Не належимо ми ночі, ні темряві. Тож не будемо спати, як інші — 1 Сол. 5:5, 6.
Християнин, як послідовник Господа, як учень в школі Христа, готується до свого становища в Тисячолітньому Царстві – до участі в його дивовижних блогословенствах і нагородах. Тому в Святому Письмі ми бачимо необхідність частого нагадування, щоб люд Божий був пильним – не з тих, що сплять, не з тих, що ліниві, не з тих, які переобтяжені журбою про це життя, але з тих, котрі, служачи Господеві, мають гарячого духа. Їх служіння Господу полягає, в першу чергу, в приведенні себе до стислої гармонії з волею Господа і до якнайближчої подібності Божественного зразка; по-друге, в допомозі через повчання й приклад іншим, покликаним на цю саму вузьку дорогу. – R 3155
* * *
В символах Святого Письма ніч зображає гріх, а темрява – неправду. В цей час бідний людський рід знаходиться під впливом маніпуляцій сатани. Впродовж цієї ночі світило світло Господа і декотрі, на відміну від світу, пробудились; бачучи це проміння і йдучи за ним, вони були припроваджені до праведності і правди. Вони, тобто люд Божий, безперервно реагують на це світло і йдуть за ним.
Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? — Євр. 12:7.
Характеру не можна виробити зовсім без випробувань. Він як рослина: спочатку є дуже делікатним і потребує багато сонячного світла Божої любові, частого підливання дощем Його милості, доброго підживлення через застосоване знання про Його характер як доброї основою віри і натхнення до послуху. А потім, коли він таким чином розвинеться під впливом сприятливих обставин, то він готовий до очищення рукою дисципліни, і здатний переносити певні труднощі. Поволі, як сила характеру поступово розвивається, застосовувані проби служать лише для того, щоб розвинути більше сили, краси і чеснот, аж остаточно він стає утверджений, розвинений, уґрунтований і вдосконалений – через страждання. – R 1805
* * *
Якщо наші тілесні батьки карали нас для нашого добра, то ми не повинні погано судити про нашого Небесного Отця, коли Він карає нас для нашого добра. Відсутність таких карань є доказом, що ми не є Його синами. Отримання таких карань підтверджує Його Отцівство, а наше синівство. Тому нехай карання не знеохочують нас, а будуть запевненням, що ми є Божими синами, і нехай також спонукають нас до направи.