І не будь ти невіруючий, але віруючий — Ів. 20:27.
Ми не можемо наблизитися до Господа в інший спосіб, як тільки через розвиток віри і довір’я до Нього, до Його доброти, до Його сили, до Його мудрості до Його любові. Віра є чеснотою, яку потрібно удосконалювати, розвивати. Ті ж самі Апостоли, які з переляком кликали під час бурі на Галілейському морі, поступово щораз більше зростали в вірі, аж, як про це свідчать записи, змогли довіряти Господу і довіряли навіть в часі Його відсутності і тоді, коли не могли Його побачити. Це повинно бути для нас уроком в щоденному житті, щоб ми могли розвивати віру в Господа і роздумувати про попередні життєві досвіди, а також про всі уроки Його Слова, щоб таким чином наша віра в Нього могла укоренитися й уґрунтуватися. – R 3337
* * *
Бути невіруючим означає мати брак розумового оцінення Бога і Христа і брак сполягання на Них серцем – на Їх особи, характери, слова й діла. В той же час бути віруючим означає розвивати розумове оцінення Бога й Христа і сполягати серцем на Них, на Їх особи, характери, слова й діла. Вони не заслуговують на невіру і жодна Божа дитина не повинна Їх нею зневажати, бо невіра в учинках говорить Богові і Христові, що на Них не можна покладатися. Навпаки, ми повинні бути дуже ревними в стосунку до Них, щоб довести ділами, що беззастережно покладаємось на Їх особи, характери, слова й діла. Так чинячи, ми будемо Їм подобатися.
Поклади, Господи, сторожу на уста мої, стережи двері губ моїх! — Пс. 141:3.
Число вартівників і застав, які пильнують і стережуть наше поводження і наші слова, буде менш численним пропорційно до того, наскільки буде зміцнена лінія застав, які стережуть наші розуми та наші думки. Тут, власне, ми повинні особливо пильнувати. «Бо чим серце наповнене, те говорять уста». Ця загальна правда проявляється особливо у відроджених особах, які, у порівнянні з іншими, є більш відкриті в своєму поводженні та висловлюванні. Маючи в своєму серці праведні почуття, вони, правдоподібно, менш обережні в способі висловлювання, ніж колись. Але тим більше вони повинні пам’ятати слова Апостола: «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий» (Як. 3:2). – R 3304
* * *
Через людську схильність помилятися в слові і схильність більшості людей до неправильного розуміння, а меншості до перекручування, християнин повинен добре пильнувати свої слова. Занедбування цього спричинило багато зла, в той же час пильнування такого поводження не тільки запобігло злу, але й принесло багато добра. Найпевнішим способом пильнувати наші уста є наповнювання наших розумів Правдою і віддзеркалення її духа нашими серцями. Якщо ми не можемо цього досягти власними силами, то повинні молитися до Господа, щоб поставив сторожу на наші уста, стеріг двері наших губ. Тоді ми нікого не образимо своїм словом.