Один з наших Читачів запитує, як Христос міг «заступитися… за нас», Церкву, не заступаючись за Адама або не примирившись з ним, в ситуації коли Адам був дійсним злочинцем, а ми лише учасники злочину через наш зв’язок з ним. Ми відповідаємо, що той, хто запитує, сам і відповідає на власний аргумент: лише Адам був досконалим, лише Адам був поставлений на пробу і лише він безпосередньо був засуджений на смерть за непослух. Про потомство Адама є написано, що воно було народжене в гріху і зачате в беззаконні. Ми не були пристосовані до іншої проби в цьому недосконалому стані, як це продемонстрували Євреї, які з особливої ласки були піддані Угоді Закону і гадали, що вони зможуть виконати його умови, і сподівалися, що через нього осягнуть вічне життя. Однак Апостол пояснює, що через невиконання тих умов вони були засуджені на смерть. Це саме було б правдою по відношенню до решти людей в подібних умовах, але такі умови не були ані нав’язані, ані запропоновані людству взагалі. Лише Ізраїль був підданий Закону і отримав гарантію певних благословень як наслідок досвідчень, які він тоді невдало пройшов. Гідним уваги є той факт, що євреї були на особливій пробі і тому були засуджені особливим чином, що в результаті створило необхідність їх відкуплення як народу. У зв’язку з тим ми читаємо, що наш Господь «став під Законом [Угодою Закону], щоб [міг] викупити підзаконних [під Угодою Закону]» (Гал. 4:4,5). Якби Він народився не серед єврейського народу, то відкуплення світу в загальному було б таким самим, що й тепер, але єврейський народ не мав би в ньому частки, оскільки через Угоду Закону, запечатану на горі Сінай, був, так би мовити, піднесений над рештою людського роду і отримав окрему пробу як народ, як прийнята родина Мойсея, визнаного ними посередника.
Як Господь міг учинити завіт на умовах з тілесним Ізраїлем через Мойсея, їх посередника, так подібно міг вчинити розпорядження на умовах для духовного Ізраїлю через Христа, Голову Церкви і Представника. Боже поступування з віруючими під час віку Євангелії відбувається через виправдання вірою усіх тих, які відвертаються від гріха і приймають Ісуса як свого Спасителя. Він «з’являється за нас», які належать до цього класу, представляє нас тепер Отцю, призначаючи для нас заслугу своєї жертви, роблячи тих з «домочадців віри», які повністю посвячуються Отцю, приємними через Христа Ісуса, Який приймає тих посвячених як своїх. Прийняття відбувається на підставі їх угоди, яка говорить, що вони будуть іти слідами Ісуса як живі жертви. Лише ті, які вірно підтримували цей зв’язок, осягли подобу серця свого Відкупителя і стали гідними членства в «Малій Черідці», яка, згідно з призначенням Отця, має складати зібрання тих, серця яких стали відбитком Його Сина.
ЗАСУДЖЕНЯ ТІЛЬКИ АДАМА
Згідно з Божою програмою лише один чоловік згрішив, тільки один чоловік був засуджений на смерть і треба було, щоб тільки один чоловік Христос Ісус помер з метою відкуплення і цілковитого визволення всього людського роду зі смерті. Одна жертва Христа була б достатньою, щоб звільнити будь-яку людину, оскільки всі є недосконалі і підлягають вимогам справедливості, і тому жодна людина не може приписувати собі права до звільнення від смерті. Отже, з цього виникає, що наш Господь, коли піднявся на висоту, мав достатню ціну щоб заплатити кару за будь-якого члена людського роду, за всіх людей або за довільно вибране їх число. Ісус зробив вибір, згідно зі Святим Письмом, постановляючи приписати ці заслуги тільки на користь віруючих в цьому віці. Внаслідок цього приписання «за нас» ми, віруючі, маємо привілей повернутися до Божої ласки й тішитися можливістю участі в Царстві з нашим Відкупителем.
Божою ціллю в звершенні відкуплення було дати благословення всім народам землі у вигляді звільнення від гріха і умов смерті та привернення до Божої ласки усіх, які будуть слухняні. Тому діло нашого Господа не завершилося приписанням Його заслуги тим, яких Отець прийняв як членів Його Тіла. Радше було дозволено, щоб жертва була продовжена в більшому масштабі через жертву Церкви, членів Його Тіла, включених до процесу і доповнення особистої жертви нашого Господа. Отож всі члени цього великого символічного Тіла «терпіли з Ним» і Він, як великий позаобраз Первосвященика, жертвував не тільки Себе, але також усіх членів Свого Тіла; натомість, Справедливість має все, чого коли-небудь жадала, і навіть значно більше. Справедливість має ту одну велику цінну жертву Ісуса і додатково жертви всіх Його членів, ста сорока чотирьох тисяч, виправданих вірою в Його кров, жертви яких, за словами Апостола, є «святі і приємні» перед Божим лицем (Рим. 12:1).
Чи було б властивим, щоб Справедливість прийняла сто сорок чотири тисячі і одну жертву, якщо в дійсності вимагалася тільки одна? Ми відповідаємо: так. Це не було перешкодою для Справедливості. Божа Справедливість не могла б бути стримана від прийняття всіх тих жертв, які приносилися у визначений спосіб. Однак Справедливість не могла б вимагати більше, ані прийняти менше, ніж одне досконале життя. Ми повинні пам’ятати, що жодна з тих жертв не вимагалася, ані не була змушена Справедливістю – єдине, що за вірність в тому часі пропонувалася висока нагорода. Наш Господь прийняв її і «задля виставленої радості перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором». В дійсності Божий план через Нього (Ісуса) відкрив двері можливості іншим, які мали Його Духа (вдачу, характер) в цьому віці, обмеженому і призначеному наперед числу, яке, як ми віримо, складає сто сорок чотири тисячі. Їх жертва не вимагалася. Вона була добровільна, оскільки ті, хто жертвував себе, побачили багатство ласки і Божої нагороди, яку оцінили як привілей, який вони можуть досягти. Таким чином світ в Божому плані був відкуплений в меншій мірі безпосередньо, ніж ми можемо собі уявляти, але в більшій мірі для нашої користі, оскільки цей план дозволив деяким стати членами класу Нареченої, членами Тіла великого Посередника, діло якого на протязі віку Тисячоліття буде полягати на заступництві в функції Посередника між Богом і людиною, загально кажучи – світом. Ті особи, які піддалися під це розпорядження як члени Тіла, члени «насіння Авраама», члени великого антитипічного Посередника, Пророка, Священика, Царя, Судді, як Його члени під Його наглядом віддавали своє життя під час цього віку, і їх посвячене життя, залічене до Його життя, складає кров Христа (комплектного), яка печатає Нову Угоду між Богом і світом. Голова і Тіло, Наречений і Наречена, є представлені Отцю, а кров великого Христа, як це показано в типах Книги Левит, буде придатна, щоб зняти гріх світу, так як тепер кров Ісуса є корисною у зв’язку з нашими гріхами. Христос, даючи Богові заслугу Своєї жертви, дає Богу достатню гарантію за людський рід, що печатає або чинить Угоду по відношенню до Бога. Застосування відносно Бога наступить одразу після повної смерті Великої Громади і Молодих Гідних, які є прикриті приписаною заслугою, перші в оживлений спосіб, а останні – в пробний. Застосування заслуги на користь людства запечатує, тобто приводить до укладення Угоди з людиною, а це означає поступове давання заслуги Христа світові під час Тисячоліття.
Ісус і всі члени Його Тіла, випереджаючи це подвійне печатання Нової Угоди, були під час віку Євангелії «здатними служителями Нового Заповіту [Угоди]», кваліфікованими священиками або слугами, які мають кваліфікації, щоб приносити необхідні жертви, щоб представляти Бога і щоб проповідувати тим, які мають «вуха, щоб слухати», якими будуть правила та умови цієї Нової Угоди в майбутньому та які є правила і умови, через котрі вони стали його священиками або слугами і представниками Бога та Його справедливості, яку, загально кажучи, Нова Угода впровадить серед людського роду.
Отже, повертаючись до першого питання, ми пригадуємо собі, що Апостол показує, що «всі згрішили» і що «цілий світ підлягає карі Божій», не в тому значенні, що кожен був випробуваний і отримав вирок, але в тому, що всі успадкували слабості й недосконалості, які б довели їх провини і стягнули б на них осуд, якби вони були поставлені на пробу в теперішньому часі. Тому, замість ставити людський рід на пробу, подібно як Адам був на пробі перед трибуналом Божої справедливості, Бог визначив вік Тисячоліття як період, в якому цілий світ буде навчений, просвічений, вихований в праведності і підтриманий поміччю, щоб відвернутися від гріха і повернутися зі стану смерті до досконалості, якщо бажатиме цього. Під час Тисячоліття ніхто не буде на пробі перед трибуналом Божої справедливості. Апостол говорить: «Страшна це річ» для будь-кого випасти з рук Христа і «впасти в руки Бога живого», оскільки ціле Боже рішення щодо виявлення милосердя і прощення було віддане в руки Христа. Тому немає спасіння через будь-яке інше ім’я або через будь-який інший спосіб, ніж через віру в Христа і послух Йому.
Однак в жодному значенні немає необхідності в тому, щоб справа виведення людства з його стану почалася від Адама. Зовсім навпаки, останні будуть першими, а перші останніми, як подає Боже розпорядження. Адам, який користав з досвіду на протязі дев’ятсот тридцяти років, буде пробуджений з гробу серед останніх, якщо не зовсім останнім, і буде випробовуваний з точки зору готовності бути в майбутньому в гармонії з Божою програмою в кожній дрібниці. Адам і його рід будуть передані Отцю не раніше, аж при кінці віку Тисячоліття. Тоді вони впадуть «у руки Бога живого» без шкоди, оскільки Посередник доведе їх раніше до повної досконалості розуму і тіла, натомість всі небажаючі і неслухняні, а також ті, хто чинитиме опір, будуть знищені другою смертю на протязі Тисячолітнього періоду. В природній і відповідний спосіб Царство в кінці Тисячоліття буде віддане Богу Отцю (1 Кор. 15:23-27). Тоді першим ділом Отця по відношенню до людства буде перевірка їх вірності, так як Він випробовував отця Адама на початку. Будь-хто з людства, хто буде грішити після того, як одержить досвід під час життя в упадку і під час повернення до попереднього стану досконалості, буде не лише засуджений на смерть, але, більше того – та смерть буде остаточною. «Христос більше не вмирає». Була зроблена лише одна постанова, і не більше, яка вимагала одного відкуплення і однієї реституції.
TP №357, ’85,150; BS №186, ’51,19
Біблійний Прапор № 9, вересень-грудень 2017
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: