Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту [мужність] — 2 Пет. 1:5.
Однією з найбільших труднощів люду Божого є те, що навіть тоді, коли він рішучо налаштований поступати справедливо, і тим самим чинити спокусам опір, не є, однак, достатньо безкомпромісним в діяльності. Багато кажуть до спокусника: Я постановив, що цього разу тобі не піддамся. І таким чином вони залишають в своєму розумі відкритою можливість, котрою спокусник скористається іншим разом. Поводження нашого Господа було б найвластивішим, і ми повинні в такий же спосіб відігнати спокусника раз і назавжди. Ми повинні зайняти таку позицію, щоб навіть наш противник і не думав повертатися до нас знову з цим. «Відійди, сатано!… Господеві Богові своєму буду вклонятися, і буду служити Одному Йому!». – R 3296
* * *
Після розвинення розумового оцінення Бога й Христа і цілковитого сполягання на Них усім серцем – фундаменту християнського характеру – ми маємо будувати на цьому фундаменті решту вищих першорядних чеснот, починаючи з мужності, суттю якої є надія перемоги. Господь дав нам об’єкти для такої надії і дав для неї певний ґрунт у Своїй Угоді, скріпленій присягою, в священницькому уряді Христа і участі в Дусі. Така надія зробить нас відважними, щоб ми могли стати лицем до всіх труднощів і могли боротися з кожним ворогом. Розвиток такої позиції буде вимагати постійної пильності, бо інакше наші зусилля, не підтримувані вірністю, врешті виявляться недостатніми для перемоги.
Поклади, Господи, сторожу на уста мої, стережи двері губ моїх! — Пс. 141:3.
Число вартівників і застав, які пильнують і стережуть наше поводження і наші слова, буде менш численним пропорційно до того, наскільки буде зміцнена лінія застав, які стережуть наші розуми та наші думки. Тут, власне, ми повинні особливо пильнувати. «Бо чим серце наповнене, те говорять уста». Ця загальна правда проявляється особливо у відроджених особах, які, у порівнянні з іншими, є більш відкриті в своєму поводженні та висловлюванні. Маючи в своєму серці праведні почуття, вони, правдоподібно, менш обережні в способі висловлювання, ніж колись. Але тим більше вони повинні пам’ятати слова Апостола: «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий» (Як. 3:2). – R 3304
* * *
Через людську схильність помилятися в слові і схильність більшості людей до неправильного розуміння, а меншості до перекручування, християнин повинен добре пильнувати свої слова. Занедбування цього спричинило багато зла, в той же час пильнування такого поводження не тільки запобігло злу, але й принесло багато добра. Найпевнішим способом пильнувати наші уста є наповнювання наших розумів Правдою і віддзеркалення її духа нашими серцями. Якщо ми не можемо цього досягти власними силами, то повинні молитися до Господа, щоб поставив сторожу на наші уста, стеріг двері наших губ. Тоді ми нікого не образимо своїм словом.