Дорогі співучні нашого Господа, який ми маємо великий привілей постійно перебувати в молитві, молитися завжди – звертати наші серце і розум до Бога, в будь-який час і в будь-якому місці, і розуміти щодня і щогодини, що Отець і наш дорогий Господь Ісус постійно перебувають з нами. І тоді, коли повсякденні обов’язки виконано під Його наглядом і керівництвом, або ж тоді, коли душа відчуває потребу, як цінним є цей привілей зайти у свою кімнату, і там, наодинці з Господом, скинути тягар з нашого серця. – R 1864
* * *
Молитва – це духовна спільність людини з Богом. Бог, на противагу до людини, ніколи не змучується від віруючих, які приходять до Нього. Тому вони завжди мають доступ до Бога в молитві в ім’я Ісуса. З якою ж вдячністю ми повинні завжди оцінювати цей привілей і користати з нього! Це нас піднесе на дусі і принесе нам благословенства, які недосяжні в інший спосіб. Ці благословенства будуть двоякого роду: одні походять з розвивання нами духа молитви (як зворотній ефект молитви), інші будуть дарами у відповіді на молитви.
Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? — Євр. 12:7.
Характеру не можна виробити зовсім без випробувань. Він як рослина: спочатку є дуже делікатним і потребує багато сонячного світла Божої любові, частого підливання дощем Його милості, доброго підживлення через застосоване знання про Його характер як доброї основою віри і натхнення до послуху. А потім, коли він таким чином розвинеться під впливом сприятливих обставин, то він готовий до очищення рукою дисципліни, і здатний переносити певні труднощі. Поволі, як сила характеру поступово розвивається, застосовувані проби служать лише для того, щоб розвинути більше сили, краси і чеснот, аж остаточно він стає утверджений, розвинений, уґрунтований і вдосконалений – через страждання. – R 1805
* * *
Якщо наші тілесні батьки карали нас для нашого добра, то ми не повинні погано судити про нашого Небесного Отця, коли Він карає нас для нашого добра. Відсутність таких карань є доказом, що ми не є Його синами. Отримання таких карань підтверджує Його Отцівство, а наше синівство. Тому нехай карання не знеохочують нас, а будуть запевненням, що ми є Божими синами, і нехай також спонукають нас до направи.