І бачив я… душі стятих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже — Об. 20:4.
Хоча це стинання є образним, а не буквальним, однак, воно має глибоке значення. Воно означає не тільки смерть власної волі кожного, але й відтяття від усіх інших голів, урядів і законодавців, і визнавання «Головою» не їх, але Ісуса, котрого Бог назвав Головою Церкви, яка є Його Тілом – Головою кожного Її члена. Це означає не тільки відтяття від усіх установлених голів і авторитетів, але й припинення визнавання власної голови і волі та прийняття на їх місце верховенства, волі нашого Господа Ісуса. Це та ж сама думка, на яку звертає нашу увагу Апостол в Посланні до Римлян 6:3, де він заявляє, що члени Малої Черідки були охрещені в Тіло Христове, як члени того Тіла, під керівництвом Голови, Христа, через хрещення в його смерть – через повну посвяту волі і цілковите складання життя, вірно аж до смерті. – R 2699
* * *
Стинання, про яке тут говориться, не може бути буквальним, бо тоді б виключило Ісуса, Петра, Степана, Івана, і Хому з Малої Черідки, щодо яких ми маємо натхнений доказ, що вони перемогли. Без сумніву, це виключило б з Церкви багатьох інших, про яких ми знаємо як таких. Це мусить бути символічне стинання, тобто віддання наших природних сердець, розумів і волі та прийняття серця, розуму і волі Ісуса як Голови. Піддаймося під це стинання і перебуваймо в ньому в послусі Правді, котра визначає Бога і Христа в зв’язку з нашим спасінням і спасінням світу!
Ми не повинні покладатися на вождів, але на Господа. Це не означає, що ми не повинні довіряти вождям і визнавати їх, бо ж ціла історія діяльності Господа з Його типічним і антитипічним народом показує, що Йому було до вподоби вживати людських посланців як Своїх представників у навчанні та провадженні Свого люду від ласки до ласки, від знання до знання. З цього потрібно взяти такий урок, що Господь вповні компетентний керувати Своєю працею, і хоча ми шукаємо Його керівництва в людських представниках, то, однак, наші надії ми не покладаємо на них, на їх мудрість і силу, а тільки на Господню мудрість і силу, яка веде їх, а через них також і нас. – R 3077
* * *
Ідоли це не завжди вульгарні фізичні статуї. Ними є всі фізичні, розумові, моральні і релігійні об’єкти, окрім Єгови, яким люди вклоняються і віддають найвищу честь. Те, чому хтось віддає найвищу честь, є його богом. І якщо це буде не Єгова, то це – ідол. Дивлячись так, ми бачимо, що деякі роблять ідолів зі своїх віровизнань, деномінацій, сект, з себе самих, своїх амбіцій, вигляду, вбрання, вигоди, освіти, становища, популярності, безпеки, думки про себе, прав, уподобань, дому, власності, родини, титулів, друзів, країни, вождів, протилежної статі і т.п. Це ті ідоли, які приваблюють нас, хоча ми й утримуємось від вульгарних поганських ідолів. Апостол особливо заохочує нас берегтися. Поблажливість до них означає рух назад в посвяті, в якій ми присягали бути мертвими для себе і світу, а живими для Бога – це означає, що ми знову, на радість сатани, стаємо слугами гріха, омани, самолюбства і світовості.