А коли [хтось страждає] – як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє Бога за те — 1 Пет. 4:16.
Різного роду хвороби і труднощі, викликані нашою активністю в служінні Правді, є допущені нашим Отцем як доказ нашої вірності й любові. Бо, якби ми не були піддані під такі терпіння, або якби були з них раптово звільнені в чудесний спосіб, то Господня служба не була б жертвою і виникала б потреба випробування нашої готовності тривати в Правді. Однак кожне страждання, біль, рана тіла чи почуття, а також кожне моральне чи буквальне умертвіння задля Правди стає свідоцтвом Духа, засвідчуючи нашу вірність. І у всіх таких стражданнях ми повинні дуже радіти – як говорить наш Господь і Апостол Петро. – R 2004
* * *
Страждати як християнин означає страждати з тих самих причин, в тій самій формі, в тому ж дусі, для тих самих цілей і з подібним результатом, що й Ісус. Кожен, хто був високо привілейований в цьому відношенні, нехай не соромиться, але нехай приймає це як найвищий привілей і причину радості та вдячності, на яку тільки здатна людина. Це дає спільність з Отцем, Сином і святими, дає можливість оцінити їхні характери, дає великий спокій і радість в цьому житті, дає можливість приготуватися до Царства і остаточно отримати нагороду нашого поклику.
Бо це воля Божа [щодо вас], – освячення ваше — 1 Сол. 4:3.
Звертаючись до Божого Слова, аби упевнитись, що є Божою волею, ми дізнаємося, що та велика праця, якої Бог вимагає від нас, не є працею для інших, але працею в нас самих, працею підкорення, перемагання та опанування себе самого. Тому-то все інше – наше служіння домочадцям віри і наше чинення добра всім людям через місцеві і закордонні місії – є підмогою для цієї найважливішої праці в нас самих. Тому Апостол Павло під впливом натхнення говорить, що хоч би як красномовно ми проповідували Євангелію іншим, і навіть якби все наше майно віддали на їжу бідним, чи стали мучениками за добру справу, то без любові, що є Духом Христа і Отця, розвиненої в нас як домінуючої засади життя, ми були б нічим з Божої точки зору. – R 2411
* * *
Освячення означає відречення від себе самого і світу, а посвячення себе на служіння Богові. Практикування його в повній мірі розвине в нас характер, подібний до характеру Небесного Отця. Не менш важливою справою, аніж розвиток характеру, подібного до Божого, є прийняття Божої волі Його дітьми; і кожен, хто під час покликання з вибору піддався Божій волі, буде цілком таким, яким є Бог на духовному рівні існування, тоді як під час Посередницького панування Христа таке підкорення буде нагороджене досконалим людським життям.