Думки до Пам’ятки

ДУМКИ ДО ПАМ’ЯТКИ

  Ми визнаємо твердження: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» за останні слова нашого Учителя на хресті, незадовго перед тим, як Він віддав духа. В цьому твердженні є особлива сила, яку можна, правдоподібно, бачити тільки з однієї точки зору, на відміну від слів царя Соломона, що при смерті «вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його» (Екл. 12:7). Твердження мудреця відноситься до смерті людства в загальному. Це означає, що як тіло, так і основа життя, яка його оживляє, є Божим даром, який був втрачений.

Цілий людський рід вмирає і не має права до життя, тому що наші перші батьки втратили це право через непослух в Едемі. Бог дозволяє кожній дитині Адама вживати іскру життя, яку вони успадкували від батьків, так довго як це можливо. Тому є властивим для людського роду, щоб зберегти своє життя так довго, як воно тільки може через різного роду фізичні лікування.

Привілей життя, дух життя, повертається до Бога в момент смерті. Він позичений нам на час, доки ми виконуємо Божі вимоги щодо його збереження. Він знаходиться повністю в Божих руках. Він не є річчю – він є привілеєм. Якби одна людина сказала до іншої: «Я дам тобі право використання цього поля на рік», ми розуміли б, що коли цей рік закінчиться, поле повернеться до власника. Так само є з привілеєм життя. Жодна людська істота не може насправді сказати, що має право на життя. Велика власність була втрачена в Едемі через непослух першої людини, і при смерті кожної особи ця оживляюча сила життя повертається до Бога, який її дав.

Однак у випадку нашого Господа Ісуса було інакше. Він був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників» (Євр. 7:26). Він дозволив, щоб його життя було в Нього забране злими людьми, хоча Він міг його зберегти, якби захотів (Мат. 26:53,54). Але Він віддав життя, дозволяючи, щоб воно було в нього забране, тому, коли сказав на хресті: «У руки Твої віддаю Свого духа», це був надалі Його дух, не втрачений через гріх, і Він віддав його під Божу опіку (Лк. 23:46).

ІСУС ЗБЕРІГ ЛЮДСЬКЕ ПРАВО ДО ЖИТТЯ

Це довірливе віддання опіці Отця означало віру нашого Господа в Божу обітницю пробудження Його з мертвих. Хоча як людська істота Він віддав це життя, однак надалі зберіг право до життя як людська істота. Нове Створіння спало на протязі частини трьох днів, чекаючи на своє божественне тіло у воскресінні, але як людська істота Він помер. По причині свого послуху Божій волі аж до смерті Він був пробуджений третього дня як духовна істота. Саме це право до людського життя Він остаточно дасть отцю Адаму і цілій людській родині, яка захоче отримати його на Божих умовах.

Тому бачимо, що у вислові нашого Господа «В руки Твої віддаю Свого духа» міститься особливе значення. Вираз «в руки Твої», здається, має думку віддання чогось під опіку Отця, бо рука символічно представляє владу. Хоча як рука, так і рамено представляє силу, однак рука наводить на думку значення вправності, опіки, Божої сили, нагляду і зацікавлення. Таким чином наш помираючий Господь віддав своє життя і всі життєві права під опіку Отця як депозит, щоб у відповідному часі міг застосувати його згідно з Божим планом на користь спасіння людей.

Наш Господь залишив Небесну спадщину, щоб виконати діло викупу за Адама і його потомство. Його зміна природи з духовної як Логоса на істоту людську була зроблена для того, щоб зробити можливим для Нього стати ціною викупу за людство – досконала людина за досконалу людину – грецьке антілютрон, рівнозначна ціна. Апостол описує це так: «Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:21,22; 1 Тим. 2:5,6). У віці тридцяти років Він віддав себе при Йордані, щоб стати ціною викупу за ціле людство і тривав у віддаванні цієї ціни, складаючи в жертву своє життя, яке у властивому часі, передбаченому Отцем, мало стати ціною викупу за Адама і ціле його потомство. Це діло добровільного складання життя, віддавання його, жертвування, закінчилося, коли Він скрикнув на хресті: «Звершилось» (Ів. 19:30).

ВИКУП І ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Нічого більше не могло бути складене, ніж було складене на Голгофі – викуп, рівнозначна ціна за Адама. Але тоді вона не була заплачена, щоб врегулювати рахунок Адама, тому що, якби так було, то Адам і ціле його потомство було б тоді і там передане Господу Ісусу для спасіння. Навпаки, ціна була складена в руки Божої справедливості як депозит, на рахунок нашого Господа Ісуса, так щоб пізніше Він міг застосувати його згідно з Божим планом. Коли був тут на землі, наш Господь не міг зробити жодного вжитку з ціни викупу. Він повинен був зійти на небо і стати там перед Божим лицем, і тільки після цього Його учні могли бути приведені до спільності з Отцем (Євр. 9:24).

Через десять днів після вознесіння нашого Господа і через п’ятдесят днів після Його воскресіння Святий Дух був вилитий в День П’ятидесятниці на учнів, які згідно з його розпорядженням зібралися в горішній кімнаті. Це вилиття було доказом, що вони були прийняті Отцем через заслугу, яку Він склав в Отцівські руки, коли скрикнув на хресті: «В руки Твої віддаю Свого духа» – Своє життя і всі його права, як також право до життя.

Наш Господь не дав заслуги Своєї жертви відразу своїм учням, а лише приписав їм її вартість тільки на час їх «високого поклику». Вона не була їм дана у власність для їх власного використання, ані для використання Церкви в цілому, бо вона остаточно мала бути потрібна для цілого світу людства «викуп за всіх, що є свідоцтвом часу його». Тому всі, які стають послідовниками нашого Господа у Віці Євангелії, відрікаються в посвяченні свого уділу в благословенствах реституції, що мають прийти для людського роду в часі другої присутності нашого Господа, так щоб могли мати уділ зі своїм Відкупителем у ще більшому благословенні – славі, честі і безсмерті – в Божественній природі.

Коли цілий клас Христа буде прославлений зі своїм Господом, настане властивий час, щоб наш Відкупитель передав Божій справедливості заслугу своєї смерті, яку віддав в руки Отця як депозит, коли помирав на Голгофі. Коли ця ціна викупу буде формально передана Справедливості при кінці Віку Євангелії, то вона більше не буде депозитом, яким наш Господь міг би розпоряджатися, але буде перерахована на Адама і його потомство, світ людства, який одразу буде повністю переданий Отцем Сину, щоб могло розпочатися діло Тисячолітнього Царства. Ціна викупу має ціль принести Адаму і його расі земне життя, життєві права і право до життя – які були втрачені в Едемі через непослух. Коли розпочнеться діло Царства, всі народи землі будуть піддані Відкупителю, щоб Він міг підняти їх з умов гріха та смерті до всього, що було втрачене в Адамі та віднайдене через смерть нашого Господа.

ЇДЖЕННЯ ТІЛА СИНА ЛЮДСЬКОГО

 Що мав на думці наш Господь коли сказав, що аби стати його учнями, ми мусимо «їсти тіло Сина людського»? Ця заява є однією з неясних заяв нашого Господа. «Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав» (Мат. 13:34, Пс. 78:2). Євреї питали: «Як же Він може дати нам тіла спожити?» Читаємо, що коли Він говорив ці слова, деякі з його послідовників відійшли і більше з ним не ходили. Вони сказали: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:52-60). Так само сьогодні багато хто недооцінює цю заяву нашого Господа.

Але ці слова мають велику силу і значення, коли на нього проллється світло інших віршів. Тіло Ісуса представляло Його людську природу. Його попередньою природою була небесна, духовна. Він залишив той стан і став тілом заради нас. Чому Він мав стати тілом для нас? Бо Отець Адам був тілесною істотою і стягнув на себе прокляття через один акт непослуху. Оскільки життя Адама було юридично втрачене, то він не міг дати своїм дітям чогось, що сам раніше втратив. Його діти також були спадково занечищені розумово, морально і фізично. Тому ціла людська раса помирає.

ХЛІБ З НЕБА

Господь Ісус говорить про себе як про Хліб, який зійшов з неба, з якого, якщо людина споживає, буде жити вічно (Ів. 6:51). Що означає «їсти тіло Сина людського»? Відповідаємо, що аби відкупити нас від смерті, Господь Ісус поніс смерть. Дозволив, щоб його життя було в Нього забране. Не опирався, хоча міг це зробити. Це була Божа постанова, і Він був слухняний волі Отця. Ціллю цієї постанови було те, щоб Адам і ціла його раса могли бути викуплені з під вироку смерті і могли знову прийти до гармонії з Богом і віднайти вічне життя.

Було необхідним, щоб не тільки Ісус віддав своє життя як ціну викупу за світ, але також, щоб кожен, хто хоче скористатися з цієї жертви, добровільно прийняв її в своєму розумі, присвоюючи собі її вартість задля отримання виправдання і спасіння. Це так само, як зі споживанням буквальної їжі. Нікого з нас не примушують їсти. Ми їмо, щоб підтримати життя. Коли людська раса зауважує, що помирає, тоді каже: О, якби ми мали якусь їжу, що подолала б недосконалості нашого організму і утримувала нас при житті і визволила нас з тих ненормальних умов! Коли прийшов слушний час в Божому плані, Небесний Отець подбав про те, щоб Ісус став Агнцем Божим, пасхальним агнцем, і щоб всі ті, які споживають того агнця, які будуть оцінювати заслугу його жертви – отримали вічне життя і ту досконалість, яка була втрачена через непослух і гріх Адама. Церква була запрошена до отримання цього життя на протязі Віку Євангелії, і отримала його через позику із заслуги свого Спасителя, через віру в Того, який є «хлібом життя». Це тіло, позаобразний агнець, цей хліб з неба, Церква присвоювала собі через віру на протязі християнського віку. Кожний віруючий усвідомлював собі те, що народився грішником і що Христос помер за його гріхи. Віруючи в це, він користав з тієї жертви, яку Бог забезпечив в Ісусі.

ПИТТЯ ЙОГО КРОВІ

Ті, які зробили цей перший крок, отримали запрошення зробити другий – пиття крові. До таких Бог сказав: Оскільки ви так вірите, і оскільки споживали тіло Ісуса, – в своєму серці і розумі, – потрібно, щоб ви віддали свою волю повністю для Бога, відреклися тіла і всіх тілесних речей та взяли свій хресті і наслідували Ісуса, ходили як Він ходив. Це подобається Богу, тому що Христос залишив нам приклад того, що маємо Його наслідувати (1 Пет. 2:20-24).

Чи була якась особлива нагорода для тих, які підняли цей другий крок? Чи було щось краще, вище, що вони могли отримати? Так, якщо були мертві з Христом, віддаючи своє життя на смерть так як Він, то мали також з Ним жити. Маючи уділ в Першому Воскресінні, вони стали співспадкоємцями з Христом у Його славі і безсмерті. Меле Стадо отримало все це: (1) через споживання Його тіла і (2) через пиття Його крові. На ласкаве запрошення нашого Господа цей клас відповів: Я охоче прийму цю жертву наслідування Ісуса. Це була пропозиція тільки на Вік Євангелії.

Бог послав Свого Сина, щоб Він став Відкупителем людини. Ісус помер, і таким чином була складена ціна викупу. Кожен зі світу, хто скористається з цього відкуплення, коли буде запечатана та вступить в дію Нова Угода, буде таким чином ставати щораз більше живим, і в кінці кінців отримає людську досконалість. Всі почують про це і зрозуміють це, коли буде встановлене Царство – якщо будуть мати щирі серця, то скажуть: «Якщо Бог забезпечив цю жертву для грішників, то я з задоволенням з неї скористаюсь і охоче піду цією дорогою. Я з радістю буду споживати Хліб з неба і робити ужиток з можливостей, що були забезпечені Богом. Буду з них користати і таким чином буду відроджений – стану досконалою людською істотою». І тому тоді, через споживання цього Хліба, цілий світ отримає Реституцію – досконалість життя на вдосконаленій землі. Тисячу років призначено на споживання цього Хліба світом, і це споживання і слухняне додержання вимог Царства забезпечить їм вічне життя.

Ми не розуміємо, що світ буде пити кров Христа як частину жертви за гріх. Різниця між класом Церкви і світом відносно споживання Хліба, тіла, полягає в тому, що світ буде споживати – присвоювати собі заслугу жертви Христа і отримає досконале людське життя через «реституцію» в Тисячолітті, тоді як клас Церкви споживав вірою і отримав виправдання в часі, коли був тут на землі. Вони склали це виправдане людське життя в жертву з Ісусом, щоб могли з ним отримати нове життя, Божественне, духовне життя, яке тепер вони вже мають. Тому вони пили Його кров, мали уділ в Його жертвенній «чаші». В Пам’ятці, беручи уділ в Хлібі, вони присвоювали Його життєві права для своєї приписаної людської досконалості, яка далі була пожертвувана за світ. Сплоджені від духа особливо дбали про те, щоб виконати свою частку в жертві за гріх, так як вона є символічно представлена в Пам’ятці.

 Тому, бачивши вірність тих, які належали до 144 000 та до Великої Громада, які тепер вже отримали свою нагороду, ми, як потенційні Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії, перед тим як будемо споживати хліб і пити з чаші, дослідімо самих себе з точки зору того, чи ми гідні брати уділ в тих символах (1 Кор. 5:7,8; 11:24-29). Рекомендації цих віршів відносяться в основному до Церкви, але в принципі мають застосування до всіх посвячених, які стараються очищатися від плям гріха. Якщо ми будемо це робити, то станемо посудинами, відповідними для вжитку Вчителем. Приймаймо участь у Господній вечері, яка показує нас, які пробно присвоюють виправдання через Його заслугу. Всі ми повинні уважно прочитати розділ «Пасха Нового Створіння» (6 том) як особливу допомогу в нашій підготовці до Пам’ятки. Хай Бог благословить нашу участь в ній.

Теперішня Правда №58, січень-грудень 2012

ТР № 492, ’05,2-5