Але ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого — 1 Пет. 2:9.
Справжньою метою нашого поклику до цього світла є те, щоб ми дозволили йому світити. Якщо ми не дозволимо йому світити, то ми не гідні його, і тоді цей скарб буде забраний, а ми залишимось у темноті. Якщо ми дійсно одержали це світло і посвятили себе вповні для Бога, то запитаймо кожен сам себе: Що я зробив, аби показати чесноти Того, Хто покликав мене з темноти? Чи я йду з цим посланництвом до моїх ближніх, близьких і далеких?
Чи я дійсно можу твердити, що:
Для Ісуса, для Ісуса,
Все життя своє віддам,
Мої думки, слова і чини,
Дні мої всі і години. – R 3199
* * *
Божий люд був вибраний з-поміж людського роду, щоб міг стати учасником Його Царства, народом, відлученим від інших і посвяченим Господу, виключною власністю Господа. До такого призначення, до такого великого привілею цей люд є покликаний, аби принести Богові честь, проголошуючи словом і ділом Його мудрість, справедливість, любов і силу. Це є нашим покликанням, тож представляймо Божі прикмети іншим нашим навчанням і прикладом!
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.