГОРІ СІНАЙ

(159) В Вих. 24:1–11 зображені певні тисячолітні чинності Христа (Мойсея, в. 9), Старожитніх Гідних (Аарона), Великої Громади (Надава), Молодих Гідних (Авігу) та 70 провідників з-поміж Старожитніх і Мо­лодих Гідних (сімдесят Ізраїлевих стар­ших). Типи тих класів, що сходили на го­ру («І вийшов […]» в. 9) зображують п’ять груп, приступаючих до своїх спеціаль­них тисячолітніх привілеїв та обов’язків, оскільки кожен із наведених класів матиме окремі і різні спеціальні тисячолітні при­вілеї та обов’язки. Між іншими вони ма­тимуть привілей бачити Бога очима свого зрозуміння, оскільки Він поступово об’я­виться їм в маєстаті Своєї тисячолітньої Правди, влаштувань і діл («і вони спогля­дали на Бога», вв. 10, 11). Зір, про який тут говориться, не є фізичним зором, який матиме актуально Мале Стадо і Велика Громада. Очевидним є те, що тут мовиться про духовний зір, оскільки під час Тисячо­ліття ніхто із Старожитніх і Молодих Гід­них не побачить Бога матеріальними Очи­ма. Вияснення цього антитипу знаходиться в Е 11, 413.

ЯКІВ В СЦЕНІ ПЕРЕОБРАЖЕННЯ

(160) Видиво переображення, яке відно­ситься до Царства, записане в Єв. Мат. 16:27–17:9; Мар. 9:1–9 і Лук. 9:26–36. Коли Христос, Голова і тіло, об’явиться під час славного панування посередницького Цар­ства, то три класи вибраних Божих слуг очима свого зрозуміння побачать велич Христа і ознайомлять всіх інших з Його «владою та присутністю» разом з тим, що почують зі свідоцтв, які стосуються Христа в Старому Заповіті (Мойсей), а також в Но­вому Заповіті (Ілля); оскільки Ст. Заповіт особливо подає пророцтва та історії, які стосуються Іллі, котрий мав прийти і «від­новити все» (Мат. 17:11, Діаґлотт; 2 Том, стор. 242). Здається, що Старожитні Гідні в своєму Тисячолітньому уряді (Пс. 45:17) зображені через Петра; Велика Громада, як духові істоти в своєму Тисячолітньому уряді — через Якова; а Молоді Гідні в сво­єму Тисячолітньому уряді — через Івана. Таким чином ці чотири вибрані класи зо­бражені в Тисячолітньому Царстві: Цар­ське Священство і три групи антитипічних левитів — Старожитні Гідні зображені через Петра, Велика Громада — через Якова і Молоді Гідні — через Івана. Ці три групи становитимуть дуже зацікавлених спосте­рігачів за діяльністю і поступом славного Царства та Його прекрасним ділом (див. також TP ’74, стор. 46, 47).

АНГЕЛИ НА ДРАБИНІ ЯКОВА

(161) Бут. 28:12, 13 подає опис сну Яко­ва про драбину, який показує виконання Божого плану, так як він об’явлений в Угоді Авраама, з ціллю благословення усіх ро­дів землі. Внаслідок викупної жертви Ісуса. Син Чоловічий, Голова класу Христового та підрядні члени Його Тіла, за короткий час створить основи комунікації (драби­ну, Ів. 1:51; 1 Тим. 2:5, 6, 4 Том, стор. 766 [пол.]) між людством та Царством не­бесним. Остаточно там будуть посланці Бо­жі — Старожитні і Молоді Гідні, а в ду­ховій сфері Велика Громада (Об. 7:15) — активні особи на цьому рівні в єдності між людством та небесною фазою Царства. («Ангели Божі виходили й сходили по ній» — P ’61, 84). Вдячність Богу за цю пер­спективу доброї єдності та гармонії між людством і небесною сферою, виникаючої з великої викупної жертви Сина Чолові­ чого і наданих нею засобів.

АНТИТИПІЧНИЙ ҐАД НА СХІД ВІД ЙОРДАНУ

(162) Чис. 32 і Єг. 1:12–15 показує, що Велика Громада отримала спадщину в небі. Згадані тексти вияснені в Е 4, 450, 451; Е 12, 517. Насліддя 2 ½ поколінь на схід від річки Йордан є типом післятисячолітнього спадку Малого Стада (Рувим [ото син], первородний), Великої Громади (Ґад [рать] — Бут. 30:11; 49:19; Іс. 65:11) і Молодих Гідних (половини покоління Манасії [той, хто дає забуття]). Ці 2 ½ покоління при наближенні до краю Ханаанського стано­влять тип трьох вибраних класів: Малого Стада, Великої Громади і Молодих Гідних, що наближались до тисячолітнього Цар­ства. Посідання ними «великих стад, дуже численних» (Чис. 32:1) в момент набли­ження до Йордану є типом того факту, що три вибрані класи будуть кормити Прав­дою багатьох живучих при кінці Віку Єван­гелії, приготовляючи їх до входу в новий вік.

(163) А 9 ½ поколінь із своїм насліддям на західний бік річки Йордан є типом квазі-вибраних (включаючи Посвячених Табірників Епіфанії, типом яких є друга половина покоління Манасії з західного бе­рега Йордану) і невибраних. Два з поло­виною покоління мусили допомогти своїм братам з дев’яти з половиною поколінь в боротьбі і перемаганню своїх ворогів на західному боці Йордану, перш, аніж во­ни самі могли осістись у власному спадку, розташованому на схід від Йордану. Це є типом того, як Мале Стадо, Велика Гро­мада та Гідні мусять в тисячолітньому по­середницькому Царстві приймати участь в духовній боротьбі на користь квазі-вибраних і допомагати їм у здобуванні їхньої вічної спадщини, перш, ніж самі зможуть навічно оселитись в своїй власній післятисячолітній спадщині.

ПІСЛЯТИСЯЧОЛІТНІ АНТИТИПІЧНІ СИНИ

(164) Вдячна пісня з Вих. 15:1–21 є ти­пом символічних небес і землі, започат­кованих після повалення впавших ангелів та відступних людей при кінці Малого Пе­ріоду. Мойсей (в. 1) є типом Ісуса й Церкви, як натхненого композитора цієї чудової пісні спасіння. Сини (чол. рід) Ізраїлю, які приєднались у цій пісні, є типом Старо­житніх і Молодих Гідних, а також Вели­кої Громади і дуже правдоподібно ангелів, які покаялись і відродились. Таким чином існує чотири, а можливо й п’ять духових класів, котрі об’єднаються в цій вдячній пісні на небі.

(165) З іншого боку, Маріям та інші Ізраїльські жінки (в. 20 і 21) є типом двох земних класів: Маріям, яка провадила жі­нок в співанні цієї пісні, є типом квазі-вибраних, особливо Посвячених Табірників Епіфанії. Всі інші жінки зображують невибраних, «невіруючих Євреїв та поган з передтисячолітніх часів, які будуть вір­ними як реституціоністи». Як Маріям керувала співом інших жінок, які повторю­вали після неї приспів, так квазі-вибрані, першорядний клас реституціоністів, а осо­бливо Посвячені Табірники Епіфанії, по­провадять Вдячну пісню на землі, а невибрані, другорядний клас реституціоністів, будуть після них повторювати, співаючи цю прекрасну пісню (Об. 5:13, Подробиці в TP ’49, стор. 34–40).

(166) Таким чином ми закінчили все­бічне вивчення Святого Письма, щодо Великої Громади. Напевно можна додати більше, але вище наведеного повинно бу­ти достатньо. Сподіваємося, що всі були і будуть благословенні внаслідок цих до­сліджень. Привілей в службі приготування цієї частини антитипічної колони на гробі Рахіль був вельми оцінений. Члени Великої Громади в посвяченні й триванні виявили гідну рекомендації ревність. Їх поступове відхилення, повторене попадання в гріх, певний ступінь невірності з причини біль­шої чи меншої міри гріха, блуду, самолюб­ства а також (або) світовості до рівня втра­ти своїх корон, які декотрі ледве втратили, натомість як інші в своєму найгіршому ста­ні ледве уникнули другої смерті, служить нам остерігаючим прикладом. Ми радіємо, бачачи, що цей клас, хоча більш-менш опа­нований вадами, є лояльним в серці і ду­ховно відродився із свого нечистого стану (Гал. 6:1). Ми задоволені багатьма доказами Христової подоби в них, особливо тими, котрі вони виявили, коли знову стали вір­ними і радіємо прекрасним перспективам для них в Царстві.

TP ’79, 82-96; TP ’80, 64; TP ’79, 96; TP ’80, 11-16; TP ’80, 18-21; TP ’80 21-25

Теперішня Правда