Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б. Та засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено з світом — 1 Кор. 11:31, 32.
Переконаність християн щодо своїх користей і втрат, а також в тому, як, коли і де вони мають місце в нашій постійній боротьбі зі світом, тілом і дияволом, напевно буде корисною для всіх тих, хто щиро робить такий аналіз, щоб подобатися Господу. Духовний Ізраїль має щоденно, щогодинно жити життям, дуже близьким свого Первосвященика. Ми повинні постійно звертатися до крові дорогого Відкупителя, щоб очищатися від найменших плям сумління, щоб шата приписаної нам праведності нашого Господа не була забруднена, і щоб ми, усунувши навіть найменшу пляму, могли тримати її без «плями чи вади, чи чогось такого». – R 3125
* * *
Судити самого себе означає такий контроль, критику і регулювання поведінки, які можуть зберегти особу в Божій любові. Ті, які так чинять, є вірними християнами і не потребують керування батогом покарання. Однак, якщо в цій діяльності ми є недбалими, то Господь, бажаючи нас реформувати, мусить карати нас різкою, аби вберегти нас від осуду і довершити нашу реформу.
Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? — Євр. 12:7.
Характеру не можна виробити зовсім без випробувань. Він як рослина: спочатку є дуже делікатним і потребує багато сонячного світла Божої любові, частого підливання дощем Його милості, доброго підживлення через застосоване знання про Його характер як доброї основою віри і натхнення до послуху. А потім, коли він таким чином розвинеться під впливом сприятливих обставин, то він готовий до очищення рукою дисципліни, і здатний переносити певні труднощі. Поволі, як сила характеру поступово розвивається, застосовувані проби служать лише для того, щоб розвинути більше сили, краси і чеснот, аж остаточно він стає утверджений, розвинений, уґрунтований і вдосконалений – через страждання. – R 1805
* * *
Якщо наші тілесні батьки карали нас для нашого добра, то ми не повинні погано судити про нашого Небесного Отця, коли Він карає нас для нашого добра. Відсутність таких карань є доказом, що ми не є Його синами. Отримання таких карань підтверджує Його Отцівство, а наше синівство. Тому нехай карання не знеохочують нас, а будуть запевненням, що ми є Божими синами, і нехай також спонукають нас до направи.