РОЗДІЛ ІІ
НОВЕ СТВОРІННЯ
Про Церкву віку Євангелії в Св. Письмі часто говориться як Нове Створіння (в старших перекладах – сотворіння) – її основні члени, побідники, є особливо називані як “Нові Створіння” в Ісусі Христі. (2Кор. 5:17). Однак, на жаль, стало звичкою так посвячених Християн, як і інших, читати божественні надхнені слова не з відповідною увагою, яка не може виразити дійсно їх важливого значення і науки, і позбавляє читача відповідного благословення і потіхи, які були б його, коли б він керувався кращим способом і був більше наповнений духом учнівства і бажанням розуміти Боже об’явлення. Причиною цих труднощів є те, що звичайний читач Божого Слова не сподіється бути навчений через те Слово, але читає його немов з обов’язку, або для відпочинку, а коли бажає інформації щодо Божого Плану, то дивиться до коментарів, або катехизмів. Ці підручники і живучі вчителі повинні бути помічниками, щоб провадити мандрівників (пілігримів) Сіону до кращого зрозуміння Божого характеру і плану, але, на жаль, це часто є противно. Вони часто затемнюють і ведуть в замішання, і перекручують Слово Боже, а ті, що їм вірять, є проваджені на манівці, далеко від правдивого знання Слова Божого.
Думаємо, що це зле керівництво не є навмисне, бо так учителі як і автори різних підручників, дають те, що самі думають є найліпше. Близько 1900 літ тому, коли Апостоли “поснули”, ворог, сатана, як про це говорить Ісус в своїй притчі (приповісті), прийшов і насіяв кукілю, тобто блудів, на пшеничному полі (Мат. 13:24-43). Ці блуди, в більшій чи меншій мірі, перекрутили і спотворили кожну правду Божого об’явлення, наслідком чого вже на початку четвертого століття Господнє пшеничне поле сталось майже полем кукілю з дуже малим числом правдивої пшениці. Темнота блуду щораз більше закріпилась в Церкві і через десять століть “Таємниця Беззаконня” мала перевагу, і велика темнота покрила народи. Вчені люди і історики з Християнського світу називають ці століття “темними віками”, і ми повинні пам’ятати, що серед цієї великої темноти розпочався Рух Реформації. Світло Реформаторів почало просвічувати серед цієї темноти і можемо дякувати Богу, що воно від тоді просвічує щораз ясніше. Нам не дивно, що Реформатори, будучи виховані в так великій темноті, були в певній мірі самі тим перейняті і що не відразу змогли очиститися з цього опоганюючого блуду; ми радше вважали б це чудом, коли б вони вийшли з великої темноти і відразу ввійшли до повного, виразного світла – до повного вирозуміння Божого характеру і плану.
Трудність, в яку впали послідовники Реформаторів в трьох останніх століттях, була та, що вони вважали похвальним принимати вірування сформульовані в цьому реформаторському часі і ними хвалились, і вважали як щось невластиве який-небудь дальший поступ до світла. Противно, вони і ми, хоча поважаєм Реформаторів і радуємось, що вони були вірними, повинні пам’ятати, що вони не були світлом Церкви, що вони не були дані для Церкви бути її провідниками, але були лиш помічниками. Богом призначеними провідниками були, по перше, Ісус Христос, по друге, Його особливо піддержувані і надхнені Апостоли, по третє, Божі святі мужі старовини, які говорили і писали, будучи порушувані Духом Божим, для нашої науки і напомину. Тому, що Реформаторам був даний проблиск світла, вони могли частинно розпізнати, як великою була темнота, що їх окружляла, і підняти
героїчне старання видістатись з неї і прийти до світла знання Божого, яке просвічує в обличчі Господа нашого Ісуса Христа, і яке через Його слова і слова Апостолів є дане нам як світильник (лампа) для наших ніг і ліхтарем на дорозі нашій, щоб стежка праведних ставалась яснішою аж до повного дня. (Прип. 4:18). Кожний, хто тепер хоче бути послідовником Господа і послідовником світла, повинен пильнувати, (не зневажаючи на людські знаряддя, які друком, чи живим словом стараються Йому служити), щоб принимати від них лиш таку допомогу, яка б давала їм краще зрозуміння і оцінення надхненого Божого Слова. Бо пророк говорить, “А вони як не так говорять, як там сказано, то нема в них світла”.
В минувших студіях ми бачили, що наш Господь Ісус, довго перед тим, як Він стався “чоловіком Ісусом Христом”, був “початком створіння Божого” (Об.3:14); ми бачили постепенний розвиток між цими створіннями Божими довершений через Улюбленого Сина – Херувимів, Серафимів, Ангелів і інших духових істот, про яких не багато нам є об’явлено. Ми також студіювали про земні створіння і через світло Божого відкриття бачили як великим буде завершення цього підчас “відновлення (реституції) усього, про що Бог говорив від віку устами всіх своїх святих пророків.” Але Святе Письмо повідомляє нас про Нове Створіння, про яке тепер говоримо, як щось зовсім відлучене і відмінне від ангельського стану і від чоловіка. Небесний Отець був задоволений з кожної риси свого діла, бо все, що Він чинить, є досконале і кожне твориво само в собі є, або буде досконале в часі великого Ювілею, про який говориться на іншому місці. Створення різних істот не означає, що Бог не був задоволений з того, що вже створив, і що хотів опісля щось інше, щось краще створити, але противно, бачучи різні види Божого створіння, ми маємо добру ілюстрацію “різноманітної Божої мудрости” (Еф,3:10). Відмінність, яку бачимо в природі, так як в квітах, травах, деревах, як і між звірятами, може доказувати нам, що кожний цей твір є досконалий в собі. Створюючи рожу, Бог був задоволений з неї, і коли дальше створював лілію і інші квіти, інші кольори і запахи, то це вказує на глибину і ширину Божої мудрости. Подібно річ мається з відмінними інтелігентними створіннями Божими, синами Божими на різних поземах існування.
Дивлячись так, можемо бачити, що хотяй Бог приведе до життя багато створінь, то однак між ними не буде заздрости, тому що кожне створіння, будучи досконалим на своїм поземі, буде зовсім задоволене з свого стану і буде воліти перебувати в цьому ж стані, так як риба є вдоволена з того, що є рибою і не бажає бути птахом, так само птахи не бажають бути чим іншим. Тому людство, коли буде привернене до досконалости і знайдеться в Еденських (райських) обставинах, буде зовсім задоволене з свого стану і не буде завидувати Ангелам, і не бажатиме статись ними, або такими, які одержать “божественну природу” (2Пет.1:4). Зовсім подібно Ангели не будуть заздрити і бажати стану людського, стану Серафимів, Херувимів, а тим більше Божої природи. Остаточно всі прийдуть до зрозуміння, що Божа природа є найвищою з усіх, і що вона має стан і якості, які перевищують усі інші природи, однак в Божому влаштуванню усі природи будуть так вповні в згоді з своїми власними умовинами і обставинами, і досконалістю, так що кожна матиме задоволення в своїм власнім стані.
Коли Бог Єгова намірив Нове Створіння – учасників божественної природи, учасників свого власного стану “слави чести і безсмертя” (Рим.2:7), Він постановив, що ніхто не буде створений на такому славному стані і тоді одержати пробу; але противно, кожний, який має бути членом Нов. Створіння, мусить насамперед одержати свою пробу, і мусить доказати в найвищому рівні свою вірність для Творця і для принципів Його справедливого володіння, перш ніж може бути вивищений до цього славного стану – до цього Нового Створіння Божої природи. Ми бачили, як проба і досвідчення чоловіка, відносно гідности вічного життя, були встановлені; чоловік був створений досконалим, він впав в гріх, він став відкуплений і тому всі люди матимуть нагоду в часі реституції осягнути повне визволення. Ми також бачили, що Ангели були створені досконалими і святими в своїй природі і були опісля піддані на пробу ( і деякі з них впали), але це є зовсім очевидним, що не такою буде процедура відносно Нового Створіння божественної природи (тобто їх створення до божес. природи і опісля їх випробовування). Чому? Тому, що найважнішою якістю Божої природи є безсмертя (безсмертність), і коли ми розуміємо, що це слово означає стан, в якому смерть є неможлива, то з того можемо добре бачити, що піддати під пробу істоти, які мають безсмертя і коли б такі вхибили, то тоді Бог мав би істоти, що стались безсмертними грішниками, які через вічність були б плямою і шкодою у Його всесвіті. Отже ми можемо доглянути Божу мудрість в Його плані, якого Бог намірив відносно цієї найбільш упривілейованої кляси Його створіння – гостро випробовуючи їх ще підчас їх смертельного стану, які є членами іншого створіння в природі, де смерть є можливою.
Коли б ми зобразили в свойому умі, що ми є близькі приятелі Творця і збагнули філософію Божої постанови для Нового Створіння, то могли б помітити, що Він можливо думав: Якій клясі синів Божих маю дати цей привілей, щоб їх перемінити до найвищого стану моїх створінь? Кожне з них вже є створене на мою подобу, так як чоловік, Ангели, Херувими Серафими і Архангел; всі вони будуть вповні вдоволені з свого досконалого стану, коли мій план стане завершений і всі проби скінчаться. Але кому з них маю запропонувати це найбільше блаженство, цю нагоду осягнути божественний стан”? Очевидно, насамперед прийшов Йому на думку Його Єдинородний Син, Який був найвищим і найголовнішим з усіх створених істот, слідуючим після Нього; Через Нього Він створив усі речі і Він під кожним оглядом показався вірним для свого Отця. Отже Йому була дана нагода осягнення Божої природи, слави і безсмертя. “Бо Отцеві уподобалось, щоб в Ньому перебувала вся повнота”, “щоб у всьому Він мав першенство” (Кол. 1:18,19). Він вже мав першенство понад іншими і показався вірним, і тому був першим заслуговуючим на вивищення, яке Отець мав на умі. Для того, хто має, буде більше дано; вірність буде завжди нагороджена, хотяй цей, хто є вірний буде мусіти перейти через проби, і часом через горе і великі труднощі. Хотяй Син, найвірніший і найбільше відданий, Він не міг дістати участи в Божій природі, поки Його віра і лояльність не будуть вповні випробувані.
Цей нарис цього Нового Створіння і цей вибір Єдинородного, щоб бути головою і провідником Нового Створіння – яке мало бути піддане під проби і досвідчений, впокорення і різні труднощі для їх випробування – був вже постановлений Отцем, ще перед створенням чоловіка. Бог передбачив, що Його людське створіння впаде; Він постановив, що вирок (кара за переступ) буде смерть, і дальше Він упланував, що пробою для Єдинородного буде, чи Він погодиться добровільно статись Відкупителем людства і то через велику жертву (зложити своє життя) і чи в усім тім буде вірний для Отця? І тому в Божому плані (Об. 13:8). Він був “Агнець заколений перед заснуванням світу”. З тої точки погляду ми розуміємо, що Отець не змушував Сина, щоб Він стався Спасителем людства, ані не поступив несправедливо з Ним, але що це був спосіб приготовання Його до великого вивищення понад князівства, сили і всяке імено тепер і повіки, як учасника Його власної природи – Жид.1:4; Еф.1:21.
В виду цього ми не дивуємось, що Апостол говорить про згоду нашого Господа статися Спасителем “Який задля радости (в деяких біблійних перекладах є неправильно сказано, Який замість радости), що була перед Ним, витерпів хрест” (Жид.12:2). Радість Його походила не лише з обітниці про високий стан в Новім Створінню, хотяй віримо, що це було частиною. В молитві нашого Спасителя, підчас Його тяжких проб, Він з покорою не згадував про вищу нагороду, лиш просив тої самої слави, яку мав скорше перш ніж стався чоловіком, бо вважав, що це було великою честю бути знаряддям Отця у виконанню дальшої риси Божого плану, так як Він це виконував скорше, будучи Логосом (Йоана 1:3). Його прості слова були такі “А тепер прослав мене, Отче, у себе, тою славою, що я мав її у Тебе перед тим як повстав світ.” (Йоана 17:5). Коли Ісус сказав, “прийшла година, щоб Син Чоловічий прославився” і дальше “Отче, прослав ім’я своє”, то з неба зійшов голос “Я прославив і ще прославлю”. – Йоана 12:23,28.
Але дальше, Отець постановив сам в собі, що Нове Створіння не повинно складатись тільки з одної істоти, але що Він повинен мати братів (Жид.2:17). Хто повинен бути тими братами? З якого стану і з якої кляси будуть вони вибрані? З Херувимів? З Серафимів? З Ангелів чи з людей? З якої це не було б кляси, вони мусять бути піддані точно тим самим пробам, які були вимагані від Єдинородного, а це з тої самої причини, бо мають участвувати в Його славі, честі і безсмерті. Для Нього пробою був послух “навіть аж до смерти” (Фил.2:8). і тому всі члени, які з Ним мають мати участь, як Нові Створіння, в божественній природі, мусять також мати участь в пробах і терпіннях, і мусять сказатись вірними аж до смерти. Коли б пропозиція була дана іншим членам якоїнебудь ангельської кляси, чи природи, то це вказувало б на іншу Божу постанову, чи план, від того, який, як бачимо виповнюється тепер. Ми бачили, що святі Ангели одержували свої досвіди і знання через обсервацію, радше чим через стичність з гріхом і смертю. Коли б ми припустили, що між Ангелами панував такий стан, що деякі вмирали, то це означало б, що вони поповнили гріх, що переслідували і шкодили один одному, і тому такий стан повстав, або щоб деякі з Ангелів, подібно до Ісуса, залишили свій виший стан і стались людьми “для терпіння смерти.” Однак Бог не вибрав такого плану, але тому, що в Його замірі гріх і кара за нього, смерть, має бути показана в людстві, Він постановив вибрати остаток Нового Створіння з поміж людей. Таким чином не тільки проба Єдинородного мала бути в зв’язку з людством і гріхом, і смертю, що панує між людьми, але подібно всі, які мають бути спільниками з Ним в Новій Природі, будуть мати подібні привілеї, досвіди і проби. В той спосіб Єдинородний, названий Ісусом, пізніше Христом, Помазаником, мав статись взором і прикладом для інших членів Нового Створіння, і від усіх них є вимагано, щоб “були подібні до образу Його Сина” (Рим.8:29). Тут, подібно як і в інших місцях, бачимо економію виражену в різних рисах Божого плану: діяльність гріха і смерти в одному відділі створіння буде вистарчаючим; це дасть не тільки велику лекцію і досвід для людей, і великий предмет науки для Ангелів, але також вирішальну пробу для тих, які будуть почислені за гідних участи в Новім Створінню.
Те, що ці писання Нового Завіту – науки Ісуса і Апостолів – с звернені до кляси Нового Створіння, або до тих, які мають замір вступити на дорогу посвячення і бути послушними, а що є необхідним, щоб їх примістити до цієї кляси, стало причиною того, що багато, всупереч науці Писання, прийшли до висновку, що Божий замір є той самий відносно цілого людства. Це спричинило, що вони не могли доглянути, що покликання теперішнього віку Євангелії с назване “високим покликом”, і “небесним покликом” (Фил.3:14; Жид.3:1). Нездібність розпізнати, що Бог мав і ще дальше мас, План Спасення для цілого світу і дещо відмінний план про особливе спасення для Церкви віку Євангелії, впровадила в замішання ума багатьох коментаторів, які не змогли побачити різниці між клясою вибраних і їх благословенням і багато більшою клясою, не особливо вибраною, і благословеннями, що прийдуть на них у властивому часі через тих “вибраних”. Вони думали, що Божий план закінчиться тоді, коли вибирання стане довершене, замість розуміти, що це буде лиш початок, коли йде про людську природу і спасення реституції призначеної для цілого людства.
Ця непевність в думанню і неспромога пізнати різницю між тими двома спасеннями, – Церкви на поземі духовім і світу на поземі людськім, – привело до великого замішання і непорозуміння в умах тих вчителів щодо Писання, яке відноситься до цих двох спасінь, на які вони дивляться раз з такої точки погляду, а другий раз з іншої. Деякі говорять про спасенних, як про духові істоти, однак змішують ці духові істоти в славі і безсмертю з людськими істотами і зображують їх собі, що вони мають тіло, кости і т.п. на духовому стані. Інші беруть людську реституцію, як центр своїх думок і уявляють собі привернений рай на землі, де будуть жити святі з їх Господом в духових тілах, не розуміючи дійсного значення слова “духовий”. Не знають, що духові тіла є пристосовані до духових обставин і були б обтяжені тілесними обставинами та елементами, і подібно людське, або земне тіло є добре і відповідно пристосоване до земного стану і оточення; якісь інші обставини для людських істот не були б відповідні і не згідні з Божим заміром.
Красу і симетрію Божого плану можна ясно бачити лиш через виразне пізнання і зрозуміння Нового Створіння, тобто, що члени його є Богом покликані, щоб бути відлученими і відмінними від людської природи, що тут є “високий поклик”, або “небесний поклик”; і що вони, крім старання запевнити собі цей поклик і вибір, мають виконувати подвійну працю в зв’язку з людством, з якого вони є вибрані: 1. Бути Божими чинниками в збиранню кляси вибраних, мають голосити світові веселу новину і як члени помазаного священства терпіти з рук світу задля їх вірности для правди і з причини засліплення світу. 2. Вони разом з Господом, їх Головою, будуть становити божественне, царське, духове священство, до рук яких будуть віддані справи світу, щоб направляти і підносити кожного послушного члена цього роду – посередничуючи між Богом і людьми, і встановляючи на землі між людьми Царство справедливости згідно з Божою постановою для научування і реституції чоловіка. Легко можна завважити, що жодний інший рід істот не міг би надаватись краще до Божого заміру панування і благословення світу, їх оригінальне споріднення з людством, як “діти гніву, так як інші”, вповні запізнало їх з слабостями і горем, з спокусами і пробами, і терпіннями через які людство переходить з причини гріха і фізичної слабости. Це добре приготовить їх бути поміркованими і вирозумілими володарями і милосердними священиками, бо їх досконалість в Божій природі уздібнить їх вповні бути справедливими і милостивими в усіх рішеннях як суддів світу в цьому судньому дні для світу.
Однак хотяй ця так важна праця підношування, благословення і судження світу і упавших Ангелів стане особливо припоручена цьому Новому Створінню Божої природи, і хотяй жодне інше створіння не буде так добре приготоване до цієї чинности (до якої вони були особливо приготовлені під Божим керівництвом), все таки це зовсім не є цілим завданням їх праці. Противно, Тисячолітнє панування становитиме лиш початок чинности і прояву слави, чести і безсмертя цього Нового Створіння. При його закінченню, коли Царство буде передане Богові і людству, славному представникові Небесного Отця, щоб вони панували над землею, для Нового Створіння буде відкрита ще більша сфера діяльности, де проявлятиметься їх слава і безсмертя. Про це доказує Писання, яке подає, що Небесний Отець не тільки учинив свого Сина учасником своєї природи, але також учасником свого престолу, і що Син сів з Його Отцем на Його престолі (Об’яв.3:21). І хотяй в певному значенню Він лишає це офіціяльне становище підчас Тисячоліття для того, щоб особливо зайнятися справами своєї земної купленої посілости, то це зовсім не означає, що після закінчення успішно праці, яку Отець дав Йому до виконання, Він стане менше славним, або що займатиме менш важне становище від того, яке було дане Йому, коли Він вознісся на небеса після заплачення ціни за кару смерти з причини гріха, даючи себе в жертву.
Ми не знаємо, яку велику працю в майбутности Отець може мати для свого Єдинородного і Улюбленого Сина, Якого Він призначив “спадкоємцем усього”, але ми знаємо з слів нашого Господа, Який дав нам обітницю, що коли ми станемо прославлені, то будемо подібні до Нього і будем бачити Його таким як Він є, і матимемо участь в Його славі “і так завжди будемо з Господом”. Отже в тім усім, що чинитиме Єдинородний Божий Син, як наслідник усього, члени Його тіла матимуть участь. Хотяй Св. Письмо не говорить нам про те, якою буде ця праця, однак не було б невластивим вглянути в книгу природи, послуговуючись Словом Божим як телескопом, щоб пізнати, що ці різні зорі і планети (і галактики) не були створені даремно і що в певному часі там буде продовжуватись творча чинність, і коли цей час прийде, то Той, Хто мав першенство у всім, матиме дальше це першенство і продовжуватиме це діло. Ми не повинні думати, що і на інших планетах чи світах має повторитись гріх, так як це було на землі, але противно, можемо бути певні, що ця раз виявлена жахливість гріха з його сумними наслідками, може бути вжита Господом як вічний приклад для істот, які будуть створені на образ і подобіє Боже на інших світах, і які будуть це пізнавати вже не через досвід, лиш через обсервацію і інструкцію.
Сатана і його післанники, і всяке зло буде знищене, а прославлена Церква, маючи добрий досвід буде навчати досконалі істоти інших світів. Можливо, що і досконалі люди з землі стануть перенесені і даватимуть поучення про бунт сатани, великого зводителя людства, про великий упадок людства в гріх і бідноту, про велике визволення з того, про високу нагороду Відкупителя і тих, що були з Ним, про благословенну нагоду реституції для усіх з упавшого людського роду, і те все було і буде наукою і прикладом для Божого створіння на вічні віки. Ці інструкції повинні бути досить сильні і впливові, щоб здержувати від гріха, навчаючи їх про все те, що є конечним до вироблення характеру згідно з Божим правом любови. Праця Нового Створіння в теперішнім часі, як це вже було показано (в Наметі), є подвійна. Через сплодження з Св. Духа вони стаються священиками, але це є лиш їх ум, який є сплоджений, їх тіла є дальше земні, і тому як говорить Апостол “Цей скарб (Нове Створіння) маємо в глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас” (2Кор.4:7). Новосплоджений ум, або воля, є тим усім, що тепер представляє нову природу, і це так буде аж до першого воскресення, що нова воля, розвинена в характері одержить відповідне тіло, тіло небесне, тіло духове, повне і досконале, і в повній гармонії з Божою волею. В міжчасі сила Божа, Св. Дух, діючий в наших умах, перетворює нас на Нове Створіння і священиків, і веде нас до жертви і вказує нам, що наші природні людські інтереси, бажання, амбіції і т.д. є тими властивими речами, які мають бути пожертвовані, усюди де вони в якій-небудь мірі противляться умовинам та намірам приготованих Богом для Нового Створіння. В такий спосіб побіда Н. Створіння є осягнена при жертві його власної людської природи, і ця побіда прославляє Бога, а Його сила через Його обітниці “діє в нас, щоб нам і хотіти і чинити по Його вподобі” (Фил.2:13). Коли б наші природні обставини були в гармонії з його вимогами, тоді не потрібно було б жертвуватися і Бог не був би в той спосіб прославлений. Але так як віра, посвячення і жертвування Нового Створіння в теперішнім житті відповідали і були зображені через Ааронове священство Ізраїля і їх типічні жертви, то так само, як Апостол гарно пояснює (Жид.7:1-22). майбутнє священство Нового Створіння є представлене, або зображене через славне Священство Мелхиседека.
Мелхиседек не був таким священиком, що приносив жертву в льняній шаті; він був священиком, який був в тому самому часі царем, “священик на свому престолі.” Як такий, його стан був вищий в типі, від стану Аарона, тому що Аарон був сином Авраама, і хотяй Авраам був великий, він заплатив десятину Мелхиседекові і одержав від нього благословення, і це як пояснює Апостол, зображує, що жертвуючі священики представляють нижчий рівень, або стан, чим вище царське священство в славі і честі. Отже ці Нові Створіння в їх славній праці Тисячлітного Царства (Христос, Голова і члени Його Тіла), були зображені через Мелхиседека. Коли їх жертвуючі риси прийдуть вповні до закінчення, тоді розпічнеться їх царювання, благословення і допомога для людства, бо вони будуть добре приготовані виповнити Божу обітницю, а саме “благословити всі народи землі”, даючи кожному нагоду примиритись з Богом і одержати вічне життя. -1Мойс.22:18; Гал.3:16,29.
Усі різні образи, через які Господь зображує близьке споріднення між Його Єдинородним, Спасителем, і вибраною Церквою, покликану і приготовлену бути “Новим Створінням” і участвувати з Ним в Божій природі, виразно показують близькість і інтимність, j єдність, яка буде існувати між ними. Розуміючи, що Його людське створіння скромного ума буде хитатись у вірі на думку про таке велике заінтересовання і любов зі сторони Творця, що запрошує їх до стану найвищого з усього Його створіння, найближчого коло Його Сина і коло себе самого, Він цю справу представляє часто і під різними відмінними образами, щоб дати задовільняючі відповіді на наші питання, щоб ми не сумнівались відносно Його вірности, відносно правдивості цього “високого поклику”. При тім можемо відсвіжити свій ум відносно деяких образів: В одному наш Господь є представлений як “верхній камінь” піраміди, а вибрана Церква як живі каміння притягнені до Нього, приготовані і припасовані в гармонії з Його лініями характеру; це для того, щоб вони могли бути членами з Ним в будівлі великої піраміди, яку Бог будує підчас цього віку Євангелії, і яка в майбутнім віку буде благословити світ, і через яку Він буде прославлений через цілу вічність.
Образ цієї піраміди є близько споріднений з образом святині (храму) і ми маємо запевнення, що святиня збудована Соломоном була образом на вищу духову святиню, яку Бог будує із ще більшою мудрістю (Шет.2:5). Нам е показано, що так як в типі кожна перекладка і кожний камінь був оригінальне призначений до свого місця, і витесаний та вигладжений, щоб пасувати до цього місця, і так само с з Церквою Нового Створіння – її члени будуть приготовлені і будуть пасувати до свого місця. Так як це зробило можливим, що конструкція типічної святині була “без стуку молотка”, без шуму чи галасу, так подібно і Церква ціла, як Нове Створіння, під наглядом Божого Архітекта при кінці віку Євангелії воскресне з мертвих, так як її Господь, Голова Святині, Який був “перворідень із мертвих” у свойому воскресенню на початку віку.- 1 Царів 6:7; Кол.1:18.
Пам’ятаємо дальше, що іншим з цих образів є людське тіло з його різними членами. Ап. Павло так виразно і ясно дає нам цю ілюстрацію близького споріднення, яке вибрані мають з своїм Господом, Головою Церкви, яка с Його тілом (Рим. 12:4,5; 1Кор.12:12). Як голова контролює тілом, думає про нього, планує для нього, переглядає усі його чинности, доглядає і вживає різні члени для відповідної праці і для помочі один одному, то так само Господь у своїй Церкві переглядає і уміщує різних членів тіла, так як Йому подобається; це Він робить для добра усіх тих, які дійсно стараються “запевнити для себе покликання і вибрання”, щоб вони мали Його повне запевнення, що так далеко як вони є в правильному стані серця, покірні і вірні, то тоді “все вийде на добро для них”, тому що вони дійсно “люблять Бога і є покликані Ним згідно з Його постановою”
Інший образ, що показує на близьке споріднення Христа з Церквою, с провідник і його воїни; ще іншим є пастир і його вівці, і хоча усі ці образи представляють нам чудові частини і риси посвяченої сполуки Голови Нового Створіння з Його братами, Церквою, то однак жодний не дає нам так цілковитого і повного образу Господнього зацікавлення в нас та Його великої любови до нас, як образ про Молодого (Нареченого, Жениха) і Молодої (Діви, Нареченої). Цим Благородним Молодим с напевно Єдинородний для всіх тих, яких очі вирозуміння є відчинені, щоб бачити велич Його характеру і Його вірність. В пророцтві є добре виражене їх почуття для Нього, що “Він є найкращий з поміж десяти тисяч”. Апостол послуговується тим образом і говорить “Бо я заручив вас одному чоловікові, щоб чистою Дівою привести вас до Христа” (2Кор.11:2). Тут він відноситься до звичаю жидівського, який був зовсім відмінний від того, який є в практиці сьогодні в номінальнім Християнстві. Сьогодні заручини можуть бути коли-небудь уневажнені, якщо яка-небудь сторона завважить, що ці заручини були невластиві, або некорисні. Однак жидівські заручини були очевидно намірені Богом так, щоб зображували заручини між Христом, Молодим, і Церквою, Молодою. В жидівськім звичаю заручини є дійсним шлюбом; з ним в супроводі йде точний договір, звичайно на письмі, в якому представники молодого і молодої спільно годилися відносно посагу і т.п. і тим договором вони були цілковито злучені, хоча було і є в звичаю відкладати весільну гостину і дійсну сполуку на рік. І такою є угода, або контракт між Господом, Небесним Женихом, і тими, які є прийняті Ним в заручинах. Ця угода не є ні з нашої, ні з Його сторони слабою, але це позитивна і певна сполука серця, інтересу, любови і посвяти і яке-небудь анулювання цієї нашої угоди було б серйозною справою, і про Молодого (Жениха) Апостол запевняє нас, “Вірний бо Той, Хто кличе нас, Який здійснить це” (ІСол.5:24). Тому вся відповідальність в цій справі тяжить на нас.
При кінці віку наш Господь прийде як Жених, щоб взяти свою Молоду, але Він прийме лиш “мудрі діви”. Ті, які вчинили угоду, але були немудрі в тім, що вони жили (поступали) необережно, не будуть почислені за гідних бути прийнятими; вони не будуть гідними, коли йде про шлюб, і тому перед ними двері будуть зачинені, як це є показано в притчі (Мат.25:1-12). Вони будуть відсунені від великих привілеїв і благословення, якими могли б втішатися, коли б були вірні. Але ми радуємось, що хотяй їх невірність приведе їх до часу великого горя і спричинить страту учасництва в Царстві і в Божій природі, однак це не означає, що вони через те підуть на вічні муки. Дякуємо Богу, що тепер світло Божого Слова світить виразніше. Запевнення собі “нашого поклику і вибору” означатиме великі вічні багатства ласки для тих з нас, які це осягнуть, і страта такого благословення буде сама в собі не малою карою задля байдужности і недбальства по відношенню до учиненої угоди і з причини занечищення себе через світ і його духа.
Хоча в більшости ці “Нові Створіння в Христі” є вибирані з нижчої верстви суспільства, і хоча з тої причини світ не знає нас, так як не знав Його, то помимо того Св. Письмо запевнює нас, що Бог, Який дивиться на серце, а не на лице, вельми оцінює вірних з цієї кляси, яка є тепер пошукувана і розвивана до Нового Створіння. Він не тільки говорить про божественну опіку над їх справами, чинячи так, що все виходить їм на добро, але Він навіть пояснює до певної міри, як ця Його опіка над ними виконується – Ангели є “служебні духи, посилані до послуг тим, які мають успадкувати спасіння” (Жид. 1:14), і дальше “Ангел Господній чатує сторожею кругом тих, що бояться Його і визволяє їх” (Пс.34:7); також є сказано, що ці Ангели, які стережуть Мале Стадо, мають завжди приступ перед лице Отця, і образово кажучи, що ні один волос не спаде з їх голови без знання Отця. Є це в гармонії з тими всіма милими запевненнями про Божу опіку, що нам є сказано через надхнене Слово, “Господь знає своїх” і “Вони будуть моїми, говорить Господь сил, в той день, що я приготовляю, вони стануть моїм скарбом”. – 2Тим.2:19; Мал.3:17.
Це стосується до нашого предмету, коли будемо думати, що Нове Створіння, з причини його поклику до новости життя, є поінформоване Господом, що “Ви мусите знову народитись”. Тут природне народження як земного створіння людської природи, є вжите, щоб передати до нашого ума думку про нове народження для Нового Створіння. Природне народження є попереджене сплодженням, тоді оживленням і остаточно народженням. Отже у влаштуванню Нового Створіння є: 1. Ми мусимо бути сплоджені через Слово і Духа Божого. 2. Ми мусимо бути оживлені і розбуджені до чинности через духа правди, якого одержали. 3. Якщо процес розвитку продовжується, якщо Слово Боже перебуває в нас подостатком, діючи так, що ми не є ліниві ні безовочні, то з часом прийдемо до народження – до участи в Першому Воскресенню як члени Христового Тіла. Щодо цього воскресення і цієї повної переміни з природньої, земної, людської істоти до духової, небесної істоти божественної природи, ми опісля будемо більше говорити, але тут ми більш особливо згадуємо сплодження. Слово Боже виразно показує нам, що сплодження цих синів Божих є “не з крови, ані від хотіння тілесного, ані з волі людини, але від Бога” (Йоана 1:13). Ап. Павло також показує це, коли пише про вибрану клясу Нового Створіння і про їх Голову, Ісуса Христа і про славний стан, до якого вони були покликані, отже він говорить: “Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Аарон”. Жид. 5:4.
Св. Письмо завжди виразно вказує на різницю між тим вибраним “Новим Створінням”, а загальним людством, але тут ми можемо подати дві ілюстрації: 1. Ап. Йоан, пишучи про викуплення світу, виразно ділить жертву поєднання на дві частини, одну за Церкву, а другу за світ, “А Він ублагання (примирення) за гріхи наші, і не лише за наші, але й за гріхи усього світу” (1 Йоана 2:2). Також Ап. Павло відрізнюе проби і труднощі Церкви в теперішнім життю, від тих, що світ мас, і також відрізнює надії Церкви від надій світу. “Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла” – одного тіла, Церкви, якої Христос є Головою, визволення якої є приобіцяне в Першому Воскресенню під час Його другого приходу (Рим.8:23). Ми не стогнемо на зовні, як світ, тому що ми одержали від Господа, через наше сплодження, Його духа, який є ліком на розчарований і проби, і труднощі теперішнього часу, а також славні надії та обітниці, які є якором для наших душ, що входить до того, що є поза завісою. В наших різних пробах і в горю, ми не сумуємо так як інші, що не мають надії. В зв’язку з тим Апостол згадує про світ і його надії, кажучи, “Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і мучиться.” Воно має дуже мало того, чим могло б потішитися і перев’язати свої рани та зменшити болі в часі цього стогнення, в якім пізнають, як страшним є гріх і як гострою є за нього кара. Вказуючи на надію світу, Апостол говорить, що “створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих” (Рим. 8:19-22). Це створіння – світ – не очікує і не сподіється бути між синами Божими, але очікує на благословення, які ці сини Нового Створіння, одержавши славу і авторитет в Тисячлітньому Царстві, принесуть на цю землю, згідно з Божою обітницею, що всі роди землі будуть благословенні.
Пробою членства Нового Створіння не буде членство якоїсь земної організації, але сполука з Господом як член Його містичного тіла, так як Апостол говорить “Коли хто в Христі, той Нове Створіння, старе минуло, ось усе стало нове” (2Кор.5:17). Щоб статись членом тіла Христового, конечним є, щоб старі речі, земні речі – амбіція, гордість, марнота, глупота – були усунені і не бажані, хоча до певної міри вони можуть нас непокоїти, тому що є привабливі для нашого тіла. Це є новий ум, який Господь визнає як Нове Створіння, це є розвиток і поступ нового ума, яким Він є заінтересований і якому обіцяв нагороду.
Щоб перебувати в Христі, Св. Письмо виразно показує нам, що тут є більше потрібно, чим саме посвячення. Посвячення відчиняє двері і дає нам стан, дає споріднення, дає нам піддержку і заохочення Божих обітниць і ставить нас на дорогу, де ми можемо розвивати різні овочі Духа, і остаточно осягнути співнасліддя з нашим Господом у небесній славі. Але, щоб вдержувати це становище в тілі Христа, тепер потрібно видавати овочі, потрібно доказів любови і посвяти, так як Господь в притчі про виноградину сказав, “кожну галузку в мені, яка не родить овочу, Він відтинає, кожну, що родить овоч, очищує, щоб більше овочу приносила” (Йоана 15:2). Коли ми стали прийняті Богом в Ісусі Христі вже кілька літ тому, то слід сподіватись, що ми будемо зростати в ласці і в знанні Бога і в овочах Св. Духа. Коли ні, то стратимо нашу сполуку з Ним і хтось інший займе наше місце між вибраними, і вінець, який був відложений для нас, перейде до іншого, який більше оцінює цей привілей і є більш ревний в тому, щоб осягнути ці славні речі, які Бог обіцяв тим, що люблять Його, і є більш охочий вважати земні речі за сміття і страту, щоб тільки осягнути Христа – осягнути місце в помазаній громаді. Цей стан є не тільки зілюстрований в зрості овочів Св. Духа, але, як Ап. Петро говорить “бо це роблячи, ви ніколи не спіткнетеся, таким бо чином вам буде щедро відкритий вхід у вічне Царство Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа (2Пет. 1:10,11). Однак це означає, як пояснює Ап. Павло, що новий ум, Нове Створіння, має бути так вповні пристосоване до Божої волі, що воно буде щодня старатись “зложити старого чоловіка з його пристрастями та пожадливостями”, тому що Нове Створіння є образою представлене, як новий чоловік – Христос Голова, а Церква, як члени Його тіла – має освячуватися і будуватися, образою кажучи, до міри повного зросту повноти Христа, так щоби кожний член був вповні довершений і розвинений, – розвинений і довершений не своєю силою в тілі, але в Нім, Який є нашою живучою Головою і Якого справедливість покриває наші мимовільні хиби і помилки.
Людство є обдароване і послуговується п’ятьма смислами: зором, слухом, дотиком, нюхом і смаком, і це все Нове Створіння може свобідно вживати так довго, як юно мас новий ум в тих земних посудинах. Але вони не є вистарчаючі для Нового Створіння, яке потребує інших смислів, через які воно може збагнути духові речі, яких не можна бачити, ні чути, ні доторкнутись, ні смакувати людським організмом. Цей брак є заповнений Господом через Св. Духа, так як Апостол пояснює, “Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого .. і не може вона його зрозуміти, бо це можна лиш духово розуміти” “Те, чого око не бачило і вухо не чуло, і на серце людині не прийшло, те Бог приготовив тим, що люблять Його. Нам же об’явив Бог це Духом Святим, бо Дух усе досліджує, навіть глибини Божі.” – 1 Кор.2:9,10,14.
Цей духовий смисл можна назвати шостим смислом тих, що є сплоджені до Нового Створіння; їх можна вважати за таких, що мають повноту духових смислів – п’ять додаткових смислів, що відповідають їх земним смислам. Постепенно “очі їх розуміння” відкриваються щораз ширше до річей не видимих природними очима; також поступово слух віри збільшується, поки кожна добра обітниця Божого Слова не станеться сильною і важливою. З часом вони приходять до дотику з Господом і з Його невидимою силою; і поволи вони куштують, що Господь є ласкавий і добрий, і після певного часу вони оцінюють ці жертви і молитви, які є милими пахощами для Господа. Але як природні смисли можуть бути розвивані, так і можуть бути духові, і розвивання цих духових смислів (або, принайменше, старання, щоб їх розвивати) є познакою, вказуючою на наш зріст в ласці – на розвиток цього ядра, або зародку Нового Створіння, яке має народитися в воскресенню – до нашої повноти в осягненню слави, чести і безсмертя божественної природи.
ЯКЕ ІМ’Я МАТИМЕ НОВЕ СТВОРІННЯ ?
З одної точки погляду, це може виглядати дивним питання. Коли берем під увагу, що Церква є заручена Господу як Діва (Молода), то виглядає дивним питатися, яке буде ім’я Церкви. Напевно жодне ім’я не було б більш відповідне, чим ім’я Діва, або Молода, бо інше ім’я давало б невластиве поняття про відносини, або споріднення, яке існує між Христом, а Його посвяченими “членами Його тіла”, “Невістою, Дружиною Агнця” (Цей стих з книги Об’яв. 21:9 в інших перекладах є: “Жінка, Наречена Агнця,” і “Невіста, Жена Агнця”). Біблійне ім’я виглядає досить добре, а саме: Екклезія, це є Тіло, Церква Христова. Писання також дальше подає, Екклезія Христова, або Церква Христова, Екклезія Божа, або Церква Божа (Рим. 16:16; Діян.20:28). Ці два імена є синонімами, тому що наш Господь і наш Отець однако інтересуються нами. Як Церква є тілом Христа, якої Він є Головою, так і ціла Церква, Голова і Тіло, є громадою, або групою помазаною Отцем, через яку Йому уподобалося виконати великі і чудові чинності в Його ділі викуплення, що скорше став начеркнений в дуже великих і чудових обітницях Його Слова. Апостол дальше ще більше очеркує це ім’я і називає вірних “Церквою Бога Живого”, немов ставлячи цю Церкву, або громаду народу, якого Христос є Головою, всупереч до інших тіл, або релігійних систем, що не визнають відповідно правдивого Бога і не є визнані правдивим Богом як Його Церква.
Схильність прибирати собі ім’я інше від того, яке Господь і Апостоли представили нам, проявилась вже від самого початку. Як деякі сьогодні говорять: Я є Лютеранин, а я Кальвініст і т. п., але всі говорять, що є Християнами, так було і тоді в первісній Церкві, і тому Апостол про це згадує в 1 Кор.3:4-6. Між віруючими в Коринті проявився дух поділу, дух сектантства і, не вдоволяючись самим іменем Христа і Бога, вони старались додати інше ім’я, так як Павла, Петра, Аполлоса тощо. Надхнений Апостол зганив такого духа і показав, що це не Св. Дух, лиш тілесний склонює їх до цього порізнення і до наслідування одного чи другого з слуг Божих. Аргумент Апостола є відповідний і на часі також і сьогодні. Його запитом є: “Чи Христос поділився?”, тобто, чи тут є багато тіл Христа? Чи є багато Церков Христа, чи лиш одна? І якщо лиш одна, то чому має бути поділена? “Бо хто ж Павло?”,”! хто Аполлос?” Вони лиш були слугами Голови Церкви, яких Він вживав до благословення Його тіла, Його Екклезії. Коли б вони не були охочі, Він міг би вибрати інших до зроблення праці, яку вони зробили. Тому честь і слава за благословення, яке прийшло через них, належиться головно Голові Церкви, Який учинив таке влаштування конечне для свого тіла. Це не означає, що ми не маємо признавати і відповідно шанувати усіх тих, яких Господь признає і шанує, але це означає, що ми в жодному значенню не маємо визнавати їх як голови Церкви; і ми не маємо ділити Церкви на секти, чи партії, послідовників відмінних людей. Так далеко як Апостоли, чи інші слуги Господа, були Ним вживані, то це не було для поділу Церкви, але, щоб її членів притягнути разом, щоб з’єднати віруючих посвячених більше з їх Головою, з одним Господом через одну віру і одно хрещення.
Що сказав би про те все Апостол, коли б він був з нами сьогодні в тілі і бачив різні поділи на різні деномінації? Він напевно сказав би нам, що це вказує на велику міру тілесности, на велику міру духа цього світу. Це не означає, що всі зв’язані з тими системами є тілесні і зовсім без Господнього Духа. Це однак вказувало б, що наскільки ми маємо Духа Господнього, і наскільки ми звільнились з тілесного духа і його впливу, настільки не будем симпатизувати з поділами, яких бачимо довкола, під різними сектантськими іменами. І наскільки Св. Дух збільшується і перебуває в нас, він зробить більше невдоволеним з іншого імена, чим імена Христа, аж остаточно під проводом Духа Божого прийдемо до того місця, де визнається лиш одну Церкву, і одне членство, а саме, “Церкву Первородних, імена яких є записані в небі”, і один спосіб, через який можна увійти до цієї Церкви, а саме, через хрещення в тіло нашого Господа, Його Церкву, і через хрещення в Його смерть, будучи в цей спосіб злученим з Ним і з іншими членами через одного Духа.
Це не є нашим завданням змінювати почування Християнства відносно цього предмету, бо це було б завелике діло для кого-небудь з людей. Ми повинні бути особисто вірні для Жениха, тому що кожний, який бере імено Христа, нехай відступить від всякого гріха, неправди та всього того, що є невластиве для його віри та християнського життя. Такі не схочуть бути знані, чи називані, через яке-небудь інше ім’я, лиш ім’я свого Жениха, Господа Ісуса Христа, бо це є одиноке імено під небом, дане людям, яким можемо спастися (Діян.4:12). Будучи послушні для цього Духа, ми напевно відлучимось і звільнимось з усяких сектантських інституцій, щоб бути вільними в Господі. Це однак не означає, що ми маємо погорджувати тими, що мають Божого Духа, але ще належать до цих різних систем. Противно, ми повинні признати, що слова нашого Господа “Вийди із неї народе мій, щоб не мати вам спілки в гріхах її, і щоб не прийняли кар її”, вказують, що деякі з Його народу є ще в Вавилоні і тому не мають властивого зрозуміння щодо сектантських систем і їх імен. Ми лиш маємо старатись, щоб наше світло просвічувало, лишаючи вислід для Господа.
Ми не тільки є проти того, щоб брати яке-небудь людське імено, але ми є проти якого-небудь імена, що є, або може статись сектантським, або партійним іменем, і через те відлучити деяких з Божого народу від інших, які належать до Нього. Ми уникали б вживати особливі вислови “Християнська Церква”, або “Церква Божа”, коли ці імена є вживані на означення особливих відмінних віровизнань і відмінних спільнот між Божим народом. Ми радше вживали б Біблійні імена, Послідовники, Церква Бога Живого, Церква Христа, Церква Божа, Церква в Коринті тощо. Ми не можемо уникнути того, що хтось може нас зле зрозуміти в цій справі; і ми не повинні ображуватись на них, якщо в певній мірі вони будуть до нас стосувати певні назви, а що є загально в звичаю між Християнами. Вони можуть нас називати Руселістами, Реституційними, Бадачами, Біблійниками і т.п. Ми не признаємо і не пристосовуємо тих імен до себе, та проте дух покори і терпеливости, і миру, і любови показував би, що ми не повинні ображуватися, коли нас так прозивають, але радше вважати, що інтенції тих людей не є злими, або принайменше, не злобними, і ми повинні відповісти на таке називання лагідно і не з гнівом, чи злістю. При тім є слід дати таким до зрозуміння, що ми воліємо не мати сектантської назви, але визнаємо і держимось імени Християнина, в його найширшому значенню, яке вказує, що ми не маємо іншої голови, крім одної, а нею є Ісус Христос, і що ми не визнаємо жодної організації, лиш ту, яку Він зорганізував – Церкву Бога Живого, Екклезія, або Тіло Христа, імена яких є записані в небі.