Ми визнаємо твердження: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» за останні слова нашого Учителя на хресті, незадовго перед тим, як Він віддав духа. В цьому твердженні є особлива сила, яку можна, правдоподібно, бачити тільки з однієї точки зору, на відміну від слів царя Соломона, що при смерті «вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його» (Екл. 12:7). Твердження мудреця відноситься до смерті людства в загальному. Це означає, що як тіло, так і основа життя, яка його оживляє, є Божим даром, який був втрачений.
Цілий людський рід вмирає і не має права до життя, тому що наші перші батьки втратили це право через непослух в Едемі. Бог дозволяє кожній дитині Адама вживати іскру життя, яку вони успадкували від батьків, так довго як це можливо. Тому є властивим для людського роду, щоб зберегти своє життя так довго, як воно тільки може через різного роду фізичні лікування.
Привілей життя, дух життя, повертається до Бога в момент смерті. Він позичений нам на час, доки ми виконуємо Божі вимоги щодо його збереження. Він знаходиться повністю в Божих руках. Він не є річчю – він є привілеєм. Якби одна людина сказала до іншої: «Я дам тобі право використання цього поля на рік», ми розуміли б, що коли цей рік закінчиться, поле повернеться до власника. Так само є з привілеєм життя. Жодна людська істота не може насправді сказати, що має право на життя. Велика власність була втрачена в Едемі через непослух першої людини, і при смерті кожної особи ця оживляюча сила життя повертається до Бога, який її дав.
Однак у випадку нашого Господа Ісуса було інакше. Він був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників» (Євр. 7:26). Він дозволив, щоб його життя було в Нього забране злими людьми, хоча Він міг його зберегти, якби захотів (Мат. 26:53,54). Але Він віддав життя, дозволяючи, щоб воно було в нього забране, тому, коли сказав на хресті: «У руки Твої віддаю Свого духа», це був надалі Його дух, не втрачений через гріх, і Він віддав його під Божу опіку (Лк. 23:46).
ІСУС ЗБЕРІГ ЛЮДСЬКЕ ПРАВО ДО ЖИТТЯ
Це довірливе віддання опіці Отця означало віру нашого Господа в Божу обітницю пробудження Його з мертвих. Хоча як людська істота Він віддав це життя, однак надалі зберіг право до життя як людська істота. Нове Створіння спало на протязі частини трьох днів, чекаючи на своє божественне тіло у воскресінні, але як людська істота Він помер. По причині свого послуху Божій волі аж до смерті Він був пробуджений третього дня як духовна істота. Саме це право до людського життя Він остаточно дасть отцю Адаму і цілій людській родині, яка захоче отримати його на Божих умовах.
Тому бачимо, що у вислові нашого Господа «В руки Твої віддаю Свого духа» міститься особливе значення. Вираз «в руки Твої», здається, має думку віддання чогось під опіку Отця, бо рука символічно представляє владу. Хоча як рука, так і рамено представляє силу, однак рука наводить на думку значення вправності, опіки, Божої сили, нагляду і зацікавлення. Таким чином наш помираючий Господь віддав своє життя і всі життєві права під опіку Отця як депозит, щоб у відповідному часі міг застосувати його згідно з Божим планом на користь спасіння людей.
Наш Господь залишив Небесну спадщину, щоб виконати діло викупу за Адама і його потомство. Його зміна природи з духовної як Логоса на істоту людську була зроблена для того, щоб зробити можливим для Нього стати ціною викупу за людство – досконала людина за досконалу людину – грецьке антілютрон, рівнозначна ціна. Апостол описує це так: «Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:21,22; 1 Тим. 2:5,6). У віці тридцяти років Він віддав себе при Йордані, щоб стати ціною викупу за ціле людство і тривав у віддаванні цієї ціни, складаючи в жертву своє життя, яке у властивому часі, передбаченому Отцем, мало стати ціною викупу за Адама і ціле його потомство. Це діло добровільного складання життя, віддавання його, жертвування, закінчилося, коли Він скрикнув на хресті: «Звершилось» (Ів. 19:30).
ВИКУП І ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Нічого більше не могло бути складене, ніж було складене на Голгофі – викуп, рівнозначна ціна за Адама. Але тоді вона не була заплачена, щоб врегулювати рахунок Адама, тому що, якби так було, то Адам і ціле його потомство було б тоді і там передане Господу Ісусу для спасіння. Навпаки, ціна була складена в руки Божої справедливості як депозит, на рахунок нашого Господа Ісуса, так щоб пізніше Він міг застосувати його згідно з Божим планом. Коли був тут на землі, наш Господь не міг зробити жодного вжитку з ціни викупу. Він повинен був зійти на небо і стати там перед Божим лицем, і тільки після цього Його учні могли бути приведені до спільності з Отцем (Євр. 9:24).
Через десять днів після вознесіння нашого Господа і через п’ятдесят днів після Його воскресіння Святий Дух був вилитий в День П’ятидесятниці на учнів, які згідно з його розпорядженням зібралися в горішній кімнаті. Це вилиття було доказом, що вони були прийняті Отцем через заслугу, яку Він склав в Отцівські руки, коли скрикнув на хресті: «В руки Твої віддаю Свого духа» – Своє життя і всі його права, як також право до життя.
Наш Господь не дав заслуги Своєї жертви відразу своїм учням, а лише приписав їм її вартість тільки на час їх «високого поклику». Вона не була їм дана у власність для їх власного використання, ані для використання Церкви в цілому, бо вона остаточно мала бути потрібна для цілого світу людства «викуп за всіх, що є свідоцтвом часу його». Тому всі, які стають послідовниками нашого Господа у Віці Євангелії, відрікаються в посвяченні свого уділу в благословенствах реституції, що мають прийти для людського роду в часі другої присутності нашого Господа, так щоб могли мати уділ зі своїм Відкупителем у ще більшому благословенні – славі, честі і безсмерті – в Божественній природі.
Коли цілий клас Христа буде прославлений зі своїм Господом, настане властивий час, щоб наш Відкупитель передав Божій справедливості заслугу своєї смерті, яку віддав в руки Отця як депозит, коли помирав на Голгофі. Коли ця ціна викупу буде формально передана Справедливості при кінці Віку Євангелії, то вона більше не буде депозитом, яким наш Господь міг би розпоряджатися, але буде перерахована на Адама і його потомство, світ людства, який одразу буде повністю переданий Отцем Сину, щоб могло розпочатися діло Тисячолітнього Царства. Ціна викупу має ціль принести Адаму і його расі земне життя, життєві права і право до життя – які були втрачені в Едемі через непослух. Коли розпочнеться діло Царства, всі народи землі будуть піддані Відкупителю, щоб Він міг підняти їх з умов гріха та смерті до всього, що було втрачене в Адамі та віднайдене через смерть нашого Господа.
ЇДЖЕННЯ ТІЛА СИНА ЛЮДСЬКОГО
Що мав на думці наш Господь коли сказав, що аби стати його учнями, ми мусимо «їсти тіло Сина людського»? Ця заява є однією з неясних заяв нашого Господа. «Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав» (Мат. 13:34, Пс. 78:2). Євреї питали: «Як же Він може дати нам тіла спожити?» Читаємо, що коли Він говорив ці слова, деякі з його послідовників відійшли і більше з ним не ходили. Вони сказали: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:52-60). Так само сьогодні багато хто недооцінює цю заяву нашого Господа.
Але ці слова мають велику силу і значення, коли на нього проллється світло інших віршів. Тіло Ісуса представляло Його людську природу. Його попередньою природою була небесна, духовна. Він залишив той стан і став тілом заради нас. Чому Він мав стати тілом для нас? Бо Отець Адам був тілесною істотою і стягнув на себе прокляття через один акт непослуху. Оскільки життя Адама було юридично втрачене, то він не міг дати своїм дітям чогось, що сам раніше втратив. Його діти також були спадково занечищені розумово, морально і фізично. Тому ціла людська раса помирає.
ХЛІБ З НЕБА
Господь Ісус говорить про себе як про Хліб, який зійшов з неба, з якого, якщо людина споживає, буде жити вічно (Ів. 6:51). Що означає «їсти тіло Сина людського»? Відповідаємо, що аби відкупити нас від смерті, Господь Ісус поніс смерть. Дозволив, щоб його життя було в Нього забране. Не опирався, хоча міг це зробити. Це була Божа постанова, і Він був слухняний волі Отця. Ціллю цієї постанови було те, щоб Адам і ціла його раса могли бути викуплені з під вироку смерті і могли знову прийти до гармонії з Богом і віднайти вічне життя.
Було необхідним, щоб не тільки Ісус віддав своє життя як ціну викупу за світ, але також, щоб кожен, хто хоче скористатися з цієї жертви, добровільно прийняв її в своєму розумі, присвоюючи собі її вартість задля отримання виправдання і спасіння. Це так само, як зі споживанням буквальної їжі. Нікого з нас не примушують їсти. Ми їмо, щоб підтримати життя. Коли людська раса зауважує, що помирає, тоді каже: О, якби ми мали якусь їжу, що подолала б недосконалості нашого організму і утримувала нас при житті і визволила нас з тих ненормальних умов! Коли прийшов слушний час в Божому плані, Небесний Отець подбав про те, щоб Ісус став Агнцем Божим, пасхальним агнцем, і щоб всі ті, які споживають того агнця, які будуть оцінювати заслугу його жертви – отримали вічне життя і ту досконалість, яка була втрачена через непослух і гріх Адама. Церква була запрошена до отримання цього життя на протязі Віку Євангелії, і отримала його через позику із заслуги свого Спасителя, через віру в Того, який є «хлібом життя». Це тіло, позаобразний агнець, цей хліб з неба, Церква присвоювала собі через віру на протязі християнського віку. Кожний віруючий усвідомлював собі те, що народився грішником і що Христос помер за його гріхи. Віруючи в це, він користав з тієї жертви, яку Бог забезпечив в Ісусі.
ПИТТЯ ЙОГО КРОВІ
Ті, які зробили цей перший крок, отримали запрошення зробити другий – пиття крові. До таких Бог сказав: Оскільки ви так вірите, і оскільки споживали тіло Ісуса, – в своєму серці і розумі, – потрібно, щоб ви віддали свою волю повністю для Бога, відреклися тіла і всіх тілесних речей та взяли свій хресті і наслідували Ісуса, ходили як Він ходив. Це подобається Богу, тому що Христос залишив нам приклад того, що маємо Його наслідувати (1 Пет. 2:20-24).
Чи була якась особлива нагорода для тих, які підняли цей другий крок? Чи було щось краще, вище, що вони могли отримати? Так, якщо були мертві з Христом, віддаючи своє життя на смерть так як Він, то мали також з Ним жити. Маючи уділ в Першому Воскресінні, вони стали співспадкоємцями з Христом у Його славі і безсмерті. Меле Стадо отримало все це: (1) через споживання Його тіла і (2) через пиття Його крові. На ласкаве запрошення нашого Господа цей клас відповів: Я охоче прийму цю жертву наслідування Ісуса. Це була пропозиція тільки на Вік Євангелії.
Бог послав Свого Сина, щоб Він став Відкупителем людини. Ісус помер, і таким чином була складена ціна викупу. Кожен зі світу, хто скористається з цього відкуплення, коли буде запечатана та вступить в дію Нова Угода, буде таким чином ставати щораз більше живим, і в кінці кінців отримає людську досконалість. Всі почують про це і зрозуміють це, коли буде встановлене Царство – якщо будуть мати щирі серця, то скажуть: «Якщо Бог забезпечив цю жертву для грішників, то я з задоволенням з неї скористаюсь і охоче піду цією дорогою. Я з радістю буду споживати Хліб з неба і робити ужиток з можливостей, що були забезпечені Богом. Буду з них користати і таким чином буду відроджений – стану досконалою людською істотою». І тому тоді, через споживання цього Хліба, цілий світ отримає Реституцію – досконалість життя на вдосконаленій землі. Тисячу років призначено на споживання цього Хліба світом, і це споживання і слухняне додержання вимог Царства забезпечить їм вічне життя.
Ми не розуміємо, що світ буде пити кров Христа як частину жертви за гріх. Різниця між класом Церкви і світом відносно споживання Хліба, тіла, полягає в тому, що світ буде споживати – присвоювати собі заслугу жертви Христа і отримає досконале людське життя через «реституцію» в Тисячолітті, тоді як клас Церкви споживав вірою і отримав виправдання в часі, коли був тут на землі. Вони склали це виправдане людське життя в жертву з Ісусом, щоб могли з ним отримати нове життя, Божественне, духовне життя, яке тепер вони вже мають. Тому вони пили Його кров, мали уділ в Його жертвенній «чаші». В Пам’ятці, беручи уділ в Хлібі, вони присвоювали Його життєві права для своєї приписаної людської досконалості, яка далі була пожертвувана за світ. Сплоджені від духа особливо дбали про те, щоб виконати свою частку в жертві за гріх, так як вона є символічно представлена в Пам’ятці.
Тому, бачивши вірність тих, які належали до 144 000 та до Великої Громада, які тепер вже отримали свою нагороду, ми, як потенційні Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії, перед тим як будемо споживати хліб і пити з чаші, дослідімо самих себе з точки зору того, чи ми гідні брати уділ в тих символах (1 Кор. 5:7,8; 11:24-29). Рекомендації цих віршів відносяться в основному до Церкви, але в принципі мають застосування до всіх посвячених, які стараються очищатися від плям гріха. Якщо ми будемо це робити, то станемо посудинами, відповідними для вжитку Вчителем. Приймаймо участь у Господній вечері, яка показує нас, які пробно присвоюють виправдання через Його заслугу. Всі ми повинні уважно прочитати розділ «Пасха Нового Створіння» (6 том) як особливу допомогу в нашій підготовці до Пам’ятки. Хай Бог благословить нашу участь в ній.
Теперішня Правда №58, січень-грудень 2012
ТР № 492, ’05,2-5
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: