Вічні муки: Ортодоксальний погляд, поганський, небіблійний – Ясні науки про біблійну кару – Справедлива та сувора – Ісус не говорив про вічні муки – Навчав іншої доктрини – Викуп проти вічних мук – Кара за гріх не вічне життя в муках, а смерть – Біблійні, логічні та фактичні докази проти першого та на користь останнього.
«Бо заплата за гріх смерть». «Через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть» (Рим. 6:23; 5:12).
Вчення «ортодоксії», що карою за гріх є вічні муки, прямо і посередньо суперечить вище наведеним натхненим словам, як і багатьом іншим, які можна було б процитувати. Наскільки логічним є твердження Біблії і наскільки абсурдний загальнопоширений погляд, якого не можна ані довести логічно, ані знайти в Святому Письмі. Він гостро суперечить Плану і Характеру Бога, представленому в Його Слові.
Теорія вічних мук має поганське походження, хоча, коли вона підтримувалася поганами, вона не була настільки безжальною, як стала пізніше, коли поступово почала проникати в номінальне християнство під час його поєднання з поганськими філософіями в другому столітті. Таким чином, велике відступництво після поєднання з поганською філософією додало ті страшні елементи, в які сьогодні так загально вірять і малюють їх сюжети на стінах церков, пишуть про них в конфесійній літературі і церковних гімнах, перекручуючи Боже Слово, щоб надати цьому неправдивому вченню вигляд благочестя, який ніби то підтримує цю неправду, яка зневажає Бога. Тому легковірність нашого часу приймає її як спадщину – але це спадщина не Господа, Апостолів і Пророків; це спадщина компромісного духа, який жертвує правдою і розумом, безсоромно перекреслюючи науки християнства під впливом безбожної амбіції і боротьби за владу, багатство і людські маси.
Вчення про вічні муки як кару за гріх не було знане Патріархам в минулих віках; воно як таке було також незнане для Пророків Єврейського Віку; про це також не навчали Господь і Апостоли. Однак воно стало визначним вченням номінального християнства від часу великого відступництва. Воно стало бичем, за допомогою якого били легковірних, несвідомих і забобонних людей цього світу, щоб примусити їх до рабського послуху тиранії. Вічними муками погрожували всім, хто противився римському авторитету чи відкидав його, а визначення кар починалося вже в цьому житті, настільки, наскільки Рим мав владу, щоб їх започаткувати. Таким чином, муками чистилища Рим погрожував своїм прихильникам настільки, наскільки міг нав’язати їм свою волю, коли вони виявляли навіть незначну схильність до непослуху. Під впливом цієї страшної неволі, забобонної пошани щодо тих спів-ближніх, які самі себе вивищували, з незрозумілою необізнаністю про справжній Божий План і мучені нещасним страхом перед вічними муками, людські маси відмовилися від вживання розуму і Божого Слова. Навіть тепер під впливом зростаючого світла нашого часу люди ледве зважуються на самостійне мислення на тему релігії і Біблії (Іс. 29:13).
Нехай будуть почуті натхнені Божі письменники замість суперечних опоганених традицій церкви, і нехай розум розсудить, що є правдою, а що неправдою. В першу чергу давайте розглянемо, що каже Старий Заповіт – Боже Об’явлення, яке охоплює період часу, що тривав чотири тисячі років. Пророки Старого Заповіту жодним словом не згадували про вічні муки, але вони часто згадували слово знищення як долю грішників і багаторазово заявляли, що вороги Господа будуть знищені. Закон, що був даний Ізраїлеві за посередництвом Мойсея, ніколи не згадував про якусь іншу кару за його порушення, окрім смерті. Застереження Адама, коли він був виставлений на пробу в Едемі, не містило навіть найвіддаленішої думки про вічні муки в разі невдачі та непослуху, зовсім навпаки, воно чітко заявляло, що карою буде смерть – «В день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Бут. 2:17; порівняй з 2 Пет. 3:8).
Якби карою за непослух і невиконання було вічне життя в муках, то безперечно, непростимим злом проти Адама, патріархів і єврейського народу було б ненадання інформації про це і подання їм неправдивої інформації, що смерть мала бути цією карою. Якби Адам, патріархи і євреї будь-коли були покарані вічними муками, а багато християнських віровизнань вірять, що багатьох з них спіткає саме така доля, то, без сумніву, вони мали б достатню підставу звернутися до СПРАВЕДЛИВОСТІ. Такі, як мільярди поган, які померли, не знаючи про Бога, а тому без віри, мали б підставу проклинати несправедливість такої кари як найбільш огидне зловживання владою; по-перше, за те, що вони були піддані пробі і нерозумному покаранню без їх поінформування, а по-друге, за залишення одного класу в повному незнанні про таке покарання і за впровадження в неправду інших через поінформування їх, що карою за гріх буде смерть – знищення. Треба визнати, що припущення в твердженні, що смерть, знищення, загибель та інші подібні вислови означають життя в муках належать теологам, що перекручували ці слова ще від часів Апостолів, тоді як Апостоли, як ми покажемо, цьому не навчали.
Зверніть увагу на писання Нового Заповіту. Святий Павло каже: «Бо я не вхилявсь об’являти вам усю волю Божу», але він нічого не написав про вічні муки. Цього також не робив святий Петро, ані святий Яків, ані святий Юда, ані святий Іван, хоча деякі стверджують, що святий Іван писав про вічні муки в символах Об’явлення. Але ті, які так твердять, визнають книгу Об’явлення запечатаною книгою, якої не розуміють і не можуть розуміти, а тому не мають права пояснювати будь-якої її частини буквально, оскільки тим самим могли б порушити її символічний характер і зробили б це у прямій суперечності до решти Біблії, включаючи зрозумілі, але не символічні послання святого Івана.
Якщо Апостоли навіть не згадують про вічні муки, то правдиві шукачі правди, особливо християни, повинні бути зацікавлені тим, чого Апостоли навчають стосовно кари за гріх, пам’ятаючи, що саме вони, а не відступна середньовічна церква, навчали про «усю волю Божу». Апостол Павло також висловлюється в даному питанні: «бо заплата за гріх смерть», а неслухняні «кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» і «багато бо хто… поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець то загибіль» (Рим. 6:23; 2 Сол. 1:9; Фил. 3:18,19).
Апостол Іван каже: «Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває… Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола… А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б… Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя» (1 Ів. 2:17; 3:8,14,15; 5:12).
Апостол Петро каже, що неслухняний «знищений буде з народу», що злочинці «стягнуть на себе самі скору погибіль», і що Господь не хоче, «щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (Дії 3:23; 2 Пет. 2:1; 3:9). Апостол Яків каже: «А зроблений гріх народжує смерть». «Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити» (Яків 1:15; 4:12).
Жоден з тих, котрі аналізували цю тему, не може сказати, що кара за гріх, як її представляє Святе Письмо, є занадто легкою. Вона ані залегка, ані за сувора, вона просто є «справедливою заплатою». Апостол каже, що «дар Божий вічне життя». А Божа ласка, якою був наділений Адам, а через нього і його потомство, мала тривати вічно лише за умови її належного використання, тобто славлення Бога в благополуччі і доброчинності, а не Його зневажання через бунт і гріх. При створенні Бог зберігає за Собою право і силу знищення того, що визнає негідним подальшого існування. Коли людина згрішила, Бог відібрав у неї лише ту ласку, якою Він її наділяв, і яку людина неналежно використала, і настала смерть (знищення), чому природно передувало вмирання – біль, хвороби, розумовий, моральний та фізичний занепад.
Якби Бог не передбачив відкуплення в Христі, то кара смерті, яка прийшла на наш рід в Адамі, була б вічною. Однак, кожен ще раз, але особисто, мусить підлягати дії того самого Божого Права, яке є незмінним. «Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 6:23).
Чи наш Господь Ісус коли-небудь вжив вираз вічні муки? Чи хоч раз дав зрозуміти, що прийшов у світ, аби спасти людину від вічних мук? Ні, ніколи! А тому, якби це було правдою, то люди за те, що не прийняли Його, опинилися б в небезпеці такої страшної кари, натомість, з Його боку не було б ані справедливим, ані милосердним приховувати такої важливої правди від них. Та Ісус сказав їм, що прийшов для того, аби врятувати їх від смерті, від погибелі. Смерть, кара за гріх, що тяжіла над усіма людьми і ніхто не міг мати надії на воскресіння до будь-якого майбутнього життя, але всі безнадійно гинули, поки Христос не відкупив їх від смерті до того, що було втрачене в Адамі – до праведності та її привілеїв вічного життя і ласки. Титул нашого Господа «Спаситель» має важливе значення в світлі цього міркування. Цей титул не означає визволителя або спасителя з мук, але Спасителя з смерті. Господь і Апостоли послуговувалися мовою Самарян, в якій слово Спаситель означає Життєдавець.
А що сказав наш Господь про Свою місію? Він сказав, що прийшов «проповідувати полоненим визволення». Яким полоненим? В’язням гріха, які щоденно приймають свою заплату – які потроху помирають і сходять до великої в’язниці, до гробу. Він каже, що прийшов «в’язням відчинити в’язницю». Яка може бути інша в’язниця, як не могила, про яку також говорив Пророк (див. Іс. 61:1; Лук. 4:18). Ісус каже, що прийшов для того, аби людство «мало життя»; що прийшов, аби «душу [життя] Свою дати на викуп за багатьох», щоб через віру в Нього людина «не згинула, але мала життя вічне», і що є «вузька та дорога, що веде до життя», а «широка дорога, що веде до погибелі» (Ів. 10:10; Мат. 20:28; Ів. 3:16; Мат. 7:14,13).
Серед ортодоксальних християн загалом було прийняте переконання, що наш Господь Ісус відкупив людство через Свою смерть; що Він добровільно поніс кару за гріх людини, щоб людина могла бути звільнена від цієї кари. «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс… Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено» (Іс. 53:4,5).
Якщо ми з цим погодимося, тоді буде зовсім легко і з переконанням вирішити, що було карою за наші гріхи, якщо ми знаємо, що наш Господь Ісус поніс за нас, коли «кара… за наш мир» була покладена на Нього за Його згодою. Чи Він терпить за нас вічні муки? Якщо так, то таким чином було доведено, що це є кара за наші гріхи. Але ніхто так не каже, а Святе Письмо вчить протилежно, що наш Господь є тепер в славі, а не в муках, що є незаперечним доказом, що карою за гріх не є вічні муки.
Але що зробив наш Господь, аби запевнити усунення наших гріхів? Що Він дав, коли склав ціну Викупу – ціну, або кару за грішників? Нехай відповість Святе Письмо. Воно неодноразово і виразно заявляє, що Христос помер за наші гріхи; що Він віддав Своє життя як Викуп, щоб запевнити життя для засуджених грішників; що Він купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю; що задля цього Божий Син став тілом, щоб віддати його за життя світу; що як через людину (Адама) прийшла смерть, так через людину («людину Христа Ісуса») має прийти воскресіння з мертвих (1 Кор. 15:3; Мат. 20:28; 1 Тим. 2:5,6; Ос. 13:14; 1 Кор. 6:20; 1 Пет. 1:18,19; 1 Ів. 3:8; Ів. 6:51; 1 Кор. 15:21).
Чи можна ще ставити під сумнів чисте вчення Біблії, що «заплата за гріх смерть»? Чи можна також ставити під сумнів небіблійність чи нерозсудність поганської догми про вічні муки?
Як доповнення до даного обговорення пропонуємо наступну таблицю іншого автора на дане питання: Що є карою за гріх – Вічне життя в муках чи смерть?
I. Це не вічне життя в муках.
А. Писання ніде не вчить про вічне життя в муках як кару за гріх.
Б. Це суперечить віршам з Біблії.
В.Суперечить біблійним доктринам.
Г. Суперечить саме собі, будучи непереконливим.
Д. Суперечить Божому характеру, що є досконалим в Мудрості, Силі, Справедливості і Любові.
Е. Суперечить Викупу Христа, – відповідній ціні, – який був запевнений через смерть, а не через вічні муки.
Є. Суперечить здоровому розуму, що робить його захисників нелогічними, а жертви його обману у багатьох випадках позбавлені логіки.
Ж. Суперечить досвіду, який показує, що не це, але щось інше є карою.
З. Суперечить побожності, приносячи шкоду правдивій вірі, надії і любові, поширюючи терор, невірство, розпач і затверділість серця.
И. Суперечить розуму, тому що кожен інстинкт здорового розуму повстає проти такої кари.
І. Суперечить доктрині, що гріх припинить існування.
Ї. Суперечить доктрині, що зло буде усунене.
Й. Суперечить доктрині, що вічне життя є нагородою.
К. Це поганське вчення.
Л. Це наука сатани і впавших ангелів.
М. Це було надихаючим мотивом для переслідування з боку тих людей, які втратили Господнього духа і були наповнені духом супротивника.
Н. Це інструмент для втручання священства в світські справи.
О. Це папська підробка справжньої кари за гріх.
П. Це основа неправдивого погляду на суть і властивості людської душі.
Р. Це основа неправдивого погляду на шеол.
С. Це основа неправдивого погляду на Вічне Життя.
Т. Це основа неправдивого погляду на Майбутнє.
У. Це основа неправильних методів інтерпретації.
Ф. Це підтримується помилковими перекладами.
Х. Це серце першого обману, який коли-небудь був сказаний.
Ц. Віра в біблійність такого погляду зробила невіруючими деяких з найкращих і найсвітліших людей.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: