Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте! — Фил. 4:4.
Не може бути забагато веселих християн, а також вони не можуть радіти забагато, якщо радіють в Господі. Ця радість не мусить бути ані галасливою, ані навпаки. Однак вона вказує на спокій, щастя, мир і задоволення душі, які не вимагають галасливого виявлення, як деякі про це помилково думають. Лише ті можуть завжди радіти, які живуть дуже близько Господа і які завжди відчувають єдність з Ним, відчувають, що Він дбає і стереже їх, що певною є Його обітниця, що все допомагає для їх найвищого добра як християн. – R 3127
* * *
Християнин завжди повинен радіти в Господі; не в земних речах, а в тих, які стосуються вічності, в справах посвяти та її зобов’язань, привілеїв, уроків, зростання, заповідей і досягнень. Стале звертання уваги на отримані благословенства буде приводом для радості, знову і знову. Що інше могло б бути причиною радості, як не роздумування над нашим виправданням, посвяченням, оживленням духом, духовним світлом, поживою, зростом, перемогами, служінням, Божим синівством і співспадкоємством з Христом!
Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене…, щоб потішити всіх, хто в жалобі…, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби — Іс. 61:1-3.
Ми маємо доручення шукати тихих і засмучених, які усвідомили свої власні хиби і слабості, які шукають сховку і визволення. Частиною нашого обов’язку є вказувати їм на «Божого Агнця, що на Себе гріх світу бере», на «оздобу» воскресіння «замість попелу» смерті, і на славу, яка, як обіцяв Господь, невдовзі займе місце духа пригніченості і розчарувань, смутків і клопотів теперішнього часу. Нашим посланням є говорити таким, що буде «радість на ранок», і допомагати їм піднестися і зодягтися в «одежу хвали», і почати ходити в «обновленні життя», співаючи «пісню нову в наших устах – для нашого Бога хвалу». – R 3304
* * *
Святе Боже серце і розум знаходяться над Його посвяченими. Це становить умову їхнього служіння. Завдяки цьому духу розум Божого люду отримує здатність спостерігати, запам’ятовувати, розуміти і виражати духовні речі. Через нього їхнім серцям також даються здібності, необхідні для того, аби розвивати віру, надію, любов і послух, щоб вони могли складати прийнятні жертви, пов’язані з їх службою. Дійсно, цей дух робить їх здатними потішати сіонських жалібників і випроваджувати їх з попелу смутку до оздоби святості і радості в Господі.