Ми визнаємо твердження: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» за останні слова нашого Учителя на хресті, незадовго перед тим, як Він віддав духа. В цьому твердженні є особлива сила, яку можна, правдоподібно, бачити тільки з однієї точки зору, на відміну від слів царя Соломона, що при смерті «вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його» (Екл. 12:7). Твердження мудреця відноситься до смерті людства в загальному. Це означає, що як тіло, так і основа життя, яка його оживляє, є Божим даром, який був втрачений.
Цілий людський рід вмирає і не має права до життя, тому що наші перші батьки втратили це право через непослух в Едемі. Бог дозволяє кожній дитині Адама вживати іскру життя, яку вони успадкували від батьків, так довго як це можливо. Тому є властивим для людського роду, щоб зберегти своє життя так довго, як воно тільки може через різного роду фізичні лікування.
Привілей життя, дух життя, повертається до Бога в момент смерті. Він позичений нам на час, доки ми виконуємо Божі вимоги щодо його збереження. Він знаходиться повністю в Божих руках. Він не є річчю – він є привілеєм. Якби одна людина сказала до іншої: «Я дам тобі право використання цього поля на рік», ми розуміли б, що коли цей рік закінчиться, поле повернеться до власника. Так само є з привілеєм життя. Жодна людська істота не може насправді сказати, що має право на життя. Велика власність була втрачена в Едемі через непослух першої людини, і при смерті кожної особи ця оживляюча сила життя повертається до Бога, який її дав.
Однак у випадку нашого Господа Ісуса було інакше. Він був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників» (Євр. 7:26). Він дозволив, щоб його життя було в Нього забране злими людьми, хоча Він міг його зберегти, якби захотів (Мат. 26:53,54). Але Він віддав життя, дозволяючи, щоб воно було в нього забране, тому, коли сказав на хресті: «У руки Твої віддаю Свого духа», це був надалі Його дух, не втрачений через гріх, і Він віддав його під Божу опіку (Лк. 23:46).
ІСУС ЗБЕРІГ ЛЮДСЬКЕ ПРАВО ДО ЖИТТЯ
Це довірливе віддання опіці Отця означало віру нашого Господа в Божу обітницю пробудження Його з мертвих. Хоча як людська істота Він віддав це життя, однак надалі зберіг право до життя як людська істота. Нове Створіння спало на протязі частини трьох днів, чекаючи на своє божественне тіло у воскресінні, але як людська істота Він помер. По причині свого послуху Божій волі аж до смерті Він був пробуджений третього дня як духовна істота. Саме це право до людського життя Він остаточно дасть отцю Адаму і цілій людській родині, яка захоче отримати його на Божих умовах.
Тому бачимо, що у вислові нашого Господа «В руки Твої віддаю Свого духа» міститься особливе значення. Вираз «в руки Твої», здається, має думку віддання чогось під опіку Отця, бо рука символічно представляє владу. Хоча як рука, так і рамено представляє силу, однак рука наводить на думку значення вправності, опіки, Божої сили, нагляду і зацікавлення. Таким чином наш помираючий Господь віддав своє життя і всі життєві права під опіку Отця як депозит, щоб у відповідному часі міг застосувати його згідно з Божим планом на користь спасіння людей.
Наш Господь залишив Небесну спадщину, щоб виконати діло викупу за Адама і його потомство. Його зміна природи з духовної як Логоса на істоту людську була зроблена для того, щоб зробити можливим для Нього стати ціною викупу за людство – досконала людина за досконалу людину – грецьке антілютрон, рівнозначна ціна. Апостол описує це так: «Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:21,22; 1 Тим. 2:5,6). У віці тридцяти років Він віддав себе при Йордані, щоб стати ціною викупу за ціле людство і тривав у віддаванні цієї ціни, складаючи в жертву своє життя, яке у властивому часі, передбаченому Отцем, мало стати ціною викупу за Адама і ціле його потомство. Це діло добровільного складання життя, віддавання його, жертвування, закінчилося, коли Він скрикнув на хресті: «Звершилось» (Ів. 19:30).
ВИКУП І ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Нічого більше не могло бути складене, ніж було складене на Голгофі – викуп, рівнозначна ціна за Адама. Але тоді вона не була заплачена, щоб врегулювати рахунок Адама, тому що, якби так було, то Адам і ціле його потомство було б тоді і там передане Господу Ісусу для спасіння. Навпаки, ціна була складена в руки Божої справедливості як депозит, на рахунок нашого Господа Ісуса, так щоб пізніше Він міг застосувати його згідно з Божим планом. Коли був тут на землі, наш Господь не міг зробити жодного вжитку з ціни викупу. Він повинен був зійти на небо і стати там перед Божим лицем, і тільки після цього Його учні могли бути приведені до спільності з Отцем (Євр. 9:24).
Через десять днів після вознесіння нашого Господа і через п’ятдесят днів після Його воскресіння Святий Дух був вилитий в День П’ятидесятниці на учнів, які згідно з його розпорядженням зібралися в горішній кімнаті. Це вилиття було доказом, що вони були прийняті Отцем через заслугу, яку Він склав в Отцівські руки, коли скрикнув на хресті: «В руки Твої віддаю Свого духа» – Своє життя і всі його права, як також право до життя.
Наш Господь не дав заслуги Своєї жертви відразу своїм учням, а лише приписав їм її вартість тільки на час їх «високого поклику». Вона не була їм дана у власність для їх власного використання, ані для використання Церкви в цілому, бо вона остаточно мала бути потрібна для цілого світу людства «викуп за всіх, що є свідоцтвом часу його». Тому всі, які стають послідовниками нашого Господа у Віці Євангелії, відрікаються в посвяченні свого уділу в благословенствах реституції, що мають прийти для людського роду в часі другої присутності нашого Господа, так щоб могли мати уділ зі своїм Відкупителем у ще більшому благословенні – славі, честі і безсмерті – в Божественній природі.
Коли цілий клас Христа буде прославлений зі своїм Господом, настане властивий час, щоб наш Відкупитель передав Божій справедливості заслугу своєї смерті, яку віддав в руки Отця як депозит, коли помирав на Голгофі. Коли ця ціна викупу буде формально передана Справедливості при кінці Віку Євангелії, то вона більше не буде депозитом, яким наш Господь міг би розпоряджатися, але буде перерахована на Адама і його потомство, світ людства, який одразу буде повністю переданий Отцем Сину, щоб могло розпочатися діло Тисячолітнього Царства. Ціна викупу має ціль принести Адаму і його расі земне життя, життєві права і право до життя – які були втрачені в Едемі через непослух. Коли розпочнеться діло Царства, всі народи землі будуть піддані Відкупителю, щоб Він міг підняти їх з умов гріха та смерті до всього, що було втрачене в Адамі та віднайдене через смерть нашого Господа.
ЇДЖЕННЯ ТІЛА СИНА ЛЮДСЬКОГО
Що мав на думці наш Господь коли сказав, що аби стати його учнями, ми мусимо «їсти тіло Сина людського»? Ця заява є однією з неясних заяв нашого Господа. «Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав» (Мат. 13:34, Пс. 78:2). Євреї питали: «Як же Він може дати нам тіла спожити?» Читаємо, що коли Він говорив ці слова, деякі з його послідовників відійшли і більше з ним не ходили. Вони сказали: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:52-60). Так само сьогодні багато хто недооцінює цю заяву нашого Господа.
Але ці слова мають велику силу і значення, коли на нього проллється світло інших віршів. Тіло Ісуса представляло Його людську природу. Його попередньою природою була небесна, духовна. Він залишив той стан і став тілом заради нас. Чому Він мав стати тілом для нас? Бо Отець Адам був тілесною істотою і стягнув на себе прокляття через один акт непослуху. Оскільки життя Адама було юридично втрачене, то він не міг дати своїм дітям чогось, що сам раніше втратив. Його діти також були спадково занечищені розумово, морально і фізично. Тому ціла людська раса помирає.
ХЛІБ З НЕБА
Господь Ісус говорить про себе як про Хліб, який зійшов з неба, з якого, якщо людина споживає, буде жити вічно (Ів. 6:51). Що означає «їсти тіло Сина людського»? Відповідаємо, що аби відкупити нас від смерті, Господь Ісус поніс смерть. Дозволив, щоб його життя було в Нього забране. Не опирався, хоча міг це зробити. Це була Божа постанова, і Він був слухняний волі Отця. Ціллю цієї постанови було те, щоб Адам і ціла його раса могли бути викуплені з під вироку смерті і могли знову прийти до гармонії з Богом і віднайти вічне життя.
Було необхідним, щоб не тільки Ісус віддав своє життя як ціну викупу за світ, але також, щоб кожен, хто хоче скористатися з цієї жертви, добровільно прийняв її в своєму розумі, присвоюючи собі її вартість задля отримання виправдання і спасіння. Це так само, як зі споживанням буквальної їжі. Нікого з нас не примушують їсти. Ми їмо, щоб підтримати життя. Коли людська раса зауважує, що помирає, тоді каже: О, якби ми мали якусь їжу, що подолала б недосконалості нашого організму і утримувала нас при житті і визволила нас з тих ненормальних умов! Коли прийшов слушний час в Божому плані, Небесний Отець подбав про те, щоб Ісус став Агнцем Божим, пасхальним агнцем, і щоб всі ті, які споживають того агнця, які будуть оцінювати заслугу його жертви – отримали вічне життя і ту досконалість, яка була втрачена через непослух і гріх Адама. Церква була запрошена до отримання цього життя на протязі Віку Євангелії, і отримала його через позику із заслуги свого Спасителя, через віру в Того, який є «хлібом життя». Це тіло, позаобразний агнець, цей хліб з неба, Церква присвоювала собі через віру на протязі християнського віку. Кожний віруючий усвідомлював собі те, що народився грішником і що Христос помер за його гріхи. Віруючи в це, він користав з тієї жертви, яку Бог забезпечив в Ісусі.
ПИТТЯ ЙОГО КРОВІ
Ті, які зробили цей перший крок, отримали запрошення зробити другий – пиття крові. До таких Бог сказав: Оскільки ви так вірите, і оскільки споживали тіло Ісуса, – в своєму серці і розумі, – потрібно, щоб ви віддали свою волю повністю для Бога, відреклися тіла і всіх тілесних речей та взяли свій хресті і наслідували Ісуса, ходили як Він ходив. Це подобається Богу, тому що Христос залишив нам приклад того, що маємо Його наслідувати (1 Пет. 2:20-24).
Чи була якась особлива нагорода для тих, які підняли цей другий крок? Чи було щось краще, вище, що вони могли отримати? Так, якщо були мертві з Христом, віддаючи своє життя на смерть так як Він, то мали також з Ним жити. Маючи уділ в Першому Воскресінні, вони стали співспадкоємцями з Христом у Його славі і безсмерті. Меле Стадо отримало все це: (1) через споживання Його тіла і (2) через пиття Його крові. На ласкаве запрошення нашого Господа цей клас відповів: Я охоче прийму цю жертву наслідування Ісуса. Це була пропозиція тільки на Вік Євангелії.
Бог послав Свого Сина, щоб Він став Відкупителем людини. Ісус помер, і таким чином була складена ціна викупу. Кожен зі світу, хто скористається з цього відкуплення, коли буде запечатана та вступить в дію Нова Угода, буде таким чином ставати щораз більше живим, і в кінці кінців отримає людську досконалість. Всі почують про це і зрозуміють це, коли буде встановлене Царство – якщо будуть мати щирі серця, то скажуть: «Якщо Бог забезпечив цю жертву для грішників, то я з задоволенням з неї скористаюсь і охоче піду цією дорогою. Я з радістю буду споживати Хліб з неба і робити ужиток з можливостей, що були забезпечені Богом. Буду з них користати і таким чином буду відроджений – стану досконалою людською істотою». І тому тоді, через споживання цього Хліба, цілий світ отримає Реституцію – досконалість життя на вдосконаленій землі. Тисячу років призначено на споживання цього Хліба світом, і це споживання і слухняне додержання вимог Царства забезпечить їм вічне життя.
Ми не розуміємо, що світ буде пити кров Христа як частину жертви за гріх. Різниця між класом Церкви і світом відносно споживання Хліба, тіла, полягає в тому, що світ буде споживати – присвоювати собі заслугу жертви Христа і отримає досконале людське життя через «реституцію» в Тисячолітті, тоді як клас Церкви споживав вірою і отримав виправдання в часі, коли був тут на землі. Вони склали це виправдане людське життя в жертву з Ісусом, щоб могли з ним отримати нове життя, Божественне, духовне життя, яке тепер вони вже мають. Тому вони пили Його кров, мали уділ в Його жертвенній «чаші». В Пам’ятці, беручи уділ в Хлібі, вони присвоювали Його життєві права для своєї приписаної людської досконалості, яка далі була пожертвувана за світ. Сплоджені від духа особливо дбали про те, щоб виконати свою частку в жертві за гріх, так як вона є символічно представлена в Пам’ятці.
Тому, бачивши вірність тих, які належали до 144 000 та до Великої Громада, які тепер вже отримали свою нагороду, ми, як потенційні Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії, перед тим як будемо споживати хліб і пити з чаші, дослідімо самих себе з точки зору того, чи ми гідні брати уділ в тих символах (1 Кор. 5:7,8; 11:24-29). Рекомендації цих віршів відносяться в основному до Церкви, але в принципі мають застосування до всіх посвячених, які стараються очищатися від плям гріха. Якщо ми будемо це робити, то станемо посудинами, відповідними для вжитку Вчителем. Приймаймо участь у Господній вечері, яка показує нас, які пробно присвоюють виправдання через Його заслугу. Всі ми повинні уважно прочитати розділ «Пасха Нового Створіння» (6 том) як особливу допомогу в нашій підготовці до Пам’ятки. Хай Бог благословить нашу участь в ній.
Теперішня Правда №58, січень-грудень 2012
ТР № 492, ’05,2-5
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: